Реферат: Розрахунки чеками

Реферат: Розрахунки чеками

Розрахунки чеками

Чек — грошовий документ встановленої форми, що містить

беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який

обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншій

вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпоряджання коштами, що є на

розрахунковому рахунку.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб'єктами. Це:

— чекодавець — юридична або фізична особа, влас­ник рахунка, який здійснює

платіж за допомогою чека та підписує його;

— чекодержатель — юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеком;

— банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек)

підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.

У сфері безготівкових розрахунків використову­ються розрахункові чеки. Чеки, які

використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритпх у банках,

нази­ваються грошовими чеками. Розрахунковий чек містить пись­мове

розпорядження чекодавця банку-емітенту сплатптн чеко-держателю зазначену в чеку

суму коштів.

Власник рахунку виписує чекії в межах залишку коштів на рахунку в установі

банку (або понад цей залишок, якщо є домо­вленість щодо овердрафта).

Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила

такі їх обов'язкові реквізити: 1) назва бан­ку; 2) наказ про сплату грошової

суми; 3) отримувач грошей;

4) дата і місце виписки чека; 5) підпис чекодавця. В Україні використовується

строго фіксована уніфікована форма розра­хункового чека.

Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки

(розрахункові чеки) виготовляються на спеці­альному папері на банкнотній

фабриці НБУ за зразком, затвер­дженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10,

20 та 25 аркушів.

З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовлені

комерційними банками самостійно з дотриман­ням усіх обов'язкових вимог і мати

фірмову позначку банку.

Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої

звітності.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними осо­бами при здійсненні

разових операцій, виготовляються окре­мими бланками. Облік їх ведеться окремо

від чекових кни­жок.

Залежно від того, на чию користь виписаний чек, розрізня­ють три Їх види:

— іменні — виписані лише певній особі;

— ордерні — виписані на певну особу з обов'язковим засте­реженням про наказ

оплатити чек;

— пред'явницькі — в чеку не зазначене найменування одер­жувача; гроші

видаються пред'явнику.

Строк дії чекової книжки — один рік. Строк дії розрахун­кового чека, який

видається для разового розрахунку фізичній

особі, — три місяці. За погодженням з установою банку, строк дії

невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом

10 (десяти) календарних днів (день виписки чека не враховується).

Будь-які виправлення і помарки в чеку не допускаються. Забороняється передача

чекової книжки її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а

також підписання позаповнених бланків чеків та завірення їх відбитком

печат­ки. Одночасно з виписуванням чека на його корінці зазна­чається назва

отримувача коштів, номери документів, що опла­чуються, сума і залишок ліміту.

Ліміт чекової книжки — це загальна гранична сума, на яку чекодавець може

виписати чек з цією книжкою.

Головні бухгалтери підприємств, які ведуть розрахунки че­ками, зобов'язані

періодично перевіряти: правильність вико­ристання чеків особою, яку

уповноважено на їх підписання:

правильність виведення залишків ліміту на корінцях чеків;

звіряти суми на корінцях чеків із записами у виписках з ра­хунка в банку. На

підприємстві чекові книжки повинні збері­гатися під замком у безпечному від

пожежі і крадіжки при­міщенні.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до бан­ку-емітента заяву. На

основі поданої заяви банк-емітент випи­сує чекодавцю чекову книжку.

Операційний працівник банку перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці

(кожний чек має свій номер), заповнює внутрішній бік обкладинки книжки,

вписує у кожний чек його основні реквізити. Банк веде облік номерів чеків у

спеціальній реєстраційній картці, де вказуєть­ся номер рахунка, з якого

сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки,

для яких розрахунків видається книжка.

Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому

балансовому рахунку № 722 "Розрахун­кові чекові книжки та розрахункові чеки" в

банку-емітенті (у сумі ліміту). Депонування коштів — це

внесення певних грошових сум на зберігання до банку: у даному разі — для

.іабезпечення банківської гарантії вчасності платежу. Для цьо­го разом із

заявою на видачу чекової книжки в банк подаєть­ся платіжне доручення для

перерахування коштів на раху­нок N 722.

При розрахунках чеками чеки з чекової книжки випису­ються в момент здійснення

платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги.

Виписуючії чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього

чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Приймаючи чек до оплати за товари (виконані роботи, на­дані послуги),

чекодержатель перевіряє: відповідність чека вста­новленому зразку;

правильність заповнення чека; відсутність виправлень; відповідність суми на

корінці чека сумі, вказаній у самому чеку; строк дії чека; наявність на ньому

чіткого відбит­ка штампа або печатки банку та назви чекодавця (у фізичної

особи — прізвище, ім'я, по батькові, дані його паспорта або до­кумента, що

його замінює).

Приймаючи чек із чекової книжки до оплати, чекодержа­тель відділяє його від

корінця, проставляє на звороті розрахун­кового чека та на корінці календарний

штемпель, підписує чек і робить відповідні відмітки у відомості про прийняті

до опла­ти розрахункові чеки. Чекодержатель здає в банк чеки разом із трьома

примірниками реєстру. Реєстр вміщує повну інфор­мацію про чеки, що надходять

до установи банку.

При оплаті чека кошти списуються з відповідного рахунка чекодавця та

зараховуються на рахунок чекодержателя. Опла­та чеків — відповідальна

банківська операція. Чеки можуть бути недійсними, мати різні дефекти і навіть

бути підроблени­ми. Ризик, пов'язаний з видачею і оплатою чеків, для банків є

досить суттєвим.

Клієнт може поповнити ліміт чекової книжки у разі його вичерпання. Для

поповнення ліміту чекодавець подає в банк доручення (фізична особа подає

заяву або заповнює спеціаль­ний ордер) разом з відповідною чековою книжкою. У

дору­ченні в рядку "Призначення платежу" вказується ''Поповнен­ня ліміту за

чековою книжкою".

Отже, розрахунки за допомогою чеків проводяться так:

1) покупець на основі заяви отримує в своєму банку чекову книж­ку, для чого

банк-емітент депонує певні грошові кошти (ліміт чекової книжки); 2) покупець,

одержавши рахунок постачаль­ника на товар або послуги, виписує і передає

постачальникові чек; 3) постачальник здає чек в установу банку, яка його

обслуго­вує; банк зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачаль­ника.

Одночасно ця сума списується з рахунка покупця, на яко­му вона була

депонована (принципово суть справи не змінюєть­ся від того, обслуговуються

чекодавець і чекодержатель в одній чи різних установах банків).

В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особ­ливо порівняно із

західними країнами, де чек є основною фор­мою безготівкових розрахунків. Чеки

не отримують поширен­ня у вітчизняному господарському обороті внаслідок

недостат­ності коштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспромож­ності

більшості комерційних банків.

Порядок здійснення розрахунків векселями

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове

зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити після настан­ня строку визначену

суму грошей власникові векселя (векселе-держателю). Вексель є одночасно

розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися

і продаватися на фондовому ринку.

В Україні використання векселів у господарському обо­роті почалося з 1992 р.

Вексельний обіг у вітчизняному на­родному господарстві є знаряддям

комерційного кредиту та поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами

госпо­дарської діяльності. Важливою є роль векселів для покриття взаємної

заборгованості господарських суб'єктів. Однак обся­ги вексельного обігу в

Україні майже не зростають, а якість самих векселів знижується.

Випускаються два види векселів: простий і переказний. Простий вексель

містить просту і нічим не обумовлену обі­цянку векселедавця сплатити власникові

векселя після вка­заного терміну певну суму грошей. Переказний вексель,

або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований

платникові (трасатові), сплатити третій особі (ре­мітентові) певну суму грошей

у певний термін. Ремітент — одержувач грошей, який володіє векселем, пред'являє

його до оплати трасату і одержує гроші.

Основними суб'єктами економічних відносин при розра­хунках векселями є:

— векселедавець (трасант, перший набувач векселя);

— векселедержатель (ремітент);

— платник (трасат).

Основною відмінністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках

за допомогою простого векселя вексе­ледавець і платник є однією особою.

Трасат (платник) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує

вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставившії на ньому свій підпис.

Лише після акцепту век­сель стає повноцінним виконавчим документом. Вексель

може виписати як платнир;, так і постачальник. Якщо вексель ви­писується

постачальником, то платник повинен обов'язково акцептувати такий вексель. Отже,

головним вексельним борж­ником за переказним векселем є акцептант (за простим

векселем — векселедавець).

Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленістю між

постачальником і покупцем. При настанні строку платежу за векселем він

оплачується за рахунок коштів платника з його розрахункового рахунку.

Вексельний обіг, таким чином, пов'язаний з виникненням боргу (боргових

зобов'язань) у відносинах між постачальни­ками і покупцями (споживачами).

Схема взаємозв'язків у най­простішому вигляді тут така: підприємство,

отримавши век­сель від свого покупця, використовує цей вексель для

розра­хунків уже зі своїм постачальником.

Невиконання умов вексельного обігу, несплата векселя у визначений строк

призводить до банкрутства боржника на ос­нові реалізації принципу повної

матеріальної відповідальності.

В умовах кризи платежів і фінансового незабезпечення міжгосподарських

зв'язків вексельний обіг може стати ефек­тивною формою безготівкових

розрахунків.

Важливе значення сьогодні має формування надійного ме­ханізму регулювання

вексельного обігу. Інституціональну ос­нову такого механізму могла б скласти

загальнодержавна век­сельна палата, яка могла б організувати реєстровий

контроль векселів за єдиними правилами, а також взяти на себе веден­ня

зведеного реєстру вексельних випусків. Реєстрація век­селів, відстежування

шляхів їх руху дозволяє відраз'у ж розпі­знати фальшиві векселі, підробки,

виявити факти недобросові­сного придбання векселів.

Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто у ньому не вказується

матеріальна підстава боргу на відміну

від інших розрахункових документів, у яких чітко засріксова-110, за які

товарно-матеріальні цінності (посл\-гіі, роботи! здійснюються розрахунки.

Вексель — це документ, складений у письмовій формі на папері, який містить

строго визначену кількість обов'язкових реквізитів. У цьому зв'язку

малоперспектнвшім є розвиток розрахункових операцііі з бездокументарними

векселями, тобто використання електронної форми векселів. Бездокументар-ний

обіг не може забезпечити, наприклад, такого реквізиту векселя, як підпис

того, хто його видає, що позбавляє вексель законної сили. Відсутність підпису

векселедавця у векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису

немає письмового зобов'язання.

Будь-який переказний вексель може бути переданий за до­помогою здійснення

особливого передатного надпису на зво­роті векселя — індосаменту. Особа, яка

при цьому поступаєть­ся своїми правами, називається "індосант", а яка набуває

їх — "індосат". Здійснюючи індосамент, індосант бере на себе абст­рактні

зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедер-жатель за видачі

векселя.

Особа, у якої знаходиться переказшгй вексель, розглядаєть­ся як законний

векселедержатель, якщо вона засновує своє пра­во на неперервному ряді

індосаментів. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними.

Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині

вексельної суми за допомогою аваля — вексельного

поручительства. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себе

відповідальність за виконан­ня зобов'язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує

надійність векселя і, таким чином, сприяє ширшому застосу­ванню цієї форми

безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той, за

кого він дав аваль.

При настанні строку платежу, якщо платіж не був здійсне­ний, векселедержатель

може обернути свій позов проти індо­сантів, векселедавця та інших

зобов'язаних осіб. Відмова у акцепті або у платежі має бути засвідчена актом,

складеним у публічному порядку (протест у неакцепті або у неплатежі). У разі

оголошення неспроможним платника або векселедавця для здійснення

векселедержателем належних йому прав достатньо пред'явлення судового

визначення щодо оголошення неспро­можності.