

РУБРИКИ	Курсовая: Малый бизнес	РЕКЛАМА

ПОИСК

Курсовая: Малый бизнес

Таблиця 5 Частка продукції малих підприємств у промисловому виробництві за галузями, %

Галузі промисловості	1998	1999	2000
Вся промисловість	4,5	5,1	3,3
Добувна	0,4	0,5	0,3
Обробна	6,6	7,2	4,4
Харчова та перероблення с/г продуктів	6,6	6,8	3,8
Легка, у тому числі:	16,0	20,5	9,7
Текстильна та пошиття одягу	12,2	15,0	11,2
Виробництво шкіри та шкіряного взуття	26,3	30,5	6,6
Виробництво деревини та виробів з деревини	29,8	21,5	22,3
Целюлозно-паперова; видавнича справа	30,6	24,7	20,0
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки	3,9	4,2	0,4
Хімічна та нафтохімічна, у тому числі:	5,4	6,6	4,7
Виробництво хімічне	4,4	4,7	3,1
Гумових та пластмасових виробів	8,3	14,6	10,6
Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів	4,6	5,8	5,1
Металургія та оброблення металу	1,4	1,8	1,0
Машинобудування, у тому числі:	8,4	9,4	6,7
Виробництво машин та устаткування	6,3	7,0	6,4
Електричного та електронного устаткування	18,7	19,9	11,2
Транспортного устаткування	3,7	3,5	2,6
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води	0,4	1,3	0,5

У 1998-2000 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки МП у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2000 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка МП не зменшилася б порівняно з попереднім періодом. Відчутно зменшилася частка МП у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва. Таблиця 6 Динаміка зайнятих на МП в Україні у 1991-2001 рр.

Показники	1991	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Середньорічна кількість працюючих на МП, тис.	1192,4	1178,1	1395,5	1559	1677,5	1709	1715,7
Відсотків до попереднього року	х	104,7	118,5	111,8	107,5	101,9	100,3
У розрахунку на одне підприємство, осіб	25	12	10	9	9	8	7
Відсотків до кількості працездатного населення	4,1	4,1	4,9	5,5	5,9	6,0

За підсумками 9 місяців 2001 року із загальної кількості працюючих на МП близько 36,6 % було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2 % від загальної чисельності працівників, зайнятих на МП. Таблиця 7 Зайнятість на українських МП за основними видами економічної діяльності за 9 місяців 2001 року

Види діяльності	Чисельність зайнятих
Види діяльності	Млн чоловік	% до загальної чисельності
Всього по економіці з неї	1683,2	100
Промисловість	377,0	22,4
Будівництво	205,4	12,2
Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту	616,05	36,6
Готелі та ресторани	72,4	4,3
Транспорт	75,7	4,5
Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам	188,5	11,2
Колективні, громадські та особисті послуги	84,2	5,0
Інші	64,0	3,8

В структурі зайнятих питома вага працюючих на МП, створених в промисловості, складає 22,4 %. Значною залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2 %). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері. Таблиця 8 Чисельність працівників малих промислових підприємств за галузями в 2000 році

Галузі	Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб	Частка, %
Промисловість, у тому числі:	362,9	100,0
Добувна	4,9	1,4
Обробна, з неї:	346	95,3
Харчова промисловість та переробка	77	21,2
Легка промисловість, у тому числі:	40	11,0
Текстильна промисловість та пошиття одягу	33,5	9,2
Виробництво шкіри та шкіряного взуття	6,5	1,8
Виробництво деревини та виробів	27,5	7,6
Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа	41,8	11,5
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки	0,6	0,2
Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі:	19,9	5,5
Хімічне виробництво	9,4	2,6
Виробництво гумових та пластмасових виробів	10,5	2,9
Виробництво інших неметалевих виробів	22,7	6,3
Металургія та оброблення металу	21,7	6,0
Машинобудування, в тому числі:	72,7	20,0
Виробництво машин та устаткування	35,1	9,7
Виробництво електричного та електронного устаткування	29,4	8,1
Виробництво транспортного устаткування	8,2	2,3
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води	12	3,3

Співставлення темпів зростання кількості МП та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Так, за 9 місяців 2001 року кількість МП зросла на 10 тис., а кількість зайнятих на них – зменшилася на 26 тис. осіб. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів – вже відзначений вище масовий перехід МП в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств. За даними статистичної звітності, у 2000 році в середньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника МП складала 154,84 грн. проти 130,16 грн. у 1999 році. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2000 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (392,31 грн.), в сфері громадської діяльності (379,77 грн.) та в державному управлінні (267,12 грн.). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників МП, які надають готельні та ресторанні послуги (102,73 грн.), та надають індивідуальні послуги (107,63 грн.), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ (231,13 грн.), Запорізька (176,6 грн.) і Харківська (168,13 грн.) області, та м. Севастополь (173,3 грн.). Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській (107,91 грн.), Івано-Франківській (115,63 грн.) та Хмельницькій (117,0 грн.) областях. Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності МП, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2000 році 378,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

2.2 Макроекономічні результати розвитку МП в Україні

Отже, загалом з 1991 по 2001 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2001 року складав 47,6 МП в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць МП на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн МП, або понад 600 на 10 тис. населення. На жаль, доводиться визнати, що МП в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто МП є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на МП з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності МП виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації МП, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на МП у 2001 році дає підстави стверджувати, що МП як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій. Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості МП в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі - формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки МП до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання МП як важеля структурного регулювання та модернізації економіки. Аналізуючи динаміку рентабельності МП, слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 1996 рр., з урахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпечення розширеного відтворення. Щодо 1998-2000 років, то показники свідчать про деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 1999 році у порівнянні з 1998 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась. У 2000 році частка МП у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла (табл. 9). З нашої точки зору, головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів МП у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини МП на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. На підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання рівня рентабельності МП, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а значить – обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини МП є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного у 2000 році, припадає на МП торгівлі. Таблиця 9 Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязі прибутку по народному господарству України

Показник	1997	1998	1999	2000
Прибуток по народному господарству, млн гривень	13868,0	3419,0	7427,0	13933
Балансовий прибуток МП, млн гривень	1659,0	143,5	131,2	1037,2
Питома вага МП в прибутку по народному господарству, %	12,0	4,2	1,8	7,4
Питома вага МП до зайнятих, %	7,0	8,0	8,9	9,5

Утім, розрахунок реальної рентабельності МП завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності МП в Україні. “Тіньова” діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше – спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховування частини доходів МП. Вже створення МП припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом МП з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки МП - явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте МП в Україні, за визнанням Голови Держпідприємництва О. Кужель, фактично працює лише “на папері”. “Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2000 року серед керівників 900 МП у 12 містах України, 85 % підприємств приховували свої доходи, причому половина з них – від 20 до 50 %. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43 % опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % свого виторгу від реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу. Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2001 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком. Утім, не можна забувати, що, як буде показано нижче, “тінізація” МП в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку МП. Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку МП в Україні у 2000-2001 рр. дають підстави твердити про фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки.

2.2.1 Практика державного стимулювання розвитку МП

Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” для суб’єктів малого підприємництва було запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5 %). Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва, що перейшли на сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис. суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних осіб – 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис. платників єдиного податку (юридичних осіб - 77,6 тис., фізичних осіб – 225,8 тис.). Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення надходжень. Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такого оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платників фіксованого податку. Фахівці відзначають, що існуюча спрощена система оподаткування не враховує, наприклад, того, що, якщо об’єктом оподаткування є виручка від реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, а відповідно, збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства зменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді сприяє розвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та торгівлі. Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку потерпають малі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто, система спрощеного оподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств. Очевидним є те, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості МП. Натомість відбувається випереджаюче зростання кількості підприємців-фізичних осіб, рівень оподаткування яких є скоріше символічним (див. табл. 1 на с. 23). За підрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системи оподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігається тенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податкових надходжень було обумовлене виходом “з тіні” певної кількості підприємців, які вважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми реальними доходами податок як плату за власний спокій. Це – безумовно великий позитивний ефект, проте йдеться все ж не про збільшення чисельності та оборотів підприємств, а про “висвітлення” раніше “тіньової” діяльності. Відповідно, в подальшому зростання показників надходжень від фіксованого податку має бути значно скромнішим. Ще одним недоліком спрощеної системи оподаткування є недоотримання надходжень державним бюджетом та позабюджетними цільовими фондами фінансування. Адже, згідно з Указом, більша частина надходжень від єдиного податку спрямовується до місцевих бюджетів. Це й обумовило пропозицію ДПА вилучити зі складу єдиного податку ПДВ та збори до державних цільових фондів, яка знайшла відображення у проекті Податкового кодексу. Зрозуміло, що така пропозиція зустріла різко негативну реакцію суб’єктів підприємництва. Поряд із пільговою податковою політикою, важливе значення для фінансового оздоровлення та розширення діяльності МП має фінансово-кредитна підтримка цього сектора економіки. За 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. Згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.10.2001 р., у 2002 році на фінансування заходів з підтримки МП передбачається виділити 25 млн гривень. Зауважимо, що фінансова підтримка МП є для держави безпосередньо збитковою. Так, за 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. За цей самий період МП перерахували до державного бюджету і державних фондів лише 24,1 млн гривень. Незважаючи на постійно декларований пріоритет здійснення заходів фінансово- кредитної та інвестиційної політики МП, їхня потреба у дешевих кредитних ресурсах досі залишається незадоволеною. За роки провадження державної політики підтримки малого та середнього бізнесу було відкрито декілька ліній мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, національних або спільно з іноземними партнерами, у тому числі з Європейським банком реконструкції та розвитку. Проте отримання кредитів по цих лініях часто перетворювалося для суб’єктів малого підприємництва у важку та тривалу процедуру, стикалося із бюрократичними перепонами при отриманні кредитів, у зв’язку з відсутністю надійної кредитної історії та матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, невмінням малих підприємців розробити необхідну документацію, у тому числі техніко-економічне обґрунтування проекту, бізнес- плану тощо. Практично не вдалося налагодити роботу кредитно-гарантійної установи, створеної Указом Президента України від 20 вересня 1999 року. Хоча фінансування заходів підтримки малого підприємництва і має здійснюватися за рахунок бюджетних коштів, воно часто затримується або просто не виконується з огляду на проблеми наповнення бюджету. Важливим інструментом державної політики підтримки малого підприємництва на місцевому рівні є відповідні регіональні програми, які передбачають вирішення ключових завдань в сфері державної підтримки малого бізнесу в регіонах, зокрема - заходи щодо законодавчого забезпечення, фінансової підтримки, створення інфраструктури, кадрового та ресурсного забезпечення на місцях. Програми розглядаються та затверджуються на сесіях відповідних Рад органами місцевого самоврядування. Фінансове забезпечення регіональних програм здійснюється за рахунок регіональних та місцевих бюджетів, коштів всеукраїнського і регіональних фондів підтримки підприємництва, інших фондів, коштів регіональних центрів зайнятості, кредитів банків, коштів, отриманих від приватизації державного майна, іноземних інвестицій, міжнародних фондів, коштів регіональних громадських об’єднань підприємців а також за власні кошти виконавців окремих проектів і підпрограм. За інформацією Держпідприємництва, у 2001 році фінансово-кредитна підтримка надавалась суб’єктам малого підприємництва в 9 регіонах України (Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), крім того ще 6 регіонів повідомили про кредитування суб’єктів підприємництва взагалі. Найбільші суми кредитів було надано суб’єктам малого бізнесу Криму, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10 регіонів повідомили про надання фінансово-кредитної підтримки фермерським господарствам. Підтримка розвитку малого бізнесу в регіонах здійснюється також в рамках кредитування по лінії міжнародних фінансових організацій: Німецько- Українського фонду, ЄБРР, проекту BIZPRO, Програми ООН “Підтримка малого та середнього підприємництва в Україні”, проекту TACIS, Проекту Міністерства міжнародного розвитку Уряду Великобританії та Польсько-Американсько- Української ініціативи про співробітництво. Між тим, на думку аналітиків Держпідприємництва, органи місцевої влади та самоврядування ще недостатньо докладають зусиль для залучення інвестиційних коштів до реалізації бізнес- планів, інноваційних проектів, використовуючи при цьому регіональні програми як інструмент. В рамках виконання заходів регіональних програм продовжується робота по формуванню та удосконаленню інфраструктури підтримки малого підприємництва. За перше півріччя 2001 року на 10 одиниць збільшилась кількість бізнес- центрів (на сьогодні їх налічується 134). Кількість бізнес-інкубаторів за півроку зросла на 3 і становила 49. Між тим, жодного бізнес-інкубатора на цей час не функціонує в Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Миколаївській, Чернівецькій областях. Кількість технопарків в регіонах України протягом півріччя не змінилась і становила 6 одиниць. Кількість лізингових центрів зросла на 8. Найбільша кількість лізингових центрів зосереджена в місті Києві (22) та в Запорізькій області (13). Жодного лізингового центру не існує Житомирській, Луганській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях та місті Севастополі. Значно зросла й кількість фондів підтримки підприємництва. На середину 2001 року їх налічувалося 80. На середину минулого року в Україні також налічувалося 342 інвестиційних та 34 інноваційних фондів і компаній, що надають підтримку суб’єктам малого бізнесу. Таким чином, хід та наслідки політики підтримки розвитку МП в Україні видаються дещо суперечливими. Реальна дієвість та послідовність заходів, що вживаються, відверто не відповідають офіційно декларованій важливості даної проблеми. Це, у свою чергу, веде до уповільнення темпів зростання, утворення малоефективної та диспропорційної структури малого бізнесу.

2.2.2 Податкові та фінансові чинники

Найбільшими вадами національної організації оподаткування МП є високий його рівень, часті зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. За даними, наведеними О. Кужель, якщо у 1990 році загальний об’єм прямих і непрямих податків, а також нарахувань на заробітну плату становив лише 25 % від ВВП, вже у 1994 році він збільшився до 43,5 %, у 1996 - до 48 %. Нині він знаходиться на рівні 46 %. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні перевищує європейські рівні у два- три рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20-30 %, що свідчить про низьку ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи. Таблиця 10 Податковий тягар як частка продажів в 2000 році (сплачені податки та інші обов’язкові платежі, % від продажу)

Галузі	Розмір підприємства (кількість працюючих)			Спосіб утворення підприємства			Середнє
Галузі	До 50	50-250	Понад 250	Державні	Приватизовані	Новостворені	Середнє
Промисловість	23,5	29,7	22,5	26,9	22,0	28,7	23,6
Будівництво	26,1	28,0	28,6	28,8	26,5	29,8	27,6
Транспорт	34,5	26,9	19,3	27,7	22,2	18,1	23,6
Телекомунікації	33,2	15,1	15,0	23,9	26,3	16,4	16,6
Торгівля	23,1	13,7	17,4	18,7	15,0	21,8	18,8
Громадське харчування	30,1	13,0	-	15,2	22,5	32,8	24,6
Інші послуги	26,7	36,0	24,4	25,5	34,5	21,2	26,7
Середнє	24,9	26,9	22,7

За даними експертів МФК, в Україні підприємствами сплачуються податки в розмірі, який дорівнює чверті їхнього обсягу продажів (табл. 10). Згідно з даними опитування 710 керівників МП та підприємців-фізичних осіб, проведеного в рамках проекту BIZPRO у червні 2001 року, у 21,8 % підприємств податки і збори забирали до 40 % коштів, у 10 % - понад 60 % коштів. Як найобтяжливіший, опитані розглядали податок на додану вартість, за ним – податки на прибуток та на індивідуальні доходи. Найбільшою мірою “відплив” капіталу в “тіньову” економіку, на думку підприємців, пояснюється дією трьох основних податків: податку на прибуток, нарахувань на фонд заробітної плати та ПДВ. 59 % опитаних МФК підприємців визнають, що їхній оборот збільшився б на 11-30 % при більш сприятливому режимі оподаткування в Україні. На думку Держпідприємництва, з введенням спрощеної системи оподаткування ситуація з оподаткуванням суб’єктів малого підприємництва суттєво поліпшилася. На початок 2001 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності в Україні працювало понад 62 тис. юридичних та 182,6 тис. фізичних осіб, що більше у порівнянні з 1999 роком відповідно у 2,2 та 2,8 раза. Темпи зростання кількості суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, у 2000 році у порівнянні з 1999 роком в окремих регіонах збільшилися в 2,5-З рази, а фізичних осіб-підприємців - у 4-5 разів. При цьому питома вага надходжень єдиного податку від юридичних осіб у загальній сумі надходжень зросла протягом 2000 року в 5,2 разу, а від фізичних осіб в загальній сумі сплачених податків - у 2,8 разу. Складна ситуація склалася для підприємців, що використовують спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері платежів до Фонду соціального страхування. Зазначена категорія підприємців зобов’язана сплачувати як страхові внески на обов’зкове соціальне страхування, здійснюючи нарахування на фонд оплати праці та відрахування з заробітної плати найманих працівників, так і збір на обов’язкове державне соціальне страхування у складі єдиного податку та спецпатенту. Це призводить до того, що суб’єкти малого підприємництва - платники єдиного податку та спецпатенту - двічі здійснюють відрахування коштів на обов’язкове державне соціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до “тінізації” зайнятості в МП. Принагідно зазначимо, що вказана проблема може бути одним із чинників зниження офіційної чисельності зайнятих на МП у 2001 році. Потрібно також вказати на те, що, починаючи з 1998 року, для підприємств у сфері малого та середнього бізнесу виникла можливість вибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одному економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують податки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системи оподаткування, і у поєднанні із спрощеною системою обліку створює, на наш погляд, додаткові можливості щодо подальшої “тінізації” малого підприємництва. Отже, запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців - юридичних та фізичних осіб певною мірою пом’якшило податковий тиск, перш за все - на малі підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас, за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу, запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило додаткові канали живлення “тіньової” економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальних платежів. Тому, на наш погляд, у зв’язку зі зростаючими проблемами бюджетної консолідації, найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівня сприятливості системи спрощеного оподаткування. Між тим, зниження загального рівня оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значних політичних зусиль. Високий рівень реальних процентних ставок (у 2001 році вони, за приблизними розрахунками, були втричі вищі за рівень 2000 року), відсутність матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненість небанківського фінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитування малих підприємств (досить часто не лише через значні ризики мікрокредитування, а й через посилення вимог до комерційних банків щодо їхніх активів з боку Національного банку України) – все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування для заснування та розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання, оренди або придбання приміщень, проведення маркетингових досліджень та рекламної кампанії. Залишається законодавчо не вирішеною проблема мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, а саме створення та діяльності спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних установ з мікрокредитування. У фінансовому забезпеченні своєї діяльності МСП в Україні розраховують насамперед на власний нерозподілений прибуток та інколи отримують кошти через неофіційні канали. Цікавою тенденцією є значна частка іноземних інвестицій в капіталові МСП. За даними МФК, зокрема, у 1999 році іноземні інвестиції були джерелами фінансових коштів для 26 % підприємств, які здійснювали інвестиції. Банківське кредитування - потенційно найбільш ефективне джерело ресурсів, на жаль, фактично виявилося осторонь розвитку МП. Участь багатьох банків і спеціалізованих фондів у кредитуванні малого підприємництва обмежується деклараціями про сприяння малому бізнесові. Ним займається надзвичайно обмежене число такого роду установ. На положення справ у сфері малого підприємництва, вони, власне кажучи, не впливають. Повноцінну діяльність кредитно-гарантійної установи для кредитної підтримки МП, створеної ще у 1999 році, налагодити так і не вдалося. Нерозвиненість фінансового сектора в Україні веде до практичної відсутності небанківських фінансових установ, які могли б також здійснювати фінансування діяльності МП: кредитних спілок, страхових фондів, венчурних компаній тощо, які могли б забезпечити більш гнучку кредитну політику. Безперечно, свою негативну роль у недостатньому рівні інвестицій, які здійснюються суб’єктами МП, відіграє й відсутність стимулів для інвестування: оподаткування інвестиційних вкладень, несприятливість інвестиційного і підприємницького клімату в країні. Очевидно, зайве доводити, що джерело проблем. які виникають в процесі кредитування МП в Україні, знаходиться за межами цього сектора і пов’язане з особливостями грошово-кредитної політики та загальними диспропорціями грошово-фінансової сфери.

2.3 Стратегії підтримки МП

Отже, очевидною стає необхідність комплексного вирішення завдань підтримки МП в Україні, яке може бути успішно розв’язане лише на основі тісного взаємозв’язку заходів, що охоплюють питання регулювання загального макроекономічного середовища, фінансової та майнової підтримки МП, формування цільових інституційних та ринкових структур, ліквідації бюрократичних перепон, забезпечення безпеки підприємництва тощо. На найвищому державному рівні має бути чітко визначено, яка саме роль відводиться МП у державній стратегії, а також відображено ступінь розуміння державою цієї ролі. Сьогодні, хоча загалом макроекономічна роль МП вказана в основних документах досить коректно, на практиці це визначення не знаходить повного відображення в діях органів влади (насамперед Держпідприємництва) та виступах урядовців. З свого боку, представники малого бізнесу та їхні асоціації також мають усвідомити своє місце в соціально-економічній системі, щоб мати моральне право вимагати для себе державної підтримки. За даними опитування, проведеного МФК, на думку самих підприємців, головними факторами активізації діяльності МП мають бути: · зниження ставок та зменшення кількості податків - вказали 85 % опитаних; · спрощення доступу до кредитів - 63 %; · забезпечення стабільності законодавства - 48 %; · вдосконалення законодавчої бази підприємництва - 37 %; · впорядкування процедури проведення перевірок - 23 %; · реформування системи ліцензування - 16 %; · реформування процесу сертифікації - 12 %; · вдосконалення системи реєстрації - 6 %; Отже, враховуючи світовий досвід та об’єктивну необхідність розвитку малого підприємництва, його місце і роль у національній економіці, державна політика розвитку малого підприємництва в Україні повинна спрямовуватися на: · забезпечення економічного зростання за рахунок діяльності суб’єктів малого підприємництва; · удосконалення структури малого підприємництва; · заохочення розвитку малих підприємств у пріоритетних галузях та на пріоритетних напрямах; · підвищення технологічного рівня виробництва МП; · створення конкурентного середовища; · залучення суб’єктів малого підприємництва до розв’язання соціально- економічних проблем на державному та регіональному рівнях; · створення нових робочих місць, зменшення безробіття; · сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності; · формування нової соціальної верстви власників і підприємців. Вже згадувана вище Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні називає такі напрями подальшого вдосконалення політики підтримки малого бізнесу: · вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності; · формування державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності; · активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва; · сприяння створенню ринкової інфраструктури розвитку малого підприємництва; · впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва. Згідно з Національною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є: · створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців; · гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД; · забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва; · розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхнього соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва; · вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва. Розділ 3.Проблеми та перспективи розвитку малого бізнесу в Україні

3.1 Проблеми розвитку МП в Україні

Уповільненість та диспропорційність розвитку МП в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку МП в Україні, основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є: · відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва; · збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо); · відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки; · надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності; · невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу; · надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання. Наведені чинники фактично відображають результати опитувань представників малого бізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещо інша. Зокрема, за результатами опитування, проведеного у 1999 році фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, основними перешкодами в діяльності МП були: · високі ставки податку – на думку 83 % опитаних; · велика кількість податків – 68 %; · низький попит на продукцію – 46 %. · часті зміни у формах звітності – 39 %; · велика кількість ліцензованих видів діяльності – 38 %; · перевірки державними органами – 38 %; · складність отримання кредиту – 36 %. Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів (25 %), недостатність ділової інформації (12 %), недостатність управлінських знань (8 %). Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також: · невпорядкованість відносин власності; · вузькість ринків збуту; · нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств; · нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція; · платіжна криза; · нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів; · дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності; · недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту; · відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур; · дефіцит вірогідної ділової інформації тощо. Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку МП в Україні залишаються вельми потужними. Отже, незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток МП негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку МП в Україні потребує застосування комплексу взаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур, зокрема – Держпідприємництва. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МП з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічного зростання.

3.2Перспективи малого бізнесу в Україні

Отже, у сфері інфраструктурного забезпечення розвитку МП в Україні видається за доцільне: · стимулювати розвиток консалтингової діяльності, спрямованої на надання правового та методичного сприяння утворенню малих підприємств, індивідуальній підприємницькій діяльності, складанню інвестиційних планів та програм та комплексний супровід малих підприємств протягом двох–трьох перших років з моменту заснування; · заохочувати створення мережі навчально-консультаційних центрів з питань забезпечення якості та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, підвищення кваліфікації керівників і фахівців малого бізнесу з цих питань, стимулювати організацію проведення наукових досліджень, пов’язаних з проблемами розвитку малого підприємництва; · законодавчо встановити єдиний порядок ліцензування надання всіх видів інформаційно-консультаційних послуг для малих та середніх підприємств, посилити відповідальність компаній, які надають інформаційно-консультативні послуги, за надання свідомо хибної інформації. Це має забезпечити належний рівень цих послуг, а також дозволить запобігти спробам зловживання податковими пільгами щодо витрат на оплату цих послуг; · забезпечити за спільного фінансування держави та об’єднань підприємців формування загальнонаціональної інформаційної мережі спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, яка могла б виступити джерелом вірогідної інформації про інвестиційні можливості підприємств, галузей та регіонів, інвестиційні перспективи, умови діяльності іноземних капіталів на території України, становище на ринках, виробничий потенціал українських підприємств, макроекономічну статистику, правове середовище тощо; · створити цілісну структуру збору та аналітичного опрацювання інформації про стан кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та вироблення відповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державного управління та суб’єктів господарювання; · поширення інформації щодо експортних пропозицій малих і середніх підприємств за кордоном через торговельні місії, а також збір та розповсюдження в Україні торговельних та інвестиційних пропозицій іноземних підприємців, сприяння участі у міжнародних виставках, ярмарках та презентаціях, залученню інвестицій, створенню спільних підприємств з зарубіжними партнерами; · заохочувати співробітництво відповідних українських інституцій з європейськими інформаційними мережами і базами даних у підприємницькій сфері з метою зустрічного інформаційного обміну; · забезпечити створення мережі бізнес-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва для підготовки спеціалістів; · стимулювати розробку та реалізацію недержавних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для малого підприємництва, а також програм дистанційного навчання кадрів основам підприємницької діяльності; · заохочувати різноманітні форми обміну досвідом працівників МП щодо особливостей функціонування в умовах української економіки, продовжувати та активізувати проведення громадських обговорень проектів регуляторних актів з питань підприємництва; · забезпечити створення дієвого інституту Уповноважених Президента України з питань підприємництва для врегулювання спірних питань та усунення перешкод для розвитку підприємницької діяльності в регіонах України. Сприяти впорядкуванню механізмів залучення до вирішення таких суперечок громадських об’єднань малого підприємництва; · здійснювати підтримку МП шляхом проведення інформаційних кампаній, науково-практичних семінарів для фахівців, “круглих столів”, видання інформаційної літератури, організації конференцій, семінарів і виставок. Розробити та здійснювати з широким залученням об’єднань підприємців комплекс заходів, спрямованих на формування позитивної думки щодо підприємництва в Україні. Підтримка розвитку МП може бути дієвим інструментом “детінізації” економіки. По-перше, саме через інвестиції у малі та середні підприємства можливі як конверсія “тіньових” капіталів, так і залучення до економічного обороту готівкових заощаджень населення - потенційного ресурсу “тіньових” операцій. По-друге, розвиток малого та середнього бізнесу може суттєво збільшити пропозицію робочих місць, зменшуючи обсяги “тіньової” зайнятості. По-третє, він сприятиме розвиткові конкурентного середовища та постачальницько-збутової інфраструктури, нерозвиненість яких є важливими чинниками “тінізації” економіки. В той же час, зосередження лібералізації умов підприємницької діяльності лише на сфері малого бізнесу за збереження загальної фіскальної орієнтації економіки означатиме посилення податкового тиску на великі підприємства. З огляду на те, що малий бізнес зосереджено переважно у сфері торгівлі та послуг, в той час як виробнича діяльність представлена здебільшого середніми та великими підприємствами, така політика видається небезпечною у стратегічній перспективі. “Детінізація” у сфері виробництва створює передумови для спрямування продукту за легальними каналами збуту, в той час як “детінізація” сфери обігу відіграє щодо “тіньового” виробництва скоріше каральну (забороняючу), аніж легалізуючу роль. Враховуючи ситуацію, що склалася в Україні внаслідок накопичення значних обсягів “тіньових” коштів, доцільним видається запровадити на певний перехідний період політику амністії по відношенню до “тіньового” капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування при одночасній протидії його поверненню в “тінь”, утворенню нових “тіньових” капіталів та відпливу за межі України. Необхідно визнати право усіх суб’єктів господарювання - резидентів України щодо їхньої незаперечної власності на всі капітали (окрім тих, що були зароблені за рахунок кримінальних злочинів, заборонених видів діяльності - торгівлі наркотиками, зброєю та ін.), які були отримані ними до дати завершення амністії. Важливою складовою такої політики є чітке розмежування капіталів кримінальних елементів і “тіньовиків”- господарників, а також врахування цього поділу у відповідних законодавчих і нормативних актах. Йдеться про те, що, за наявності у правоохоронних органів конкретної інформації про злочинне походження коштів, спроби їх легалізувати повинні переслідуватися у кримінальному порядку. В разі, якщо кошти, отримані незаконним шляхом, не відносяться до зазначеної категорії злочинів посягань, слід відмовитися від будь-яких спроб встановити джерела їхнього походження при умові їхнього інвестування у виробничу сферу економіки держави. Потрібне надання гарантій власникам “тіньових” капіталів щодо непереслідування їх державою у будь-якому порядку. Видається доцільним надання пільг в оподаткуванні МП за такими напрямами: · зменшення податку на прибуток за рахунок коштів, які використовуються на розширення виробництва; · вирахування з оподатковуваного прибутку витрат на інформаційно- консалтингові послуги, підвищення кваліфікації керівного персоналу та професійне навчання працівників, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо) працівників, в межах встановлених норм; · забезпечення можливості для МП списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початкових етапах їхньої діяльності за рахунок наступного періоду та розширення можливості використання методу прискореної амортизації, особливо в інноваційній сфері; · відстрочення сплати податків, подовження податкового періоду (особливо по тих видах податків і зборів, сплата яких не залежить від руху грошових коштів на рахунках в банках), можливість використання податкового кредиту.

Висновки

У своїй роботі я постаралася зупинитися на основних проблемах малого бізнесу в Україні і розкрити особливості і перспективи розвитку малих підприємств. Закордонний досвід і насущні проблеми української економіки свідчать про те, що з розвитком ринкових відносин значення і роль малих підприємств повинні і будуть зростати. Таким чином, реалізація державної політики підтримки розвитку малого бізнесу в Україні має розглядатися як комплекс взаємоузгоджених заходів у сфері правової, адміністративної, регуляторної, макроекономічної та інституційної політики. Спроби реалізувати це завдання за рахунок часткових заходів ведуть до деформування структури малого і середнього підприємництва в Україні та у довгостроковій перспективі приречені на невдачу. За своєю природою малий і середній бізнес орієнтований на оптимізацію використання доступних ресурсів. Саме структурою доступних ресурсів визначаються як галузева структура малого і середнього бізнесу, так і особливості його функціонування. Налагодження дієздатної мережі малих і середніх підприємств в економіці, яка потерпає від серйозного дефіциту фінансових, споживчих, інформаційних, організаційних та інших ресурсів, неможливе. “Економіка зростання”, яка має бути сформована в Україні найближчим часом, повинна спиратися на активне залучення малого і середнього бізнесу до подолання ресурсних дефіцитів та формування політики його розвитку в рамках загальної стратегії економічного зростання і структурних перетворень національної економіки. Розвиток різних форм малого бізнесу, кількісний і якісний їхній ріст, дозволяють сподіватися, що в доступному для огляду майбутньому цей сектор господарювання буде розвиватися й у нашій країні.. Тим більше, що малий і середній бізнес не завжди використовується повною мірою як у збільшенні обсягів виробництва, так і в підвищенні його ефективності і збалансованості. Малий бізнес може з'явитися тим локомотивом, що приведе до оздоровлення економіки в цілому. Але для цього необхідна державна політика уряду, спрямована на розширення і розвиток підприємств малого бізнесу в нашій країні. Тому що, саме малі підприємства, особливо у випадку ефективно розробленої державної політики в області малого бізнесу, можуть стати основою ринкових структур у багатьох галузях, забезпечити перелив інвестицій у найбільш ефективні сфери і тим самим з'єднати процеси структурної політики і формування українського ринку.

Список літератури

1. ЛАПУСТА - М.Г., СТАРОСТИН Ю.Л. «МАЛОЕ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВО», МОСКВА, «ИНФРА-М», 1998 2. ЩАДИЛОВА С. Н. «МАЛЫЙ БИЗНЕС» –, МОСКВА, «ДЕЛО И СЕРВИС», 1998 3. ОНОПРИЕНКО В.И. – « МАЛЫЕ ПРЕДПРИЯТИЯ: ОПЫТ, ПРОБЛЕМЫ», МОСКВА, ПРОФИЗДАТ, 1999 4. СЕРЕГИН А.С. - «ЭФФЕКТИВНОСТЬ МАЛОГО БИЗНЕСА», МОСКВА, ЭКОНОМИКА, 2001 5. АФАНАСЬЕВ В. – «МАЛЫЙ БИЗНЕС: ПРОБЛЕМЫ СТАНОВЛЕНИЯ», «РОССИЙСКИЙ ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ», 2000. 6. Власюк Олександр Степанович Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні. К. 2000 7. Генрі Бонет Деякі аспекти економічної політики і правового регулювання у сфері малого бізнесу. Л.2001 8. Підвисоцький Валентин Генріхович. Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України. Д.2002 9. Макроэкономика. Дорнбуш Р., Фишер С. Пер. с англ. ИНФРА. 1997. 784 с. 10. Микроэкономика. Гребенников П. ( общ. ред. Тарасевича Л.) 1996. 352 с. 11. Микроэкономика. Макроэкономика. В 2-х тт. Овчинников Г. 1997. 12. Рыночная экономика. Возникн., эволюция, сущность. Валовой Д. 1997. 400 с. 13. Система государственного управления. Учебник. Пикулькин А. ЮНИТИ. 1997. 352 14. Экономическое развитие. Учебник. Тодаро М. пер с англ. 1997. 671 с. 15. Жаліло Ярослав Анатолійович. Малий і середній бізнес в Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку. К.2001

Страницы: 1, 2