РУБРИКИ

Курсовая: Організація підприємства дрібнооптової торгівлі „ХОДАК”

   РЕКЛАМА

Главная

Логика

Логистика

Маркетинг

Масс-медиа и реклама

Математика

Медицина

Международное публичное право

Международное частное право

Международные отношения

История

Искусство

Биология

Медицина

Педагогика

Психология

Авиация и космонавтика

Административное право

Арбитражный процесс

Архитектура

Экологическое право

Экология

Экономика

Экономико-мат. моделирование

Экономическая география

Экономическая теория

Эргономика

Этика

Языковедение

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка E-mail

ПОИСК

Курсовая: Організація підприємства дрібнооптової торгівлі „ХОДАК”

Після укладання договору магазин може робити замовлення по телефоні або безпосередньо через агента. Т.к. асортимент міняється, те агент регулярно повинний заносити бланки замовлень у магазин. Після одержання замовлення доставка здійснюється або наступного дня, або на день, призначений покупцем. У відділі виписки підготовляють документи для експедиторів з вечора. Ранком експедитори одержують вантаж на складі і розвозять по магазинах. Увечері виторг здають у касу. При прийманні магазин може відмовитися від частини або всього товару, якщо товар не задовольняє вимоги по кількості і якості. У цьому випадку товар заміняється наступного дня або довозиться, або покупцеві повертаються гроші. На підприємстві не проводиться ні яких рекламних заходів, роботи з кадрами (навчання, підвищення кваліфікації). Ні практики проведення аналізу роботи персоналу, як окремо, так і по відділах.

2.2. Аналіз господарської діяльності підприємства

Аналіз товарообігу

Основу комерційної діяльності підприємства на споживчому ринку складає процес продажу товарів. Економічний зміст цього процесу відображає товарообіг підприємства. Під товарообігом торговельного підприємства розуміється сума продажу їм споживчих товарів за визначений період часу. Розвиткові товарообігу торговельних підприємств усіх форм власності й організаційно-правових форм діяльності надається велике значення в економічній і соціальній політиці країни. Не меншу роль товарообіг грає і діяльності конкретних торговельних підприємств. Розвиток товарообігу визначає широту і глибину проникнення підприємства на споживчий ринок і його конкурентну позицію на цьому ринку, загальні можливості і темпи економічного розвитку підприємства в стратегічній перспективі. У системі показників розвитку торговельного підприємства товарообіг грає не однозначну роль. Будучи основним оціночним показником обсягу діяльності торговельного підприємства, він служить також показником формування його ресурсного потенціалу (обсягу і складу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів) і витрат ресурсів (суми і складу витрат). У той же час в умовах ринкової економіки товарообіг носить підлеглий характер стосовно прибутку підприємства від торговельної діяльності. Оптовий товарообіг характеризує продаж товарів, що пройшли визначену технологічну обробку на даному підприємстві (транспортування, збереження, оптова підсортировка і т.п.), різним оптовим покупцям, що організують процес їхньої наступної реалізації кінцевим споживачам. Показники товарообігу мають високий ступінь зв'язку з іншими найважливішими показниками діяльності торговельного підприємства. У системі цих зв'язків найбільшу роль грають наступні їхні форми: 1) внутрішній зв'язок окремих показників товарообігу; 2) зв'язок товарообігу з показниками обсягу ресурсного потенціалу й ефективності його використання; 3) зв'язок товарообігу із сумою і рівнем найважливіших фінансових показників. Внутрішній зв'язок окремих показників товарообігу характеризується балансовим ув'язуванням обсягу реалізації товарів, суми товарних запасів і обсягу надходження товарів. Формула цього балансового зв'язку має такий вигляд: Р+У+Зк=П+Зн, Де Р – обсяг реалізації товарів у визначеному періоді; П – обсяг надходження товарів у визначеному періоді; Зн, Зк – сума запасів товарів на кінець і початок періоду; В – вибуття товарів у зв'язку з природним збитком і з інших причин. З огляду на високий ступінь зв'язку між цими показниками, керування товарообігом на торговельному підприємстві охоплює їхню систему в комплексі. Зв'язок товарообігу з показниками обсягу ресурсного потенціалу й ефективності його використання розглядається звичайно в розрізі окремих видів використовуваних ресурсів. Так, зв'язок товарообігу з використовуваними трудовими ресурсами виражається в такий спосіб: Р = Пс * ПТ Де Р – обсяг реалізації товарів у визначеному періоді; Пс – средньосписочна чисельність персоналу у визначеному періоді; ПТ – середня продуктивність праці працівників у визначеному періоді (виражена обсягом товарообігу на один працівника). Зв'язок товарообігу з використовуваними основними фондами виражається в такий спосіб: Р = ОФ * Фо Гре Р – обсяг реалізації товарів у визначеному періоді; ОФ – середня вартість основних фондів у визначеному періоді; Фо – фондовіддача у визначеному періоді (виражена обсягом товарообігу на одиницю основних фондів). Аналогічно можна виразити зв'язок товарообігу з іншими видами ресурсів торговельного підприємства. Зв'язок товарообігу із сумою і рівнем найважливіших фінансових показників також розглядається звичайно в розрізі окремих з цих показників. Так зв'язок обороту з валовим доходом виражається в такий спосіб: Р = Вдр * УВС / 100 Де Р – обсяг реалізації товарів у визначеному періоді; Вдр – сума валового доходу від реалізації товарів, отриманого у визначеному періоді; УВС – рівень валового доходу від реалізації товарів у визначеному періоді (виражений у відсотках до товарообігу). Зв'язок товарообігу з витратами звертання виглядає так: Р = ИО * Уио / 100 Де Р – обсяг реалізації товарів у визначеному періоді; ИО – сума витрат звертання у визначеному періоді; Уио – рівень витрат звертання у визначеному періоді (виражений у відсотках до товарообігу). Зв'язок товарообігу із суму податків, що сплачуються, характеризується наступною формулою: Р = Н * 100 / НЕ Де Р – обсяг реалізації товарів у визначеному періоді; Н – сума податків, виплачених торговельним підприємством у визначеному періоді; НЕ – податкова ємність товарообігу ( виражена відношенням суми податків до товарообігу у відсотках). Зв'язок товарообігу з прибутком виражається в такий спосіб: Р = Пр*Рт / 100 Де Р – обсяг реалізації товарів у визначеному періоді; Пр – сума прибутку від реалізації товарів у визначеному періоді; Рт – рівень рентабельності товарообігу у визначеному періоді (виражений відношенням прибутку до товарообігу у відсотках) У таблиці представлені дані для аналізу товарообігу: З таблиці видно, що підприємство з початок року випробує складності зі збутому, обсяги продажів падають, відповідно скорочуються закупівлі і доход. Товарні запаси на складі не тільки не зменшилися, але навіть небагато збільшилися. Зв'язано це з тим, що підприємство проводило політикові розширення асортименту і закуповувало більше товарів різного виду. Р - обсяг реалізації у визначеному періоді П - надходження товарів у визначеному періоді Зн - сума запасів на початок періоду Зк - сума запасів на кінець періоду В - вибуття товарів у зв'язку з природним збитком Пс - средньосписочна чисельність ПТ - середня продуктивність праці ОФ - середня вартість основних фондів у періоді Фо - фондовіддача у визначеному періоді Вдр - сума валового доходу від реалізації продукції УВС - рівень валового доходу від реализації товарів ИО - сума витрат звертання у визначеному періоді Уио - рівень витрат звертання у визначеному періоді Н - сума податків виплчена підприємством у визначеному періоді НЕ – податкова ємність товарообігу Пр - сума прибутку від реалізації товарів Рт - рівень рентабельності товарообігу До зовнішніх причин саду продажів можна віднести сезонність товару, насичення магазинів визначеним видом товару, пройшла мода на визначені види товарів. Крім зовнішніх причин спаду рівня продажів існує ряд внутрішніх факторів, у числі яких планований перехід до торгівлі горілкою, як основним товаром, тому частина оборотних коштів іде на закупівлю нового товару. Розглянуті форми взаємозв'язку показників відіграють велику роль у системі економічного керування товарообігом на торговельному підприємстві.

Аналіз витрат

Діяльність торговельного підприємства зв'язана з моменту його створення з різноманітними витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. За своїм характером ці витрати підрозділяються на два основних види – поточні і довгострокові. Поточні витрати торговельного підприємства представлені в основному його витратами звертання. Під витратами звертання розуміються виражені в грошовій формі витрати трудових, матеріальних і фінансових ресурсів на здійснення торгово-виробничої діяльності підприємства. Витрати звертання характеризуються наступними основними показниками: 1) абсолютною сумою витрат звертання; 2) рівнем витратоємкості торговельної діяльності; 3) рівнем витратовіддачі; 4) рівнем рентабельності витрат звертання; Критерієм економічності поточних витрат торговельного підприємства виступає мінімізація рівня витратоємкості його торговельної діяльності. Низький рівень витратоємкості дозволяє торговельному підприємству одержувати визначені конкурентні переваги. Але витрати не повинні впливати на необхідну якість обслуговування. Тому основною метою керування витратами звертання на торговельному підприємстві є оптимізація їхньої суми і рівня, що забезпечує досягнення передбачених обсягів товарообігу і прибутку. Витрати класифікують: 1) по ступені еластичності до обсягу товарообігу виділяють перемінні і постійні; 2) по ступені доцільності понесених витрат виділяють корисні і марні витрати звертання; 3) по можливості віднесення на конкретні результати торговельної діяльності виділяють прямі і непрямі витрати звертання; 4) по економічному змісті затрачуваних ресурсів виділяють: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація основних фондів і нематеріальних активів; інші витрати; 5) по конкретних видах витрат виділяють окремі статті витрат звертання: витрати на перевезення; витрати на оплату праці; витрати на оренду і зміст основних фондів; амортизаційні відрахування; знос і зміст МБП; витрати на паливо, газ і електроенергію для виробничих нестатків; витрати на збереження; підсортировку, обробку, упакування; витрати на рекламу; відсотки за кредит; утрати товарів у межах норм природного збитку; витрати на тару; відрахування на соціальні заходи; витрати на обов'язкове страхування майна, інші витрати. Процес керування витратами звертання на підприємствах торгівлі зв'язаний з вивченням факторів, що впливають на їхнє формування. Фактори прийнятий розділяти на двох груп: залежні від конкретного торговельного підприємства (внутрішні фактори), що не залежать від діяльності торговельного підприємства (зовнішні фактори). Внутрішні фактори: - обсяг товарообігу. При збільшенні товарообігу відбувається ріст перемінних витрат. Але постійні витрати на визначеному рівні різко зростають. Це зв'язано з залученням додаткових ресурсів для забезпечення приросту реалізації; - склад товарообігу – різні види товарообігу (роздрібний, дрібнооптовий, оптовий) мають різний рівень витратоємкості ; - групова структура товарообігу. Різним групам товарів властивий різний рівень витратоємкості; - швидкість звертання товарів – чим нижче період звертання товарів, тим нижче витрати на збереження; - рівень продуктивності праці працівників; - стан використовуваних основних фондів; - забезпеченість власними оборотними активами. Зовнішні фактори: - темпи інфляції в країні; - рівень розвитку окремих сегментів споживчого ринку; - зміна рівня державних орендних ставок; - зміна видів ставок податкових платежів, що входять до складу витрат звертання. Облік цих факторів дозволяє ефективно керувати витратами звертання торговельного підприємства. На першій стадії аналізу витрат звертання розглядаються динаміка загальної суми і рівнів витрат звертання в предплановому періоді, визначаються темпи зміни цих показників, розраховуються показники абсолютної і відносної економії витрат звертання або їхньої перевитрати стосовно попереднього періоду. Абсолютне відхилення витрат являє собою різницею між фактичною і плановою їхньою сумою. Відносне відхилення витрат звертання розраховується по формулі: Эио=РФ*(Уип-Уиф)/100; Пио=РФ*(Уиф-Уип)/100 Де Эио – сума відносної економії витрат звертання на підприємстві (якщо фактичний рівень витратоємкості нижче планового); Пио – сума відносної перевитрати витрат звертання на підприємстві (якщо якщо фактичний рівень витратоємкості вище планового); Рф – фактичний обсяг реалізації; Уип – плановий рівень витратоємкості; Уиф – фактичний рівень витратоємкості в розглянутому періоді, у %. На другій стадії аналізу розглядаються аналогічні показники, що характеризують динамікові окремих статей витрат звертання. Цей аналіз доповнюється розглядом показників динаміки питомої ваги окремих статей витрат у загальній їхній сумі. Найбільшу вагу мають постійні витрати. Вони складають 134 т.р. Найбільша вага в постійних витратах займає заробітна плата основним робітником, більш ніж у півтора разу. Перемінні витрати мають у складі зарплату агентів, що складає менш половини перемінних витрат. Вона в більшому ступені залежить від обсягу реалізованих товарів. На третій стадії розглядається рівень витратоємкості по окремих групах товарів. Результати цього аналізу є основою коректування асортиментної і цінової політики торговельного підприємства на майбутній період з урахуванням змінених умов господарювання. На четвертій стадії розглядається фактичне виконання встановлених планових кошторисів витрат звертання в розрізі окремих центрів витрат.На п'ятої стадії визначається вплив окремих факторів на зміну витрат і рівня витратоємкості на підприємстві в цілому й у розрізі статей витрат.

Формування прибутку

Основним видом прибутку торговельного підприємства, що характеризує сукупний ефект усі господарської діяльності, є балансовий прибуток. Вона являє собою суму прибутків торговельного підприємства від усіх видів господарської діяльності і містить у собі наступні результати цієї діяльності: 1) прибуток від реалізації товарів і платних торговельних послуг, 2) прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності, 3) прибуток від реалізації іншого майна, 4) прибуток від позареалізаційних операцій. Різниця між балансовим прибутком і сумою податкових платежів, здійснюваних за рахунок прибутку, являє собою чистий прибуток торговельного підприємства або прибуток, що залишається в його розпорядженні. У процесі керування прибутком торговельного підприємства вирішуються дві основні задачі: 1) підвищення загальної суми прибутку в процесі її формування; 2) ефективний розподіл отриманого прибутку по окремих напрямках її використання. Механізм керування формуванням суми балансового прибутку від реалізації товарів будується з урахуванням тісного взаємозв'язку цього показника з показниками обсягу товарообігу, доходів і витрат звертання торговельного підприємства. Система цього взаємозв'язку, що одержала назву «взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку», дозволяє виявити роль окремих факторів у формуванні прибутку від реалізації товарів і забезпечити ефективне керування цим процесом. У процесі керування формуванням прибутку від реалізації товарів торговельне підприємство вирішує ряд задач:3 Визначення обсягу реалізації товарів, що забезпечує беззбиткову торговельну діяльність. Графічно крапка беззбитковості діяльності торговельного підприємства представлена на мал. Обсяг реалізації товарів у крапці беззбитковості може бути визначений по формулі: Ртб = Иопос*100/(Учд-уипер) Де Ртб – обсяг реалізації товарів, що забезпечує досягнення крапки беззбитковості; Иопост – сума постійних витрат звертання; Учд – рівень чистого доходу від реалізації товарів до товарообігу, %; Уипер – рівень перемінних витрат звертання до товарообігу, % Для розглянутого підприємства сума постійних витрат складає 134 т.р. Рівень чистого доходу від реалізації складає 19%, а рівень перемінних витрат складає 2,9% (дані розраховані по першим трьох місяцях). Отже Ртб = 134000*(19-2,9) = 830 000 т.р. Т.е. для роботи підприємства без збитків воно повиннео забезпечувати обсяг продажів у 830 000 тисяч карбованців.  Визначення планової суми балансового прибутку від реалізації товарів при заданих планових значеннях обсягу товарообігу, доходів і витрат звертання. Графічно взаємозв'язок між плановими значеннями суми балансового прибутку від реалізації товарів і обсягу товарообігу представлена на мал. З приведеного графіка видно, що при запланованому обсязі реалізації товарів (Ртцп) підприємство може одержати визначену суму прибутку (ТЦП-ТБ), на розмір якої сума чистого доходу буде перевищувати суму витрат звертання як постійних, так і перемінних. Обсяг реалізації товарів Ртцп можна знайти по формулі: Ртцп = (Иопост + ПЦ) * 100 / (Учд – Уипер). Крапку цільового прибутку можна визначити виходячи з бажаної рентабельності оборотних коштів і передбачуваного розвитку підприємства. Якщо рівень цільового прибутку визначити при 100% рентабельності посада витрат, то ПЦ = 134 т.р. (це по максимуму). Т.о. Ртцп = (134 000 + 134 000) * (19%-2,9%) = 1660500 р. На основі цього графіка можна також розрахувати межа безпеки або “запас фінансової міцності”, тобто розмір можливого зниження обсягу товарообігу при несприятливій кон'юнктурі споживчого ринку, що дозволяє йому здійснювати прибуткову діяльність. Межа безпеки розраховується по наступній формулі: ПБ = Ртцп – РТБ = 860 500 р. Де ПБ – обем товарообігу (реалізації товарів) підприємства, що забезпечує межа його безпеки (запас фінансової міцності); Ртцп – обсяг реалізації товарів, що забезпечує одержання планової 9цільовий0 суми балансового прибутку від торговельної діяльності. Ртб – обсяг реалізації товарів, що забезпечує досягнення крапки беззбитковості. Рівень безпеки (фінансової міцності0 може бути виражений і відносною величиною – коефіцієнтом безпеки (коефіцієнтом фінансової міцності). Його розрахунок здійснюється по наступній формулі: КБ = ПБ/Ртцп = 860,5/ 1660,5 * 100 %= 51,8% Де КБ – коефіцієнт безпеки (фінансової міцності); Б – обсяг реалізації товарів, що забезпечує межа безпеки; Ртцп – обсяг реалізації товарів, що забезпечує одержанні планової (цільовий) суми балансового прибутку від торговельної діяльності.  Визначення можливих результатів росту суми балансового прибутку від реалізації товарів при оптимізації співвідношення постійних і перемінних витрат звертання. Співвідношення постійних і перемінних витрат зветься операційний леверидж. На малюнку представлені два підприємства, що при тому самому обсязі досягнутої суми реалізації товарів Рф мають однакову загальну суму витрат звертання й однакову суму чистого доходу. Однак, підприємство А має співвідношення постійних і перемінних витрат 2:1, а підприємство Б – 1:2. З даних малюнка видно, що в силу сформованого операційного левериджа (високої частки постійних витрат звертання в загальній їхній сумі) підприємство А значне пізніше досягає крапки беззбитковості Ртб, чим підприємство Б, тобто йому необхідно для цієї крапки реалізувати набагато більший обсяг товарів. Разом з тим, при подальшому нарощуванні обсягу реалізації товарів (після подолання крапки беззбитковості) підприємство А буде одержувати велику суму прибутку на одиницю приросту товарообігу, чим підприємство Б. Це зв'язано з тим, що за рахунок постійних витрат їхній загальний рівень до товарообігу і чистого доходу на підприємстві А буде знижуватися в більшому ступені (збільшуючи тим самим за інших рівних умов суму балансового прибутку). Ступінь цієї залежності може бути визначена по формулі: Эол = ?Бп/?Чд Де Эол – ефект операційного левериджа; ?Бп - приріст суми балансового прибутку; ?Чд – приріст обсягу чистого доходу. Таким чином, механізм керування формуванням суми прибутку торговельного підприємства з використанням системи «взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку» побудований на її залежності від наступних основних показників: - обсягу реалізації товарів - суми і рівня чистого доходу (валового доходу, за мінусом податкових платежів, здійснюваних з нього) - суми і рівні перемінних витрат звертання; - суми постійних витрат звертання; - співвідношення постійних і перемінних витрат звертання. Ці показники можуть розглядатися як основні фактори формування суми прибутку від реалізації товарів, впливаючи на які можна одержати необхідні результати.

Фінансовий аналіз

Під оптимальним фінансовим станом розуміється збалансованість окремих структурних елементів його активів і капіталу, а також його здатність забезпечувати високий рівень ефективності їхнього використання. Рівень фінансового стану підприємства характеризується поруч елементів, основними з яких є: 1. Рівень плетежеспособности. Він дозволяє охарактеризувати можливості торговельного підприємства вчасно розплачуватися по своїх фінансових зобов'язаннях у залежності від стану ліквідності активів. Проведення такої оцінки вимагає попереднього угруповання активів торговельного підприємства за рівнем ліквідності, а його зобов'язань – по терміновості погашення. Для оцінки платоспроможності підприємства використовують наступні основні фінансові коефіцієнти: А) Коефіцієнт абсолютної платоспроможності. Він показує, у якому ступені невідкладні фінансові зобов'язання торговельного підприємства забезпечені наявними в нього готовими коштами платежу. Розрахунок цього коефіцієнта провадиться по формулі: КАП = А1 / ПРО1 Де КАП – коефіцієнт абсолютної платоспроможності; А1 – сума готових кошт платежу; ПРО1 – сума невідкладних (з терміном погашення до 1-го місяця) фінансові зобов'язання підприємства. Б) Коефіцієнт проміжної платоспроможності. Він показує, у якому ступені всі короткострокові фінансові зобов'язання торговельного підприємства можуть бути задоволені за рахунок його високоліквідних активів і готових кошт платежу. Розрахунок здійснюється по формулі: КПП = А2 / ПРО2 Де КПП – коефіцієнт проміжної платоспроможності; А2 – сума готових кошт платежу й оборотних активів у високоліквідній формі; ПРО2 – сума невідкладних і інших короткострокових (сос долею погашення до 3-х місяців) фінансових зобов'язань підприємства. В) Коефіцієнт поточної платоспроможності. Він показує, у якому ступені вся поточна заборгованість торговельного підприємства (сума короткострокових позикових кошт) може бути задоволена за рахунок усіх його поточних короткострокових активнов. КТП = ОА / КЗС Де КТП – коефіцієнт поточної платоспроможності; ОА – сума оборотних активів підприємства; КЗС – сума короткострокових позикових коштів, що використовуються підприємством. 2. Рівень фінансової стійкості. Він дозволяє визначити рівень господарського ризику, зв'язаного з формуванням структури джерел капіталу торговельного підприємства, а відповідно і ступінь стабільності фінансового забезпечення розвитку підприємства в майбутньому періоді. Для проведення оцінки рівня фінансової стійкості торговельного підприємства використовуються наступні основні коефіцієнти. А) коефіцієнт автономії. Показує, у якому ступені обсяг використовуваних торговельним підприємством активів сформований за рахунок власного капіталу і на скількох воно не залежно від зовнішніх джерел фінансування. Б) коефіцієнт фінансування. Показує, який розмір позикових кошт (довгострокову і короткострокових) приходиться на одиницю власного капталу, тобто характеризує ступінь залежності торговельного каптіала від зовнішніх джерел фінансування. В) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності. Він показує, у якому ступені загальний обсяг використовуваних активів сформований за рахунок відповідного і довгострокового позикового капіталу торговельного підприємства, тобто характеризує його незалежність від короткострокових позикових джерел фінансування. Розрахунок цього показника здійснюється по формулі. КДН = (СК + Зкд) / А СК – сума власного капіталу підприємства; Зкд – сума позикового капіталу, притягнутого підприємством на довгостроковій основі. Г) коефіцієнт маневреності власного капіталу. Він показує, яку частку займає власний капітал, інвестований в оборотні активи, у загальної сума власного капіталу. Кмск = Скоа / СК Де Скоа – сума власного капіталу підприємства інвестованого в оборотні активи; СК – загальна сума власного капталу підприємства. 3. Рівень оборотності активів. Він дозволяє визначити рівень комерційної активності торговельного підприємства, показуючи на скільки швидко фінансових кошт інвестовані в активи, обертаються в процесі його торговельної діяльності. Для проведення узагальнюючої оцінки рівня оборотності активів торговельного підприємства використовуються наступні коефіцієнти: А) коефіцієнт оборотності усіх використовуваних активів. Він характеризує число оборотів активів торговельного підприємства в розглянутому відрізку часу. Розрахунок цього показника здійснюється по формулі: Коа = Р/А Р – загальна сума реалізації товарів у розглянутому періоді; А – середня вартість використовуваних активів у розглянутому періоді (розглянута як середньо хронологічна). Б) період обороту усіх використовуваних активів. Він характеризує середній період часу, протягом якого сукупні активи торговельного підприємства роблять повний господарський оборот. Розрахунок цього показника здійснюється по формулі: Поа = А / Ро = Д / Коа Де Ро – одноденний обсяг реалізації товарів у розглянутому періоді; Коа – коефіцієнт оборотності усіх використовуваних активів. 4. Рівень рентабельності. Він дозволяє оцінити здатність торговельного підприємства генерувати необхідний прибуток у процесі своєї господарської діяльності й охарактеризувати загальну ефективність використання активів і вкладеного капіталу. Для проведення узагальнюючої оцінки рівня рентабельності в процесі характеристики фінансового стану торговельного підприємства використовуються наступні показники. А) коефіцієнт рентабельності усіх використовуваних активів (або коефіцієнт економічної рентабельності). Він показує рівень чистого прибутку, генерований всіма активами торговельного підприємства, що знаходяться в його використанні. Ра = НП / А Ра – коефіцієнт рентабельності усіх використовуваних активів; НП – сума чистого прибутку в розглянутому періоді; А – середня вартість використовувані активів у розглянутому періоді. Б) Коефіцієнт рентабельності власного капіталу (або коефіцієнт фінансової рентабельності). Він характеризує прибутковість власного капіталу, інвестованого в торговельне підприємство. Рск = НП/СК Де Рск – коефіцієнт рентабельності власного капіталу; НП – чистий прибуток підприємства в розглянутому періоді; СК – середня вартість власного капіталу підприємства в розглянутому періоді. В) коефіцієнт рентабельності реалізації товарів (або коефіцієнт комерційної рентабельності). Він характеризує прибутковість торговельної діяльності підприємства. Рр = НП / Р Де Рр – коефіцієнт рентабельності реалізації товарів; Чп – чистий прибуток підприємства в розглянутому періоді; Р – загальна сума товарів реалізованих у розглянутому періоді. Вище були розглянуті найважливіші фінансові коефіцієнти, використовувані в процесі оцінки окремих аспектів фінансового стану торговельного підприємства. Для заглибленої оцінки використовується більш велика система фінансових показників, основні з яких розглянуті вище. Проведення інтегральної оцінки фінансового стану торговельного підприємства засновано на використанні відомої «моделі Дюпона». Відповідно до цієї моделі коефіцієнт рентабельності усіх використовуваних активів торговельного підприємства визначається добутком коефіцієнта рентабельності реалізації товарів на коефіцієнт оборотності всіх активів. Ра = Рр * КОа

Курсовая: Організація підприємства дрібнооптової торгівлі „ХОДАК”

Уловні позначення: НП – сума чистого прибутку Р – загальна сума реалізації товарів А – середня сума усіх використовуваних активів ОА – середня сума оборотних активів ВА – середня сума позаоборотних активів ТЗ – середня сума товарних запасів МЗ – середня сума запасів матеріалів, МБП ДЗ – середня сума дебіторської заборгованості ТАК – середня сума грошових активів ПОА – середня сума інших оборотних активів ВД – сума валового доходу Др – сума доходів від реалізації товарів Дп – сума доходів від іншої реалізації Дв – сума позареалізаційних доходів ИО – загальна сума витрат звертання Иопер – сума перемінних витрат звертання; Иопост – сума постійних витрат Нд – сума податків, що сплачуються за рахунок доходів Нп – сума податків, що сплачується з прибутку Для інтерпретації результатів інтегральної оцінки фінансового стану торговельного підприємства може бути використана спеціальна матриця, представлена на мал.
Ріст коефіцієнта оборотності активів à

Низьке значення коефіцієнта рентабельності

(При низькому значенні Рр і низькому значенні КОа)

Середнє значення коефіцієнта рентабельності

(При низькому значенні Рр і високому значенні КОа)

Ріст коефіцієнта рентабельності реалізації -à

Низьке значення коефіцієнта рентабельності

(При високому значенні Рр і низькому значенні КОа)

Низьке значення коефіцієнта рентабельності

(При високому значенні Рр і високому значенні КОа)

За допомогою зазначеної матриці можна виділити основні резерви подальшого підвищення активності господарської діяльності торговельного підприємства (росту коефіцієнта рентабельності використання його активів) за рахунок оптимізації окремих економічних і фінансових показників у майбутньому періоді.

Ефективність комерційної діяльності

Усі показники, використовувані при оцінці господарської діяльності підприємства, можна розділити на двох груп: - економічний ефект; - економічна ефективність. Ефект – економічний результат функціонування підприємства. У залежності від мети аналізу економічної діяльності може виражатися за допомогою показників товарообігу, валового доходу, прибутку, витрат звертання. Економічна ефективність визначається співвідношенням отриманого ефекту (результату) і витрат різного роду ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) по його досягненню. Іншими словами мова йде про рівень ефективності використання ресурсів. Зміст показників, приваблюваних для оцінки господарської ситуації, у кожнім конкретному випадку визначається життєвим циклом підприємства, його розміром, тимчасовим аспектом планового обрію, призначенням аналізу й інших обріїв. Підприємство саме повинне визначити для себе критерії оцінки його діяльності. У якості складових можуть використовуватися показники, що відображають: - інтереси споживачів; - інтереси інвесторів; - фінансову стійкість підприємства. У групу показників інтереси споживачів, що відображає, входять: - обсяг товарообігу; - товарна структура товарообігу; - якість обслуговування; - рівень цін на товари і супутні платні послуги. У групу показників, що відображають інтереси інвесторів, входять: - чиста номінальна вартість активів; - коефіцієнти капіталізації; - надлишковий капітал; - нерозподілений прибуток; - доход у розрахунку на звичайну акцію; - і ін. Фінансову стійкість характеризує система критеріїв для визначення задовільної структури балансу і платоспроможності підприємства, затверджена постанову уряду РФ «Про деякі заходи для реалізації законодавства про неспроможність і банкрутство підприємств» від 20 травня 1994 р. №498. Формули розрахунку основних коефіцієнтів утримуються в методичних положеннях по оцінці по оцінці фінансового стану підприємства і встановлення незадовільної структури балансу. Найбільше часто застосовуються показники: Покзатель ефективності використання активів підприємства (Еа) Еа = Gm/A, або Ea=Ib/A, або Ea=In/A Де А – середні сукупні активи підприємства, Gm, Ib, In –відповідно валовий доход, прибуток балансова, прибуток чиста. Показник ефективності використання ресурсів (Er) Er = Gm/C, або Er=Ib/C ,або Er = In/C Де З – витрати звертання торговельного підприємства. Відношення виторгу від продажів до загальних активів підприємства (TA) TA = T/A Де Т – виторг від продажів (товарообіг). Відношення виторгу від продажів до власного оборотного капіталу (Taco) Taco = T/Aco Де Асо – середній власний оборотний капітал. Відношення прибутку до виторгу (Р) Р = Gm/T, або P=Ib/T, або P=In/T Відношення прибутку до власного капіталу (PAo) Рао=Gm/Ao, або Рао = Ib/Ao, або Рао = In/Ao Де Ао – середній власний капітал. Показники ефективності комерційної (господарської) діяльності є узагальнюючими параметрами, що дозволяють якісно оцінити економічний стан торговельного підприємства. 3. Шляхи удосконалювання і розвитку підприємства оптової торгівлі

3.1. Причини зниження обсягів продажу

Розглядаючи тенденцію товарообігу за перших чотири місяці цього року можна сказати, що товарообіг підприємства знизився більш ніж у два рази. Для того, щоб визначити причини такого зниження замовлень варто розглянути зовнішні і внутрішні фактори. Однієї з очевидних причин є сезонність попиту. Другий – неякісна робота з організації закупівель. Третьої – відсутність просування, реклами. Якщо зіставити зміна асортименту, то кількість товарних позицій не тільки не зменшувалося, вона зростало. Розглянемо тенденції попиту покупців на деякі видів товарів. Так, наприклад, однієї з постійних товарних позицій є яловичина тушкована. Цей товар користувався попитом у січні, лютому, березні. У квітні травні відбулося різке зниження обсягів продажів даного товару. Аналогічна ситуація відбувається з товарми що мають короткий термін придатності або потребуючих низьких температур для збереження. Наприклад, різко упали обсяги продажів олії, збільшилася кількість повернень і списання від шлюбу. На малюнку представлений графік доходів від продажів окремих сортів олії. Різкий спад продажів можна спостерігати в другій половині березня, саме час потеплення. Таким чином, формування асортименту одна із самих не простих і трудомістких задач торговельного розглянутого підприємства. Більш менш успішно вона вирішувалася завдяки досвідові менеджерів занимающихся його формуванням. Але зростаюча конкуренція змушує відноситися до задачі формування асортименту більш відповідально. Однак формування асортименту упирається ще в одну задачу – пошук постачальників товарів по найбільш вигідних цінах. Дуже часто зустрічається ситуація, коли знайти постачальника або виробника товару не важко, а сторгуватися до конкурентної ціни практично неможливо. Для цього пошуком і закупівлею товарів повинні займатися відповідальні люди. Необхідно також організувати роботу відділу закупівель найбільш ефективним образом. Однієї з задач є пошук покупців. Розглянуте підприємство вирішує цю задачу винятково за допомогою торговельних агентів. Плюси в цій формі безперечно є. Підприємство не проводить ні якої реклами. Недооцінка інших видів просування привела в момент спаду споживчого попиту до утрати великої частини покупців. На малюнку представлена динаміка появи нових покупців і відмовлення роботи старих. Єдиними коштами просування є агенти. У сформованому положенні конкурентної війни в умовах зниженого попиту реклама повинна грати одну з ведучих ролей. Або ж підприємство повинне проаналізувати і скорегувати роботу агентів, підвищити віддачу від їхньої роботи. Це відбулося в результаті того, що роздрібні торговці стали більш ретельно відноситися до закупівель товарів. Більш тверді вимоги пред'являти до якості, ціні товару. На даному етапі більшість оптових фірм працюють з підприємствами роздрібної торгівлі винятково по факті постачання, що зменшує обсяг закуповуваних роздрібними торговцями товарів. Варто також переглянути цінову політику підприємства. Аналіз цін конкурентних організацій показав, що ціни на розглянутому підприємстві занадто високі. Деякі товари відпускаються магазинам за ціною вище, ніж на ринку. Це результат не проробленої політики в області цін і закупівель. Отже, для виходу зі сформованого положення підприємство повинне застосувати ряд мір, що мають метою збільшення товарообігу. Одним з головних кроків повинне бути перегляд асортименту, виявлення найбільш ходових позицій і необхідних для закупівлі товарів. Не менш важливим є перегляд цін на товари. Що стосується закупівель товарів, то в даному випадку необхідно посилити закупівельну політику. І ще одне зі слабких місць – просування послуг компанії.

3.2. Перегляд асортименту

Ступінь активності споживчого рику визначається шляхом вивчення ринкової кон'юнктури. Ринкова кон'юнктура являє собою форму прояву на споживчому ринку системи факторів, що визначають співвідношення обсягів попиту та пропозиції, рівнів цін і конкуренції. З початку кризи агентство IMS уважно стежить за ситуацією в сфері оптової торгівлі на продовольчому ринку основних міст Росії. Зустрічаючи з керівниками багатьох торговельних фірм, використовуючи оперативні дані досліджень, проведених співробітниками IMS, удається створити досить чітку картину що відбувається. Для кращого розуміння процесів, що відбуваються в області оптової торгівлі, спробуємо розглянути них з позиції кінцевої ланки в механізмі будь-якої дистриб'юторської компанії – торговельної точки. Правило «80/20» - зараз уже можна говорити про те, що кризовий період у цілому минав. Підтвердженням тому є повернення більшої частини товарного асортименту на полки магазинів (у порівнянні з докризовим етапом), нормальне функціонування банківської системи і т.д. Безумовно, що деякі торговельні марки, особливо імпортні, залишили прилавки наших магазинів. Але, як не дивно, цей процес є позитивним і досить закономірним. Напевно, багато хто зауважували, що до кризи асортимент більшості московських магазинів був занадто великим, Відомо, що, відповідно до правила «80/20», 80% прибутку торговельна крапка одержує від 20% асортиментного товару, інші 20% прибутку – з 80% асортименту. Якщо цей баланс порушується, то якась частина асортименту не тільки сама стає збитковою (витрати на збереження, заморожування в товарі частини коштів), але і заважає продажам основних 20% асортименту. У першу чергу тим, що фізично займає дороге місце на полках і розсіює увагу покупця. Я не випадково привів цей приклад. Точно така ж модель застосовна і для роботи дистриб'юторських компаній, що є, по суті, теж продавцями. До кризи торговельний представник, продаючи «незбалансований асортимент» магазинові, ризикував мати якщо не проблеми з поверненням грошей, те несприятливі відносини з керівництвом даного магазина надалі. Кризова ситуація неминуче змусила продавців усіх рівнів сконцентруватися саме на тім асортименті, що користується найбільшим попитом, а виходить, приносить найбільший прибуток. Характеризуючи поточну ситуацію на ринку, багато керівників дистриб'юторських компаній відзначали, що в період кризи були змушені скоротити асортимент, зате в даний час частина асортименту, що залишилася, приносить їм прибуток до 150% у порівнянні з докризовим періодом. Безперечно, не можна усі пояснити тільки правилом «80/20», З одного боку, з початку кризи і посій день багато покупців самим надійним способом збереження своїх заощаджень вважають вкладення грошей у продукти тривалого збереження. Відповідно, попит визначає збільшення обсягів продажів визначеної категорії продовольчих товарів. Так що, з іншого боку, задача дистрибьютора, що піклується про власний прибуток, полягає в тому, щоб забезпечити магазинові надійні постачання товарів, що користуються підвищеним попитом. І тут уже мова йде про професіоналізм тих, хто працює в дистриб'юторських компаніях. Найбільш далекоглядні керівники встигли роздобути у свій штат в умовах кризи висококласних працівників, несучи при цьому набагато менші витрати по оплаті їхньої праці, чим до кризи. Саме штат професійних торговельних представників – один з основних ключів до успіху для будь-якої компанії, що працює в сфері дистрибьюції. Визначити найбільше ходові позиції в асортименті можна шляхом аналізу обсягів продажів у грошовому і натуральному вираженні. Іншої, більш ефективний показник – частота замовлень даного товару, тобто відсоток замовлень, де цей товар присутній. Для більш точного аналізу варто виділити найбільш великих покупців провести аналіз їхніх замовлень на предмет виявлення найбільш ходових позицій. Саме їхньої потреби найбільшою мірою повинні впливати на формований асортимент. Також можна використовувати інформацію агентів про запити покупців. На малюнку представлений графік доходів у тиждень від продажу різних груп товарів. Курсовая: Організація підприємства дрібнооптової торгівлі „ХОДАК” На початку року лідируюче положення займали олія і тушонка. На початку березня стали різко падати обсяги продажів і тих і інших. Зв'язано це насамперед з потепелінням і складностями збереження товарів, що вимагають холодильників. Однак наприкінці квітня різко зріс попит на кетчупи. Однак інших товарів, що забезпечили б попит не з'явилося. Однак, даний аналіз не включає аналіз зовнішніх факторів, та й викладення зроблені по тим товарам, що є в наявності. Для більш точного результату необхідно провести аналітичну роботу з даними про продажі інших фірм або інформаційних агентств по виявленню впливів з боку зовнішніх факторів, політичної й економічної ситуації в регіоні. Врахувати сезонність тих або інших товарів. Оперативне реагування на сезонний попит дозволяє підприємству одержати додатковий доход. Т.о. підприємство має потребу у визначеному товарі, який залучав покупців або низкою ціною, або эксклюзивністью продажів. Попит на такий товар повинний якнайменше залежати від сезонності. Якщо знайти такий товар на ринку представляється скрутним, то підприємство може замовити товар зі своєю торговельною маркою.

3.3. Перегляд цін на товари

Другий, не менш важливою задачею торговельного підприємства є встановлення цін. На розглянутому підприємстві формування цін відбувається виходячи із середньої націнки на дану категорію товарів, попиту на товар, термінів збереження й ін. Характерно, що не провадиться систематичний аналіз установлених цін у розрізі товарних позицій, що не дозволяє варіювати ціну і встановлювати найбільш оптимальний рівень. Насамперед необхідно провести аналіз витрат і виявити нижня межа цін на товари. Ця нижня межа цін містить у собі витрати на транспортування, збереження, складування, фасовку. Т.е. усе, що безпосередньо стосується руху товару. У такий спосіб ми формуємо мінімальну ціну на товари. Другим кроком буде визначення конкурентних цін на товар, тобто цін на товари пропоновані конкурентами. Виявлення в асортименті ходових товарів дозволяє установити ціни нижче конкурентних. У результаті чого з'являється інструмент залучення покупців. Ціни на менш ходові товари формуються виходячи з загальної рентабельності підприємства, тобто ціни встановлюються так, щоб компенсувати низький рівень прибутку від товарів основного асортименту. Принцип такої політики в тім, що покупець замовляючи ходові товари орієнтується на низькі ціни, а ціна інших товарів у меншому ступені впливає на попит. Позначимо наступні параметри товарів: Pi – прибуткова ціна на товар Ri – установлювана ціна Zi – середні витрати на одиницю товару Ki – середні ціни конкурентів Vi – передбачуваний обсяг продажів даного товару Ci – коефіцієнт впливу ціни на обсяг продажів товару (тобто 0-ходовий товар, 1-обсяг продажів товару абсолютно не реагуючий на ціну) Uc – рівень коефіцієнта впливу, при якому ціна на товар повинна бути менше конкурентної Zпроч – загальна сума інших витрат Ореал – обсяг реалізації товарів Двал – валовий доход Nрент – мінімальний рівень рентабельності товарообігу S – коефіцієнт збільшення надбавки Використовуючи дані показники і коефіцієнти опишемо математично умови для формування цін на кожен товар: - Pi+Zi < Ki - тобто витрати на закупівлю товару повинні бути менше конкурентних цін - Ri < Ki для Ci<Uc – говорить про те, що ціна на товар належна бути менше конкурентних для товарів попит на які деякою мірою залежить від ціни (наприклад Uc=0,07) - (Ri-Ki) ~ (Ci-Uc) – дане співвідношення говорить про залежності різниці відпускної і конкурентної ціни і різниці Сі і Uc. - (Ореал-Zобщ) / Об реал >= Nрент – задає границю рентабельності товарообігу Задачею цих умов є пошук значення S. Цей коефіцієнт необхідний для розрахунку відпускної ціни Ri = (Pi+Zi)*(1+Ci)*S. (Ореал-Zобш) / Ореал = = (Summ(Ri*Vi) – Summ((Pi+Zi)*Vi) – Zпроч) / Summ(Ri*Vi) = =(Summ(S*(1+Ci)*(Pi+Zi)*Vi)–Summ((Pi+Zi)*Vi)–Zпроч)/Summ(S*(1+Ci)*(Pi+Zi)*Vi) = =(S*Summ(Ci*Vi*(Pi+Zi)) – Zпроч)/ S*Summ((1+Ci)*(Pi+Zi)*Vi) >= Nрент Вирішуючи дане рівняння ми одержуємо значення коефіцієнта S. Використовуючи його розраховуємо ціни для кожного товару по формулі: Ri = (Pi+Zi)*(1+Ci)*S . У такий спосіб ми отримуємо рекомендовані ціни на товари. Далі вони повинні бути піддані коректуванню враховуючи реальну ситуацію і маркетингові виверти. Після коректування ціни заново коректуються і переглядаються. З огляду на, що даний алгоритм використовує коефіцієнти, установлені суб'єктивно, не можна сказати про правильність формування цін автоматично. Однак, такий підхід дозволяє збалансувати ціни, з огляду на ключові позиції в асортименті.

3.4. Пошук покупців

Організація механізму роботи з покупцями – одна з найважливіших задач підприємства. На сучасний момент підприємство обмежується лише роботою торговельних агентів, що обходять магазини, пропонуючи товари з доставкою. Не дивлячись на те, що даний вид продажів ефективний, існує ряд мінусів. Агент, як правило, приходить без дзвоника, а «не кликаний гість гірше татарина». Робота агента, як правило, низькооплачивана і цілком залежить від кількості замовлень. Плинність кадрів не дає сталість роботи з магазином, губляться зв'язки. Простежити і змусити працювати агента досить важко. Якість роботи агента цілком залежить від його комунікабельності, зовнішнього вигляду. Уміння наполегливе пропонувати товар даний не кожному. Недолік у тієї або іншої якості приводить до того, що частина потенційних клієнтів губиться, а в наслідку упереджено відноситься до співробітництва. Для того, щоб максимально скоротити дані недоліки, необхідно прийняти ряд мір, спрямованих на підвищення ефективності роботи агентів і підприємства в цілому. Для цього можна використовувати як різні методи керування персоналом, так і маркетингові ходи. Оцінити роботу агентів можна по кількості замовлень принесених кожним окремо. Але характер районів не дає об'єктивної картини роботи агента. Для цього необхідно ввести ряд документів, що будуть заповнюватися агентами про пророблену ними роботі. Такими документами можуть бути денні звіти про відвідування магазинів, опис магазина (площа, характер, розташування, близькість конкурентів, характер району, контингент жителів і ін.), характер розмови з представником магазина, побажання покупців і ін. Уведення таких документів дозволить убити двох зайців: оцінити роботу агентів, частково оцінити потреби покупців. Агент у другому випадку є не тільки торговельним представником, але реально бере участь у підвищенні ефективності діяльності підприємства. Він теж зацікавлений у більш ходовому асортименті, підвищенні товарообігу – це його хліб. З іншого боку, оцінюючи роботу агентів, підприємство обґрунтовано може звільнити ледачих агентів і замінити них більш активними. Така заміна може принести підприємству додатковий прибуток, а більш старанному працівникові зарплату. Крім того, аналіз такої документації дозволить виявити застійні райони, у результаті відмовитися працювати з ними або змінити цінову політику стосовно цих районів. Необхідною умовою для організації даної форми роботи укладається розробка форм і складання щоденних звітів. Аналіз цих форм також вимагає витрат часу. Це те, що стосується роботи агентів. Інша сторона роботи з покупцями – це постійна підтримка зв'язків, стимулювання купівельної активності. Це здійснюється за рахунок реклами. Для розглянутого торговельного підприємства найбільш ефективними інструментами можна назвати наступні: · розробка фірмового логотипа і знака, фірмової документації, бланків, конвертів, візиток і т.д. · виготовлення сувенірної продукції – ручки, запальнички, календарі й ін. з метою дарування їхнім представникам роздрібних торговельних підприємств. · Виготовлення наклейок · Використання фірмових знаків і логотипів на бортах вантажних машин · Рекламні оголошення в газетах і тематичних виданнях Проведені в США і Європі численні дослідження виявили, наприклад, правило 30/70: 30% покупців приносять 70% прибутку. Ще недавно схема успішного розвитку торговельного підприємства виглядала досить просто – розширення асортименту товарів, сервісу. Чималу підтримку цьому робило проведення виробниками рекламних і маркетингових компаній. Сьогодні можливості оптимізації логістики багатьма торговельними фірмами вже практично вичерпані, а через конкуренцію, що загострилася, потенціал росту самих фірм помітно знизився. У нових умовах підприємства торгівлі можуть домогтися успіху тільки шляхом перенесення акцентів на вивчення потреб покупців. На зміну просування товарів приходить маркетинг орієнтований на споживача. Причому не якогось абстрактного, а цілком конкретного, з його пристрастями і системою цінностей. Популярним напрямком стали, на приклад, програми стимулювання покупців (loyality programm), метою яких є збереження наявних споживачів і залучення нових. Ради про те, як цього досягти, засновані на аналізі поводження покупців. Наприклад, відсутності необхідного товару досить для того, щоб 30% покупців задумалися про зміну постачальника, а 10% дійсно зробили це. Наслідку цього для підприємства можуть виявитися особливо важкими, якщо «загублені» покупці відносяться до категорії найбільш вигідних (правило «30/70»). Одержавши можливість вибору, підкріплену активними рекламними кампаніями, сучасні покупці стали більш спокушеними й обізнаними. У результаті характерною рисою їхнього поводження стала менша, чим колись, «вірність» конкретному постачальникові, а реакція на пропоновані конкурентами знижки – більш однозначної. Для того щоб зберегти найбільш вигідних покупців і залучити нових, торговельному підприємству необхідно одержати відповіді на ряд ключових питань. Допомогти в цьому можуть тільки інформаційні технології. Алгоритм заохочення - на першому етапі вводяться кошта ідентифікації покупця – традиційні магнітні картки або будь-які інші кошти систематичного збору даних для встановлення зв'язку покупець – товар. Це дає можливість раз поділяти всіх покупців на кілька категорій, починаючи від постійних і закінчуючи «одноразових». Це дозволяє також визначити, які товари не користуються попитом і в які групи товарів менш всего цікавлять покупців. На другому етапі здійснюється фільтрація інформації для виділення «лояльних» покупців. З загального списку покупців, що враховує їхній розмір, адресу, частоту і вартість зроблених покупок, виділяються групи «кращих», на збереження яких в основному і спрямовуються подальші маркетингові зусилля фірми. Третій етап присвячений налагодженню довгострокових відносин з покупцями: моделюється їхнє поводження для встановлення персональних переваг і пристрастей, розробляється конкретна маркетингова програма, вплив якої на відповідну группу споживачів буде робити найбільший ефект. Для того, щоб вибірка була орієнтована на довгострокову роботу з покупцями необхідно врахувати ряд факторів, що визначають якість роботи з покупцем. Т.к. критерії, що визначають потрібного нам покупця. Таким критерієм може виступати доход принесений підприємству в результаті продажу товару конкретному покупцеві. Однак варто враховувати і ряд інших факторів, таких як тривалість роботи з покупцем, середній обсяг замовлення, частота замовлень, стабільність замовлень. Виходячи з цього складемо наступну вибірку по видаткових накладних: · покупець · кількість закупівель · дата першої покупки · дата останньої покупки · обсяг закупівель · доход від закупівель Використовуючи дану вибірку визначимо частку принесеного доходу кожним покупцем у загальній сумі доходу. Відсортуємо дані по частці доходу в загальній сумі й одержимо рейтиг найбільш дохідних на наш погляд покупців. Курсовая: Організація підприємства дрібнооптової торгівлі „ХОДАК” На малюнку представлений графік, що показує, що 30% покупців приносять 80% прибутку. Саме ці тридцять відсотків покупців є орієнтиром для формування асортименту. Для підтримка зв'язків необхідно направити частину рекламних зусиль на цих покупців. Таким чином, виділення «лояльних» покупців є одним із самих могутніх інструментів при формуванні асортименту і цін. Також дозволяє направити рекламу окремо на залучення нових покупців і утримання старих. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ Стратегічне управління пріорітетними напрямками реструктуризації виробничого комплексу Постійна мінливість ринкового середовища зумо-вила необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання на підпри­ємстві. Стратегія — це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, го­ловні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення. Вона фор­мулює цілі та способи їхнього досягнення так, щоб указати підприє­мству певний (такий, що об'єднує всі його підрозділи) напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування. Стратегічне планування — процес здійснення сукупності сис­тематизованих та взаємоузгоджених робіт із визначення довгост­рокових (на певний період) цілей та напрямків діяльності підприє­мства. Основні його етапи показано на рис. 13.3. Першим, найбільш суттєвим і визначальним рішенням за стра­тегічного планування є вибір цілей. Основну ціль підприємства заведено називати місією. Вибір місії підприємства здійснюється з урахуванням дії чинників зовнішнього середовища. Виходячи із загальної місії підприємства формулюють його інші стратегічні цілі. Реальність та ефективність стратегії підприєм­ства буде забезпечено, якщо стратегічні цілі будуть: конкретними та вимірюваними; чітко зорієнтованими у часі (коли і якої цілі тре­ба досягнути); досяжними, збалансованими, ресурсно забезпече­ними; однонапрямленими та такими, що взаємно підтримують одна одну. При цьому бажано встановлювати цілі для кожного напрям­ку діяльності підприємства. Після визначення місії та цілей починається діагностичний етап стратегічного планування. Першим важливим кроком є вивчення зовнішнього середовища. Аналіз зовнішнього середовища — це безперервний процес спостереження, вивчення та контролю дії зовнішніх щодо підприємства чинників із тим, щоб своєчасно та вичерпно визначити можливості й загрози для підприємства, тоб­то позитивну й негативну дію зовнішніх чинників — політичних, економічних, науково- технічних, соціальних, міжнародних тощо. Методи вибору генеральної стратегії можна розділити на дві групи: перша — за монопрофільної діяльності або за вузької но­менклатури продуктів та послуг, що пропонуються підприєм­ством (методи однопродуктового аналізу); друга — за диверси-фікованого виробництва (методи «портфельного» аналізу). З-поміж методів однопродуктового аналізу найбільш науково обґрунтованим є метод PIMS (Profit Impact of Marketing Strategy) уперше реалізований компанією «Дженерал електрик» за участю Гарвардської школи бізнесу на початку 70-х років. В основу мето­ду PIMS покладається моделювання впливу стратегічних чинників на показники ефективності підприємства (зокрема рентабельність капіталовкладень, валовий прибуток). Якщо метод PIMS та його моделі враховують дію як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, то метод кривих освоєння, який будуєть­ся на залежності розмірів витрат на виробництво від його обсягу, відображає вплив лише внутрішніх чинників. Засадою методу є відома закономірність: зростання масштабу виробництва забезпе­чує економію певних витрат, розмір яких не залежить або мало залежить від зміни кількості одиниць продукції, що виробляється. До того ж в процесі освоєння виробництва має місце повторення операцій, формування навичок або динамічного стереотипу, що також веде до зменшення трудозатрат. Логічно зв'язаним із методом кривих освоєння виявляється ще один метод розробки стратегії підприємства — метод життєво­го циклу виробу (товару). За період свого існування виріб прохо­дить, як правило, чотири стадії: запровадження (освоєння), зрос­тання, зрілість, спад. Перед прийняттям стратегічного рішення щодо конкретного виробу проводиться ідентифікація стадії його життєвого циклу У процесі ідентифікації одну стадію відрізняють від іншої за допо­могою таких показників, як відсоток зростання обсягів продажу (виробництва), кількість конкурентів, темпи технологічних змін, частота модифікування виробу тощо. Для кожної стадії визначаються пріоритетні стратегічні напрям­ки та дії. Зокрема, на стадії зростання таким напрямком є марке­тингова діяльність (наступальна реклама та активне товаропросу-вання; поліпшення розподілу товару, ціноутворення, адекватне ре­акції попиту, тощо). У стадії зрілості на перший план висуваються показники ефек­тивності виробництва та комерційної діяльності (оптимальне ви­користання виробничого потенціалу, стандартизація комерційних процедур, поступове зменшення витрат на дослідницькі роботи щодо даного виробу). З метою якнайповнішого врахування дії зовнішніх факторів будується матриця, причому одним із показ- ників, що її утворюють, є характеристика конкурентної позиції даного виробу (табл. 13.4). Практично всі методи портфельного аналізу та вибору стратегії підприємства за умов диверсифікованого виробництва є матрич­ними. Використання цих методів відбувається за однаковою схе­мою: як правило, будується матриця, на одній осі якої розміщу­ються оцінки перспектив розвитку ринку, на іншій — оцінка кон­курентоспроможності так званого стратегічного центру господа­рювання (СЦГ). Визначають місію та цілі кожного такого центру, генеральну стратегію та її субстратегії. Стратегічні плани кожного СЦГ оцінюються центральним апаратом управління й визначаються основні показники стратегії підприємства в цілому. Головна відмінність різних матричних методів полягає в різних показниках, що їх використовують для оцінки привабливості рин­ку та конкурентної позиції СЦГ. Найпростішим (і найпоширені­шим) є метод, запропонований Бостонською консультативною групою (фірмою) — БКГ. Показниками, що формують оцінну мат­рицю за цим методом, є темп зростання та контрольована даним підприємством відносна частка ринку. З-поміж матричних методів відомим є також метод консульта­ційної групи «Мак- Кінсі», де за основні оцінні показники беруть конкурентну позицію СЦГ (слабка, середня, сильна) та приваб­ливість ринку (аналогічні три оцінки). За цим методом вивчають та аналізують специфічну дію на кожному ринку певної' сукупності чинників. До них належать: місткість'та темпи зростання ринку; динаміка рівня цін; частка контрольованого підприємством ринку; -циклічність попиту; тенденція зміни кількості конкурентів; концен­трація; переваги лідерів галузі; темпи зростання прибутків лідерів; стан трудових ресурсів, З інших матричних методів визначення генеральних стратегій відомими є такі (у дужках вказано показники, що формують мат­рицю): • загальний стратегічний метод Портера (стратегічні переваги / стратегічні цілі); • метод консультаційної «групи Артур Д. Літлл» (стадія життє­вого циклу / конкурентна позиція); • метод консультаційної групи «Шелл» (потенційний ринок / по­тужність підприємства). Базова стратегія як генеральний напрямок є стрижнем страте гічного плану підприємства. Згідно з циклом розвитку підприєм­ства можна вибрати одну з таких базових стратегій: • стратегію зростання, що відбиває намір підприємства збільшувати обсяги продажу, прибутку, капіталовкладень тощо; • стратегію стабілізації — у разі діяльності підприємства за відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку; • стратегію виживання — суто оборонну стратегію, що засто­совується за глибокої кризи підприємства. У рамках відповідної базової стратегії можна вибрати один з кількох напрямків дій, які заведено називати стратегічними аль­тернативами (табл, 13.5). Реалізація базової та альтернативних стратегій забезпечується наступною їхньою конкретизацією та розробкою функціональних і ресурсних субстратегій. До функціональних стратегій (субстратегій) відносять: • стратегію науково-дослідних та експериментально-впроваджу-вальних робіт; • виробничу стратегію; • маркетингову стратегію. У групу стратегій ресурсного забезпечення включають: • стратегію кадрів та соціального розвитку;, • стратегію технічного розвитку; • стратегію матеріально-технічного забезпечення; • фінансову стратегію; • організаційну стратегію; • інвестиційну стратегію. Кожна субстратегія, як правило, містить; 1) цілі, умови та ос­новні напрямки діяльності в тій чи тій сфері, кінцеві результати за функціональними стратегіями або вплив на ці результати, що його забезпечує втілення в життя ресурсних стратегій; 2) порядок і послі­довність (у просторі і часі) вирішення У ринковій системі господарювання БП виконує дві важливі функції: зовнішню (ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту). Конкретними цілями розробки БП як багатофункціонального документа є: • налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбут­німи постачальниками, продавцями та найманими працівниками; • проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері діяльності; • своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла; • формування та розвиток управлінських якостей підприємця- • перевірка життєздатності підприємницької ідеї ще до її прак­тичної реалізації. Загальна методологія розробки БП охоплює три стадії: почат­кову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов'язковою за умови започаткування нової справи; вона передбачає опрацюван­ня концепції майбутнього бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні і слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія та конкретні цілі, розробляється стра­тегія й можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного БП. На зміст і структуру БП істотно впливають: цілі розробки БП; аудиторія, на яку розраховано БП; сфера та розміри бізнесу; ха­рактеристика продукту бізнесу; фінансові можливості підприєм­ця. Типову структуру БП показано на рис. 13.4. Загальновживана логіка розробки БП підприємства (організації) передбачає послідовне здійснення таких дій: 1) вибір продукції (послуг) для ринку; 2) дослідження ринкового середовища для майбутнього бізнесу; 3) вибір та обгрунтування місця для розміщення фірми, яка впер­ше розпочинає свою діяльність; 4) прогнозування можливих обсягів продажу продукції (надан­ня послуг); 5) визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу; 6) розробка цінової та збутової політики; 7) обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми; 8) опис потенційних ризиків і дій для їхньої мінімізації; 9) оцінка фінансових параметрів бізнесу; 10) узагальнення висновків з основних положень бізнес-плану.

Висновок

Хоча розглянуте мною підприємство має низьку рентабельність, але все-таки має величезний потенціал розвитку. На сучасний момент діяльність підприємства не можна оцінити як оптимальну. Аналізуючи ранні місяці роботи підприємства можна сказати, що підприємство приносило реальний прибуток. Виходом з цього положення є ряд заходів, спрямованих на повернення старих покупців за рахунок більш якісного асортименту, ціновий і збутовий політики. Асортимент ціни і збут – це три кити, на яких тримається торговельне підприємство. Успішна реалізація кожного з них окремо не дає ефекту, який можна було б одержати, увязав усіх трьох між собою. Т.о., залежність асортименту і цін виражається тим, що рівень закупівельних цін впливає на формування асортименту, а існуючий асортимент, його ширина і глибина впливають на установку відпускних цін. Ціна впливає на організацію збутової політики, а збут, у свою чергу, впливає на формування ціни. Також збутова політика повинна бути ув'язана з асортиментом, тому що побажання покупців формують асортимент, а реальний асортимент визначає способи ведення продажів. Таким чином, керування формуванням асортименту, установкою цін і розробкою збутової політики необхідно здійснювати, з огляду на зв'язку між ними. Приймаючи в увагу постійно мінливу кон'юнктуру ринку, і асортимент, і ціни, і збут необхідно регулярно переглядати й оцінювати результат від уведення тих або інших змін. Для здійснення регулярного аналізу необхідно затрать і час і кошти. Але це дозволить досягти конкурентних переваг. В даний час лише деякі торговельні фірми відносяться до формування асортиментній, ціновий і збутову політику так серйозно, як це написано в більшості книг. Це дає їм визначені переваги – знати ринок, з найбільшою імовірністю пророкувати поводження попиту, завойовувати покупців і ін. Здобуваючи, таким чином, фінансову міць такі підприємства серйознішають перешкодою на шляху розвитку дрібних оптових фірм. У результаті чого дрібні фірми, що працюють у близькому сегменті, змушені знаходити обхідні шляхи. З іншої сторони ринок у сфері оптової торгівлі продуктами харчування є дуже великим. Тут завжди можна буде знайти нішу або витиснути одного з багатьох конкурентів. Знання ринку, законів торгівлі головним чином визначають успіх підприємства. Список літератури 1. Про складський облік: законодавча база, інструкції і методичні рекомендації. –М.: БУКВИЦА, 1997 – 144 с. 2. Брагин Л.А., Данько Т.П., Іванов Г.Г., і ін. Торговельна справа: економіка й організація. –М: ИНФРА-М, 1997. – 256 с. 3. Бланк И.А. Керування торговельним підприємством . – М.: Асоціація авторів і издателейю ТАНДЕМ. Видавництво ЭКМОС, 1998. – 416 с. 4. Лебедєв О.Т., Филлипова Т.Ю. Основи маркетингу. – Спб.: ИД «Мім», 1997.-224 с. 5. Моррис Р. Маркетинг: ситуації і приклади. – М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1996. – 192 с. 6. Памбухчиянц В. К. Організація, технологія і проектування торговельних підприємств – М.: ІОЦ «Маркетинг», 1999.-320 с. 7. Щур Д.Л. Договори в торгівлі – М: Видавництво Пріор, 1997.-112с. 8. Щур Д.Л. Основи торгівлі. Оптова торовля. –М.: Видавництво «Справа і Сервіс», 1999. – 304 с. 9. Эванс дж. Р., Берман Б. Маркетинг.-М.: Економіка, 1990.-350с. 10. Юккель Х., Хеллер О. і ін. Довідник підприємця: роздрібна торгівля, оптова торгівля, вантажний транспорт, суспільне харчування і готельне господарство. – М.: Наука, 1994. – 592 с. 11. Крюкова Е., Іванов С. Гадання на кавовому складі. (Хто складає прогнози продажів). КОМПАНИЯЮ 24 травня 1999 №18(66) 12. Іванов К. знайдіть свого покупця. Ви і Ваш магазин №2 1999 стор. 23 13. Гуменюк М. У результаті позитив. Ви і Ваш магазин №2 1999 стор. 22. 14. Особою до покупця. Ви і Ваш магазин, №4 1999 стр 23. 15. Індустрія корпоративного знання. COMPUTERWORLD РОСІЯ, 23 лютого 1999, стр 28.

Страницы: 1, 2


© 2007
Использовании материалов
запрещено.