РУБРИКИ

Диплом: Місце України в глобалізаційних процесах

   РЕКЛАМА

Главная

Логика

Логистика

Маркетинг

Масс-медиа и реклама

Математика

Медицина

Международное публичное право

Международное частное право

Международные отношения

История

Искусство

Биология

Медицина

Педагогика

Психология

Авиация и космонавтика

Административное право

Арбитражный процесс

Архитектура

Экологическое право

Экология

Экономика

Экономико-мат. моделирование

Экономическая география

Экономическая теория

Эргономика

Этика

Языковедение

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка E-mail

ПОИСК

Диплом: Місце України в глобалізаційних процесах

Диплом: Місце України в глобалізаційних процесах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ

Кафедра міжнародних відносин

і зовнішньоекономічної діяльності

Спеціальність 6.050 100 “Міжнародна економіка”

Робота перевірена і

допущена до захисту

зав. кафедрою к.ф.н.

Гайворонюк Н. В.

(підпис,дата)

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

НА ТЕМУ: МІСЦЕ УКРАЇНИ В ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

Студентки IV курсу

бухгалтерсько-економічного факультету

Медведєвої Олени Антонівни

Науковий керівник

Гайворонюк Н. В.

Львів 2002

Зміст

ВСТУП..........................................................................2

Розділ 1. ГЛОБАЛІСТИКА В СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЦІ..........................4

1.1. Сучасні теорії глобалістики..............................................4

1.2. Глобалізація як об’єктивна тенденція економічного і

соціального рзвитку...........................................................12

Розділ 2. СУЧАСНА ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА................20

2.1. Глобалізація економічних процесів........................................20

2.2. Розвинуті країни та їх роль у глобалізації...............................32

2.3.! Інтеграція України в сучасну економічну систему.........................41

Розділ 3. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СИСТЕМУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ЯК

ФАКТОР БЕЗПЕКИ

РОЗВИТКУ.....................................................................

.........................37

3. СВІТ І УКРАЇНА: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ГЛОБАЛЬНОГО

ТА НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ....................................................58

ВИСНОВКИ.....................................................................

.......................

SUMMARY......................................................................

........................

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ........................................

5-45

ВСТУП.

Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об'єктивна

закономірність розвитку людства привертає все більшу увагу дослідників як у

країнах Заходу, так і в країнах Сходу. В наш час формується нова галузь науки

— глобалістика, яка є молодою і міждисциплінарною. Вона, в її сучасному

розу­мінні, бере свої витоки з 60—70-х років XX століття. До середини 90-х

років ця наука трактувалась в основному обмеже­но, лише як вчення про

глобальні проблеми сучасності — природ­ні та суспільні.

Головними глобальними вважались проблеми: екологічна, ене­ргетична,

сировинна, продовольча, демографічна, міжнародна без­пека. Особливого

розвитку глобалістика як наука не отримувала, оскільки вона не мала єдиного

об'єкта і предмета досліджень, а та­кож єдиної методології. Кожна глобальна

проблема вивчалась окремо: екологія — екологами, економіка — економістами,

соціо­логія — соціологами. До середини 90-х років серйозного науково­го

взаємозв'язку глобальних проблем, їхньої єдності, “контактних зон” між ними

не було. Тому не було і глобалістики як науки в по­вному розумінні цього

слова. Формування сучасних основ гло­балістики розпочалось у 80-х роках XX

століття.

Головним завданням сучасної глобалістики як ми його розуміємо в результаті

проведених досліджень, є не лише розкриття сутності, закономірностей і

тенденцій глобалізації, а й пошук методологічних основ та розробка концепцій

міжнародних антикризових стратегій, які в свою чергу були б базовими для

роз­робки національних стратегій розвитку в умовах глобалізації.

На межі XX—XXI століть світове співтовариство переходить до нової ери — ери

глобалізації розвитку. Ця ера відкриває для людст­ва не лише нові, небачені

досі можливості розвитку і якісного зрос­тання, але й нові загрози, проблеми

і глобальні конфлікти. Якщо світ хоче не лише виживати, а й домагатися нового

рівня розвитку для всіх країн, він повинен шу­кати нових шляхів подолання

криз і конфліктів. Тому сьогодні вже немає сумніву, що перед людством

об'єктивно постали глобальні проблеми XXI століття, невідкладні проблеми

глобальної організації світового устрою і, навіть, прийня­тного для всіх

держав глобального управління (Global Governance).

Світовий досвід другої половини XX століття показує, що ніякі специфічні умови,

особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не

можуть ані відмінити, ані від­класти дію об'єктивних законів глобалізації

розвит­ку. Країни, які виявляться неспроможними зайняти місце в системі

світової глобалізації, неминуче опиняться під її “колесами”. Таким є закон

сучасного розвитку — закон глобалізації. Глобалізація світового розвитку не є

чимось таким, що впало на голову людства зненацька. Історично світ

глобалізується і інтегрується в процесі всього періоду його розвитку.

На наших очах у світовій економіці відбуваються ґрунтовні зміни. Людство

послідовно відходить від моделі світу, в якій національна економіка окремих

країн була досить ізольованою від решти світу бар'єрами, що стояли на перешкоді

міжнародній торгівлі та зовнішнім інвестиціям, відстанню, часовими поясами,

мовними бар'єрами, а також особливостями національного законодавства, культури

й бізнесу. Людство рухається до такої моделі світу, де економіки окремих країн

функціонують у рамках єдиної, взаємозалежної світової економічної системи. Цей

процес прийнято називати глобалізацією. Тенденція до створення

інтеґрованої економічної системи спостерігається уже впродовж багатьох років,

проте останнім часом темпи змін значно прискорились, і, схоже, вони

зберігатимуться і в перші роки XXI століття.

Швидке формування глобальної економіки сприяє виникненню низки можливостей

для бізнесу, як великого, так і малого. Воно дає змогу підприємствам

збільшити обсяги своїх надходжень, скоротити витрати й підвищити прибутки.

Хоч формування глобальної економіки дає новим, та вже діючим підприємствам

цілого світу досить широкі можливості, воно призводить також і до виникнення

певних проблем, навіть небезпек, з якими підприємцям раніше навіть не

доводилося стикатись.

Розділ 1. ГЛОБАЛІСТИКА В СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЦІ

1.1. Сучасні теорії глобалістики

У теорії сучасної глобалістики, яка до кінця ще не сформована, намітились

деякі стійкі зміни глобальності і глобалізації, які заслуговують на пильну

увагу. Серед них конце­пції Римського клубу, що стосуються межі зростання,

сталого роз­витку, універсального еволюціонізму, мітозу біосфер, контролю

глобального розвитку, світ-системного аналізу. Саме ці концепції є основою

для подальшого розвитку теорії і методології глобалісти­ки і глобалізації.

Про існування і дію об'єктивного закону глобалізації, як історичного явища і

процесу, думали та інстинктивно здогадувались і писали ще деякі наші ве­ликі

попередники, починаючи з XV, особливо XIX століття. Так, М. Драгоманов ще

наприкінці XIX століття писав: «Уся практична мудрість людська може бути в

тому, щоб убачити на­прямок руху світового, його міру, закон і послужитись

тим рухом. Інакше той рух піде проти нас, розчавить нас». Ці слова є дуже

актуальними для сучасної України, яка, ставши незалежною державою, ще не має

ані національної стратегії, ані глобальної орієнтації, ні програми регіональної

реінтеграції з Європою.

Наприкінці 90-х років з'явились спроби підбити певні підсумки розвитку

сучасної глобалістики як науки. В центр дискусій у сучасній глобалістиці

ініціатори дискурсу поставили Римський клуб і його концепції стабільного,

сталого розвитку. Нам важко погодитись із такими твердженнями, бо вони

фактично обмежують можливості розвитку концепцій глобалістики доповідями

Римського клубу. Але ж дослідження глобальних проблем і розробка стратегій

глобалізації велась і веде­ться і поза рамками Римського клубу.

Разом із тим великий інтерес викликають концепції сучасної глобалістики, в

рамках яких працюють відповідні наукові школи і організовані наукові колективи.

Основних шкіл — шість. Перша представляє концепцію «Межі зростання».

Проблема меж еконо­мічного зростання лежить в основі тематики доповідей

Римського клубу (1968). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як

ке­рівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спіль­ними

труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що

глибинною першопричиною цих труднощів є глобальні системні ефекти.

Локальні зусилля щодо їхньо­го подолання є безсилими. Звідси виник відомий

заклик: «Мис­лити глобально!».

Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах мо­делювання світової

економічної динаміки. При цьому брались п'ять взаємопов'язаних змінних величин:

населення, капіталовк­ладення, використання невідновлюваних ресурсів,

забруднення навколишнього середовища, виробництво продовольства. Була висунута

робоча гіпотеза про дисфункціональність глобальної системи. В

ході її перевірки автори дійшли висновку, що при збереженні існуючих тенденцій

зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та

економічної екс­пансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що межі

зростання вбачаються не стільки в планетарно-ресурсних обме­женнях, скільки у

внутрішніх обмеженнях світового людства — панування і жорстокий егоцентризм

глобальних корпорацій, ар­хаїчний суверенітет все більш чисельних держав та

їхня конфлік­тна конкуренція, егоїстичний дух елітаризму і зверхності

цивілі­зації Заходу, дезінтеграція людського співтовариства. Надаючи особливого

значення людині, А. Печчеї запропонував глобальну програму Нового

Гуманізму, суть якої саме в «людській рево­люції», в інтеграції людей

світу, в формуванні світової людської спільноти, здатної до колективних зусиль

по плануванню і керу­ванню заради спільного майбутнього людства, оскільки

альтер­нативою може бути відсутність будь-якого майбутнього. І сьогодні ця

глобальна стратегія гуманізму не втратила свого значення. Ми вважаємо її

альтернативою ідеології та стратегії «нелюдської глобалізації», яку нав'язують

світу деякі лідери си­лової глобалізації в інтересах елітарних країн.

Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку»

. Вона розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх

спостережень (Вашингтон, США), який провів ряд проектів «Стан світу».

Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку використала цю

глобаль­ну концепцію для підготовки доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.).

Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолю­цію «Екологічна перспектива

до 2000 року і надалі» (1987 р.), згід­но з якою сталий розвиток повинен стати

керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій

та установ.

Визнаючи висновок про існування планетарних меж еконо­мічного зростання,

представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і

недорозвиненість традиційного людсь­кого суспільства як причину і наслідок

надмірного демографіч­ного зростання. Критичний поріг сталого зростання

світового сус­пільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше

ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування гло­бальних

екосистем. Необхідно, як вважають прибічники цієї тео­рії, зупинити глобальний

демографічний вибух в країнах, що роз­виваються, і піддати критиці концепції

економічного зростання західного типу.

Дещо однобічний екологічний ухил цього напряму призводить до його відомої

обмеженості. Разом із тим приваблює запропонована поступовість, поетапність,

еволюційність змін. Вищою метою про­грами сталого розвитку її ініціатори

бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в

елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному

просторі і на довгу перспективу. Ця школа глобалістики може вважатись

передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки і яка

прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у

процесах глобального розвитку. Цей напрям є актуальним і сьогодні. Ми

підтримуємо його в наших дослідженнях.

Школа універсального еволюціонізму в глобалістиці розвива­ється під

керівництвом академіка Н. Мойсеева на базі ноосферного вчення В.Вернадського.

Піддаються критиці доповіді Римському клубу за їх розумін­ня пасивної ролі

природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства. Глобальну

природу слід розглядати як самооргані­зовану систему, реакція якої хоч і

непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але

неминуча в довго­строковому плані. Ініціатори концепції закликають

враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.

Ця школа є антагоністичною щодо концепції сталого розвит­ку, вважаючи останню

«опаснейшим заблуждением современности», а розмови про сталий розвиток

нагадують глобалістам-еволюціоністам поведінку страуса, що ховає голову в

пісок.

Сумісний розвиток глобального людського суспільства і біо­сфери може бути

цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефектив­ним. У результаті конструктивної

коеволюції може бути сформо­вана ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна

цивілізація, яка відкриває шлях до якісно нового розвитку. Цю школу

називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію

глобальних рішень і компромісів. Ця школа розробила і запро­понувала моделі

глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і «ядерної зими», а також

соціологію глобального комп­ромісу. Доведена можливість світових угод

кооперативного типу, що об'єднують зусилля і ресурси суверенних держав для

вирі­шення планетарних завдань. Запропонована концепція «Глобаль­них інститутів

згоди», які можуть добиватись стабільних і ефек­тивних компромісів. Ми

вважаємо, що положення школи універ­сального еволюціонізму органічно ввійдуть в

парадигми глобаліс­тики ноосфери.

Школа мітозу біосфер, з точки зору вчених, не має прямого відношення до

глобалістики. Але її вважають важливою при пе­реході до практичної діяльності

по раціоналізації взаємодії світо­вого людства з навколишнім середовищем.

Неурядовий міжнаро­дний Інститут екотехніки (М.Нельсон), що представляє цю

школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції. Генезис пара­дигми Інституту

екотехніки обумовлений практичними потреба­ми космонавтики в створенні штучних

біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея в тому, щоб досягнуті

результати ви­користовувати для покращання земної біосфери і для формуван­ня

ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під

техносферою розуміють «глобатех» — тип нової культури, що має ареалом

розповсюдження весь планетарний ри­нок. Факт експансії «глобатеху» в Космос

означає, що повна еко­логічна рівновага можлива лише при виході за межі земної

біо­сфери в Космос. На цій підставі ноосфера перетворюється на важливий фактор

еволюції Всесвіту.

Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані почала реалізацію

програми «Моделювання глобального розвит­ку» з метою створення системи моделей

альтернативного гло­бального розвитку і рекомендацій по вибору оптимальних

управ­ляючих стратегій. При цьому значна увага надавалась соціальним проблемам.

Пропонується розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і

методології. Перехід до інформацій­ного суспільства розглядається як

магістральний шлях вирішення глобальних проблем. З позицій сьогодення

запропонований авто­рами класовий підхід до глобалістики здається наївним, як і

його «радянська суб'єктність» глобалістики.

Школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США) роз­робляє парадигму,

в центрі якої розвиток економік, історія сис­тем і цивілізацій. Кінець XX

століття розглядається як криза пе­реходу від капіталістичної світ-системи,

домінуючої на планеті з 1500 року, до поки що невизначеної посткапіталістичної

системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма

глобальної системи, яка безупинно розвивається у взає­модії ядра

(«золотий мільярд»), напівпериферії і периферії світу. Для неї характерні

циклічні кризи з періодичністю 50—100 років. Це нагадує довгі економічні хвилі

М. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції

«глобальної соціалі­зації» майбутнього розвитку, висунутою Міжнародною

соціоло­гічною асоціацією (1994). Закономірностям глобального соці­ального

розвитку приділяється все більша увага.

Таким чином, сучасна глобалістика не має і очевидно не ма­тиме в близькому

майбутньому якогось єдиного напрямку. Ландшафт сучасної глобалістики створює

ве­ликі методологічні проблеми. Як уже зазначалось, кожна з пара­дигм є

орієнтованою на конкретну наукову дисципліну, а не на їх синтез. В останній

період став помітним ефект інтерпарадиг-мальної рефлексії, що на основі

якогось базового спільного концепту (ноосфера) зв'язує різні парадигми. Це

вселяє надію на принципову можливість розробки інтегрованої парадигми

глоба­лістики в майбутньому.

Зміст окремих напрямків ще залишається під тиском відпо­відних філософських

доктрин: лібералізму, марксизму. Систем­ний комплексний підхід ще не набув

статусу обов'язковості для всіх концепцій і парадигм. Більш того, існує певна

цивілізаційна самоізольованість сучасних парадигм глобалістики, оскільки

діапазон рефлексивної комунікації в сучасній глоба-лістиці є обмежений

християнським світом, який є також поділеним. Тому включення до комунікації

конкуруючих цивіліза­цій відкриває можливості для створення більш

життєздатних систем глобалістики.

За своєю природою глобалістика — міждисциплінарна наука. Міждисциплінарний

підхід повинен стати важливим методологі­чним принципом глобалістики.

Сьогодні вже можемо говорити не тільки про формування загальних основ теорії

глобалістики і про такі її основні напрями як економічна глобалістика,

політич­на глобалістика, соціальна глобалістика, екологічна глобалістика,

глобальна прогностика та інші. Намітилась тенденція посилення взаємозв'язку,

єдності цих напрямів, що говорить про становлен­ня інтегрованої науки.

До межі XX і XXI століть ця наука стала вже «великою» нау­кою, бо великого

значення набули соціальні світові замовлення на вивчення процесів, наслідків

і загроз глобалізації розвитку і на пошук шляхів і механізмів управління

процесами глобалізації.

Глобалізація світу і його розвитку реально стала головною проблемою в порядку

денному людства на XXI століття. Небаче­ні раніше можливості, які відкриває

глобалізація і смертельні за­грози, які вона в собі несе, — це органічно

пов'язаний об'єкт до­сліджень цієї світової науки.

Тим більш важливим є сучасне визначення глобалістики, її пред­мета, об'єкта і

методів, її змісту, її прикладної та прогностичної функції. До середини 90-х

років XX століття, визначаючи суть гло­бальних проблем, дослідники

стверджували, що до їх складу відно­сяться «проблеми, що виникають у

результаті об'єктивного розвит­ку суспільства, які створюють загрози всьому

людству і вимагають для свого вирішення об'єднаних зусиль всього світового

співтова­риства». Тобто трактування глобальних проблем і глобалізації було

обмеженим і, в головному негативним з боку загроз.

Про глобалізацію як нову небачену в історії людства можли­вість розвитку мало

хто з дослідників говорив взагалі. За останні п'ять років ми бачимо гігантські

масштаби розвитку глобалізації і глобальної інтеграції. Замовчувати

глобалістику як науку вже не­можливо. Вона повинна стати одною з головних наук

сучасності. Тут вона перегукується зі вченням про ноосферу В. Вернадського.

Немає сумніву, що XXI століття — це початок ери глобальної ноосфери.

З'явились «нові контури глобалістики», безмірно зрос­ла відповідальність

глобалістів-дослідників за підготовку глобаль­них рішень і політиків за їх

практичну реалізацію.

Сучасні процеси глобальізації демонструють нові внутрішні суперечності. Серед

них одне з головних питань - це протиріччя між інтересами економічного

розвитку і зростанням та захистом навколишнього середовища. Багато країн

підійшли до такого рівня економічного розвитку, коли без вирішення проблем

екологізації виробництва, екологічної безпеки будь-яке подальше нарощування

масштабів виробництва стає контрпродуктивним і перетворюється на одну з

найбільш сильних стратегічних загроз. Чорнобильська катастрофа - найбільш

серйозне попередження людству про можливі глобальні екологічні катастрофи.

Узгодження економічних стратегій розвитку з екологічними на глобальному рівні

- це велике завдання XXI століття.

Здатність країн розв'язувати одночасно складні питання розвитку економіки і

екологічної безпеки значною мірою залежить від того, чи є це питання

притаманним лише для окремих країн і регіонів, чи воно є феноменом

глобального порядку. Незважаючи на всі особливості країн, їх економічних

систем, структур господарства, ступенів навантаження навколишнього

середовища, цей феномен є глобальним.

Сьогодні в світі переважає точка зору про несумісність швидкого економічного

розвитку і зростання з успішним поліпшенням навколишнього середовища. Кожна

країна повинна платити за задовільні умови навколишнього середовища, що

неминуче уповільнює темпи економічного зростання. В останній період США

виділяють приблизно 2,5% свого національного доходу на захист довкілля, а

країни - республіки колишнього СРСР - лише від 0,5% до 1%. І в одному, і в

другому випадку інвестиції в екологію є недостатніми, подальше їх нарощування

є надзвичайно складним, особливо для країн колишнього СРСР, які проходять

стадію зміни економічних систем з тоталітарних на ринкові.

Вчені вважають, що вихід може бути знайдено лише на шляху інтеграції

економічних і екологічних концепцій, стратегій розвитку. Потрібно знайти

механізми захисту навколишнього середовища і в екологічних стратегіях перейти

від стримування розвитку виробництва, заборони, штрафів за заподіяну шкоду до

екологізації технології виробництва, до упередження шкоди.

Виникає переконання, що заходи, спрямовані на поліпшення навколишнього

середовища, можуть і повинні сприяти розробці нових, високих технологій. А

через це підвищенню продуктивності праці та конкурентоспроможності

виробництва, - зростанню економічного нагромадження ресурсів і коштів. З

точки зору структурних стратегій екологізація виробництва стимулює розвиток

нової галузі промисловості - виробництво обладнання для контролю за станом

навколишнього середовища. Йдеться про виникнення індустрії екологічного

захисту. Обидва напрями сприяють економічному зростанню. Вони можуть стати

самостійними додатковими джерелами інвестиційних ресурсів і відносно зменшити

екологічне інвестиційне навантаження, яке сьогодні досягло близько 25% від

загальних інвестицій. І на глобальному рівні і на рівні національних

стратегій уникнути або обійти екологізацію виробництва і екологізацію

економічного розвитку вже неможливо. Міжнародна екологічна безпека не має

національних або регіональних кордонів. Тому національні інтереси бідних і

багатих країн щодо поліпшення екології в принципі збігаються. Це може стати

ще одним фактором глобальної інтеграції заради виживання, розвитку і

прогресу. Сьогодні надзвичайно важливо поглибити дослідження зв'язку

міжнародної екологічної безпеки і світової економіки.

1.2. Глобалізація як об’єктивна тенденція економічного і

соціального розвитку

Сьогодні перед суспільством стоять якісно нові завдання. Слід на­самперед

визначити основні постулати, так би мовити кредо су­часної глобалістики. З

точки зору вчених основними з них є такі:

— світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;

— глобалізація світу — це об'єктивне історичне явище і про­цес, на який можна

впливати і керувати об'єднаними, солідарни­ми зусиллями людства;

— глобалізація несе в собі нові небачені можливості для роз­витку людства і

нові небачені загрози його існуванню;

—людство повинно солідаризуватись і об'єднатись перед явищем глобальних

загроз і для вирішення глобальних проблем;

— глобальну кризу людства можна перебороти;

— глобальну катастрофу людства ще можна відвернути;

— глобальні проблеми — це не лише невирішені завдання, а й великі загрози

всьому людству;

— глобальні інтереси треба ставити вище національних;

— глобальна інтеграція — це закономірність розвитку людства;

— сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального характеру

і стала в центрі процесів глобалізації;

— в майбутньому людство навчиться попереджувати виник­нення глобальних проблем;

— в основу інтегрованих системних розвитку глобалістики може бути покладена

концепція ноосфери В. Вернадського.

Говорячи про історичний характер глобальних проблем, гло­балізацію сучасних

загроз, конфліктів і криз багато дослідників пов'язують їх з поступовим

розвитком суспільства. Вони підкре­слюють зміну характеру криз і конфліктів у

процесі розвитку.

Після виникнення на початку 70-х років глобалістики як науки пройшло порівняно

мало часу. До числа її перших досягнень вар­то віднести систематизацію

глобальних проблем, хоч проведе­на вона в основному на емпіричній, а не на

теоретичній основі. Теоретичні основи глобалістики розроблені ще вкрай слабо,

що можна пояснити затягненим «внутріутробним» розвитком глоба­лістики, хиткістю

її теоретичного фундаменту, недосконалістю методологічного і термінологічного

апарату. Пройшло майже 7 років з моменту публікації цього твердження. Становище

змі­нилося мало. Тому, починаючи з 1999 року, досить важливим за­вданням

глобалістики вчені вважали розробку наукового апарату, в тому числі наукового

глосарію глобалістики і глобалізації та біб­ліографії. В 2000 році в

Міжнародному інституті глобалістики впер­ше був створений і опублікований

науковий глосарій глобалістики і наукова бібліографія глобалістики, що,

безумовно, дало по­штовх розробці теорії і методології глобалістики. Це видання

вийшло українською, російською і англійською мовами, в тому числі бібліографія

мовами оригіналів.

Необхідність подальшої еволюційної зміни глобалі­стики в XXI столітті стала

очевидною. Концептуальна база гло­балістики, яка склалась до початку XXI

століття, показує, що прогрес є дуже значним і це дає можливість нарощувати

зусилля. Є ціла низка знакових наукових робіт, які дозволяють говорити про

позитивну еволюцію глобалістики. До 1995 року мова йшла лише про становлення

глобалістики як нау­ки, про визначення її сутності, сьогодні ж перед

глобалістикою стоять нові завдання і надзавдання.

В останній третині XX століття глобалістика носила, в основ­ному, екологічний

характер. І трактувалась обмежено, як вчення про глобальні проблеми

сучасності. При систематизації гло­бальних проблем брали до уваги, перш за

все, природ­ні глобальні проблеми. Глобальні проблеми розглядались розріз­нено,

кожна зокрема, поза їх взаємозв'язком і взаємовпливом у динаміці світового

розвитку. Тому одне із головних завдань, яке вчені поставили перед собою в 1995

році, відкриваючи цикл дослі­джень з глобалістики в системі НАН України

(Інститут світової економіки і міжнародних відносин) — це реалізація

системного комплексного підходу в глобалістиці і дослідження глобальних

проблем в динаміці світового розвитку, тобто в процесі глобальних трансформацій

і глобалізації розвитку. Над­завдання, яке вчені поставили перед собою при

розробці проблем глобалістики, полягало в тому, щоб доводити результат

дослі­джень до пошуку глобальних, регіональних, міжнародних і наці­ональних

стратегічних рішень і стратегій вирішення глобальних проблем. Ще одна

методологічна особливість цього підходу полягала в тому, що на перше місце було

поставлено не «природні» глобальні проблеми, а антропогенні, тобто такі, що

виникли в ре­зультаті розвитку світового суспільства, такі проблеми, які від

сьогодні і, очевидно, назавжди відіграватимуть провідну роль. Йдеться також про

прямий і зворотний зв'язок з ноосферою.

Прогрес у теорії глобалістики, досягнутий за період 80—90-х років, дозволяє

по-новому підійти до розкриття сутності гло­бальних проблем і, найперше, до

визначення питання про те, які проблеми об'єктивно є глобальними і в чому

полягає їх специфі­чний зміст. Дослідники дійшли ви­сновку, що «глобальність»

будь-якої системи слід розуміти не в кількісному, а в якісному вимірах.

Система є глобальною тоді, коли відсутня реальна система більш високого

таксономічного рівня. «Глобальність будь-якої проблеми визначається не

стільки її роллю в житті тієї частини населення, яка реально від неї

пост­раждала, скільки значенням цієї проблеми для долі всіх народів планети».

В теорії і методології сучасної глобалістики важливим і ще не вирішеним

питанням залишається питання про систематизацію і класифікацію глобальних

проблем. Наукова класифікація глобаль­них проблем вимагає пошуку критеріїв

класифікації. В літературі зафіксовано такий більш-менш загальноприйнятний

варіант класифікації: 1) універсальні проблеми політичного і соціально-

економічного характеру; 2) проблеми пе­реважно природно-економічного

характеру; 3) проблеми переваж­но соціального характеру; 4) проблеми

екологічного характеру; 5) проблеми інформаційного характеру; 6) проблеми

технологіч­ного характеру; 7) проблеми науково-інтелектуального характеру; 8)

проблеми змішаного характеру.

Важливим моментом є наукова диференціація проблем, їх ранжування, а також

встановлення взаємозв'язку і взаємовпливу в динаміці. Враховуючи, що всі

глобальні проблеми є важливими, а також їхній об'єктивний взаємний вплив,

разом із тим, необхідно виділяти серед них особливі, ключові проблеми, або

«надпроблеми» чи «метапроблеми». Бо саме вони є критеріально визначальними

для долі людства. Як і двадцять років тому назад, чи не найбільш глобальними

проблемами першої групи є проблеми попередження ядерної війни і збереження

ми­ру, проблема зміцнення міжнародної безпеки. Незважаючи на «розрядку» і

відсутність прямої загрози ядерної війни між над­державами в умовах

однополюсного світу, ця проблема зберігає і зберігатиме свою пріоритетність.

Людство ніколи не зможе ви­рішити її до кінця, але повинно навчитись

контролювати цю смертельну загрозу, максимально пом'якшуючи її гостроту.

До розряду найбільш пріоритетних глобальних проблем людст­ва, які мають особливо

великий перспективний або, навіть, вічний характер, дослідники відносять

глобальну проблему сталого розвитку світу, який визначається сьогодні і в

майбутньому не стільки еко­номічним зростанням держав і країн та забезпеченням

розширеного відтворення в його традиційних вартісній і натурально-фізичній

формах, скільки з соціально-економічним прогресом людства, за­безпеченням

розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів та інтелектуального

потенціалу, а також зростання якості і конкурен­тоспроможності розвитку, якості

людського життя, розвитку люди­ни як найвищої соціальної цінності. При цьому

розуміється і по­кращення глобального навколишнього середовища.

Ще одна особливо пріоритетна універсальна глобальна проб­лема, які вчені

приділяють найбільшу увагу, є проблема підвищення рівня суспільної

організованості і керованості світовим співтова­риством і його розвитком. У

сучасній глобалістиці цю проблему називають глобальним управлінням. Людство

повинно знайти ефективну форму глобального управління, що має забезпечити

синхронізований, справедливий розвиток для всіх на­цій і країн, а не лише для

країн «золотого мільярда».

До другої групи глобальних проблем сучасна глобалістика відносить такі

проблеми природно-економічного характеру як енергетична, продовольча,

екологічна, сировинна, Світового оке­ану, ресурсна, інформаційна,

технологічна. Багато дослідників-глобалістів схильні ставити на перше місце в

цій групі проблем саме глобальну екологічну проблему, виходячи з

безперспектив­ності продовження «технократичного» розвитку суспільства і

йо­го загроз.

Глобальна соціалізація розвитку висуває на передній план і третю групу

глобальних проблем соціального характеру, яку справедливо називають

«глобальною соціальною бомбою», під­кладеною під майбутнє людства. Сюди

входять глобальна демографічна проблема, проблеми боротьби цивілізацій,

релігій, міжнаціональних відносин, демократії, духовності, культури, захисту

здоров'я, організованої злочинності, корупції, безробіт­тя і зубожіння людей

світу. Традиційно глобалістика найбільшу увагу приділяє демографічній

проблемі в аспекті перенаселення планети. Але сьогодні, коли Китай (1.3 млрд.

чоловік населен­ня) і Індія (1,1 млрд. чоловік населення) поступово виходять

у лідери світового розвитку і демонструють здатність вирішувати продовольчі

проблеми і проблеми розвитку, на перший план ви­ходять глобальні проблеми

соціальної якості життя — освіта, здоров'я, безпека людини, боротьба з

організованою злочинніс­тю, з тіньовою економікою, можливості розвитку

народного підприємництва.

Сучасна глобалістика цілком обгрунтовано концентрує свої зусилля на проблемах

глобального розвитку, його якості і безпе­ки. Ця пробле­ма світу в

дослідженнях глобалістів була започаткована глобалістами — алярмістами

Римського клубу (1968 р.), які досліджували песимістичні моделі, в яких

можливості соціально-економічного розвитку визначаються лише економічним

зростанням і демографічними факторами. Ці моделі вже застаріли. За останні 30

років були розроблені десят­ки нових моделей. Їх значення скоріше

методологічного, ніж практич­ного характеру. Наполягання на «нульовому»

глобальному зрос­танні заради екології нікого не втішає. Менш розвинені

країни ніколи не погодяться відмовитись від розвитку в ім'я ілюзорної

«стійкості світу», про це переконливо сказав Дж. Холліман ще в 1972 році. [

“Економіка” За ред. З.Г. Ватаманюка.]

Друга різновидність концепцій сучасної глобалістики — «ма­ксималістські

підходи» до вирішення глобальних проблем людс­тва. Це концепції «глобальної

рівності» і вирівнювання рівнів розвитку «центру» та периферії для збереження

навколишнього середовища. Недолік цього підходу — відхід від реальності і

од­нобічний максималізм країн, що розвиваються.

Третя група концепцій глобалістики базується на ідеях тісного взаємозв'язку

соціально-економічних і екологічних процесів роз­витку. Це відповідає

сучасному рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є недостатнім, бо

не досягає комплексного системного рівня бачення і все ще трактує глобальні

проблеми кожну зокрема, визначаючи лише зв'язок між ними, а не єдину їх

систему.

І лише з початком 90-х років з'являється четверта група кон­цепцій

глобалістики, базована на системному комплексному під­ході до досліджень і

прогнозування процесів глобалізації. Досить багато дослідників-глобалістів є

прибічниками універсального — міждисциплінарного підходу. Але, на жаль, як

вищий прояв універсалізму в 90-ті роки прибічники цього підхо­ду бачили лише

екологізацію глобалістики, висунувши глобальну концепцію екологічного

розвитку, як противагу одностороннім теоріям глобальної економіки і

глобальної економізації роз­витку. Деякі вчені вважають помилкою ставити знак

рівності між обмеженою концепцією глобального розвитку і системністю та

комплексністю глобальних процесів і їх досліджень з позицій глобалістики. Вже

в 1993 році дослідниками України була висунута концепція еколого-економічного

розвитку, яка була опублікована в журналі «Вісник Національної Академії наук

України». Сьогодні уявлення про глобальний розвиток пішли ще далі і охоплюють

вже не тільки соціальну, а й духовно-інтелектуальну сферу.

За останнє десятиріччя в світовій глобалістиці особливо по­силилась тенденція

до пошуку шляхів підвищення організова­ності світового співтовариства. На

перший план вийшла окрема синтетична проблема — глобальної керованості світом

і світо­вим розвитком. У подальшому розпад СРСР. Глобальний транс­формаційний

хаос ще більше посилив потреби в таких дослі­дженнях та в пошуках «світового

уряду». Виникла дуже гостра проблема співвідношення глобалізації і

національного суверені­тету держав.

На перших етапах проблеми глобального управління мали наївний характер,

тому що ідея «світового уряду» виставлялась як альтернатива національним

урядам. Дослідники цього напря­му шукали «центральну направляючу систему»

зверху — через глобальні та міжнародні організації, такі як ООН, ОЄСР, МВФ, СБ

та інші.

До розгляду цього питання можна підійти ще й з бази корпоративного

менеджменту і міжкорпоративних комунікацій. Сьогодні глобальна корпоратизація

є важливою і органічною складовою глобалізації світу. Глобальні корпоративні

комунікації стали настільки інтенсивними, що вже сьогодні вони є реальною

ос­новою майбутнього глобального корпоративного менеджмен­ту, а через нього і

глобального світового менеджменту.

Ще починаючи з 1989 року вчені приділяли велику увагу гло­бальному

корпоративному менеджменту. Про це говорить опублікована в Швейцарії наукова

доповідь «Глобалізація корпоративних комунікацій». Сучасні проблеми глобального

управління нерозривно пов'язані з інформаційною глобалізацією, в тому числі з

глобальними ма­совими комунікаціями. Цей зв'язок є настільки тісним, що багато

дослідників пропонують інтегрований комунікатпвно-управлінський підхід в

глобалістиці. Після всього позитивного і негативного досвіду сьогодні знову

дуже актуальними проблемами глобалістики стали проблеми глобального моделювання

і прогнозування.

Глобальне моделювання до кінця XX століття стало реальною практикою і

механізмом, через які досліджуються варіанти «поведін­ки» глобальних систем.

Відомо, що витоки глобального моделюван­ня відносяться до таких проектів як

«Мир-1», «Мир-2» або «Світова динаміка» Д. Форрестера (1971). Такі або

подібні моделі розроблялись і в колиш­ньому СРСР. В 70—80-х роках з'явились

так звані «соціалізовані глобальні моделі», поліпроблемного типу, які

вимагали розв'язання величезного кола методологічних проблем.

Дуже складною проблемою було і залишається моделювання такого вузла

загальнопланетарних проблем як міжнародна безпе­ка і збереження миру. Глобальна

універсальність цієї проблеми призвела до парадоксу — починаючи з 90-х років

провідні глобалісти світу взагалі виносять цю метапроблему «за дужки». В

до­повіді Римському клубу за 1991 рік глобальна проблема безпеки і захисту миру

також не значиться. На сьогоднішній день вчені виступають за те, щоб глобальна

проблема міжнародної безпеки і за­хисту миру залишалась на порядку денному

людства і, найперше, глобалістів-дослідників.

Сучасні глобалісти-дослідники поступово, хоч і нелегко, відмовляються від

ідеалізму в методології глобалістики і глобалізації. Професор Л. Туроу з МТІ

(США), закли­каючи вчитись і переймати зразки со­ціальних досягнень і норм

передових країн, пише: «Якщо все населення Землі буде мати продуктивність

праці Швейцарії, стандарт споживання Китаю, соціальне вирівнювання Швеції і

дисципліну Японії, планета зможе витримати набагато більше населення, ніж

сьогодні». Відмовляючись від наївного ідеалі­зму, ми все ж дотримуємося

принципів і методології стрима­ного оптимізму. При збереженні миру на Землі

глобальна інте­грація людства, об'єднана сила праці народів усіх країн,

досягнення інтелектуальної технологічної революції дозволить вирішити або

пом'якшити глобальні проблеми людства і за­безпечити нову якість людського

розвитку.

Ми схильні відносити проблеми глобального моделювання і прогнозування до

інтегральної проблеми глобального управління. Дотримуючись комп­лексного і

системного підходу, але разом із тим виходячи з відо­мих ресурсних обмежень,

ми неминуче йдемо шляхом самооб­межень, тобто шляхом об'єктивно неминучого

селективного під­ходу. Відповідно до цього вибору глобальному менеджменту і

глобальному правлінню буде приділена особлива увага.

Розділ 2. СУЧАСНА ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

2.1. Глобалізація економічних процесів (кн; 2,4+кн.; 2або 2.1)

Економічний, соціально-політичний, культурний роз­виток людства в останній

чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова

пов'язана насамперед із дже­релами, факторами, формами господарського

поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й

фі­нансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають між­народна

торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація

світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль

ТНК у світогосподарських про­цесах, загострилася глобальна конкуренція,

з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту.

Розглянемо принципові ознаки та характерні риси глобалізації як

суспільно-економічного процесу. З огляду на сформульовані в літературі

визначення даного поняття і форми прояву глобалізації в різних сферах економіки

і суспільства слід наголосити насампе­ред на тому, що глобалізація є

продуктом епохи постмодерну, пере­ходу від індустріальної до

пост-індустріальної стадії економічного розвитку, формування основ

ноосферно-космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні

ознаки і показники, що харак­теризують розгортання даного процесу.

Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних

країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких

— посилення відкритості націона­льних ринків, поглиблення міжнародного поділу

і кооперації пра­ці. Водночас підвищується загроза глобальної ядерної

катастрофи настання парникового ефекту, втручання в природу людини шляхом

генної інженерії, клонування тощо.

Помітно збільшується кількість країн і народів, що втягуються в процес

глобалізації. Особливим динамізмом характеризувались до останнього часу «нові

індустріальні країни» Азії та окремі держави Латинської Америки. На авансцену

світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які поряд із

традиційними стають нині головними суб'єктами світогосподарських процесів:

міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ФАО, МОП, СОТ); країни «великої

сімки»; регіональні організації, яких налічується близько 60;

багатонаціональні корпорації (майже 50 тис.); інституціональні інвестори

(пенсійні та інвестиційні фонди, стра­хові компанії); неурядові організації;

великі міста; окремі видатні особистості (науковці — Нобелівські лауреати,

університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Щодо значення великих міст, то досить згадати, що, напри­клад, в одному лише

Токіо виробляється вдвоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії.

Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли

зростаюча кількість суб'єктів світогосподар­ських зв'язків не має певної

державної належності.

Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього, і

міжнародного економічного життя.

Розгортання процесу глобалізації вирізняється су­перечливим впливом на

національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарського

розвитку.

З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо

використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш

глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого

—глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють

маніпу­лювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами що

становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами.

Таким чином, слід ураховувати не­однозначність, різноспрямованість впливу

глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного виробництва.

В процесі глобальних структурних трансформацій, що поступово поширю­ються на

світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної

промисловості та сфери послуг. Сюди ж здійснюється перелив капіталу і

кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі відчувають гострий дефіцит

факторів виробництва, поси­люється їх депресивний стан (наприклад, вугільна

промисловість).

Іншим наслідком глобальних структурних змін стає процес деіндустріалі-зації,

який розпочався ще в 70-ті роки XX ст. під впливом світової енергетичної

кризи («голландська хвороба» де­індустріалізації). Нині позитивним проявом

деіндустріалізації мож­на вважати розвиток сервісної економіки, ноосферизацію

вироб­ництва, виникнення космічних технологій, поступовий перехід до

неоекономіки, до постекономічних форм суспільства. Негативний аспект

деіндустріалізації полягає в загрозі повернення до заста­рілих, традиційних,

Страницы: 1, 2, 3


© 2007
Использовании материалов
запрещено.