Диплом: Конкурентоспособность производства зерна озимой пшеницы

Міністерство аграрної політики України ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ Факультет економіки та менеджменту Кафедра маркетингу "Допущено до захисту" “ ___” ___________ 2004р. ВИПУСКНА (БАКАЛАВРСЬКА) РОБОТА на тему: КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ за напрямом 0502 "Менеджмент" зі спеціальності 8.050201 "Менеджмент організацій"

Виконавець роботи

___________

(підпис, дата)

Науковий керівник

___________

(підпис, дата)

Консультанти:

з охорони праці

з екології

___________

ПОЛТАВА-2004

ЗМІСТ			Стор.
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ
	1.1.	Сутність категорії конкурентоздатність аграрного виробництва
	1.2.	Методологічні аспекти визначення економічної ефективності та конкурентоздатності аграрного виробництва
	1.3.	Оцінка кон’юнктури зернового ринку України
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СТАНУ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ
	2.1.	Організаційно- економічна характеристика АФ “Шишаки”
	2.2.	Статистичний аналіз динаміки основних результативних показників виробництва зерна
	2.3.	Факторний та дисперсійний аналіз ефективності виробництва зерна в господарствах району
	2.4.	Удосконалення технології виробництва зерна основних зернових культур
	2.5.	Удосконалення структури посівних площ, сівозмін
РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ
РОЗДІЛ 4. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Серед базової сільськогосподарської продукції, яка гарантує продовольчу безпеку України, особливе місце займає зерно. Це обумовлюється винятково важливим його значенням безпосередньо для виготовлення високопоживних продуктів харчування. Зерно хлібних злакових культур характеризується значним вмістом висококалорійних органічних речовин, зокрема вуглеводів, білків, жирів, а також вітамінів, ферментативних сполук, мінеральних речовин, що робить його незамінною сировиною хлібобулочної, кондитерської та круп'яної промисловості для виробництва цінних високо смакових продуктів споживання. Зерно - це насамперед хліб, а хлібові як основному продукту харчування населення у більшості країн світу немає альтернативи. Водночас зернове виробництво слугує потужним джерелом розвитку продуктивного тваринництва, зокрема виробництва м'яса, молока, яєць. Із зерна виготовляють спирт, пиво, медичні препарати, ряд інших цінних видів продукції. Відходи зернового господарства широко використовуються у різних галузях промисловості, будівництві, при виготовленні органічних добрив, у поповненні паливного балансу країни тощо. Майже на усіх історичних етапах розвитку суспільства зерно було і нині залишається важливим джерелом багатства України як і значної частини інших країн світу. Адже зерно належить до найпоширеніших товарів внутрішнього і світового ринку сільськогосподарської продукції. Зернова галузь завжди була високоприбутковим виробництвом. Переваги у розвитку виробництва зерна озимої пшениці перед іншими зерновими зумовлюються рядом факторів. Нині пшениця забезпечує продуктами харчування дві третини людства. Основний продукт, що виготовляється із зерна пшениці - це висококалорійний з добрими смаковими якостями хліб, пів кілограма якого поповнює більше половини потреби добового раціону людини в білках, вуглеводах, вітамінах, мінеральних та інших харчових речовинах. У пшениці досягнуто найкращого поєднання вмісту білків та вуглеводнів. Пшеничне борошно є незамінним продуктом для виготовлення макаронних і кондитерських виробів. Вже багато віків пшениця займає одне з перших місць серед продовольчих культур у світі. До того ж, озима пшениця має економічні й організаційно- технологічні переваги над ярими зерновими. Сутність їх полягає полягає насамперед у більш тривалому вегетаційному періоді вирощування озимої пшениці, який здійснюється у два етапи - осінній і весняно-літній. Це має важливе значення, з одного боку, для більшого нагромадження вегетативної і репродуктивної маси рослин, внаслідок чого озима пшениця за біологічними властивостями характеризується вищою урожайністю порівняно з іншими зерновими, а з другого - створення сприятливих умов для пом'якшення пікових періодів виконання ряду польових робіт. Зокрема, це стосується підготовки грунту до сівби та здійснення її в осінній період, що значно знижує організаційно-технічну напругу при проведенні весняних робіт, хоча в окремі роки озимі посіви страждають від вимерзання, що призводить до додаткових витрат на їх пересівання. Економічна реформа на селі набула характеру незворотного процесу. Колективні сільськогосподарські підприємства трансформуються у нові організаційно- правові структури на основі приватної власності. Однак системна криза, яка протягом останніх років охопила всі галузі агропромислового виробництва, призвела до суттєвого погіршення виробничої і соціальної ситуації на селі. Внаслідок не комплексного підходу до здійснення аграрної реформи, порушення еквівалентного обміну між промисловістю і сільським господарством, штучного відриву кредитно-фінансової системи від аграрної сфери економіки сталої тенденції на скорочення виробництва сільськогосподарської продукції, посилення руйнування потенціалу агропромислових товаровиробників, зниження їх платоспроможні що погіршилось матеріально-технічне забезпечення сільського господарства, виродження генетичного потенціалу рослинницьких і тваринницьких майже призупинився інвестиційний процес, практично не провадиться оновлю шинно-технологічного парку. Ситуація, що склалася у сільськогосподарському виробництві, вимагає вжиття складних організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів як на державному так і на господарському рівні, спрямованих насамперед на відновлення і розвиток конкурентоспроможного зернового виробництва з урахуванням регіональних особливостей держави. У зв'язку з цим необхідно концептуально визначити стратегічні напрями розвитку зернового господарства у сучасних умовах переходу до ринкової економіки. Те з основних завдань полягає у забезпеченні раціонального поєднання розвитку рослинницьких і тваринницьких галузей, для чого слід переорієнтувати структуру виробництва, продовольчого і кормового зерна у напрямі значного збільшення у зерновому балансі країни виробництва частки зерна фуражних культур, насамперед за рахунок кукурудзи, ячменю. Отже, відродження системи насінництва зернових набуває досить важливого значення у відновленні розвитку конкурентоспроможного виробництва зерна в Україні. Метою бакалаврської роботи є вивчення шляхів підвищення конкурентноздатності виробництва зерна озимої пшениці на матеріалах типового аграрного підприємства Шишацького району – АФ “Шишаки”. В процесі написання роботи використані такі методи дослідження як монографічний, розрахунково-конструктивний, статистичні та математичні методи та методи математичного моделювання. В бакалаврській роботі використані дані річної звітності об’єкту дослідження за період з 2000-2003 років, статистична звітність, законодавчі та нормативні акти та власні спостереження автора. РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ 1.1. Сутність категорії конкурентоздатність аграрного виробництва Конкуренція - це форма взаємодії суб'єктів ринку, економічна боротьба. Результати конкуренції, позитивні чи негативні, залежать від умов, в яких вона протікає, від її характеру: вільна, обмежена, олігопольна чи монополістична. Один з фундаторів економічної теорії, А. Сміт визначив, що конкуруючі індивіди, діючи лише для власної вигоди, одночасно спрямовуються неначе "невидимою рукою" на задоволення економічних інтересів суспільства. Після А. Сміта багато економістів розвивали тезу, згідно якої конкуренція визнавалася благом для суспільства, рушієм прогресивного розвитку економіки. Безперечно, конкуренція вигідна покупцям, оскільки вона означає нижчі ціни, вищу якість продукції чи ліпше обслуговування споживачів. Але одночасно вона визначає і дії конкуруючих суб'єктів на шкоду один одному: переможець отримує змогу надалі здійснювати відтворення продукту, а переможений повинен його скоротити або припинити. Цим часто визначається не раціональне використання ресурсів економіки: ресурси витрачені на непродану продукцію, втрачають корисність. Саме цим визначено еволюцію досконалої (повної) конкуренції в недосконалу (негативну), тобто в регульовану державами взаємодію суб'єктів ринку. На ранніх етапах підприємництва процвітала хаотична (вільна) конкуренція без державного втручання. Вона відрізнялась жорсткими та безжалісними методами - від цінових війн до підпалів приміщень фірм-конкурентів. У цій конкуренції підприємці, маючи єдину мету якомога скоріше розбагатіти, йшли на все, щоб отримати максимальний прибуток. Це створювало передумови надвиробництва, різкого непередбачуваного падіння цін та величезної кількості банкрутства. Після періоду жорсткої (хаотичної) конкуренції та цінових війн економічна боротьба суб'єктів ринку (початок XX століття) почала набувати регульованого характеру, тобто державного впливу з метою коригування цін, формування певної якості продуктів, організації виробництва і управління, а не лише максимальної збільшення маси прибутку. З сучасного розуміння конкурентоспроможності витікає, що вона є здатністю підприємства діяти в умовах ринкових відносин, отримуючи прибуток, достатній для науково-технічного вдосконалення виробництва, стимулювання працівників і підтримки якості продукції на високу рівні, мається на увазі, що конкурентоспроможність виробництва в основному зводиться до конкурентоспроможності продукції, залежно від якісних і вартісних характеристиками, які забезпечують максимальне задоволення конкретної потреби споживача, найвищий відносно нього корисний ефект. Зазначені параметри сутності конкурентоспроможності нерозривно пов'язані із своєчасним використанням досягнень науково-технічного прогресу, основою якого є інтенсифікація виробництва. З огляду на це, взаємовплив конкурентоспроможності й інтенсифікації виробництва є безперечним: конкурентоспроможність визначає надходження прибутку завдяки інтенсифікації, а інтенсифікація - використання частини цього прибутку для подальшого розвитку виробництва і зміцнення його конкурентоспроможності. Зростання конкурентоспроможності відбувається завдяки зниженню індивідуальних витрат та підвищенню якості продукції. Обидва зазначені аспекти заслуговують уваги у процесі виявлення резервів забезпечення ринкової та фінансової стабільності підприємств. На жаль, ще не є загальновизнаним, що істинний шлях до формування справжнього ринкового середовища лежить через надвиробництво продукції (а не через першочергове формування інфраструктури ринку), за якої видатки “не підпирають” ціни, а, отже, створюються умови отримання діючих середніх ринкових цін. Тому постала загальна потреба формування потужного механізму мотивації високоефективної праці на підприємствах і створення ринкового середовища шляхом оптимізованого надвиробництва товарів. Необхідно усвідомити, що основні макроекономічні регулятори - ціноутворення, оподаткування, кредитна політика тощо, повинні виконувати головну функцію - вимушувати підприємства шукати внутрішні резерви конкурентноспроможного господарювання, пов'язати їх з переорієнтацією з власного збагачення за рахунок споживачів на виробничу діяльність шляхом здійснення відповідної податкової і законодавчої політики. Для самостійних підприємств повинні бути створені такі економічні умови, які примусили б їх повернутися до потреб споживачів. Такі умови може створити лише ринок. Інакше настане повний крах економіки. Ринок просто “проситься” у господарське життя, пробиває собі дорогу навіть при “слабких” грошах та розширеній практиці натурообміну. Не здійснити необхідних заходів до розвитку ринку через конкурентоздатність -значить поставити заслін на шляху оздоровлення економіки, загубити паростки господарської ініціативи підприємців. Важливішим аспектом забезпечення конкурентоспроможності аграрної продукції є підвищення її якості. Підвищення якості не виключає, а передбачає уважний аналіз обсягів витрат, кількості вироблених товарів, інших напрямків виробничо-збутової діяльності. Саме це визначає використання поняття “всебічне управління якістю” і підкреслює, що господарське управління -це всеохоплюючий процес, ядром якого є якість продукції. Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю (рис. 1.1).

Робоча сила + основні засоби + предмети праці + земля

Виробництво

Результати

виробництва

Диплом: Конкурентоспособность производства зерна озимой пшеницы

Ефективність

виробництва

Рис. 1.1. Формування ефективності виробництва Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробниче спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну. Технологічна ефективність — це результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності є врожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст цукру в цукрових буряках, олії — в насінні соняшнику, білка — в зерні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств береться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом - - посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції, можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білка тощо на гектар посівної площі, помноживши врожайність культури з гектара на відсоток вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт). Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення: 1) ресурси і результати виражені у вартісній формі; 2) ресурси — у вартісній, а результати — у натуральній формі; 3) ресурси — у натуральній, а результати - у вартісній формі. Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов'язані і взаємо доповнюючи результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів. 1.2. Методологічні аспекти визначення економічної ефективності та конкурентоздатності аграрного виробництва Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності: вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільські господарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 100 грн. виробничих витрат, на 1000 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів; розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів; рівень рентабельності й норма прибутку сільськогосподарського виробництва. Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3—5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва. Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва і тваринництва здійснюють на основі системи показників, які враховують відповідні особливості цих галузей. Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції тваринництва використовують таку систему показників: виробництво валової продукції (грн.) з розрахунку на 1 середньорічну фізичну або умовну голову, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 1 ц кормових одиниць, на 100 грн. вартості кормів, на 100 грн. виробничих витрат; валовий і чистий доход та прибуток на 1 голову, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 100 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва. При визначенні і порівнянні ефективності галузей тваринництва в цілому всі види продуктивної худоби і птиці перераховуються на умовне поголів'я за коефіцієнтами: корови — 1,0, інше поголів'я великої рогатої худоби — 0,6, свині — 0,3, вівці —0,1 і птиця — 0,02. Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку, є рентабельність. Вона означає доходність, прибутковість підприємства. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рентабельність — показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток. У результаті господарської діяльності підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості продукції після вирахування витрат на її виробництво. Чистий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і доход підприємства. Маса створеного в сільському господарстві чистого доходу, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку, визначає його госпрозрахункову рентабельність. Прибуток господарств — це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображує їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації [10 с. 61]. Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств у цілому, недостатньо визначити величину прибутку. Необхідно зіставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку. Рівень рентабельності визначається з відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 крб. витрат виробництва і характеризує ефективність- їх використання у поточному році. При цьому кожний відсоток рентабельності відповідає отриманню однієї копійки прибутку з розрахунку на карбованець виробничих витрат. Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству — це сукупний рівень рентабельності. Дані річного звіту господарства дають змогу визначити також рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої культури або галузі. Рентабельність характеризує також ефективність спожитих засобів виробництва, що включають суму річної амортизації основних фондів і вартість використаних у господарстві матеріальних оборотних засобів. Сільськогосподарські підприємства мають багато різноманітних засобів виробництва, які тією чи іншою мірою використовуються в господарстві. Для визначення економічної ефективності основних і оборотних фондів використовують такий показник, як норма прибутку. Норма прибутку визначається з відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів і виражається у відсотках. Цей показник визначається по господарству в цілому і показує величину прибутку, що припадає на 1 грн. основних і оборотних фондів. Практично в різних господарствах часто досягають однакового рівня рентабельності при виробництві однойменної продукції, але мають різні показники норми прибутку. Це свідчить про те, що основні і оборотні фонди господарств використовуються у виробництві з різною ефективністю. Рентабельність сільськогосподарських підприємств визначається співвідношенням рівня собівартості і фактичних цін реалізації товарної продукції рослинництва і тваринництва. Основну масу продукції господарства реалізують державі і за рахунок цього одержують понад 90 % грошових надходжень. Тому рентабельність виробництва в господарствах значною мірою залежить від рівня закупівельних цін на продукцію. Сільськогосподарські підприємства можуть здійснювати розширене відтворення тоді, коли рівень закупівельних цін дає змогу не тільки відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, а й створити необхідні нагромадження. У більшості сільськогосподарських підприємств України сформувалися головні галузі виробництва, які визначають їх економіку, фінансові результати і можливості нагромадження. Високий рівень рентабельності цих галузей забезпечує оптимальну рентабельність сільськогосподарського підприємства в цілому. Досягнення потрібного рівня рентабельності зумовлює об'єктивну необхідність створення противитратного механізму як складової частини економічного механізму господарювання, який має встановити насамперед залежність оплати праці від розмірів госпрозрахункового доходу господарства [ 10 с. 70]. Один із напрямів підвищення економічної ефективності сільського господарства — впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку. Матеріальною основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке включає вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці — знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продуктивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70—75% зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка організаційних факторів становить 25—30 %. Одним із напрямів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва е поєднання різноманітних форм власності та видів господарювання, форм організації праці. Впровадження принципів орендного підряду і оренди створює умови, які можуть повернути селянинові становище господаря на землі, заінтересованого в ефективному її використанні. Орендний підряд як форма господарського розрахунку повніше розкриває потенціал колективних сільськогосподарських підприємств, які досягають при цьому значно кращих результатів при менших затратах праці і коштів на одиницю продукції [ 11, с. 75]. Сучасна аграрна політика спрямована на підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення економічних відносин між галузями в системі агропромислового комплексу. Це передбачає насамперед створення системи цін на продукцію агропромислового комплексу, яка б орієнтувала всі його ланки на високі кінцеві результати і створювала умови для роботи сільськогосподарських та перероби них підприємств на принципах господарського розрахунку і самофінансування [ 14, с.51]. Докорінне перетворення економічних відносин в агропромисловому секторі має узгоджуватися з комплексом заходів щодо застосування досягнень науково- технічного прогресу, соціальної перебудови села, поліпшення умов праці та побуту сільських трудівників. 1.3. Оцінка кон’юнктури зернового ринку України Обсяги пропозиції зерна в 2002/2003 маркетинговому році формуватимуться, в основному, на базі власного виробництва поточного року та знижених до 2,6 млн т перехідних запасів. Імпортні закупки в розмірі 80 тис. т ( 0,3 % від загальної пропозиції) вирішального значення, як і раніше, не матимуть. Основним фактором, який визначатиме обсяги виробництва зерна у 2002/2003 маркетинговому році, стануть зміни площі до збирання - очікується збільшення на 0,9 млн га, хоч урожайність порівняно із минулим роком не зросте. Площі озимих культур з урахуванням загибелі біля 400 тис. га складатимуть до збирання 7,1 млн га, з них 5,9 млн га пшениці. Площу ярих зернових частково скоригували небувалі приморозки, за яких в окремих центральних областях температура на поверхні грунту знижувалась до мінус 10-11 оС. За даними Укргідрометцентру в Полтавській області приморозками пошкоджено 14 % посівів кукурудзи, 5 % ячменю, 25 % раннього засіву гречки; в Сумській області загинули 20 % ярової пшениці, майже повністю - сходи гречки та кукурудзи; в Чернігівській області пошкоджено більше 2 % зернових і зернобобових; в Кіровоградській - біля 5 тис. га гороху та 6 тис. га кукурудзи. Однак посіви ярих відновлені і їх розмір очікується на рівні попереднього року - 6,4 млн га, хоча при запізнілих строках посіву може знизитись рівень урожайності. Ранньовесняне потепління, висока сума ефективних температур та вологозабезпеченість прискорили вегетацію основних сільськогосподарських культур (випередження середньорічних агротехнічних строків на 4-8 днів), створили в цілому нормальні передумови для закладки урожаю у більшості регіонів України. В той же час в Донецькій, Луганській, Кіровоградській, Харківській областях запаси вологи в метровому шарі грунту менші минулорічних. Однак за пізнішим прогнозом урожайність зернових культур очікується на рівні 20,0 ц/га, оскільки в багатьох регіонах стався запал зерна. На урожай впливатиме і той факт, що внесення добрив під зернові культури не збільшилося, а весняним підживленням внаслідок нестачі хімікатів забезпечено лише дві третини площ озимини. Очікуване валове виробництво зернових і зернобобових культур у порівнянні з 2001/99 р., відображене в табл. 1.1. Згідно прогнозу валовий збір має бути більшим від попереднього на 1,0 млн т, хоч середня урожайність зернових культур очікується нижчою на 0,8 ц/га; в тому числі пшениці - на 2,3 ц/га. Фуражних культур буде зібрано на 0,8 млн т більше, головним чином за рахунок збільшення площі на 329 тис. га, збільшення валу досягатиметься переважно за рахунок збільшення виробництва кукурудзи майже на 1,1 млн т. Таблиця 1.1. * Валове виробництво зерна в 2002/2003 та 2001/2002 маркетингових роках (всі категорії господарств)

	2002/2003 рр. на 1.07.03 р. (прогноз)				2001/2002 рр. (фактично)
Культури	Площа до збирання,	Урожай-ність,	Валовий збір, тис. т		Площа до збирання,	Урожай-ність,	Валовий збір,
	тис. га	ц/га	на 1.07.	було на 1.06.	тис. га	ц/га*	тис. т
Зернові всього	13680	20,0	27365	29542	12756	20,8	26471
Продовольчі	7718	21,7	16785	18760	7123	23,5	16733
Озима пшениця	5890	24,5	14430	16379	5408	26,9	14570
Яра пшениця	258	16,5	426	452	233	15,7	366
Всього пшениць	6148	24,2	14856	16831	5641	26,5	14936
Жито озиме	640	18,0	1157	1157	700	16,2	1136
Просо	340	10,2	354	354	266	9,3	248
Гречка	568	6,2	352	352	495	6,9	341
Рис	22	30,0	66	66	21	34,6	72
Фуражні	5962	17,7	10580	10782	5633	17,3	9738
Ячмінь озимий	315	26,0	817	837	216	22,1	477
Ячмінь ярий	3080	15,9	4887	4887	3345	16,1	5393
Всього ячменю	3395	16,8	5704	5724	3561	16,5	5870
Овес	578	14,2	818	818	550	13,5	741
Кукурудза	1324	24,5	3244	3426	908	25,3	2301
Зернобобові всього	640	12,2	781	781	576	13,4	772
Інші	25	13,2	33	33	38	14,2	54

* за даними Міністерства аграрної політики України Потенційна пропозиція зернової продукції на внутрішньому ринку буде достатньою для забезпечення потреб, тому немає підстав оцінювати ситуацію як критичну. Близьке до прогнозованого виробництво зерна Україна вже мала: 1999 р. - 24,6 млн т, 2001 р. - 26,5 млн т, в тому числі збір пшениці складав, відповідно, 13,3 та 14,6 млн т. Структури валового збору минулого року і цьогорічна за питомою вагою культур досить близькі: пшениця - 56,4 та 54,3 %, жито - 4,3-4,2 % і зернобобові 2,9 %; на 3,2 % збільшується частка кукурудзи, на 1,4 % зменшується частка ячменю

Рис. 1.1. Структура виробництва зернових у 2001/02 та 2002/03 роках в Україні Очікується зібрати 14,9 млн т пшениці на рівні валового обсягу в 2001 році. З урахуванням перехідних запасів пропозиція такого зерна складатиме біля 17 млн т. З них за мінусом природних втрат (400 тис. т) та з урахуванням високої традиційної для цього продукту товарності може бути запропоновано на ринок 13 млн т зерна пшениці. Основними постачальниками зерна на внутрішній ринок залишатимуться крупні сільськогосподарські підприємства, частка яких складає 85 % його виробництва. Найбільш значні товарні ресурси зерна очікуються в Одеській, Вінницькій, Дніпропетровській, Полтавській Херсонській, Черкаській областях. Імпорт, як і в попередні роки, буде обмеженим, не перевищуватиме 80 тис. тонн і, головним чином, це буде насіння зернових. Загальна пропозиція зерна дорівнюватиме у 2002/2003 р. 30,0 млн т., що на 10 % менше минулорічного рівня (табл. 1.2). Таблиця 1.2. Баланс ринкового попиту і пропозиції зерна, тис. т

	Маркетингові роки
Показники	1999/00	2000/01	2001/02	2002/03 (прогноз)	2002/03 до 2001/02, %
Загальна пропозиція	30014	37491	33384	30005	89,9
в тому числі:
· початкові запаси	5221	1930	6823	2560	37,5
· виробництво	24571	35472	26471	27365	103,4
· імпорт	222	89	90	80	88,9
Загальний попит	28084	30668	30824	28255	91,7
в тому числі:
Внутрішній попит	26281	29190	26224	24455	93,3
з нього на:
· продовольство	8416	8420	8400	8150	97,0
· корми	12200	13700	11850	10900	92,0
· насіння	4528	4250	4380	4035	92,1
· промислову переробку	400	1050	800	550	68,8
Втрати	737	1770	794	820	103,3
Експорт	1803	1478	4600	3800	82,6
Запаси на кінець року	1930	6823	2560	1750	68,4
Відношення кінцевих запасів до загального використання	0,07	0,22	0,08	0,06	х

Загальний попит на зерно продовольчої та непродовольчої груп прогнозується як очікувана сума внутрішнього попиту та можливого експорту такої продукції. За розрахунками він досягне 28,3 млн т зерна. Внутрішній попит складається з попиту на зерно для продовольчих цілей і промпереробки (на спирт, пиво, крохмаль), для фуражу, у якості посівного матеріалу, включаючи страховий фонд. Попит на зерно продовольчого призначення, визначений у обсягах 8,1 млн т, відбиває потреби суспільства, виходячи з чисельності населення та середньодушового споживання хліба і хлібопродуктів (в перерахунку на борошно і зерно). В розрахунках прийнято, що середньорічна кількість населення на кінець прогнозованого маркетингового року складе 49,5 млн чоловік, за умови, що залишається тенденція до зменшення кількості населення на 350-400 тис. чол. в рік, а річне середньодушове споживання складатиме не менше 125 кг. Останнє залежить від рівня реальних доходів населення, які зменшилися на 4,7 % за 2001 р. і продовжуватимуть зменшуватися протягом 2002/2003 р. Найбільший обсяг зерна – 11,0 млн т буде використано господарствами всіх форм власності для фуражних цілей, тобто ці витрати порівняно з 2001/99 р. зменшаться на 1 млн т (8 %). З них 7 млн т надійде за рахунок фуражних культур, а 3,9 млн т - за рахунок гірших за якістю продовольчих культур (пшениця, круп’ яні). Суттєвих змін у попиті комбікормових заводів на фуражне зерно не очікується. Витрати зерна для переробки на спирт можуть зменшитися, з причини затоварення спиртових заводів готовою продукцією та втрати зарубіжних ринків збуту. Стримуючим фактором виступає також зростання цін на зерносировину. Проте, зниження акцизного збору на спирт і введення мінімальних цін на горілку стимулюватимуть попит на продукцію спиртової промисловості, яка може закупити біля 350 тис. т зерна. Пивоварні та крохмалопаточні заводи споживають біля 200 тис. т зерна, в т.ч. ячменю пивоварного - 180 тис. тонн. Загальний обсяг зерна, що може бути використаний в майбутньому році для промпереробки складе близько 550 тис. т. Насіннєві фонди зерна, зменшаться на 8 % проти попереднього року, коли була найбільша за останній час площа пересіву ярих. В цілому внутрішній попит на зерно може скласти в 2002/2003 році близько 25 млн т зерна, що менше минулорічного на 1,7 млн т. Попит на основну зернову культуру – пшеницю сформується слідуючим чином: на продовольчі цілі - 7,2 млн т, на насіння - 1,6 млн т, для промпереробки на спирт - 400 тис. т, на експорт - біля 3,5 млн т. Експорт зерна. З другої половини 2001/99 р. в Україні відмічається значне пожвавлення експорту українського зерна: в 2000/98 маркетинговому році обсяги експортованої зернопродукції складали 1,5 млн т, в 2001/99 (попередньо) - 4,6 млн т. Сприяли цьому поліпшення якості пшениці та падіння доларового курсу гривні, що зробило експорт зерна більш привабливим. На 2002/00 р. прогнозується експорт у розмірі не менше 3,8 млн т. Провідними експортерами зерна в Україні виступають члени Зернової асоціації та спільні підприємства. Вони мають непогано відлагоджену експедиційну службу, матеріально-інформаційне забезпечення, мають достатні обігові кошти, тому забирають на себе 90 % експортованого з України зерна, формують експортну ціну. В експорті до 75 % займає пшениця. Вона вивозиться переважно морським транспортом в країни Азії (36 %), з них в Ізраїль і Корею - біля 30 %. Біля третини зерна відвантажується в європейські країни: Англію, Угорщину, Швейцарію, Польщу, стільки ж закуповують країни південноамериканського континенту. До країн колишнього СРСР (в основному Білорусь, Грузія, Туркменистан та Росія) експортується близько 4 % пшениці. Продовжує мати місце неконтрольований вивіз зерна, борошна, круп у приграничні райони Росії. Однак він збережеться в межах не більше 300-400 тис. тонн. На другому місці стоїть експорт ячменю та кукурудзи, обсяги яких майже однакові, по 500-600 тис. т. Ячмінь в основному закуповують Ізраїль, Кіпр, Туреччина, Алжир, а кукурудзу - Білорусь, країни Азії та Балтії. Можна прогнозувати, що напрямки експорту певною мірою стабілізувалися і збережуться в 2002/2003 маркетинговому році з можливим зменшенням обсягів на 7-8 % порівняно з минулорічним періодом. На рис. 1.2, 1.2а наведена динаміка цін світового ринку на основні зернові культури за 2001 та 2002 роки. Рух цін на вітчизняному зерновому ринку відбувається під певним впливом руху цін світового ринку, в першу чергу світових цін на пшеницю та кукурудзу. Цінова ситуація на провідних біржах Європи, США, в країнах Азії характеризується усталеною тенденцією до загального пониження, хоча зберігаються нетривалі сезонні ” сполохи” . Так сталося, що дефіцит попиту на зерно, який склався в Росії на кінець попереднього маркетингового року в розмірі біля 4,7 млн т погашено закупівлями пшениці із США і Європейського співтовариства без особливих цінових зрушень. Знизилась імпортна активність Китаю і Тайваню. В стабілізації та подальшому зниженні світових цін на зерно певну роль відіграло призупинення фінансової кризи в Росії та країнах азіатського регіону, очікування відносно непоганого урожаю зернових в країнах - традиційних експортерах.

2002

2003

Страницы: 1, 2

Диплом: Конкурентоспособность производства зерна озимой пшеницы