Курсовая: АПК в сучасних умовах господарювання

Курсовая: АПК в сучасних умовах господарювання

також навколо більших і найбільших міст центральної та північної частини

республіки. Потреби у картоплі в південних регіонах задовольняються за

рахунок її доставки із північних областей: Чернігівської, Житомирської,

Рівненської, Волинської, Сумської.

Овочі в Україні вирощуються повсюдно на площі 503 тис. га (без насінників).

Помідори, перець, баклажани і деякі інші овочі переважно культивуються в

південній частині республіки. Капуста, столові буряки, огірки та інші городні

культури вирощуються у північній частині Лі-состепу і на Поліссі. Значні

площі займають баштанні культури: дині, кавуни, гарбузи, кабачки, патисони,

плоди яких є цінним продуктом харчування. Основні площі баштанних культур

(90%) розміщується в Степовій зоні, на яку припадає понад 90% валового збору.

З метою створення кормової бази для тваринництва в Україні вирощують кормові

культури на площі 6375,5 тис. га, такі як кормові коренеплоди і кормові

баштанні, кукурудза на силос і зелений корм, однолітні трави, багатолітні

трави. Провідне місце в структурі посівів кормових культур належить кукурудзі

на силос і зелений корм, багатолітнім травам, зокрема конюшині, люпину,

люцерні та ін., однолітнім травам (включаючи посіви озимих на зелений корм),

кормовим коренеплодам і кормовим баштанним. Ці культури вирощують у багатьох

регіонах. Люпин в основному висівають на піщанних землях Полісся, люцерну —

на поливних землях південної частини республіки.

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва стало садівництво і

виноградарство. Головними районами плодово-ягідних насаджень в Україні є

приміські зони великих, більших і найбільших міст, зокрема великих міських

агломерацій Донбасу, Придніпров’я. Найбільші товарні масиви плодово-ягідних

насаджень зосереджені в Криму, Вінницькій, Одеській, Харківській, Черкаській

областях.

Виноградні насадження країни, які займають площу 163 тис. га, зосереджені в

Криму, Закарпатті, а також в Одеській, Херсонській та Миколаївській областях.

Валовий збір, продукція та урожайність сільськогосподарських культур у всіх

категоріях господарств України становить(дод 2).кьтурсіх катеиСтаном на

2 вересня п.р.(2002) зернові та зернобобові культури (без кукурудзи) всіма

категоріями господарств скошені та обмолочені на площі 12,7 млн.га (майже на

97% площ). Одержано 35,8 млн.т зерна (у початково-оприбуткованій вазі), що на

3,5% менше проти відповідного рівня 2001р., в тому числі в

сільськогосподарських підприємствах - 28,8 млн.т (на 7,8% менше), в

господарствах населення - 7,0 млн.тонн (на 19,0% більше). Середня урожайність

зернових культур становить 28,2 ц з кожного гектара, що на 0,5 ц менше

минулорічної.

У загальному виробництві зернових культур пшениця озима становить 58,1% (20,8

млн.т), ячмінь ярий - 26,3% (9,4 млн.т), жито озиме - 4,4% (1,6 млн.т),

ячмінь озимий - 3,9% (1,4 млн.т), овес - 2,8% (1,0 млн.т), зернобобові - 2,4%

(0,8 млн.т).

Найбільш урожайною зерновою культурою є пшениця озима, з кожного гектара

зібраної площі якої в середньому намолочено по 32,2 ц. Значно перевищено цей

рівень урожайності в господарствах Кіровоградської (39,6 ц), Харківської

(38,9 ц), Дніпропетровської та Черкаської (38,0 ц) областей.

Валовий збір урожаю зернових і зернобобових культур (без кукурудзи) та їх

урожайність по всіх категоріях господарств значно варіюють по регіонах

країни, про що свідчать наведені дані (дод 3).

На початок вересня п.р. у всіх категоріях господарств накопано 9,4 млн.т

картоплі та зібрано 2,2 млн.т овочів при середній урожайності відповідно 95

та 103 ц з 1 гектара.

Поряд зі збиранням урожаю сільськогосподарські підприємства проводять інші

осінньо-польові роботи. Озимі на зерно і зелений корм посіяні на площі 346,4

тис.га, у тому числі на зерно - 280,2 тис.га. Оранка на зяб проведена на

площі 1,9 млн.га, що на 0,6 млн.га більше проти відповідного рівня 2001 року.

Технічна забезпеченість, наявність і стан готовності сільськогосподарської

техніки для проведення робіт зі збирання урожаю в сільськогосподарських

підприємствах на 1 вересня п.р. характеризувалися такими даними (дод 4).

Низький коефіцієнт готовності до польових робіт тракторів у

сільськогосподарських підприємствах Івано-Франківської (0,68) та Житомирської

(0,69); вантажних автомобілів - Закарпатської (0,59) та Івано-Франківської

(0,61); кукурудзозбиральних комбайнів - Автономної Республіки Крим (0,50) та

Житомирської (0,56); бурякозбиральних комбайнів - Івано-Франківської (0,36)

та Житомирської (0,40); гичкозбиральних машин - Івано-Франківської (0,38) та

Житомирської (0,43); картоплезбиральних комбайнів - Херсонської (0,29) та

Житомирської (0,44); пристосувань для збирання соняшнику - Сумської (0,74) та

Черкаської (0,78) областей.

Протягом січня-серпня п.р. сільськогосподарським підприємствам надійшло 959,7

тис.т дизельного палива (порівняно з відповідним періодом 2001р. надходження

зменшилося на 133,1 тис.т, або на 12,2%), бензину - 301,5 тис.т (на 27,9

тис.т, або на 8,5%), дизельних масел - 58,4 тис.т (на 8,5 тис.т, або на

12,8%), трансмісійних масел - 1044 т (на 168 т, або на 13,9% менше). Крім

того, машинно-технологічні станції отримали за цей же період 6,3 тис.т

дизельного палива та 1,6 тис.т бензину.

Скоротилося порівняно з відповідним періодом 2001р. надходження дизельного

палива в господарства всіх регіонів, з них суттєво - Львівської (на 24,6%) та

Закарпатської (на 21,7%); бензину - у господарства всіх областей (крім

Луганської), з них найбільше - Івано-Франківської (на 22,9%) та Закарпатської

(на 21,6%) областей.

На 1 вересня 2002р. в сільськогосподарських підприємствах було в наявності

69,2 тис.т дизельного палива (на 7,6% менше проти відповідної дати 2001р.) та

22,5 тис.т бензину (на 8,3% менше).

Про рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств пальним по

регіонах свідчать такі дані (дод 5).

Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою

галуззю сільськогосподарського виробництва України. Воно покликане заловольнити

потреби населення у м’ясомолочних продуктах, а також потреби легкої та інших

галузей промисловості в багатьох видах сільськогосподарської сировини.

На розміщеня тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва

і передусім природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація

тваринництва зумовлені потребами населення, а також транспортабельністю

продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив’язані до м’ясної,

м’ясомолочної, цукрової, спиртової, крохмале-патокової промисловості.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство,

свинярство, птахівництво та вівчарство. Менше значення робочого конярства,

кролівництва, ставкового рибництва, кліткового звірництва, бджільництва,

шовківництва тощо.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є провідною галуззю і

має в приміських зонах, особливо більших і найбільших міст, молочно-м’ясний

напрям. На Поліссі традиційно розвивається молочно-м’ясне тваринництво, у

південних районах переважає м’ясо-молочне. Поблизу крупних споживачів

розташовані потужні комплекси відгодівлі та первинної переробки великої

рогатої худоби, свиней і птиці, виробництва молока.

Поголів’я великої рогатої худоби становило (дод 6). Найбільша густота худоби

у Карпатах і Лісостепу; далі йдуть Полісся і Степ. Розводять переважно

червону степову, симентальську, білоголову українську, сіру українську,

лебединську, чорно-рябу породи.

Потужною галуззю продуктивного тваринництва України стало свинарство. Воно,

як галузь скороспілого тваринництва, розвивається в усіх регіонах республіки.

У найбільших масштабах воно сконцентровано у великих вузькоспеціалізованих

господарствах приміських зон більших і найбільших міст. Поголів’я свиней в

Україні становить (дод 9).

У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м’ясо-сальну, а у Степу —

сальну спеціалізацію. Розводять переважно українську білу породу.

Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тваринництва, що грунтується переважно

на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним використанням концентрованих

кормів. В Україні вирощується майже 2247голів овець і кіз. У степових

областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, в

лісостепових, поліських та гірських — м’ясо-вовняну.

Високотоварною галуззю тваринництва за останні роки стало птахівництво (дод 7).

Воно постачає населенню м’ясо і яйця, а легкій промисловості — пух і пір’я.

Це найбільш механізована і автоматизована галузь тваринництва, що дає змогу

впроваджувати промислову технологію, яка істотно впливає на територіальну

організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується

тенденція до наближення до споживача будівництвом птахофабрик навколо великих

міст.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. Чисельність

поголів’я кролів коливається у межах 10 — 15 млн. Основна їх кількість

зосереджена в підсобних господарствах населення; близько половини

спеціалізованих колгоспів і радгоспів концентрується в Криму. Основними

районами розведення кролів є Степова і Лісостепова зони.

Перспективною галуззю виробництва є рибне господарство. Воно розвивається на

основі ставків (близько 200 тис. га), водоймищ Дніпра, Сіверського Дінця та

ін. (близько 1 млн. га), а також уздовж багатьох середніх і великих річок.

В Україні, в основному у південних районах, розвивається шовківництво;

виробляється понад 10 тис. т шовкової сировини на рік.

Виробництво основних видів тваринницької продукції за січень-серпень п.р.

характеризувалося такими даними (дод 8).

Порівняно з січнем-серпнем 2001р. загальні обсяги виробництва м’яса

(реалізації худоби та птиці на забій в живій вазі) збільшилися у

господарствах 23 регіонів, найбільше - Луганської, Київської областей та

Автономної Республіки Крим (на 15,9-22,6%). Зменшили обсяги виробництва м’яса

господарства Донецької (на 2,2%) та Полтавської (на 7,3%) областей.

Відповідний минулорічний рівень виробництва молока перевищено в усіх

регіонах, а найбільше - в господарствах Херсонської, Хмельницької, Одеської

та Запорізької (на 13,0-19,0%) областей. Обсяги виробництва яєць зросли в 24

регіонах, найсуттєвіше - в Київській, Рівненській та Херсонській (на 41,9-

44,1%) областях, а скорочення їх виробництва відмічено лише в господарствах

Вінницької області (на 1,1%). Виробництво вовни збільшено порівняно з

відповідним минулорічним періодом в господарствах 10 регіонів (на 0,2-20,0%).

В господарствах населення за січень-серпень п.р. порівняно з відповідним

періодом 2001р. зросло виробництво м'яса ( на 0,8%), молока (на 9,2%), яєць

(на 5,2%) та вовни (на 3,7%). Ця тенденція відмічалася в більшості регіонів.

Реалізація худоби та птиці на забій зросла в 20 регіонах (на 0,2-11,6%),

виробництво молока - в усіх регіонах (на 2,4-30,4%), виробництво яєць всіх

видів - в 24 регіонах (на 0,2-39,5%), виробництво вовни - в 16 регіонах (на

1,3-22,2%).

В сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності у січні-серпні п.р.

продовжувала зберігатися позитивна тенденція нарощування обсягів виробництва

тваринницької продукції. Так, порівняно з відповідним періодом 2001р.

виробництво м'яса (реалізація худоби та птиці на забій) збільшилось - на 83,3

тис.т (на 25,2%), яєць від птиці всіх видів - на 902,4 млн.шт. (на 39,4%).

Поряд з цим, дещо зменшився обсяг виробництва молока - на 62,9 тис.т (на

2,3%).

У січні-серпні 2002р. в сільськогосподарських підприємствах кращими проти

минулорічного періоду були показники продуктивності худоби та птиці. Надій

молока від однієї корови збільшився на 159 кг (на 10%) і становив 1712 кг.

Несучість курей-несучок зросла на 9 яєць і становила 171 штуку. Серед

регіонів найвищою була їх продуктивність у господарствах Івано-Франківської,

Луганської та Житомирської областей (по 187-191 шт.).

За розрахунками, на 1 вересня 2002р. чисельність поголів’я худоби та птиці

характеризувалася такими показниками (дод 9).

Порівняно з 1 вересня 2001р. в усіх категоріях господарств зросла чисельність

загального поголів’я свиней (на 13,3%), овець і кіз (на 6,3%) та птиці (на

8,3%); поголів’я великої рогатої худоби зменшилось на 0,3%, і в тому числі

корів - на 1,9%.

Найбільш істотне скорочення загальної чисельності поголів’я великої рогатої

худоби спостерігалося у господарствах всіх категорій Сумської (на 6,6%) та

Чернігівської (на 5,6%), овець та кіз - Сумської (на 7,0%), Волинської (на

5,8%) та Вінницької (на 5,2%) областей.

Чисельність великої рогатої худоби, що утримується в господарствах населення,

порівняно з 1 вересня 2001р. збільшилася на 7,5% і в тому числі корів - на

4,0%; свиней - на 7,7%, овець та кіз - на 9,7%, птиці - на 5,7 %. У 24

регіонах збільшилась чисельність великої рогатої худоби (на 0,5-29,7%) та

свиней (на 0,1-33,1%), в 23 регіонах - птиці всіх видів (на 0,1-24,0%), в 20

регіонах - овець та кіз (на 0,2-43,2%).

Відносно 1 вересня 2001р. в сільськогосподарських підприємствах всіх форм

власності відмічалося зростання поголів’я свиней (на 24,5%) та птиці (на

18,1%), проте відмічалося скорочення чисельності поголів’я великої рогатої

худоби - на 7,9%, у тому числі корів - на 12,7%, овець та кіз - на 7,0%.

В сільськогосподарських підприємствах порівняно з січнем-серпнем 2001р.

загальне надходження приплоду поросят зросло на 159,1 тис.голів (на 5%), але

відмічалося зменшення приплоду телят на 86,5 тис.голів (на 6%), ягнят та

козенят - на 27,7 тис.голів (на 15% менше). В розрахунку на 100 маток (які

були на початок року) збільшився вихід телят від корів і становив 64 голови

(проти 63 голів торік), поросят - 871 голову (проти 849 голів), а ягнят та

козенят - зменшився і становив 75 голів (проти 78 голів торік).

За січень-серпень п.р. відсоток падежу до обороту стада овець та кіз

зменшився на 0,3 відсоткового пункту і склав 2,5%, свиней - залишився на

рівні відповідного періоду 2001р. і склав 3,9%, а великої рогатої худоби -

збільшився на 0,1 відсоткового пункту і склав 1,0%. Найбільший відсоток

падежу великої рогатої худоби - в сільськогосподарських підприємствах

Кіровоградської і Сумської (1,4) та Полтавської (1,6), свиней -

Дніпропетровської і Харківської (5,8) та Івано-Франківської (8,4), овець та

кіз - Запорізької (5,6) та Кіровоградської (6,8) областей.

В сільськогосподарських підприємствах обсяг продажу населенню молодняка птиці

проти січня-серпня 2001р. збільшився на 18% (на 9,6 млн.голів), а продаж

великої рогатої худоби зменшився на 12% (на 55,9 тис. голів), свиней - на 10%

(на 179,5 тис.голів менше).

Сільськогосподарські підприємства продовжують заготівлю кормів для зимівлі

худоби. Станом на 1 вересня п.р. сіяних та природних трав було скошено з

площі 2495,1 тис.га, що на 295,8 тис.га (на 10,6%) менше, ніж торік.

Заготовлено кормів усіх видів, включаючи зернофураж, 5243 тис.т кормових

одиниць, що на 1061 тис.т (на 16,8%) менше проти аналогічної дати минулого

року. Грубих кормів заготовлено 2701 тис.т к.од. (на 28,4% менше). Засипка

зернофуражу становила 1677 тис.т к.од. (торік - 1698 тис.т к.од.). У

розрахунку на одну умовну голову на початок вересня п.р. заготовлено по 9,39

ц к.од. проти 11,23 ц к.од. станом на 1 вересня 2001 року.

Реалізація сільськогосподарської продукції. Загальний обсяг

продажу продукції за січень-серпень 2002р. сільськогосподарськими

підприємствами порівняно з відповідним періодом 2001р. зріс на 22%, в тому

числі продукції рослинництва - на 31%, продукції тваринництва - на 14%.

Обсяги реалізації основних видів сільськогосподарської продукції за січень-

серпень п.р. характеризувалися такими змінами (дод 10).

Порівняно з відповідним періодом 2001р. зменшили реалізацію зернових культур

сільськогосподарські товаровиробники 2 регіонів, картоплі - 20, овочів - 13,

плодів та ягід - 10 регіонів.

Найбільше скорочення обсягів реалізації зернових культур спостерігається в

Автономній Республіці Крим (на 11%) та Херсонській області (на 14%); картоплі

- Миколаївській, Одеській, Запорізькій (на 63-83%); овочів - Чернігівській

(на 41%), Луганській (на 38%), Харківській (на 36%); плодів та ягід -

Автономній Республіці Крим (на 69%), Кіровоградській (на 48%), Тернопільській

(на 39%) областях.

Проти січня-серпня 2001р. зменшили обсяги реалізації худоби та птиці

господарства 6 регіонів, молока та молочних продуктів - 21, яєць - 2

регіонів. Найістотніше зменшили загальний обсяг реалізації худоби та птиці

сільськогосподарські підприємства Херсонської (на 20%), Львівської (на 8%) та

Миколаївської (на 7%) областей; молока та молочних продуктів - Львівської,

Тернопільської, Херсонської та Івано-Франківської (на 17-25%); яєць -

Вінницької (на 25%) та Черкаської (на 7%) областей.

Для підтримки тваринництва за січень-липень 2002р. товаровиробниками отримано

близько 195 млн.грн. дотацій та доплат.

За угодами оренди земельних та майнових паїв у селян сільськогосподарські

підприємства найчастіше розраховувалися у січні- серпні 2002р. олією

рослинною - 20% її загального обсягу реалізації, зерновими культурами - 8%,

цукром - 3%.

Питома вага бартерних угод в сільському господарстві характеризувалася такими

даними (дод 11).

За січень-серпень 2002р. сільськогосподарськими підприємствами за бартерними

угодами обмінено 20,4 тис.т цукру (12% загального обсягу його реалізації),

610,6 тис.т зернових культур (8%), 5,9 тис.т насіння соняшнику (5%), 0,2

тис.т олії рослинної (3% загального обсягу реалізації).

Середні ціни продажу аграрної продукції в сільськогосподарських підприємствах

по всіх напрямках реалізації у січні-серпні 2002р. проти відповідного періоду

2001р. скоротилися на 16%, в тому числі на продукцію рослинництва - на 21% за

рахунок здешевлення цін на зернові культури (на 26%), на продукцію

тваринництва - на 11%.

Середні ціни продажу сільськогосподарськими підприємствами продукції по всіх

каналах реалізації становили (дод 12).

Основна частина продукції, що виробляється в сільському господарстві,

надходить для переробки на підприємства харчосмакової (близько 45%), м’ясної

і молочної промисловості (понад 30%) (2, с.301).

Найважливішими факторами розміщення галузей харчової промисловості є

чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації

виробництва,транспорт. Об’єктивними чинниками є природні умови і НТП. Залежно

від дії основних факторів галузі первинної переробки сіль-ськогосподарської

сировини поділяються на такі групи:

- орієнтуються на джерела сировини: цукрова, консервна, крохмале-

патокова, олійна;

- тяжіють до місць споживання готової продукції: молочна,

кондитерська, хлібопекарська;

- одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача: м’ясна,

борошномельно-круп’яна.

М’ясна промисловість є однією з основних в харчовій індустрії. На розміщення

м’ясокомбінатів головний вплив має сировинна база, а фактором розміщення

м’ясопереробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність

споживачів. Розміщення м’ясного виробництва характеризується концентрацією

його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази.

Молочна промисловість розвинута в усіх областях; найвища територіальна

концентрація - у більших і найбільших містах,а також у приміських районах. У

цих же районах розвивається і маслосироробна промисловість. Провідне місце у

випуску тваринного масла належить Київській,Він-

ницькій,Чернігівській,Хмельницькій,Сумській областям.

Цукрова промисловість — провідна галузь харчової промисловості. В Україні

працюють багато заводів, розміщення яких збігається з основними районами

вирощування цукрових буряків. У витратах на виробництво частка сировини

становить 80%.Найбільш розвинена цукрова промисловість у Вінницькій,

Чекаській, Хмельницькій, Київській Тернопільській областях. Цукро-рафінадне

виробництв - у Ходорові, епетівці,Черкасах, Сумах, Дружбі,Бердичеві та Одесі.

Підприємства хлібопекарської промисловості розміщені у великих, бльших

найбільших Києві,Харкові,Одесі,Львові,Донецьку,Запоріжжі,а також практично у

всіх малих і середніх містах України.

Борошномельно-круп’яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні

населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і крупами.

Найважливішими центрами є Київ,Харків,Дніпропетровськ,Одеса,

Миколаїв,Запоріжжя,Львів.

Винятково важлива роль консервної промисловості полягає у тому, що

консервування плодів та овочів забезпечує тривале зберігання їх. Основні

центри — Одеса, Сімферополь,Херсон,Ізмаїл,Черкаси,Ніжин та ін.

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з ними

продукти. Основною олійною культурою є соняшник, з насіння якого одержують

90% всієї олії. Центри

—Дніпропетровськ,Маріуполь,Запоріжжя,Полтава,Кіровоград,Вінниця. Щороку в

Україні виробляють майже 700 тис. т оліі.

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується в

основному в харчовій промисловості.Найбільшими виробниками картопляного

крохмалю є Чернігівська та Житомирська області. Останнім часом виробляють

крохмаль з пшениці, кукурудзи,рису. На переробці кукурудзи спеціалізується

Верхньодніпровський комбінат у Дніпропетровській області.

У цілому переважна більшість галузей АПК України набула досить значного

розвитку і має чималі можливості розширення виробництва рослинницької і

тваринницької продукції, підвищення її якості та розширення асортименту, а

також модернізації виробництва.

2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки.

2.1. Закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації нових

господарських формувань в АПК.

Земельна реформа в Україні стала основною частиною аграрної реформи. Важливі

аспекти земельної реформи знайшли відображення в законах України: “Про форми

власності на землю”,”Про господарські товариства”,”Про приватизацію майна

державних підприємств”,”Про обмеження монополізму та недопущення

недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”,”Про оренду майна

державних підприємств та організацій”,”Про колективні договори і Угоди”.

Законодавча база аграрної реформи перш за все передбачає :

Ø розділ земельних ділянок, майна, визначення їх частки між

працівниками та іншими особами, які мають на це право, з тим щоб приватний

сектор став домінуючим;

Ø приватизацію підприємств переробної промисловості, постачання та

збуту сільськогосподарської продукції, машин і механізмів;

Ø розвиток фермерства;

Ø розвиток сільськогосподарських товарних фірм;

Ø лібералізацію цін на сільськогосподарську сировину і продукцію.

Процес реформування сільськогосподарського виробництва розпочався в різних

напрямах і адекватний стихійному пошуку істини. Це явище закономірне і тільки

час збалансує різні варіанти. Аналіз сільськогосподарського виробництва

свідчить, що виробничо-технологічні та соціальні структури колгоспів за

формою і місткістю можуть відповідати вимогам ринкової економіки. Їм

притаманний високий потенціал конкурентності на перспективу, а за економічним

змістом вони потребують докорінного реформування. Аналізуючи процес

реформування земельних відносин, відзначаємо, що він проходить у

відповідності з існуючою законодавчою базою, також рішеннями обласної Ради

народних депутатів. Головна мета реформування - створення різних форм

господарювання, в основі яких є приватний власник землі і майна. Здійснюються

передача земель колективних сільськогосподарських підприємств у колективну

власність як форму функціонування приватної власності, їх паювання з

визначенням кожному члену трудового колективу земельної частки (паю) з

видачею відповідного державного сертифіката. Розвиваються земельно-орендні

відносини. Проведена грошова оцінка сільськогосподарських угідь, яка

враховується при визначенні вартості земельного паю і встановленні цін на

сільськогосподарську продукцію та земельного податку. Джерелом земель для

передачі їх у приватну власність та користування громадян були землі,

включені в кооперативних, громадських і державних господарствах.

Напрями земельної реформи:

Ø передача земель у приватну власність для ведення особистого

підсобного господарства;

Ø передача земель громадянам для ведення селянського(фермерського)

господарства;

Ø передача земель у власність і користування іншим підприємствам;

Ø проведення протиерозійних заходів;

Ø впровадження проекту земельної реєстраційної системи та банку

земельно-кадастрових даних.

В сучасних умовах організація виробництва у первинних підрозділах

характерезується тісним переплетінням і взаємодією різних форм власності

(державної, приватної, особистої, кооперативної), що призводить до появи

різних форм господарювання, різноукладності виробництва. Зміни у відносинах

власності відбуваються:

Ø внаслідок передачі засобів виробництва в оренду на тривалий період;

Ø у результаті надання повної господарської та економічної

самостійності аж до надання прав юридичної особи первинним виробничим

підрозділам;

Ø через визначення відносин з державною власністю на основі

договорів, шляхом роздержавлення і приватизації;

Ø внаслідок розширення внутрішньогосподарських товарно-грошових

відносин.

Як відзначається в Національній програмі розвитку сільськогосподарського

виробництва України на 1996-2005 роки, господарська реформа

спрямовуватиметься на: забезпечення рівних умов розвитку різних форм

господарських структур ринкового типу

(господарських товариств, колективних сільськогосподарських підприємств,

корпорацій кооперативів, селянських (фермерських) і особистих підсобних

господарств ) і створення мережі сервісної інфраструктури аграрного сектора,

в тому числі на приватних, міжгосподарських та кооперативних засадах

сільськогосподарського товаровиробника з викорисианням лізингових умов

надання послуг, формування системи закупок продукції у населення, первинної

її переробки, зберігання, пакування і транспортування, першочергове

перетворення переробних і агросервісних підприємств у відкриті акціонерні

товариства за участю сільськогосподарських товаровиробників, а державних

сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські

підприємства чи у відкриті акціонерні товариства.

Створення на наступному етапі корпоратизованих сільськогосподарських

підприємств шляхом добровільної горизонтальної інтеграції її структурних

підрозділів, або приватно-орендних підприємств.

На основі розпаювання земель і майна створюватимуться також товариства з

обмеженою відповідальністю, командні товариства, селянські (фермерські )

господарства.

У процесі приватизації та реструктуризації господарств формуватимуться

виробничі, переробні, збутові-закупівельні та обслуговуючі кооперативи.

У відповідності з концепцією розвитку сільського господарства намітились такі

основні шляхи реформування організаційних форм господарювання :

1) реорганізація колгоспів у колективні cільськогосподарські

підприємства, селянські спілки з персоніфікованою власністю на май но і

землю;

2) реорганізація колективного чи державного підприємства в виробничі

кооперативи, які мають більшу самостійність;

3) формування аграрно-акціонерних підприємств;

4) створення приватно-орендних підприємств;

5) об’єднання в асоціації пайовиків, створення спілок апйовиків.

При організації нових сільськогосподарських формувань на орендній або

акціонерній основі, виникає необхідність у розширенні оперативно-

господарської самостійності госпрозрахункових підрозділів, створенні якісно

нової організації структури господарства незалежно від форми власності.

Економічні відносини в кооперативах можуть грунтуватися на різній основі :

оренді майна; паях ; придбанні акцій ; викупі майна за рахунок кредитів ;

формуванні колективної власності ; приватної власності.

В окремих господарствах, на конкурентній основі ,за контрактом майно і землю

здають в оренду приватним особам на принципах єдиноначальності. Статутним

фондом акціонерного товариства є пайовий фонд. В основу новостворені

акціонерні товариства закритого типу. В умовах закритих товариств

підприємництво повинно за першою вимогою власника акцій забезпечити його

грошима.

Якась, або вся частка основного фонду, яка складається з майнових паїв, може

бути базою для випуску акцій і створення за бажанням акціонерного товариства

закритого або відкритого типу. Акції, які будуть реалізовані за кошти, як

членам колективної структури, акціонерного товариства, так і іншим

громадянам, випускаються під проект бізнес-плану. Дивіденди на вартісну ціну

акцій нараховуються в процесі отримання прибутків від даного проекту.

Дивіденди на уставний капітал, тобто майновий пай нараховується за визначеною

раніше схемою, яка може враховуватись або ні в прибутках майбутнього

проекту.

В процесі трудової діяльності пайовики отримують заробітну плату за конкретну

працю. Колектив може наймати на роботу працівників як постійно, так і

сезонно. Заробітна плата пайовиків та найманих працівників враховується в

статті витрат. З огляду на сказане, пропонуємо логічну послідовність

організаційно-економічних заходів по впровадженню моделей (вибору форми

господарювання)після поділу господарства на земельні і майнові паї (дод 13).

Масова приватизація ускладнила взаємовідносини товаровиробників щодо збуту

продукції, передусім з державою. Посередницькі структури, які спочатку

активно займалися закупівлею сільськогосподарської продукції та її

реалізацією, через надмірний податковий тиск самоліквідувалися або

переорієнтувалися на імпорт продовольства. Держава самоусунулась від цієї

сфери діяльності. Мають місце неплатежі за продукцію. Закріпитися на

внутрішньому ринку власному виробникові стає все складніше.

Внаслідок цього значна частина виробленої продукції, особливо в приватному

секторі, не потрапляє до споживача. Отже, аграрна реформа в Україні не

доведена до логічного завершення.

З одного боку, паювання землі та майна закінчене, а з другого- у більшій

частині господарств проведені номінальні, а не реальні дії відносно зміни

внутрішньогосподарських земельних та майнових відносин. Вони, як і раніше,

функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без яких

подальше реформування сільськогосподарських підприємств неможливе, не

вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до вирішення

головної проблеми, пов’язаної з формуванням господаря-власника на селі. В

суспільстві ще не створене середовище підтримки реформаційних процесів. У

підходах до втілення їх в життя спостерігається велике протистояння.

У системі МінАПК налічується 6 тис. переробних, агросервісних і будівельних

підприємств та організацій, з яких 5,3 тис. перебувають у загальнодержавній і

0,7 тис. підприємств – у комунальній власності. З них приватизаційними

процесами охоплено 4,9 тис. підприємств і організацій, або 87% тих, що

підлягають приватизації, в тому числі 4,2 тис.підприємств загальнодержавної

власності (86%) і 0,7 тис. підприємств (100%) комунальної власності. З числа

підприємств переробних галузей АПК приватизовано або знаходиться у стадії

приватизації 1,2 тис. підприємств – 93%, що підлягають приватизації.

Завершено приватизацію підприємств м’ясної , молочної, олієжирової та

кондитерської галузей. Серед приватизованих – 180 цукрових заводів, що

становить 93% від їх загальної кількості. В країні розгорнута робота по

реформуванню власності підприємств системи хлібопродуктів. До них належать

підприємства борошномельно-круп’яної та комбікормової промисловості,

хлібоприймальні та хлібозаготівельні, а також допоміжні ремонтні, будівельні

та інші підприємства, що забезпечують діяльність всієї системи. Загальна їх

чисельність – 878 підприємств, у тому числі 204 хлібоприймальні пункти, 91

елеватор, 281 переробне підприємство. Сумарні потужності підприємств дають

змогу приймати щодоби 1,3 млн.тонн зерна, очистити 900 тис.тонн та сушити 530

тис. тонн зернових і 270 тис. тонн кукурудзи. Загальна потужність елеваторів

забезпечує зберігання 30 млн.тонн зернових.

Переробні підприємства здатні повністю забезпечити переробку і фасування

зерна, виробництво борошна, круп, комбікормів. Їх середньорічна

продуктивність становить 7 млн.тонн борошна та 800тис. круп. Отже з огляду на

перспективи розвитку ринку зерна в Україні протягом найближчого часу

підприємства системи хлібопродуктів є одними з найбільш привабливих об’єктів

для потенційних інвесторів у процесі їх приватизації.

Можна стверджувати, що в агропромисловій сфері відбувалися певні

інституціальні перетворення , зрушення в бік розвитку ринкових відносин.

Господарські суб’єкти одержали те , до чого прагнули ще за часів Радянського

Союзу, - можливість самостійно господарювати, свободу у виборі напрямів

виробничої діяльності, послаблення зовнішнього адміністрування. Замість 4659

державних сільгосппідприємств в 1993 р. їх кількість скоротилась до 2863 у

1999р., решта реформувались в КСП та акціонерні товариства. Суттєво зросла

чисельність особистих підсобних господарств. У самостійний сектор формуються

фермерські господарства (дод 14 ).

Провідною ланкою у сільському господарстві є колективні підприємства. За

вказаний період відбулися суттєві зміни у використанні сільськогосподарських

угідь та їх структурі по конкретних землекористувачах.

Серед найважливіших напрямів аграрної реформи чи не найголовнішим є

реформування земельних і майнових відносин власності на засоби виробництва,

що є базою для створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі.

Зокрема, вже розпайована земля майже в 11 тис. недержавних

сільськогосподарських підприємствах, що становить 99% від їх наявності, в

96,5% господарств одержали сертифікати на земельну частку (пай) 5,6 млн.

громадян

Тільки в 1998-1999рр. питання аграрної реформи зайняли належне місце в

державній діяльності уряду. Такий стан не випадковий. До цього перетворення

немали чіткої програми. Земельна реформа не була елементом економічної

політики (дод 15).

Також додатково можна навести приклад забезпеченості різних форм

господарювання Одеської області в 2000 році (дод 16).

Все залежало від рішень голів колгоспів, які діяли виходячи із свого

ставлення або ринкової форми організації аграрної сфери. Тому аграрна

реформа, особливо в частині земельних відносин, розвивалась дуже мляво, а

сільськогосподарське виробництво в більшості господарств скорочувалось.

Продовжує поглиблюватись криза фінансового забезпечення товаровиробників,

платежів.

Природа ринкової економіки така, що її основою залишаються закони товарного

виробництва, рух капіталу і в тому числі землі як особливої йього форми.

Проте умови для цього не створені. В сільське господарство надходять обмежені

капітальні вкладення. А щоб Україна виробляла конкурентоздатну

сільськогосподарську продукцію для зовнішнього ринку, потрібно вкласти в

сільське господарство не один десяток мільярдів гривень.

На території областей діє 665 нових формувань ринкового типу, з них 366

приватних підприємств; 257-товариств, кооперативів, фермерських господарств.

11216 громадян отримали ділянки в розмірі паю з видачею державного акта.

Договори оренди уклали 77 відсотків власників права на земельну частку

(пай).Обласні ради висловлють занепокоєння повільними темпами весняно-

польових робіт та спадом виробництва продукції сільгоспвиробниками. Усім

ланкам, причетних до реформування агропромислового виробництва, слід сприяти

реформованим структурам у завершенні до 20 травня 2000 року організаційних

заходів щодо їх реєстрації як суб’єктів господарської діяльності; створювати

умови для безперешкодного отримання громадянами належних їм земельних та

майнових паїв; давати оцінку тим керівникам та посадовим особам, які не

виконують вимог нормативних актів щодо спрощення процедури виходу членів

сільськогосподарських підприємств із складу господарств з належними їм

земельними та майновими паями; не забезпечують виділення єдиним масивом

земельних ділянок групам власників за їх бажанням.

Відповідно до Указу Президента України від 12 квітня 2000 року №584/2000

“Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників

соціальної сфери села та вирішення окремих питань ,що виникли в процесі

проведення земельної реформи” - виділити до 1 листопада 2000 року із земель

запасу та резервного фонду земельні ділянки і надати їх у користування

особам, які працюють у соціальній сфері та проживають у сільській місцевості,

для ведення особистого господарства;

- визначити до 1 червня 2000 року ,залежно від площ земель запасу та

резервного фонду на території кожної сільської (селищної) ради, граничні

розміри земельних ділянок, які відповідно до законодавства можуть бути надані

у користування працівникам соціальної сфери села та пенсіонерам з їх числа

для індивідуального або спільного ведення особистого підсобного господарства.

В Україні відбулася демонополізація даржавної власності на землю і передача

її у колективну власність сільськогосподарським підприємствам як суб’єктам

господарювання. Але реалізація другого етапу – розподіл земельних угідь між

окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв невиправдано

зволікається. Там де до цієї справи підійшли серйьозно, власники паїв

почали ініціювати реформування КСП у нові господарські структури, але вже на

засадах приватної власності.В результаті ми наблизились до найважливішого

етапу аграрної реформи – реформування КСП у нові організаційно-правові форми

господарювання на засадах приватної власності та створення сприятливого

економічного середовища для їх ефективного функціонування.

Внутрішньогосподарські перетворення економічних відносин в колгоспах, які

формально перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства, тільки

починаються. За науковими оцінками, внутрішньогосподарські відносини в них

після перетворення в КСП практично не змінилися.

2.2 Реформування виробничих відносин в сільському господарстві.

Здобувши політичну незалежість, Україна отримала у спадщину надмірно велику

кількість соціально-економічних проблем . Було б помилково нехтувати хоча б

однією з них, недооцінюючи її вагомість.І все ж на перше місце серед них

життя поставило продовольчу проблему.

Життя вимагало кардинальних змін в народногсподарському комплексі

України.Тільки йього реформування могло принести бажані наслідки.

Як відомо, мета аграрної реформи – вирішити продовольчу проблему, вивести

галузь на світовий рівень на основі утвердження багатоукладної економіки,

ринкових відносин, соціально-економічного перетворення села. Вирішення цієї

проблеми вчені Української академії аграрних наук бачать в реформуванні

власності на засоби виробництва і земельних відносин:

v реорганізації виробничих структур з державною та кооперативно-колгоспною

власністю і зміною економічних відносин у підприємствах та в усій системі

АПК;

v удосконаленні взаємовідносини сільського господарства і АПК з державою у

вирішенні соціальних проблем села;

v створенні відповідної правової бази.

По своїй суті це основні віхи реформування виробничих стосунків на селі. В

перелічених вище напрямах реформування сільського господарства найбільш

суперечливим є питання про форми господарювання в аграрному секторі

економіки. Це питання торбує і практиків і учених. Як відомо, на селі вже

реально співіснують декілька форм організації виробництва, які відрізняють за

формами власності на засоби виробництва і земельних відносин. Поряд з

колективними сільськогосподарськими підприємствами (КСП), виникли фермерські

господарства, приватно-орендні колективи, розширили свої присадибні ділянки

колгоспники та інші жителі села. Яка ж з уже відомих сьогодні форм

організації сільськогосподарського виробництва стане основною, або більш

прийнятною на селі ? Однозначно на це питання дати відповідь неможливо з

багатьох відомих причин.

По-перше, всі вони мають різні стартові можливості з питань

матеріально-технічної бази, фінансового забезпечення, географічного знаходження

та демографії, наявності соціальної сфери і багатьох інших проблем.

По-друге, ще не відпрацьована як слід правова база, яка б створила для

всіх форм господарювання такі умови, щоб кожен відчув себе реальним власником,

насамперед, землі.

По- третє, не однозначне, поки що, відношення керівників, жителів

сільської місцевості в різних регіонах України до приватизації, роздержавлення

радгоспів, паювання колгоспів, утворення фермерських господарств.

Життя, досвід інших країн стверджують, що на даному етапі розвитку АПК і в

даних політичних та економічних умовах що сталися в економіці, це зробило, як

то було при командно-адміністративній системі – неможливо. Україна стала

незалежною державою, почала будувати ринкову економіку, почався процес

роздержавлення і приватизації, який потягнув за собою суттєві структурні

зміни в народногосподарському комплексі , почав, нарешті, з’являтись власник,

який взяв на себе відповідальність за долю економіки при відповідній

підтримці держави.Повернення до старих важелів управління надалі стає

неможливим.

Як відмічає у своєму зверненні до Парламенту України Л.Д.Кучма , “арсенал

старої системи господарювання практично вичерпав всі більш-менш ефективні

засоби стимулювання сільськогосподарського виробництва. Треба створювати

нову правову базу для нових економічних стосунків з ринковою орієнтацією на

фоні роздержавлення і приватизації, з новим власником на засоби виробництва”.

Україна має свій власний шлях проведення економічних реформ в сільському

господарстві – відродження господаря на українській землі шляхом приватизації

та створення рівних юридичних прав і економічних можливостей для розвитку і

здорової конкуренції усіх доцільних форм господарювання на селі.Найбільш

поширеною при цьому залишається колективна форма організації виробництва на

базі асоційьованої приватної власності на землю і майно. Досвід багатьох

країн світу показав, що саме кооперативна ідея здатна протистояти

економічному хаосу. Справжні кооперативи (на відміну від колгоспів) діють

самостійно в ринковому середовищі, і не підпадають під будь-який вплив

адміністративних державних структур.Дієздатність таких кооперативів

підтверджує міжнародна практика.

Процеси концентрації виробництва і капіталу, які проходять в

сільськогосподарських розвинутих капіталістичних країнах, як правило,

набувають позитивного економічного змісту. Джерелами капіталу є оренда землі

й асоційьована власність на землю та інші засоби виробництва. В західній

Європі процеси концентрації в сільськогосподарському виробництві протікали

по-різному в різні історияні періоди.

Таким чином взятий реформою курс на розвиток підсобних господарств населення

вірний.Якби не було передачі землі підсобним господарствам, то спад

виробництва в Україні був би ще відчутнішим. За розрахунками , було б

виробленя на 8% менше продукції. Особисті підсобні господарства сьогодні є

стабілізуючою формою господарювання. У сучасних умовах вони гальмують спад

виробництва сільськогосподарської продукції у всіх категоріях господарств і

за умов безробіття стримують від різкого спаду рівень життя сільського

населення, забезпечують додатковий заробіток до мізерних пенсій та оплати

праці у громадському виробництві.

Отже, і надалі слід вживати заходи щодо створення для них необхідних умов.

Такий підхід відповідає прагненням селян. Опитування показало, що більшість з

них не прагне бути фермерами яи вийти з громадських господарств, але бажає

розширити свої підсобні господарства до 1-1,5 гектара, що відповідає нормам,

встановленим Земельним кодексом. Для цього слід було б: збільшити площі їх

землекористування, розширити розміри землекористування за рахунок земельних

часток (паїв); забезпечити всім бажаючим виділення земельних ділянок під

житлове будівництво на селі, всім бажаючим громадянам України – для

садівництва й городництва; передбачити надання земельних ділянок для

спільного використання під випасання худоби й сінокосіння; створювати

безприбуткові кооперативи по закупівлі продукції, технічному й технологічному

обслуговуванню; організовувати матеріально-технічне постачання; забезпечити

ветеренарне обслуговування, підвищення рівня племінної справи, організацію

штучного осіменіння тварин; організовувати технологічне й технічне

забезпечення виконання потрібних сільськогосподарських робіт, транспортне й

сервісне обслуговування; організувати виробництво міні-техніки й

технологічного устаткування для механізації трудомістких процесів.

Слід зазначити, що у господарствах населення є свої проблеми:

сомоексплуатація праці, домінування ручної праці, невеликі розміри

виробництва. Проте в умовах слабкої матеріально-технічної бази великих

громадських господарств, неврегульованості економічних відносин є загальна

потреба розвивати такі господарства. На мою думку, їх можливості вичерпуються

і вони можуть бути оптимальними, коли їх частка в землекористуванні

становитеме 17-20%.

Особливу увагу слід звернути на розвиток фермерства як нової для нашої країни

форми господарювання. Фермерські господарства відріз- няються від особистих

Страницы: 1, 2, 3