|
|
|
|
Курсовая: Ценообразование в условиях переходной рыночной экономики
Курсовая: Ценообразование в условиях переходной рыночной экономики
Міністерство освіти і науки України
Київський професійно-педагогічний коледж
ім. Антона Макаренка
Курсова робота
На тему: “Методи ціноутворення в умовах перехідної економіки”.
Виконав:
ст. групи 10 КТ - 4
Білявський Є.В.
Перевірив:
Гончаров В.В.
Київ-2000
План
Вступ
1. Підприємства в період реформ
Типи перехідних економік
Типи перетворень планової економіки.
Економічне середовище і основні цілі підприємств
2. Поняття і суть цін і інфляції.
Класифікація цін
Методи розрахунку і аналізу індексів цін.
Особливості встановлення цін на нові товари
Нормативно-параметричні методи
Висновок
Література
Додатки
ВСТУП.
Ціноутворення є найважливішим критерієм успіху підприємства і його товару на
будь-якому ринку. У своїй роботі я опишу нормативно-параметричні методи
розрахунку ціни на товар, приведу приклад комплексного використання деяких їх
цих методів, а також викладу безпосередньо пов'язане з їх застосуванням
питання: особливості встановлення ціни на новий товар.
Потрібно розуміти, що для ефективності зовнішньоекономічної діяльності
підприємства і його операцій на зовнішньому ринку не можна використати різні
методи ціноутворення і аналізу конкурентних цін у відриві від стратегії
підприємства на даному етапі його діяльності.
Підприємство може мати різні задачі на даному ринку - це може бути:
n вихід на новий ринок з вже готовим і товаром, що продається на іншому
ринку;
n вихід на новий ринок з новим товаром;
n розширення частки ринку для даного товару;
n збереження вже досягнутих об'ємів продажу товару на ринку
n і інш.
Самою складною задачею можна вважати вихід на новий ринок з новим товаром,
оскільки для цей захід пов'язаний з багатьма комерційними ризиками і вимагає
проведення ретельного аналізу ринку.
Дані, які може використати підприємство в своєму аналізі ринку варіюються в
залежності від його задач: вони можуть бути досить повними, частковими або
взагалі бути відсутнім для даного товару.
Згідно із задачами, що є у підприємства і відповідно даним, що є у нього по
ринку потрібно вибирати метод визначення ціни на свій товар.
У аналізі конкурентної ціни потрібно мати на увазі таке поняття, як гранична
норма заміщення товару, тобто кількість одного товару, від якої споживач
здатний відмовитися на користь іншого без виграшу або втрати в задоволенні
потреби. Практично до визначення граничної норми заміщення і зводиться аналіз
цін конкурентів.
Методи аналізу цін допомагають зорієнтуватися в цінах конкурентів, а широта
їх діапазону дає можливість їх застосування практично при будь-якій стратегії
підприємства по відношенню до товарів, що аналізуються.
Підприємства в період реформ
“Типи перехідних економік"
Всю історію людства можна розділити на окремі складові частини, які ми
назвемо соціально-економічні системи. Вони, народжуючись, розвиваючись і
потім, відмираючи, переходять з однієї в іншу. Такі системи обмежені у часі і
просторі, мають тільки їй властивий набір ознак і механізмів взаємодії між
всіма її суб'єктами. Як правило, головна відмінність однієї системи від
іншої, крім культурних і технологічних, полягає в способі розподілу
ресурсів.
За останнє століття Україна двічі пережила зміну однієї системи іншою. На
початку століття цей процес пройшов насильницьким шляхом, коли над цілим
народом був поставлений експеримент, який закінчився невдачею, а точніше
трагедією, і показав неспроможність системи з плановою економікою і насильним
(плановим) розподілом ресурсів, яку намагалися прищепити прихильники
комуністичних ідей (або люди, що прикривали свою діяльність цими ідеями -
"деформовані соціалісти"), тому закономірним став процес, свідками якому ми з
вами є - процес зміни системи.
Очевидний той факт, що планова економіка не змогла задовольнити потреби
суспільства, її “ефективність" не дозволяла країні не тільки зберегти ведучі
позиції в світовій спільноті, але і забезпечити нормальні умови життя для
своїх громадян, в зв'язку з чим і виникла потреба в реконструкції системи. На
початку 90-х років в України почався різкий перехід до ринкової економіки.
Стара структура суспільства і суспільних відносин зруйнована, а на її
залишках зводиться нова.
Справжній стан країни ми можемо охарактеризувати як перехідна економіка.
Легко виділити особливі межі такої системи і побачити, що всі вони присутні в
цей час:
· тимчасовий і проміжний характер,
· неоднорідність,
· нестійкість.
Україна 90-ых - країна з перехідною економікою. Довести це не складно, ми
бачимо, що процес зміни систем йде, і це дозволяє нам говорити, що через
деякий час він прийде до свого логічного фіналу.
У економіці країни ще можна вловити пережитки розвиненого соціалізму, хоч вже
можна говорити про переважання ринкових відносин, але ще не розвинених, тому
ми називаємо ще нашу економіку змішаними. І на кінець, ми бачимо, що процес
переходу йде надто нерівномірно, стрибкоподібно і нестійко, змінюючи курс в
залежності від обставин або політики (політиків).
Переважаюча частина населення нашої країни була вихована з думкою про те,
що за рубежем є країни, в яких очолюють ринкові відносини, і люди там не
хочуть нічого знати про соціалізм, і вважалося, що це неправильне. Вільний
ринок в їх свідомості був втіленням зла. Я говорю про тих, хто дійсно вірив в
комуністичні ідеї, зараз вони в переважному своєму числі пенсіонери або вже
близько люди, що підійшли до пенсії, у нас це означає, політично найбільш
активні, причому, частіше за все, відстоюючі свої колишні переконання.
Прийшов ринок - прийшло нове покоління, яке сприйняло нову систему і вчиться
в ній жити. З вище сказаного можна зробити висновок, що зміна соціально-
економічних відносин спричинила, широкий розрив між поколіннями. Населення
розділилося на дві частини - що пристосувалися і що не пристосувалися.
Мислення людини дорослої переробити майже неможливо, а значить поки ті, що не
пристосувалися можуть впливати на життя інших, економіка Україні в більшій
або меншій мірі буде перехідною.
Треба пам'ятати, що політико-економічну систему, існуючу в цей час,
визначають як перехідну, значить, її відмінними рисами є: криза соціально-
економічної системи, нестійкість макроекономічних показників, руйнування
старої системи відтворювання при відсутності нової, відставання
законодавчої бази від швидко що міняється реальних економічних відносин. Що
ще більше ускладнює сприйняття людиною нової системи.
Економічні процеси йдуть - приватизація, накопичення капіталу, утворення
внутрішніх ринків і т.п, але їх хід залежить від політиків, а не всі з них
підтримують ідею ринкових перетворень. Зараз ми маємо "псевдоринок", але у
нас є мета, досягненням якої повинні закінчитися реформи в країні. Табліца 1.
ілюструє попереднє висловлювання.
Таблиця 1 Наша мета - ринок.
Таблица 1. Ілюструє попереднє висловлювання.
Таблиця 1 Наша ціль - ринок.
| Маємо на данний момент | Ціль перетворень | | У відношеннях власності сила переважає над правом | Відношення власності капіталістичного типу | | Панування монополій | Конкурентний ринок | | Високий рівень вивозу капіталу | Инвестиції в національну экономіку | | Трансформація виробничої структури при техничній деградації | Інноваційний развиток виробництва | | Свавілля адміністрації на підприємствах | Соціальне партнерство та "экономіка участі" | | Високий рівень коррупції | Правова держава, з сильною соціальною политикою | | Розобщене суспільство | Гражданське суспільство |
Але шлях реформ, по якому пішла Україна, це тільки один з можливих шляхів
розвитку і трансформації; на історичному прикладі інших країн ми можемо
побачити, що трансформації, що мають одну мету і схожу базову модель, можуть
бути проведені різними методами.
Типи перетворень планової економіки.
Реформи в Східній Європі і в Росії, в суті, дуже схожі: використовуються одні
і ті ж інструменти (приватизація, лібералізація цін і так далі), робляться
схожі заходи по виходу з кризи соціально-економічної системи. Основні
відмінності в проведенні реформ виявляються не через принципово різні методи
реформування, а через ту базу, на якій почалися реформи, що трансформується.
Необхідно показати, в чому полягаають ці відмінності:
n структура власності;
n рівень лібералізації цін в країні;
n міра лібералізації повсякденного життя громадян;
n кількість (якість) ринкових елементів в дореформеній економіці.
n Спрямованість економіки країни і її залежність від інших
соціалістичних країн;
n проникнення в економіку і її зв'язок з країнами розвиненого капіталізму;
Природно існують і інші відмінності, ми перерахували декілька основних.
Країни Східної Європи мали набагато більш відкриті і вільні економіки, їх не
можна звичайно назвати ринковими, але елементи ринку були присутнім тут і
були досить значущі для економік цих країн. Це визначило те, що в цьому
регіоні реформи почалися набагато раніше, ніж в СРСР, а головне, мали більш
наближені до кінцевого результату базові умови. У таблиці 2. наскільки різні
були відносини між соціалістичними країнами (як приклад взята частка
державного сектора в доданій вартості)
Таблиця 2 Частка державного сектора в доданій вартості
Країна | Доля (%) | СРСР | 96,0 | Чехословаччина | 97,0 | Польща | 81,7 | Угорщина | 73,6 | Китай | 65,2 |
Цифри, наведені в таблиці, показують нам, наскільки економіка країни залежала
від державної системи розподілу ресурсів. Якщо порівняти ці дані з нинішнім
положенням в цих країнах, то можна визначити чітку тенденцію: чим вище була
частка державного сектора в доданій, тим важче проходять реформи в даній
країні(Виключення складають Чехія і Словаччина: хоч частка державного
сектора в цих країнах вище, ніж в СРСР, проте, "ринкові" відносини в цих
країнах були розвинені більше, а також позначилася історична спрямованість цих
економік на країни Західної Європи).
Для аналізу початкової бази можна взяти і інші показники, наприклад, частка
регульованих цін. Підсумок, порівняння інших показників буде приблизно
таким же, як і в розглянутому нами прикладі.
Можна виділити три основних сценарії розвитку реформ в колишніх соц. країнах.
На малюнку (Додаток 1) схематично зображені три процеси розвитку кризи:
малюнок а) характерний для країн, де до реформ були відносно розвинені
ринкові відносини (Польща, Угорщина, Словаччина, Чехія); малюнок би) - для
країн з економікою, де практично не було ознак ринку (Росія, Україна і інші);
і на кінець, в) - Китай і В'єтнам, тут перетворення в економіці йдуть без
реальної лібералізації суспільно-політичної системи, але все ж ми
спостерігаємо в цих країнах нелінійне зростання.
Отже, вектор перетворення перехідної економіки залежить від початкової точки,
в якій почалися реформи. Ми можемо виділити спільні межі для колишніх
соціалістичних країн в 80-х роках, ми можемо передбачити, якими вони будуть
після завершення реформ - знову виділивши спільні межі. Але у кожної країни
економіка, може трохи, але відрізнялася від інших, але саме це і визначало
хід реформ в даній країні, роблячи процес трансформації суто індивідуальним,
не схожим на аналогічні процеси в сусідніх країнах.
Економічна середа і основні цілі підприємств
До осені 1992 р. вже стало очевидно, що досягнення фінансової стабілізації є
складною задачею. Уряд змінив жорстку політику і перейшов до тактики
компромісів. У 1994 р. економічні рішення виконавчої і законодавчої гілок
власті зумовили наступні особливості економічної середи підприємств:
розширення практики прихованого державного фінансування деяких галузей,
регіонів, великих підприємств: дотації, пільгове кредитування, податкові і
митні пільги;
продовження інфляції, що приводить до постійного дорожчання кредитів,
згортання довгостроковому кредитування, а також заниження курсу гривні (по
відношенню до твердих валют) з її постійним знеціненням незважаючи на
тривалий період стабілізації курсу;
продовження практики регулювання економіки на державному і особливо на
регіональному рівні, де місцеві власті широко використали заходи регулювання
цін, зміни оподаткування, а також чинили прямий адміністративний тиск на
підприємства.
Макроекономічна ситуація першої половини 1995 р. також сприймалася
директорами як несприятлива, хоч і відчувалося сповільнення інфляції. Однак
відносно жорстка кредитна політика в поєднанні із зростаючою на багатьох
товарних ринках конкуренцією з боку імпортної продукції спричинила
загострення збутової кризи.
Трансформація економічних умов зумовила новий характер проблем, що стоять
перед керівництвом підприємств, що підтверджують різні дослідження. На рубежі
реформи головні труднощі в роботі, підприємств визначалися розвалом системи
господарських зв'язків. Найбільш кризовою областю управління було
матеріально-технічне постачання. У той же час фінансові, кадрові,
організаційні проблеми критичними вважали від 10 до 20% директорів. Але
буквально в перші ж місяці реформи ситуація корінним образом змінилася,
почалося погіршення фінансового положення підприємств, вимушених працювати в
умовах наростаючої обмеженості фінансових ресурсів. Комплекс фінансових
проблем почав виходити на перший план.
За даними Експертного інституту, найбільш важливою проблемою в 1993 и1994 рр.
вважали фінанси 61% керівників, збут 13, а постачання всього 7%. Саме в
фінансовій сфері зосереджені основні скарги керівників підприємств, так і
багато які інші проблеми також породжені, по суті, фінансовими труднощами.
Так, серед найбільш гострих проблем, що ускладняють економічне становище
підприємств, на перше місце вийшли податки, на друге зростання цін, що
продовжується на сировині, матеріали, що комплектує. На третьому місці
проблема порушення господарських зв'язків. Безумовно, значущим залишається і
такий чинник, як ненадійність гривні, її постійне знецінення. Інші чинники
кадрові, організаційні і інші називало звичайно мале число респондентів.
Відносна гострота проблеми господарських зв'язків зумовлена двома групами
взаємопов'язаних чинників. Одна це чинники власне даної сфери: порушення
господарських зв'язків в СНД, розрив технологічних ланцюжків в галузях і
об'єднаннях, втрата традиційних постачальників, дефіцит деяких видів
сировини. Інша група чинники фінансової сфери: відсутність грошей на оплату
постачання, затримки розрахунків і платежів, недоступні по умовах реалізації
кінцевої продукції ціни на сировині і що комплектують. Цікаво, що труднощі зі
збутом багато які керівники не сприймають як сигнал для зміни поведінки. У
свідомості директорів ще розділені поняття “попит" і “платоспроможний попит",
тобто продукція сьогодні потрібна споживачам, але останні не мають коштів для
її оплати.
Таким чином, експерти характеризують діяльність українських підприємств як
прагнення до підтримки свого існування, яка в більшості випадків пов'язана із
збереженням трудового колективу. Для 58% підприємств це стало основною метою.
У той же час для ряду керівників значущими виявилися і інші цілі. Зокрема,
таку класичну ринкову мотивацію, як збільшення прибутковості виробництва,
називали 27% керівників. Третина суб'єктів ринкових відносин виділяє як
основну задачу збільшення обсягу виробництва, забезпечення нормального рівня
заробітків. Деякі з них сьогодні ставлять метою перехід з державної власності
в приватну.
Цікаво співставити відношення директорів до різних цілей. Виявилося, що серед
керівників, що вибрали зростання прибутковості, 39% орієнтуються також на
збереження трудового колективу, тоді як серед тих, що не обрали таку
орієнтацію мають більше за 65%. Аналіз також показав, що серед державних (без
орендних) підприємств таких виявилося всього 10%, а серед орендних і
акціонерних товариств закритого типу майже 30%.
Вплив економічної ситуації на підприємства
Відхід від централізованого планування став початком системних перетворень в
України. Особливе значення мають два аспекти цих перетворень. По-перше,
координація діяльності різних підприємств виявилася під загрозою, оскільки
перестали існувати органи централізованого планування. У будь-якій
взаємозалежній економіці розподіл праці повинно спиратися на координуючий
механізм, який упорядковує економічні і виробничі зв'язки. Результатом
координації в економіці є створення системи зв'язків між підприємствами.
Мережа виробничих зв'язків, створена в рамках економічної системи, є важливою
складовою її основного капіталу. Призначення цих зв'язків полягає в
скороченні витрат на пошук партнерів і веденні операцій.
В умовах соціалістичної економіки дії окремих суб'єктів економічних відносин
координуються, і мережа виробничих зв'язків створюється самою системою
планування. Створена Держплан і Госснабом система знижувала витрати на
ведення операцій підприємств, але самі ці органи витрачали немало сил на
створення таких зв'язків. Крім того, через недосконалість системи планування
підприємства вимушені були встановлювати неформальні зв'язки для придбання
ресурсів, які вони не могли отримати через систему планування. Можливо, ця
система не дуже ефективна, але вона все ж представляє певну цінність.
Створення нових зв'язків вимагає великих витрат. При переході до ринкових
відносин зв'язки, що є порушилися, а налагодження нових окремому підприємству
обходиться дуже дорого. Ці зв'язки набагато важливіше для госсектора, ніж для
нового приватного сектора, який поступово створює власні. Невизначеність,
пов'язана з розпадом системи зв'язків, головний чинник, що примушує
підприємства все більше думати про виживання.
Система зв'язків приходить в занепад через те, що підприємства намагаються
піти від старих схем постачання. Більшість з них до цього дня постачають і
отримують продукцію по колишніх схемах, щоб не тратити засобу на пошук нових
постачальників. Однак тим, які раніше постачали свою продукцію споживачам по
занижених цінах, відхід від колишньої системи дає чималі вигоди.
Друга найважливіша межа перехідного періоду не завжди ясно, хто керує
підприємством. Формально багато які підприємства як і раніше вважаються
державними, однак уряд не здатний реально впливати на їх діяльність. Деякі
підприємства приватизовані без належного дотримання юридичної процедури, так
що їх приватизація може бути поставлена під сумнів. Таким чином, директори
держпідприємств не упевнені в довгостроковій стабільності свого положення на
підприємстві. Проте директор доти відповідає за перебудову всередині
підприємства, поки ця невизначеність не усунена.
Мета економічної реформи полягає в створенні нових відносин між
підприємствами, а також всередині окремих підприємств. Але формування цих
відносин займе немало часу. А поки розвиток двох згаданих аспектів системних
перетворень означає, що підприємствам доводиться діяти в обстановці крайньої
невизначеності, яка на даному етапі служить причиною появи характерних
особливостей в поведінці російських підприємств.
Перед сучасними директорами стоять дві найважливіші проблеми. Перша пов’язана
з визначенням істинної вартості підприємства. При відсутності розвиненого
ринку капіталу нинішня оцінка підприємства не дає уявлення про його істинну
вартість. З недостатнім розвитком ринку капіталу частково пов'язана
відсутністю на ринку керівних кадрів, внаслідок чого дарування директора не
залежить від розміру власного капіталу підприємства.
Друга проблема слаба інформованість. На цій основі підприємствам дуже важко
передбачувати наслідки своїх нинішніх дій. Директори розуміють, що сучасна
економічна середа, швидше усього, зміниться і умови діяльності будуть
відносно стабільними, але невідомо, якими саме.
Через ці дві проблеми будь-які дії, результати яких виявляться головним чином на
завершальній стадії перехідного періоду, не представляють інтересу для
директорів підприємств. Вони здатні бачити перспективу, що не виходить за рамки
отримання вигоди на стадії невизначеності. Однак в зв'язку з непередбачуваністю
зовнішніх умов господарської діяльності невизначеність не завжди закінчується з
визначенням повноважень по управлінню підприємством і не завжди усуває
плутанину всередині нього, тому директор приватизованого підприємства буде
ухвалювати рішення з таким розрахунком, щоб отримати вигоду вже в найближчому
майбутньому, оскільки довгострокова перспектива залишається розпливчатою.
1. ПОНЯТТЯ І СУТЬ ЦІН І ІНФЛЯЦІЇ.
Ціна - багатофункціональне економічне явище, ведуча ринкова категорія.
Зміна ціни часто спричиняє за собою найсерйозніші соціальні, економічні, а
також політичні наслідки. Тому у всебічній і об'єктивній інформації про ціни,
в глибокому аналізі закономірностей і тенденцій їх зміни зацікавлене все
суспільство, а не тільки владні структури і маркетингові служби.
Ціна - сума грошей, що сплачується за одиницю товару, еквівалент
обміну товару на
гроші.
Ціни, процеси їх утворення і зміни являють собою предмет статистичного
дослідження. Статистика цін - самостійний блок, що входить як складова
частина в статистику ринку і відповідно в соціально-економічну
статистику. Тому в органах державної статистики сформована самостійна
служба статистики цін. Склалися вже і альтернативні служби статистики цін.
Суть ціни, її економічна природа виявляються в подвійній ролі, яку грає ціна
на ринку. Вона виступає як:
- індикатор, що відображає політику і кон'юнктуру ринку (співвідношення
попиту і пропозиції, торговий і економічний ризик., кредитно-фінансову
ситуацію, міру конкурентності на ринку
- маркетинговий регулювальник ринку, за допомогою якого здійснюється
вплив на попит і пропозицію, структуру і місткість ринку, купівельну здатність
гривні, оборотність товарних запасів і т. д. В якості регулювальника ціни
дозволяють обмежувати споживання ресурсів і є мотивацією для виробництва.
Ринкова ціна виконує різні функції. Ціна - це посередник і вимірник
при обміні товарів на гроші. Ціна - важливий показник кон'юнктури ринку, чинник
рівня, структури і співвідношень попиту і пропозиції, територіального
розміщення виробництва. Ціна - інструмент утворення прибутку і управління
ефективністю, чинник оподаткування. Ціна - це головна складова інфляційних
процесів, засіб впливу на інвестиційну політику (підвищення цін часто веде до
зростання привабливість інвестицій). Ціна - могутній чинник рівня життя
населення, що впливає на ринок труда, об'єм і структуру споживання, рівень
реальних прибутків різних соціальних груп. І нарешті, ціна - це знаряддя
конкурентної боротьби.
Класифікація цін
Ціни класифікують у різних напрямах.
По сферах товарного обслуговування:
- оптові ціни, по яких підприємства реалізовують у
великих об'ємах продукцію промислово-технічного і споживчого призначення (між
галузями всередині оптової сфери і з оптової в роздрібну). При наявності
розгалуженої мережі споживання товару оптимізувати продаж дозволяють
посередницькі оптові фірми або організації (постачальницько-збутові
організації, товарні біржі). При відсутності потреби в посередниках
постачальники і споживачі встановлюють прямі господарські зв'язки;
- роздрібні ціни, по яких товари реалізовуються кінцевому
споживачеві (в основному населенню) в обмеженій кількості;
- закупівельні ціни, по яких держава купує продукцію у
сільськогосподарських підприємств (фермерів);
- ціни і тарифи на послуги. Тарифи можуть відноситися до
сфери оптової торгівлі (наприклад, вантажні транспортні тарифи, фрахт) і
роздрібної (пасажирські тарифи).
За способом відображення транспортних витрат:
- ціни франко-відправлення (на товари обмеженого
виробництва і розгалуженої мережі споживання), що включають транспортні витрати
до пункту магістрального транспорту (порту, залізничної станції), витрати на
інший шлях покриває покупець;
- ціни франко-призначення, що включають транспортні
витрати до пункту призначення.
За формами продажу:
- контрактні (договірні) ціни - ціни фактичної
домовленості між продавцем і покупцем;
- біржові котирування - це рівень ціни товару, що
реалізовується через біржу. Ціна біржового товару складається з біржової
котировання і надбавки (знижки) за якість, віддаленість від місця постачання;
- ціни ярмарків і виставок (часто пільгові);
- аукціонні ціни, що відображають хід продажу на
аукціонах (розрізняють стартові ціни і продажні).
Аукціони (публічні торги) бувають трьох типів:
1. З підвищенням ціни (товар продають по ціні, найбільш високій із
запропонованих покупцями);
2. Вейлінгові торги (ціна пропозиції найвища, на екрані-циферблаті
стрілки мають зворотний хід, покупець натисненням кнопки визначає влаштовуючу
його ціну);
3. З подачею заявок в запечатаних конвертах, при цьому відсутня
можливість порівняння із запитами інших покупців.
По стадіях продажу:
- ціни пропозиції (ціни продавця, або стартові), по яких
продавець бажає продати товар. Як правило, це верхня межа діапазону можливих
цін цього товару (за винятком аукціонних і цін підряду), яка коректується в
ході переговорів з покупцем. Для деяких товарів (машин, обладнання) ціни
пропозиції - єдине джерело інформації про рівень цін на ринку;
- ціни попиту, по яких покупець зацікавлений придбати товар;
- ціни реалізації (операції, продажу, купівлі) - фактичні,
або номінальні, ціни. Їх потрібно відрізняти від реальних, співвіднесених з
рівнем прибутку суспільства або загальним рівнем цін.
По мірі регулювання:
- жорстко фіксовані (основний тип цін в умовах
адміністративно-командної економіки);
- регульовані (допускаються зміни в певних межах,
встановлюються державою, як правило, на продукти підвищеного соціального
призначення);
- вільні (не схильні до прямого втручання, формуються
відповідно до кон'юнктури ринку).
По мірі стійкості у часі:
- тверді: встановлюються при укладенні договору на весь термін дії;
- жваві: зафіксована в договорі ціна міняється в момент
постачання, якщо змінилася ринкова ціна товару, встановлена по обумовленому в
контракті джерелу;
- що ковзають: в договорі встановлюється початкова ціна і
обмовляється порядок (формула) внесення поправок у разі зміни вартості
ціноутворюючих чинників. Змінні ціни застосовуються до товарів, що вимагають
тривалого терміну виготовлення;
- з подальшою фіксацією: в договорі визначаються умови
фіксації і принцип визначення рівня ціни: періодичність фіксації, база
фіксації, терміни узгодження і здійснення фіксації.
Як базова ціна, орієнтир для внесення поправок або фіксації рівня ціни
при висновку операції використовуються:
1. Розрахункові ціни, які влаштовуються постачальником для
кожного конкретного замовлення з урахуванням його технічних і комерційних
умов;
2. Довідкові ціни, що публікуються в довідниках, каталогах,
періодичних виданнях. Як правило, це середні ціни фактичних операцій за певний
період, експертні оцінки, біржові котировання, ціни пропозицій великих фірм і
3. Ціни прейскурантів і цінників. Прейскуранти випускаються, як
правило, виробником для готових виробів, розсилаються клієнтам, включають ціни
для кінцевих користувачів, стабільні знижки в розрізі всієї або частині
товарної номенклатури фірми. При необхідності частої зміни цін прейскуранти
доповнюються вкладишами з коефіцієнтами змін.
Крім перерахованих виділяють і інші види цін, наприклад:
- трансферні (внутрішньофірменні - для обміну між цехами
одного підприємства, дочірніми фірмами, закордонними філіали, конфіденційні);
- світові (виступають як умовна середня вартість товарів,
що реалізовуються в декількох країнах, на практиці, як правило, модальні, тобто
ціни окремих країн - основних виробників товару).
Базовий, або встановлений, рівень ціни може бути скоррегований різними видами
знижок (націнок). Найбільше поширення отримали наступні:
- знижки за оплату готівкою;
- сезонні знижки за купівлю поза сезоном;
- знижка за кількість або серийність при купівлі кількості товару, що
збільшується в порівнянні із зазделегідь визначеним;
- знижка за оборот (бонусна) по певній шкалі в залежності від обороту,
досягнутого протягом узгодженого сторонами терміну;
- дистриб'юторські і ділерський знижки постійним посередникам по збуту;
- постійним клієнтам за «вірність»;
- сконто - за попередню оплату;
- спеціальні знижки на пробні партії і замовлення;
- знижки за повернення раніше купленої у цієї фірми застарілої моделі (або
знижки при обміні на модернізовану модель);
- знижки при продажу потриманих товарів;
- експортні знижки іноземним покупцям зверх знижок, що надаються на
внутрішньому ринку;
- знижки за втрати при усиханні, сортуванню, за підвищену кількість бруду
(сухофрукти), втрати рідких товарів при транспортуванні, випаровуванні
(молоко в цистернах), трудновидаляємі залишки (мед), надмірний зміст вологи
(бавовна, вовна);
- надбавка за індивідуальність замовлення;
- надбавка за підвищену якість;
- надбавка за розстрочку платежу;
- надбавка за додаткові послуги;
- націнки за упаковку, тару.
В умовах розвиненого ринку основним видом цін є вільні від жорсткого
регулювання ціни, а ціноутворення стає інструментом маркетингу. Вироблення
цінової стратегії насамперед залежить від цілей, переслідуємих фірмою на
ринку. Це, як правило, максимізація прибутку або частки на ринку, досягнення
стабільного положення. У процесі ціноутворення враховуються такі чинники, як
попит (закон попиту, цінова еластичність попиту, психологічне сприйняття
ціни), повні і граничні витрати, ціни і можливості конкурентів, вплив інших
учасників каналу товароруху, законодавчі обмеження цін, різні характеристики
товару.
Вільна калькуляція ціни не означає її повної стихійності і неприборканість.
У більшості розвинених країн світу на різних етапах економічного розвитку
проводилася політика поєднання регульованих і вільних цін. Наприклад, в
Німеччині і США тільки в 70-х роках були відмінені вертикально фіксовані
(засновані на твердих договорах між промисловістю і торгівлею) ціни, постійно
знижується роль цін, що рекомендуються (торгові фірми можуть дещо змінювати
рівень цін, що пропонується виробником при постачанні).
Зниження частки фіксованих цін супроводиться зростанням ефективності
економічного (податкового) регулювання цін. ПДВ використовується більш ніж в
40 країнах світу (в 17 членах ЄЕС) і вважається ефективною формою оподаткування
завдяки універсальності, стимулюванню зростання прибутків, а не витрат. У
Франції, наприклад, з 1989 р. діють три ставки ПДВ:
5,5% - на товари і послуги першої необхідності;
18,6% - на всі товари і
28% - на предмети розкоші, алкоголь, тютюн.
По угоді в рамках ЄС надалі залишаться тільки дві ставки - нормальна і
знижена. Крім того, від сплати ПДВ звільняються дрібні підприємства, деякі
види добродійної діяльності, пільги по ПДВ мають підприємства, що випускають
продукцію соціального характеру і що інвестують науку.
Крім економічного регулювання цін широко застосовується система
адміністративних (законодавчих) заходів. Порушники зазнають судового
покарання у вигляді штрафу або в'язничного висновку. Наприклад, в США
законодавче заборонені цінові угоди між виробниками, оптовою і роздрібною
торгівлею, контролювання виробниками і оптовиками роздрібних цін на свої
товари. У Австрії міністр економіки встановлює або верхня межа цін соціально
значущих товарів і послуг, або «ножиці» цін. Контроль здійснюють місцеві
органи самоврядування і «соціальні партнери» (профспілки і інш.). У Франції
широко застосовуються зобов'язання між фінансовою адміністрацією і
конфедераціями підприємств, визначальні граничні рівні або індекси цін на
деякі товари, поліпшення якості як умова зростання цін на нову продукцію і т.
д. Для посилення контролю держава субсидує асоціації споживачів. Контроль
посилюється при загостренні інфляції (наприклад, в 1980-1981 рр., коли
інфляція досягала 10 %).
Під час процесу перехідної економіки виникає інфляція.
Інфляція - підвищення загального рівня цін і знецінення
грошей, викликане порушенням рівноваги між грошовою масою і товарним покриттям.
Зростання заробітної плати і цін підштовхують один одного, і помірна інфляція
при відповідній політиці держави трансформується в гіперінфляцію: руйнуються
нормальні економічні відносини, виробники і споживачі позбуваються грошей,
вкладаючи їх в непродуктивні цінності, переходять на бартерні розрахунки,
згортається виробництво і нагромаджуються товари з розрахунку на їх
дорожчання, росте спекулятивна діяльність, знецінюються накопичення цілого
покоління людей. Страждають від інфляції громадяни з фіксованими прибутками,
вкладники-кредитори і підприємці. Виграють фірми, що мають можливість легко
збільшити і зарплату, заходів торгівлі коштовностей, вартість яких під час
інфляції росте швидше, ніж вартість життя.
МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ І АНАЛІЗУ ІНДЕКСІВ ЦІН.
Ведуча роль в статистичному вивченні динаміки цін належить індексному методу.
Порівняння цін одного товару здійснюється за допомогою індивідуального
(однотоварного) індексу цін:
pi1
ip = pi0
( 1 )
де p0, p1 - ціни на товар в базисному і поточному періоді.
Індекс середніх цін застосовується при вивченні зміни цін товарних груп, цін
одного товару по різних територіях і субринках:
pi1 pi1qi1 pi0qi0 pi1qi1 qi1
ip = = (
=: ( 2 )
pi0 qi1 qi0 pi0qi0 qi0
_
де р - середня ціна товарної групи (товару по територіях,
субринках);
pi, qi - ціна і кількість проданого i - го вигляду товару
(товару на i - й території
або i - м субринку), i=l, n.
Товари повинні бути досить однорідними, щоб їх кількість піддавалася
підсумовуванню.
Грошові витрати населення на купівлю товарів визначаються
двома складовими: рівнем цін на окремі види товарів і структурою продажу.
Розрізнюються два вигляду структурних зсувів в продажу: відображаючі зміну
якості товару і що спричиняють тільки зміну середньої ціни. До останніх
відноситься перерозподіл товарної маси по територіях, субринках, а також
негативний процес «вимивання» з асортименту дешевих товарів, що користуються
попитом населення. Статистика вивчає цей процес за допомогою системи
індексу середніх цін:
pi1qi1 qi1
pi1qi1 pi0qi1 qi1
: =
(: ( 3
)
pi0qi0 qi0 pi0qi1
pi0qi0 qi0
Оскільки
pi1qi1 qi1 pi1qi1
pi1qi1
: =
= ( 4 )
pi0qi0 qi0 pi0qi0 ( qi1 pi0qi
1
qi0
те формулу ( 3 ) можна записати в наступному вигляді:
pi1qi1 pi1qi1 pi0qi1
= (
( 5 )
pi0qi1 pi1qi1 pi0qi1
Приклад: Є ціна і кількість проданого магазином товару. Оцінити динаміку
ціни кожного сорту, середню ціну за кожний квартал, а також визначити вплив
зміни індивідуальних цін і перерозподілу продажу між сортами товару на зміну
середніх цін (див. додаток2)
Основною формою індексу цін для сукупності різнорідних товарів є агрегатний
індекс. Ціни різних товарів (наприклад, цукерок і комп'ютерів) складати
безглуздо. Несуммуємість елементів сукупності долається шляхом зважування
кожної ціни по кількості проданих товарів. Сума цін товарів на їх кількість
складає товарооборот сукупності товарів. Щоб виявити безпосередньо зміну цін,
необхідно зафіксувати показники кількості на одному з рівнів:
базисного періоду часу (формула Ласпейреса)
pi1qi0
IpЛ =
( 6 )
pi0qi0
або поточного періоду часу (формула Пааше)
pi1qi1
IpП=
( 7 )
pi0qi1
Чіткість інтерпретації, економічне значення і зручність практичного розрахунку
формули Ласпейреса зробили її самою популярною в світі
для розрахунку індексу споживчих цін, який показує, у скільки разів
змінилися б споживчі витрати в поточному періоді в порівнянні з базисним, якби
при зміні цін рівень споживання залишався колишнім. Такий розрахунок коректний
при відсутності значних кількісних і якісних змін в структурі споживання (у
часі і по території, якщо індекс розраховується для декількох регіонів).
Вивчення динаміки роздрібних цін (наприклад, для отримання дефлятора, що
дозволяє розрахувати вартісні показники від парного періоду в порівнянних
цінах) повинне бути максимально наближене до сукупності товарів, вироблених в
звітному періоді. Результат розрахунку по формулі Пааше показує, у
скільки разів сума фактичних витрат населення на купівлю товарів більше (менше)
суми грошей, яку населення повинне було б заплатити за ці ж товари, якби ціни
залишалися на рівні базисного періоду.
Обмеженими можливостями реєстрації цін пояснюється використання різних
модифікацій формул Ласпейреса і Пааше:
ippi1qi0
IpЛ =
( 8 )
pi0qi0
pi1qi1
IpП=
( 9 )
(1/ip)(pi0qi1
Статистичним аналізом доведено, що в довготривалому аспекті формула Пааше
занижує реальну зміну цін внаслідок суспільної негативної кореляції (відносна
вага товару падає, якщо ціна його зростає), а у разі довгострокових і
міжнародних зіставлень різниця між індексами, зваженими різними способами,
становить декілька процентів (до 30-50%). Значення індексів, обчислених по
формулах Ласпейреса і Пааше, співпадають лише у разі майже неможливого на
практикові збігу структури товарної маси базисного і звітного періодів.
Встановлено, що відмінності числових значень цих індексів можуть визначатися
трьома чинниками: варіацією індивідуальних індексів цін (Vip), обсягів (Viq)
товарів і коефіцієнтом кореляції (rpq), що вимірює стохастичний зв'язок між
цими індивідуальними індексами. Загалом залежність між індексами має вигляд:
IpП / IpЛ = 1+ rpq( Vip ( Viq
( 10 )))
Vip = (ip / IpЛ; (ip = (ip - IpЛ) (pi0qi0
( 11 ))
pi0qi0
Viq = (iq / IqЛ; (iq = (iq- IqЛ) ( pi0qi0 де iq
= q1/q0; ( 12 )
pi0qi0
(ip - IpЛ)(iq- IqЛ) pi0qi0
rpq =:
((ip ( (iq)( ( 13 ))
(ковариація) pi0qi0
Оскільки Vip і Viq позитивні, то знак вираження IpП / IpЛ залежить від знаку
rpq, таким чином IpП > IpЛ у випадку, якщо ціни і кількість товарів мають
тенденцію в одному напрямі (rpq >0), т. е. в умовах диктату постачальника.
При ринку домінуючого попиту, різноманітності товарів, конкуренції IpП < IpЛ
(зростання цін спричиняє відносне зниження об'єму купівель).
Приклад:
За умовами попереднього прикладу зробимо необхідні розрахунки (звичайно, трьох
рівнів недостатньо для достовірної оцінки варіації, в цьому випадку це спрощує
розрахунки прикладу) (см приложение3).
Формула Еджворта - Маршалла:
pi1(q1+q0)(/2)
IЭ-М=
( 14 )
pi0(q1+q0)(/2)
Формула ( 14 ) вловлює зсуви в структурі купівлі, але при в'язана до умовної
структури товарообороту, не характерної ні для одного реального періоду, не
має прямого економічного значення. Її розрахунок зустрічає перешкоди в зборі
матеріалів, як і розрахунок по формулі Пааше.
Найбільш вдалим компромісом багато які економісти вважають «ідеальний»
індекс Фішера:
IФ = IpП ( IpЛ
( 15 ))
який оцінює не тільки набір товарів базисного періоду по цінах поточного, але і
набір товарів поточного періоду по цінах базисного. Застосовується у разі
труднощів з вибором ваги або значної зміни структури ваги.Різновидом роздрібних
цін є ціни на продукти масового (суспільного) харчування. Вони утворяться на
базі роздрібних або оптових цін на продукти, що купуються підприємствами
масового живлення з доданням націнки, що відшкодовує витрати на переробку
продуктів і що дає прибуток. Безпосередня реєстрація цін продукції масового
живлення практично неможлива через велику різноманітність її складу і
відсутність стабільної одиниці вимірювання. Тому для розрахунку індексу цін
на продукцію масового живлення обчислюють індекс цін на витрачені продукти
і товари, продані на підприємствах масового живлення, і індекс цінових чинників
націнки (Inp). Останній, в свою чергу, складається з двох індексів: індексу
норм націнок (тобто відсотка націнки до ціни продукту) і індексу зміни
самих цін:
n1p1q1 n1p1q1 n0p1q1
= ( (
16 )
n0p0q1 n0p1q1 n0p0q1
де n - норма націнки товару;
k - число i - х різновидів товарів.
Оскільки витрата продуктів у виробництві продукції масового споживання
враховується у вартісних одиницях, то для розрахунку використовується формула
середнього гармонічного індексу:
n1p1q1
Inp =
( 17 )
(1/inp)n1p1q1
де inp = in ( ip = n1p1 / n0p0
( 18 ))
Формула індексу цін масового споживання має вигляд:
p1q1 + n1p1q1 p1q1 + n1p1q1
Ip = =
( 19 )
p0q1 + n0p0q1 (1/ip) p1q1 + (1/inp)n1p1q1
Індекси при систематичному розрахунку з року в рік утворять індексні ряди
. Розрізняють базисні ряди (ціни кожного року порівнюються з цінами
року, прийнятого за базу) і ланцюгові (що характеризують зміну цін в
порівнянні з попереднім роком). Ваги індексів ряду можуть бути постійними (на
рівні одного року), і тоді вироблення ланцюгових індексів дасть базисний
індекс. Застосування системи змінної ваги (по кількості товарів звітного року)
в індексному ряду цін породжує помилку при переході від ланцюгових індексів до
базисних і зворотне (Iлан > Iбаз), оскільки позитивна кореляція між поточною
зміною цін і минулою зміною кількості проданих товарів. Ця помилка мала, якщо
кореляційний зв'язок між зміною цін і кількості проданого товару незначний. На
практиці система ланцюгових індексів (достоїнство - скорочує період порівняння,
обмежує коло непорівнянних товарів) використовується для коротких періодів,
потім здійснюється поправка по формулі базисного періоду, оскільки за тривалий
період помилка нагромаджується.
Чисельні значення індексів, розрахованих по різних формулах на основі одних і
тих же даних, відрізняються і часом значно, особливо в роки різких змін рівня
цін і пов'язаної з цим зміни структури попиту. Віддати перевагу одній формулі
важко: різні цілі диктують застосування індексних форм, що мають різне
економічне значення. Відмова від концепції єдиного індексу цін на користь
концепції системи індексів дозволить дати узагальнюючу характеристику і оцінку
основних причин зміни роздрібних цін. Але оскільки все ж індексний метод не
універсальний, а відображає лише тенденцію зрушення цін, то не
можна вимагати більшої визначеності від розрахованих індексів. Крім того, на
чистоту результатів величезний вплив надає достовірність початкових матеріалів,
особливо помилка вибірки, міра показності товарів, включених в розрахунок.
Особливості встановлення цін на нові товари
Встановлення цін на нові товари відноситься до найбільш складної області
реалізації цінової стратегії і маркетингової діяльності підприємства. Ця
складність зумовлена наступними моментами:
по-перше, необхідністю завоювання ринку для нового товару, отримання на ньому
певної частки і визнання споживачем. Головною задачею є виявити приховані за
будь-яким товаром потреби споживача і продавати не властивості товару, а
вигоду від нього;
по-друге, обмеженістю достовірної інформації про ринок нового товару, його
випробування покупцем, оскільки поява цього товару на ринку - справа
майбутнього. Відносно висока частка ризику в оцінці початкової інформації;
по-третє, певною трудністю прогнозування майбутньої кон'юнктури ринку і
сприйняття ним нового товару, в тому числі складністю передбачення впливу на
споживача реклами і інших маркетингових заходів.
Міра невизначеності (або рівень складності передбачення життєвості нового
товару на ринку і, звичайно, ціни на цей товар) неоднакова для різних видів
нових товарів. Існує розділення по нових товарах особистого споживання і по
нових товарах виробничого і, зокрема, виробниче-технічного призначення. Міра
невизначеності різна і по нових послугах як споживчого, так і виробничого
характеру.
По характеру і мірі новизни товари-новинки можуть бути згруповані таким чином:
1) товари, які за своїми характеристиками вписуються або є продовженням
деякого ряду виробів. У кількісній характеристиці споживчих властивостей
таких товарів звичайно можливі певний збіг і закономірність, що виражається в
параметричному ряді. Так що товар-новинка відрізняється від товарів, що вже є
на ринку головним чином кількісною характеристикою споживчих властивостей або
техніко-економічних параметрів. До такого роду новинкам відноситься товар-
імітатор, який повторює з певною відмінністю споживчі властивості товарів, що
вже є на ринку. Дуже часто такі товари заповнюють деяку нішу в
параметричному ряду, яка важлива для певної групи споживачів. У вітчизняній
економіці в багатьох випадках товари, доповнюючі той або інший параметричний
ряд виявляються вельми ефективними. Добре відомі приклади малотоннажних
грузовиків «Газель» Горьківського автомобільного заводу, тракторів невеликої
потужності, нових будівельних матеріалів і т.д. Ціни на такі товари
визначаються нормативно-параметричними методами. Але при цьому треба мати
внаслідок, що однією з головних проблем їх застосування до нових товарів є
те, що нерідко ринкова оцінка споживачем того або іншого параметра нового
товару не співпадає з його техніко-економічною характеристикою;
2) нові товари, які або мають аналоги, що випускаються конкуруючими на ринку
зарубіжними фірмами або вітчизняними підприємствами, або призначені до заміни
аналогічним товаром, що проводиться своїм підприємством. У цьому випадку
оцінка нового товару повинна виготовлятися в зіставленні з конкуруючим
аналогом товару або - якщо таких товарів декілька - з групою аналогічних
товарів. Порівнюються споживчі властивості товарів-аналогів, розраховується
можлива ціна попиту (верхня межа ціни), а також оцінка конкурентоздатності
нового товару. Визначається конкурентна ціна, що дозволяє просунути цей
товару на ринку і, отже, витіснити або потіснити конкуруючі аналогічні
товари.
Для розрахунку ціни попиту в таких випадках доцільно використати методи і
формули розрахунку верхньої межі ціни, рекомендовані в минулому методичними
рекомендаціями, методиками, які діяли в період централізованого ціноутворення
в багатьох галузях промисловості. При цьому, звичайно, їх застосування
повинно враховувати нові ринкові умови, а відповідні формули розрахунку
необхідно скорректувати застосовно до конкретних позицій;
3) принципово нові товари або, як кажуть, справжні новинки, які не мають
аналогів серед продукції, що випускається, захищені патентами або уперше
освоюються у вітчизняній промисловості. Практика фірм, працюючих в розвиненій
ринковій економіці, виробила безліч методів ціноутворення на принципово нові
товари, захищені патентами. Більшість методів можна розділити на дві значні
групи:
стратегія «зняття вершків», яка застосовується, як правило, при наступних
умовах: 1) є вельми високий і зростаючий поточний попит з боку досить
великого числа покупців; 2) витрати виробництва дозволяють підтримувати
ефективний випуск продукції, а фінансові результати сприяють нарощуванню
випуску нового товару і його пропозиції на ринку; 3) висока початкова ціна не
буде залучати нових конкурентів у виробництві товару; 4) висока ціна
відповідає високій якості і не заважає залученню нових покупців;
Стратегія міцного впровадження на ринок, якій відповідає відносно низька
ціна, сприяюча залученню великого числа покупців і завоюванню великої частки
ринку і міцного положення на ньому. При цьому потрібно враховувати такі
умови: 1) попит має високу чутливість по відношенню до зміни ціни
(еластичний); 2) із зростанням об'ємів реалізації нарощування виробництва
дозволяє істотно знизити витрати і отримати вигоду незважаючи на низькі ціни;
3) низька ціна не приваблива для існуючих і потенційних конкурентів.
Питання про ціну на новий товар необхідно вирішувати в процесі створення
товару-новинки (починаючи зі стадії розробки). У маркетинговій практиці для
розробки товару - справжньої новинки, що володіє принципово новими
характеристиками, і тим більше унікальних товарів, звичайно виділяють
наступні стадії розробки:
1) формування ідей для товару-новинки. На цій стадії доцільна груба,
укрупнена прикидка (у що обійдеться реалізація кожної ідеї, втіленої в
новинці, скільки платоспроможного попиту може виділити ринок);
2) відбір ідей, коли необхідно відсіяти не придатні до реалізації ідеї з
урахуванням їх ефективності (неефективність) і реалізації підприємством
маркетингової політики. У вітчизняній практиці цій стадії, мабуть, ближче
усього підходить техніко-економічне обгрунтування;
3) розробка відібраних ідей, їх перевірка, розрахунок ціни попиту (верхньої
межі ціни) і ціни пропозиції (нижньої межі ціни), їх зіставлення і
обгрунтування ефективності в реалізації маркетингової політики підприємства.
У нових умовах все це повинне бути відображене в технічному завданні на
розробку нової продукції;
4) розробка стратегії маркетингу товару, можливостей його збуту, реалізації в
умовах підприємства і взаємодії із суміжниками - розрахунок ціни нового
товару на основі більш детальної інформації;
5) розробка і створення нового товару на базі технічного проекту, робочої
документації, проведення приймальних випробувань і прийняття дослідного
зразка - уточнення ціни за даними реального товару;
6) випробування товару в ринкових умовах - створення дослідної партії, її
пропозиція на ринку, аналіз сприйняття покупцем, оцінка можливих розмірів
збуту і ціни, що приймається ринком (пробний маркетинг);
7) розгортання комерційного виробництва нового товару, встановлення ринкової
ціни і розробка плану маркетингових дій по просуванню товару на ринку.
Життєвий цикл нового товару доводиться прогнозувати при визначенні цінової
стратегії на різних етапах життя цього товару на ринку. Справа в тому, що
різні етапи життєвого циклу товару приносять неоднакових фінансовий
результат. І якщо на початкових етапах підприємству доводиться здійснювати
значні інвестиційні і поточні витрати, то на подальших етапах керівництво
підприємства має право розраховувати на отримання пристойного прибутку як
компенсація за зусилля і ризик, пов'язані з появою нового товару. Отже, в
ринкових умовах виникає неминучість в передбаченні рівня ціни, можливих
витрат (збитків) і компенсуючих їх прибутків за весь період життя товару на
ринку.
У табл. 3 дана розгорнена характеристика найбільш типових ознак, властивих
послідовним етапам життєвого циклу товару, і відомих маркетингових дій
підприємств. Приведені в таблиці характеристики є типовими головним чином для
нових товарів обробляючої промисловості. Це, насамперед, найбільш
прогресивні галузі машинобудування і приладобудування (особливо електронна і
радіотехнічна промисловість). Вони рельєфно переглядаються у виробництві
побутової техніки, легкої і харчової промисловості, в продукції сучасних
галузей хімічної промисловості, менше - в сировинних галузях.
Там, де етапи життєвого циклу товару мають яскраво виражені характеристики,
також можуть бути відхилення. Так, коли товар внаслідок модернізації отримує
нове життя, можна спостерігати повторний цикл, який відображає зліт збуту
після його зниження, що намітилося. Відповідно до цього цінова стратегія
також може бути зорієнтована на використання нових ринкових сил товару. При
сприятливих умовах і енергійних зусиллях підприємства повторюваність циклу і
придання товару нових імпульсів на ринку можуть поновлюватися не один раз. У
такому випадку кажуть про так званий «гребешковом» цикл життя товару,
оскільки графік збуту такого товару протягом його життя на ринку буде
відображати декілька «горбів» - підйомів збуту, а в сукупності нагадує
гребені гірських вершин.
Протилежні відхилення від типової характеристики етапів життєвого циклу
товару можна спостерігати у товарів, які створені без достатнього урахування
потреб ринку. У таких товарів швидко наступає занепад, неприйняття їх ринком.
Ціни таких товарів не витримують конкуренції, іноді навіть не забезпечуючи
підприємству прибутків, що плануються. У таких випадках доводиться визнати
помилковість у виборі нового товару і шукати більш життєві рішення.
Престижні ціни на нові товари використовуються зарубіжними фірмами для
підняття престижу, як правило, високоякісного нового товару. Це, насамперед,
торкається престижних товарів і послуг особистого споживання (див. Додаток
4).
Нормативно-параметричні методи
У визначенні граничної норми заміщення товарів практичну допомогу працівникам
підприємств можуть надати ті методи, що використовувалися і раніше в нашій
практиці ціноутворення: нормативно-параметричні методи.
У цих методах присутня відома спрощенність, в деяких випадках вона може
приводити до істотних прорахунків. Тим часом, як і завжди в практичній
діяльності, потрібна реальна оцінка здатності реалізувати товар з найбільшою
вигодою для підприємства. Цьому можуть сприяти при умілому їх використанні
нормативно-параметричні методи ціноутворення. Вони включають досить-таки
прості порівняння товару підприємства з аналогічними товарами конкурентів і з
різними товарами самого підприємства, що заміняються. Їх використання
переважно може наочно переконати споживача (замовника) в перевазі того або
іншого товару в порівнянні з іншим товаром, що задовольняє аналогічну
потребу.
До того, що найчастіше застосовується в ціноутворенні як іноземних фірм, так
і вітчизняних підприємств, відносяться наступні методи:
порівняння питомих показників товару;
метод регресивного аналізу;
агрегатний метод порівняння і формування ціни;
баловий спосіб співставлення цін;
методи експертної оцінки споживчих достоїнств і пропозиції на цій основі
рівня його ціни.
Зрозуміло, що в практичній роботі можуть використовуватися і інші методи
нормативно-параметричного ціноутворення, які часом отримують назву в
залежності від специфіки математичного апарату, що застосовується, методів
експертної оцінки, вивчення споживчого ринку та ін.
Метод питомих показників використовується для порівняння споживчої
цінності товарів, що заміняються, гранична корисність яких може
характеризуватися одним головним споживчим параметром. Приватне від розподілу
ціни на головний параметр кожного виробу даного параметричного ряду дає питомі
показники, які можуть використовуватися в поточній аналітичній роботі по
перевірці і обгрунтуванню ціннісних відносин:
р1 р2 р3
--- = --- = --- = ... = руд. параметр,
(1)
п1 п2 п3
де р1, р2, р3,. .. - ціни відповідно товару 1, товара2, товару 3 і
т.д. даного параметричного ряду;
п1, п2, п3,. .. - значення головного параметра товару 1, товару 2, товару 3 і
т.д. в прийнятих одиницях вимірювання;
руд. параметр - ціна головного параметра даного параметричного ряду.
Метод питомих показників відноситься до найбільш простих методів
параметричного аналізу і обгрунтування цін. Однак він застосуємо в основному
до рядів досить простих виробів, скажемо до таких, у яких головним показником
служать вага, площа, ширина або довжина, тривалість служби, зміст головного
компонента і т.п.
Звичайно, розрахунок по одному, нехай навіть і головному параметру,
недостатній для оцінки ринкової цінності сучасних складних видів продукції. У
таких випадках даний метод може використовуватися як груба попередня оцінка
продукту, зокрема, на початку проектування досить складних виробів. Більш
вузькі кордони його застосування в складному машинобудуванні, мабуть, дещо
розширяються в приладобудуванні, радиотехніці і электроніці. Мабуть, в
більшій мірі він може бути застосовний в паливних, сировинних галузях і в
галузях, що виробляють матеріали.
Метод регресивного аналізу застосовується для визначення
технико-економічних параметрів продукції, що відноситься до даного
параметричного ряду, побудови і вирівнювання ціннісних співвідношень. Цей метод
використовується для аналізу і обгрунтування рівня і співвідношень цін
продукції, що характеризується наявністю одного або декількох
техніко-економічних параметрів, що відображають основні споживчі властивості.
Регресивний аналіз дозволяє знайти формулу залежності ціни від
техніко-економічних параметрів виробів. Ціна виступає як функція параметрів:
р = f(x1, x2, ...xn),
(2)
де р - значення ціни
в грн. за одиницю виробу;
(x1, x2, ...xn) - техніко-економічні параметри виробів.
Метод регресивного аналізу - найбільш довершений з нормативно-параметричних
методів, що використовуються, ефективний при проведенні розрахунків на ЕОМ.
Застосування його включає наступні основні етапи:
визначення класифікаційних параметричних груп виробів;
відбір параметрів, в найбільшій мірі що впливають на ціну виробу;
вибір і обгрунтування форми зв'язку зміни ціни при зміні параметрів;
побудова системи нормальних рівнянь і розрахунок коефіцієнтів регресії.
Основною кваліфікаційною групою виробів, ціна яких підлягає вирівнюванню, є
параметричний ряд, всередині якого виробу можуть групуватися по виконанню,
різному в залежності від міри застосування, умов і вимог експлуатації і т.д.
При формуванні параметричних рядів можуть бути застосовані методи
автоматичної класифікації, які дозволяють із загальної маси продукції
виділяти її однорідні групи.
Агрегатний метод полягає в підсумовуванні цін окремих
конструктивних частин параметричного ряду продукції з доданням вартості
оригінальних вузлів (деталей).
Цей метод застосовується, коли нова продукція складається з різних поєднань
основних конструктивних елементів (вузлів, що комплектують виробів), ціни
яких відомі, а сукупна ціна продукції обчислюється як сума окремих
конструктивних елементів або визначається шляхом підсумовування (віднімання)
цін або змінюємих елементів, що додаються (вузлів, що комплектують виробів).
Баловий метод полягає в тому, що на основі експертних оцінок
значущості параметрів виробів для споживачів кожному параметру привласнюється
певне число балів, підсумовування яких дає свого роду інтегральну оцінку
техніко-економічного рівня виробу. Множенням суми балів на новий вигляд
продукції на вартісну оцінку одного бала визначається загальна орієнтовна
оцінка нового виробу.
Баловий метод застосовується для порівняльної оцінки продукції, коли
відсутній або сильно обмежена інформація про кон'юнктуру ринку, і зводиться
до вирівнювання цін на виріб з різним рівнем одних і тих же параметрів в
залежності від суми привласнених балів. При цьому необхідно мати на увазі, що
зміна витрат при зміні техніко-економічних і інших характеристик виробів не
обов'язкова в тій же пропорції, що і бальна оцінка продукції. При бальному
методі кожний виріб параметричного ряду зіставляється з виробом-еталоном по
показниках, зафіксованим в діючих стандартах і технічних умовах і що має
найбільш важливе значення для споживача.
Кількість показників, що оцінюються балами, повинна бути обмеженою і в той же
час досить повно характеризувати споживчі властивості виробів. Обмеження
числа показників, що оцінюються пов'язане з тим, що при великій кількості
показників відносно менша питома вага займає кожний з них і в результаті
знижується значущість кожного конкретного показника.
По кожному конкретному технічному показнику, що зазнає оцінки, встановлюються
його допустимі межі. Вони можуть бути задані різними методами: за даними
стандартів і технічних умов, за кращими і гіршими зразками, за оцінкою
реально досяжного в найближчій перспективі і по мінімально обов'язковому в
цей час рівням. Співвідношення меж визначається для конкретних параметричних
груп виробів. Якщо всі показники продукції, що зазнають бальній оцінці,
вважаються рівнозначними по питомій вазі, то комплексний рівень якості
кожного виробу ряду визначається шляхом простого складання балів, а ціна -
подальшим множенням вартості одного бала на суму балів. Якщо відібрані для
оцінки параметри не рівнозначні для споживача, то потрібно встановити
коефіцієнт вагомості (значущість) окремих параметрів. Оцінки виставляються по
кожному показнику якості, потім виводиться середньоарифметичне значення по
кожному показнику, який множиться на відповідний коефіцієнт вагомості.
Отримані бали підсумовуються. Середня оцінка бала (вартісної показник)
обчислюється як приватна від розподілу ціни базового виробу-еталона на суму
його балів.
Метод експертної оцінки споживчої цінності товару і ціни на нього
заснований на результатах опиту або колективної думки експертів про можливу
ринкову цінність товару, розмірах попиту на нього і виробленні пропозицій про
ціну товару. Існує досить велика безліч методів експертної оцінки, які отримали
інтенсивний розвиток головним чином в зв'язку з розвитком прогнозування
економічних і суспільних явищ і процесів. Вони можуть бути з тією або іншою
модифікацією використовуватися в прогнозуванні ринку і визначенні
підприємством ціни на товари з урахуванням особливостей цільових ринків. Вони
детально описуються в літературі по прогнозуванню.
Методи експертної оцінки, як правило, вимагають уважної підготовки і
продуманої організації роботи з експертами
У практичній роботі керівництво підприємства широко користується нарадами,
які в деякому відношенні також носять характер експертних обговорень, хоч
підготовка таких нарад не завжди є продуманою. Використання вироблених наукою
і практикою фірм методів експертних оцінок дозволить більш кваліфіковано
вирішувати складні питання ціноутворення.
Застосування нормативно-параметричних методів ціноутворення не є винятковою
новиною для фахівців в даній області. У умовах централізованого планового
ціноутворення вони широко використовувалися як для розробки прейскурантів,
так і для обгрунтування цін на нові види продукції. Тим часом, ринкове
ціноутворення вносить в практику застосування нормативно-параметричних
методів принципово нові моменти: по-перше, тепер ця справа переміщається
безпосередньо на підприємства, в їх об'єднання, по-друге, в плановій практиці
використовувалися головним чином виробничі характеристики, і передусім
собівартість виробів. У ринковому ціноутворенні в нормативно-параметричному
ціноутворенні використовуються ринкові ціни і споживчі параметри. Ці методи
служать важливим інструментом оцінки позиції підприємства і його продукції на
ринку в зіставленні з конкурентами (оцінка конкурентоздатності товарної
продукції підприємства).
Найбільш ефективне застосування нормативно-параметричних методів аналізу і
обгрунтування цін передбачає використання економіко-математичних моделей і
різноманітних способів визначення цін на вироби
Висновок
Підводячи підсумок, потрібно зазначити, що невирішенність задач фінансової
стабілізації на макроекономічному рівні особливо гостро виявляється в
фінансовому положенні підприємств і організацій, яке для більшої їх частини
продовжує залишатися складним.
Власні фінансові ресурси, якими в цей час мають в своєму розпорядженні
підприємства, не можуть в повній мірі забезпечити безперебійний процес не
тільки розширеного, але і простого відтворювання. У той же час підприємства
зазнають труднощі в залученні кредитних ресурсів.
Продовжує зберігатися значне число збиткових підприємств, немає тих, що
розташовують потенціалом для досягнення позитивної структури балансу.
Положення посилюється тим, що в механізмі реформ поки не в повній мірі
відпрацьований і введений в дій блок банкрутств, не задіяні важелі ліквідації
неперспективних і реорганізації потенційно життєздатних підприємств.
Значна частина підприємств не зуміла швидко пристосуватися до ринкових
відносин, що формуються, нераціонально підходить до питань ціноутворення, не
створює фінансові резерви, малоефективно використовує оборотні кошти. Важливо
і те, що в умовах інфляції, недосконалості господарського законодавства,
неплатежі увійшли в сферу інтересів підприємств, які умисно затримують
розрахунки з постачальниками і тим самим реально зменшують свої платіжні
зобов'язання через зниження купівельної вартості гривні.
Багато які підприємства продовжують працювати без урахування попиту, що
складається на їх продукцію і відповідно мають труднощі з її збутом. При
цоьму був втрачений гарантований замовник в особі розподільних органів
держави.
Ціноутворення утворює самостійний блок в управлінні підприємства. Її
показники допомагають дослідити дію ринкового механізму і разом з тим
органічно входять в систему показників рівня життя, фінансової діяльності,
служать як дефлятори будь-яких вартісних показників. Аналіз цін - важлива
умова статистичного забезпечення ціноутворення в маркетингу.
Основна задача статистики цін - відобразити і проаналізувати стан і поведінку
цін, т. е. їх рівень, коливаємість і динаміку. Цій меті відповідає і система
показників статистики цін.
Розкрита методологія вивчення рівня і структури цін. На ряду з розрахунком
середніх цін вводиться показник відношення ціни до середнього прибутку
споживача як найбільш узагальнюючий і об'єктивний показник рівня цін, що
дозволяє до того ж диференціювати поняття «рівень цін» по соціальних групах
населення.
Показані основні методи аналізу коливаємості цін в ув'язці з принципами дії
ринкового механізму. Розглянута проблема вивчення впливу якості товару на
рівень його ціни. Зазначаючи, що ціни утворять єдину взаємопов'язану систему,
автори звертають особливу увагу на аналіз співвідношень цін, їх еластичність
(мінливість) під впливом різних чинників, в тому числі перехресної
еластичності цін. Приводяться методи регіональних зіставлень цін.
Розглядається соціальна диференціація цін з позицій купівельних переваг.
Аналіз динаміки цін пов'язаний із задачами оцінки інфляційного процесу,
показані методи вивчення інфляції.
З метою створення інструмента ціноутворення і регулювання цін зроблено
моделювання впливу комплексу чинників на рівень і динаміку цін. На цій основі
розробляються методи вивчення тенденцій і прогнозування цін.
На закінчення зазначу, що фінансове положення підприємств і до цього дня
далеко від стабільного, існує цілий ряд труднощів як із забезпеченням
виробництва, так і з перебудовою і впровадженням нових технологій. Багато
проблем залишилися в спадщину від планового господарства, однак, на мою
думку, українські виробники мають достатній потенціал для подолання кризової
ситуації, глибина якої, можливо, завищена.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.
1. А.В. Бузгалин "Переходная экономика"1997 год МГУ
2. “Статистика рынка товаров и услуг”. Под редакцией И.К.Беляевского,
Москва, “Финансы и статистика”, 1999 год.
3. “Общая теория статистики”. Четвертое издание. Под редакцией
А.А.Спирина, О.Э.Башиной. Москва, “Финансы и статистика”, 1998 год.
4. А. Хоскинг «Курс предпринимательства», редакция В.Рыбалкина, Москва,
«Международные отношения», 1993.
5. «Организация, планирование и управление промышленными предприятиями» под
редакцией П.М.Стуколова, Москва, «Высшая школа», 1996.
6. «Учебник по основам экономической теории». Москва. 1996
7. Тейлор "Основы научного менеджмента" Москва, «Высшая школа», 1991.
¨ ¨ ¨
· Трокаревская Л. Е. Государственные предприятия и финансовая политика в
период проведения реформ // Финансы. 1997. № 6.
· Башин М. Л. Оборотные средства предприятия в условиях рынка // Финансы.
1996. № 1.
· Большаков С. В. Финансы предприятий и кредит // Деньги и кредит. 1994. №1.
· Долгопятова Т. Г. Государственные предприятия в переходный период:
изменение организационно-хозяйственных структур // ЭКО. 1994. № 3.
· Журавлев В. Формула выживания // Деловой мир. 1995. № 11.
· Кринина М. Методы оценки платежеспособности предприятия // Экономика и
жизнь. 1994. № 12.
· Масленченков Ю., Команов В. Учетная политика предприятия и кредитный
анализ // Бизнес и банки. 1995. № 20.
· Финансовые проблемы государственных предприятий // Общество и
экономика. 1993. № 5.
ДОДАТОК 1. Три сценарії кризи
в)
Расчет индекса средних цен
Сорт | Цена, | тыс. руб. | Количест | во, шт | Товаро | оборот, | млн. | руб. | Индивиду | товара | I квартал pi0 | II квартал pi1 | I квартал qi0 | II квартал qi1 | pi0qi0 | pi1qi1 | pi0qi1 | pi1qi0 | альный индекс цен ip | | А | 40 | 80 | 500 | 200 | 20 | 16 | 8 | 40 | 2,0 | | Б | 50 | 70 | 300 | 600 | 15 | 42 | 30 | 21 | 1,4 | | В | 60 | 90 | 200 | 200 | 12 | 18 | 12 | 18 | 1,5 | | Итого | | | 1000 | 1000 | 47 | 76 | 50 | 79 | | | | | | | | | | | | | | | |
У другій частині таблиці розраховані товарооборот базисного і поточного
кварталів, індивідуальні індекси цін і умовний товарооборот кожного сорту:
виручка магазина при умові продажу товарів у II кварталі по цінах I кварталу.
Середня ціна товару в I кварталі становила 47 тис. крб. (47 млн. крб./1 тис.
шт.), у II кварталі - 76 тис. крб. Система індексів має вигляд:
76 1000 76 50 1000
47 1000 50 47 1000
1,61=1,52(1,06
Якби зміни цін, що відбулися не супроводилися структурним перерозподілом
продажу, то середня ціна товару виросла б в 1,52 рази, а тільки зміна
структури продажу викликала б зростання середньої ціни на 6%. Одночасний
вплив двох чинників збільшив середню ціну продажу на 61%.
Розрахунок показників звязку індексів
Сорт | ip - IpЛ | (ip - IpЛ) * * pi0qi0 | iq | iq- IqЛ | (iq- IqЛ) * * pi0qi0 | А | 2,0-1,68=0,32 | 2,048 | 0,4 | 0,4-1,06=-0,66 | 8,712 | Б | 1,4-1,68=-0,28 | 1,176 | 2,0 | 2,0-1,06= 0,94 | 13,254 | В | 1,5-1,68=0,18 | 0,389 | 1,0 | 1,0-1,06=-0,06 | 0,043 | ИТОГО | -0,14 | 3,613 | - | 0,22 | 22,009 |
IpЛ = 1,68; IqЛ = 1,06;
sip = 3,613/47=0,277; siq = 22,009/47=0,684;
Vip = 0,277/1,68=0,165; Viq = 0,684/1,06=0,646;
rpq =-0,903; IpП / IpЛ =0,9.
Різниця в значеннях індексів в основному визначається взаємним впливом змін
цін і кількості, значною мірою - варіацією кількісних змін і трохи -
варіацією цін.
Доведено, що найкращий лінійний індекс лежить між індексами, обчисленими по
формулах Ласпейреса і Пааше. Зарубіжні статистики намагалися знайти
компромісну формулу.
При цьому враховується психологічний і соціальний вплив ціни на певну
категорію споживачів, що звичайно володіє істотним достатком. У цих випадках
люди часто судять про якість товару або послуги по рівню ціни. «Дешевий»
товар асоціюється з неповноцінністю її якості, а «дорогий» товар стає
синонімом його високої якості. У деяких шарах суспільства купувати «дешевий»
товар взагалі вважається ознакою поганого тону. Графік попиту на товар,
схильний до престижного ціноутворення, істотно відрізняється від графіка
попиту на звичайний товар. Престижне ціноутворення характеризується до
певного моменту позитивним нахилом графіка попиту на товар або послугу (мал.
1). З підвищенням ціни попит на товар до деякого моменту зростає. По
досягненні деякого моменту підвищення ціни буде приводити до скорочення
попиту.
|
|
|
|
|
а)
б)
