Курсовая: Курсовая по экологии

нале­жить до комплексної галузі, яка включає в себе самостійні галузі права,

зокрема земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, атмосфсрно-повітрянс,

охоронні. Не випадково у переліку юридичних, психологічних наук, які вводяться

до номенклатури спеціальностей наукових працівників, здобута спеціальність

включає в себе знання в галузі земельного, екологічного, природноресурсового та

як комплексна галузь права, а є самостійною галуззю, що регулює єдині

екологічні відносини. Крім того, на думку В.Попова, воно містить в собі такі

підгалузі, як гірниче, повітряне, лісове, фауністичне, атмосферно-повітряне,

Уявляється, що при підході до розуміння і визначення принципів екологічного

права треба виходити з єдності самостійної (некомплексної) галузі права,

враховуючи чинне законодавство. Принципи екологічного права потребують більш

глибокого дослідження. Однак наведені у навчальній літературі визначення не

Так, Б.Єрофєєв визначає ці принципи як керівні засади екологіч­ного права, які

окреслюють його спрямованість та основні риси, що є свого роду мікросхемою

галузі права. Це визначення є неповним і дуже загальним. Воно не відображає

специфічних рис еколого-правових принципів, хоча, з точки зору правового

аналізу це, безперечно вірно. Адже відомо, що правові принципи закріплюються,

дістають вияв у законах та інших правових нормах. Наприк­лад, в ст. 3

еко­логічного права, які можуть офіційно закріплюватись у законодавстві або ж

виводитись з його змісту. Однак у деяких визначеннях відсутній юридичний

визначає екологічні принципи як основні положення, керівні засади, що

знаходяться в основі взаємодії суспільства і природи. Як бачимо, у цьому

визначенні розкривається поняття принципів екології взагалі, але нічого не

говориться про пра­вовий зміст принципів екологічного права. Деякі дослідники,

аналізуючи питання загальної теорії екологічного права, не торкаються принципів

закріплюються легально, або ви­водяться із законодавства. Функція екологічного

права, як більш загальна спрямованість забезпечення гармонійної взаємодії

суспільства і природи, в літературі розглядається як правове регулювання

навколишнього природного середовища) природньо вважати принципами екологічного

права, згодна також з таким визначенням - принципи екологічного права

- становлять виражені в еколого-правових актах осново­положні юридичні засади,

положення, риси, які визначають спрямованість галузі права і відповідно до яких

здійснюється регулювання екологічних відносин, що грунтуються на об'єктивно

існуючих природних факторах.

Незважаючи на те, що до принципів екологічного права пристосовуються загальні

положення принципів права взагалі, еколого-правові принципи мають

особливістю є те, що, грунтуючись на екологічному законодавстві, вони

відображають сутність природних явищ, які розвиваються за своїми законами.

Отже, передумовою еколого-правових принципів є сукупність правових явищ.

Причому право (як самостійне соціальне явище) не може не враховувати даного

екологічного фактора. Якщо екологічне право адекватно відображає сутність

екологіч­них факторів, його можна розглядати як ефективне. Ігнорування або

забезпечують поєднання державного (владного) регулювання певних груп

екологічних відносин і автономного (юридичної рівності) правового регулювання

відповідних груп останніх, що характерно для екологічного права і відрізняє

його від будь-якої іншої галузі права. Дана особливість обумовлена як

об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Необ­хідність загальнодержавного

управління багатьма питаннями, пов'язаними з екологією, обумовлена екологічними

факторами, а не бажаннями певних управлінських органів. Оскільки правові явища

розвиваються за своїми законами, управління з боку держави повинно бути науково

обгрунтованим і кваліфікованим, що не під силу окремим індивідам, які

перебувають у певних екологічних відносинах, що грунтуються на при­нципах

юридичної рівності.

Навіть в умовах розвитку ринкових відносин державне управління в сфері

екології повинно бути непорушним. Мова може йти про удосконалення системи

органів управ­ління, методів останнього, з урахуванням потреб ринку. Треба

постійно пам'ятати, що багато екологічних відносин не підпадають під ринкові

відносини. Однак екологічному праву, властиві правила правового регулювання

відповідних видів екологічних відносин за принципами юридичної рівності сторін.

Це має місце, наприклад, у договірних відносинах, пов'язаних з використанням

природних ресурсів, у позадоговірних відно­синах, що виникають при експлуатації

природних об'єктів тощо. Викладена особливість закріплена у багатьох

закріплення пріоритет­ності вирішення екологічних завдань перед економічними та

іншими. При дослідженні даної дуже важливої проблеми необхідно зважати на те,

що екологічні, економічні, соціальні та інші завдання взаємопов'язані і

взаємозалежні через об'єктивні закони природи, економічні закони, закони

Тому потрібен науково обгрунтований облік сукупності усіх факторів, оскільки

вони дуже важливі для життє­діяльності людей. Однак можливе виникнення таких

ситуацій, за яких постане необ­хідність пріоритету вирішення певних завдань.

При цьому важливо враховувати потребу розв'язання не тільки поточних, а й

перспективних завдань. У кінцевому підсумку вирішення питання зводиться до

того, яким інтересам віддати перевагу — екологічним, економічним, соціальним

тощо. Пріоритетність не повинна прямолінійно протистав­лятись іншим

соціально-життєвим явищам,і все-таки, вона повинна віддаватись еко­логічним

факторів може призвести і на практиці нерідко призво­дить до серйозних

прорахунків у галузі екології, що негативно позначається на еконо­мічних,

соціальних та інших питаннях. У зв'язку з цим важко погодитись з твердженням

про те, що на даному етапі розвитку нашого суспільства було б передчасним

оголошення пріоритету екології перед економікою, оскільки економічний розвиток

України в умовах побудови ринкових відносин не дозволяє це зробити. Уявляється,

що пріоритетність вирішення екологічних завдань перед іншими має бути

непорушною. Разом з тим не можна до вирішення даного питання підходити

прямолінійно. Пріоритетність екологічних вимог обумовлена й тим, що вирішення

багатьох економічних та соціальних завдань безпосередньо залежить від

екологічного стану в державі.

Своєрідною особливістю є й те, що більшість еколого-правових принципів

спря­мована на забезпечення екологічної безпеки в державі з метою створення

безпечного середовища для життя і здоров'я людей. У ст. 16 Конституції України

зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної

рівноваги на території України є обов'язком держави. Розгорнуте розуміння

екологічної безпеки подано у ст. 50 Закону «Про охорону навколишнього

природного середовища», де зазначено, що екологічна безпека — це такий стан

навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання

погіршенню екологічної обстановки і виникненню небез­пеки для здоров'я людей.

Екологічне законодавство України виходить з пріоритетності захисту екологічних

прав громадян перед їх іншими правами. Ядерну безпеку треба розглядати як

частину екологічної безпеки. У законодавстві встановлено, що вона передбачає

додержання норм, правил, стандартів і умов використання ядерних матері­алів,

які забезпечують радіаційну безпеку. В екологічному праві на відміну від усіх

інших його галузей екологічна безпека дістає рельєфне відображення. Тому її

правове забезпечення зведено у самостійний принцип. Недодержання правил

екологічної без­пеки нерідко тягне за собою появу серйозних екологічних,

економічних і соціальних негативних наслідків (приклад — Чорнобильська

збитків як форми майнової відповідальності за екологічні правопорушення. Цей

вид відповідальності обслуговує декілька галузей права, включаючи й екологічне.

І зміст найбільш повно розроблено у науці цивільного права. Однак при

встановленні відпо­відальності за екологічні правопорушення треба враховувати

екологічні фактори, оскі­льки розвиток природних об'єктів відбувається під

складно, оскільки вартісна категорія виявляється у цих випадках не повною

мірою. Сутність майнової відповідальності полягає в тому, що на винну особу

покладаються несприят­ливі для неї майнові наслідки у межах, встановлених

законодавством. Ця відповідаль­ність забезпечує одночасний захист екологічних і

майнових інтересів. Ось чому від правильного визначення збитків залежить

ефективність даної відповідальності.

У літературі та законодавстві вироблені відповідні засоби визначення збитків,

до яких належать такси, методики, правила. Такса становить заздалегідь

встановлену компетентними органами одиницю вимірювання збитків, спричинених

правопорушен­ням чи правомірно, а також вартості відчужуваних природних

об'єктів. Методики визначення збитків застосовуються тоді, коли неможливо

визначити кількість одиниць, що постраждали, простим підрахунком (наприклад,

масове отруєння риби у великих водоймищах). В окремих нормативних актах

визначені елементи, які породжують збитки (знищення лісу пожежею, хімічними

як постчорнобильську державу. Наслідки цієї катастрофи дуже значні і охоплюють

майже всю територію країни. Але екологічна ситуація в цілому вимірюється значно

велось нераціонально — і занедбана економіка стала загрозливою для самого

існування людини. Згадаймо цифри, що характеризують місце України у колишньому

Радянському Союзі, де вона займала 2,7 % території. У різні роки це було по

17—20% продукції сільського господарства та по 22—24% продукції промисловості,

вона вміщала 30% атомних реакторів усього СРСР і фактично була житницею, яка

давала хліб і Росії, і Середньоазіатським республікам, де цілина, як ми знаємо,

з часом перестала годувати населення. На жаль, жорстока експлуатація при­родних

ресурсів тривала і в останні роки. В перехідний період, якому в будь-якій

державі властиві послаблення державного і суспільного контролю за збереженням

суспільних багатств, в українській аналогічно (як у державному, так і в

приватному секторах) переважали експорт сировини, в кращому випадку після

первинної обробки, насамперед лісу. Незважаючи на значне зменшення темпів

виробництва (до 50—70%), високими залишалися показники використання

електроенергії (зменшення лише на 10%). Простоювання значного числа застарілих

основних засобів виробництва не було використано для їх заміни на більш

сучасні, менш ресурсомісткі. В умовах відсутності достатніх державних коштів

для здійснення природоохоронних проектів зусилля дер­жавних органів, перш за

все Міністерства охорони навколишнього природного середо­вища і ядерної

безпеки, не були спрямовані на формування нормативної та організа­ційної бази

охорони довкілля, яка могла ефективніше запрацювати з поліпшенням економічного

що як економічна, так і екологічна сфера стали заложницями політиків, які в

гарячці політичних баталій почали забувати про зміст боротьби. Фактично в

Україні йде політична громадянська війна, наслідком якої є економічна криза,

знедолення людей і погіршення екологічної ситуації. Нерозумне господарювання,

велика розораність фунтів, забрудненість водних ресурсів, нагрома­дження

величезної кількості відходів (в Україні ця цифра нині сягає вже 20 млрд. тонн

— це величезна кількість, яка до того ж щороку зростає приблизно ще на

мільйон), забруднення атмосферного повітря у більш ніж 50 населених пунктах,

проживання в яких пов'язане з ризиком для здоров'я людини, — всі ці фактори не

могли не призвести до того сумного стану здоров'я і народжуваності населення,

що ми сьогодні маємо. У розробках Всесвітньої організації охорони здоров'я

(ВООЗ) є дані, що з врахуванням рівня економічного розвитку країни стан

здоров'я населення залежить від екологічної ситуації на 20—80%. Для України цей

показник обраховано приблизно у 57%, тобто стан нашого здоров'я залежить від

інші фактори: стресові ситуації, сполучення між роботою і місцем проживання,

рівень харчування, психологічний клімат у сім'ї. Але першочергове значення

надається саме екологічному фактору. З сумом можемо конс­татувати, що саме

через нього в Україні з 90-х років чітко намітився процес зменшення

народжуваності — 1991 р. в нас народилося на 33 000 чоловік менше, ніж померло,

а у 1994 та 1995 роках ця цифра сягнула вже 300 000. За 1990—1997 рр.

населення України скоротилося на 1,3 млн. чоловік. Зникла ціла невелика

європейська держава. Така ситуація є дуже небезпечною. Незважаючи на

сповільнення темпів економічного роз­витку, на зупинення ряду підприємств

економіка залишається серйозним техногенним фактором, що негативно впливає на

здоров'я населення і життя людей. Тільки 20% наших юнаків допризовного віку і

стільки ж дівчат є практично здоровими, решта мають ті чи інші хвороби. Це

означає, що над генофондом української нації нависла серйозна загроза,

пов'язана зі станом довкілля, а екологічна ситуація в державі у зв'язку з цим

може розглядатися як кризова.

На жаль, трохи занедбали (а може й більше, ніж трохи) свою діяльність

українська екологічна асоціація «Зелений світ», партія «зелених» України.

Широкопланову роботу веде Українська екологічна академія наук, але ж її

завдання є більш науково-дослідницькими, ніж громадськими. Політичну,

громадську, лобістську діяльність у першу чергу мають проводити партія

«зелених» і «Зелений світ». Прикро, що навіть тягар історичної відповідальності

перед нинішніми і прийдешніми поколіннями не забезпечує активізації роботи цих

важливих представ­ників громадянського суспільства.

Обнадійливішим фактом є прийняття 1996 р. Конституції України, в якій

визна­чено, на мою думку, всі основні засади для сприяння поліпшенню

екологічної ситуації в Україні. Першою такою засадою вважаю проголошення того,

що «Верховна Рада України від імені Українського народу, ...усвідомлюючи

відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та

прийдешніми поколіннями,...приймає цю Конституцію — Основний Закон України».

Кожна особа, звичайно ж, має право на чисте, придатне для проживання навколишнє

безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшко­дування завданої порушенням

зміст і спрямованість діяльності держави», що «держава відповідає перед людиною

за свою діяльність», а «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є

головним обов'язком держави». Таким чином, ми бачимо конституційне створені

додаткові умови для того, щоб держава почала більш ефективно виконувати

вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів

і предметів побуту, а також право на її поширення», а така інформація «ніким не

може бути засекречена». Ці права є дуже важливими для реалізації, і Конституція

«норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту

конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі

Конституції України гарантується». Отже, тепер кожен громадянин України вправі

звертатися до суду, щоб захистити свої еко­логічні права і свободи. Це дуже

важливо.(Норми Конституції, які регулюють відносини, пов'язані з охороною

водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України,

природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної

зони» є об'єктами права власності Українського народу», від імені якого всі

правомочності власника можуть здійснювати органи державної влади та місцевого

самоврядування. же «Кожний громадянин має право користуватися природними

об'єктами права власності народу відповідно до закону». Але при цьому власність

і зобов'язує (ч. 3): вона «не повинна використовуватися на шкоду людині і

суспільству», тобто власник має використовувати свою правомочність з

що перебуває під особливою охороною держави» і гарантує право власності на

землю, яке «набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та

державою виключно відповідно до закону»,всі суб'єкти права власності

проголошуються рівними перед законом, то побачимо, що, нарешті, ми побороли

безвідповідальність у природокористуванні.

АЛЕ, НАЖАЛЬ, ВСЕ ЦЕ Є ДЕКЛАРАТИВНИМ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ

різні важелі впливу на природокористувачів, аби примусити їх не порушувати

вимог екологічної безпеки, вести екологічно збалансоване господарство.

Звичайно, ще треба багато зробити по впорядкуванню законодавства з цього

питання, але слід подбати й про те, щоб додержання екологічних вимог було

вигідним для підприємств — лише тоді вони його виконуватимуть. Застосуванням

тільки засобів адміністративного впливу (контроль, адміністративна

відповідальність конкре­тних керівників підприємств) ще ніколи не вдавалося

забезпечити ефективного дотри­мування законодавства. Під економічними ж

важелями впливу слід розуміти не тільки плату за використання природних

ресурсів, за забруднення навколишнього середовища, за складування відходів, але

й впровадження податкових пільг за впровадження еко­логічних технологій,

збалансованого виробництва.

В умовах державної монополізованої економіки ні штрафи, ні економічні санкції

не могли бути достатньо ефективними — гроші, які нібито мали спрямовуватись на

природокористувачів, рівність їх перед законом відповідно до ст. 13 Конституції

дали державі можливість ефективно впливати на стан справ в охороні довкілля,

держава має можливість ставати на позицію особи і захищати її права, оскільки

за всіх природокористувачів, які є суб'є­ктами комунальної чи приватної

власності, держава вже не відповідає. Не можна від неї вимагати надмірно

багато: держава не зможе одночасно виробляти автомобілі, ракети, танки, взуття,

харчі і саму себе контролювати, щоб при виробництві усіх цих життєво необхідних

для людини речей дотримувались екологічні нормативи. Якщо ж держава

позбавляється цього виробничого тягаря — вона дійсно може стати на позицію

безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання

наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу,

збережен­ня генофонду Українського народу» обов'язками держави. Отже,

вищої юридичної сили визначаються «правовий режим власності», основи

екологічної безпеки, «засади вико­ристання природних ресурсів, виключної

(морської) економічної зони, континенталь­ного шельфу, освоєння космічного

простору».

Таким чином, як ми бачимо, держава нарешті дістала необхідні правові норми на

конституційному рівні для подальшого успішного вирішення тих екологічних

Основним Законом створити повноцінну правову базу для суттєвого поліпшення

екологічної ситуації неможливо. Тут доречно згадати, що ще 1992 р. було

розроблено концепцію розвитку екологічного права, яка тоді була названа

законодавства сьогодні полягає у тому, що закони, які приймає Верховна Рада, ще

часто мають декларативний характер, вони не є законами прямої дії, як

Конституція. Закони приймаються, а в них міститься багато посилань на інші

законодавчі акти — і виникає необхідність у прийнятті додаткових положень чи

навіть змін. Але ж якщо ми передбачили у Конс­титуції України, що норми

екологічної безпеки вирішуються законодавчими актами, то вже ніякі постанови

Кабінету Міністрів чи рішення міністерств і відомств не можуть регулювати цієї

сфери.

Звичайно, під час роботи над екологічним законодавством треба враховувати й

зарубіжний досвід. Але Україна має й багато власних відкриттів в галузі

екологічного права, які ще невідомі в інших країнах. Серед них — Закон про

охорону атмосферного повітря, у якому йдеться про оплату використання повітря у

промислових потребах. Природний ресурс використовується для виробництва, і

ніхто за це не платить! На жаль, хоч після прийняття закону і були дані

вказівки про розроблення відповідних нормативів по визначенню і нарахуванню

платні, але саме через відсутність цих методик згодом Мінекобезпеки поставило

питання про скасування ряду положень закону замість відкладення введення

відповідних статей у дію.

Загалом же першочергова причина тієї екологічної ситуації, яку ми маємо нині

в Україні, — екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування вимог

екологічної безпеки у господарській діяльності.

“Ми повинні пам'ятати, що екологічне майбутнє нашого народу має спиратися на

три міцні стовпи: перший — це розвинута система екологічного права другий — це

ефективна система адміністративного контролю і регулювання, а третій —

екологічна культура, що має вирости на базі загальної екологічної освіти”-

довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення

екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції

України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання

екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків

Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу,

екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі

законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період

повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх

компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І

це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення

природоохоронної функції держави .

Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.

Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої

цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості,

сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню

превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних

та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і

законодавства про охорону навколишнього природного середовища

передбачається здійснювати у двох напрямах:

1. Складання і затвердження екологічних нормативів

природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря,

рослинності тощо);

прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що

забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на

території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право

вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен

зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки

(стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти (про які вже

державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища,

раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство

охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України

(Мінекобезпеки) , тобто саме це міністерство здійснює нормативно-правове

регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони,

використання і відтворення.

Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню

біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів,

насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології,

гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат,

молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної

інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду,

Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних

наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології,

ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва,

селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри

екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими

дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії

і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український

науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр

екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та

ядерної безпеки.

Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи

нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів

екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує

регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства

та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо

екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального

природокористування.

Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу

довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики,

соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища

проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних

біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання

антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення,

транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра,

Дунаю, Чорного і Азовського морів

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною

системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної

інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних

середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих

рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та

екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади,

удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання

зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і

заходів.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою державною

програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями

та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих

органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ

незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля,

відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми

екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи

виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і

обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо

нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального

використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля

України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на

локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які

великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних

природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів. Однак

протягом найближчих 5 - 10 років країна буде дуже обмежена у коштах,

необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та

забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому

необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою

відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень. З

цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України,

господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і

біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам,

озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам,

ресурсів належать:

1. гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і

радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого

впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2. поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

3. стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і

промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

4. будівництво нових та реконструкція діючих потужностей

комунальних очисних каналізаційних споруд;

5. запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і

поліпшення їх екологічного стану;

6. формування збалансованої системи природокористування та адекватна

структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація

технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві,

на транспорті;

7. збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і

зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти,

оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних

ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі

міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які

спрямовуються на втілення

небе­зпеки, внаслідок дії стихійних сил приро­ди або техногенної руйнівної дії

стає еко­логічно небезпечним об'єктом, який по­винен бути «ізольований» від

людини і суспільства, інших природних систем і ко­мплексів шляхом встановлення

спеціаль­ного правового режиму, який має обме­жувати або забороняти проживання

на пе­вній території населення, здійснення там виробничої діяльності. Крім

того, необхіде вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки.

Зрозуміло, що говорити про охорону не­безпечного середовища некоректно,

юридично неправильно і по-людськи цинічно. За умов його існування доцільно

розроб­ляти систему заходів, в тому числі право­вого характеру, спрямованих на

запобіган­ня виникненню небезпеки для людини і навколишнього природного

середовища від дії природної стихії, техногенних ава­рій та катастроф, на

усунення їх шкідливих наслідків, а також наслідків непроду­маних рішень, які

призводять до спусто­шення довкілля і виникнення надзвичай­них екологічних

ситуацій.

Потрібні особливий юридичний режим використання небезпечного середовища

(здійснення заходів щодо очищення тери­торії, обмеження і заборона різних видів

екологічно небезпечної діяльності тощо) або здійснення комплексу заходів на тій

території, де є потенційні природні дже­рела прояву небезпеки чи здійснюються

екологічно небезпечні види діяльності та експлуатуються відповідні об'єкти.

Необ­хідно також передбачати особливий статус осіб, які тимчасово або постійно

знаходяться в зоні підвищеного екологічного ри­зику, та тих, що постраждали

внаслідок дії екологічно небезпечних чинників.

Ризик підвищеної екологічної небезпе­ки зобов'язує еколого-правову науку

по-новому оцінювати факти її прояву. Ці фа­кти, які набувають юридичного

значення, зумовлюють необхідність їх правового за­кріплення як юридичних фактів

виник­нення відносин, пов'язаних з забезпечен­ням екологічної безпеки. А це, в

свою чергу, має породжувати специфічні обов'­язки держави в частині

гарантування без­пеки від прояву стихії, а також юридичних і фізичних осіб, які

здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуату­ють екологічно

небезпечні об'єкти.

Кожен майбутній юрист, економіст, спеціаліст народного господарства, кожна

свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості

сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики

у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення

екологічної безпеки . Екологізація економіки та свідомості суспільства не є

абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано

в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Нове в

данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною,

яка базуеться на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на

сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і

нині набула свого критичного значення. Тому існує об’ективна необхідність

втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення

збалансованного стану, держава також повинна закласти основи глобального

еколого-економічного партнерства між суб’ектами підприємництва, між іноземними

партнерами, на рівні планетарного співробітництва заради виживання і

подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .

Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми

і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні

міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала

в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про

охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття,

Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних

і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий

природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та

інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні

вимог даної Конвенції.

Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в

державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою

виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану

глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем:

словник термінів та визначень з курсу теорії держави і права»