Курсовая: Податок на прибуток

Курсовая: Податок на прибуток

1.ВСТУПНА ЧАСТИНА. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ПОДАТКІВ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ.

Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які

концентруються в державному бюджеті та інших централізованих фондах.

Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході держави,

які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді

надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим законодавством належать

державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх

доходів.

Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної та

приватної власності. За умов, коли домінуюче становище у суспільстві займала

державна власність, основу формування доходів бюджету становили доходи

державного сектора.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм і відносин

власності в напрямі розвитку її приватної та колективної форм. Це означає і

втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки безпосередньо

вилучити доходи у власника, держава вже не може, вона повинна законодавче

регламентувати процес формування доходів держави. Основним методом формування

доходів держави за провідної ролі приватної та колективної форм власності є

податок, що й визначає її місце у ринковій економіці. Встановлення державою

податків – це форма прояву її державного суверенітету і здійснення належних

їй функцій владності. Адже податки – це не тільки метод формування бюджету, а

і інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників. Основними

передумовами виникнення податків були:

· перехід від натурального господарства до грошового;

· зародження та формування держави.

Е. Селігман періодизував історичний процес розвитку податкових платежів,

ілюструючи його етимологічним значенням змісту податків. Тому в терміні, який

означає податок, він нараховує сім стадій:

1. На цій стадії панує ідея дару. Індивідуум робить подарунок державі,

що відображається в середньовіковому латинському терміні donum і в

англійському benevolence.

2. Друга стадія пов’язує податок з прохання державою народа про

підтримку, що відображається в латинському германському терміні bede.

3. В третій стадії закріплюється ідея допомоги, яку народ надає державі,

англійське aid.

4. На четвертій стадії розвитку з’являється ідея про жертву, яку

приносить громадянин в інтересах держави. Це видно з старофранцузького

gabelle, німецького abgabe.

5. На п’ятій стадії у платника починає розвиватися почуття обов’язку,

зобов’язання. Англійське duty спочатку вживалось для позначення податків на

ввіз і іноді на дохід.

6. Тільки на шостій стадії зустрічається ідея примусу з боку держави. Це

видно в англійському inposition.

7. На останній стадії виникає ідея певної частки чи окладу, які

встановленні урядом та не залежать від волі платника. Це англійською термін

tax (taxare – визначати, оцінювати).

Щоб все-таки з’ясувати, що являє собою податок потрібно визначити його

принципові ознаки:

· Це вид платежу, який вноситься юридичними та фізичними особами.

· Платіж, який регулюється актом компетентного органу державної влади.

· Сума, яка стягується за допомогою податкового механізму, вноситься

до бюджету (державного або місцевого), або до державного цільового фонду.

· Перераховані в бюджет суми не мають цільового призначення. Надходячи

до бюджету, фактично втрачається важливість від якого суб’єкта вони надійшли

і на які цілі вони будуть використані.

· Податкові платежі перераховуються в бюджет безвідплатно і безумовно,

незалежно від отримання будь-яких послуг чи благ зі сторони держави.

· Податок вноситься періодично, в чітко встановлені законом строки.

· Має обов’язковий характер. За ухилення від сплати передбачається

відповідальність, можливість примусового виконання платежу.

Отже, податок – це встановлений вищим органом державної

законодавчої влади обов’язковий платіж, що сплачується юридичними та фізичними

особами до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду в

розмірах і строках, що визначаються законами про оподаткування.

Виділяють різні класифікації податків в залежності від їх характерних ознак:

1. В залежності від об’єкта оподаткування податки поділяються на:

- податки на майно (податок з власників транспортних засобів);

- податки на доходи (прибутковий податок з громадян).

2. За методом стягнення є такі податки:

- прямі це платежі, які встановлюються на доходи і майно фізичних та

юридичних осіб, котрі безпосередньо здійснюють їх сплату.

- непрямі це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи

наданої послуги. Ці податки сплачуються споживачем.

3. В залежності від органу, який стягує податок і розпоряджається цими

коштами податки поділяються на:

- загальнодержавні – ті, які встановлюються і стягуються центральними

органами державної влади і управління, і які надходять, в основному до

державного бюджету.

- місцеві це платежі, які встановлюються органами місцевого

самоуправління та надходять до місцевих бюджетів.

4. В залежності від порядку використання поділяються на:

- загальні податки – позбавлені індивідуальності платежу, які

надходять в державний бюджет і використовуються на загальнодержавні цілі.

- спеціальні (цільові) податки – надходять до бюджетів різних рівнів

і використовуються для певних цілей.

5. В залежності від платника існують:

- податки, які сплачуються фізичними особами,

- податки, які сплачуються юридичними особами,

- податки, які сплачуються і фізичними і юридичними особами.

6. За формою стягнення є такі види податків:

- грошові податки,

- натуральні податки (на даний момент в Україні не існує).

Розрізняють дві основні функції податків: фіскальну і регулюючу. Фіскальна

функція полягає в тому, що податки мають забезпечити гарантоване й стабільне

надходження доходів у бюджет. Суть регулюючої становить використання податків

з метою впливу на різні сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Фіскальна і регулююча функції податків діють взаємопов’язано, їх не можна

протиставити одна одній. Не можна також поділяти податки на чисто фіскальні

чи регулюючі, бо без фіскальної дії не може бути й регулюючої.

Оскільки навряд чи можливо, щоб в одному податку повністю реалізовувались

обидві функції, система доходів бюджету насамперед повинна включати такі, які

забезпечували б сталу фінансову базу держави. Без таких податків держава не

може гарантувати безперебійне фінансування своїх видатків.

Кількість податків, на які покладаються насамперед регулюючі функції, повинна

бути досить значною. Це пояснюється дуже просто: неможливо за допомогою

одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності

підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя. Наскільки

різноманітне наше життя, настільки ж різноманітною повинна бути система

фінансових інструментів.

2. Пряме оподаткування та його роль в формуванні доходної частини бюджету.

Прямий податок – це обов’язковий платіж, котрий стягується державою

безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. Прямий податок

поділяється на реальний та особистий. До реальних відносять:

· на землю,

· промисловий,

· на цінні папери.

Особисті податки включають:

· прибутковий податок з громадян,

· податок на прибуток підприємств та організацій,

· податок на доходи від грошових капіталів,

· податок на приріст капіталу,

· податок на зверхприбуток,

· податок з успадкувань.

Прямі податки мають суттєве значення у податковій системі України.

Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування. Земельне та майнове

оподаткування як за своєю бюджетною ролю, так і за впливом на платників

податків поки що недостатньо вагомі. В умовах переходу від планової до

ринкової економіки ще не встигла сформуватись досить сильна податкова служба,

котра могла б надійно і всебічно контролювати доходи підприємств і громадян.

Невизначеність законодавства й відсутність повноцінного податкового апарату

значно ускладнюють контроль за доходами, особливо від підприємницької

діяльності. В цих умовах майнове і земельне оподаткування може відіграти

врівноважуючу роль у системі прямого оподаткування.

Важливим елементом системи прямих податків є прибуткове оподаткування.

Залежно від платників податку прибуткове оподаткування класифікується на два

види:

· оподаткування фізичних осіб (прибутковий податок з громадян, податок

на землю, податок на майно);

· оподаткування юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та

організацій, податок на землю, податок на майно);

Кожен з указаних видів передбачає різні умови справляння податку. Це

пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову

економічну природу – добавлену вартість, розрізняються за характером

використання, виконуючи різні функції. Доходи підприємств мають

продуктивніший характер. Вони спрямовуються переважно на розвиток

виробництва, тоді як основна частина доходів громадян використовується

передусім на особисте споживання. Тому виходячи з функцій доходів

підприємств, податкове навантаження при оподаткуванні цих доходів повинно

бути меншим, ніж при оподаткуванні доходів громадян. Фіскальній функції

податку на прибуток юридичних осіб слід надавати другорядного значення. Цю

функцію більшою мірою мають виконувати інші податки, зокрема особистий

прибутковий податок з громадян. Такий підхід зумовлює й відповідну структуру

доходів бюджету, за якою питома вага особистого прибуткового податку з

громадян більша, ніж податку на прибуток. Саме така структура і склалась в

країнах з розвинутою ринковою економікою. В Україні спостерігається

протилежна ситуація. Порівняно з прибутковим податком із громадян податок на

прибуток має у доходах бюджету України більшу питому вагу. Крім того, слід

звернути увагу, що частка податку на прибуток у бюджетних надходженнях має

тенденцію до збільшення, а прибуткового податку з громадян, навпаки, - до

зменшення.

Таке співвідношення двох видів прибуткового оподаткування зумовлені кількома

причинами. Протягом багатьох років платежі в бюджет із прибутку підприємств

завжди мали високу питому вагу в доходах держави і значно перевищували

надходження від прибуткового податку з громадян. Різко змінити таке

співвідношення за декілька років просто неможливо. Крім того, об’єкт

оподаткування податком на прибуток підприємств набагато більший, ніж

прибутковий податок із громадян, що також впливає на загальний розмір цих

двох видів податків і забезпечує перевищення частки податку на прибуток

підприємств над часткою прибуткового податок з громадян у доходах бюджету.

Одночас спостерігається й інша тенденція: різке зменшення частки платежів у

бюджет із доходів господарюючих суб’єктів. Особливо різке зменшення частки

платежів у бюджет із прибутку спостерігалось в 1992 та 1993 роки. Це

зумовлено системою податкових пільг та практикою надання підприємцям

податкового кредиту у формі відстрочки здійснення платежів у бюджет.

Надходження до бюджет від податку на прибуток підприємств подані у Таблиці N 1

[1].

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про

оподаткування прибутку підприємств” у структурі доходів зведеного

бюджету суттєво знижується частка податку на прибуток підприємств: із 5,7

млрд. грн. фактично в 1997 до 2,3 млрд. грн. у бюджет 1998 р. Це зумовлено

насамперед уведенням нового порядку визначення оподатковуваного прибутку як

різниця між валовим доходом і валовими витратами, включенням до останніх

витрат на утримання соціальної сфери. Водночас підприємства отримують суттєві

додаткові кошти на розвиток власного виробництва у вигляді амортизаційних

витрат.

Втрати цих бюджетів від уведення нового порядку нарахування амортизації могли

стати досить відчутними тому, Кабінет Міністрів запропонував, а Верховна Рада

погодилась здійснити поступовий перехід до застосування нових норм

амортизації шляхом уведення в 1998 році знижувального коефіцієнта 0,7 , що

певною мірою збільшить базу для нарахувань податку і змогу мобілізувати до

місцевих бюджетів 2,3 млрд. грн.

Податки з населення - це економічні відносини в гро­шовій формі, які

виникають між державою і населенням із приводу примусового обов'язкового

вилучення частини дохо­ду для створення централізованого грошового фонду

дер­жави.

Прибуткове оподаткування доходів громадян може здійснюватися за пропорційними

і прогресивними (регре­сивними) ставками. Прогресія (регресія) буває прямою і

ступінчастою. При прямій прогресії (регресії) ставки збіль­шуються

(зменшуються) із зростанням доходу, і податок за цими ставками нараховується

пропорційно розміру до­ходу. Як правило, в системі прибуткового оподаткування

громадян при побудові шкали ставок використовується сту­пінчастий метод. Суть

його полягає в тому, що дохід розбивається на частки, для кожної з яких

установлюється своя ставка податку. При прогресивній шкалі кожна на­ступна

частка доходу оподатковується за більшою, а при регресивній - за меншою

ставкою, ніж попередня. Шкала ставок, яка включає інтервали доходів

для встановлених ставок, може будуватися в абсолютних і відносних величинах.

Прибуткове оподаткування доходів громадян подано структурно-логічною схемою

(додаток 4).

Надходження до державного бюджету за рахунок оподаткування доходів громадян

наведено у Таблиці N 1.

На підставі чинного законодавства та відповідно до прогнозу обсягу фонду

оплати праці до бюджету за 1998 рік має надійти прибуткового податку з

громадян на суму понад 3,5 млрд. грн., що на 68 млн. грн. більше, ніж у 1997

р. Це зумовлено збільшенням на 3,3 % фонду оплати праці робітників,

службовців, малих підприємств.

Плату за землю (додаток 5) введено з метою раціонального викори­стання та

охорони земель, підвищення родючості грунтів, вирівнювання соціально-

економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат

на ведення земельного кадастру, проведення землеустрою та моніто­рингу

земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів.

Об'єкт плати за землю - земельна ділянка, яка перебу­ває у власності,

користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю є власник землі та землеко­ристувач, у тому числі

орендар.

Плата за землю справляється у двох формах:

· земельний податок;

· орендна плата.

Надходження плати за землю на 1998 р. визначено в сумі 1млрд. 15 млн. грн.

виходячи з загальної площі землі 40,4 млн. га., що перебуває у земельному

користуванні. До завершення проведення Кабінетом Міністрів грошової оцінки

земель застосовувались ставки земельного податку, які були встановлені

Законом України “Про Державний бюджет України на 1997 р.”.

До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки передбачається

ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно

громадян, податок із власників транспортних засобів та інших само­хідних

машин і механізмів. Як свідчить назва цих податків, об'єктом оподаткуван­ня

тут є майно, що перебуває у власності юридичних осіб та громадян, при цьому

перший податок справлятиметься виключно з юридичних осіб, другий - з фізичних

осіб (гро­мадян), третій стягується і з юридичних, і з фізичних осіб.

Джерелами сплати цих податків є особистий доход гро­мадян або доход

(прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють доходну базу бюджетів

усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до

бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Се­вастополя. Податок на

нерухоме майно громадян має над­ходити виключно до бюджетів місцевого

самоврядування. Податок на майно підприємств розподілятиметься між дер­жавним

бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у

порядку, що визначається в Законі України про державний бюджет України на

відпо­відний рік.

Податок на майно підприємств (додаток 6). Платниками передбачуваного податку

на майно підприємств є виключ­но юридичні особи, що розташовані на території

України та здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, а саме:

· юридичні особи, створені згідно із законодавством Ук­раїни, включаючи

підприємства з іноземними інвестиціями, а також банки та інші кредитні

установи (крім Національ­ного банку України);

· філії, відділення та інші відособлені підрозділи вказа­них суб'єктів

підприємницької діяльності, що мають окре­мий баланс і рахунок в установах

банків;

· міжнародні неурядові організації й міжнародні об'­єднання, що

здійснюють підприємницьку діяльність в Україні;

· постійні представництва та інші відособлені підрозділи іноземних

юридичних осіб, що розташовані на території України,

Об'єктом оподаткування є майно підприємства у вартіс­ному виразі, яке

перебуває на балансі цього підприємства і являє собою сукупність основних

засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва, устаткування,

вироб­ничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, мало­цінних і

швидкозношуваних предметів, незавершеного ви­робництва, готової продукції і

товарів.

Податок на нерухоме майно громадян (додаток 6). Плат­ники податку на нерухоме

майно громадян — виключно фі­зичні особи (громадяни). При цьому громадяни,

які по­стійно проживають на території України (незалежно від їхнього

громадянства), виступають платниками податку на нерухоме майно, що перебуває

в їх власності й розташова­не як на території України, так і за її межами.

Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно

проживають поза межами України, є платни­ками податку на нерухоме майно, яке

перебуває в їх влас­ності, тільки в тому випадку, якщо воно знаходиться на

території України.

Об'єктом оподаткування є нерухоме майно, що перебуває у власності громадян:

житлові будинки, квартири, дачні (садові) будинки, гаражі, а також інші

приміщення та спо­руди.

Податок з власників транспортних засобів (додаток 7). Платниками податку з

власників транспортних засобів та. інших самохідних машин і механізмів є як

юридичні, так і фізичні особи, у власності яких є транспортні засоби.

Ставки податку встановлюються в частинах мінімаль­ної заробітної плати

залежно від виду транспортного засо­бу та його вантажопідйомності. Для

обчислення податку необхідно ставку помножити на показники потужності

дви­гуна, які виражаються в кінських силах або в кіловатах потужності.

Юридичні особи, які за станом на 1 січня 1994 р. мають транспортні засоби

іноземного виробництва, придбані за вільно конвертовану валюту, сплачують

податок за підви­щеними ставками.

Контроль за сплатою податку з власників транспортних засобів здійснюють як

податкові інспекції, так і державні автомобільні інспекції. Зокрема,

технічний огляд автомобілів, які проводять автомобільні інспекції, не

здійснюється без пред'явлення розрахункових документів про сплату податку з

власників транспортних засобів. Податкові ін­спекції мають можливість

проконтролювати сплату цього податку тільки в юридичних осіб, причому

контроль може здійснюватися у два етапи: камеральна перевірка та

до­кументальна. Камеральна перевірка провадиться в подат­ковому органі, куди

платники мають подавати разом з ін­шими формами звітності і розрахунок

податку з власників транспортних засобів. У цьому розрахунку платник

наво­дить такі дані: марки автомобілів, що перебувають на балансі

підприємства, та їх кількість, потужність двигунів, на основі яких і

обчислюється сума податку, належна до сплати в бюджет. Документальна

перевірка правильності сплати цього податку проводиться податковим

інспектором безпосередньо на підприємстві разом із перевіркою правильності та

своєчасності сплати інших податків. Для пе­ревірки використовуються книги чи

картки обліку основних засобів та технічні паспорти відповідних транспортних

за­собів.

Контроль за сплатою податку з фізичних осіб здійснює­ться лише державними

автомобільними інспекціями під час технічного огляду автомобілів, що

перебувають у приват­ній власності, а тому у відповідних платників

з'являється можливість ухилення від сплати цього податку, якщо вони своєчасно

не здійснюють технічного огляду свого автомо­біля.

У процесі реформування податкової політики є дуже важливим визначення

подальших напрямків розвитку прямого і непрямого оподаткування, слід

враховувати переваги і недоліки, які мають місце при справлянні цих податків.

Переваги прямого оподаткування:

· дають змогу встановити пряму залежність між доходами платника і

його платежами в бюджет,

· пряме оподаткування є важливим фінансовим інструментом регулювання

економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного попиту,

ділової активності),

· соціальні переваги – пряме оподаткування сприяє розподілу

податкового тиску таким чином, що більші податкові витрати припадають на тих

членів суспільства, які мають більші доходи.

Існують певні недоліки:

· організаційного характеру – пряма форма оподаткування потребує

складного механізму їх стягнення і обліку,

· бюджетного характеру – полягає у тому, що прямі податки не можуть

забезпечити стабільні надходження до бюджету,

· контрольного характеру – складний механізм стягнення податку

потребує розширення податкового апарату і розробки сучасних методів обліку і

контролю.

3. Механізм оподаткування прибутку підприємства.

Дослідження основ прибуткового оподаткування під­приємств потребує визначення

поняття доход підприємст­ва. З позицій оподаткування слід розрізняти валовий

і чистий доход підприємства. Валовий доход відображає новостворену вартість і

включає заробітну плату і чистий доход. Він визначається як різниця між

виручкою від реа­лізації й матеріальними та прирівняними до них затратами.

Визначення чистого доходу складніше, бо визначає­ться як рівнем матеріальних

і прирівняних до них затрат, так і співвідношенням двох складових валового

доходу. На рівні підприємств чистий доход має форму прибутку.

Існування двох показників доходу - валового та чисто­го - породжує проблему

визначення об'єкта оподаткуван­ня. Вирішальним чинником виділення об'єкта

оподаткуван­ня є відносини власності. З позицій прав власності всіх платників

умовно можна поділити на дві групи. Першу складають платники, які одночасно є

суб'єктами власнос­ті й трудової діяльності. Прикладом можуть служити

ко­лективні підприємства, партнерства. Специфіка цих суб'єк­тів

господарювання полягає в тому, що отриманий ними валовий доход тільки умовно

можна розділити на заробіт­ну плату й прибуток. Тому й об'єктом оподаткування

в даному випадку краще встановити валовий доход.

Другу групу складають платники, в яких має місце чіткий розподіл валового

доходу на заробітну плату й прибуток. Реальність такого розподілу пов'язана з

тим, що суб'єкти власності і суб'єкти праці не збігаються. Таки­ми є державні

та приватні підприємства. В цьому випадку об'єктами оподаткування повинні

бути окремо заробітна плата й прибуток. Саме такий підхід покладений в основу

системи прибуткового оподаткування юридичних і фізичних осіб у країнах із

розвинутою ринковою економікою.

Слід звернути увагу на те, що об'єктом оподаткування може бути також виручка

від реалізації продукції, робіт, послуг. Однак це вже не належить до сфери

прибуткового оподаткування. Надходження виручки від реалізації ще не означає

отримання доходу, оскільки вона вся може бути спрямована на покриття

проведених затрат. Більше того, затрати можуть перевищувати суму виручки від

реалізації, тобто підприємство взагалі понесе збитки. Ця виручка — джерело

доходу, а не доход. Вона може бути об'єктом тіль­ки непрямого, а не

прибуткового оподаткування.

В Україні система прибуткового оподаткування під­приємств характеризується

частою зміною об'єкта оподат­кування. Так, у 1991 році податок справлявся з

прибутку, в 1992 - з доходу, в 1993 - спочатку з прибутку, а по­тім (з II

кварталу цього року) - знову з доходу. В 1994 році об'єктом оподаткування

залишався доход, а в 1995 знову здійснено перехід до оподаткування прибутку.

В Україні відносини власності ще не набули такого рівня розвитку, щоб можна

було чітко визначити об'єкт оподаткування, ви­ходячи з розглянутого вище

підходу.

Перехід до оподаткування доходу викликаний тим, що внаслідок роздержавлення й

приватизації власності, роз­витку економічної самостійності і

самофінансування суб'­єктом управління підприємств (однак поки що не

реаль­ним власником) фактично став трудовий колектив. Оскіль­ки нормування

заробітної плати з боку держави скасоване, відбувається розмивання чітких меж

між фондом оплати праці й прибутком. Заінтересованість трудових колективів у

збільшенні насамперед заробітної плати викликає праг­нення до зниження частки

прибутку в доході підприємства. Таким чином, у випадку оподаткування прибутку

розвиток такої тенденції може призвести до різкого зменшення ве­личини

об'єкта оподаткування, а значить, з одного боку, до падіння надходжень до

бюджету, а з іншого - до втра­ти джерела фінансування інвестицій.

Регулювання пропорцій між фондом оплати праці й прибутком - найважливіша

сфера економічних відносин. В економіці розвинутих зарубіжних країн

оптимальність співвідношення споживання та нагромадження досягається через

боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не

потрібні спеціальні важелі, які підтримували б дані пропорції на

підприємствах, хоча опосе­редковано це досягається через різні ставки

оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

В Україні оподаткування валового доходу підприємств було зумовлене

особливостями її економічного розвитку в сучасних умовах. Світовий досвід

показує, що при встанов­ленні більш чітких відносин власності об'єктом

оподатку­вання стає прибуток.

Система прибуткового оподаткування доходів під­приємств характеризується

наведеною структурно-логічною схемою (додаток 1), з якої видно, що технічно

справляння податку на прибуток і податку з доходів принципово не

відрізняється. Неоднаковий тільки порядок обчислення об'єкта оподаткування.

Платники і ставки податку.

Визначення платників податку в системі прибуткового оподаткування юридичних

осіб здійснюється виходячи з принципу загальності. Суть його полягає в тому,

що не­залежно від об'єкта оподаткування - доходу чи прибут­ку - сплачувати

податок мають усі юридичні особи, які здійснюють господарську підприємницьку

та іншу комер­ційну діяльність і отримують від неї доходи. У зв'язку з цим

відповідно до законодавства України платниками по­датку на прибуток є:

1. будь-які господарюючі суб'єкти незалежно від форм власності, що діють як

юридичні особи, банки (крім На­ціонального банку України), інші кредитні

установи, фі­нансово-розрахункові центри, їхні філії, відділення та інші

відособлені підрозділи, міжнародні неурядові організації та міжнародні

об'єднання, що мають доходи в календар­ному році;

2. організації, що не перебувають на господарському розрахунку, але мають

доходи від здійснення комерційної діяльності, надання послуг;

3. іноземні юридичні особи, які здійснюють господар­ську діяльність в Україні

через постійне представництво.

Іноземним юридичним особам необхідно зареєструвати­ся у встановленому порядку

за місцезнаходженням постій­ного представництва. Реєстрація повинна бути

здійснена протягом місяця після початку або за місяць до закінчен­ня

господарської діяльності. Відсутність реєстрації іно­земної юридичної особи,

яка здійснює діяльність в Україні через постійне представництво,

розглядається як прихову­вання прибутку (доходу), що підлягає оподаткуванню.

Якщо підприємство повністю належить іноземному ін­вестору-громадянину, то при

оподаткуванні доходи цього підприємства розглядаються як доходи громадянина-

влас­ника й оподатковуються відповідно до законодавства України про

оподаткування громадян.

Державні підприємства, які належать до основної діяльності залізничного

транспорту, цивільної авіації та зв'язку, розрахунки з бюджетом провадять у

порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Складнішим є питання про ставки податку. При визна­ченні цього елемента в

системі прибуткового оподаткуван­ня юридичних осіб необхідно виходити з того,

що, з одного боку, розмір ставки повинен забезпечувати певний рівень доходів

бюджету й задовольняти таким чином державні інтереси, а з іншого - не

перешкоджати інтересам госпо­дарюючих суб'єктів і не гальмувати тим самим

розвиток виробництва. Одночасно необхідно вирішити питання, яки­ми мають бути

ставки податку: єдиними чи диференційо­ваними, і якщо диференційованими, то

за якими ознака­ми? Як правило, ставки податку на прибуток (доход)

ди­ференціюються залежно від: розміру доходу; виду діяль­ності, від якої

одержано доход.

Можливий і комбінований варіант, коли обидва крите­рії застосовуються разом.

Розмір ставки податку залежить також від об'єкта опо­даткування. Якщо за

рахунок прибуткового оподаткування юридичних осіб необхідно забезпечити

певний рівень до­ходів бюджету, то при оподаткуванні валового доходу

застосовується нижча ставка податку, ніж при оподатку­ванні прибутку. Це

пояснюється тим, що валовий доход являє собою ширший об'єкт оподаткування,

оскільки разом із прибутком включає фонд оплати праці.

Згідно з Законом України “Про оподаткування доходів підприємств і

організацій ’’ існують такі ставки податку:

1. Доходи підприємств, за винятком вказаних у пунктах 2 - 8, 10 цієї

статті, обчислені відповідно до статей 2 і 3 цього Закону, оподатковуються за

ставкою 22 проценти.

2. Доходи спільних підприємств, створених на території України з

участю іноземних інвесторів у сфері промисловості, сільського

господарства, якщо частка іноземного учасника у статутному фонді

перевищує 30 процентів, а також підприємств, які повністю належать

іноземним інвесторам, оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом

1 цієї статті із зниженням на три одиниці.

Філіали (відділення, представництва підприємств з іноземними інвестиціями),

а також створені ними дочірні підприємства

оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 1 цієї статті.

3. Доходи дослідних заводів, частка дослідної продукції яких

становить не менше 80 процентів, а також підприємств і

організацій агропромислового комплексу по обслуговуванню

сільськогосподарського виробництва оподатковуються у розмірі 50

процентів від ставки податку, передбаченої пунктом 1 статті 4.

4. Доходи (включаючи доходи від оренди та інших видів

використання (від казино, відеосалонів, відеопоказу (незалежно від

способу показу), прокату відео- і аудіокасет і запису на них,

гральних автоматів з грошовим виграшем, а також доходи від

проведення масових концертно-видовищних заходів на відкритих

майданчиках, стадіонах, у палацах спорту, інших приміщеннях,

кількість місць в яких перевищує дві тисячі, підлягають

оподаткуванню за ставкою 70 процентів.

Установлений цим пунктом порядок оподаткування не поширюється

на доходи, одержані підприємствами - відеовиробниками, що є

власниками відеопродукції, від відеосалонів, відеопоказу, прокату

відеокасет і запису на них, а також на доходи від проведення

концертно-видовищних заходів фізкультурно-спортивними

організаціями в частині доходу, яка відноситься на результати їх

діяльності. Доходи, одержані вказаними підприємствами та

організаціями, оподатковуються на загальних підставах.

5. Доходи підприємств від посередницької діяльності,

одержувані від робіт (послуг), виконаних за договором підряду

тимчасовими творчими колективами чи громадянами, оподатковуються

за ставкою 65 процентів.

6. Доходи від посередницької діяльності (аукціонно - біржової,

торговельно-закупівельної та іншої), а також участь у розрахунках

при виконанні угод та додаткові доходи підприємств від продажу на

аукціоні товарів, продукції, майна оподатковуються за ставкою 75

процентів.

7. Доходи, одержані підприємствами (за винятком іноземних

юридичних осіб) від належних їм акцій, облігацій та інших цінних

паперів, а також доходи українського учасника, одержані від

пайової участі у спільних та у створенні інших підприємств,

підлягають оподаткуванню за ставкою 15 процентів.

8. Доходи іноземних учасників, що утворюються в результаті

розподілу доходу спільних підприємств, при переказуванні за кордон

підлягають оподаткуванню за ставкою 15 процентів, якщо інше не

встановлено міжнародною угодою України щодо податкових питань.

Сума податку при переказуванні доходів за кордон сплачується у

валюті переказу.

9. Зазначені у пунктах 7 і 8 цієї статті податки справляються

у джерела доходу. Відповідальність за утримання і перерахування

податків до бюджету несе підприємство, що виплачує доход, а також

іноземний учасник спільного підприємства.

Доходи, одержані підприємствами від належних їм акцій,

облігацій і цінних паперів, випущених підприємствами, що

знаходяться за межами України, а також доходи від пайової участі у

спільних підприємствах, створених на території інших держав з

участю підприємств України, оподатковуються за місцезнаходженням

платника, якщо вказані доходи не оподатковуються у джерела

створення доходів.

10. Іноземні юридичні особи, які одержують доходи, не

пов'язані з діяльністю в Україні, сплачують податки з доходів від

дивідендів (процентів), авторських прав і ліцензій, фрахту,

орендних платежів та з інших доходів, джерело яких знаходиться в

Україні і які не пов'язані із здійсненням діяльності в Україні

через постійне представництво, за ставкою 15 процентів (крім

доходу від фрахту), якщо інше не встановлено міжнародною угодою

України з податкових питань.

Суми доходів від фрахту, виплачуваного іноземним юридичним

особам у зв'язку із здійсненням міжнародних перевезень,

оподатковуються за ставкою 6 процентів.

Податок із зазначених у цьому пункті доходів іноземних

юридичних осіб із джерел в Україні утримується підприємством,

організацією, що виплачує доход іноземній юридичній особі, у

валюті переказу з повної суми доходу при кожному перерахуванні

платежу.

11. Підприємства, що належать до комунальної власності,

оподатковуються за ставками, встановленими місцевими Радами

народних депутатів, але не більше розмірів ставок, вказаних у

пункті 1 цієї статті. Не допускається встановлення ставок залежно

від виду діяльності або для окремого підприємства.

12. Доходи приватного підприємства, заснованого на власності

окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили,

оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 1 цієї статті.

Особисті доходи підприємця, одержані від виконання трудових

обов'язків на цьому підприємстві, та інші доходи, одержувані ним

від підприємства, оподатковуються відповідно до Закону Української

РСР "Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних

громадян та осіб без громадянства" ( 1306-12 ).

13. Доходи об'єднань підприємств оподатковуються за ставкою,

передбаченою пунктом 1 цієї статті.

14. Нерозподілена серед працівників, акціонерів, пайовиків

або кредиторів частина доходу господарських товариств

обчислюється із оподатковуваного доходу за типом витрат

виробництва, якщо ця частина реінвестується всередині самого

підприємства виключно на модернізацію, реконструкцію або

розширення виробництва.

Об'єкт оподаткування та обчислення оподатковуваного прибутку (доходу).

Розглянувши основи прибуткового оподаткування під­приємств, з'ясували, що

об'єктом оподаткування може бути валовий доход або прибуток. У зв'язку з цим

важли­вим є вивчення чинників, які впливають на розмір зазна­чених показників

доходу, а отже й на величину податку.

З одного боку, розмір валового прибутку (доходу) за­лежить від рівня цін. В

умовах планової економіки ціни встановлювалися державою й підприємства не

могли їх змінити. В результаті валовий доход та прибуток були майже

гарантованими величинами. Стосовно до ситуації, що склалася нині в Україні,

то за відсутності необхідної товарної маси на ринку і переповненні каналів

грошового обігу підприємство також має можливість диктувати ціни споживачам і

тим самим забезпечувати собі потрібний рі­вень доходів. В умовах же реальної

ринкової економіки підприємства не мають фіксованих цін. У зв'язку з цим їх

доходи можуть тільки прогнозуватись.

З іншого боку, розмір валового доходу та прибутку залежить від структури

собівартості. Вона повинна відо­бражати ті затрати, без яких неможливий

процес вироб­ництва.

Згідно з чинним законодавством до собівартості продук­ції (робіт, послуг)

включаються затрати, які групуються за такими елементами:

· матеріальні затрати;

· затрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних фондів;

· інші затрати.

До матеріальних затрат належить вартість:

1.сировини та основних матеріалів;

2. покупних виробів, напівфабрикатів, допоміжних мате­ріалів і запчастин;

3. палива й енергії;

4. зносу інструментів, інвентаря та інших малоцінних і швидкозношуваних

предметів;

5. робіт і послуг виробничого характеру, які виконую­ться сторонніми

підприємствами чи структурними підроз­ділами підприємства і не належать до

основного виду діяльності, зокрема здійснення окремих операцій з

виго­товлення продукції, обробки сировини і матеріалів, прове­дення

випробувань з метою визначення якості сировини і матеріалів, які

використовуються, контроль за дотриман­ням установлених, технологічних

процесів, ремонт основних виробничих фондів, транспортні послуги сторонніх

органі­зацій з перевезення вантажу на території підприємства (пересування

сировини, матеріалів, інструментів, деталей, заготовок, інших видів вантажу з

центрального складу в цехи й доставка готової продукції на склади зберігання,

на станцію (порт, пристань) відправлення та ін.;

6. природної сировини, а саме: відрахування на геоло­горозвідувальні і

геологопошукові роботи, затрати на ре­культивацію земель, плата за деревину,

продану на пні, плата за воду, яка забирається промисловими підприєм­ствами з

водогосподарських систем у межах установлених лімітів, відшкодування в межах

нормативу затрат сільсь­когосподарського виробництва при вилученні угідь для

роз­ширення видобування мінеральної сировини;

7. тари й упаковки (за винятком дерев'яної й картон­ної), отриманих від

постачальників матеріальних ресурсів;

8. втрат від недостачі матеріальних цінностей у межах норм природної втрати.

Вартість матеріальних затрат оцінюється виходячи із цін їх придбання без

урахування податку на добавлену вартість, націнок (надбавок), комісійних

винагород орга­нізаціям-постачальникам і зовнішньоекономічним організа­ціям,

вартості послуг товарних бірж, включаючи брокер­ські послуги, мита й митного

збору, затрат на транспорту­вання, зберігання і доставку, які здійснюються

сторонніми організаціями.

Матеріальні ресурси включаються до собівартості про­дукції (робіт, послуг) за

вирахуванням вартості оборотних відходів.

Оборотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів,

теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, які утворювалися в процесі

виробництва продукції (робіт, послуг) і втратили, повністю або частково,

спо­живчі якості початкового ресурсу і внаслідок цього викори­стовуються з

підвищеними затратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не

використовуються за прямим при­значенням.

До оборотних відходів не включаються:

· залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до вста­новленої

технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для

виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);

· попутна продукція, перелік якої встановлюється в галу­зевих

інструкціях з питань планування, обліку й калькуля­ції собівартості продукції

(робіт, послуг).

Оцінка оборотних відходів залежить від характеру їх використання. Якщо

відходи можуть бути використані для потреб основного та допоміжного

виробництва, виготов­лення предметів широкого вжитку (товарів культурно-

побутового й господарського призначення) чи реалізовані стороннім

підприємствам і організаціям, то вони оціню­ються за зниженою ціною вихідного

матеріального ресур­су — ціною можливого використання. У випадках реаліза­ції

відходів стороннім підприємствам і організаціям для використання у

виробництві іншої продукції вони оціню­ються за повною ціною початкового

матеріального ресурсу.

До затрат на оплату праці, належать:

1. заробітна плата працівників за виконану роботу, вирахувана за

встановленими розцінками, тарифними став­ками і посадовими окладами

відповідно до прийнятих на підприємстві систем оплати праці;

2. вартість продукції, що видається працівникам у по­рядку натуральної оплати

в межах, які не перевищують тарифної частини оплати праці і відповідно до

чинного законодавства належать до основної заробітної плати;

3. надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів у розмірах, передбачених

законодавством, у тому числі за роботу в нічний час, за понаднормову роботу,

за сумісни­цтво професій, розширення зон обслуговування робіт у тяжких,

шкідливих умовах праці, роботу в багатозмінному режимі та ін.;

4. вартість комунальних послуг, харчування, продуктів, а також витрати на

оплату житла (суми грошової компен­сації за ненадання безкоштовного житла,

комунальні та інші послуги), які відповідно до чинного законодавства

безкоштовно надаються працівникам окремих галузей;

5. вартість предметів, включаючи обмундирування, фор­мений одяг, які згідно з

чинним законодавством видаються безкоштовно й залишаються в особистому

постійному ко­ристуванні, чи сума пільг у зв'язку з їх продажем за зни­женими

цінами;

6. оплата відповідно до чинного законодавства щоріч­них відпусток

(компенсація за невикористану відпустку), оплата праці працівників, молодших

за 18 років, при скороченні тривалості їх робочого дня, оплата перерв у

роботі матерів для годування дитини, оплата часу, пов'я­заного з проходженням

медичних оглядів, виконанням дер­жавних обов'язків;

7. одноразові винагороди за вислугу років (надбавки за стаж роботи за

професією на даному підприємстві) від­повідно до чинного законодавства;

8. виплати працівникам, звільненим з підприємств та організацій у зв'язку з

реорганізацією, скороченням штатів;

9. оплата відпустки перед початком роботи випускни­кам професійно-технічних

училищ і молодим спеціалістам, які закінчили вищий навчальний заклад;

10. оплата відповідно до чинного законодавства на­вчальних відпусток, які

надаються працівникам, що успіш­но вчаться на вечірніх і заочних відділеннях

вищих на­вчальних закладів, у заочній аспірантурі, вечірніх (по­змінних)

професійно-технічних навчальних закладах, вечірніх (позмінних) і заочних

загальноосвітніх школах, а також тим, хто вступає до аспірантури;

11. оплата виконання роботи, що нижче оплачується у випадках, передбачених

законодавством;

12. установлені чинним законодавством доплати до фак­тичного заробітку при

тимчасовій втраті працездатності;

13. оплата роботи у вихідні й святкові (неробочі) дні, а також роботи в

понаднормовий час відповідно до чинно­го законодавства;

14. різниця в окладах, які виплачуються працівникам, прийнятим на роботу з

інших підприємств і організацій, із збереженням відповідно до чинного

законодавства на певний час розмірів посадового окладу за попереднім міс­цем

роботи, а також при тимчасовому заміщенні;

15. плата працівникам за дні відпочинку (відгулу), які надаються їм у зв'язку

з роботою у понаднормовий час при вахтовій організації робіт, при

підсумковому обліку робочого часу та в інших випадках, установлених

законо­давством;

16. суми, які при виконанні робіт вахтовим методом виплачуються в розмірі

тарифної ставки, окладу за дні перебування в дорозі від місця розташування

підприємства (пункту збору) до місця роботи й назад, передбачені гра­фіком

роботи на вахті, за дні затримання працівників у дорозі через метереологічні

умови, а також плата праців­никам підземних гірничодобувних підприємств за

норма­тивний час їх пересування у шахті від ствола до робочого місця й у

зворотному напрямку;

17. суми, нараховані за роботу, яка виконана особами, залученими на

підприємства і в організації відповідно до спеціальних угод з державними

організаціями (з метою надання робочої сили), видані безпосередньо цим особам

виконавцям робіт чи перераховані державним організаціям;

18. заробітна плата за основним місцем роботи праців­никам підприємств та

організацій за час їх навчання з відривом від виробництва в системі

підвищення кваліфіка­ції й перепідготовки кадрів;

Страницы: 1, 2