України. Його теріторія розташована окремими ділянками вздовж

північно-західного узбережжя Чорного моря. До складу заповідника входять три

ділянки на Кінбурському півострові – Івано-Рибальчанський, Соленоозерний,

Волижин ліс; дві приморських ділянки – Потиєвський, Ягорлицький Кут, а також

острови Тендра, Бабин, Смалений, Орлов в Тендрівській затоці і острови Довгий,

Круглий, Кінські в Ягорлицькій затоці.

Чорноморський заповідник розташований на шляху магістральгого прольоту

птахів, які гніздяться не тільки в північних районах нашої країни, але й в

інших країнах Європи. Південне Причорномр’я – найважливіше місце зимовки

водно-болотних птахів, а також масового гніздування крачок, качок, куликів,

голенастих.

Таке багатство орнітофауни в різні сезони року викликало увагу зоологів, а

непомірне знищення птахів змусило поставити питання про створеня в районі

Південного Причорномор’я заповідника, що й було зроблено.

По пропозиції ряда вчених(А.Г.Аверіна, Г.Н.Висоцького, Є.М.Лавренко,

Л.А.Портенко та інш.) для охорони птахів рід час прольотів, зимовки і

гніздування, а також для збереження своєрідної флори Нижньодніповських пісків

були заповідані окремі ділянки Чорного і Азовського морів від Кінбурської до

Білосарайської коси довжиною приблизно 500км.

З 1927 по 1933 роки опорним пунктом Приморського заповідника була сучасна

теріторія Чорноморського.

Як самостійний природоохоронний і науково – дослідницький заклад

Чорноморський заповідник існує з 1933 року. Його границі неодноразово

змінювались. Загальна площа заповідника в 1937р. склала 13 025га, а в 1951 р.

вона зменшилась на 24 898га.

В 1973 році площа заповідника збільшилась на 45 231га. До нього була

додана філія Дунайські плавні(3 156 га) в Килійському районі Одеської області з

акваторією Чорного моря (4 600га), а також Кінські острови в Ягорлицькій затоці

площею 27га з акваторією навколо них(818га) та мілководна частина Тендрівської

затоки(36 628га). В 1974 році до складу заповідника увійшов Ягорлицький

заказник(30 300га). З 1981 року Дунайські плавні стали самостійним

заповідником.

В 1983 році був організований Чорноморський державний біосферний

заповідник загальноб площєю 87 348 га. До його складу на правах заповідного

ядра включений Чорноморський державний заповідник площєю 57 084 га і на правах

буферної зони – Ягорлицький державний орнітологічний заказник площєю 30 300 га.

Навколо заповідних ділянок, а також навколо берга заповідної частини

Тендрівської затоки створені охоронні однокилометрові зони загальною площєю 11

011га.

В грудні 1984 року Чорноморський біосферний заповідник затверджений ЮНЕСКО

та включений в міжнародну мережу біосферних заповідників.

Чорноморський державний біосферний заповідник – самий крупний на теріторії

України. Його теріторія, відповідно Рамсарській конвенції, включена в список

водно – болотних угіддь, маючих міжнародне значення головним чином як

місцепроживання водно-болотних птахів.

Центральна усадьба заповідника знаходиться в м. Гола Пристань, в 18 км.

від Херсона, на березі Конки – протоки дельти Дніпра. Тут розміщені

адміністративна частина, науковий відділ заповідника, Музей природи, майстерня

з фотолабораторією і фондами, підсобні і господарські приміщення. На

Соленоозерській ділянці також побудована лабораторія для дослідження біохімії і

впадини, яка уявляє собою крайовий прогиб Руської платформи і заповнена

осадовими юрськими крейдовими, палеогеновими, неогеновими і четвертинними

відкладинами.

Потужність четвертинних відкладень в окремих місцях досягає 86 метрів.

Вони представлені головним чином аллювіальними пісками, котрі місцями

змінюються глинистими пісками і містять різної потужності суглиністі прослойки.

Таке чередування пояснюється тим, що піщані наноси, уявляючі собою

древнєаллювіальні відкладини Дніпра, утворились на місцях розмиву льосових

терас.

Особливості геологічної будови і тектонічного режима обумовили рівнинний в

цілому характер рельєфа. Серед найбільш типових форм рельєфа заповідних

теріторій необхідно назвати дюни (кучугури) і витягнуті вздовж берега

пониження, заповнені остаточними соленими водоймами(сагами). Низмений таврічний

берег Тендрівської затоки має числені пониження – поди, котрі при нагоні води

затоплюються, утворючи числену кількість мілководних заток, проток і озер.

Клімат Причорноморської низовини теплий, але, незважаючи на приморське

положення, континентальний і сухий. Він характеризується відносно низькою

вологістю повітря, незначною кількістю опадів і відносно великою добовою та

річною амплітудою коливаннь температури повітря. Середньорічна температура

10,8°.

Середня тривалість вегетаційного періода (з середньодобовою температурою

5° і вищє) складає в різних пунктах від 226 до 232 діб. Вегетаційний період

починається 15-20 квітня і закінчується 5-10 листопада, іноді значно пізніше

(10-15грудня).

Середньорічна кількість опадів складає 235 мм. В окремі роки іх сума різко

коливається від 209 до 430 мм. Найбільш інтенсивно опади випадають

влітку(червень-липень) у вигляді зливних дощів. Меньш за все опадів приходиться

на зиму. Характерною особливістю є весняно – літні роси і сильні тумани, котрі

починаються середині листопада і закінчуються в травні.

Заповідна акваторія в 5 разів перевщує по своєму розміру заповідну

теріторію. Тендрівська та Ягорлицька затоки завдяки особливостям їх

гідрологічного, гідрохімчного та гідробіологічного режимів є унікальними

водоймами північно - західної частини Чорного моря. Вони мають велике значення

для відтворення і нагула основних промислових видів риб, а багаті кормом

мілководдя використовуються великою кількістю гніздящихся, перельотних і

зимуючих водно-болотних птахів.

Тендрівська затока площею 630 кілометрів квадратних розташована в найбільш

складній по своїй будові береговій області південно – західної частини Чорного

моря, відгорожена від моря Тендрівською косою довжиною біля 70км і шириною до

3км. Півострів Білі Кучугури і підводна гряда, яка від нього відходить,

розділяють затоку на західну і східну частини. Західна, найбільш глибоководна

частина затоки площею 360 кілометрів квадратних і глибиною до 15 метрів

примикає до опрісненої Дніпром і Бугом ділянки моря (соленість тут коливається

від 13 до 13,5%).

Грунти Тендрівської затоки представлені переважно мулами. Гребні підводних

валів часто вкриті крупнозернистим піском і раковинами молюсків.

Ягорлицька затока (площєю біля 350 кілометрів квадратних) з західу

ізольована від Чорного моря Покровською косою і островами Круглим і Довгим, з

півдня – Ягорлицьким півостровом та Тендрівською косою. Значні ділянки

акваторії зайняті прибрежними мілководдями глибиною до 1 м. Перехід від

прибрежних мілин до глубоководної котловини доволі різкий. Дно глубоководної

котловини покрито товстим слоєм мулу та повністю поросло водоростями. Вони

заселяють і всю мілководну частину затоки.

Соленість Ягорлицької затоки змінюється в межах 16-22% для поверхняних і

18-22% для придонних горизонтів.

Температурний режим води затоки доволі постійний. Середньорічні

температури коливаються від 10,5 до 12,5°. Весняний перехід температури води

через 10° зазвичай спостерігається в квітні. Максимальний прогрів (до 26-30°)

вдмічений в серпні. Осінній перехід температури води через 10° відмічений в

Лісостепні ділянки знаходяться в межах Івановської пісчаної арени

(Івано–Рибальчанська ділянка) і Кінбурнського півострова (ділянки Соленоозерний

і Волижин ліс). В рельєфі теріторії сполучені бугристі піски з невеликими

холмами і пониженнями. Грунти мають легкий механічний склад, обмежений вміст

гумусу, високу водопроникненість і низьку вологоємність, внаслідок чого

відрізняються великою рухомістю поживних речовин.

На лісостіпних ділянках зберіглось чимало рослинних асоціацій, характерних

в минулому для нижньодніпровських арен і в наш час зникаючих на незаповідних

теріторіях. В залежності від характера рельєфа, рівня і засоленості грунтових

вод рослинність заповідних лісостепових ділянок можна об’єднати в декілька

комплексів.

Особливий інтерес уявляє колкова рослинність на теріторії

Нижньодніпровських пісків. Тут, в полосі типчаково–ковильних (сухих) степів,

зустрічається цілий комплекс північних древесних і трав’янистих видів. Колкова

рослинність представлена формаціями дуба черешчатого, берези дніпровської,

рідко береста. В підліску і по опушках зазвичай зустрічаються бузина чорна,

крушина ломка, жостер, терен степовий, іноді бересклет європейський, барбарис

звичайний. В деяких місцях старі дуби увиті всякими ліанами – диким виноградом,

хмелем. Трав’янистий ярус дубових кілків складають ефемери – проліска двулиста,

чистяк весняний, купир лісовий та дубравний. Тут зустрічаються ландиш лісовий,

купена пахуча, чіна лісова та інші лісові види.

Нижньодніпровський піщаний степ, який є південним продовженням

Середньодніпровської, несе в собі сліди інвазії північних елементів. В

результаті цього і утворилось унікальне сполучення поймених дубрав (далеко на

півдні від свого основного ареала) з піщаним степом, насиченим флористичними

елементами півночі і півдня. Характрна особливість Нижньодніпровських кілків –

існування в їх складі узколокальних ендемічних древесних видів – берези

дніпровської, бояришників Єлени і замшевого.

Ліси з давніх давен займали на Нижньодніпровських пісках значні позиції,

однак сплошного їх розповсюдження не було, про що свідчить розвинутий комплекс

псаммофитно-степових видів.

В неглубоких заросших степових западинах формується рослинність лугового

типу, представлена формаціями овсяниці гладенької, війника наземного, полевиці

піщаної з великим домішком ксеромезофітного різнотрав’я. В всняний час на таих

пониженнях у великії кількості квітне простріл чорніючий, а трохи згодом –

ятришник точечний і клопоносний. Ці ятришники також ростуть в великій кількості

і на засолених лугових пониженях вздовж озер та заток. Тут доволі часто

зустрічеється ятришник болотний і іноді ятришник-дремлик, котрий в низовинах

Дніпра до недавніх пір не зустрічався.

Степові ділянки Потиєвка і Ягорлицький Кут знаходяться на другій терасі

Дніпра. Вони мають рівнинний, в окремих місцях слабоволнистий рельєф з дрібними

блюдцеподібними пониженнями, іноді заповненими водою. Більшу частину тут займає

солончакова рослинність, представлена формаціями солероса європейського та

сарзана шишкуватого, дещо меншу – засолені луги і опустелені степи. В комплексі

з типчаковими, житняковими і полиновими угрупуваннями зустрічаються плями

типчаково-ковильного степу, едифікаторами якої є овсяниця валлійська і

ковил-волохатик. В цій асоціації іноді зустрічається тюльпан Шренка.

Найбільш різноманітна рослинність на острові Тендра. Вона поділяється на

псамофітно-ксерофітну, розвинуту на більш підвищеній частині острова і з

південної сторони вздовж берега на малогумусованих піщано-ракушечникових

відкладеннях з пониженим горизонтом (1,5 м) прісної води, і на

галофітно-гідрофітну, на пониженій частині острова з північної його сторони,

вздовж берега затоки. Тут характерні колосняк піщаний, осока колхідська,

вівсяниця Бекера, а також сиренія довгостовбчикова, люцерна тендровська,

ясменник щетинистий, бурачок тендрівський, васильок одеський та інші.

Рослинність акваторії характеризується значним видовим різноманіттям.

Мілководдя Тендрівської та Ягорлицької заток заросли “лугами” еостери (морської

трави), рдеста, харових та інших водоростей. Місцями найбільше сукуплення

утворює червона водорость – філофора. Вона вільно прикріплюється до мідій або

вільно лежить на дні. З зелених водоросей звичайні кладофора та ульва. В толщі

води також числені дуже дрібні одноклітинні водорості (фітопланктон). Особливо

розвинені диатомові водорості та динофлагелянти. Чисельність і біомаса

планктонних водоростей найбільш висока в поверхневому шарі води, досягає в

літній період декількох десьтків мільйонів клітин на літр води. Масовий

теріторії заповідника багатої та цікавої за складом фауни безхребетних тварин.

По неповним данним тут налічується біля 4 тисяч видів комах, біля 30 видів

павуків, 25 видів наземних молюсків і біля 100 видів кліщів, що паразитують на

хребетних тваринах.

Найбільш різноманітна фауна безхребетних лісостепових ділянок. Тут

зустрічаються мешканці пісків, лугів, боліт, різнотравних степів, солончаків,

прісних і солених водойм. Серед них багато реліктових та ендемічних видів.

В лісовій підстилці мешкає моса многоножек. Найбільш обільні ківсяки –

темні, гостро пахнучі тисяченіжки довжиною до 4 см., мокриці-броненосці –

багатоніжки, які при небезпеці скручуються шариками. Вони розкладають опале

листя, способствуючи тим самим підвищенню плодородності почв.

В Волижиному лісі можна часто зустріти равликів-янтарок та числених інших

моллюсків.

В трухлявій деревині мешкає жук-олень, занесений в Червону книгу.

В піщаному степу на очі бросається численисть жуків-чорнотілок різних форм

і розмірів.

Для піщаних станцій характерний многорогий навозник – смоляно-чорний

блискучий жук довжиною 18-28 см. він є дуже рідким по причині скорочення місць

проживання, і тому занесений до Червоної книги.

З кінця липня в масі з’являються жуки – мармурові хрущі.

В піщаному степу мешкає багато мурашиних левів, їх у заповіднику

налічується 7 видів.

Спочатку літа особливи примітними є різні саранчові та коники, деякі з

яких також занесені до Червоної книги.

В кінці квітня з’являються метелики рідкого вида – малого нічного

павлинього ока.

Взагалі в Чорноморському державному заповіднику дуже і дуже велика

кількість рідкісних представників тваринного світу, деякі з яких занесені до

Сыроечковского. –М.: Мысль,1987г.

2. Ардамацкая Т.Б. Черноморский заповедник. –Симерополь, 1976г.

3. Заповедники Советского Союза. / ред. А.Г.Банников, Д.А. Горин. –М.: