Контрольная: Суть і функції ринку

Контрольная: Суть і функції ринку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

Інститут економіки, управління і права

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з політичної екомомії

Тема: Суть і функції ринку

Виконала студентка групи 41

«Фінанси та кредит» 2,5 роки

І.С. Веремейчик

м. Луцьк, 2000р.

ПЛАН

1. СУТЬ ТА ОСНОВНІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ РИНКУ.......................... 3

2. ВИДИ РИНКУ..................................................................6

3. ФУНКЦІЇ РИНКУ...............................................................8

4. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ.......................................................10

5. МОДЕЛІ РИНКУ...............................................................14

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.............................................................19

1. СУТЬ ТА ОСНОВНІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ РИНКУ

З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється

купівля або продаж товарів. Ринок – поняття більш широке і містке. Це і

магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де купуються продукти

харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаються

і купуються цінні папери (акції, облігації), - фондові біржі. На товарних

біржах, де пропонуютья товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними

показниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасники

або більше беруть на себе юридичні зобов’язання, якими визначаються їхні дії та

відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу

існуючих та потенційних товарів утворюють ринок.

Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад як

наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породило

товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного

поділу праці, появу економічно самостійних, юридично незалежних господарюючих

суб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а

потім і до товарного обміну та ринку. В сучасному розвиненому суспільстві,

де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців,

а з іншого – розвиваються засоби зв’язку, акти купівлі-продажу можуть

здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами

зв’язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових

відносин, а отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити

висновок, що ринок – це обмін, який ведеться за законами товарного

виробництва і обігу.

Проте, коли мова іде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не

просто сфера обміну (він може відбуватись і у неринковій формі – наприклад,

бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною

оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні. Інакше кажучи, збалансування

актів купівлі - продажу має досягатися за допомогою ціни. Це положення має

надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму,

через який досягається рівновага попиту і пропозиції. Будь-які намагання

замінити ринок якимось центром, що встановлює, скільки, кому і як виробляти,

споживати, за якими цінами реалізувати товари, чи сучасними досягненнями

науково-технічного прогресу, в тому числі електронної обчислювальної техніки,

не дали позитивного результату. Інтереси суб’єктів виробництва не

реалізуються, виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його

структура, порушується економічна і соціальна рівновага в суспільстві.

Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність

процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання

створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому.

Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а

праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно необхідною.

Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом та пропозицією. На

ринку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має відповідати кількості

товарів, яку хочуть продати продавці. В такому випадку ціни встановлюються на

рівні попиту і пропозиції, що й веде до рівноваги. Отже, ціна рівноваги – це

ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.

Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями

виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін

товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.

Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його

інструмент, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість якихось

споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки.

Це, в свою чергу, впливає на виробництво: зумовлює його розширення або

зменшення. Отже, економіка, що функціонує в ринкових умовах, розвивається за

ринковими законами: вартості, попиту і пропозиції, середнього прибутку та ін.

Сутність ринкових зв’язків невіддільна від свободи підприємництва і

конкуренції. Головним інтересом підприємця є збільшення прибутку. А це

означає, що в ринкових умовах відбувається протидія інтересів як різних

підприємців між собою, так і підприємців і працівників, зайнятих виробничою

діяльністю.

Добровільний обмін між виробниками, покупцями, робітниками і власниками інших

факторів виробництва на основі цін відображає сутність ринкової економіки.

Досвід розвинених країн, а також нашої країни, що нехтували ринковими

відносинами, довів: модель безринкової економіки безперспективна, вона

придушує інтереси людей, паралізує всіляку ініціативу, сповільнює економічний

та соціальний розвиток. Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації,

загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва,

де діють закони товарного виробництва.

Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки генетичну пам’ять

економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних,

економічних, природних, соціально-політичних, національних, культурних та

інших умов розвитку різних країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь

розвитку ринкових відносин.

Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно

відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні

гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист

непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової,

грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі

організованість та виконавча дисципліна.

Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу

обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за

рахунок цін, а з іншого – забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням,

безперервність процесу відтворення, його цілісність. Побудувати сучасний

ринок означає: привести в дію економічні інтереси людей, стимули виробництва,

прискорити економічне зростання, вивести країну на рівень на рівень сучасних

досягнень науково-технічного та культурного розвитку.

УМОВИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ

Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок,

який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови.

До них належать:

по-перше, наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та

юридично незалежними, млжуть вступати у рівнопрвні партнерські відносини з

приводу купівлі-продажу;

по-друге, еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою кономічної

допомоги, пільг тощо не визнає;

по-третє, конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість

вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників,

будь-яких контрагенів, примушує підприємців застосовувати нацпередовішу

техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню

ефективності економіки;

по-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний

механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів

суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати

елементи виробництва;

по-п’яте, реальна інформація про ринок у його суб’єктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком,

де гроші не виконують своїх функцій.

2. ВИДИ РИНКУ

Ринки можна розподілити по наступним критериям:

1. По економічному призначенню об’єктів ринкових відносин

• ринок благ та послуг;

• ринок засобів виробництва;

• ринок науково-технічних розробок;

• ринок цінних паперів;

• ринок робочої сили.

2. По товарним групам:

• ринок товарів виробничого призначення;

• ринок товарів народного споживання; продовольчих товарів;

• ринок сировини та матеріалів і т.д..

3. Утворення ринків по просторовій ознаці являє собою ринки:

• внутрішньорегіональні;

• міжрегіональні;

• міжнародні (світові).

5. По видам суб’єктів ринкових відносин ринки можуть поділятись на:

• ринок оптової торгівлі, коли в якості покупців та продавців виступають

підприємтсва та організації;

• ринок роздрібної торгівлі, коли покупцями виступають окремі громадяни;

• ринок державних закупок сільгосппродукції, коли покупцем виступає держава,

а продавцями – безпосередні виробники сільськогосподарської продукції.

6. З врахуванням дотримання законності в економіці ринки поділяються на:

• легальні, офіційні:

• нелегальні (тіньові, чорні і т.д.)

Дослідження структуризації ринків дозволяє виділити основні види ринків:

1. Ринки товарів та послуг. В цю групу включаються наступні ринки:

• товарів споживчого призначення (продовольчі та непродовольчі товари);

• послуг (побутові, транспортні, комунальні);

• житла та будівель невиробничого призначення.

2. Ринки факторів виробництва. До їх складу входять:

• ринок нерухомості;

• знарядь праці;

• сировини та матеріалів;

• енергетичних ресурсів;

• корисних копалин.

3. Фінансові ринки:

• ринок капіталів (інвестиційні ринки);

• кредитний ринок;

• ринок цінних паперів;

• валютно-грошовий ринок.

5. Ринок інтелектуального продукту - інновації, винаходи, інформаційні

послуги, твори мистецтва та літератури.

6. Ринок робочої сили. Являє собою економічну форму руху трудових ресурсів,

при якому робоча сила мігрує відповідно з законами ринкової економіки.

7. Регіональні ринки: місцевий, внутрішній, національний, зовнішній,

міжнародний.

Основні види ринків підрозділяються на різноманітні субринки, ринкові

сегменти. Сегментація ринку представляє собою розподіл споживачів даного

товару на окремі групи, що пред’являють до товарів неоднакові вимоги. Сегмент

ринку - це частина ринку, група споживачів, продуктів чи підприємств, що

утворюються на основі спільних ознак. Сегментація може бути проведена різними

шляхами з використанням різноманітних факторів (ознак). Основними з них є:

1. Географічні (по регіонам, за адміністративним поділом, за густотою

населення, за кліматичними умовами).

2. Демографічні (групування населення за віком, за статтю, за розміром сім’ї,

за рівнем доходу, за професійним складом, за рівнем освіти, за національним

складом).

3. Психографічні (групування населення за соціальним складом з низьким,

середнім, високим, дуже високим достатком, за стилем життя: богемний,

елітарний, молодіжний, спортивний).

4. Поведінчі (придбання товарів носить випадковий характер, пошук користі при

придбанні товарів: вироби високої якості, хороше обслуговування, низькі ціни,

статус постійного клієнта, ступінь потреби в продукті, емоційне відношення до

продукції) .

3. ФУНКЦІЇ РИНКУ

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він

виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та

інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між

різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в

економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові

відносини активно впливають на рівень витрат та виробництво будь-якого товару,

науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення.

Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів

ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільно необхідної та

визначення цінності товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не

може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців

різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається

через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором

пропозиції в економіці.

У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетволрюється на товар лише

після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що

споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві

принижується роль ринку як регуулятора, що призводить до наростання

диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як

загальноекономічного явища.

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютувати її. У

сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і

товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також

державними і недержавними. До перших належать: а) економічні важелі –

кредити, податки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі –

державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських

договорів. До других належать різні угоди між товаровиробниками про ринки

збуту, ціти, квоти тощо.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню

тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одерржання

найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки,

техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єти

господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності

виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж

суспільно необхідні, то вони будуть неконкурентоздатними і стануть банкрутами.

А це означає, що ринок виконує і таку функцію, як розподільча.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників,

виявляє переможців та переможених. Для перших створюються умови для

подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє

існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за

доходами – на багатих і бідних.

Ринок “зшиває” економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і

вертикальних зв’язків (підприємтсв, галузей, регіонів), у тому числі

зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція.

Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів

у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за

світовими цінами, які будуються на інтенаціональній вартості. Якщо ж на

світовий ринок потрапляє товари, витрати на виготовлення якого перевищують

суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає

неконкурентоспроможним.

4. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно

відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова

інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух

товарів, послуг, грощей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ

належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості,

інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти

прокату та лізингу.

Товарна біржа

Слово “біржа” походить від латинського “бурса”, що означає “гаманець”. Біржі

з’явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. У Росії перша біржа

з’явилася у 1703р. в Петербурзі. У 1705р. для неї було збудоване окреме

приміщення. У Києві біржа з’явилась у 1865р.

У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як

економічна категорія, що відображає складову частину ринку, специфікоє якого

є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками:

масовість, стандартність, взаємозамінюваність. По-друге, це господарське

об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посереддників з метою

створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення

торговельних угод і операцій. Члени біржі виграють не від її функціонування,

а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі відповідно до встановлених

біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що

складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і

пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворюючим

механізмом. У цьому також полягає мета діяльності біржі.

Охарактеризувавши різні сторони діяльності товарної біржі, можна дати таке

узагальнююче її визначення: Товарна біржа – це асоціація юридичних та

фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартаи, зразками

у спеціальному місці, де ціни на товар складаються в умовах вільної

конкуренції.

Біржа як сегмент загального ринку виконує наступні функції: збалансування

попиту та пропозиції через відкриту купівлю-продаж, упорядкування та

уніфікацію ринку товарних і сировинних ресурсів; стимулювання розвитку ринку;

економічного індикатора.

У країнах з розвиненою ринковою економікою товарні біржі в основному

функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного

прибуткового податку.

У липні 1994р. в Україні зареєстровано 90 бірж, серед них універсальних та

товарно-сировинних і товарних – 47 (52 відсотки), спеціалізованих – 19,

товарно-фондових і фондових – 13, агропромислових – 8, нерухомості – 3.

Практичну діяльність здійснювали 62 біржі (69 відсотків). Така велика

кількість їх зумовлена низьким рівнем розвитку оптової торгівлі. З розвитком

економіки кількість бірж зменшиться.

Особливостями українських бірж порівняно з західними є малий статутний

капітал, універсальність, низький рівень спеціалізації.

Фондова біржа

Організаційну форму ринку, на якому здійснюється торгівля цінними

паперами-акціями, облігаціями, зобов’язаннями державної скарбниці,

сертифікатами, документами, пов’язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних

цінностей, називають фондовою біржею.

На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржа

забезпечує рух капіталу, адже цінні папери – не що інше, як різні форми його

еквіваленту. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності

економіки, що здійснює фондова біржа.

Фондолва біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних

грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій, облігацій і

спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на

випуск продукції, яка має найвищий попит. Біржа може сприяти переливу

капіталу з однієї галузі в іншу, а завдяки державному регулюванню цих

процесів він може спрямовуватись у ті соціально важливі сфери, які найбільш

його потребують.

Як вторинний ринок цінних паперів фондова біржа сприяє здійсненню переходу

фондових цінностей від одного суб’єкта до іншого. На первиному ринку цінності

емітуються, тобто випускаються в обіг і поширюються серед інвесторів. В

окремих випадках на біржах можуть розповсюджуватись цінні папери.

Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні

органи, іноземні юридичні особи.

Громадяни або юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені та за

свій рахунок, є інвесторами. Ще один учасник ринку цінних паперів –

інвестиційний інститут, якому надається право юридичної особи, що дає йому

можливість виконувати функції посередника (фінансового брокера),

інвестиціного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного фонду.

Інвестиційні компанії можуть займатися організацією випуску цінних паперів та

видачею гарантій щодо розміщення їх на користь третім особам, вкладати кошти

у цінні папери від свого імені та за свій рахунок, у тому числі через

котування цінних паперів, за якими інвестиційна компанія зобов’язується їх

продавати і купувати.

Класифікувати біржі можна за різними критеріями. Виходячи з організаційної

структури виділяють два основних типи біржі: публічно-правові заклади і

організовані у вигляді приватних компаній та асоціацій, що мають

найрізноманітніші конкретні юридичні форми (акціонерні товариства, асоціації,

змішані підприємства).

Фондова біржа є некомерційною організацією, не переслідує мети одержання

прибутку, заснована на самоокупності, не виплачує доходів від своєї

діяльності своїм членам. Фінансова діяльність фондової біржі може

здійснюватись за рахунок продажу акцій фондової біржі, які дають право бути

її ччленами, регулярних членських внесків, біржових зборів з кожної угоди, що

здійснена на фондовій біржі.

Функціонування біржі нерозривно пов’язано з системою посередництва і таких її

суб’єктів, як посередники.

Банки

Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні

платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної діяльності. Як

юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади у

рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного

законодавства.

Капітал банку складається із двох частин: власного капіталу банкірів та

залученого у формі вкаладів.

Діяльність банків з залучення вільних засобів та кредитування суб’єктів

господарської діяльності здійснюється через банківські операції. Банківський

прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за

надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський

прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій з

цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.

У банківську систему входять різні види банків.

Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також за

рахунок випуску власних цінних паперів. Вони кредитують суб’єктів господарської

діяльності.

Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують грошові

резерви комерційних банків, зберігають золоті та валютні запаси держави. Вони

надають кредити комерційним банкам і державі.

Іпотечні банки надають позики під застави нерухомого майна (землі,

будівель) землевласникам, селянам, власникам житла.

Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями,

але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал.

Небанківські інститути ринкової інфраструктури

У світовій практиці широко представлені небанківські кредитно-фінансові

інститути. До них належать інвестиційні, фінансові фонди, ломбарди та

кредитні кооперації.

Депозити кредитно-фінансових інститутів, як і інших клієнтів банків, можуть

бути поточними (до запитання) і строковими.

Торговий дім являє собою багатоцільове утворення, яке експортує та

імпортує практично будь-які товари, здійснює обмін ними, а також транспортні та

інші зовнішньоекономічні операції.

Важливим елементом ринкової структури є біржа праці.

Біржа праці – організація, що спеціалізується на посередництві між

робітниками та підприємцями з метою купівлі-продажу робочої сили. Не

ліквідовуючи безробіття вцілому, біржі праці упорядковують найм підприємствами

робочої сили та скоротити громадянам час пошуку роботи. При існуванні системи

страхування від безробіття біржі праці виконують також функції контролю за

встановленням, правом на отримання допомоги безробітним та за її втратою. Біржі

праці можуть мати різні форми: бюро, контори, товариство і т.п. Залежно від

форм власності виділяють наступні їх осмновні вили: приватні, що функціонують

на комерційній основі; філантропічні; суспільні та державні. Біржі праці окрім

працевлаштування безробітних, звичайно надають послуги іншим людям, бажаючим

змінити місце роботи, вивчають попит та пропозицію робочої сили, збирають

інформацію про рівень зайнятості в розрізі професій та територій. До

компетенції біржі праці належить також професійна орієнтація молоді,

направленння молодих людей на курси для придбання професії. Важливе значення

мають организації перенавчання та працевлаштування інвалідів.

5. МОДЕЛІ РИНКУ

У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю

споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:

1. Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і

маса відособлених споживачів даного товару. Дана структура ринку називається

поліполією і породжує так звану досконалу конкуренцію.

2. Велике число відособлених споживачів і мала кількість виробників,

кожний із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така

структура називається олігополією, і породжує так звану недосконалу

конкуренцію

3. Єдиний споживач товару і множина самостійних виробників Дана

структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний

монопсонією (монополія попиту).

4. Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний

виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і

ринковою.

Роздивимося докладніше основні з перерахованих вище моделей.

Поліполія (досконала конкуренція)

Велике число продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось

продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед

інших продавців.

Ринок відкритий для кожного. Рекламні компанії не так важливі й обов'язкові,

так як на продаж пропонуються тільки однорідні товари, ринок прозорий і

відсутні які-небудь преваги. На ринку з подібною структурою ціна - це заданий

розмір. На підставі вищевикладеного можна вивести такі варіанти поведінки

учасників ринку:

Акцептант ціни. Окремо узятий продавець не робить ніякого прямого впливу

на ціну. Якщо продавець запитує більш високу ціну, усі покупці відразу ж

переходять до його конкурентів, тому що в умовах досконалої конкуренції кожен

продавець і покупець мають повну і правильну інформацію про ціну, кількість

продукту, витрати і попит на ринку.

Якщо ж продавець запитує більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі

задовольнити весь попит, що буде орієнтований на нього, у силу його незначної

частки на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного

продавця не відбувається.

Регулятор кількості. Якщо продавець змушений погодитися з переважаючими

на ринку цінами, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу

своїх продажів. У цьому випадку він визначає кількість товарів, що має намір

продати по заданій ціні. Покупцю також залишається лише вибрати, скільки він

захоче одержати по даній ціні.

Умови досконалої конкуренції визначаються такими передумовами:

- велика кількість продавців і покупців, жодний з яких не має

помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

- кожний продавець робить однорідний продукт, що ні в якому

відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

- бар'єри для входу на ринок у довгостроковому аспекті або

мінімальні, або взагалі відсутні;

- ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і

ресурси - перемінні фактори виробництва – мобільні;

- кожний продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією

про ціну, кількість продукту, витрати і попит на ринку.

Схема досконалої конкуренції має в основному теоретичне значення. Проте вона

є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур.

Для учасників ринку в умовах досконалої конкуренції ціна - це заданий розмір.

Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче

запропонувати по даній ціні. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і

регулятор кількості.

Монополія

Один продавець протистоїть багатьом покупцям, причому цей продавець є єдиним

виробником продукту, що не має, до того ж, близьких товарів-замінників. Така

модель має такі характерні риси як:

а) продавець є єдиним виробником даного товару (продукту)

б) реалізований продукт унікальний тому, що немає його замінників;

в) монополіст має ринкову владу, контролює ціни, постачання на ринок

(монополіст є законодавцем ціни, тобто монополіст призначає ціну і покупець

при заданій монопольній ціні може вирішувати, яку кількість товару він може

закупити);

Отже монополія – це виключне право виробництва, торгівлі, промислу і т.д., що

належить одній особі, визначеній групі осіб або державі; ринок, на якому діє

один продавець деякого товару або виду послуг. Розрізняють закриту, природну

і відкриту монополію.

Така класифікація монополії на три категорії умовна. Деякі фірми можуть

належати до декількох видів монополії. До їхнього числа відносяться,

наприклад, фірми, що обслуговують систему телефонного зв'язку, а також

електричні і газові компанії, що можуть бути віднесені як до природної

монополії (тому що є присутнім ефект економії на масштабах), так і до

закритої монополії (тому що присутні бар'єри для конкуренції). Також може

бути проведена класифікація, заснована на врахуванні тимчасових інтервалів.

Наприклад, патентне свідоцтво дає фірмі закриту монополію на короткостроковий

період. Останнє відбувається не тільки через обмеженість терміну дії патенту,

але також через те, що конкуренти можуть винайти нові продукти.

Монополія є повним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує тільки один

продавець, причому він виробляє товар, що не має близьких замінників.

Природна монополія виникає в галузі, в якій довгострокові середні витрати

досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує ринок вцілому. У

такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва товару близький до

кількості, достатньої для покриття витрат виробництва. У даній ситуації поділ

виробництва між двома або великою кількістю фірм призведе до того, що маштаби

виробництва кожної будуть неефективно малі. З природними монополіями, в

основі яких лежить економія на маштабах виробництва, тісно пов'язані

монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами.

До природних монополістів відносяться підприємства суспільного користування і

підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси (наприклад,

електричні і газові підприємства, компанії водопостачання, лінії зв'язку і

транспортні фірми). Як правило, подібні «природні монополії» знаходяться у

власності держави або діють під її контролем.

Відкрита монополія - монополія, при якій одна фірма, принаймі, на якийсь час,

стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від

конкуренції. У ситуації відкритої монополії часто виявляються фірми, які

вперше вийшли на ринок із новою продукцією. Їхні конкуренти, проте, можуть

з'явитися на ринку трохи пізніше.

Закрита монополія захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень.

Прикладом може служити монополія поштової служби США на доставку пошти першим

класом. Іншими варіантами виникнення закритої монополії є патентний захист,

інститут авторських прав. Штучні бар'єри для запобігання проникнення на

монополістичний ринок конкурентів подані юридичними обмеженнями у формі

ліцензій, авторського права, товарних знаків або патентного захисту.

Монополія чиста (абсолютна) - ситуація, коли на конкретному товарному ринку

виступає усього один продавець.

Монополія в чистому виді - явище вкрай рідкісне. Як і досконала конкуренція,

вона являє собою скоріше економічну абстракцію. Досить часто як приклад

чистої монополії призводять систему телефонного зв'язку. Але інші види

зв'язку (наприклад, експрес-пошта або супутниковий зв'язок) створюють

приховану конкуренцію, пропонуючи якісні замінники телефонного зв'язку. Крім

того, слід зазначити, що монополія не може цілком усунути потенційну

конкуренцію з боку інших вітчизняних або іноземних виробників товарів.

Монополія, що виникає з боку попиту, коли на ринку є тільки один покупець при

множині продавців, називається монопсонією. Така ринкова структура в усім

схожа з монополією, риси якої переносяться на покупця.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція - це коли велика кількість виробників пропонує

схожу, але не ідентичну продукцію.

На відміну від досконалої конкуренції, монополістична припускає, що кожна

фірма продає особливий тип товару, що відрізняється якістю, оформленням,

престижністю, завдяки чому в споживача складаються «нецінові преваги»

(політичні, естетичні, фізіологічні). В умовах монополістичної конкуренції

фірма виготовляє не однакову, а «диференційовану» продукцію і тим самим стає

своєрідним «монополістом» своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс»

має інші смакові властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста

«Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією).

На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована

також і за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого

користування), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами. Таким

чином, фірми на цьому ринку вступають у своєрідне суперництво не стільки

через ціни, скільки за допомогою всякої диференціації продукції.

Модель ринку монополістичної конкуренції описує множина реально існуючих

ринків. Його характеристиці достатньо точно відповідають більшість галузей

сфери обслуговування (у якості прикладів можна назвати мережу ресторанів,

станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, у виробничих

галузях - це виробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального порошку,

обчислювальної техніки, комп'ютерів).

Монопольність у такій моделі полягає в тому, що кожна фірма в умовах

диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над своїм

товаром; вона може підвищувати і понижувати ціну на нього поза залежністю від

дій конкурентів, хоча ця влада й обмежується наявністю виробників аналогічних

товарів. Крім того на монополістичних ринках поряд із дрібними і середніми

фірмами існують достатньо великі.

При такій моделі ринку фірми намагаються розширювати свою область преваг

шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається насамперед за

допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, що однозначно

виділяють розходження товарів.

Олігополія

Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін

«олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, на якому існують

декілька фірм, окремі з який контролюють значну частину ринку і вступ на цей

ринок нових фірм утруднено. Приклади класичних олігополій: "велика трійка" у

США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

Продукція, вироблена фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована.

Однорідність переважає на ринках сировини і напівфабрикатів: руди, нафти,

сталі, цементу; диференціація - на ринках споживчих товарів (автомобілі).

Нечисленність фірм сприяє їхнім монополістичним угодам: по встановленню цін,

поділу ринків або по інших засобах обмеження конкуренції між ними. Доведено,

що конкуренція на олігопольному ринку тим інтенсивниша, чим нижче рівень

концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки.

Існування олігополії пов'язано з обмеженнями входу на даний ринок. Одне з

зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.

Нечисленність фірм на олігопольному ринку змушує ці фірми використовувати не

тільки цінову, але і нецінову конкуренцію, тому що остання в таких умовах є

більш ефективна. Виробники знають, що якщо вони понизять ціни, то їхні

конкуренти зроблять те ж саме, що призведе до падіння прибутків.

Війна цін - повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм

олігопольної галузі, за допомогою якого фірми розраховують збільшити обсяги

продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.

Тому замість цінової конкуренції, що буде результативна в умовах досконалої

конкуренції, «олігополісти» використовують нецінові методи боротьби: технічна

перевага, якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і

гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Рузавін. Г.І. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.

2. Основи економічної теорії/За ред.Гальчинського А.С., Єщенко П.С.,

Палкіна Ю.І.-К.:Вища школа, 1995.

3. Основи економічної теорії (суспільне виробництво. Ринкова

економіка.).-К.:Либідь, 1994

4. Основи економічної теорії/За ред. Климка Т.Н., Нестеренко В.П.-

К.:Вища школа, 1994

5. «Курс экономической теории». Под ред. Чепурина М.Н., Киров, 1994