 |
РУБРИКИ |
Реферат: Інвестиційна модель Дж. М. Кейнса |
РЕКЛАМА |
||
|
Реферат: Інвестиційна модель Дж. М. КейнсаРеферат: Інвестиційна модель Дж. М. КейнсаЗМІСТ 1. ВСТУП 2. КейнсІансЬка економічна теоріяя 2.1. Невідповідність інвестиційних планів і планів заощаджень 2.2. Дискредитація еластичності співвідношення цін і заробітної плати 3. Співвідношення сукупного попиту та сукупної пропозиції
4. Інструментарій кейнсіанської теорії зайнятості5. Інвестиції 5.1. Очікувана норма чистого прибутку 5.2. Реальна ставка відсотка 5.3. Крива попиту на інвестиції 5.4. Зрушення в попиті на інвестиції 5.5. Інвестиції і дохід 5.6. Нестабільність інвестицій 6. Висновок
6.1. Державне регулювання економіки6.2. Альтернативніконцепції державного регулювання економіки7.Список літератури 1. Вступ З часів зародження економіки, одна з напруженіших дискусій ведеться навколо питання: чи існує в економіці тенденція про довгострокову рівновагу з повною зайнятістю. Застосовуючи сучасну економічну мову, визначимо "як класичні теорії і підходи акцентуються на могутніх самокритичних силах економіки". Класична макроекономічна думка має своє народження в поглядах А. Сміта, Ж. Б. Сея, Дж. См. Мілля. Альтернативний підхід, що сьогодні називається кейнсіанскою економікою, не був послідовно висловлений аж до появи роботи Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Основна відмінність між класичним і кейнсіанским підходами можна знайти в їхніх різних поглядах на поводження сукупної пропозиції. Кейнсіанці вважають, що ціни і заробітна плата встановлюються поступово, що тому врівноважують силам, можливо, необхідні багато чи років навіть десятиліття, щоб в економіці з'явилася рівновага. Відповідно до класичного підходу ціни і заробітна плата гнучкі, тому економіка рухається до своєї довгострокової рівноваги дуже швидко. Перед тим як Кейнс написав у 1936 році "Загальну теорію зайнятості, відсотка і грошей", економісти-теоретики в цілому дотримували класичного підходу до економіки. Ранні економісти були витиснуті промисловою революцією з її поділом праці, нагромадженням капіталу і ростом міжнародної торгівлі. Вони знали про ділові цикли, але розглядали їхній як тимчасові самостійно виникаючі відхилення. Їхній аналіз обертався навколо закону Ж. Б. Сея. Цей закон, сформульований у 1803 році французьким економістом Сеєм, затверджує, що надвиробництво не можливе по своїй природі. Позицію Сіяючи іноді виражають так: “пропозиція породжує свій власний попит“. Що ж є основою закону Сея? Він ґрунтується на поглядах, що немає щирої відмінності між економікою, у якій обмін відбувається за допомогою грошей від бартерної економіки. Якщо підприємства можуть робити більше продукції, то споживачі будуть більше неї купувати. Довгий час більшість видатних економістів, включаючи Д. Рікардо, Дж. С. Мілля й А. Маршала, дотримували класичного макроекономічного підходу, що надвиробництво неможливе. Навіть у часи Великої депресії, коли чверть робочої сили США була безробітної, такий відомий экономист як А. Пігу, писав: “Поруч з досконально вільною конкуренцією завжди існує сильна тенденція до повної зайнятості. Безробіття існуюча в будь-який проміжок часу, виникає цілком унаслідок ряду труднощів, що стримують відповідне пристосовування заробітної плати і цін, що повиннео відбуватися негайно“. Як підтверджує фрагмент роботи А. Пігу, основним фактором, що лежить в основі класичного підходу є те, що заробітна плата і ціни досить гнучкі, щоб повертатися в стан рівноваги дуже швидко. Якщо ціни і заробітна плата пристосовуються швидко, отже, короткостроковий період, у якому ціни тверді, буде настільки коротким, що його можна не брати до уваги для всіх практичних цілей. Класичні чи практичні макроекономісти вважають, що економіка завжди функціонує по повній зайнятості потенційного обсягу виробництва. До Великої американської депресії учені всіляко підкреслювали здатність економічної системи пристосовуватися до зміни умов і всіляко амортизувати всякого роду потрясіння. Зрозуміло, вони визнавали, що час від часу ділові цикли переривають періоди процвітання. Однак практично одностайно вважалося, що ці епізоди носять тимчасовий характер, причому відновлення економіки настає автоматично. Крах ринку цінних паперів 1929 року і Велика депресія, що пішла за ним, привели економіку в настільки жалюгідний стан, що, здавалося, надій на відновлення просто немає. Різко упали ціни, а за ними і зарплата. Реальний обсяг виробництва скорочувався. Росло безробіття. Незабаром майже чверть працездатного населення США виявилася за бортом життя. І все це продовжувалося не місяці, а цілі роки. Економіка досягла нижчої крапки свого падіння лише до 1933 року. Повернуться ж до рівня 1929 року по обсягу реального випуску продукції вона змогла лише через 10 років! Що ж відбулося? Найбільш вичерпна відповідь на це питання був запропонований англійським економістом Джоном Мейнардом Кейнсом. Кейнс заперечував не тільки ефективне функціонування, але і саме існування стабілізуючих механізмів, що забезпечують плавний розвиток економіки. Він наполягав на серйозному розширенні ролі уряду в процесі стабілізації економіки і запобіганні в майбутньому потрясінь, подібних до кризи 30-х років. Не всі положення роботи Кейнса витримали перевірку часом; однак у цілому його підходи до даної проблеми зберегли своє значення аж до сьогодення. 2. Кейнсіанська економічна теорія Положенням класичної теорії зайнятості завзято суперечив один істотний факт – повторювані періоди тривалого безробіття й інфляції. Якщо можна було пояснити незначний спад, такий, як короткочасне падіння виробництва в 1924 і 1927 р., війнами й аналогічними зовнішніми обставинами, то глибокі і тривалі спади, якийсь була "Велика депресія" 30-х років, не піддавалися якому-небудь розумному поясненню. Існує разюча невідповідність між теорією, відповідно до якого безробіття, власне кажучи, неможлива, і фактичною десятилітньою "облогою" економіки дуже значним безробіттям. У зв'язку з цим багато економістів стали критикувати як теоретичні постулати, так і основні принципи класичної теорії зайнятості. У 1936 році відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс висунув нове пояснення рівня зайнятості в капіталістичній економіці. У своїй роботі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" Кейнс обрушився на основи класичної теорії, чим зробив велику революцію в економічній думці по макроекономічних питаннях. Кейнс є родоначальником сучасної теорії зайнятості. Багато інших економістів продовжували розробляти й удосконалювати його вчення. Кейнсіанськая теорія зайнятості різко відрізняється від класичного підходу. Твердий висновок цієї теорії полягає в тому, що при капіталізмі просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Затверджується, що економіка може і бути збалансованою – тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва – при значному рівні безробіття і при істотній інфляції. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Капіталізм не є саморегулюючою системою, здатної до нескінченного процвітання; не можна покладатися на те, що капіталізм "розвивається сам по собі". Більш того, не можна зв'язувати економічні коливання винятково лише з зовнішніми факторами, такими, як війни, посуха й інші подібні аномалії. Навпаки, причини безробіття й інфляції криються значною мірою у відсутності повної синхронності в прийнятті деяких основних економічних рішень, зокрема рішень про заощадження й інвестиції. Крім того, ціни на продукцію і заробітну плату стійкі до зниження – значному зниженню цін і заробітної плати передують, таким чином, внутрішні фактори, що на додаток до зовнішнього вносять свій внесок у нестабільність економіки. Кейнсіанці підкріплюють свої твердження тим, що заперечують сам механізм, на якому заснована класична платформа, - автоматичне регулювання ставки відсотка і співвідношення цін і заробітної плати. 2.1. Невідповідність інвестиційних планів і планів заощаджень Кейнсіанская теорія відкидає закон Сея, ставлячи під сумнів положення про те, що ставка відсотка здатна привести у відповідність заощадження домогосподарств з інвестиційними планами підприємців. Той факт, що в сучасному капіталізмі має місце налагоджений грошовий ринок і широке різноманіття фінансових інститутів, не знижує скептицизму у відношенні ставки відсотка як механізму, здатного з'єднувати зливальну трубу заощаджень і кран інвестицій. Кейнсіанці вважають неспроможними твердження класиків про те, що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарства підвищать рівень заощаджень. Зрештою, чи не означає збільшення заощаджень зменшення споживання? Чи можна в дійсності очікувати, що підприємці будуть розширювати свої виробничі потужності, коли звужуються ринки їхньої продукції? У цілому кейнсіанці думають, що суб'єкти заощаджень і інвестори являють собою, власне кажучи, різні групи, що розробляють плани своїх заощаджень і інвестицій на різних підставах. Зокрема, рівень заощаджень слабко залежить від ставки відсотка. Суб'єкти заощаджень і інвестори – різні групи. Хто в капіталістичній економіці вирішує, скільки варто зберегти і скільки інвестувати? Підприємства усіх видів, і особливо корпорації, приймають величезну кількість інвестиційних рішень. А хто приймає рішення про заощадження? Тут картина більш невизначена. В умовах здорової економіки, якою є американська, домогосподарства зберігають значні суми, принаймні, коли настає стадія процвітання. Корпорації також мають великі заощадження у виді нерозподіленого прибутку. Важливо, що рішення про заощадження й інвестиції приймаються, власне кажучи, різними групами людей. Суб'єкти заощаджень і інвестори керуються різними мотивами. Розходження між суб'єктами заощаджень і інвесторами не було б настільки фатальним для класичної теорії, якби їхні рішення мотивувалися і приводилися б у відповідність тим самим фактором, таким, як ставка відсотка. Але кейнсіанці затверджують, що це не так. Рішення про заощадження мотивуються різними розуміннями. Деякі зберігають, що б зробити великі покупки, вартість яких перевищує розмір зарплати; домогосподарства зберігають, щоб зменшити тягар внесків за житло. Деякі заощадження здійснюються винятково заради зручності: для того щоб мати запас ліквідних засобів і можна було зробити в будь-який момент непередбачену покупку. Заощадження здійснюються і з метою задоволення майбутніх потреб індивідуумів і їхніх родин: домогосподарства зберігають, щоб забезпечити вихід на пенсію глави чи родини для плати за навчання в коледжі дітям. Заощадження виступають і як запобіжний захід, запас для захисту від таких непередбачених випадків, як тривала хвороба чи безробіття. Заощадження здійснюються й у силу глибоко укоріненої звички, що діє майже автоматично; тобто заощадження робляться і без всяких особливих причин. Багато заощаджень тісно зв'язані зі сталими традиціями й укладеними контрактами: наприклад, платежі по страхуванню життя, по страхуванню ренти і чи пенсії участі в програмі "облігація на місяць". Видно, що не один з цих різних мотивів заощаджень не є особливо "чуттєвим" до ставки відсотка. Кейнсіанці вважають, що можна легко представити ситуацію, у якій, у противагу представленню класиків (мал. 1), заощадження знаходяться в зворотній залежності від ставки відсотка. Проілюструємо це: якщо родина має намір у результаті заощаджень забезпечити річний доход у виді пенсії величиною 6 тис. грн., те їй необхідно нагромадити 100 тис. грн. при ставці відсотка рівної 6, і тільки 50 тис. грн., якщо ставка відсотка досягає 12! А що ж, на думку кейнсіанців, визначає рівень заощаджень? Абсолютно очевидно, що основним фактором, що визначає як заощадження, так і інвестиції є національний дохід. Чому підприємці купують засоби виробництва? Мотивація витрат на інвестиції є складної. Ставка відсотка – плата за придбання грошового капіталу для інвестування – враховується при складанні планів інвестицій. Але ставка відсотка не є єдиним чинником. Важливим фактором, що визначає величину інвестицій, також є норма прибутку, що фірми очікують отримати від інвестування. Під час же спаду виробництва надії на прибуток настільки примарні, що рівень інвестицій буде низьким, а можливо, буде ще і падати, незважаючи на значне зниження ставки відсотка. І навпаки, коли потреба в інвестиціях украй велика, зниження ставки відсотка не є головним стимулом.
Мал. 1 Грошові нагромадження і банки. Кейнсіанскою теорією зайнятості представлення класиків про грошовий ринок (мал. 1) оцінюються як занадто спрощені й у визначеному змісті невірні. Зокрема, відповідно до класиків, грошовий ринок припускає, що єдиним джерелом засобів фінансування інвестицій є поточні заощадження. У кейнсіанскій теорії стверджується, що на грошовому ринку є два інших джерела засобів: наявні заощадження домогосподарств і кредитні установи, що збільшують і пропозицію грошей. У кейнсіанскій теорії особливо обмовляється, що населення зберігає гроші на руках, не тільки щоб робити повсякденні витрати, але і для нагромадження багатства в наявній формі. Важливо відзначити, що при зменшенні частини цих коштів і наданні їхнім інвесторам на грошовому ринку може утворитися надлишок засобів у порівнянні з поточними заощадженнями. Аналогічно, коли кредитні установи надають позички, вони збільшують пропозицію грошей. Кредити, надані банками й іншими фінансовими установами, також є засобом зростання поточних заощаджень, використовуваних як джерело засобів для інвестицій. У результаті виходить, що зменшення коштів на руках у домогосподарств і надання позичок банками можуть привести до перевищення величини інвестицій суми поточних заощаджень. Це означає, що закон Сея не діє і що рівні виробництва, зайнятості і цін можуть коливатися. У результаті перевищення інвестицій над заощадженнями відбувається зростання загальних витрат, що, у свою чергу, приводить до пожвавлення економіки. Якщо економіка споконвічно знаходилася в стадії економічного спаду, то обсяги виробництва і розмір зайнятості збільшуються; якщо в економіці вже досягнута повна зайнятість, то додаткова витрата породжує інфляцію попиту. Навпаки, класична теорія неправильно стверджує, що всі поточні заощадження виявляться на грошовому ринку. Якщо домогосподарства залишають якусь частину поточних заощаджень на руках, а не направляють на грошовий ринок поточні заощадження використовуються для погашення банківської заборгованості, то сума засобів на грошовому ринку буде менше суми, зображеної кривої заощаджень на малюнку 1. З цього випливає, що сума поточних заощаджень буде перевищувати суму інвестицій. Знову не діє закон Сея, і настає макроекономічна нестабільність. цьому випадку надлишок заощаджень над інвестиціями буде означати прискорення скорочення сукупного попиту; обсяг Виробництво і зайнятість будуть скорочуватися. Підсумовуємо: позиція кейнсіанців полягає в тому, що плани заощаджень і інвестицій не відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін. І тільки випадково домогосподарства і підприємці мають намір зберігати й інвестувати ті самі суми. Кейнсіанці вважають себе більш умілими "водопровідниками", ніж були їхньої попередника-класики, оскільки вважають, що зливальна труба заощаджень і кран інвестицій не з'єднуються. 2.2. Дискредитація еластичності співвідношення цін і заробітної плати Як бути з іншим аспектом теоретичного положення класиків, відповідно до якого регулювання цін і заробітної плати в напрямку їхнього зниження усуває вплив безробіття на загальні витрати? Наявність явища. Еластичність співвідношення цін і заробітної плати, затверджують кейнсіанці, просто не існує в тім ступені, що необхідна для відновлення повної зайнятості при зниженні сукупного попиту. Ринкова система при капіталізмі ніколи не була зовсім конкурентною, а в даний час на ній позначається недосконалість ринку, практичні і політичні труднощі, що перешкоджають еластичності співвідношення цін і заробітної плати. Відповідно до ефекту храповика в монополістів виробників, що домінують на ринках багатьох важливих продуктів, є і можливість, і бажання протистояти зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. Та й на ринках ресурсів сильні профспілки також наполегливо витримують лінію проти зниження заробітної плати. Колективні договори профспілок запобігають падінню заробітної плати протягом двох- трирічного терміну дії даних договорів. На ринках праці робітників, не об'єднаних у профспілки, прийнято регулювати зарплату лише раз на рік. Крім того, наймачі дуже обережно відносяться до зниження заробітної плати, з огляду на її негативний вплив на взаємовідносини в колективі і продуктивність праці робітників. Коротше кажучи, практично не можна розраховувати, що еластичність співвідношення цін і заробітної плати компенсує вплив безробіття на зниження скорочення сукупного попиту. Користь. Більш того, навіть якщо зниження цін і заробітної плати супроводжується зниженням загальних витрат, сумнівно, щоб це скорочення сприяло б зниженню рівня безробіття. Чому? Обсяг сукупного попиту на гроші не може залишатися постійним, коли падають ціни і знижується заробітна плата. Більш низькі ціни і заробітна плата неминуче ведуть до більш низьких грошових доходів, а останні, у свою чергу, викликають подальше скорочення загальних витрат. У результаті ймовірні невеликі чи взагалі нульові зміни в рівні виробництва, що знизився, і зайнятості. Кейнсіанці підкреслюють, що класики заплуталися у своїх обґрунтуваннях через помилковість теоретичних побудов. Оскільки визначена група робітників звичайно купує тільки невелику кількість того, що вона робить, те криві попиту на продукт і відповідно на працю окремої фірми можна розглядати як незалежні від яких-небудь змін заробітної плати (доходу), прийнятих робітниками даної фірми. Іншими словами, правомірне твердження, що зниження ставок заробітної плати в окремій фірмі означає рух униз по кривій попиту на працю, у результаті фірма найме більше робітників, тобто зайнятість підвищується. Але такі міркування, затверджують кейнсіанці, незастосовні до економіки в цілому, до загального зниження заробітної плати. Чому? Тому що заробітна плата є основним джерелом доходів в економіці. Загальне зниження заробітної плати відповідно викликає загальне зниження доходів, а також зниження попиту, як на продукцію, так і на застосовуваний для її виробництва праця. У результаті в умовах загального зниження заробітної плати підприємці будуть наймати невелике число чи взагалі не будуть наймати нових робітників. Те, що правомірно для окремої фірми, коли зниження заробітної плати її працівникам не робить несприятливого впливу на попит на працю, не є правомірним для всієї економіки, коли загальне зниження заробітної плати буде знижувати грошові доходи і викликати загальне падіння попиту на продукцію і працю. Таким чином, кейнсіанці затверджують, по-перше, що ціни і заробітна плата фактично не є еластичними в напрямку зниження. По-друге, якби вони і були такими, те дуже сумнівно, що зниження цін і заробітної плати пом'якшило б те, що широко поширювалося безробіття. 3. Співвідношення сукупного попиту та сукупної пропозиції Економісти класики стверджують, що крива сукупного попиту являє собою вертикальну лінію і визначає лише рівень реального обсягу виробництва. З іншого боку, що сходить крива сукупного попиту прагне бути стабільною і визначає лише рівень цін. Основним у кейнсіанскій теорії є положення про те, що ціни на продукцію і заробітну плату, принаймні, у короткостроковому періоді, нееластичні в напрямку зниження, а отже, крива сукупної пропозиції являє собою горизонтальну лінію. Крім того, сукупний попит піддається періодичним змінам, викликаним змінами одного чи декількох нецінових факторів сукупного попиту. Розглянемо ці два моменти. Горизонтальна крива сукупної пропозиції. Нееластичність цін і заробітної плати в напрямку зниження приводить до того, що крива сукупної пропозиції розташовується горизонтально, як представлено на мал. 2. У цьому випадку зниження реальне обсягу виробництва з Qf до Qu не зробить впливу на рівень цін. І навпаки, збільшення обсягу виробництва з Qu до Qf не викликає зміни на рівень цін. Тому кейнсіанский відрізок кривої сукупної пропозиції розташовується праворуч від нульового рівня реального обсягу виробництва до рівня при повній зайнятості до рівня потенційного обсягу виробництва Qf. Згідно кейнсіанцями, як тільки досягається рівень повної зайнятості, крива сукупної пропозиції перетворюється у вертикаль. Це і показано вертикальною лінією, що піднімається нагору від горизонтальної кривої сукупної пропозиції в крапці Qf. Нестабільний сукупний попит. Кейнсіанці вважають, що сукупний попит нестабільний, навіть якщо і не відбувається ніяких змін у пропозиції грошей. Зокрема, такий компонент сукупного попиту, як інвестиції, підданий коливанням, у зв'язку з чим змінюється положення кривої сукупного попиту. Припустимо, наприклад, що сукупний попит падає з AD1 до AD2. Така зміна в сукупному попиті вплине лише на обсяг виробництва і зайнятість; відповідно реальний обсяг виробництва понизиться з Qf до Qu , а рівень цін залишиться постійним – P1. Більш того, кейнсіанці стерджують, що поки не відбудеться випадкового взаємноврівноважуючого розширення сукупного попиту, реальний обсяг виробництва буде постійно знаходитися в крапці Qu, що нижче рівня обсягу виробництва при повній зайнятості Qf. Відмінність від класичної точки зору очевидно. Для кейнсіанців мінливість сукупного попиту і нееластичність цін у напрямку зниження означають, що безробіття може збільшитися і зберігатися в ринковій економіці протягом тривалого періоду. Щоб уникнути гігантських утрат від спадів і криз, необхідна активна макроекономічна політика регулювання сукупного попиту з боку держави. З цієї причини кейнсианцы приділяють особливе значення сукупному попиту. У своїх найбільш простих моделях кейнсіанці припускають, що рівень цін є постійним, тобто крива сукупної пропозиції являє собою горизонтальну лінію у відповідному діапазоні. Вони також вважають, що для кращого розуміння сукупного попиту необхідно ввести в аналіз чотири компоненти ВНП: споживання, інвестиції, державні закупівлі і чистий експорт. мал. 2 4. Інструментарій кейнсіанскої теорії зайнятості Як визначаються рівні виробництва і зайнятості в сучасному капіталістичному суспільстві, згідно кейнсіанскій економічної теорії? Критерієм правильності відповіді на дане питання служить наступне положення: кількість зроблених товарів і послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямої залежності від рівня загальних, чи сукупних, витрат. У залежності від виробничого потенціалу, зумовленого наявністю рідких ресурсів, підприємці будуть робити такий обсяг продукції, що вони зможуть прибутково реалізувати. Як робітники, так і устаткування не знаходять застосування якщо немає ринку товарів і послуг, що вони здатні робити. Сукупні витрати, загальний обсяг виробництва і зайнятість змінюються в прямої залежності друг від друга. 5. Інвестиції Тепер звернемося до інвестицій (витратам на будівництво нових заводів, на верстати й устаткування з тривалим терміном служби і т.п.) – другому компоненту чистих витрат. Що визначає рівень чистих витрат на інвестиції? Два основних фактори: очікувана норма чистого прибутку, що підприємці розраховують одержувати від витрат на інвестиції і ставка відсотка. 5.1. Очікувана норма чистого прибутку Спонукальним мотивом здійснення витрат на інвестиції є прибуток. Підприємці здобувають засоби виробництва тільки тоді, коли очікується, що подібні закупівлі будуть прибутковими. Розглянемо простий приклад. Припустимо, власник невеликої майстерні по виробництву сервантів намагається прийняти рішення про інвестиції на новий шліфувальний верстат вартістю 1000 грн. і терміном служби в один рік. Нова машина, імовірно, збільшить виробництво продукції і виторг фірми. Так, припустимо, що чистий очікуваний доход (без експлуатаційних витрат) складає 1100 грн. Іншими словами, після обліку експлуатаційних витрат очікуваний чистий доход, що залишився, покриє вартість машини в 1000 грн. і принесе дохід у 100 грн. Порівнюючи цей дохід, чи прибуток, у 100 грн. і вартість машини в 1000 грн., знаходимо, що очікувана норма чистого прибутку від застосування машини дорівнює 10 % (100 грн. /1000 грн .). 5.2. Реальна відсоткова ставка Але є ще один компонент витрат, зв'язаних з інвестуванням, що не врахований у нашому прикладі. Це ставка відсотка – ціна, що фірма повинна заплатити, щоб зайняти грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу (шліфувального верстата). Висновок: якщо очікувана норма чистого прибутку (10 %) перевищує ставку відсотка (наприклад, 7 %), те інвестування буде прибутковим. Але якщо ставка відсотка (наприклад, 12 %) перевищує очікувану норму чистого прибутку (10 %), те інвестувати буде невигідно. Варто підкреслити, що саме реальна ставка відсотка, а не номінальна відіграє істотну роль у прийнятті інвестиційних рішень. Номінальна ставка відсотка виражається в поточних цінах, а реальна ставка відсотка – у постійних чи скоректованим з урахуванням інфляції цінах. Іншими словами, реальна ставка відсотка – це номінальна ставка за винятком рівня інфляції. У прикладі зі шліфувальним верстатом ми допускали незмінний рівень цін. Ну а якщо має місце інфляція? Припустимо, інвестиції на суму 1000 грн. повинні принести реальну (скоректовану з урахуванням інфляції) норму очікуваного чистого прибутку 10 %, а номінальна норма ставки відсотка, скажемо, дорівнює 15 %. На перший погляд може показатися, що інвестиції не прибуткові і їх не слід робити. Але допустимо, що інфляція, що має місце, складе 10 % у рік. Це значить, що інвестор буде платити доларами, купівельна спроможність яких зменшилася на 10 %. Якщо номінальна ставка відсотка дорівнює 15 %, то реальна ставка складе тільки 5 % (= 15 % - 10 %). Порівнявши ці 5 % реальної ставки відсотка з 10 % очікуваної норми чистого прибутку, ми побачимо, що інвестиції є вигідними і їх варто здійснити. 5.3. Крива попиту на інвестиції Тепер нам варто перейти від мікро- до макроекономіки, тобто від інвестиційних рішень окремої фірми до розуміння загального попиту на інвестиційні товари всього підприємницького сектора. Допустимо, кожна окрема фірма зробила оцінку очікуваної норми чистого прибутку від усіх відповідних інвестиційних об'єктів і всіх цих даних зведені воєдино. Тепер ці оцінки можна підсумовувати, тобто послідовно скласти, і поставити запитання: яка повинна бути сумарна вартість інвестиційних проектів, здатних принести очікувану норму чистого прибутку, рівну скажемо, 16 % і більш; 14 % і більш; 12 % і більш? І так далі. Припустимо, що взагалі немає перспективних інвестицій, які б давали очікувану норму чистого прибутку, рівну 16 і більш відсоткам. Але їсти можливість інвестувати 5 млрд. грн. при очікуваній нормі чистого прибутку між 14 % і 16 %; додаткові 5 млрд. грн. забезпечать норму чистого прибутку між 12 % і 14 %; ще додаткові 5 млрд. грн. – між 10 % і 12 %; а будь-які наступні додаткові 5 млрд. грн. – на 2 % менше до інтервалу від 0 % до 2 %. Підсумовуючи ці величини, одержуємо дані таблиці 1, що у виді графіка представлені на мал. 3 у виді кривої попиту на інвестиції. Таблиця 1
мал. 3 Маючи цю узагальнену інформацію про очікувану норму чистого прибутку на всі потенційні інвестиційні об'єкти, ми вводимо реальну ставку відсотка (ціну інвестицій). Випливає, що інвестиції будуть здійснюватися в тому випадку, якщо норма очікуваного чистого прибутку перевищує реальну ставку відсотка. Використовуємо даний аргумент при аналізі графіка на мал. 6. Припустимо, ставка відсотка складає 12 %. Витрати на інвестиції в сумі 10 млрд. грн. будуть вигідними, тобто інвестиційний проект на суму 10 млрд. грн. принесе очікувану норму чистого прибутку в 12 і більш відсотків. Інакше кажучи, попит на інвестиційні товари на суму 10 млрд. грн. буде при "ціні", рівним 12 відсоткам. Аналогічно, якщо ставка відсотка була б нижче, скажемо, 10 %, стали б вигідними інвестиційні проекти ще на 5 млрд. грн. і величина попиту на інвестиційні товари склала б 15 млрд. грн. І так далі. Пам'ятаючи про те, що всі інвестиційні проекти здійснювалися б до крапки, у якій очікувана норма чистого прибутку дорівнює ставці відсотка, ми виявляємо, що крива на мал. 3 являє собою криву попиту на інвестиції. Тобто різні можливі значення "цін" інвестицій (різні значення реальної ставки відсотка) дані на осі абсцис, а відповідні значення попиту на інвестиційні товари відкладаються по осі ординат. По своїй суті будь-яка чи пряма крива, побудована з урахуванням таких даних, і є крива попиту на інвестиції. Якщо ми порівняємо її з кривими попиту на продукцію і ресурси, то побачимо зворотну залежність між ставкою відсотка (ціною) і величиною витрат на інвестиційні товари (необхідна кількість). Така модель інвестиційних рішень дозволяє передбачити важливий аспект макроекономічної політики. Держава може змінювати ставку відсотка, змінюючи пропозицію грошей. Це робиться головним чином для того, щоб змінити рівень витрат на інвестиції. Давайте міркувати в наступному напрямку: у будь-який момент у розпорядженні у всіх фірм мається широкий вибір інвестиційних проектів. При високій ставці відсотка будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, що забезпечують найвищу очікувану норму чистого прибутку. Виходить, рівень інвестицій буде невеликим. При зниженні ставки відсотка стають комерційно вигідними також проекти, очікувана норма чистого прибутку від який менше. І відповідно рівень інвестицій зростає. При фіксованій пропозиції грошей зміни в рівні цін впливають на величину інвестицій унаслідок дії ефекту процентної ставки. З ростом рівня цін збільшується кількість грошей, що споживачі і підприємці хотіли б мати в наявності для закупівлі продукції за зрослими цінами. Виходить, якщо ціни зростуть, скажемо, на 10 %, люди захочуть мати на 10 % більше грошей у гаманцях і на рахунках. При фіксованій пропозиції грошей таке розширення попиту на невикористані гроші приведе до зниження ціни грошей – процентної ставки, - що, у свою чергу, зменшує інвестиції. Подібним же чином більш низький рівень цін викликає скорочення попиту на невикористані гроші, знижує ставку відсотка і збільшує інвестиції. 5.4. Зрушення в попиті на інвестиції Дохід після сплати податків є ключовим чинником, що визначає величину споживання, є й інші фактори, що впливають на споживання. Ці "не зв'язані з доходом фактори" викликають зсув графіка споживання. Те ж саме відбувається і з графіком попиту на інвестиції. На мал. 3 показана динаміка ставки відсотка як основного фактора, що визначає інвестиції, при даній очікуваній нормі чистого прибутку для різних можливих величин інвестицій. Але на положення кривої попиту на інвестиції впливають і інші фактори, чи змінні. Розглянемо трохи з найбільш важливих "не зв'язаних з доходом факторів", що визначають попит на інвестиції, і з'ясуємо, як зміни в цих факторах можуть викликати зсув кривої попиту на інвестиції. Відразу ж видно, що будь-який фактор, що викликає приріст очікуваної чистої прибутковості інвестицій, змістить цю криву вправо. Навпаки, усе, що приводить до зниження очікуваної чистої прибутковості інвестицій, буде зміщати дану криву вліво. Витрати на придбання, експлуатацію й обслуговування устаткування. Як показав приклад зі шліфувальним верстатом, первісні витрати на основний капітал разом з витратами на його технічне обслуговування, поточний ремонт і експлуатацію дуже важливі при обчисленні очікуваної норми прибутку від будь-якого визначеного інвестиційного проекту. У тій мірі, у якій ці витрати будуть зростати, у такій же мірі очікувана норма чистого прибутку від передбачуваного інвестиційного проекту буде знижуватися, а крива попиту на інвестиції – зміщатися вліво. І навпаки, якщо ці витрати падають, те очікувана норма чистого прибутку зростає і крива попиту на інвестиції зрушується вправо. Помітимо, що проведена профспілками політика у відношенні заробітної плати може вплинути на криву попиту на інвестиції, тому що заробітна плата являє собою основний елемент витрат виробництва більшості фірм. Податки для підприємця. При прийнятті інвестиційних рішень власники підприємств розраховують на очікуваний прибуток після сплати податків. Виходить, зростання податків для підприємців приводить до зниження прибутковості і викликає зсув кривої попиту на інвестиції вліво; скорочення податків приводить до її зсуву вправо. Технологічні зміни. Технічний прогрес – розробка нової й удосконалювання наявної продукції, створення нової техніки і нових виробничих процесів – є основним стимулом для інвестування. Розробка більш продуктивного устаткування, наприклад, знижує витрати чи виробництва підвищує якість продукції, тим самим збільшуючи очікувану норму чистого прибутку від інвестування на дане устаткування. Рентабельні нові види продукції – такі, як гірські велосипеди, персональні комп'ютери, нові види ліків і т.п. – викликають різке збільшення інвестицій, оскільки фірми прагнуть розширювати виробництво. Коротше кажучи, прискорення технічного прогресу зміщає криву попиту на інвестиції вправо, і навпаки. Наявний основний капітал. Точно також як наявні в наявності споживчі товари впливають на прийняття домогосподарствами рішень із приводу споживання і заощаджень, так і наявний основний капітал впливає на очікувану норму прибутку від додаткових інвестицій у будь-якій галузі виробництва. Якщо дана галузь добре забезпечена виробничими потужностями і запасами готової продукції, то в цій галузі інвестування буде стримуватися. Причина ясна: така галузь досить оснащена, щоб забезпечити поточний і майбутній попит за цінами, що забезпечують середній прибуток. Якщо в галузі присутні достатні чи навіть надлишкові потужності, то очікувана норма прибутку від приросту інвестицій буде низкою, і тому інвестування буде незначним, або його не буде зовсім. Зайві виробничі потужності призводять до зсуву кривої попиту на інвестиції вліво. Очікування. Як відомо, основою проекту є очікуваний прибуток. Основний капітал знаходиться в тривалому користуванні, його термін служби може обчислюватися 10 а то й 20 роками, і тому прибутковість будь-якого капіталовкладення буде залежати від прогнозів майбутніх продажів і майбутньої рентабельності продукції, виробленої за допомогою цього основного капіталу. Очікування підприємців можуть базуватися на розроблених прогнозах майбутніх умов підприємництва, що включають ряд "показників підприємництва". Разом з тим такі невизначені і важкопередбачувані фактори, як зміни у внутрішньому політичному кліматі, ускладнення в міжнародній обстановці, ріст населення, умови на фондовій біржі і т.д., повинні прийматися в увагу на суб'єктивній і інтуїтивній основі. Якщо керівники підприємства набудовані оптимістично у відношенні майбутніх умов підприємництва, то крива попиту на інвестиції буде зміщатися вправо; песимістичні настрої приводять до зсуву кривої вліво. 5.5. Інвестиції і дохід Щоб співвіднести інвестиційні рішення підприємців із планами споживання домогосподарств, необхідно виразити плани інвестицій через рівень доходу після сплати податків DI, чи ЧНП. Це значить, що потрібно побудувати графік інвестицій, що показує обсяги засобів, що усі фірми планують інвестувати при будь-якому потенційному рівні чи доходу обсягу виробництва. Такий графік виражає інвестиційні плани та наміри власників і керуючих фірм. Припустимо, що підприємці починають інвестувати, очікуючи одержання прибутку протягом тривалого періоду внаслідок технічного прогресу, росту населення і т.д. Тому інвестування автономне від рівня поточного доходу після сплати чи податків обсягу виробництва. Далі припустимо, що крива попиту на інвестиції має такий вид, як представлено на мал. 6, і що поточна ставка відсотка дорівнює 8 %. Це значить, що для підприємницького сектора буде прибутковим витратити 20 млрд. грн. на інвестиційні товари. Зі стовпчиків 1 і 2 таблиці 2 ми бачимо, що такий рівень інвестицій очікується при будь-якому рівні доходу. Графічно це представлено лінією In на мал. 4. Таблиця 2
мал. 4 Подібне припущення незалежності інвестицій і доходу - звичайно ж спрощення. Підвищення рівня ділової активності може викликати додаткові витрати на основний капітал, що показано в колонках 1 і 3 таблиці 2 і графіка In (мал. 4). Існує, принаймні дві причини, чому інвестиції можуть змінюватися безпосередньо зі зміною доходу. По-перше, інвестиції зв'язані з прибутком; великі інвестиції фінансуються з підприємницького прибутку. Тому дуже правомірно стверджувати, що зі зростанням доходу після сплати податків і ЧНП буде зростати прибуток і відповідно рівень інвестування. По-друге, при низькому рівні доходу й обсягу виробництва в підприємницькому секторі будуть матися невикористані чи зайві виробничі потужності, тобто на багатьох підприємствах буде простоювати устаткування. А це значить, що стимул для закупівлі додаткового основного капіталу буде незначним. Але як тільки рівень доходу виросте, цей надлишок потужностей зникне, і у фірми з'явиться стимул поповнювати свій основний капітал. Наше спрощення, однак, не сильно розходиться з дійсністю й у значній мірі полегшить подальший аналіз. Але в дійсності графік інвестицій може злегка підніматися, як показано за допомогою кривої I'n . 5.6. Нестабільність інвестицій Графік інвестицій не є незмінним. Це природно, тому що інвестиції є самим мінливим компонентом загальних витрат. Ця мінливість значно більше, ніж мінливість ВНП. Показані вище дані також свідчать, що наш спрощений підхід до інвестицій як до незалежного від обсягу виробництва не є таким вже й нереалістичним; витрати на інвестиції не знаходяться в строгій відповідності з ВНП. Розглянемо деякі найбільш важливі фактори, що пояснюють мінливість інвестицій. Тривалі терміни служби. Інвестиційні товари в силу своєї природи мають досить невизначений термін служби. У якихось межах закупівлі інвестиційних товарів носять дискретний характер і тому можуть бути відкладені. Старе устаткування та будинки можна або цілком ліквідувати і замінити, або відремонтувати і використовувати ще кілька років. Оптимістичні прогнози можуть спонукати плановиків підприємства прийняти рішення про заміну застарілого устаткування, тобто модернізувати виробництво, що збільшить рівень інвестицій. Ледве менш оптимістичний погляд, однак, може привести до дуже невеликого інвестування. Нерегулярність інновацій. Технічний прогрес є основним чинником інвестицій. Нова продукція і нові технології – головний стимул до інвестування. Однак історія свідчить, що великі нововведення – залізниці, електрика, автомобілі, комп'ютери і т.д. – з'являються не настільки регулярно. Але коли це траплється, відбувається величезний ріст, чи хвиля, інвестиційних витрат, що згодом знижується. Класичний приклад: широке поширення автомобілів у 20-і роки нашого століття не тільки призвело до значного росту інвестицій у саму автомобільну промисловість, але і спричинило за собою величезні інвестиції в такі суміжні галузі, як сталеливарна, нафтопереробна, виробництво скла і гумовотехнічних виробів, не говорячи вже про державні інвестиції на будівництво доріг і магістралей. Але коли інвестиції в суміжні галузі були остаточно "довершені", тобто коли вони забезпечили достатній основний капітал для задоволення потреб автомобільної промисловості, загальний рівень інвестицій стабілізувався. Мінливість прибутків. Відомо, що на очікування майбутньої прибутковості в значній мірі впливає величина поточного прибутку. Крім того, власники і керуючі підприємств інвестують тільки тоді, коли відчувають, що це буде прибутково. Отже, мінливість прибутку додає мінливий характер інвестиційним стимулам. Більш того, нестабільність прибутку може викликати інвестиційні коливання, тому що прибуток виступає як основне джерело засобів для підприємницьких інвестицій. Зростання прибутку дає плановикам фірми як більше стимулів, так і більше засобів для інвестування; зменшення прибутку має зворотний ефект. Мінливість прибутку збільшує нестабільність інвестицій. Мінливість очікувань. Оскільки основний капітал має тривалий термін служби, прийняття інвестиційних рішень здійснюється на основі очікуваного чистого прибутку. Однак фірми схильні прогнозувати умови підприємництва з урахуванням реалій сьогоднішнього дня. Тому правомірно припустити, що які-небудь події або сполучення подій можуть призвести до значних змін в умовах підприємництва в майбутньому, очікування піддаються радикальному перегляду. Якого ж роду події можуть похитнути підприємців? Істотно вплинути на оптимізм чи песимізм підприємців здатні зміни внутрішньополітичної обстановки, посилення "холодної війни", розробки нових джерел енергії, зміна росту населення і зв'язаного з ним попиту на ринку, рішення суду по основних трудових і антитрестовських питаннях, нові законодавчі ініціативи, страйки, зміни державної економічної політики і багато інших подібних факторів. У зв'язку з цим особливої уваги заслуговує фондова біржа. Плановики фірми найчастіше розглядають фондову біржу як показник чи барометр загальної впевненості суспільства в майбутній стабільності підприємництва; підвищення курсу акцій на біржі додає впевненість у майбутньому, і, навпаки, зниження курсу акцій знижує впевненість. Фондова біржа, однак, надзвичайно піддана спекуляції, і спочатку незначні зміни курсів акцій можуть бути серйозно посилені біржовиками, що гріють руки на скупці і продажу акцій. Більш того, різкі зміни курсів акцій, впливаючи на величину виторгу, отриманої від їхнього продажу, впливають на рівень інвестицій, тобто на величину закупівель основного капіталу. По цим і подібним до причин цілком справедливо констатувати залежність більшості коливань в обсязі виробництва і зайнятості зі змінами в інвестиціях. 6. Висновок Кейнсіанскою теорією зайнятості відкидається положення про те, що ставка відсотка зрівнює заощадження й інвестиції, оскільки вважається, що суб'єкти заощаджень і інвестори представляють зовсім різні групи, що приймають рішення про заощадження й інвестиції по різних причинах, що, в основному для суб'єктів заощаджень, не зв'язані зі ставкою відсотка. Крім того, через зміни у величині грошей на руках у населення і позичках наданих банками й іншими фінансовими установами, пропозиція засобів може перевищити або бути менше поточних заощаджень, у зв'язку з тим, що заощадження й інвестиції не рівні. Кейнсіанці ставлять під сумнів положення про еластичність цін і заробітної плати, виходячи з практичних і теоретичних розумінь. Вони стверджують, що: наявність профспілок і монополій, законодавства про мінімальну ставку заробітної плати і маса інших подібних факторів, власне кажучи, усувають можливість істотного зниження цін і заробітної плати і що зниження цін і заробітної плати зменшує загальний дохід, а виходить, і попит на працю. Кейнсіанці вважають, що горизонтальна крива сукупної пропозиції проходить нижче кривої, що відповідає обсягу виробництва продукції при повній зайнятості, і що крива сукупного попиту нестабільна. Основними інструментами кейнсіанської теорії зайнятості виступають графіки споживання, заощаджень і інвестицій, що показують, які суми домогосподарства мають намір споживати і зберігати, а підприємці – інвестувати в залежності від різних можливих рівнів доходу і виробництва, але при визначеному рівні цін. Розташування кривих споживання і заощаджень визначаються такими факторами, як: розмір багатства домогосподарств; рівень цін; очікування майбутнього доходу, цін і продукції; відповідний розмір споживчої заборгованості, оподатковування. Графіки споживання і заощаджень відносно стабільні. Середня схильність до споживання і заощадження характеризує частину, чи частку, будь-якого рівня загального доходу, що чи споживається зберігається. Гранична схильність до споживання і заощадження характеризує частину, чи частку, будь-якої зміни в загальному доході, що чи споживається зберігається. Безпосередніми факторами, що визначають інвестиції, є очікувана норма чистого прибутку і реальна ставка відсотка. Криву попиту на інвестиції в економіці в цілому можна побудувати, звівши разом інвестиційні об'єкти і розташувавши їх по спадній відповідно до очікуваної чистої прибутковості від них і застосувавши правило про те, що інвестиції будуть вигідними до крапки, при якій реальна ставка відсотка дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку. Крива попиту на інвестиції відбиває зворотну залежність між ставкою відсотка і рівнем сукупних інвестицій. Зсув кривої попиту на інвестиції можуть відбутися в результаті змін у витратах на придбання, експлуатацію й обслуговування основного капіталу; податках на підприємця; технології; наявному основному капіталі; чеканнях. Тривалі терміни служби основного капіталу, нерегулярність кривих нововведень, мінлива природа прибутку і мінливість чекань визначають нестабільність витрат на інвестиції. 6.1. Державне регулювання економіки У вільному суспільстві з ринковою економікою регулювання економіки державою можливо лише за допомогою фінансової політики, але не примусовим, «плановим» розподілом ресурсів. Ключовим поняттям фінансової політики є податки (T) і державні витрати (G); величина різниці цих величин, D = G - T, називана бюджетним дефіцитом, відіграє найважливішу роль в оцінці дій уряду. У глобальній картині циркуляційного потоку податки і державні витрати можна зобразити, увівши відтік завбільшки Т доларів і приплив величиною G доларів, як це показано на мал. 5.
мал. 5 Таким чином, сумарний приплив складає (I + G) доларів, а відтік - (S+T) доларів. Умови макроекономічної рівноваги складаються в рівності сумарного попиту AD національному доходу Y. AD = Y, причому сумарний попит AD і національний дохід Y можна виразити як суми трьох складових AD = C + S + T, Y = C + I + G ( де З - споживчий попит). і, отже, умови рівноваги можуть бути переписані у вигляді S + T = I + G. Кардинальний зміст останнього співвідношення полягає в тому, що тепер у випадку, якщо величина нагромаджень домогосподарств S перевищить величину інвестицій фірм I, це одне, саме по собі не буде з неминучістю приводити до порушення економічної рівноваги, спаду виробництва, зменшенню національного доходу і, як наслідок, росту безробіття. У руках держави виявляється механізм, за допомогою якого воно здатно вирівняти виникаючий перекіс і відновити рівність лівої і правої частин останнього співвідношення. Цього можна досягти або відповідним зменшенням податків T, при постійній величині державних інвестицій G в економіку; величина сумарних потоків у лівій і правій частинах співвідношення при цьому залишається на колишньому рівні. Або збільшити державні витрати G, залишивши на колишньому рівні величину податків T; величина сумарних потоків при цьому зростає. В обох випадках компенсація досягається за рахунок бюджетного дефіциту D = G - T. Очевидна також економічна недоцільність першого способу: домогосподарства збільшують свої нагромадження, а їм пропонуються податкові пільги. Приведений приклад демонструє основну ідею регулювання: вилучивши в домогосподарств визначену суму доходу, можна впливати потім на циркуляційний потік, домагаючись його рівноваги. Очевидна також схема дій у випадку, коли фірми при постійній величині нагромаджень домогосподарств S, за якимись причинами знизять величину інвестицій I. Сумарний відтік (S+T) , одна частина якого йде в кишеню домогосподарств, а інша - у кишеню держави, можна розглядати як сукупний потік заощаджень; позначимо його буквою О. Сумарний приплив (I+G), одна частина якого направляється фірмами, а інша державою, можна розглядати як сукупний потік інвестицій. Отже, збільшення (зменшення) сукупних заощаджень на 1 гривню, приводить до зниження (збільшенню) національного доходу на m гривень унаслідок взаємодії спонтанних інтересів і намірів величезного числа домогосподарств і фірм із могутнім важелем, зосередженим в одних руках - руках уряду. Маючи в руках два таких важелі як податкова ставка і державні витрати (інвестиції), уряд може ними користатися, влаштовуючись зі станом економіки і політичною кон'юнктурою. Збільшення податкового преса завжди невиграшно, особливо перед виборами. Збільшення державних витрат (інвестицій) - це будівництво шкіл, лікарень, «зміцнення оборони країни» - як правило приваблива міра. Ціна цієї привабливості - бюджетний дефіцит, інфляція, падіння реальної заробітної плати і т.д. 6.2. Альтернативні концепції державного регулювання економіки Головним ідеологом активного втручання держави в економіку став найвідоміший англійський економіст Кейнс. Кейнсіанська політика ставила своєю метою контроль над загальним попитом і його регулювання таким чином, щоб він відповідав загальною пропозицією при досягненні повної і високої зайнятості населення. Модель Кейнса передбачала стимулювання сукупного попиту шляхом спонукання до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування суспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу на користь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, а також маніпулювання дисконтною ставкою відсотка. Цільові пріоритети моделі Кейнса - зайнятість і стабільність економічного росту, а інструменти - державний бюджет і кредитно-грошова політика. Кейнс і його послідовники виходять з того, що чисто ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільний економічний ріст і повну зайнятість, і саме тому потрібно втручання держави. Доктрина Кейнса знайшла найбільше повне застосування в США, показавши нам гарну результативність. Супротивники ж кейнсіанської школи були прихильники неокласичної теорії. Вони виходять з постулату про тенденцію капіталістичної економіки до рівноваги, стійкості і стабільності. Вони затверджують, що ринок і конкуренція, гнучкість цін - кращі механізми встановлення економічної рівноваги. Вони підкреслювали інфляційний характер кейнсіанських рецептів дефіцитного фінансування. Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що треба відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, що ведуть до різких коливань грошової маси, і перейти на строге регулювання грошей у звертанні незалежно від кон'юнктури. Грошова маса повинна збільшуватися лише відповідно до довгострокового темпу росту національного доходу. Виступаючи проти зростання доходів держави, вони вважають, що краще, що може зробити державу, це скоротити власні доходи і витрати і знизити податки. 7. Список літератури 1. 2. 3. 4. 5 |
|
© 2007 |
|