Реферат: Экология и безопасность жизнедеетельности человека

Реферат: Экология и безопасность жизнедеетельности человека

Екологiя та безпека життя людини

Питання виживання нацiї сьогоднi повнiстю залежить вiд гармонiї людини,

природи, космосу в цiлому. Сьогоднi, як нiколи, стає актуальним розглядати

людину (її розвиток, здоров'я, моральнiсть, духовнiсть) в тiсному зв'язку з

оточуючим середовищем, з реальним навколишнiм середовищем. Живий органiзм –

це основна складова екологiї суспiльства. Без гармонiї природи – людини –

космосу – неможливий нормальний, здоровий розвиток людини.

Для розумiння проблем людини, її екологiї необхiдно досягти високого

освiтнього рiвня людини, її морального i духовного стану.

Питання взаємозв'язку мiж людиною i природою особливо актуальнi у зв'язку з

тим важким екологiчним станом, який сьогоднi склався в українi. Одним iз

очевидних критерiїв екологiчного стану держави є стан здоров'я її населення.

На жаль нацiя україни ще з 1991 року вимирає, що без сумнiву вiдображає

кризовий екологiчний стан.

Велике значення при вирiшеннi складних екологiчних проблем має екологiчний

рiвень освiти населення. На жаль, сьогоднi приходиться констатувати, що

освiтнiй рiвень населення, особливо з питань екологiї людини, дуже низький.

Немає чiткої системи освiти з питань екологiї людини.

В доповiдi висвiтлюються основнi аспекти питань екологiї людини i їх зв'язок

iз безпекою самого життя людини.

Обговорюються такi основнi проблеми, як що таке здоров'я людини, вiд яких

факторiв i як залежить рiвень здоров'я людини, особливостi екологiї людини

вiд його вiку, чим визначається стабiльнiсть здоров'я людини, якi iснують

методи розвитку гармонiї людини, природи, космосу в цiлому.

Людське суспiльство на порозi xxi ст. Повинне обрати шлях дальшого розвитку у

зв'язку з екологiчною кризою, що iнтенсивно поглиблюється. Проблема виживання

людства обумовлює необхiднiсть переосмислення традицiйного шляху розвитку,

особливо з часу агронеолiтичної революцiї, яка змiнилася революцiєю

iндустрiальною. Вважають, що революцiї притаманний лише прогрес людства. Але

нинi ми спостерiгаємо, що наслiдком генезису суспiльства є проблема

можливостi виживання людства у глобальному вимiрi. Отримавши внаслiдок нтр

замiсть ручної i машинної технiки атомну, хiмiчну, лазерну, бiологiчну та iн.

Технiку i технологiю людина стала володiти засобами, негативнi наслiдки дiї

яких вiдчутнi у глобальних масштабах (наприклад чорнобиль). Як правило

науково-технiчний прогрес вiдокремлювався вiд суспiльного, ураховувалась лише

дiя науки та технiки на суспiльний прогрес, без урахування кардинальних змiн

на рiвнi життєдiяльностi усього людського суспiльства.. Соцiальний же прогрес

розглядався без урахування розвитку самої природи.

Сьогоднi вже недосить осмислення необхiдностi екологiзацiї виробництва та

мислення. Потрiбна концепцiя, яка б вiдобразила якiсно новий ступiнь розвитку

суспiльства, що пов'язаний з загальнолюдською соцiоприродною перебудовою. При

цьому повиннi бути екологiзованi усi суспiльнi вiдносини та сфери дiяльностi.

Основою такого розумiння майбутнього може бути iдея становлення ноосфери (в.

І. Вернадський).

Саме сьогоднi виникло грiзне питання яким повинен бути подальший рух до

суспiльства з високою екологiчною культурою способу життя усiх людей.

Нинi культурно-духовна перебудова пов'язана часто-густо з тимчасовим

кон'юнктурним iнтересом, з особистими або груповими амбiцiями, боротьбою за

владу є неминучим насильством, нацiональним протистоянням. Це свiдчить про

низьку як загальну, так i екокультуру. Треба вiдмовитись вiд примусової

демократiї, яка iгнорує можливiсть наявностi iстини з боку iнтелектуальної

меншостi. Це може статися лише тодi, коли кожна людина буде керуватись

фундаментальними загальнолюдськими цiнностями, iнтересами, потребами.

Ноосферою не може бути суспiльство, яке не спроможне забезпечити гармонiю як

з природою, так й гармонiю внутрiшньосоцiальну.

Майбутнє суспiльство повинне спиратися на гуманiстичну основу, саме на якiй

можна буде досягти своєрiдного "консенсусу", тобто можливостi спiльного

розвитку суспiльства та природи в цiлому.

Культура, як все плинне, сама себе виснажаючi, готує собi загибель. Проте,

деструктивнiсть iснуючої культури, не означає її знищення. Передчуття

народження нової культури, нової свiтоглядної парадигми траплялись в iсторiї

неодноразово, вони завжди драматичнi, супроводжуються невизначенiстю,

нестiйкiстю суб'єктивно значимих компонентiв буття, в зв'язку з чим свiт

демонструє людинi свої iррацiональнi сторони, iррацiональнiсть виступає в

усiх формах людських вiдношень. Xx ст. Виявилось саме такою переломною добою

в духовно-культурнiй еволюцiї.

Традицiйно наукове розумiння свiту робиться все бiльш невимiрним з людським

духом в силу того, що воно не може замiнити собою те, в чому шукає собi

задовiльнення особистiсть. Загубленi наукою сторони дiйсностi, незнання

законiв свiтобудови, вiдчуженiсть всього незвичного, нового, панування

вiдомого стану мислення – все це руйнiвним чином позначається на нашiй

еволюцiї i потребує погодження тих кардинальних питань, якi вiдносяться до

вiчних i життєстверджуючих.

Для обгрунтування субстанцiональних критерiїв суспiльного розвитку свiтова

цивiлiзацiя все в бiльшiй мiрi має потребу в людськiй свiтогляднiй парадигмi,

яка спирається на фiзичнi теорiї, залученi з ранiш невiдомих науцi

хронiкально-метричних явищ, що дозволяє по-новому подивитись на свiт, на

людину. Вона стверджує, що все iснуюче має хронiкальну природу, тому видимий

свiт не є єдиним, що станiв матерiї iснує велике розмаїття, що в свiтi

визначаючими є не фiзичнi закони, а моральнi, духовнi. Звiдси завданням

фiлософiї є необхiднiсть проаналiзувати найважливiшi екзистенцiалi людського

буття – духовнiсть i моральнiсть, зайнятися "екологiєю душi".

1. Бобылев С.Н. Экологизация экономического развития. – М.,1994.- 404 с.

2. Боголюбов С.А. Защита экологических прав.- М., 1996. – с. 8-20.

3. Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования. – М.:

Закон и право, ЮНИТИ, 1998.- 455 с.

4. Макар С.В. Основы экономики природопользования. – М.: Институт

международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 1998. – 192с.