Реферат: Значення природоємності в економіці природокористування

Реферат: Значення природоємності в економіці природокористування

Міністерство культури і мистецтв України

Київський національний університет культури і мистецтв

Реферат з курсу екології на тему:

“Значення природоємності в економіці природокористування”

cтудентки І курсу

групи ТБА-40

КИЇВ-2000

План.

1. Актуальність теми

6. Список використаної літератури

Кожен майбутній спеціаліст народного господарства, і не тільки, кожна свідома

людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про

особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрямки

державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних

ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та

свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення

екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів

природокористування. Нове в даній проблемі є еквівалентність обміну між

державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-

технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була

сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення.

Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки

збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка

забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

Для більшої наочності спробуємо розкрити тему значення природоємності в

економіці природокористування взявши за основу ситуацію в нашій державі –

Україні. Більшість спостережень та висновків справедлива для будь-якої

держави, з різницею у деяких кількісних показників екологічного стану.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати

як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування

об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного

комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного

господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-

видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага природоємних,

ресурсоємних та енергоємних технологій, впровадження та нарощування

яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом – без будівництва

відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно

діючих правових, адміністративних та економічних механізмів

природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Шкідливі для екології процеси тривали десятиріччями і призвели до

різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та

збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і

біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно

гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними

кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-

біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в

Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної

катастрофи.

Найбільш природоємна галузь – це сільське господарство України, що має

могутній природно-ресурсний потенціал, який включає 41,84 млн. гектарів

сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка території України), в тому

числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55відсотків), 7,63 млн. гектарів

природних кормових угідь -сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У

сільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд.

куб. метрів води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку

на одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь, у тому

числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники

становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність

сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в ряді регіонів

перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені малопродуктивні

угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та схилові землі. Якщо

Україна в Європі займає 5,7 відсотка території, то її

сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а рілля - 26,9 відсотка.

Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по

Європі.

Стосовно природоємності важливе значення має також використання прісної води

здоров'ю нації.

Отже, навіть не торкаючись проблем військово-промислового комплексу, ядерної

енергетики, зв’язку та багатьох інших галузей господарювання, бачимо, що

проблема використання природоємних технологій надзвичайно актуальна сьогодні

в Україні.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В окремих

районах, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольоване

зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності органічної маси, а в

районах зрошення - підтоплення і засолення грунтів, деградація чорноземів,

що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на

півдні України. Нині 14,8 відсотка загальної площі поливних земель

піддаються еродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки є

солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод загрожує

вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається

неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки за 20 років (з 1961

року по 1981 рік) середній вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5 до

3,2 відсотка.

Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без суворого і

надійного державного екологічного та митного контролю за ввезенням

небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої бази призводять до

споживацького ставлення до землі. Використання у великій кількості

мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних препаратів разом з

промисловим і радіаційним забрудненням може ще більше ускладнити екологічну

ситуацію в Україні, знизити відтворювальну здатність біосфери та

екологічну стійкість агроландшафтів.

Розглянемо дані, що стосуються водних ресурсів України. Прогнозні ресурси

підземних вод питної якості розподілені на території України вкрай

нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб. метрів на рік (61,7 млн. куб.

метрів на добу), з яких 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів

на добу) гідравлічно не зв'язані з поверхневим стоком і становлять

додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у

складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість

ширшого використання їх у багатьох областях.

З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною

кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом

понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів довжиною близько 2000

кілометрів з подачею на них понад 1000 куб. метрів води за секунду, 10

великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у маловодні

регіони України.

Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно

перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: Франції - в 2,5

рази, ФРН - в 4,3, Великобританії та Швеції - в 4,2 рази.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється

через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості

з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як

забруднена і брудна (IV - V клас якості). Найгостріший екологічний стан

спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках

Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води

класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних

об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних

басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько

80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн.

населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з

найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної

політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на

території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля

сильно еродована, на 80 відсотках - трансформовано первинний природний

ландшафт.

Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної

шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на

Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну,

значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У

катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно

має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов

риби, бідніє біологічне різноманіття.

Перейдемо тепер до стислого аналізу наведеної інформації з огляду на

збереження і відновлення природних ресурсів нашої держави.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та

організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу

окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв'язання, а

саме:

надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного

способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення

самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного

потенціалу;

стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок

неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів,

господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;

широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок

катастрофи на Чорнобильській АЕС;

погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного

стану джерел питного водопостачання;

недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації

водоохоронних заходів;

недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та

використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-

правової бази і організаційної структури управління;

відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу

екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів,

якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення

населених пунктів і господарських об'єктів.

Розглянемо тепер проблеми земельних ресурсів. Сучасне використання земельних

ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування.

Порушено екологічно припустиме співвідношення площ ріллі, природних

кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на

стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56

відсотків території країни і 80 відсотків сільськогосподарських угідь.

Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до

зниження родючості грунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів),

втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної

здатності з усіма екологічними наслідками.

З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту,

0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні еколого-економічні

збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд. гривень.

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення

грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та

використання засобів хімізації в аграрному секторі. Понад 40 відсотків

органіки, отримуваної в результаті діяльності великих тваринницьких

комплексів та птахофабрик, з потенційних органічних добрив перетворюються

на джерела забруднення довкілля.

Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії на

Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. гектарів

земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. гектарів ріллі. З

використання вилучено 119 тис. Гектарів сільськогосподарських угідь, у

тому числі 65 тис. гектарів ріллі.

Отже, виходячи з аналізу наведених фактів, можна зробити висновок, що

природоємні технології потребують поліпшення системи керування та контролю

природокористуванням. Але витрати на реалізацію природоохоронних програм

і заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років

країна буде дуже обмежена у коштах, необхідних для поліпшення стану

навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального

використання природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити

пріоритетні напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістичних,

ефективних та економічно вигідних рішень.

З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України,

необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:

· погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля;

· втрати, що призводять до зниження продуктивності народного

господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і

природних ресурсів;

· погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди

біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам,

озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським

екосистемам, гірським районам;

· еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

Висновки.

Враховуючи велике значення природоємності в економіці природокористування, до

основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання

природних ресурсів, взагалі, і в Україні, зокрема, слід віднести:

1. Гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і

7. Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних

ресурсів та забезпечення екологічної безпеки має реалізовуватись через

окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві

програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів.

Список використаної літератури.

1. Білявський Г.О. Основи загальної екології, К.: Наукова думка, - 1993.

2. Андрєйцев Ю.І. Екологічна експертиза , право та практика, К.: Вища

шк., - 1989.

3 . Постанова Верховної ради України “Про Основні напрями державної

політики України у галузі охорони довкілля, використання природних

ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “.

4. Воронов А. К. Навколишнє середовище та розвиток, К.: Наукова

думка, - 1995.