Диплом: Місце України в глобалізаційних процесах

збалансованість контролю глобальних процесів. Сьогодні ми дивимось на той

минулий розкол світу в системі двополярності як на архаїзм, але та стара

глобальна система забезпечувала відносну стабільність через політику і

відповідні механізми стримування. Таку стабільність і контроль в умовах

однополярної або багатополярної системи можливо буде знову відновити лише

через глобальне співробітництво і лише на певному його рівні. Звідси

глобальна інтеграція і глобальне співробітництво стають безальтернативними.

Сучасний перший етап глобальної трансформації і переходу об'єктивно несе в

собі нестабільність. Простота і відома симетрія глобальної ситуації

двополярного світу поступились місцем невизначеності і дестабілізації, що

видно з прикладу відносин США-Росія, Росія-Україна, Росія-інші республіки

колишнього СРСР, США-колишня Югославія та інші.

Ця невизначеність і нестабільність є великою загрозою для загального миру і

безпеки. Для глобального світового розвитку і в наші дні, як і в епоху

"холодної війни", є характерними великі і глибокі суперечності і конфлікти,

територіальні претензії, етнічна ворожнеча й релігійна нетерпимість. Усе це

разом взяте створює картину глобальної нестабільності. Тому, як нам здається,

і в теоретичних пошуках, і в практичній політиці і старі, і новостворені

країни повинні шукати загальноприйнятні механізми забезпечення стабільності

міжнародної безпеки. Аналіз показує, що це стане можливим лише на основі

пошуку ліній збігу стратегічних інтересів. Дослідники приділяють велику увагу

визначенню сучасних і прогнозуванню майбутніх національних і міжнародних

стратегічних інтересів провідних країн світу. Чи можуть, наприклад, США мати

довгостроковий інтерес до стратегічного партнерства з Україною? Які політичні

й економічні інтереси можуть дати поштовх формуванню партнерського трикутника

США-Україна- Росія, якщо він є реально можливим?

Серед ще не досліджених і не вирішених питань сучасності є і велике питання

про нову політичну алгебру полюсності. З огляду на попередні первинні

дослідження вчені схиляються до висновків, що загальна тенденція сучасності -

це рух до політичної багатополярності. Але це лише робоча гіпотеза, бо багато

чинників впливу і аспектів розвитку ще не вивчено і не визначено. Поки що

ясно одне: рух до багатополярності не може бути спокійним, простим і мирним.

Глобальна перспектива і стратегічна мета є безальтернативною. Людство, якщо

воно хоче вижити й розвиватись, повинне рухатись до побудови нового світового

порядку, демократичного і справедливого, в центрі якого мусить бути людина.

Та чи зможе людство усунути головну загрозу - загрозу нової "холодної війни"?

Готової відповіді на це запитання ще немає, але дослідження цього наукового

напрямку ведуться вже декілька років, адже потрібні нові підходи, нові

погляди і нові результати.

3. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СИСТЕМУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Одним із головних виявів глобалізації економіки виступає здійснення

трансформацій в постсоціалістичних країнах, що відбуваються в процесі їх

переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Перед цими

країнами постають завдання в короткий історичний строк здійснити радикальні

економічні реформи та інтегруватися в світове співтовариство.

Сьогодні вже чітко окреслилися певні спільні риси, шляхи, якими йшли всі

країни, що обрали ринкову модель. Це, передусім, широкі свободи, приватна

власність, конкуренція, свобода входу на ринок та виходу з нього, обмежена

влада урядовців та держави взагалі.

Але треба визнати, що старт реформ в Україні, як і в інших колишніх

республіках СРСР, був складніший, ніж в країнах Центральної та Східної

Європи, тому що Україна до недавнього часу не мала своєї державності, а отже

- всіх необхідних складових соціально-економічної системи. Тому можна казати,

що системні трансформації в Україні носять більш глибокий характер.

За роки незалежності в Україні створено елементи нової соціально-економічної

системи, такі, як інститут приватної власності і, відповідно, клас приватних

власників, інфраструктура ринку, вільна конкуренція, власні банківська,

фінансова та податкова системи, власні гроші і національний бюджет,

прикордонна та митна системи тощо.

Але трансформаційні процеси в Україні не обмежуються перебудовою її

соціально-економічного устрою. У сучасному світі міжнародне економічне життя

перебуває на етапі глобалізації, тобто більшість країн втягнуто в єдиний

економічний простір. Тому курс України на активне входження у

світогосподарські зв'язки є природним. Практикою доведено, що країни, які

активно беруть участь у міжнародному розподілі праці, неодмінно роблять

успіхи в економічному і культурному розвитку.

Втім, не применшуючи значення інтеграції України в світове співтовариство,

слід зазначити, що завдання входження України в економічні структури на

континенті і утворення єдиного внутрішнього ринку на загальноєвропейському

просторі не слід розглядати як окрему систему. Ці процеси в умовах сучасної

міжнародної кооперації виробництва, розподілу праці, стану науково-технічної

сфери є передусім засобом вирішення соціальних, гуманітарних, екологічних

проблем, збереження та оздоровлення навколишнього середовища, встановлення

необхідних пропорцій суспільного виробництва, підвищення життєвого рівня

громадян. Поза таким широким смисловим контекстом інтеграційні заходи

позбавлені обґрунтованої цільової спрямованості.

Політичні успіхи в сфері зовнішньої політики України, прагнення діяти згідно

з міжнародними нормами, дотримання укладених угод привели до зростання

авторитету і поваги до України з боку світового співтовариства, посилення її

ролі при вирішенні глобальних і регіональних проблем, зокрема проблем

європейської безпеки. Разом із тим слід визнати, що занадто оптимістичними є

сподівання щодо швидкого перетворення України у рівноправного партнера

розвинених країн Заходу. Цьому перешкоджає кризовий стан економіки країни,

низька ефективність і культура виробництва, широке застосування застарілих

технологій.

Спрямовуючи свої погляди в Європу, треба пам'ятати, що інтеграція країни у

світову економіку - це послідовне вирішення завдань, що забезпечують в першу

чергу загальнонаціональні інтереси країни в цілому. Ця проблема не може

вирішуватися без врахування зовнішньополітичних інтересів та

внутрішньоекономічних орієнтирів. І тільки після того, як будуть досить чітко

визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої економічної

політики, можна буде визначити масштаби інтеграції у світове господарство.

Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже

зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену тенденцію

розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур.

Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома

паралельними курсами - безпосередньо та через членство в

центральноєвропейських інституціях.

За цих умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з

такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як

Європейський Союз (ЄС), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР),

Рада Європи (РЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Організація з

безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Економічна комісія ООН для Європи,

Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ).

Можливість вступу України до міжнародних організацій і структур їх члени

пов'язують з багатьма чинниками. Одним із вирішальних серед них є

визначеність нашої держави щодо таких аспектів її внутрішньої і зовнішньої

політики, як національні інтереси, реальні і потенційні загрози, основні

напрями і сформованість системи національної безпеки в цілому, зокрема

економічної безпеки.

Під національною економічною безпекою ми розуміємо такий стан національної

економіки, який характеризується сталим розвитком в усіх її сферах,

“імунітетом” до впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, що порушують

нормальне функціонування держави, підривають досягнутий рівень життя

населення і тим самим викликають підвищену соціальну напруженість в

суспільстві, а також загрозу самому існуванню держави.

Категорія економічної безпеки тісно пов'язана з категоріями економічної

незалежності і економічного суверенітету.

Щоб забезпечити національну безпеку держави, Україна зробила ряд політично

виважених кроків, проголосивши свою нейтральність, без'ядерність,

позаблоковість, добрі відносини з сусідами, намір інтегруватися в Європу й

сприяння миру в усьому світі. Але всі ці прогресивні кроки більше сприяють

політичній, ніж економічній незалежності. Одне проголошення намірів не може

забезпечити економічної безпеки України. Для цього потрібні корінні

економічні зміни у внутрішній та зовнішньоекономічній політиці.

Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в

рамках сфери національної безпеки, а й у контексті загального рівня розвитку

країни. Однією з загроз в економічній сфері названа економічна ізоляція

України від світової економічної системи. З іншого боку, до серйозних загроз

економічній безпеці України слід віднести надмірну відкритість економіки

України, невиважену лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, що

призводить до ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної

економіки від інших країн. Окрім цього, найбільш небезпечними зовнішніми

загрозами пріоритетним національним інтересам України на сучасному етапі в

економічній галузі експерти вважають завдання збитків Україні від санкцій

міжнародних організацій і недосконалість зовнішньоекономічної діяльності.

Одним з головних завдань України в галузі забезпечення економічної безпеки є

налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма країнами,

інтегрування в європейську і світову спільноту, урегулювання відносин України

з міжнародними економічними організаціями в контексті національної

економічної безпеки, а звідси - необхідність вивчення економічних інтересів

інших країн та угрупувань і їхнє урахування при плануванні своїх дій на

світовому ринку.

По мірі інтернаціоналізації виробництва національна економічна безпека більш

тісно пов'язується з міжнародною (в тому числі регіональною) економічною

безпекою, а якщо йдеться про Україну, то, напевне, перш за все треба говорити

про систему європейської економічної безпеки.

Потрібно зазначити, що системні трансформації у країнах Центральної та

Східної Європи ініціювали жваве обговорення планів розвитку ЄС на Схід, який

бажає якомога скоріше поширити єдиний європейський простір. З іншого боку,

постсоціалістичні країни Європи бажають вступити до ЄС і одержати кошти для

більш динамічного розвитку, вийти зі своїми товарами на ринки Західної

Європи, стати учасниками загальної системи безпеки.

Щодо участі України в європейському співтоваристві та в системі європейської

економічної безпеки, серед вітчизняних політологів та економістів існує цілий

спектр думок. Одна з них, (яка була поширена в перші роки незалежності

України, особливо в колах політичних діячів) заключається в тому, що вся

європейська спільнота тільки і мріє прийняти до своїх лав Україну, що майже

всі європейські політичні та економічні структури готові беззастережно

прийняти нашу державу в свої члени. Життя довело, що все набагато складніше:

міжнародні політичні й економічні відносини базуються не на симпатіях і

антипатіях, а на політичних і економічних інтересах окремих держав та їх

угрупувань. Треба враховувати ще й те, що вигідне географічне розташування

України є, з одного боку, сприятливим чинником, але з іншого - призводить до

того, що через Україну проходять дуже важливі геополітичні інтереси. Тому не

можна і мріяти про безконфліктність нашого входження в європейське

співтовариство.

Друга крайність щодо вступу України до цивілізованої Європи - це повне

неприйняття того, що Україна може стати членом Європейського Союзу і дійсно

бути корисною для розвитку європейської економіки. Представники цієї думки

зображають сприятливе ставлення євроструктур до України або як акт милосердя,

або як "підступний" план.

Але всеж таки істина знаходиться десь посередині, і європейські країни можуть

бути реально зацікавлені у всебічних відносинах з Україною з двох причин.

По-перше, що стосується питань безпеки, європейська економічна безпека

нерозривно пов'язана з економікою всіх європейських країн, тобто економічна

безпека України є складовою європейської економічної безпеки. Від ступеню

економічної безпеки, від геополітичного вибору України, як і більшості пост-

соціалістичних країн, багато в чому залежить стабільність усієї

євроатлантичної системи. Ці країни сьогодні фактично визначають і

визначатимуть у майбутньому стан і структуру європейської безпеки. Тому

євроструктури, особливо в умовах прагнення України до європейського

співтовариства, зацікавлені в економічній безпеці України. В той же час,

реабілітація української економіки, її стабільний і збалансований розвиток

виступають як фактор усунення внутрішніх загроз, а отже сприймаються

більшістю європейських країн як фактор економічної безпеки як в Україні, так

і на всьому європейському континенті. Таким чином, допомога Україні у

вирішальний для неї час являє собою стратегічне інвестування у забезпечення

загально-європейських інтересів.

По-друге, що стосується суто економічного фактора. Європа не може залишатися

байдужою до долі нашої країни, адже вона має тут чимало ключових позицій:

транзитні магістралі, поклади сировини, десятки мільйонів кваліфікованих

робітників та перспективних споживачів (адже Україна - це

п'ятдесятимільйонний, поки що майже вільний ринок), або ж навпаки -

потенційний епіцентр нестабільності, якщо країна залишиться один на один зі

своїми проблемами.

Входження України до європейського співтовариства не означає, що інтереси

України повністю вписуються в економічні інтереси Європейського Союзу та

інших економічних структур, а також європейських країн. Але цього не треба

лякатися. В незбігу національних інтересів різних країн немає нічого

протиприродного. Вочевидь, вони і не можуть бути повністю ідентичними.

Головне, що на цьому шляху немає суперечностей, а отже проблему може бути

вирішено. Успішне вирішення цієї проблеми приведе до зміцнення безпеки

України, розбудови стабільної, мирної та неподільної Європи.

Геополітичні орієнтації України багато в чому залежатимуть від реальних акцій

на підтримку України як у процесі внутрішніх трансформацій, так і в процесі

її інтеграції до європейських структур.

Розглянемо відносини України з міжнародними економічними та фінансовими

організаціями в контексті економічної безпеки.

Європейський Союз

Особливої стратегії вимагають відносини України з найкрупнішим інтеграційним

об'єднанням в Європі - Європейським Союзом. Це пояснюється тим, що образ

сучасної Європи в основному визначається інтеграційними процесами, які

об'єднують 15 держав у європейське співтовариство. Аналогів ЄС у світі не

існує. За своїм статусом, функціями і правами Євросоюз відрізняється від

звичайних міжнародних організацій тим, що держави-члени наділили його

законодавчими повноваженнями та виконавчою владою наднаціонального характеру.

А це значною мірою перевищує компетенцію інших міжнародних організацій.

Сьогодні Європейський Союз вступає в новий етап інтеграції. Відбуваються

серйозні зміни в напрямках уніфікації податкових систем, зближення

законодавств, введено єдину валюту - євро. В один ряд з економічними стають

політичні, соціальні і екологічні проблеми, проблеми прав людини і проблеми

безпеки. Йдеться про створення в найближчі роки не тільки економічного і

валютного, але й політичного союзу цих країн. Тобто, сьогодні ми

спостерігаємо багатофакторність розвитку Європейського Союзу, а разом із цим

- і підвищення його ролі і місця в глобальній економіці.

Зрозуміло, що це об'єднання дуже привабливе для України як молодої

європейської держави. Тому одним з найактуальніших завдань України виступає

асоційоване членство в Європейському Союзі.

Бажання України стати повноправним членом ЄС уперше було проголошено

Президентом України Л. Кучмою у січні 1996 року на засіданні Ради Європи у

Страсбурзі. А під час проведення 8-9 червня 1998 року у Люксембурзі першого

засідання Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС було зроблено

політичну заяву Уряду України щодо набуття нашою державою асоційованого

членства в Євросоюзі.

Інтеграція в Європейський Союз прискорить та удосконалить процес економічної

трансформації в Україні, що вочевидь затягнувся, а членство в ЄС принесе не

тільки значні економічні вигоди, але й позитивно вплине на безпеку країни.

У відносинах з ЄС Україна сподівається на:

- послідовну підтримку з боку ЄС та його країн-членів у питанні приєднання

України до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю ГАТТ\СОТ, одержання

доступу до Загальної системи преференцій ЄС;

- вирішення питань щодо приєднання України до окремих європейських програм,

зокрема в галузі енергетики, транспорту, науки і техніки, охорони

навколишнього середовища, освіти тощо;

- забезпечення недискримінаційного доступу основних товарів експорту України

на ринки ЄС;

- активізацію фінансової і технічної допомоги країн ЄС Україні тощо.

Розглянемо шанси України в контексті її інтеграції до структур Європейського

Союзу.

Учасниками процесів, передбачених подальшим розвитком ЄС, стануть країни,

економіка яких буде відповідати чітко визначеним критеріям. Кандидати у члени

ЄС мають відповідати загальним вимогам, ухваленим Радою ЄС у червні 1993 року

у Копенгагені. Кожна країна, котра бажала б бути прийнятою, має довести

здатність захистити демократію і правову державу зсередини, реалізацію

гарантій прав людини, захисту меншин. Окрім того, потрібна наявність

функціонуючої ринкової економіки, а також здатність витримати тиск ринкових

сил всередині союзу. Членство вимагає від кандидата також прийняти всі

зобов'язання, що випливають з участі не лише в економічному, а й у валютному

та політичному союзі.

Сьогодні в Україні кризові явища в національній економіці, відсутність

правової бази гальмують її просування по шляху ринкових реформ. За нинішніми

економічними показниками критеріям Європейського Союзу Україна не відповідає.

Нам ще довго доведеться наближатися до західноєвропейських економічних,

суспільно-політичних і соціальних стандартів. Але політичні фактори у

визначенні перспектив європейської інтеграції відіграють сьогодні набагато

важливішу роль, ніж економічні. І цим треба скористатися, як це зробили свого

часу економічно слабкі Болгарія та Румунія, які розпочали інтеграцію "в

обхід" - політичним шляхом.

У всякому разі Україна має реальні перспективи розвитку відносин з

Європейським Союзом. Наша країна перша серед колишніх республік СРСР

парафіювала Угоду з ЄС про партнерство і співробітництво в березні 1994 року.

А з 1 березня 1998 року ця угода набула чинності. Угода охоплює три сфери

взаємодії - політичний діалог, економічне і культурне співробітництво.

Принципове значення цієї Угоди для України - поглиблення інтеграції з

європейськими та трансатлантичними структурами. Саме через європейський ринок

ми зможемо отримувати новітні технології, за допомогою яких виготовлятимемо

продукцію, конкурентоспроможну на ринках Європи, Азії, країн СНД. Треба

враховувати, що європейський ринок - це понад 500 млн. потенційних

споживачів, що мають високу платоспроможність і де можливо знайти нішу і для

українських товаровиробників. Прикладом можуть стати країни - колишні члени

РЕВ, які за останні 10 років змогли переорієнтувати свої економіки на тісну

співпрацю з ЄС.

На виконання цієї Угоди Указом Президента України від 11 червня 1998 року

було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу. Ця

стратегія визначає основні напрями співробітництва України з Європейським

Союзом і основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до

2007 року, протягом якого мають бути створені передумови, необхідні для

набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі.

Стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до

європейського політичного, економічного і правового простору і отримання на

цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньо-політичним

пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

У процесі інтеграції України в економічний простір Європейського Союзу постає

потреба вирішення низки конкретних завдань "назустріч Європі". Йдеться

передусім про внутрішньореформаторські заходи і такі міжнародні акції, як

спільна реалізація певних науково-технічних, інформаційних та інших програм,

активізація політики просування українських товарів на західно-європейський

ринок тощо.

Серед основних напрямів інтеграційного процесу - економічна інтеграція та

розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС. В економічному

співробітництві Угода визначає широке коло сфер для співробітництва між

Європейським Союзом та Україною. Метою цього є підтримка процесу економічних

реформ та відновлення і постійного розвитку української економіки. Для цих

цілей Угода визначає 28 галузей, в яких Європейський Союз та Україна хочуть

збільшити та розширити своє співробітництво, серед яких промисловість, захист

та заохочення інвестицій, гірничовидобувна та сировинна промисловість, наука

й техніка тощо.

Співробітництво вже розпочалося. Так, наприклад, у сфері економіки

європейські експерти працюють з українськими колегами по передачі ноу-хау в

сфері управління компаніями та промислової і сільськогосподарської

технології. В галузі науки та освіти організовується обмін науковцями,

викладачами та студентами і впроваджуються спільні проекти. Співробітництво в

галузях управління розвивається в таких сферах, як митна справа та боротьба

зі злочинністю, проводиться обмін документами між керівництвом в таких

технічних сферах, як стандартизація та статистика. Значні суми фінансових

грантів виділяються на вдосконалення ядерної безпеки та на вирішення проблем,

пов'язаних з наслідками Чорнобильської аварії.

Але ще багато чого може бути зроблено. Рада зі співробітництва відпрацьовує

рекомендації відносно подальшого розвитку співпраці в усіх цих сферах.

Європейський Союз та Україна погодились, що особлива увага буде надаватись

тим заходам, що можуть сприяти співробітництву України з сусідніми державами

.

Європейський Союз та його держави-члени відіграють значну роль в наданні

фінансової та технічної допомоги Україні. Європейський Союз є головним

міжнародним донором України, що за період 1991-1997 років надав допомоги на

загальну суму 4061 млн. екю у формі технічної допомоги, експортних кредитів,

позик і гуманітрної допомоги. На його частку припадає третина загального

обсягу прямих іноземних інвестицій. ЄС виступає другим за величиною

торговельним партнером України, якого випереджає лише Росія.

Значною подією у відносинах України з Європейським Союзом стало прийняття

спільної стратегії Європейського Союзу щодо України, яке відбулося на

черговому самміті ЄС 11 грудня 1999 року у Хельсінкі. Прийнята стратегія ЄС

щодо України - документ, який розширює рамки Угоди про партнерство і

співробітництво обох сторін, передовсім у галузі зовнішньої політики і

безпеки, юстиції, внутрішніх справ. Вона виступає новим інструментом відносин

між Україною і ЄС.

Документ визначає такі стратегічні цілі Європейського Союзу щодо України:

- сприяти створенню в Україні стабільної і відкритої демократії з

верховенством закону й створенням умов для нормального функціонування

ринкової економіки в інтересах народу;

- співробітничати з Україною у справі підтримання стабільності й безпеки в

Європі та в ширшому світі;

- посилити економічне, політичне і культурне співробітництво з Україною,

співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ.

У стратегії ЄС закладено певний потенціал до розвитку цього документа, тому

сама стратегія ЄС, у разі її реалізації, може дати поштовх до принципово

нової якості відносин України і ЄС.

За своєю суттю стратегія є внутрішнім документом ЄС, який відбиває бачення

Євросоюзом його відносин з Україною. Очевидно, що Європейський Союз не

поспішає брати на себе зобов'язання відчинити двері перед Україною, натомість

ще раз підтверджує, що розглядає Україну як державу, котра зробила

європейський вибір і вітає українські наміри приєднатися до Європи. Таким

чином, про асоційоване членство України в ЄС поки що не говориться взагалі.

Окрім цього, треба усвідомлювати, що політика Європейського Союзу сьогодні

багато в чому визначається посиленням проблем безпеки, що викликані

політичною нестабільністю на європейському континенті, існуючими та

потенційними регіональними конфліктами. Тому за цих умов цілком природний

інтерес ЄС до України має здебільшого політичний характер, а сама Україна

розглядається, перш за все, як стратегічний плацдарм на європейському

континенті.

На шляху України до Європейського Союзу постають певні проблеми. Так,

Європейська Комісія і Всесвітній банк провели в Брюсселі конференцію країн-

донорів і міжнародних організацій (загальним обсягом - більше 20), що беруть

участь у співробітництві з Україною. Критично оцінивши ситуацію в країні і

політику макроекономічної стабілізації, що її проводить уряд, учасники

конференції підтвердили свою готовність продовжувати фінансову допомогу

Україні, але за умови, що її керівництво візьме на себе зобов'язання

здійснювати середньострокову програму реформ у галузі державного управління,

енергетики, бюджетної і податкової політики, розвитку приватного сектора,

реорганізації систем соціального забезпечення та охорони здоров'я.

Це свідчить про бажання євроструктур контролювати економічну ситуацію в

Україні, нав'язувати нам своє бачення проблем та шляхи їх вирішення. Але це

не означає, що нам треба відмовитися від інтеграції до Євросоюзу. Економічне

співробітництво між Україною та Європейським Союзом набирає обертів, і треба

підтримувати та розвивати цю тенденцію. В той же час слід усвідомлювати, що

разом із позитивними, можливі й негативні наслідки входження в ЄС. Тому

національна концепція співпраці з союзом потребує проведення додаткового

аналізу.

Подальший розвиток відносин з ЄС потребує:

- розробки національної концепції співробітництва та інтеграції України в

європейський економічний простір, що має передбачати заходи щодо розвитку

експортного потенціалу, формуванню сприятливого інвести-ційного клімату,

поглибленню виробничої кооперації;

- вдосконалення системи валютного регулювання експортно-імпортних операцій

суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, відмови від політики штучного

заниження курсу долара;

- врахування особливостей окремих країн ЄС, розвиток субрегіональних

відносин, зокрема, по лінії ЧЕС;

- вдосконалення системи взаємовідносин у галузі підвищення кваліфікації

спеціалістів, залучення українських фахівців до вирішення ряду актуальних

проблем розвитку європейського континенту.

Особливої уваги заслуговує проблема відкритості української економіки. Не

принижуючи значення відкритості економіки як необхідної складової на шляху

України до європейської інтеграції, треба усвідомлювати: відкритість, як і

будь-яке явище, включає не тільки конструктивні, але і деструктивні елементи.

Прискорене відкриття української економіки за її сьогоднішньої деформованості

та кризового стану може призвести до достатньо серйозних наслідків.

Взагалі слід враховувати, що світове господарство, інтернаціональні ринки -

це галузь жорстокої конкурентної боротьби, що потребує економічних сил,

великого досвіду, чіткої організації. Нічого подібного в Україні ще немає.

Продовжується падіння виробництва, зменшується його ефективність, відсутній

необхідний підприємницький досвід, який дав би змогу протистояти досвідченим

західним та східним конкурентам.

Питання входження України, як і будь-якої країни, до ЄС - дуже складна

комплексна проблема. Процес розширення Європейського Союзу трансформує

практично всі сфери його діяльності, але, насамперед, впливає на розподіл

внутрішніх ресурсів Союзу. Прийом нових членів так чи інакше пов'язаний із

необхідністю збільшення внесків з боку найбільш розвинених країн, та

зменшення обсягів допомоги найменш розвиненим. Так, за західними

розрахунками, прийом до Євросоюзу країн Східної Європи коштував би йому

приблизно 66 млрд. дол. на рік, тобто вимагав би збільшення бюджету ЄС вдвічі

та відмову від фінансування багатьох пріоритетних проектів. За іншими

оцінками, для прийому в ЄС нових членів додатково буде потрібно 150 млрд.

дол. на рік, що вище всіх попередніх прогнозів.

Саме тому поряд із прихильниками розширення ЄС (Німеччина, Франція, Італія) є

досить сильна опозиція цьому процесу (Іспанія, Португалія, Ірландія). Так,

деякі країни - члени ЄС погрожують заблокувати процес розширення, якщо їм не

нададуть гарантій збереження обсягів нинішньої фінансової допомоги.

Не применшуючи значення щодо спільного майбутнього між Україною і країнами

Європейського Союзу, слід зазначити, що інтеграція до європейських структур

ні в якому разі не повинна обмежувати відносини з країнами СНД та іншими

країнами світу. Чим ширшими і різноманітнішими є зовнішньо-економічні

зв'язки, тим, буде більш сталою економіка та економічна безпека країни.

Інтеграція України в міжнародне співтовариство супроводжується активною

співпрацею з міжнародними організаціями, іншими країнами, державними і

приватними установами іноземних держав. При цьому неодмінно виникають

проблеми збереження національних інтересів та економічної безпеки України,

які потребують свого вирішення, а отже уваги і детального аналізу.

Особлива роль у цьому процесі належить стану взаємовідносин України з

міжнародними фінансовими організаціями, зокрема, Міжнародним валютним фондом.

Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку.

Після проголошення державного суверенітету Україна стала на шлях радикальних

економічних реформ. Проте трансформаційні процеси в Україні з самого початку

почали гальмуватися глибокою системною кризою. Вже в перші роки незалежності

Україна мала вкрай розбалансовану фінансову і грошову системи. За роки

незалежності економічна криза ще більше поглиблювалася, переплітаючись зі

структурною, платіжною та енергетичними кризами. Інфляція набула своєї

найруйнівної форми - гіперінфляції.

Катастрофічно зростав зовнішній борг: за два роки (1992- 1994) він збільшився

більш ніж удвічі. В той же час валовий внутрішній продукт неухильно

скорочувався: в 1992 і 1993 роках він скорочувався на 17%, в 1994 році - на

23%, в наступні роки ВВП щороку скорочувався приблизно на 10%. Почала

виникати реальна загроза економічній безпеці країни.

У цій ситуації Урядом України було здійснено комплекс заходів щодо отримання

Україною фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових організацій та

інших офіційних кредиторів.

Міжнародний валютний фонд

Велику надію в подоланні системної кризи було покладено на бреттон-вудські

фінансові інститути, і, перш за все, на Міжнародний валютний фонд як на

найбільш впливову фінансову організацію в світі. Окрім цих сподівань

передбачалось, що співробітництво України з МВФ відкриє широкі можливості

співпраці з іншими кредитними організаціями, зокрема зі Світовим банком та

Європейським банком реконструкції та розвитку.

Україна вступила до Міжнародного валютного фонду у вересні 1992 року. Уряд

України спільно з керівництвом МВФ підписали Меморандум, який передбачає

дотримання Україною певних "критеріїв ефективності" й інших спільних

домовленостей. Передбачалося, що МВФ надаватиме Україні фінансову допомогу в

проведенні економічних реформ, зокрема в здійсненні фінансової стабілізації.

Формами та механізмами співробітництва України з МВФ є так звані резервні

кредити (або кредити stand-bу), кредити підтримки, розраховані на здійснення

системних перетворень та надання кредитів розширеного фінансування. Необхідно

наголосити, що теоретично кредити і позики міжнародних фінансових інститутів

мають пільговий характер. Міжнародний валютний фонд посідає провідне місце

серед донорів України.

Що ж реально отримала Україна від співробітництва з Міжнародним валютним

фондом? На перший погляд, ця співпраця має певні позитивні наслідки.

Залучення кредитів МВФ дозволило Урядові України реалізувати ряд заходів,

спрямованих на досягнення макро-економічної стабілізації. В результаті

фінансово-кредитна політика стала значно жорсткішою, вдалося призупинити

розвиток інфляційного процесу. В 1995 році в обіг була впроваджена

національна одиниця - гривня, яка впродовж двох років демонструвала свою

стабільність. Значною мірою були усунені обмеження для формування ринкового

характеру валютного курсу гривні, процес курсоутворення став базуватися на

ринкових засадах. Була також різко зменшена кількість антиекспортних

бар'єрів. Контроль над більшістю цін на товари внутрішнього ринку було

скасовано, а ціни, що пов'язані зі споживанням енергії, були встановлені на

рівні світових.

Завдяки виконанню певних вимог МВФ Уряд України зміг різко скоротити дефіцит

державного бюджету і, починаючи з 1995 року, покривати його за рахунок

державного боргу, не вдаючись до емісії. Також були започатковані програми

структурної перебудови у сільському господарстві, в галузі енергетики, значні

зрушення відбулися в сфері власності в результаті завершення малої

приватизації. У 1998 році, вперше з 1989 року, вдалося зупинити падіння

валового внутрішнього продукту України.

Але на думку багатьох українських економістів співпраця України з МВФ має

набагато більше негативних наслідків, ніж "позитивних". В чому полягає суть

"допомоги" МВФ? Надаючи кредити, керівництво МВФ виставляє свої вимоги, які

країна-реципієнт повинна виконувати. Причому ці вимоги досить часто не

враховують економічну ситуацію в країні, особливості її історичного розвитку,

ментальність її народу і т. ін. Тому більшість заходів, що проводяться МВФ,

йдуть не на користь країні, а на шкоду. Не обминула така доля і Україну. Так,

керівництво МВФ поставило перед Урядом України ряд умов, виконання яких мало

бути обов'язковим. Серед цих умов - досягнення макрофінансової стабілізації,

зниження темпів інфляції до рівня, який відповідає міжнародним значенням (2-

3% на рік), скорочення принаймні до рівня міжнародних стандартів бюджетного

дефіциту. На думку МВФ, лише за умов здійснення цих стабілізаційних програм

можливо призупинити інфляцію, активізувати інвестиційний процес, створити

засади для початку економічного зростання.

Щоб закріпити і зробити незворотними ці реформаційні процеси, МВФ поставив

перед Урядом України умови виконання ряду інших "критеріїв ефективності",

зокрема: реальне здійснення економічних реформ, проведення ринкової за своїм

характером кредитної політики, відмова від множинності валютного курсу. Уряд

України мав здійснити лібералізацію зовнішньої торгівлі, скоротити розміри

дефіциту платіжного балансу тощо.

І уряд "чесно" виконував ці умови. Здається, що головною турботою уряду за

останні роки було догодити керівництву МВФ. У результаті виконання

рекомендацій фонду цілий ряд макроекономічних показників (крім темпів падіння

ВВП) вдалося наблизити до тих контрольних цифр, які визначені Меморандумом

про економічну політику уряду. До речі, МВФ вимагав від Уряду України ще в

1996 році довести дефіцит консолідованого бюджету до 3,5% від ВВП . І лише

такий макроекономічний показник, як платіжний баланс, через імпортну

залежність України від іноземних постачальників нафти й газу із року в рік

лишається незадовільним.

Але як уряд не намагається виконувати умови МВФ, не все відбувається саме

так, як хочеться керівництву фонду. Звичайно в таких випадках МВФ не

обмежується критикою та проголошенням невдоволення, а одразу вдається до

економічного шантажу - замороження кредитів та припинення траншів. Так,

розгляд Радою директорів МВФ питання щодо продовження співробітництва з

Україною в рамках програми розширеного фінансування неодноразово переносився

на інший строк.

Здається, що чим більше урядові кола України намагаються виконувати вимоги

МВФ, тим частіше останній невдоволений подіями в Україні, тим більше нових

вимог висуває фонд. Хай би виконання цих вимог сприяло розвиткові України.

Але до цього часу немає жодних позитивних зрушень в жодному секторі

економіки. Більш того, поглиблюється системна криза, триває руйнація

економіки та виробництва, відбувається справжній геноцид цілої нації -

українського народу.

Про що свідчать всі ці сумні факти? Тільки про те, що рецепти МВФ виявилися

непридатними для України, а методи реформування української економіки за цими

рецептами довели свою неефективність та руйнівний характер.

Зараз вже очевидно, що запропонована МВФ схема переходу до ринкової економіки

на основі здійснення "шокової терапії" виявилася для України, з одного боку,

надто жорсткою, а з іншого, - малопридатною, це визнають і самі експерти МВФ.

Торкаючись, наприклад, грошово-кредитної політики, вони визнають, що вона

"носила в цілому надмірно ліберальний характер і проводилася непослідовно.

Робилися окремі спроби скоротити зростання кредитної емісії, проте за умов

величезного попиту на кредити для фінансування бюджету, державних підприємств

та сільського господарства вони мали короткостроковий характер...

Зовнішньоекономічна політика сприяла труднощам в галузі платіжного балансу...

Повсюдне і досить мінливе за своїм характером втручання держави в економіку,

а також повільний хід структурної реформи і лібералізації створили складні

умови для організованої підприємницької діяльності".

"Нульовий" результат спіткав практично всі напрями реформ. Так, непродумана і

масова лібералізація цін викликала гіперінфляцію, науково не обґрунтована

лібералізація зовнішньоекономічної діяльності призвела до того, що за межами

України "осіли" на іноземних рахунках (а отже працюють на іноземну економіку)

десятки мільярдів доларів. Руйнація економіки призвела до різкого відпливу

інвестицій.

До цього треба додати, що Україна зазнала тяжких втрат і в галузі науки і

техніки. Захоплення виконанням рекомендацій МВФ та турботою про те, як краще

догодити керівництву фонду, послабило увагу до дуже важливої частини

економіки і суспільства - науково-технічного прогресу, фундаментальної науки,

розробки новітніх технологій. Треба усвідомлювати також, що зниження

потенціалу України, її деіндустріалізація та деградація народу об'єктивно

виступають загрозами економічній безпеці України, а отже можуть призвести до

втрати державності. Тому очевидно, що якщо ми хочемо бачити Україну успішною,

квітучою, цивілізованою державою, треба припинити сліпе виконання вимог і

умов МВФ, перевести стосунки з фондом на якісно інший рівень.

Щодо подальших стосунків з МВФ існує цілий спектр думок. Одна крайність - це

залишити все, як є. І хоча в неї є прихильники (особливо в уряді), ми бачимо,

що такий сценарій неможливий, бо він веде нашу країну до національної

катастрофи. Інша крайність, що має своїх прихильників серед лівих партій - це

повний розрив відносин із МВФ, хоча, це теж не вихід. Достатньо зазначити, що

у випадку розриву договору з МВФ Україна повинна була б повернути 11 млрд.

дол. за борговими зобов'язаннями. Тому треба шукати істину десь посередині.

Треба продовжувати співробітництво з фондом, знаходити розумні компроміси.

Так, наприклад, у разі успішної реалізації Програми розширеного фінансування

Україна могла б обмежитись консульта-тивною підтримкою фахівців МВФ. До такої

практики відносин з МВФ перейшли Польща, Чехія, Угорщина після завершення

фінансових програм, спрямованих на підтримку переходу національних економік

до ринкових відносин. Можуть бути знайдені й інші форми співробітництва.

Головне, щоб Україна у відносинах з МВФ почувала себе не прохачем, а

рівноправним партнером.

Світовий банк

Велику роль серед міжнародних фінансових організацій відіграє в Україні

Світовий банк. Україна є членом Світового банку з 1992 року і представлена у

Вашингтоні як у Раді директорів, так і в Раді управляючих Світового банку. Їй

належить 10908 акцій, що становить 0,7% від загальної кількості акцій

Світового банку, а також 11158 голосів у банку, що становить 0,72% від

загальної кількості голосів.

З моменту вступу України у Світовий банк Уряд України і керівництво банку

розробили ряд програм і заходів щодо реформування багатьох сфер української

економіки. Вони включають дослідження та звіти з різних секторів економіки,

підготовку програм та проектів, що можуть бути представлені банку для

фінансування, та інші заходи.

Першу позику в сумі 27 млн дол. США Україна отримала від Світового банку в

1993 році для цілей, як зазначалося, вдосконалення управління державним

сектором ("public sector management"). Малося на увазі реформуван-ня

управління фінансовою системою країни та вдосконалення системи оподаткування,

що мало поліпшити становище з внутрішнім та зовнішнім боргами України.

Організаційні засади співробітництва між Україною і Світовим банком були

закладені в 1994-1995 роках. Саме тоді було реалізовано так званий

реабілітаційний проект, спрямований на досягнення макроекономічної

стабілізації, лібералізації цінової та торговельної політики, створення

конкурентного середовища на ринку товарів і послуг.

У 1995 році Україна отримала реабілітаційну позику у розмірі 400 млн дол.

США. В цьому ж році Україна отримала і другий транш реабілітаційного кредиту

в розмірі 250 млн. дол. США. Цей транш мав цільове спрямування - фінансування

критичного імпорту та підтримання платіжного балансу України. Кредитною

угодою було регламентовано, що кредити Світового банку надаються на термін до

20 років, мають пільговий період 5 років і ставку процента за кредит - 7,1%.

Зазначені кредити направляються, зокрема, на покриття дефіциту бюджету.

Умовою їх надання є реалізація Україною проектів реформування економіки

системного характеру, якими передбачається запровадження структурних та

інституційних заходів. Такі заходи доповнюють програму макроекономічної

стабілізації, поєднуючи її із заходами по структурних змінах економіки. Ці

системні кредити залучаються в комплексі з кредитами МВФ, вирішуючи проблеми

на рівні конкретних секторів економіки.

Крім системних, СБ фінансує інвестиційні проекти, які торкаються ринкової

трансформації різних секторів економіки України.

У результаті співробітництва України зі Світовим банком в стадії розробки і

реалізації знаходяться понад 20 спільних інвестиційних проектів. Серед них -

проект реконструкції та модернізації паливно-енергетичного комплексу, проект

підтримки трансформації державних та кооперативних господарств у приватні

господарства, проект реформування сільськогосподарського сектору України,

проект розвитку господарської інфраструктури, проект розвитку соціального

сектору, проект створення транспортного зв'язку у Харкові і Львові та інші.

Взагалі не існує певної, заздалегідь визначеної, кількості коштів, які

Світовий банк надасть Україні. Все буде залежати від результатів економічних

реформ, які здійснюються в Україні, від числа заходів, які будуть узгоджені

між Урядом України і Світовим банком, і від спроможності України погашати

надані позики. Так, в 1997 році в рамках співробітництва зі Світовим банком

було заплановано отримати 850 млн. дол. США, а отримано лише 200. млн дол.

США. Недоотримання коштів по проектах пов'язане із невиконанням Україною

заходів, передбачених відповідними кредитними угодами.

З метою визначення готовності до впровадження спільних із Світовим банком

проектів, їх пріоритетності у економічному розвитку країни, у листопаді 1997

року було здійснено черговий перегляд проектного портфелю Світового банку в

Україні. У ході переговорів досягнуто домовленості про наступні пріоритетні

сфери залучення кредитів Світового банку: сільське господарство;

енергозбереження; фінансовий сектор; соціальний захист; розвиток інфра-

структури; підтримка інституційних реформ.

У 1999 році кредитні надходження від Світового банку тривали. Так, кредитний

транш СБ, що Україна отримала в квітні 1999 року після рішення МВФ подовжити

фінансування України, становить 150 млн. доларів. З них 100 млн. направлені

на розвиток підприємств, 40 - на реструктуризацію вугільної галузі і 10 - на

стабілізацію фінансового сектору України .

Обсяги кредитів, обіцяні Україні у 2000 році від СБ і МВФ, не зменшилися і

становили 1,5 млрд. дол. В разі, коли Україна буде здійснювати комплексний

підхід та прискорювати трансформаційні процеси за рецептами Світового банку,

останній обіцяє надавати урядові цільові кредити на суму 1 млрд. дол. США

щороку.

Діяльність Світового банку не обмежується лише фінансовою допомогою. Вона

передбачає і надання технічної допомоги. В цій галузі Світовий банк активно

співпрацює з іншими міжнародними організаціями і агенціями, які діють в

Україні. Банк співпрацює з Урядом в рамках такої діяльності, як конференція

донорів. Кожного року в Парижі проводяться консультативні зустрічі, на яких

обговорюються питання допомоги країнам, в яких ці агенції працюють.

Аналізуючи більш ніж шестирічну співпрацю України зі Світовим банком, можна

зробити деякі висновки.

По-перше, надаючи кредити, Світовий банк нав'язує Україні своє бачення тієї

чи іншої проблеми. Так, наприклад, в представництві Світового банку в Україні

вважають, що одним із шляхів, який повинен спричинити різке економічне

зростання, є економічна лібералізація, яка включає три основні напрями:

лібералізація торгівлі, цінова лібералізація і лібералізація умов щодо

можливості створення нових підприємств і їх нормальної діяльності. Банк

поставив перед Україною зобов'язання здійснити цілий ряд трансформаційних та

стабілізаційних заходів, які були узгоджені з банком та зафіксовані в

Меморандумі політики економічних реформ. Так, Україна зобов'язалася

обмежувати щороку дефіцит консолідованого бюджету певним розміром,

скорочувати темпи інфляції, здійснювати інші стабілізаційні заходи та заходи

по структурній перебудові економіки. Свої кредити Світовий банк надає саме

під ці заходи.

По-друге, в умовах бюрократичного хаосу та корумпованості чиновників,

безгосподарності, відсутності належної дисципліни і відповідальності більша

частина кредитної допомоги, яка впродовж кількох років надавалася Урядові

України для здійснення економічних реформ, була використана вкрай

нераціонально. В значній мірі кредити були "проїдені". Так, кредитні ресурси

від Світового банку більш як на 1,5 млрд. дол. США, які надавались на

розвиток підприємств, реструктуризацію сільського господарства та вугільної

промисловості, фактично використовувалися Урядом для покриття його видатків -

оплату закуплених енергоносіїв, фінансування державного бюджету, на погашення

зовнішнього державного боргу. В той же час вугільна промисловість та сільське

господарство країни опинилися в глибокій кризі.

Європейський банк реконструкції та розвитку

Уряд України надає великого значення співробітництву з Європейським банком

реконструкції та розвитку (ЄБРР). Особливість ЄБРР та відмінність його

діяльності від діяльності інших міжнародних фінансових організацій полягає в

тому, що цей банк фінансує проекти та інвестиційні програми лише в країнах

Центральної та Східної Європи, включаючи країни, що виникли від розпаду

колишнього СРСР.

Головні критерії, якими керується ЄБРР при наданні фінансування, - це

кредитоспроможність та самоокупність кожного проекту без огляду на державну

гарантію. Це головна і основна вимога банку.

У рамках вибраної стратегії ЄБРР працює з Україною у двох напрямах: надання

позик на пільгових умовах під гарантії Уряду (40% позик) і кредитування

приватних підприємств України на комерційних умовах (60% позик). Однією з

основних цілей банку є фінансування розвитку приватного сектору. Тобто увесь

портфель кредитів, інвестицій чи гарантій ЄБРР у державному секторі не може

перевищувати 40%.

Банк відкрив своє представництво в Україні на початку 1993 року. Упродовж

перших двох років існування банку в Україні результати його діяльності були

не дуже успішними. З 1995 року, коли реформи почали втілюватися в економічне

життя України, активність ЄБРР значно підвищилась. До того ж відбулися зміни

у політиці банку. Спрямованість фінансування, обсяг і різноманітність послуг

Євробанку значно збільшилися. Так, у 1995 році банком профінансовано вже 15

проектів вартістю близько 200 млн. дол.

Дуже важливим став для України 1997 рік: вдалося фактично вдвічі збільшити

обсяги фінансування вітчизняних проектів і довести їх до 320 млн. доларів.

Завдяки цьому Україна у 1997 році вийшла на друге місце після Росії за

загальним обсягом нових затверджених проектів і піднялася із сьомого на п'яте

місце серед країн операцій банку (після Росії, Румунії, Угорщини та Польщі)

за загальним обсягом коштів.

У цьому ж році відбулася ще одна подія - в червні 1997 року Рада директорів

ЄБРР затвердила нову стратегію дій ЄБРР в Україні. Ця стратегія полягає в

тому, що ЄБРР продовжуватиме сприяти розвитку фінансового сектору України,

зокрема приватних банків з метою довгострокового кредитного фінансування

приватних підприємств, а також сприяти розвитку експортного комерційного

кредиту.

Фінансування і допомога розвитку фінансової системи України є найважливішим

напрямом діяльності Євробанку. Стратегія банку в цьому напрямі полягає в

тому, щоб: стимулювати розвиток місцевих банків з метою підвищення їх

кредитоспроможності до рівня міжнародних стандартів; розширити фінансування

національними банками приватних підприємств України з перспективою

безпосереднього розміщення кредитних ресурсів цих банків і фінансування ними

приватногосподарського сектору України; підтримувати ініціативи щодо

забезпечення додаткового фінансування корпорацій. Окрім цього, планами ЄБРР

передбачається також сприяння структурній перебудові щойно приватизованих

банків, відкриття кредитних ліній провідним приватним банкам тощо.

На підтримку цієї стратегії банк створив кредитну лінію на 100 млн. екю, що

передається через Національний банк України для місцевих банків, які можуть

користуватися нею для фінансування малого і середнього підприєм-ництва.

Кредитна лінія була створена спеціально для тих підприємств, які не можуть

задовольнити критеріям Банку щодо мінімальної суми фінансування в 5 млн.

доларів. ЄБРР інвестує напряму деякі банки України. Так, перший Український

Міжнародний банк користується кредитною лінією напряму на 12 млн. доларів,

яка спрямована для вжитку у сільськогосподарському секторі.

Розуміючи визначальну роль приватного капіталу, зокрема малого бізнесу, для

розвитку України, Європейський банк реконструкції і розвитку запровадив для

України кредитну лінію підтримання малого й середнього бізнесу, яка почала

працювати в березні 1995 року.

Іншим важливим напрямом діяльності ЄБРР в Україні проголошена підтримка

приватизації. Банк здійснює інвестиційне та кредитне фінансування, а також

надає технічні послуги ряду підприємств, що приватизуються. Технічна допомога

банку полягає в розробці інвестиційних проектів, здійсненні закупок на

міжнародному ринку, розвитку фінансового планування та управлінні проектами.

Планується також підтримка новоприватизованих підприємств. З цією метою в

Україні створено чотири регіональні фонди.

Велику увагу приділяє ЄБРР розвитку сільськогосподарського і енергетичного

секторів. Так, ЄБРР разом з Міненерго підготував проект на 150 млн. доларів

США, за яким закуповується для України сучасна технологія ефективного

спалювання вугілля. Великого значення банк надає раціоналізації енергетичної

бази України, а саме - модернізації виробничих потужностей теплоенергетики, а

також підвищенню ефективності та екологічної безпеки на теплоелектро-

станціях. Банк також розглядає різні проекти з енергозбереження: немає сенсу

будувати нові електростанції, коли можна значно знизити рівень витрат

електроенергії на заводах металургійної та хімічної промисловості. З метою

підтримки проекту по раціоналізації енергетичної галузі України банк відкрив

кредитну лінію та надав позику в розмірі 27 млн. екю енергетичній системі

України. ЄБРР бере активну участь в діяльності щодо посилення ядерної

безпеки, зокрема в проекті будівництва спорудження Чорнобильського саркофагу.

Разом із тим ЄБРР підтримує роботи з видобутку в Україні нафти та газу.

Важливим напрямом стратегії діяльності ЄБРР в Україні є модернізація і

реформа основних галузей інфраструктури. Додатковими пріоритетами в системі

фінансування ЄБРР основних галузей інфраструктури є реформа й структурна

перебудова залізничного транспорту. Для фінансування проекту "Розвиток

залізничних шляхів України" банк надасть Україні кредит в сумі 51,88 млн.

доларів США.

Таким чином, ми бачимо, що кредити ЄБРР працюють майже у всіх сферах

економіки України. ЄБРР вклав у розвиток української економіки у вигляді

кредитів та інвестицій понад 350 млн. екю.

Важливою подією для України стали щорічні збори ЄБРР, які відбулися у Києві

8-12 травня 1998 року. На цих зборах було зроблено аналіз відносин України з

ЄБРР, а також названо три основні напрями діяльності ЄБРР в Україні, націлені

на прискорення її економічного розвитку. Це:

- кредитні лінії для малого і середнього бізнесу, які надаються через

українські банки;

- великі кредити і інвестиції. Поки що таких компаній в Україні чотири:

"Укррічфлот", "Світоч", "Оболонь" і "Олейна";

- вкладання в інфраструктуру. Зокрема це енергетика, телекомунікації та

міські проекти.

На кінець 2000 р. банк запропонував 24 проекти загальною вартістю 600 млн.

доларів, і готується ще 20 - на мільярд. Найбільші з них будуть реалізовані в

енергетиці, зв'язку, харчовій промисловості і в сфері кредитної допомоги

малим та приватним підприємствам в різних секторах економіки. Таким чином,

ЄБРР підтвердив свої наміри сприяти реформуванню економіки України,

допомагати її входженню в Європейське співтовариство.

Отже, позитивною тенденцією є зростання окремих секторів української

промисловості. Між тим, пригнічуючий вплив на ділову активність справляє

різкий зріст процентних ставок через кризу в фінансуванні дефіциту

держбюджету, а також тиск на національну валюту. Високі процентні ставки в

Україні різко обмежують інвестиції, ускладнюють бюджетну ситуацію. На думку

головного економіста ЄБРР Н. Шторна, основними напрямами уряду в проведенні

реформ мають бути: 1) фіскальна політика, тобто жорсткий контроль за

бюджетними витратами; 2) подолання зайвого державного втручання в роботу

підприємств; 3) подолання неефективності податкової системи.

Таким чином, ми бачимо, що співпраця України з ЄБРР має свої проблеми.

Головна з них - нам знову нав'язують своє бачення проблеми та шляхи виходу з

неї. Друга проблема стосується безпосередньо розробки та виконання спільних

проектів. Тут не все складається гладко. Деякі проекти у державному секторі

банк був змушений відмінити.

Які ж реальні наслідки співробітництва України з міжнародними економічними

організаціями? На перший погляд, Україна досягла певних успіхів у цих

відносинах. З моменту проголошення Україною незалежності, тобто з початку 90-

х років, нашій державі охоче надавались кредити міжнародними фінансовими

організаціями. В 1992 році Україна стала членом МВФ і Світового банку.

Фінансова допомога бреттон-вудських інститутів дозволила Україні подолати

гіперінфляцію, успішно провести в 1996 році грошову реформу та утримувати

курс національної грошової одиниці - гривні стабільним впродовж майже двох

наступних років, здійснити ряд інших заходів.

Але ці окремі факти не свідчать про покращання економічної ситуації в

Україні. В багатьох випадках одна проблема вирішувалась за рахунок іншої.

Україна не змогла подолати системної кризи. Навпаки, системна криза

поглибилась, набула руйнівного характеру, охопила всі галузі економіки і

сторони суспільного життя, і найближчим часом може перейти в незворотну

стадію, коли рятувати вже буде нічого.

Політика реформування економіки за західними сценаріями негативно відбилась

на вітчизняному виробництві. Відомо, що більшість закордонних позик і

кредитів видавалася лише під закупівлю українською стороною товарів і послуг.

Але ж очевидно, що кожний долар закордонних товарно-цільових кредитів і позик

обумовив невиробництво рівно такої ж за вартістю товарної маси в Україні Тому

виробництво товарів народного споживання - одна з найбільш депресивних і

кризових галузей національної економіки. Монетарний доларовий протекціонізм

атакував внутрішній споживчий ринок, паралізуючи вітчизняного

товаровиробника.

До того ж НБУ штучно обмежує кількість грошей, що обслуговують економіку,

позбавляючи вітчизняні підприємства кредитних ресурсів. Насправді ж просте

обмеження грошової маси хоча і гальмує динаміку цін, але водночас пригнічує

виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань. Це призвело

до того, що за останні шість-сім років вітчизняне виробництво втратило не

тільки традиційні зовнішні ринки, а й внутрішній ринок. Саме за останні три

роки невиважені дії Уряду створили сприятливі умови для імпорту продукції,

якої в Україні завжди вистачало для власних потреб, таких, наприклад, як

соняшникова олія, цукор, горілка, тютюнові вироби.

В Україні, всупереч логіці, склався не механізм підтримки національного

виробництва, а навпаки - механізм його придушення і знищення. Недосконалою в

Україні є і податкова система.

Трансформаційні процеси за рецептами МВФ і Світового банку негативно

впливають на інвестиційний клімат України, хоча прихильники західних

стратегій стверджують, що "радикальні реформи", що супроводжуються руйнацією

виробництва, необхідні для залучення зарубіжних інвесторів.

Але в реальному житті все якраз навпаки. Інвестори залюбки вкладають гроші в

економіки тих держав, які демонструють стабільне зростання і здатність

забезпечувати ці процеси власними силами. А якщо цього не відбувається, ті

крихітні інвестиції, що надходять, обумовлюються такими умовами, що виникає

питання взагалі про їхню доцільність.

Відсутність інвестицій, в свою чергу, згубно впливає на розвиток економіки

(не дозволяє їй розвиватися, призводить до застою і падіння виробництва).

Статистика свідчить про величезні деструктивні, руйнівні наслідки, яких

зазнали практично всі галузі народного господарства, переважна більшість

підприємств. Протягом останніх років в Україні не було вирішено більшість із

завдань структурної перебудови, тоді як внутрішній фінансовий потенціал

поступово вичерпувався. Для розв'язання невідкладних проблем доводилося

вдаватися до зовнішніх запозичень, а соціальні проблеми продовжували

накопичуватися та поглиблюватися.

Таким чином, руйнація української економіки за рецептами ВФ і Світового банку

може призвести і вже призводить до загрози економічній безпеці і самому

існуванню України як незалглежної держави.

Надзвичайно важливою загрозою економічному суверенітету України у

зовнішньоекономічній сфері є катастрофічне швидке зростання зовнішнього

боргу. Останній зростає в процесі надання кредитів як специфічної форми

оплати політики Уряду, певною мірою руйнівної і для української держави. В

1991 році борг становив 400 млн. доларів США.

Для вирішення фінансових проблем Уряд України охоче звертається до

міжнародних фінансових організацій, і це має свої причини.

Загроза економічній безпеці України з боку відносин з міжнародними

фінансовими організаціями існує не лише в зв'язку з проблемою зовнішньої

заборгованості. Отримання кредитів від інституцій супроводжується

додатковими, часто досить жорсткими, вимогами стосовно дотримання

відповідного рівня інфляції, обсягів приватизації, дефіциту державного

бюджету. І світовий банк, і Міжнародний валютний фонд надання кредитів країні

пов'язують з вимогами скорочення соціальних програм, зокрема, зменшенням

відрахувань до Фонду соціального страхування, стовідсотковою оплатою житлово-

комунальних послуг і транспорту, збільшенням пенсійного віку.

Україні в цій складній кризовій ситуації, в якій вона знаходиться, дуже важко

виконувати ці вимоги повною мірою. Спроби уряду все ж таки дотримуватись

умов, що фіксуються кожного року в Меморандумі економічної політики,

призводять до руйнації економіки України. Так, проведення жорсткої монетарної

політики заганяє національну економіку в стан стагнації. Надмірний вплив на

грошовий обіг і слаборозвинений ринок банківських послуг не тільки створює

кризу неплатежів, зменшення валового внутрішнього продукту, але й реально

погіршує національні конкурентні переваги, оскільки серйозно ускладнюються

умови функціонування вітчизняних підприємств як в межах національної

економіки, так і на міжнародних ринках.

Отже, можна зробити закономірний висновок, що для дійсного відродження

України як суверенної держави необхідна розробка національної стратегії

розвитку, яка неодмінно повинна враховувати питання пов'язані з проблемами

незалежності в усіх сферах - економічної незалежності, незалежних дій Уряду в

зовнішній і внутрішній політиці, національної безпеки України, незалежного

мислення політичних діячів та економістів, а також розвитку власного

самодостатнього виробництва.

Головним напрямом національної стратегії розвитку має стати державна

підтримка вітчизняного виробника як складова економічної безпеки України.

Потрібно орієнтуватись на нарощування експорту конкурентоздатних товарів і

послуг, домагаючись позитивного платіжного балансу та еквівалентного

товарного обміну на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Без такої моделі Україна приречена на те, щоб ніколи не бути учасником

міжнародного економічного співтовариства.

Інтеграція України у світову економіку можлива лише за умови гарантування

національної безпеки держави. Щодо відносин України з міжнародними

фінансовими організаціями, це в першу чергу питання гарантії економічної

безпеки, оскільки взаємовідносини реалізуються через посередництво надання

кредитів та відповідно, зростання державного боргу. Тому очевидно, що, при

розробці стратегії взаємовідносин України з МВФ, СБ та іншими фінансовими

інститутами, в полі зору уряду має постійно знаходитись проблема зростання

боргів та відсотків на них, з тим, аби запобігти виникненню загрози

економічній безпеці, а відтак і економічному суверенітету країни.

Подальший розвиток відносин із міжнародними економічними організаціями

гальмують дві групи проблем. Перша група включає проблеми, пов'язані із

недосконалістю соціальної і економічної політики України, а саме:

неефективність системи державного регулювання; непередбачуваність владних

рішень; існування значних диспропорцій в економіці; монополізм виробників;

криміналізаиія економіки, велика питома вага тіньової економіки. Друга група

проблем стосується організації зовнішньоекономічної діяльності:

недосконалість митного регулювання; грабіжницька податкова політика;

бартеризація зовнішньої торгівлі тощо. Все це підриває довіру до України як

надійного економічного партнера.

На шляху до міжнародного співробітництва перед Україною стоїть низка

серйозних завдань, зокрема остаточне визначення національної моделі

соціально-економічного розвитку, досягнення реальної керованості соціально-

економічними процесами, створення стабільної національної фінансової та

правової системи і розробка планів по входженню у світові економічні

структури.

Одночасно, необхідним є внесення коректив у відносини з провідними

міжнародними інститутами в напрямі розширення співробітництва, в першу чергу,

для прискорення процесу модернізації економіки і розвитку високотехнологічних

виробництв. Тобто, слід перенести акценти в політиці залучення іноземних

фінансових ресурсів з фінансування поточних балансових потреб на фінансування

структурної перебудови економіки України.

Тільки за таких умов Україна зможе гідно увійти до світового економічного

співтовариства, стати рівноправним учасником світового прогресу.

4. СВІТ І УКРАЇНА : ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ГЛОБАЛЬНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Глобалізація економіки прискорила створення могутніх транснаціональних

компаній, вплив яких відчувається не тільки на уряди “сильних” країн, але й

на уряди країн, ринки яких поглинаються. Неоднорідність, неоднаковість

економічного розвитку країн веде до певних об'єднань заради виживання та

полегшення життя у країнах, що розвиваються.

Супердержава Сполучені Штати Америки за останні десятиліття XX століття

спочатку акумулювала та інтегрувала кадровий, інтелектуальний, науково-

технологічний, фінансовий, виробничий потенціал Заходу, ефективно використала

природні ресурси Земної кулі як противагу соціалістичній системі, а потім,

після краху Радянського Союзу, ще більше зміцнила свою могутність і свій

вплив у світі.

На початку третього тисячоліття головне запитання, що постало перед кожною

державою, - чи спроможна вона реально конкурувати із країнами "золотого

мільярда", чи буде вона фінансово залежна і яку стратегію ій обрати?

Тому, щоб зрозуміти до чого може привести Україну нинішній курс реформ, та

яким шляхом їй іти, потрібно провести аналіз на основі проблем геоекономіки

та геополітики.

На сьогодні виділяються такі світові цивілізації, які знаходяться у

постійному стані розвитку та інтеграції: Європейська, Північноамериканська,

Південно-Східної Азії, Ісламська, Латиноамериканська та Африканська. Найбільш

розвинена, впливова і одночасно найбільш "агресивна" в завоюванні ринків - це

Європейська цивілізація.

Кожне із цих об'єднань намагається мати ядерну зброю, створює спеціальні

інститути, що координують економічні, політичні, культурні процеси в

об'єднанні та сприяють розширенню сфер впливу. В цьому контексті особливий

інтерес становлять постсоціалістичні країни, в числі яких і Україна з її

виключним географічним положенням, багатими природними ресурсами та великим

ринком збуту.

З точки зору економічного розвитку і багатства в світі сформувалось два

полюси: "країни золотого мільярда", тобто розвинені країни, та периферія

Світового господарства. "Країни золотого мільярда" споживають 80% природних

ресурсів, що видобуваються на земній кулі, з яких 40% США забирають собі.

Розвинені країни в 60-ті роки XX століття, перш за все Європейська

цивілізація, нав'язали світу свою ідеологію розвитку: лібералізацію та

відкритість суспільства, яка виявилась для них дуже корисною.

Дійсно, якщо в 60-ті роки стандарт життя на земній кулі як відношення

багатства країн "золотого мільярда" до багатства країн із периферії світового

господарства з такою ж кількістю населення становив 39:1, то наприкінці XX

століття, через 40 років проведення політики, коли розвинені країни почали

"допомагати" третім країнам, це співвідношення стало майже 80: 1.

Отже, безумовно, політика відкритості суспільства та лібералізації виявилась

дуже вигідною розвиненим країнам, бо, як писав наш класик, "більший меншого

штовхає та ще й б'є за тим, що сила є".

Це, співвідношення зайвий раз доводить справедливість першої основної теореми

Паретто: "Через обмежені ресурси на земній кулі, якщо якась країна чи фірма

збагачується, то лише завдяки збіднінню інших". Західна "допомога" Україні,

яку через міжнародні фінансові інститути - Міжнародний валютний фонд,

Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, через інститути

іноземних радників-консультантів, нав'язали Україні нинішній курс реформ, що

є шляхом до однофакторної моделі вільного ринку - максималізації прибутку,

моделі ринку Адама Сміта (ХVIII ст.), Чиказької школи (XIX ст.).

Відповідно до першої основної теореми Паретго можна підтвердити - чим більшим

буде зубожіння українського народу, тим більшим буде збагачення Заходу.

Так, 20 млрд. доларів США, які "втекли" за кордон, успішно інвестують

економіку Заходу. Те, що на ринку України 92% імпортних товарів - це теж

великий успіх реформ в інтересах Заходу.

Також те, що за вісім років реформ Україна втратила понад 74% свого

економічного потенціалу завершило деіндустріалізацію країни, майже повністю

знищивши вісім промислових галузей (легка промисловість скоротилась у 8

разів, електронна промисловість більш ніж в 100 разів тощо) - це теж корисно

Заходу, бо Україна перестала бути конкурентом навіть на своєму внутрішньому

ринку. В цлому знищення України як конкурента на світовому ринку іде досить

успішно.

Якщо Україна стартувала в реформи, перебуваючи в першій десятці найбільш

розвинених країн світу, то сьогодні вона посідає місце далеко за сотим!

Відбулось це через антинауковий характер, помилковий з точки зору економічної

науки тих рекомендацій та вимог, які давали і ставили Президенту і Уряду

іноземні радники-консультанти і які відображались в меморандумах між Урядом

України та МВФ.

Україні, щоб вийти з кризи, щоб перейти до стану економічного зростання,

звичайно, потрібні інвестиції, в тому числі і іноземні, але, як показано в

працях вчених, виконання саме умов МВФ спричиняє в Україні таке соціально-

економічне середовище, яке відлякує приватних інвесторів. А оскільки

економічна криза - це порушення законів економіки, то, не змінивши умов

співпраці й МВФ в інтересах України, вийти з кризи в принципі неможливо,

іншими словами, не змінивши курсу реформ, вийти з кризи неможливо навіть

теоретично.

Як міняти курс реформ, що потрібно робити, щоб відродити своє виробництво, як

перейти від падіння виробництва до економічного зростання та зростання

добробуту народу України, на це дає відповідь економічна наука і, зокрема,

розробки вітчизняних науковців.

На думку вчених, перш за все необхідно розробити свою, без участі іноземців

(радників МВФ чи СБ) програму виходу з кризи та економічного зростання

України. За основу можна було б взяти українську "Національну програму

відродження України", яка розроблена за ініціативою і під керівництвом

Ткаченка О. М. без залучення іноземних фахівців. Також потрібно звернути

увагу на сукупність економічних теорій, серед яких провідними мали б бути

українська інноваційна, що започаткована М. Туган-Барановським та Кейнсом.

Адже використання однієї монетаристськрї еконрмічної теорії як базової - це

шлях до національної катастрофи, бо вона здатна погасити інфляцію, але завжди

викликає падіння виробництва.

Також у нашій державі, на думку вчених, необхідно змінити банківську систему

таким чином, щоб із нестійкої економічної системи, як це має місце сьогодні,

вона формувала стійку економічну систему.

Тільки сформувавши стійку економічну систему, можна забезпечити її якість

через справедливу та ефективну податкову систему.

Не підпорядкувавши банківську систему інтересам власного виробництва,

неможливо забезпечити стійкість економічної системи, неможливо вийти з-під

впливу міжнародної фінансової кризи, і не можливо досягнути приросту

виробництва через будь-яку зміну податкової системи, навіть скасувавши

податки зовсім.

Із досвіду виходу із кризи, США, Японії, Німеччини та прогресу розвинених

країн маємо висновок: із кризи можна вийти тільки на основі політики

протекціонізму – підтримки свого виробника та захисту свого ринку.

Політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності - це ефективний

механізм завоювання ринків та нищення конкурентів з боку розвинених країн.

Це підтверджується наступною теоремою про лібералізацію: якщо на земній кулі

будь-яка країна,особливо мала, перебуває в кризі, а її президент чи уряд

проводять чи продовжують політику лібералізації зовнішньоекономічної

діяльності, то своє виробництво ця країна не відродить навіть теоретично.

І відповідно до цієї теореми можна стверджувати, що програма "Україна-2010"

не буде виконана ніколи, це програма-міф, бо її головним механізмом виконання

є політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Альтернативою цій

програмі е згадана Національна програма відродження України, тому що головним

механізмом її виконання є протекціонізм.

Необхідною умовою виходу з кризи є відновлення купівельної спроможності

населення, тобто підвищення рівня зарплат, пенсій та стипендій; відновлення

довіри народу до президента та уряду настільки, щоб населення змогло

трансформувати свої заощадження (12 млрд дол. США) в інвестиції. За цих умов

суттєво зменшиться або й відпаде зовсім потреба у зовнішніх запозиченнях і

тоді Україна матиме ознаку розвиненої країни.

Щодо нового курсу реформ, то в цілому у суспільстві можливі три шляхи

розвитку, якщо врахувати, що в XX столітті суспільство сформувало дві

крайнощі свого розвитку: державний соціалізм та класичний (дикий) капіталізм.

Між цими крайнощами знаходиться простір змішаної економіки - моделі

розвинених країн.

В тому ж XX столітті крайнощі себе вичерпали - спочатку класичний капіталізм

(вільний ринок) під час кризи США 1929- 33 рр., а потім, в кінці XX століття,

державний соціалізм.

Отже, суспільство має три шляхи розвитку: два назад, до крайнощів: до

державного соціалізму та до класичного капіталізму (вільного ринку) і один -

уперед, до моделі змішаної економіки, до моделі розвинених країн.

Зазначимо, що розвинені країни виштовхують всіх, хто не входить до їх кола,

на периферію світового господарства, до "периферійного" капіталізму.

При цьому і в тій і в іншій крайнощах розвитку з однаковою легкістю

встановлюються тоталітарні режими.

Особливістю країн “периферійного” капіталізму є те, що розвинені країни

сприяють прямо чи опосередковано встановленню диктаторських режимів в них,

створюючи одночасно міфи про підтримку і розвиток демократії, про

відстоювання прав людини. Наприклад, диктаторський режим Піночета в Чилі був

встановлений за сприяння МВФ.

Отже, для того щоб ввійти в коло розвинених держав, а не йти на периферію

світового господарства, потрібно в економіці, політиці та культурі

відтворювати всі ознаки розвинених держав:

- розвиток на основі сукупності економічних теорій, серед яких провідною є

українська інноваційна теорія;

- не протиставлення, а органічна єдність ринкової саморегуляції та державного

регулювання еконйміки;

- розвинена демократія, незалежність і патріотизм засобів масової

інформації;

- заборона продажу землі іноземцям, обмеження іноземних інвестицій в

свої фірми;

- використання національної ідеї, національних інтересів як ідеології

розвитку країни;

- збереження незалежності і керованості в політиці, економіці та культурі,

забезпечення всіх умов для національної безпеки;

- політика односторонньої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності по

відношенню до країн, ринок яких завойовується з одночасним захистом свого

ринку та підтримкою свого виробника тощо.

Потрібно враховувати подвійну мораль Заходу. Захід ніколи не проводив у себе

реформи за моделлю МВФ. Це рецепт Заходу для слаборозвинених країн. Всі ті

країни, які досягли успіхів в економічному розвитку, ніколи не співпрацювали

із МВФ. Всі ті, хто виконують умови МВФ, крім боргів та фінансового

залежності, нічого не мають. Чехія, Словенія досягли успіху тільки після

того, як відмовились від умов МВФ.

Світова практика свідчить, що сучасний рівень інтернаціоналізації виробництва

та транснаціоналізації капіталу потребує координації дій національних

економік. Міжнародні фінансові організації практично проголосили себе такими

координаторами. Так, МВФ, маючи у своєму розпорядженні потужні науково-

дослідні установи і, зокрема, інститут МВФ, широкий загін експертів-

спеціалістів з багатьох галузей науки, здійснює постійний моніторинг за

макроекономічною політикою країн-членів фонду, а також за станом всієї

світової економіки.

Теоретично метод МВФ бездоганний. Міжнародні фінансові організації на чолі з

МВФ покликані, начебто, надавати допомогу країнам, що стали на шлях

самостійного розвитку, проводити більш узгоджену, скоординовану економічну

політику, і в такий спосіб не допустити диспропорцій в розвитку світової

економіки. Але його практична цінність виявляється дуже рідко. Так, в Чилі та

Польщі метод МВФ спрацював більш-менш ефективно (і те за умов "коригування"

цього методу на місцях).

Практично ж, міжнародні економічні організації, використовуючи свій великий

економічний потенціал, нав'язують ослабленим державам вигідну для себе модель

економіки, як правило, фінансово залежну від МФО.

За цих умов великі сподівання покладалися в Україні на фінансову допомогу з

боку країн Заходу і, зокрема, на позики міжнародних фінансових організацій.В

той же час, для розвинених країн Україна приваблива як сировинний придаток

(займаючи 1% території земної кулі, Україна має 5,2% природних ресурсів).

Заходу Україна потрібна слухняна і деградована. Українському народу - сильна

і незалежна! Заходу потрібен нинішній курс реформ, який веде Україну на

периферію світового господарства, Україні потрібен новий курс реформ, який

веде в коло розвинених держав. Україна повинна зробити власний вибір.

Страницы: 1, 2, 3