Курсовая: Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

кризового стану:

· провести екоаудит з урахуванням зміни структури

землекористування у напрямі збільшення територій національних природних

парків, зон рекреації;

· визначити комплекс містобудівних заходів для досягнення

контрольних рівнів стану довкілля;

в) вжити заходів щодо ресурсозбереження:

· обмежити використання природних корисних копалин, потреба в яких

може бути

задоволена в результаті використання вторинних та поновлюваних ресурсів;

розробити і впровадити програми створення та виробництва нових

ресурсозберігаючих будівельних матеріалів і конструкцій;

г) вжити заходів щодо запобігання викидам і скидам забруднюючих

речовин:

· розробити комплексні програми впровадження безвідходних та

екологічно безпечних технологій;

· розробити і впровадити мобільну, легку, екологічно безпечну та

низькоенергоємну будівельну техніку та механізований інструмент;

д) розробити і втілити архітектурно-планувальні заходи, заходи

захисту окремих

об'єктів, заходи переорієнтування інфраструктури територій:

· вирішити питання першочергової деконцентрації прийняття

рішень в екологічному,

економічному і планувальному аспектах;

ж) розробити заходи щодо запобігання наслідкам аварійних ситуацій та їх

усунення у місцях з підвищеною щільністю населення.

Найнебезпечнішою в екологічному аспекті галуззю промисловості будівельних

матеріалів залишається цементна промисловість, підприємства якої

найбільше забруднюють довкілля. Тому треба створити спеціальну програму

істотного зменшення впливу підприємств з виробництва цементу на

довкілля.

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА В ЕНЕРГЕТИЦІ ТА ЯДЕРНІЙ ГАЛУЗІ

Теплова енергетика

Згідно з довгостроковою концепцією широкого розвитку теплоенергетики

на основі твердого палива, з метою докорінного оздоровлення екологічного

стану пропонується:

· впровадження нових технологій спалювання низькоякісного

вугілля в котлоагрегатах з циркулюючим киплячим шаром і з

внутрішньоцикловою газифікацією вугілля та використанням генераторного

газу в парогазових установках;

· застосування високоефективних парогазових установок, які

спалюють природний газ, під час модернізації діючих газомазутних ТЕС

(енергоблоків) та на новому будівництві;

· впровадження ефективних установок сіркоочищення під час

спорудження нових енергоблоків та реконструкції діючих ТЕС;

· застосування сучасних високоефективних установок

пиловловлювання на діючих

енергоблоках та під час спорудження нових енергоблоків;

· поліпшення якості твердого палива зі зниженням його зольності до 10

відсотків, а вмісту сірки - до 1 - 1,5 відсотка;

· розробка та впровадження систем очищення газів, що мають

звести до мінімуму

викиди в атмосферу пилу, сполук сірки, азоту, вуглецю тощо;

· здійснення програм щодо утилізації твердих відходів (золи,

шламів та пилу) для потреб будівельної індустрії;

· підвищення обсягів оборотного водопостачання до 75 - 80

відсотків загального його обсягу;

· створення замкнутих систем водопідготовки і гідрозоловидалення,

нефільтруючих золошламовідвалів;

· впровадження ефективних засобів утилізації осадів очищення води

в різних технологічних схемах;

перегляд екологічних нормативів та вимог залежно від можливостей

економіки та стану довкілля.

Основні принципи і завдання екологічної безпеки ядерних об'єктів

Екологічна безпека підприємств ядерної галузі має оцінюватися на всіх етапах

проектування, будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації. Наслідки

впливу таких підприємств слід визначати на весь життєвий цикл та з

урахуванням усіх видів небезпечних викидів(радіаційних, хімічних, теплових),

а також синергетичних ефектів.

Необхідно також враховувати вплив наслідків Чорнобильської аварії.

Основними принципами екологічної безпеки є:

· вибір місць розташування підприємств ядерної галузі з

урахуванням геологічних, гідрологічних, ландшафтних та

метеорологічних характеристик майданчиків, біогеоценозів, щільності

розміщення населення;

· науково обгрунтований вибір ядерних технологій, устаткування та

обладнання;

· зменшення впливу на здоров'я населення дії природних джерел

іонізуючого випромінювання;

· зменшення впливу на здоров'я населення і природне середовище інших

шкідливих чинників при роботі підприємств ядерної галузі в проектному

режимі;

врахування наявності спільного впливу підприємств ядерної та інших галузей

господарської діяльності людини на здоров'я населення та довкілля при

виборі їх місця розташування.

З метою обмеження впливу на довкілля різних видів забруднювачів

повинні бути розроблені система екологічних нормативів, які мають

також враховувати конкретні природно-географічні особливості регіону,

та заходи щодо зниження вмісту штучних радіонуклідів у біосфері.

Для створення та впровадження системи екологічних нормативів розробити єдині

екологічні нормативи різних чинників негативного впливу на довкілля,

зокрема, нормативи гранично допустимих скидів і викидів радіоактивних

речовин;

· організувати різні рівні моніторингу довкілля (локальний,

регіональний, національний) з метою вивчення і типізації екологічного

стану в Україні та створення бази даних, що дасть можливість проводити

аналіз та прогнозну оцінку стану довкілля.

Радіоактивні відходи

Створення і забезпечення умов функціонування системи безпечного

поводження з радіоактивними відходами вимагає:

· доробки або часткового перегляду нормативно-правової бази в

частині, що стосується забезпечення екологічної безпеки;

· науково-технічного обгрунтування безпеки поводження з РАВ з точки

зору дотримання екологічних нормативів з моменту утворення РАВ до

остаточного захоронення;

· розроблення наукових засад для вибору варіантів остаточного

захоронення РАВ.

Забезпечення екологічної безпеки під час поводження з РАВ має

складатися з:

· планування (наукове обгрунтування екологічної безпеки

поводження з РАВ,

прийняття законодавчих актів та нормативів, розроблення національних

програм);

· забезпечення екологічної безпеки на всіх стадіях поводження з РАВ

до захоронення(збирання, сортування і переробка РАВ, кондиціювання і

контейнеризація, проміжне зберігання, транспортування), оцінка

шкідливого впливу об'єктів з РАВ на довкілля та запобігання йому;

· розроблення науково обгрунтованих підходів до екологічної

безпеки приповерхневого і глибокого геологічного захоронення( вибір

ділянок та одержання вихідних даних; прогноз міграції радіонуклідів у

геосфері та біосфері, оцінка впливу на довкілля, створення систем

моніторингу);

зняття з експлуатації ядерних об'єктів та відновлення навколишнього

природного середовища(енергетичні та дослідницькі реактори, підприємства

ядерного паливного циклу тощо, оцінка впливу на довкілля, його

відновлення).

Пріоритетні завдання радіаційної безпеки

а) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення України.

б) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення

України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.

в) зменшення радіаційного навантаження на населення України від природних

джерел іонізуючого випромінювання.

г) створення системи радіаційного моніторингу.

Радіаційний стан в Україні формується під впливом підприємств ядерно-

паливного циклу (уранодобувна і уранопереробна промисловість та

АЕС), об'єкта "Укриття", об'єктів, призначених для поводження з

радіоактивними відходами, підприємств нафто-, газо- та вугільнодобувної

промисловості, а також наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З точки зору радіаційної безпеки районами посиленого контролю мають стати

регіони розташування атомних електростанцій та інших радіаційно небезпечних

об'єктів.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

В умовах, що склалися нині в Україні, стратегія системи

сільськогосподарського природокористування має передбачати:

· формування високопродуктивних і екологічно стійких

агроландшафтів;

· гармонійне поєднання механізму дії економічних законів і

законів природи в межах території з урахуванням лімітуючих чинників

навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічні ресурси та

ландшафти;

· впровадження вимог щодо екологічної безпеки в системі с/г

природокористування;

· забезпечення екологічно обгрунтованого поводження з

пестицидами та агрохімікатами;

· формування механізму економічної, адміністративної та

кримінальної відповідальності сільськогосподарських

природокористувачів за порушення екологічних вимог;

· розроблення природоохоронних заходів на основі вимог

міжнародного законодавства та підвищення його ролі в практиці

сільськогосподарського природокористування;

· створення системи економічних стимулів виробництва екологічно

чистої сільськогосподарської продукції на основі технологій біологічного

землеробства;

· підтримання сприятливого в екологічному відношенні довкілля,

інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного розвитку сільського

населення;

· виведення з користування малопродуктивних сільськогосподарських

угідь,

насамперед у регіонах з високою розораністю земель.

З метою досягнення цих цілей необхідно:

1. здійснити комплексну еколого-економічну оцінку (районування)

території України з

виділенням в її складі природоохоронних комплексів, у тому числі

територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель для

високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва та промислового

будівництва, а також забруднених районів для здійснення цільових

природоохоронних заходів;

2. забезпечити виконання Національної програми охорони земель на період

до 2010 року;

3. підготувати і впровадити галузеві схеми збереження та

відтворення земельних, водних, біологічних, зокрема рибних та лісових,

мінерально-сировинних та інших природних ресурсів;

4. здійснити землевпорядкування територій з урахуванням

екологічної ситуації,

що склалася, вилучення з обробітку радіоактивно і промислово

забруднених, дуже еродованих, вторинно заболочених, засолених і підтоплених,

екологічно уразливих земель;

5. створити водозахисні зони вздовж берегів річок, водосховищ, озер і

ставків, очистити їх від мулу, сформувати високоефективні гідрологічні

системи;

6. забезпечити активний перехід на біологічні методи ведення

сільського господарства та виробництво екологічно чистої продукції;

ТРАНСПОРТ

1) Автомобільний транспорт

Для поліпшення якості атмосферного повітря, треба здійснити заходи щодо

зниження до 2005 - 2010 валового обсягу викидів від автотранспорту більше

ніж на 40

відсотків, запобігти викидам свинцю, насамперед в курортних зонах і столиці

України - місті Києві.

З цією метою плануються такі основні заходи:

· вдосконалення положень у системі законодавства, що стимулюють

впровадження природоохоронних заходів;

· оснащення нових автомобілів ефективними системами і

пристроями зниження викидів (каталітична нейтралізація, автомати пуску і

прогрівання, системи уловлювання пари пального);

· збільшення парку автомобілів і автобусів, які працюють на

газоподібному паливному;

· припинення до 2005 - 2010 років випуску і використання

етилового бензину;

· виробництво пального та мастил, які зменшують негативний вплив

двигунів

внутрішнього згоряння на навколишнє природне середовище;

· розробка та впровадження нових типів двигунів внутрішнього

згоряння з підвищеними економічними характеристиками;

· розробка нових видів екологічно чистого автотранспорту з

використанням альтернативних джерел енергії;

Для розв'язання екологічних проблем на автотранспорті необхідно:

· забезпечити пріоритетність розвитку у великих містах України

пасажирського транспорту загального користування на електротязі з

послідовним скороченням автобусного сполучення;

· забезпечити жорсткіші екологічні нормативи щодо конструкції нових

моделей автомобілів та двигунів;

· розробити та впровадити систему сертифікації автомобілів та

двигунів на екологічну безпеку і контролю за їх відповідністю

сертифікатам;

· розробити комплекс технологій, методик та технічних засобів для

оцінки екологічної безпеки автомобілів при їх експлуатації;

· розробити комплекс технологій і технічних засобів для оцінки та

захисту довкілля від забруднення у виробничих зонах автопідприємств.

2) Залізничний транспорт

Для розв'язання екологічних проблем на залізничному транспорті

необхідно розробити:

· нормативні вимоги до рухомого складу щодо додержання

екологічних нормативів;

· методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю

підприємства залізничного транспорту;

· технології утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів та

інших відходів;

· методи зменшення викидів у повітря сипких вантажів під час

перевезення;

технології очищення забруднених вод після миття вагонів, локомотивів.

3) Авіаційний транспорт

Шкідливий вплив авіації на довкілля має глобальний і локальний

характер.

Глобальним є вплив авіації на озоновий шар атмосфери та пов'язані з цим

наслідки,

основні локальні - проблеми авіаційного шуму, забруднення викидами та

скидами шкідливих речовин в атмосферне повітря, підземних вод та грунту у

районі розташування аеропортів.

Для розв'язання екологічних проблем цивільної авіації насамперед слід

розробити:

· принципи та методи захисту повітря від забруднення двигунами

повітряних суден;

· принципи та методи захисту від електромагнітних полів

радіочастот аеропортів;

· технології захисту грунтів та води від забруднення стоками

аеропортів;

· оптимізаційні схеми керування повітряним рухом на трасі, в зоні

аеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля;

· методи кількісної інтегральної оцінки екологічного стану

підприємств авіаційного транспорту.

4) Водний транспорт

Розв'язання екологічних проблем водного транспорту передбачає розроблення:

· нормативних вимог до рухомого складу щодо додержання

екологічних нормативів;

· програми розвитку матеріально-технічної бази водного транспорту

з впровадженням комплексу прогресивних екологічно безпечних технологій та

засобів у галузях водного транспорту(флот, перевантажувальні комплекси,

водні шляхи, гідротехнічні споруди);

інформаційно-довідкової системи даних апаратно-програмного забезпечення

автоматизованого управління охороною довкілля.

· технології та технічних засобів для захисту від забруднення

повітря в зоні морських портів і судноремонтних підприємств;

· технології та технічних засобів для захисту від забруднення

акваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів;

· технології та технічних засобів для регенерації, знешкодження та

утилізації відходів основного виробництва на підприємствах морського

транспорту.

ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО

Метою державної політики в галузі є:

1) У водопровідно-каналізаційному господарстві:

· ліквідація диспропорції між потужностями систем

водопостачання та очищення

стічних вод населених пунктів;

· забезпечення очищення міських стічних вод відповідно до вимог

природоохоронних законів ;

· забезпечення якості води джерел водопостачання відповідно до

стандарту "Джерела централізованого господарсько-питного

водозабезпечення";

· утилізація осадів стічних та природних вод.

2) Тверді побутові відходи

Метою розв'язання проблеми санітарного очищення міст є формування

комплексу робіт щодо збирання, транспортування та знешкодження відходів

промисловими методами та використання цінних компонентів відповідно до вимог

охорони довкілля.

Основні завдання, необхідні для розв'язання проблеми, передбачають:

· впровадження нових технологій збирання побутового сміття і

селективного відбору цінних компонентів, а також промислових технологій

його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва;

· розроблення програм з питань промислового перероблення

побутового сміття.

3) Загальна програма дій у житлово-комунальному господарстві

Для вирішення екологічних проблем у житлово-комунальному господарстві

України насамперед необхідно:

· впровадити комплекс економічних, науково-технічних і правових

заходів щодо охорони та поліпшення стану водного басейну;

· розробити та впровадити правові та економічні важелі

регулювання раціонального водопостачання із застосуванням сучасних

систем обліку водоспоживання;

· оптимізувати використання та штучне поповнення підземних вод для

питного водопостачання;

· розробити перспективні схеми теплопостачання малих міст

України з метою визначення раціональних джерел теплопостачання споживачів;

· провести дослідження з визначення та оптимізації параметрів

роботи пилоочисного

устаткування і розробити конкретні рекомендації щодо захисту

повітряного басейну в місцях розташування асфальтобетонних заводів;

· забезпечити підприємства сучасною нормативною і

матеріально-технічною базою для здійснення комплексу робіт щодо збирання,

транспортування та знешкодження побутового сміття.

ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ

Одним із пріоритетних напрямів мінімізації накопичення промислових

відходів є повернення їх у виробництво з метою вилучення цінних

компонентів і використання їх як вторинних ресурсів. Розрив між обсягами

накопичення відходів і обсягами їх

утилізації та знешкодження поглиблює екологічну кризу. Водночас

відбувається невпинне зростання витрат на одержання первинної сировини

для промислового виробництва. Останнім часом до цих факторів додається

проблема ресурсної залежності України від зовнішніх джерел багатьох

видів сировини. Все це свідчить про важливість вторинного використання

ресурсів. . На сьогодні переважна більшість відходів або взагалі не

використовується, або використовується за найпростішими технологічними

схемами, які не забезпечують повної реалізації їхнього ресурсного

потенціалу.

Для вирішення проблеми промислових відходів Держава передбачае такі механізми:

1. визначення ресурсної цінності відходів і технологічних

можливостей їх комплексної переробки;

· виявлення можливостей заміни первинної сировини вторинною і

рециклювання;

· економічне обгрунтування напрямів та шляхів використання

відходів;

· створення системи ресурсозамкнутих територіально-виробничих

зв'язків на основі міжгалузевої кооперації, каскадне проектування

виробництва.

Як екологічно небезпечний чинник відходи є одним з найбільш значних

факторів забруднення довкілля. Їх розміщення потребує вилучення значних

площ землі, а транспортування та зберігання - великих витрат підприємств.

Найбільш токсичні відходи потребують спеціальних заходів щодо їх

знешкодження та захоронення. Тому зменшення обсягів відходів,

насамперед токсичних, полегшить їх знешкодження та зменшить шкідливий вплив

на довкілля.

2. зведення до мінімуму обсягів відходів внаслідок техніко-

технологічної реконструкції виробництв, більш повного та комплексного

використання сировини;

· зниження токсичності залишкових відходів та їх негативного

впливу на довкілля шляхом перетворення, знищення або надійної ізоляції;

· еколого-технологічного обгрунтування методів та шляхів

найефективнішого знешкодження небезпечних відходів;

· реабілітація, зокрема рекультивація, зайнятих та забруднених

відходами територій.

· створеннія екологічно безпечних, ресурсозберігаючих, маловідходних

та безвідходних виробництв і територіально-виробничих комплексів;

3 Організаційний аспект :

· розроблення концептуальних і програмно-цільових засад

проблеми відходів;

· створення науково-методичного забезпечення еколого-економічних

оцінок вторинного ресурсокористування, механізму економічного стимулювання та

нормативної бази;

· розроблення інформаційно-аналітичного апарату підтримки ресурсних

та екологічних завдань;

· створення комплексу адміністративних, правових, організаційних

та екологічних заходів щодо стимулювання утилізації та знешкодження відходів.

Для досягнення цілей екологічної стабільності у данному аспекті держава

передбачає:

· визначення обсягів і темпів утворення та дислокацію відходів;

· визначення складу та властивостей відходів;

· проблемно-орієнтовану класифікацію відходів за ресурсними

ознаками;

· розроблення нових і вдосконалення діючих технологій утилізації

відходів;

· розробити вимоги складування та зберігання відходів за

категоріями токсичності;

· розробити методи, засоби та технології знешкодження токсичних

відходів;

· створити регіональні полігони для знешкодження токсичних

відходів;

· паспортизація (інвентаризація) відходів і технологій,

створення кадастрів ;

· створення інформаційного і ресурсно-технологічного банку даних

про відходи;

· створення баз даних стосовно проблеми відходів і системи

підтримки прийняття рішень;

· розширення можливостей інформаційно-аналітичної системи та

створення її мережі як інструменту напрацювання рішень з проблеми відходів;

· розширення використання (замість щебеню, піску і цементу) золи

та золошлакових відходів ТЕС під час виготовлення бетону шляхом

будівництва установок роздільного вилучення залишків на теплових

електростанціях;

· збільшення в наступні 5 - 6 років у два рази виробництва

стінової кераміки з відходів вуглезбагачення, а також додавання їх у шихту на

діючих цегельних заводах;

· повна переробка кускових відходів деревини на тріски для

технологічних потреб, а також брикетування стружки і тирси для

використання їх як палива або для виробництва гідролізно-дріжджової

продукції;

· прийняття та введення в дію Закону України "Про відходи",

механізмів стимулювання утилізації та знешкодження відходів.

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається

системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають

природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Проводиться інвентаризація земель, закріплених за населеними пунктами,

промисловими підприємствами, підприємствами, установами та організаціями

транспорту, зв'язку, оборони, лісового фонду, інших земель та

виявляються площі,

що використовуються нераціонально або за нецільовим призначенням.

Визначаються землі, що належать до загальнодержавної та комунальної

власності, резервуються землі для науково-дослідних робіт та спеціалізованого

сільськогосподарського виробництва, природоохоронного, оздоровчого,

рекреаційного та історико-культурного призначення, створюється державний

реабілітаційний фонд земель з угідь, що потребують вжиття заходів

для відновлення їх родючості. Проводиться кадастрова оцінка

земель, розробляється науково-методична і нормативна документація з

визначення базових цін на землю, створюється державна система

управління якістю

земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного

управління, а також визначаються принципи розмежування обов'язків держави,

землевласників та землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів.

Впроваджується грунтозахисна

система землеробства з контурно-меліоративною організацією території, з

розширенням площ безполицевого обробітку грунту, щілювання ріллі,

смуговим розміщенням посівів і парів, першочерговим залуженням та

консервацією дуже еродованих та схилових земель.

Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є

поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких

спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія,

руйнування природної структури грунтів тощо. Зосереджується

увага на раціоналізації та реконструкції діючих зрошувальних систем для

створення на них таких технологій водокористування, які б

враховували рівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур та

зміну мікроклімату зрошуваних ділянок, забезпечення відповідних урожаїв без

деградації земель.

Для поліпшення меліоративного стану осушених земель потрібно:

· розробити науково обгрунтовані критерії оцінки наслідків

осушення на стадії його проектування і здійснення;

· у структурі посівних площ на осушених землях довести частку

посівів багаторічних трав до 50 - 60 відсотків;

Обгрунтування напрямів раціонального використання земельних ресурсів та

впровадження господарсько-технологічних заходів для відтворення їх

екологічної функції забезпечуватимуться:

· встановленням рівнів забрудненості грунтів викидами

промисловості та агрохімікатами, розробкою грунтово-екологічної типології

земель, нормативів кризового стану і параметрів екологічної стійкості

ландшафтів та районуванням території України за їх показниками;

· опрацюванням моделей грунтозахисного та меліоративного

землекористування в конкретних природно-кліматичних умовах,

проведенням відповідних проектно-пошукових робіт з урахуванням форм

землекористування;

створенням системи спостережень за станом земельних ресурсів та

прогнозуванням соціально-екологічних наслідків його зміни тощо.

ВОДНІ РЕСУРСИ

Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення

водних ресурсів та екосистем є:

· зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;

· досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і

водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;

· забезпечення екологічно стійкого функціонування водного

об'єкта як елементу природного середовища із збереженням

властивості водних екосистем відновлювати якість води;

· створення ефективної структури управління і механізмів

економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів.

Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс

заходів за такими пріоритетними напрямами:

1) охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;

2) екологічно безпечне використання водних ресурсів;

3) відродження і підтримання сприятливого гідрологічного

стану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод;

4) удосконалення системи управління охороною та використанням

водних ресурсів;

5) зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися

на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних заходів,

визначених Державною та регіональними програмами екологічного оздоровлення

водних басейнів.

Важливою умовою реалізації політики раціонального використання

та відновлення водних ресурсів та екосистем на найближчі роки є

необхідність виконання насамперед заходів, які не потребують значних

капітальних затрат, а саме:

· підвищення загальної культури виробництва;

· суворе дотримання технологічних норм споживання і

використання водних ресурсів;

· підтримання у належному стані діючих очисних споруд і

устаткування;

· запобігання аварійним ситуаціям;

· забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищення

забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за

станом забудованих територій міст;

· дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг

та водоохоронних зон; контроль за зберіганням та водні об'єкти;

· використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів,

детергентів, нафтопродуктів тощо з метою запобігання їх виносу у воду.

АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ

Першочерговими заходами, яких слід вжити для нормалізації екологічної

обстановки та стабілізації стану повітряного басейну, є:

· підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери за

рахунок зміцнення технологічної дисципліни на промислових

підприємствах;

· перегляд переліку основних забруднюючих речовин атмосферного

повітря, що нормуються;

· вдосконалення системи нормування викидів забруднюючих речовин.

З цією метою передбачається здійснити такі заходи:

· розробити стандарти якості атмосферного повітря, узгоджені з

міжнародною системою стандартів;

· створити нову систему екологічного нормування введенням

технологічних стандартів і нормативів утворення забруднюючих речовин

під час здійснення технологічних процесів;

· розробити технологічні нормативи на основні забруднюючі

речовини з урахуванням можливостей новітніх технологій;

· розробити цільові програми дій щодо поступового зниження рівня

забруднення повітря на короткотермінову, середньотермінову та

довготермінову перспективу для міст з підвищеним рівнем забруднення

атмосферного повітря;

· здійснити перехід до міжнародних стандартів і нормативів

якості атмосферного повітря.

РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ

Програма реабілітації та раціонального використання природних лікувальних

ресурсів передбачає:

1) розроблення документації, яка регламентуватиме якість природних

лікувальних ресурсів (державні стандарти на всі складові природних

лікувальних ресурсів);

2) розроблення та видання карти і кадастрів усіх природних лікувальних

ресурсів;

3) здійснення державної програми моніторингу якості сучасного стану і

використання природних лікувальних ресурсів;

4) забезпечення підприємствами, установами та організаціями незалежно від

форм власності, які експлуатують лікувальні ресурси, розроблення і

затвердження проектів округів і зон санітарноїохорони курортів,

ресурсів, технологічних схем раціональної

експлуатації, організації режимних спостережень і контролю;

5) розроблення методики визначення граничних і оптимальних курортних і

рекреаційних навантажень на території з урахуванням перспектив розвитку

курортно-рекреаційного будівництва;

6) здійснення наукових розробок стосовно оцінки перспективних рекреаційних

територій державного значення, картування і затвердження їх як зон

чи територій, що не підлягають приватизації;

7) проведення роботи з медичного зонування курортно-

рекреаційних територій України, а також складання територіальних

комплексних схем охорони довкілля основних курортно-рекреаційних

регіонів України.

3.

ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ

ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ,

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ.

Реалізація Основних напрямів передбачається в три етапи.

На першому етапі (1997 - 2000 роки) необхідно завершити і реалізувати

невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш

небезпечних джерел забруднення.

Основними завданнями цього етапу є:

· вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони

довкілля і раціонального використання природних ресурсів;

· розроблення і впровадження економічного механізму охорони

довкілля і раціонального природокористування;

· створення системи досконалого, повного та адекватного

контролю за екологічним станом довкілля з одночасним

запровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного

моніторингу;

· здійснення першочергових заходів для стабілізації стану

довкілля;

· розроблення і впровадження програм екологічної освіти,

виховання та екоінформування населення.

На другому етапі (протягом 10 - 15 років, починаючи з 1998 року)

планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм,

орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля

і його здатністю до відновлення.

Основними завданнями цього етапу є:

· оптимізація структури природокористування;

· екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;

· розроблення і впровадження в Україні системи державного

моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації,

прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо

ймовірних чинників шкідливого впливу.

На третьому етапі планується створити систему державного управління за

використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на

довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства.

Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося у 1996 році, а

більш широке - відповідно до темпів стабілізації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

· подальший розвиток системи державного моніторингу

навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи

оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля,

планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв

розвитку подій;

· належна координація раціонального використання природного та

соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників

на засадах сталого розвитку.

Внаслідок реалізації Основних напрямів державної екологічної політики буде

створено систему екологічно збалансованого управління розвитком

суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей

довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та

розвиток продуктивних сил країни.

Найбільш важливими наступними кроками в цій сфері будуть:

· розроблення та затвердження Верховною Радою Національної програми

збереження біологічного різноманіття;

· зміцнення правових, фінансових, інституційних, наукових, освітньо-

інформаційних та інших засад розвитку діяльності щодо збереження біологічного

різноманіття та забезпечення її координації шляхом створення відповідного

національного комітету;

· вжиття нагальних практичних заходів щодо охорони та відтворення

видів тварин і рослин, насамперед рідкісних і тих, що знаходяться під

загрозою зникнення та збереження рослинних угруповань;

· обгрунтування та створення національної екологічної мережі та

забезпечення її сумісності з аналогічними мережами сусідніх країн, розробка і

впровадження конкретних міжгалузевих проектів збереження біологічного

різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, які мають особливе

національне та міжнародне природоохоронне значення;

· подальший розвиток заповідної справи згідно з принципами

поліфункціональності замість абсолютних заборон та вжиття термінових заходів

щодо резервування цінних у науковому і природоохоронному відношеннях

територій для наступного заповідання та забезпечення відповідного охоронного

режиму з огляду на можливу приватизацію та подальше господарське використання

земель;

· забезпечення наукової підтримки діяльності, удосконалення системи

моніторингу, включаючи налагодження системи оперативного моніторингу на

основі встановлення індикаторів за станом біологічного різноманіття,

інвентаризацію природних ресурсів, ведення їх кадастрів на основі створення

банків даних та геоінформаційних систем, впровадження ГІС-технологій;

· подальше формування системи громадської підтримки, екологічної

освіти та інформування.

Україна виважено оцінює свою роль, місце і відповідальність за охорону

відкрита для діалогу та співпраці.

Міжнародна співпраця.

Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є досить

швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі, з рядом

держав Європи і світу.

Після підписання ” Конвенції про збереження біо- різноманіття “ Україна стала

Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи, міжнародних

природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного моря від

забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з 1996 року)

конвенції.

Планується приєднання до Бонської конвенції про охорону мігруючих видів диких

тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як важливі засоби

збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також до Конвенції про

міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою

зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які

витримують серйозну посуху чи опустелювання, особливо в Африці, Конвенції про

охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер.

Діяльність України в Раді Європи розширює її можливості щодо співпраці з цим

авторитетним міжнародним органом, зокрема при впровадженні Всеєвропейської

стратегії збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.

Слід відмітити, що в 1997 році Карпатський біосферний заповідник був першим в

Україні удостоєний диплому Ради Європи.

Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов'язків щодо вимог

Конвенції про охорону біологічного різноманіття є брак коштів. Важке

економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати наявні

можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження та відтворення

біорізноманіття в Україні. Тому актуальною є міжнародна технічна та фінансова

допомога для виконання конкретних проектів, що надається міжнародними

організаціями (Глобальний екологічний фонд, Міжнародний банк реконструкції та

розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненими країнами

(Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія, Великобританія, Швейцарія,

Франція, Австрія та ін.).

За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між

Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах

безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливі для збереження

біологічного різноманіття проекти:

"Збереження біорізноманіття Карпат". Вартість проекту - 500 тис. доларів США.

Термін виконання - 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був спрямований

на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат, передусім у межах

Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до нього територій;

"Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю". Вартість

проекту - 1500 тис. доларів США. Термін виконання - 1994-1998 роки. Метою

проекту є покращання управління природними ресурсами в дельті Дунаю,

розширення території природного заповідника "Дунайські плавні" та створення

на його базі біосферного заповідника;

“Підготовка Національної Стратегії/Плану дій та Національної доповіді з

питань збереження біорізноманіття” - 112 тис.доларів США. Термін виконання -

1997-1998 роки. Метою проекту є допомога Мінекобезпеки України в діяльності

щодо забезпечення розробки зазначених документів.

Питання збереження біологічного різноманіття є складовими міжнародної

Програми "Управління станом і захист Чорного моря", яка виконується за

підтримки Глобального екологічного фонду та в реалізації якої беруть участь

держави Чорноморського регіону, у тому числі Україна.

Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи

здійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів у

Центральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване сільське

господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й

України”(1996-1998 рр.).

довготермінової політики, що законодавчо буде закріплено в “Основних напрямах

державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища,

використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки,

затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 року (в 1-му читанні),

відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та постанові

Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Про концепцію збереження

біологічного різноманіття України”.

Діяльність України у сфері виконання обов’язків, взятих у рамках Конвенції

про охорону біологічного різноманіття , розроблено на основі переосмислення

національної політики і практики в цій галузі, опрацювання зарубіжного

досвіду та за активної громадської підтримки. Ця Національна доповідь

підготовлена Міністерством охорони навколишнього природного середовища та

ядерної безпеки України за участю центральних органів державної виконавчої

влади, наукових та громадських організацій, експертів та отримала схвалення

учасників міжнародної конференції “ 5 років після Ріо”, яка відбулась 10-13

червня 1997 р. в м.Євпаторія з ініціативи Всеукраїнського комітету підтримки

діяльності ЮНЕП (УкрЮНЕПКОМ).

Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний вплив

на визначення пріоритетів формування національної соціально-економічної і

екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу

інтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та

зростання її ролі та авторитету, сприяє вирішенню, в тому числі за фінансової

підтримки міжнародних організацій та розвинених країн, конкретних проблем

збереження біорізноманіття в регіонах, які мають особливе міжнародне і

національне значення, та подальшому розвитку науково-технологічного та

інтелектуального потенціалу України, розширенню можливостей використання в

українській і світовій практиці напрацьованого національного досвіду з

питань, що підпадають під дію Конвенції, використанню потенціалу наявних

національних інституцій та експертів для наукової та технологічної

міжнародної співпраці.

Висновок: Аналізуючи цю велику сукупність проблем , ми можемо зробити

дуже важливі висновки щодо екологічної дійсності нашої Держави , виявити

чинникі та особливості життедіяльності та природокористування.

“ Базовими ” недоліками України на сучасному етапі е складні, многогранні

фактори, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі

економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання , і тому

вони потребують особливої уваги, особливих рішень , тобто системного

розв’язку з боку Держави. Цими факторами є:

· макроекономічна політика, яка примушуе суб’ектів господарювання до

экстенсивного використовування природних ресурсів;

· Інвестиційна политика, яка ориентована на розвиток ресурсомістких

секторов економіки;

· помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс,

сільске господарство, лісове господарство та інше);

· нестабільне законодавство;

· відсутність прав власності на природні ресурси;

· відсутність еколого-збалансованної довгострокової економічної

стратегії;

· на регіональному і локальному рівнях недолік прямого та не прямого

ефекту від охрани довкілля (економічного й соціального), “ глобальних

прибутків “ ;

· інфляція, економічна криза й нестабільність економіки заважають

здійсненню довготривалих проектів, к числу яких відноситься більшисть

екологічних проектів;

· природно-ресурсні властивості експорту;

· існування дійсно великого стимулу до отримання значних й швидких

прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );

· відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.

Для розв’язання цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України

постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного

різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма

дій на 1998-2015 роки. Основними завданнями діяльності в цій сфері є:

збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем,

середовищ існування окремих біологічних видів та компонентів ландшафтів;

сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів;

мінімізація прямого та непрямого негативного впливу на екосистеми, їх

компоненти та комплекси; підвищення рівня інформованості населення з питань

біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності

щодо його збереження; посилення відповідальності підприємств, організацій,

установ і громадян, діяльність яких пов’язана з використанням природних

ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічного

різноманіття.

У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні

правові, фінансові, організаційні, науково-методичні та інформаційно-освітні

засоби. При цьому основними напрямами діяльності щодо збереження біологічного

різноманіття є: досягнення економо-екологічної збалансованності, структурна

перебудова економіки, поглибле удосконалення законодавства та культури

природокористування, збереження та поновлення екосистем, а саме:

збереження та відновлення прибережно-морських та морських, річкових і

заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських

екосистем ; збереження видів та популяцій; екологічне оздоровлення

урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської

діяльності; екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів діяльності

в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному господарствах;

створення національної екологічної мережі (системи "зелених" коридорів) як

складової частини європейської екологічної мережі.

Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за використання

природних ресурсів, кошти підприємств, установ та організацій, державний

бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та інші джерела.

Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання заходів, планів

дій є система органів Міністерства охорони навколишнього природного

середовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства,

діяльність яких пов’язана з охороною та використанням природних ресурсів.

Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників,

національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного

профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітні передумови

втілення програми.

Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівну тенденцію до

знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню засад

збалансованого розвитку та невиснажливого природокористування, а також

реформування економічної системи і перехід до ринку повинен не тільки

підвищити ефективність національної економіки, а й сприяти ліквідації

субсидій на використання таких природних

ресурсів як енергія, корисні копалини і вода та поліпшенню стану довкілля

завдяки застосуванню жорстких заходів щодо відповідальності за

масове нераціональне використання природних ресурсів.

Для врахування екологічних вимог у ході розгортання приватизаційних

процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит.

Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме одержанню основних

даних про несприятливі з точки зору

екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань у

короткотерміновий період. Вдосконалення діючого економічного механізму

природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних

джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових

відносин має стати органічною складовою системи управління і регулювання

економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу

країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних,

податкових, кредитних тощо).

Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до

ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:

Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

бюджету Автономної Республіки Крим;

фондів охорони навколишнього природного середовища всіх

рівнів;

власних коштів підприємств;

іноземних надходжень та інвестицій;

інших позабюджетних коштів.

Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення

природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися розвиткові

економічного механізму природокористування. Головними складовими

елементами економічного механізму

природокористування мають бути:

· плата за спеціальне використання природних ресурсів;

· плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші

види шкідливого впливу на довкілля;

· система фінансування і кредитування природоохоронних

заходів(державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти

підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);

· екологізація податкової і цінової систем;

підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.

Залученню іноземних інвестицій для здійснення

природоохоронних програм та проектів в Україні повинно сприяти:

· активна інтеграція України в європейські та світові

природоохоронні процеси;

формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних

інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та

використання природних ресурсів.

Важливе значення для здійснення механізму залучення іноземних інвестицій має

щорічний збір Европейського банку реконструкції та розвитку на якому Україна

має дійсну нагоду отримати статус повноцінного партнера, приймати участь у

глобальних проектах, а також реалізувати свої можливості. На цьому зборі

буде представлена велика кількість соціально- економічних проектів , значну

частину яких складатимуть екологічні. Найважливійшим та першочерговим серед

них є проект фінансування ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС та

подальшего припинення її функціонування.

1. На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можно

розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові,

кваліфікаційні ресурси , значний відрізок часу. Все це повинно

прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості

притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є.

2. Проаналізувавши всю складність проблеми , виявивши чинники, а також

враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природозахісні проекти має

тенденцію до скорочення , ми можемо зробити прогноз з великим рівнем

імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще.

3. Розроблені механізми державного природокористування, деякі правові та

господарчі переваги ринкової економікі , прогресивні напрямки ОХОРОНИ

ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ

ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ значною мірою

лишуться лише як вдалі проекти із за відсутності фінансування, бажання, а

також тому що екологічне питання не є досить важливим для нашого сучасного

суспільства , особливо на стадії первинного накопичення капіталу.

Список використованої літератури:

1. “ Основи загальної екології “ Г.О. Білявський.

2. “ Екологічна експертиза , право та практика “ Андрейцев Ю.І.

3 . “ П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про Основні напрями державної політики України у

галузі охорони довкілля, використання природних

ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “.

4. “ НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ “.

5. “ Навколишне середовище та розвиток “ . Воронов А. К.

Страницы: 1, 2, 3