Контрольна з зовнішньоекономічної діяльності2

Контрольна з зовнішньоекономічної діяльності2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ ім. СТЕПАНА ДЕМ’ЯНЧУКА

Shura19@yandex.ru

Контрольна робота

з дисципліни “Зовнішньоекономічна діяльність”

Виконала:

Перевірив:

РІВНЕ – 2004

32. Зміст, поняття франчайзингу (франчайзингова угода).

Традиційно добробут будь-якої держави оцінюється трьома складовими:

наявністю капіталів, залучених до підприємницького обігу, природними

ресурсами, кваліфікованістю трудових ресурсів та станом трудової етики.

Останнім часом то цих складових додався ще й інтелектуальний потенціал,

виражений в об’єктах інтелектуальної власності, який може бути залучений до

ринкових відносин.

В період входження України в ринкові відносини об’єкти

інтелектуальної власності стають предметом купівлі-продажу, а точніше

виникає комплекс пов’язаних з цим майнових прав що охороняються Законом.

Договірна передача прав інтелектуальної власності є ефективним засобом

впровадження науково-технічних розробок. На цій основі виникли нові види

договірних відносин – ліцензійний договір, договір франчайзингу, договір

концесії та подібні до них.

З усіх видив договірних відносин, заснованих на передачі комплексу

виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності, вважаємо за необхідне

відокремити договір франчайзингу як найбільш перспективний та ефективний

засіб ведення бізнесу.

Для нашої економіки франчайзинг сьогодні є відносно новим

явищем, у той час як у розвинутих країнах він сторіччями

практикувався як засіб забезпечення потреб суспільства в різних послугах.

Привабливість франчайзингу в наявності незаперечних переваг для обох

учасників франчайзінгових відносин. Для малих підприємств і індивідуальних

підприємців він надає в розпорядження стабільний дохідний бізнес, для

відомих фірм і компаній - можливість розширити й усталити свої позиції на

ринку. Саме цим можна пояснити настільки широке поширення франчайзингу як

у Європі, так і в Америці.

В даний час розвиток Українського підприємництва, у першу чергу

малого, ускладнений підвищеними комерційними ризиками. Реалізація сучасних

бізнес-проектів жадає від підприємця широких знань в області керування,

маркетингу, реклами й вміння враховувати особливості проекту.

Відпрацьовування ефективної схеми і методів діловодства в кожнім

конкретному випадку вимагають великих витрат часу і коштів.

Організація підприємства на умовах франшизи значно знижує

підприємницькій ризик, тому що в цьому випадку відбувається використання

уже відпрацьованого бізнесу, що довів свою ефективність. Таким чином,

розвиток франчайзингу може виявитися однією з найбільш ефективних форм

підтримки підприємництва, одним з можливих рішень важливої державної

задачі.

В перекладі з англійської “Franchise” означає “привілей”, “пільга”,

“особливе право”.

Франчайзинг - це така організація бізнесу, за якою компанія

(франчайзер) передає певній людині чи компанії (франчайзі) право на продаж

продукту і послуг цієї компанії. Франчайзі зобов'язується продавати цей

продукт чи послуги по заздалегідь визначених законах і правилах ведення

бізнесу, що встановлює франчайзер. В обмін на здійснення всіх цих правил

франчайзі одержує дозвіл використовувати ім'я компанії, її репутацію

(гудвіл), продукт та послуги, маркетингові технології, експертизу, і

механізми підтримки. Таким чином, виконання вимог франчайзера не є

недоліком, навпаки, дотримання правил означає, що франчайзі має прекрасну

можливість отримати прибуток. Щоб одержати такі права, франчайзі робить

первісний внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це свого

роду оренда, тому що франчайзі ніколи не стає повним власником товарного

знаку, а лише має право використовувати товарний знак на період виплати

щомісячних внесків. Суми цих внесків обмовляються в франчайзінговому

договорі і є предметом переговорів. Франчайзінговий пакет (повна система

ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє відповідному підприємцю вести

свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду, чи знань

навчання в даній галузі.

Для компаній франчайзинг - це спосіб поширення бізнесу. Для

підприємців франчайзинг - це один з шляхів стати власником бізнесу. На

зростаючих ринках, таких як Україна, франчайзинг є швидким способом

навчання підприємців практичним стандартам, що необхідні, щоб вести

прибутковий бізнес.

Франчайзинг - свого роду симбіоз “великого” і “малого” бізнесу. Таке

з'єднання являє собою союз, де з однієї сторони є енергія і зобов'язання

окремого підприємця, а з іншої сторони є ресурси, комерційна міць і

величезний досвід великої компанії. Якщо все це з'єднати, то ми одержимо

енергію, відповідальність, силу, ресурси і досвід - виграшну комбінацію з

величезними шансами на успіх! Підприємці усього світу знають франчайзинг як

безпечний спосіб, щоб:

Допомагати людині вести бізнес самостійно, але не бути в ньому

самотнім;

Допомагати компаніям ефективно розширюватися, не несучи великих

витрат на створення і підтримку масивного адміністративного комплексу і не

випробуючи труднощів у керуванні широкою мережею корпоративних підприємств;

Допомогти компаніям перетворити свою існуючу мережу в ефективно

працюючий, сильний бізнес, у якому працюють віддані справі люди;

Франчайзер (франшизіар) - це компанія, що видає ліцензію або передає

в право користування свій товарний знак, ноу-хау й операційні системи.

Франчайзер створює успішний продукт чи послуги, наприклад, особливий стиль

роботи ресторану швидкого харчування. Франчайзер досліджує, і розвиває

бізнес, витрачає гроші на просування бізнесу, створює гарну репутацію і

пізнаваний імідж (так званий “бренднейм”). Після того, як компанія довела

працездатність своєї бізнес концепції й успішну відтворюваність цього

бізнесу, вона може почати пропонувати підприємцям, що хочуть повторити

подібний успіх, купити її франшизу

Франчайзі (франшизіат) - це людина або компанія, що купує у

франчайзера можливість навчання і отримання допомоги при створенні бізнесу

і виплачує сервісну плату (роялті) за використання товарного знаку, ноу-хау

і системи ведення робіт франчайзера. Франчайзі сам оплачує витрати на

створення бізнесу. Дуже часто франчайзер надає дуже вигідні знижки на

важливі постачання (матеріали, видаткові кошти). Ці знижки завжди дають

можливість франчайзі купувати продукти у франчайзера по більш вигідній ціні

й у такий спосіб це коштує дешевше, ніж розвивати бізнес без франчайзера.

Франчайзі робить первісний внесок за допомогу по створенню і відкриттю

бізнесу. Франчайзі приймає на себе обов'язок виплачувати щомісячні внески

за право користування торговим знаком і бізнес системою, за підтримку,

навчання і консалтінг, що надаються франчайзером.

Франшиза - це повна бізнес система, яку франчайзер продає франчайзі.

Іншою назвою для подібної системи служить франчайзінговий пакет, що

зазвичай включає посібники по веденню робіт і інші важливі матеріали, що

належать франчайзеру.

Будь-який вид бізнесу можна перетворити у франшизу. Міжнародна

Асоціація Франчайзингу виділяє 70 галузей господарства, у яких можна

використовувати методи франчайзингу. Повне їх перерахування не має сенсу,

але можна зрозуміти ширину застосовності франчайзингу з наступної вибірки:

бухгалтерський облік, авторемонт, книгарні, дитячий одяг і навчання,

будівництво, невеликі продовольчі магазини, магазини косметичних товарів,

освіта, послуги по працевлаштуванню, ресторани, готелі, пральні і послуги

по збиранню, приватні поштові скриньки, фотостудії, риэлторскі компанії,

туризм та розваги, прокат спеціального устаткування і туристичні агентства

.

Франчайзінгові взаємини можуть бути прибутковими для обох сторін.

Франчайзі зацікавлений у максимальних продажах при мінімальних витратах.

Франчайзі повинний виконувати правила ведення бізнесу по франшизі і брати

участь у рекламних і маркетингових компаніях франчайзера. Франчайзер

зосереджено працює над тим, щоб лідирувати в конкурентній боротьбі, що було

б дуже важко зробити одному франчайзі. Франчайзер надає необхідну

підтримку, для того щоб франчайзі міг приділяти всю увагу своїм щоденним

операціям.

Для того, щоб досягти такого рівня взаємодії і захисту з боку

франчайзера франчайзі повинен сформувати особливі взаємини з франчайзером.

Ці взаємини є досить складними. За цих взаємин франчайзі повинний

дотримуватись наступних умов:

Цілком прийняти точку зору франчайзера, його завдання і цінності в

даному бізнесі.

Довіряти і поважати франчайзера й в свою чергу формувати повагу і

довіру франчайзера до себе.

Приймати чітко встановлені правила й обов'язки, описані в договорі,

оскільки після підписання договору вони не підлягають ніяким змінам чи

доповненням.

Прагнути працювати і спілкуватися з франчайзером;

Зв'язати себе певними зобов'язаннями з бізнесом, бути вірним йому як

в добрі так і в скрутні часи;

Додержуватись операційних процедур і стандартів, встановленим

франчайзером;

Стати частиною системи шляхом внесення в бізнес нових ідей (за згодою

франчайзера) і постійного вкладання зусиль у бізнес;

Будь-хто зацікавлений у покупці франшизи повинен вирішити, чи є для

нього прийнятними такі взаємини.

Види франчайзингу. Існують різноманітні форми франчайзингу. Вибір

франчайзингу залежить: від виду господарської діяльності; стабільності

франчайзера і його місця на ринку товарів і послуг; особливостей ринку

місцевого франчайзі. Виділяють три основних види франчайзингу - товарний

франчайзинг, виробничий і діловий.

Товарний франчайзинг іноді називають «франчайзинг продукту (торгового

імені)». Це франчайзинг у сфері торгівлі на продаж готового товару. У

товарному франчайзингу франчайзером зазвичай є виробник, що продає продукт

чи напівфабрикат дилеру-франчайзі. Останній здійснює передпродажне і

післяпродажне обслуговування покупців продукції франчайзера і відмовляється

від продажу товарів конкурентів. Це правило є істотним змістом взаємин

партнерів - франчайзера і франчайзі-дилера.

Цей вид діяльності, спрямований на придбання у ведучої компанії права

на продаж товарів з її торговою маркою. У цьому випадку франчайзі купує у

франчайзера товари і після цього перепродає їх від імені франчайзера. В

окремих випадках ведуча компанія має відношення і до оплати гарантійних

послуг, відшкодуванню витрат на спільну рекламу. Як правило, для товарного

франчайзингу характерна вузька спеціалізація франчайзі на реалізації одного

виду товарів і послуг.

В даний час цей вид франчайзингу використовується багатьма

компаніями, наприклад, по виробництву автопокришок. Якщо ж товари і послуги

не мають торгових марок, вони не включаються в цю категорію.

Другим видом франчайзингу є виробничий франчайзинг. Цей вид

франчайзингу найбільш широко представлений у виробництві безалкогольних

напоїв. Кожен з місцевих чи регіональних розливальних і пакувальних

заводів є франчайзі від основної компанії. Coca Cola, Pepsi, і інші

продають концентрати та інші продукти, необхідні для виробництва місцевим

розливальним компаніям, що потім змішують концентрати з іншими складовими

продуктами і розливають у пляшки чи банки для розповсюдження по місцевих

дилерах. Зрозуміло, що товар у Нью-Йорку не повинний відрізнятися від

товару в Сан-Франциско.

Третім видом франчайзингу є діловий франчайзинг, який ще називають

«франчайзинг бізнес-формату». При цьому франчайзер продає ліцензію

приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів, кіосків,

або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під

ім'ям франчайзера.

Таким чином, це франчайзинг на вид діяльності, тобто включення малого

підприємства в повний виробничо-господарський цикл великої корпорації. Ледь

не самий популярний вид франчайзингу, при якому ведуча фірма продає

ліцензію приватним фірмам чи компаніям на право відкриття власної фірми з

продажу продуктів і послуг під ім'ям франчайзера (наприклад, прокат і

побутове обслуговування, ділові і професійні послуги, магазини, мережі

закусочних, готелів). З боку великої корпорації пред'являються рівні з нею

вимоги до технологічного процесу, якості, а також забезпечується навчання

персоналу, вибір площадки будівництва підприємства, інші послуги (методи

забезпечення продажів, ведення оперативної звітності і т.п.).

При діловому франчайзингу потрібно, щоб франчайзі оплачував постійні

внески, а також робив внески в рекламний фонд, що знаходиться у віданні

франчайзера. Франчайзер може здати в оренду франчайзі основні фонди,

запропонувати йому фінансування; він вправі також виступати і як

постачальник для своїх франчайзі.

Поряд з основними видами можна відмітити корпоративний та

конверсійний види франчайзингу.

Корпоративний франчайзинг - сучасна форма організації франшизного

бізнесу, при якій франшизопоотримувач оперує не окремим підприємством, а

мережею франшизных підприємств із використанням найманих менеджерів.

Конверсійний франчайзинг - спосіб розширення франшизной мережі, при

якому діюче самостійне підприємство переходить на роботу за договором

франчайзингу і приєднується до системи франшизних підприємств, що працюють

під контролем одного франшизоотримувача.

В останні роки класична модель франчайзингу змінилася в напрямку

забезпечення франчайзера додатковими можливостями швидкого розвитку з

найменшими витратами. Хоч існує багато варіантів класичного франчайзингу,

три з них використовуються найбільш часто. Це: регіональний франчайзинг;

субфранчайзинг; франчайзинг, що розвивається. У кожному з цих випадків

франчайзі одержує всі переваги, що зазвичай пов’язані з

франчайзінгом: використання торгової марки і логотипа франчайзера,

системи його бізнесу, первісне навчання, вибір місця, підтримка і

т.д. Основні відмінності їх друг від друга полягають в наступному:

1) тривалість відносин франчайзера і франчайзі;

2) до кого франчайзі може звертатися за підтримкою;

3) кому він сплачує встановлені внески;

Коротко розглянемо кожен з цих методів.

Вибираючи регіональний франчайзинг, франчайзер вирішує охопити своєю

діяльністю якийсь географічний район, яким може бути столична область,

штат або країна. Усвідомлюючи, що він не має таких коштів чи колективу,

щоб розвиватися так швидко, як хотілося б, він спирається на підтримку

головного франчайзі. У свою чергу, головний франчайзі має право не тільки

підбирати нових франчайзі у своєму географічному районі, але і

забезпечувати їхнє початкове навчання, та інші послуги, що звичайно робить

сам франчайзер. Головний франчайзі однак включений у поділ платежів і

внесків у рекламний фонд. Він користується всіма благами, що звичайно

дає франчайзинг, для цього він теж сплачує ліцензійні внески, а, також

внески на рекламу безпосередньо франчайзеру. Контракт між франчайзером і

головним франчайзі встановлює, що очікується від кожної сторони і який

визначений період франчайзі буде виконувати цю специфічну роль. У

відповідь на початкову сплату франчайзеру внесків за діяльність на

винятковій території ринку головний франчайзі у майбутньому одержує від

франчайзера роялті, розмір яких залежить від частки в загальному обсязі

реалізації тих нових франчайзі, яких він залучив до цієї франчайзінгової

системи. На відміну від інших методів цей метод вигідний для обох

сторін, тому що головний франчайзі повинен одержувати підтримку протягом

усього часу співробітництва, а це вигідно і франчайзеру.

У субфранчайзингу субфранчайзер також освоює якусь певну територію і

забезпечує початкове навчання, вибір приміщення і т.д. Різниця тільки в

тім, що франчайзі працює прямо із субфранчайзером на довгостроковій основі

і має дуже обмежений контакт із франчайзером. Він платить роялті і

рекламні внески субфранчайзеру, він в свою чергу, частину цих грошей

платить франчайзеру. Субфранчайзер, таким чином, стає франчайзером на своїй

території і франчайзі залежить від його довгострокової підтримки. Те, що

субфранчайзер може мати обмежені кошти, управлінські і маркетингові

здібності, відіб'ється на франчайзі. Отже, потенційний франчайзі повинний

дуже ретельно вибирати субфранчайзінгові відносини, тому що він залежить

від ділової і життєвої хватки як франчайзера, так і субфранчайзера.

В угоді по розвитку території франчайзер передає ексклюзивні права

на розвиток якогось географічного району групі інвесторів. Інвестори, у

свою чергу, або розвивають свої власні франчайзи, якими вони володіють на

цій території, або підбирають франчайзі. В останньому випадку становище

інвестора як власника обмежено. У відповідь на право розвитку ексклюзивної

території особа, що володіє цим правом, платить франчайзеру внески і

зобов'язаний відкрити визначену кількість точок в обговорений період часу.

Власники відкритих франчайзі платять роялті і рекламні внески безпосередньо

франчайзеру. Особа, що володіє ексклюзивними правами, не має частки в цих

внесках, його частка є тільки в рентабельності індивідуальних франчайзов,

що він відкрив.

Договір франчайзингу є самостійним інститутом договірного права, хоча

законодавство України не виділяє цей договір як особливий вид договорів,

таких, як, наприклад, договір купівлі-продажу, договір оренди, договір

підряду. Цей договір носить комплексний характер і включає елементи,

характерні для договорів що різняться за метою, предметом і правовою

конструкцією. Порівнюючи договір франчайзінгу з ліцензійним договором можна

дістатися висновку що правове положення ліцензіара і ліцензіата схоже з

правовим положенням франчайзера і франчайзі, це стосується лише ліцензійної

частини договору; в іншому договірні відносини між франчайзером і

франчайзі значно ширше і різноманітніше.

Поряд з такими умовами як предмет договору, ціна, терміни виконання

в угоді про франчайзинг передбачається цілий ряд додаткових умов, що

встановлюють і конкретизують форми співробітництва франчайзера і франчайзі.

Включення чи не включення в договір цих додаткових умов і їх зміст з

юридичної точки зору цілком залежить від волі сторін, тобто потенційних

франчайзера і франчайзі. Сам предмет договору вимагає, щоб цілий ряд

аспектів не виявився упущеним, а одержав у ньому те чи інше відображення.

Тому, приступаючи до складання угоди, сторони повинні чітко усвідомити

собі, про що вони хочуть домовитися і що буде предметом їхнього договору.

Цим будуть визначені всі інші положення, що будуть включені потім в

остаточний текст угоди.

Договір франчайзингу є консенсуальним, вступаючи в силу з моменту

підписання його обома сторонами, що досягли згоди з усіх істотним умов

договору.

20. Умови міжнародної орендної угоди і обов’язки сторін.

Оренда - майнове наймання; договір, по якому власник (орендодавець)

передає орендарю в термінове володіння і користування майно (орендовані

активи), необхідне для самостійного ведення господарської діяльності за

відповідну (орендну) плату.

Договором про оренду може бути передбачена можливість викупу

орендованого майна.

Міжнародні орендні операції - надання в оренду майна, що перетинає

границю країни орендодавця. У залежності від їхньої тривалості розрізняють

довгострокову оренду - з наданням товарів в оренду на термін від 3 до 5

років, а по деяких видах устаткування - до 15-20 років, що одержала назву

лізинг; середньострокову - здачу, що припускає оренду товарів на термін від

1 року до 3 років, називану хайринг; і короткострокову - тривалістю від

декількох годин до одного року, іменовану рентинг.

Практично всі зовнішньоекономічні операції зв'язані з валютними

операціями. Валютні операції - це будь-які операції, пов'язані з переходом

власності й інших прав на валюту і валютні цінності. До таких операцій

відносяться здійснювані юридичними і фізичними особами угоди по купівлі-

продажу іноземної валюти, проведення міжнародних розрахунків по торгових і

неторгових операціях, надання кредитів в іноземній валюті й ін.

У міжнародній практиці широко поширені орендні операції - одержання

чи здавання в оренду, у тимчасове і виняткове користування на основі

орендного договору.

Основним елементом зовнішньоторговельної операції є угода, предметом

якої може бути купівля-продаж (постачання) товару, виконання підрядних

робіт, оренда, міна, відряджання фахівців, підготовка кадрів і ін.

На етапах підготовки, підписання і виконання контрактів контрагенти

укладаються значне число допоміжних договорів з консультаційними фірмами,

рекламними агентствами, комерційними посередниками, транспортно-

експедиторськими й іншими фірмами, а також здійснюють необхідні операції з

митними й іншими організаціями, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки. У

зв'язку з укладанням і виконанням одного основного контракту експортери й

імпортери укладають більш десятка додаткових договорів.

Зовнішньоторговельна практика виробила структуру й основні змістовні

елементи контракту купівлі-продажу. (торговий контракт:)

1. Контракт починається з визначення сторін, тобто з назви фірм або

організацій, що є контрагентами.

2. Предмет контракту визначає вид договору і короткий опис товару.

3. Базисні умови постачань визначають поділ між продавцем і покупцем

обов'язків, зв'язаних зі здійсненням постачань товарів.

4. Терміни постачання.

5. Кількість товару (у метричних одиницях, штуках, комплектах).

6. Ціна і загальна сума контракту.

7. Умови платежів.

8. Упакування і маркірування.

9. Якість товару.

10. Страхування.

11. Обставини нездоланної сили.

12. Санкції.

13. Арбітражні і судові розгляди.

14. Інші умови контрактів.

По контрактах підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується

передати іншій стороні (замовнику) товар і виконати певний комплекс робіт

відповідно до індивідуальних вимог замовника. У них передбачається повна

відповідальність підрядчика, включаючи здачу виконаної роботи замовнику,

фіксуються поетапні терміни виконання робіт, право контролю ходу робіт з

боку замовника, можливість застосування змінних цін з урахуванням зміни цін

на сировину, матеріали і ставок заробітної плати.

Контрактом на оренду оформляються відносини майнового наймання, при

якому орендодавець однієї країни передає орендарю іншої країни майно в

тимчасове користування за погоджену плату. У міжнародній торгівлі

застосовуються короткострокова оренда - рентинг (транспортні засоби,

туристичні й інші товари короткострокового користування); середньострокова

- хайринг (транспортні засоби, дорожньо-будівельні і сільськогосподарські

машини, різне устаткування); довгострокова - лізинг (конторське, будівельно-

монтажне і технологічне устаткування).

У контракті при зустрічній торгівлі основні і зустрічні зобов'язання

фіксуються в одному документі. Бартерні контракти передбачають безвалютний,

але оцінений обмін товарів (для забезпечення еквівалентного обміну).

Контракти з зустрічними закупівлями фіксують зобов'язання продавця закупити

у покупця приналежний йому інший товар у рахунок частини вартості

імпортованого товару.

Контракти на переробку давальницької сировини передбачають постачання

сировини в кількостях, що забезпечують одержання запланованих обсягів

продукту його переробки, а також покриваючі витрати на його переробку і

транспортування.

Контракти з комплекцією закуповуваного устаткування передбачають

комплектацію закуповуваного устаткування вузлами, деталями і частинами

вітчизняного виробництва.

Поряд з контрактами договірні відносини контрагентів міжнародних

економічних зв'язків у ряді випадків оформляються у вигляді угод.

Розрізняють два види угод у зовнішньоекономічній діяльності: ліцензійна

угода й агентська угода.

Під ліцензійною угодою розуміється передача права на використання

запатентованої промислової власності (винаходу, наукові відкриття,

промислові зразки - складова частина інтелектуальної власності) і/або “ноу-

хау” і взаємозалежних з ними науково-технічних і інших знань покупцю-

ліцензіатові продавцем-ліцензіаром за певну винагороду.

Існує три основних види ліцензійних угод: договір простої ліцензії,

договір виняткової ліцензії, договір повної ліцензії.

За договором простої ліцензії ліцензіар дозволяє ліцензіатові на

певних умовах використовувати предмет ліцензії, залишаючи за собою право

видачі аналогічних ліцензій іншим особам.

За договором виняткової ліцензії ліцензіар надає ліцензіатові

виключне право на використання винаходу чи секрету виробництва в межах,

обговорених в угоді, і ліцензіар уже не може надавати аналогічні за умовами

ліцензії іншим особам (фірмам). Це, однак, не позбавляє ліцензіара права на

самостійне використання предмета ліцензії, а також на видачу ліцензії іншим

особам (фірмам) на умовах, що не суперечать умовам першої угоди (найчастіше

обмежуючі умови відносяться до території використання ліцензії).

Зміст договору повної ліцензії полягає в тому, що ліцензіар уступає

ліцензіатові цілком усі права на використання винаходу (секретів

виробництва) протягом усього терміну дії договору.

Однією з основних умов ліцензійного договору (угоди) є умова про

виплату ліцензійної винагороди. У практиці прийняті дві форми виплати

винагороди: паушальний платіж і роялті.

Паушальний платіж являє собою виплату твердо зафіксованої суми

ліцензійної винагороди одноразово або в 2-3 прийоми.

Роялті - це ліцензійна винагорода у формі періодичних відрахувань

(частки від прибутку або суми продажів продукції, зробленої по ліцензуємій

технології). Ця форма використовується в переважній більшості ліцензійних

угод. Зустрічається комбінування цих форм виплати винагороди.

Агентська угода, що укладається між сторонами, торкається комерційної

частини їхньої діяльності. Письмова форма складання агентської угоди має ту

ж структуру, що і контракт, і має таку ж юридичну чинність. Сторона, що

доручає виконання робіт, послуг за агентською згодою, іменується

Принципалом, а сторона, що приймає на себе обов'язки по виконанню цих

робіт, послуг, іменується Агентом. Однією з основних умов агентської угоди

є умова про виплату Принципалом комісійної винагороди Агенту.

У контрактах, як правило, обмовляється конкретний пакет комерційних

документів, необхідний для успішної реалізації зовнішньоторговельної

операції. У загальному випадку продавець оформляє наступні документи:

комерційний лист, пакувальний аркуш, сертифікат про походження товару,

транспортні документи, страховий поліс, проспекти товарів. Звичайно

продавець представляє ці документи у свій банк для одержання оплати

товарів. Однак, процедура передачі документів банку-продавця банку-покупця

може призвести до затримки митного чищення в місці призначення. Тому

переважніше, щоб продавець відіслав ще один комплект комерційних документів

поштою або передав їхньому перевізнику.

Умовно-правовий договір звичайно містить такі положення:

1. Пропозиція по оренді, в якій узгоджуються вимоги до організації

орендної угоди та ліміт часу, протягом якого ця угода має бути укладена.

2. Умови оренди. В цей розділ входять основні показники угоди, як ось

назва майна, постачальник, ціна продажу, строк дії угоди, умови поставок,

платежів, сплата податків, внесків, зборів.

3. Зміст договору, в якому узгоджуються основні принципи оренди

(використання устаткування, можливість суборенди тощо).

На практиці перший пункт може виноситись у кінець договору, як

роз’яснення до основного тексту, а пункти 2 і 3 можуть об’єднуватися.

4. Умови прийняття договору. Тут зазвичай оговорюється строк дії

договору та початок його дії.

5. Умови відмови від договору та його розірвання. В цьому розділі

детально розглядаються умови, за яких розірвати договір може орендодавець,

орендар, їх дії, якщо договір розірвано через незалежні від них причини,

третьою особою. Передбачаються також можливі дії орендодавця і орендаря у

випадку незгоди з розірванням договору (штрафні санкції, арбітраж тощо).

6. Права і обов’язки орендаря в ході дії договору. Серед основних

прав, які зазвичай передбачаються орендними договорами у відношенні до

орендаря, можна перерахувати такі:

а) право висувати вимоги до державних та інших організацій в якості

власника майна;

б) право передати використання орендованого майна кінцевому

споживачу, якщо він таким не є, а також право суборенди;

в) право вибирати постачальника, незалежно від орендодавця, а також в

деяких випадках право вибору страхової організації, способу

транспортування, монтажу;

г) право висувати претензії до недоліків орендованого майна;

д) право переважного придбання орендованого майна;

е) право модернізувати орендоване майно (за умови повернення його в

попередньому стані або за згодою орендодавця);

ж) право розірвати договір при недотриманні його умов орендодавцем чи

іншими сторонами, які беруть участь в договорі, а також приведення

орендованого майна до повної непридатності;

з) право продовження орендного договору;

і) право визначення осіб, направлених як представників та покликаних

захищати його інтереси.

Можливі також і інші права, детально оговорені в договорах, але для

орендодавця, як для особи, що безпосередньо ризикує власним капіталом,

значно важливіше узгодити вимоги до орендаря — його обов’язки. Серед них

звичайно вказуються такі:

а) виплачувати всі орендні платежі без затримок, вирахувань та

утримань, пов’язаних з незалежними від орендодавця факторами;

б) зобов’язання підвищити орендні платежі за орендоване майно у

випадку зміни податків, зміни курсу валют, темпів інфляції тощо;

в) зобов’язання відшкодувати орендодавцю всі інші додаткові витрати,

пов’язані з проведенням орендної операції;

г) зобов’язання повернути орендоване майно по закінченні строку

договору;

д) зобов’язання узгоджувати всі виниклі за договором зміни, пов’язані

з орендованим майном (зміна строків поставок, реконструкція майна,

суборенда тощо) з орендодавцем;

е) зобов’язання виконати своєчасне прийняття орендованого майна;

ж) зобов’язання спонукати постачальника повернути орендодавцю

отримані від нього платежі у випадку відмови орендаря від договору;

з) зобов’язання виконати необхідні роботи по технічному

обслуговуванню і ремонту орендованого майна за свій рахунок;

і) зобов’язання повідомити орендодавця про місце розміщення

орендованого майна;

к) зобов’язання повідомити про можливе стягнення орендованого майна;

л) зобов’язання внести зміни в орендні платежі у випадку загибелі чи

зникнення орендованого майна, а також придбати нове майно замість

втраченого;

м) зобов’язання висунути претензії до страхувальників та інших третіх

осіб від своєї особи і від особи орендодавця;

н) зобов’язання надати необхідні для поставки орендованого майна

офіційні дозволи та ліцензії;

о) зобов’язання забезпечити страхування орендованого майна, включаючи

ризик, пов’язаний з транспортуванням.

7. Права і обов’язки орендодавця в ході дії договору. Орендодавець

зазвичай оговорює собі такі права:

а) право вимоги всіх зазнаних у зв’язку з здійсненням орендної

операції витрат, в т.ч. внесених ним платежів фірмі-постачальнику

орендованого майна;

б) право відмовитися від договору у випадку невиконання висунутих ним

вимог;

в) право відкласти виконання або відступити від договору, якщо не

виконуються договірні вимоги;

г) право передавати третій особі вимоги та інші права, які витікають

із договору.

В той же час орендодавець зобов’язаний виконати і ряд абсолютних

вимог, без яких укладання орендної угоди збоку орендаря втрачало б сенс.

Це:

а) обов’язок після прийняття орендного договору купити майно у

постачальника і передати його в оренду орендарю;

б) обов’язок передачі орендарю всієї договірної документації (в т.ч.

документації для внесення претензій), а також документації з експлуатації

майна, якщо останнє не зроблене постачальником;

в) обов’язок узгоджувати свої дії з постачальником, якщо умови

орендної угоди не узгоджені з умовами поставок орендованого майна;

г) обов’язок по обміну нового орендованого майна на місце старого;

д) обов’язок нести відповідальність за недопоставку чи несвоєчасну

поставку орендованого майна.

Взагалі, як показує досвід, узгодити в договорах обов’язки значно

важливіше, ніж конкретизувати права, оскільки обов’язки одного з учасників

є фактичними правами іншого.

8. Умовно-правовий договір зазвичай закінчується загальними

положеннями з оформлення договору, правами та повноваженнями осіб, які

представляють орендаря і орендодавця, умовами дії договору.

Результативність зовнішньоекономічної діяльності значною мірою

залежить від правильного вибору контрагента. Вивчення оперативної і

фінансової звітності фірм дає можливість виявити тенденції розвитку їх,

визначити їхній економічний і виробничий потенціал, оцінити науково-

технічний рівень продукції, що випускається, і конкурентноздатність. Аналіз

певних показників діяльності фірми дозволяє визначити її зацікавленість у

встановленні ділових відносин, виявити її платоспроможність і

кредитоспроможність.

Список літератури

1. Васильев Н.М. Лизинг: организация, нормативно-правовая основа,

развитие. — М.: 1997.

2. Довгань В. Франчайзинг путь к расширению бизнеса.- М.: Дело,

1991.

3. Стонер Джеймс А. Ф. Долан Едвін Г. Вступ у бізнес К. Видавництво

Європейського факультету фінансів, інформаційних систем,

менеджменту і бізнесу. 2000р.

4. Предпринимательство. Учебник М.: «Дело». 1999р.

5. Цивільне право України. Підручник. Книга перша. К.: «Юринком

Інтер». 2000р.

6. Журнал Предпринимательство, хозяйство и право И. Килимник «Договор

франчайзинга: анализ содержания» №9 вересень 2000р.

7. Журнал Галицькі контракти Андрій Миронюк, Олена Мозгова

Франчайзинг: за образом і подобою №24, червень 1999р.