 |
РУБРИКИ |
Курсовая: Демографічні передумови РПС |
РЕКЛАМА |
||
|
Курсовая: Демографічні передумови РПСостанній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових ресурсів — це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового потенціалу, який на кожному історичному етапі є втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів. Особливо складним був процес розвитку населення і його трудового потенціалу в Україні протягом XX століття. Досить нагадати про демографічні наслідки першої і другої світових війн, голодомору 1921, 1932-1933, 1946-1947 років. Враховуємо і так звані "розкуркулення", депортації населення, зокрема найціннішого його генофонду. Усе це справило глибокий вплив на процеси демографічного розвитку України. До речі, українська демособливість вже зараз доволі яскраво проявила себе в природному прирості населення. За період 1980- 1990 рр. приріст населення зменшився в Україні з 3,5 до 0,6 чоловік на 1000 чоловік. У 1990 р. був в Україні приріст найнижчий у Східній Європі (у Білорусії він склав 3,2, у Російській Федерації-2,2, у Литві-4,6, Молдові - 8,0, Латвії-1,4, Естонії-1,8). У 1991-1992 рр. природний приріст населення в Україні був від'ємним. У 1991р. вів становив 0,8, а в 1992р. вже лише 0,2 (в розрахунку на 1000 чоловік населення). Це свідчить, що в якісних параметрах населення, а отже і в демографічному компоненті його трудового потенціалу, на порозі третього тисячоліття в Україні і в інших постсоціалістичних країнах відбудуться суттєві зміни, які позначаться насамперед на темпах приросту і на загальній кількості населення. За останні 20 років чисельність населення України зросло більш як на 5 млн. чоловік. У 1970р. воно становило 47126 тис. На 1 січня 1993 р. відповідно — 52244 тис. чоловік. Згідно з найбільш поширеними прогнозними розрахунками населення України в 1999 р. складе 58210 тис. чоловік. Зниження демозростання є результатом попередніх несприятливих умов розвитку українського народу. Демографічні втрати України внаслідок колишньої несправедливої національної політики, відвертого і брутального геноциду і етноциду досі належним чином не тільки не вивчені, але ще не до кінця усвідомлені. Ці наслідки даватимуть про себе знати ще й у XXI столітті. Для визначення трудового потенціалу дуже важливо знати закономірності його розвитку, тенденції та питому вагу працездатного населення у всьому населенні. Згідно з методикою, що досі застосовується в Україні, до трудових ресурсів належать насамперед працездатні віком 16-59 років. Їх питома вага в населенні у 1970-2000 рр. становила понад 60%, виявивши тенденцію до зменшення. У цей період різко знижувалася питома вага молоді віком до 14 років і зростала категорія людей пенсійного віку. Населення працездатного віку складало 59,4% і 55,0%, пенсійного віку—відповідно 13,5% і 16,9%. Співвідношення між різними віковими категоріями населення має регіональні відмінності. В окремих регіонах питома вага людей пенсійного віку сягає 23,5%. Погіршуються й інші показники населення. Наприклад, частка жінок у фертильному віці в 1959-2000 рр. знизилася з 53,3 до 44.6%. Якщо враховувати те, що жіноцтво — основа здорового покоління, то цілком зрозумілим є те, яке негативне значення має зниження дітонародження для відтворення трудового потенціалу. Надто негативно позначається на трудовому потенціалі населення зменшення питомої ваги молодіжних груп населення. Так, за переписом населення 2000р., відношення групи населення 10-14 років до групи 50-54 років склало в Україні 98%, тоді як у Російській Федерації —106%. Постаріння населення в Україні відбувається до деякої міри за рахунок імміграції, яка в 1979-1988 рр. склала 153 тис. чоловік. У 1991-1995 рр. кількість прибулих в Україну була на рівні 2,4-2,5 млн. чоловік. Висока питома вага серед іммігрантів припадає на тих, які працювали за межами України, а тепер, повернувшись на Батьківщину, ускладнюють соціальні проблеми молодої держави. Оцінка трудового потенціалу на сучасному етапі повинна враховувати його адаптивність до науково-технічної революції. Звичайно, в цьому контексті, особливого значення набуває статевовікова структура, від якої залежить сприйняття науково-технічних нововведень. Стосовно жіночого і чоловічого населення, то протягом останнього десятиріччя між цими категоріями встановилася певна стабільність. Так, чоловіче населення складає 46%, а жіноче — відповідно 54%. Таким чином, склалося співвідношеня на користь жіночого населення, яке в силу багатьох причин слабше адаптується до науково- технічного прогресу, ніж чоловіче. Дослідження показують, що основна частина населення і його трудового потенціалу зосереджена в містах. За 2000-1993 рр. питома вага міського населення України збільшилася з 67 до 68%. Отже, процес урбанізації, хоч і повільно, проте все ж продовжується. Однак міст з великою концентрацією населення в Україні небагато. Згідно з переписами лише Дніпропетровськ, Одеса і Харків мають більше мільйона мешканців, а Київ — більше 2,6 млн. Урбанізація позитивно позначається на якісних параметрах трудового потенціалу, зокрема на його освіті, професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення, проведеного у 2000 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 15 р. і старше 869 чоловік мали вищу і середню (повну і неповну) освіту, у сільського населення цей показник становив 643 чоловіки. Це досить високий освітній ценз трудового потенціалу, який потрібно зараховувати до його позитивних ознак. Наведені факти, виявлені залежності не розкривають усіх причин та тенденцій розвитку демографічного компонента трудового потенціалу. Через те вони не можуть відтворити повністю складної картини розвитку трудового потенціалу, тим більше у віддаленій перспективі, незважаючи на те, що окремими фахівцями такі спроби робилися. Навіть не вникаючи в точність демографічних прогнозів, не можна не звернути увагу на те, що вони не враховують усіх чинників негативного впливу на трудовий потенціал населення. Демодослідники вдало маніпулюють статево- віковими шкалами, не маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання і смертність, зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити, що визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період — це ще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що позбавляють людей працездатності. Від екологічних забруднень помирає багато людей у працездатному віці, народжуються інваліди і т.д. Отже, за допомогою демостатистичних розрахунків аж ніяк не вдається з належною точністю запрограмувати розвиток населення. Для цього потрібен досконалий інструментарій наукового аналізу, який необхідно розробляти в межах екогомології, тобто науки про взаємодію населення і навколишнього природного середовища. В Україні протягом останніх років екогомологічні дослідження почали проводитися із широким залученням медичних, статистичних і соціологічних обстежень. Узагальнені результати таких обстежень є у наукових публікаціях і дисертаціях. Вони свідчать про погіршення якісних параметрів природного середовища і його негативний вплив на відтворення трудового потенціалу населення. Відомо, що територія України перенасичена забруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи для здоров'я людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Економічна криза, що триває вже кілька років, обмежує можливості протистояти впливу екосистем на відтворення трудового потенціалу нації, змушує молоду українську державу вдаватися за допомогою до світового співтовариства, яке повинно активніше сприяти виживанню української нації. Отже, при з'ясуванні особливостей і закономірностей розвитку трудового потенціалу населення потрібно враховувати якомога більше факторів, бо тільки таким чином можна пізнати всю складність об'єктивної реальності. Сучасний стан в Україні, коли говорити про населення і його трудовий потенціал, невтішний. Аналіз цього стану треба проводити, керуючись багатьма науковими принципами, обґрунтовуючи дійові заходи, спрямовані на подолання негативних тенденцій у відтворенні трудового потенціалу України. 3. Проблеми і перспективи використання трудового потенціалу 3.1Зайнятість населення За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якостей товару з характерною для нього вартістю та споживною вартістю. Споживна вартість пов'язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку. В Україні питома вага осіб працездатного віку становить більше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника характерні значні територіальні відмінності. Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%. Найвища частка осіб працездатного віку характерна для висо-коурбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%. Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1985 р. в цілому по народному господарству України було зайнято 25,2 млн. чол., то в 1997р. — менше ніж 21 млн. чол. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами. Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві — понад 4,5 млн. чол. Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров'я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області. Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві. Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%. Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день, високою зайнятістю у низько ефективних, з загальнодержавної точки зору, галузях народного господарства, у тому числі в особистому підсобному сільському господарстві. Нераціональне використання трудових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути залучені у народне господарство країни. Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони з різними за масштабами резервами трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і підсобному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області, в яких зазначені потенційні резерви трудових ресурсів становлять від майже 17% загальної чисельності трудових ресурсів у Київській області до 25% в Хмельницькій. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви трудових ресурсів становлять 25—29% загальної чисельності наявних трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано- Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. У цьому регіоні незайняті в народному господарстві становлять від 31 до 41% загальної чисельності трудових ресурсів. Для осмислення системи зайнятості, що склалася в Україні, її концептуальних засад потрібна ретроспектива в недалеке минуле, коли панівними були погляди, згідно з якими найвищим здобутком вважалося досягнення повної зайнятості працездатного населення. Треба сказати, що повна зайнятість працездатного населення хіба що декларувалася, бо її ніколи не було насправді. Не випадково статистичні органи фіксували з року в рік кількість працездатних, що були незайняті у суспільному виробництві, або ж зайнятих у домашньому господарстві. Цих величин ніхто точно не знав, оскільки між офіційною статистикою і реальністю були великі розходження. Крім того, економісти фіксували великі внутрішньо виробничі резерви робочої сили, розвивали концепцію "дрейфуючої зайнятості", яка на промислових підприємствах оцінювалася в 15-20%. У сільському господарстві сезонний характер робіт вивільняв працівників або скорочував чисельність зайнятих на тривалий час. Офіційна економічна наука, відкидаючи твердження про наявність безробіття в планово-командній системі, визнавала наявність різних видів резервів трудових ресурсів. Зарубіжні економісти називали ці резерви формами безробіття. Сказане дає можливість зрозуміти концептуальні засади зайнятості в Україні в часи її перебування в складі колишнього СРСР, економічна політика, якого визначала близьку і далеку перспективу зайнятості. Її рівень, структуру та інші параметри. Особливо цінувалася зайнятість у державному секторі економіки, що складав близько 90%. Інші форми зайнятості населення вважалися менш вартісними: суспільство скеровувалося до повного одержавлення. Державна форма власності та державна система зайнятості оголошувалися метою соціалістичного суспільства. Ці тенденції в Україні досі ще не подолані, хоч в наш час немає відвертих захисників державного монополізму в організації зайнятості населення. Офіційна статистика досі подає насамперед народногосподарську структуру функціонування трудового потенціалу. Тенденції цієї структури в 1980-1995 рр. відображені в таблиці. З даних таблиці видно, що найбільше ресурсів праці зайнято в промисловості та будівництві. За цими галузями йде сільське і лісове господарство. Якщо до того додати зайнятих в інших видах і сферах матеріального виробництва, то вийде, що зайнятість в Україні структурно протилежна зайнятості в економічно розвинутих країнах передусім тому, що матеріальне виробництво поглинає набагато більше трудового потенціалу порівняно з іншими галузями народного господарства. Низькою є питома вага зайнятих у галузях, що безпосередньо обслуговують людину. Йдеться про освіту, охорону здоров'я, науку, соціальне забезпечення і т.п. Десятиліттями декларована турбота про людину ніколи в колишньому СРСР не знаходила свого реального втілення. Постійно порушувалася система ефективних мотивацій до праці. Внаслідок цього почала падати її продуктивність. Так, в 1980-1985 рр. середньорічна продуктивність суспільної праці в Україні становила 3,5%, а в 1985-1990 рр. — 2,4%. (див. Додаток 1) Дані таблиці засвідчують, що командно-планова система господарства із року в рік себе вичерпувала. Оскільки в перехідний період від економіки командної до економіки ринкової система зайнятості функціонує особливо неефективно, то важко пристосувати до нових умов. Коли заходить мова про трансформацію умов зайнятості в Україні в перехідний період, то напрошується паралель про зміну в суспільних відносинах у зв'язку з ліквідацією кріпосництва, внаслідок якого селянин опинявся у зовсім новій товарно-грошовій ситуації. Схожа ситуація є зараз в Україні, де офіційна пропаганда десятиліттями твердила про соціальний спокій, про гаранти зайнятості тощо. В результаті багато хто звик до такого стану, переклавши свої турботи "на начальство". В умовах "розвинутого соціалізму" адміністративне покарання відіграло важливу роль у формуванні трудової дисципліни, до якої "звик" колгоспник, робітник, пролетарський інтелігент. Зараз адміністративний диктат замінив плюралізм поведінки і думки, до чого "соціалістичний працівник" не вихований. Інфляційні процеси його також не стимулюють до ефективної праці. Все це спричинилось до неефективного функціонування системи зайнятості взагалі. Сказане можна спостерігати в матеріальному виробництві, науці, обслуговуванні та інших сферах народного господарства. У нових умовах система зайнятості вимагає нової "філософії", що сформувалася на грунті загальних цінностей. Старі командно-адміністративні методи щораз більше стають непридатними при переході до ринкових відносин. Необхідне використання інших мотиваційних механізмів. Поки що вони зустрічають спротив у частини населення, але ініціатива, відповідальність, постійний пошук, життєстверджуюче суперництво і навіть амбітність, спроба виділитися дуже потрібні для ефективної і продуктивної пралі. Важливими для характеристики зайнятого населення є аналіз вікового, освітнього, статевого і національного компонентів. Кожний з них має відповідне економічне і соціальне навантаження, дозволяє виробляти ефективні регулятори, організаційні форми, мотиваційні механізми і т.п. Не слід забувати, що система зайнятості персоніфікується людьми, які за своєю природою і соціально-психологічною орієнтацією різні, керуються тільки їм притаманними цінностями. Валовий підхід до трудового потенціалу і зайнятості не виправдав себе. У цьому контексті, як вже зазначалося, важливо знати вікову структуру зайнятості. Основну категорію зайнятих у народному господарстві України, його сферах і галузях становлять працівники віком від 20 до 50 років, різко зменшується зайнятість після 55 років. Найтривалішим середній вік є у сільському господарстві, в якому питома вага жінок до останнього часу складала близько 40%. Найвища питома вага жіночої праці існує в невиробничих галузях, зокрема на підприємствах громадського харчування, де широко застосовується ручна праця. В останнє десятиліття було написано багато книг і статей про жіночу зайнятість, про необхідність механізувати їх працю, поліпшити умови роботи і т.п. Складалися і популяризувалися навіть цільові комплексні програми механізації ручної праці. Однак механізми їх впровадження в життя були неефективними. Через те ручна праця жінок у народному господарстві не тільки не скоротилася, а й зросла. Отже, проблема умов жіночої зайнятості досить гостра. За останній час прийнято і розроблено ряд законів, які передбачають суттєво поліпшити умови зайнятості жінок. У Законі "Про охорону праці" є спеціальна стаття "Гаранти охорони праці жінок", якою забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах із залученням жінок до перенесення і пересування речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. В цьому законі є багато інших вимог, дотримання яких сприятиме поліпшенню використання жіночого трудового потенціалу. Пряме відношення до поліпшення умов зайнятості мають "Основи законодавства України про охорону здоров'я". У статті 28 йдеться про створення сприятливих умов пращ, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я. В "Основах законодавства..."встановлюються також єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробництва та інших процесів, пов'язаних із діяльністю людей, а також якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. В Україні прийняті й інші законодавчі акти, які безпосередньо або опосередковано стосуються умов зайнятості. Однак, коли йде мова про реформування усієї системи зайнятості, то найістотніше значення мають заходи, спрямовані на зміни у відносинах власності, на роздержавлення, конверсію військових об'єктів і т.д. Одним із важливих демосоціальних вимірів є етнічна демохарактеристика. Можна по-різному трактувати роль і місце тих чи інших етнічних груп у державотворенні, але за всіх рівних умов процеси державотворенння протікають все ж із меншою соціальною напругою при більшій етнічній однорідності суспільства. Сьогоднішня Україна дає чимало доказів того, що соціальна напруга вища саме там, де має місце етнічна неоднорідність. Показовим щодо цього є ситуація в Криму та деяких інших регіонах. Отже, система зайнятості населення охоплює широкий спектр економічних, соціальних, природоохоронних, етнічних, політичних, культурних та інших відносин, які необхідно враховувати. Зайнятість не можна зводити тільки до працевлаштування і продуктивності праці, незважаючи на велику значимість цих аспектів. Таким чином, наведені дані свідчать про гостроту проблеми підвищення ефективності використання трудових ресурсів в окремих регіонах України.
3.2 Безробіття і ринок праціНовим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті. Економіка суверенної України перебуває на етапі формування ринку праці відповідно до законів ринкової економіки. Правда, цей процес проходить доволі сповільнено. Проте такі темпи слід розцінювати, скоріше як позитивне явище, оскільки в умовах існування залишків старих економічних структур, при недостатніх капіталовкладеннях зростання масштабів безробіття могло б викликати певну соціальну напругу. В України вперше було легітивно визначено статус безробітного Законом "Про зайнятість населення". Цей закон був прийнятий у березні 1991 року, тобто тоді, коди Україна ще не була самостійною державою. У статті 2 Закону говорилося, що "безробітними називаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин через відсутність підходящої роботи не мають заробітку (трудового доходу). При цьому ці громадяни зареєстровані у державній службі зайнятості, а отже, дійсно вони шукають роботу та здатні приступити до праці". Це є законодавчим визнанням якісно нових економічних реалій української дійсності, яке потрібно вважати поступом на шляху до ефективного використання трудового потенціалу. В економічній і соціологічній літературі, в засобах масової інформації висловлювалися різні погляди стосовно перспектив зайнятості та масштабів безробіття. Дехто намагався спекулювати на безробітті, залякуючи громадянство соціальними вибухами і т.д. У цьому зв'язку буде доцільним звернутися до офіційної статистики, в якій відображено сучасний стан ринку праці в Україні (див. таблицу.) Дані таблиці свідчать, що безробіття в Україні поки що не набрало масового характеру, незважаючи на те, що праце-влаштовуються лише трохи більше половини тих, хто звертається до служб зайнятості. Так, за даними Міністерства статистики, в Україні на початку 1991 р. було 28 млн. чоловік працездатних і 3 млн. осіб не працювало, проте лише 6,5% з них (195 тис.) звернулись до служб зайнятості. Це пояснюється тим, що значна частина населення добровільно безробітна, інша— недостатньо інформована, ще не звикла до нового статусу і віддає перевагу самостійному пошуку роботи. Прогнози, що безробіття в Україні буде розвиватися високими темпами і може набути масового характеру, не здійснилися. Незважаючи на велику кількість незайнятого населення, підприємства України в 1992р. потребували 129,1 тис. працівників, із них 118 тис. — робітничих професій. До служб зайнятості звертаються переважно інженерно-технічні працівники і службовці. Крім того, майже завжди є розбіжності між фахами спеціалістів, які шукають роботу, і тими, на які є попит. Щоб у цих умовах найбільш ефективно знайти відповідну роботу безробітному, на службу зайнятості могла б бути покладена функція організації професійного навчання тих, хто цього потребує. На жаль, ця важлива функція, якій на Заході приділяють велику увагу, в Україні недооцінюється. (див. Додаток 2) Не сформовано активної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення. Регіональні служби зайнятості не проявляють належної уваги до створення нових робочих місць, до організації рекламно-пропагандистської та інформаційно-виховної роботи серед населення щодо вибору професій, соціального захисту, проведення профконсультацій і профорієнтації, організації професійного навчання тощо. Правда, вже нагромаджено певний досвід у розробці пакетів науково-методичних, організаційних матеріалів щодо планування, створення відповідних інформаційних банків, організації роботи окремих підрозділів центрів зайнятості на рівні областей, міст, районів; організації профорієнтаційної роботи і професійного навчання, взаємовідносин із підприємствами, організаціями, установами і навчальними закладами, здійсненню заходів соціального захисту безробітних тощо. За даними статистичної звітності на 1 січня 1995 року, найбільшу частину (42,8%) безробітних складали особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, пере профілюванням підприємств (установ, організацій) або із скороченням чисельності зайнятих. Серед безробітних переважали жінки — 84,1% загальної чисельності. Це свідчить про те, що жінок частіше звільняють і їм важче працевлаштуватися, тобто жінки зазнають дискримінації на ринку праці. Незважаючи на те, що тривалість отримання допомоги безробітними чоловіками була в середньому менша, ніж у жінок, середній розмір допомоги, сплаченої їм за весь час незайнятості, значно перевищував аналогічний показник у жінок. Отже, чоловіки мають перевагу перед жінками, навіть перебуваючи у стані безробіття. Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних. Занепокоєння викликає те, що на початок 1995 р. четверту частину зареєстрованих безробітних складала молодь віком до 29 років. Більшість безробітних мали високий рівень освіти. Серед них є випускники середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, які не змогли працевлаштуватися після їх закінчення. Згідно з оцінками фахівців, протягом 1993-1995 рр. найімовірніше збереження описаного стану українського ринку праці, тобто існування високого рівня прихованого безробіття (приблизно 20% зайнятих). Можливе й масштабне відкрите безробіття. До цього повинні бути готові як державні органи, так і широка громадськість. У даних умовах набуває значення роль профспілок. Вони повинні по можливості протидіяти закриттю підприємств, захищати інтереси працівників (особливо жінок), не допускаючи погіршення умов праці та її реальної оплати; брати участь в організації перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників під час структурної перебудови виробництва; створювати фонди для підтримки своїх членів на випадок їх звільнення у зв'язку з закриттям підприємства або скорочення чисельності працівників; сприяти організації громадських робіт. Наведені факти свідчать про те, що, по-перше, ринок праці в Україні формується повільно. Пояснюється це насамперед еволюцією форм власності, в'ялим розвитком приватного підприємництва та іншими гальмівними чинниками. По-друге, існують всі підстави для того, щоб передбачити масштабне безробіття в перспективі, для зменшення якого необхідна досконало розроблена державна соціальна політика. Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано- Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі. Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти. Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік. Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.
3.3 Соціальний захист населенняВідтворення трудового потенціалу, його зайнятість, ринок праці тісно переплітаються з поняттям соціального захисту населення. Як правило, термін "соціальний захист населення" використовується для політичних спекуляцій без належного його розуміння при поверхневому баченні соціально-економічних явищ і процесів. Найчастіше під соціальним захистом людей розуміють допомогу знедоленим, бідним, пенсіонерам і т.п. На перший погляд, це справедливо, але доволі спрощено, оскільки проблема соціального захисту стосується усіх категорій населення. Якщо трактувати трудовий потенціал держави з суспільних позицій, дбати про його кількісні та якісні виміри в контексті майбутнього нації, то потрібно розширено трактувати соціальний захист населення, тобто враховувати всі його соціальні верстви і групи. Адже тільки у цілісній їх взаємодії відтворення трудового потенціалу населення матиме сприятливі умови. Досі головним джерелом існування більшості зайнятого населення є праця на державних підприємствах промисловості, будівництва і транспорту, у сільському господарстві і т.д. Основним джерелом формування сімейного бюджету є заробітна плата, яка при існуючій інфляційній ситуації не піддається точному розрахункові. Ці розрахунки потрібно вчасно методично забезпечувати, щоб мати реальну картину глибоких змін у зарплатних відносинах, при яких підприємства часто визначають своїм працівникам заробітну плату, не рахуючись із рівнем продуктивності праці, цін та іншими економічними вимогами. Новим явищем в економіці України є розвиток орендних підприємств, кооперативної діяльності. Створюються інші форми господарської діяльності, врахування яких вимагає удосконалення статистичної інформації. Це дасть змогу з належною точністю відтворити зайнятість в інших сферах, завдяки якій поповнюється сімейний бюджет. Згідно з наявними статистичними даними в сукупному доході сім'ї робітника і службовця в 1992 р. заробітна плата становила 72%, пенсії, стипендії, допомоги, дотації — 16,0%, решта бюджету поповнювалася іншими доходами. Сім'я колгоспника за рахунок оплати праці в колгоспі покривала свій бюджет тільки на 39,3%, майже на стільки ж (34,2%) — за рахунок надходжень від особистого підсобного господарства. Здається, цих фактів достатньо, щоб говорити про економічну неефективність колгоспної системи в Україні, адже вона не може забезпечити нормальний рівень існування колгоспників, не кажучи вже про інші верстви населення. Для соціального захисту населення в Україні використовуються як успадковані від командної системи методи, так і народжені в нових умовах. Наприклад, ті, хто працює у несприятливих умовах, мають різноманітні пільги: додаткові відпустки, скорочений робочий день, безкоштовне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, доплати за умови та інтенсивність праці. Виплати на стипендії та пенсії також входять у систему заходів щодо соціального захисту населення. За соціальний захист населення повинні виступати профспілки, які, щоправда, ще не мають належного досвіду в цій справі. До того ж профспілкові організації України розкололися на ряд течій, що також перешкоджає соціальнозахисній діяльності. Цей розкол виражається в різних формах, у тому числі й в організації страйків, які також є якісно новим явищем для української дійсності. Поки що не можна вказати ні на одну конструктивну акцію профспілок України, спрямовану, наприклад, на зниження цін, інфляції, припинення зростання безробіття і т.п. Причиною цього є те, що профспілкові організації перебувають на стадії становлення, організаційного утвердження і економічного навчання. Те ж можна сказати про соціально-економічні програми політичних партій України, де переважають політичні вимоги, що е значною мірою даниною вчорашньому дню. Нині настала пора зосередитись на вузлових економічних проблемах, не дати можливості спекулювати на них демагогічним силам. Деякі економісти вважають, що для усунення кризового становища в соціальній сфері, зокрема підтримання найвразливіших верств населення, потрібно: а) застосувати різні форми компенсації підвищення цін і обмеженої індексації; б) впровадити допомогу сім'ям із низькими доходами; в) перебудувати систему надання допомоги безробітним з метою забезпечення її суворої цільової адресності; г) застосувати політику лібералізації заробітної плати при обмеженні, в разі необхідності, її надмірного зростання; д) встановити граничні рівні бюджетних витрат на дотації цін на товари і послуги, які ще перебувають під адміністративним контролем; е) реформувати систему соціального страхування, поступово скасувати субсидування фондів соціального забезпечення, перевести їх на комерційні засади; є) фінансувати народну освіту, культуру, заклади охорони здоров'я і фізичної культури за рахунок бюджету. Висуваються й інші пропозиції, спрямовані на соціальний захист населення. Однак він може бути ефективним тільки на основі високорозвинутої економіки. Ефективна національна економіка - це вихідний пункт забезпечення соціального комфорту всіх громадян. На це повинні бути спрямовані всі зусилля молодої Української держави. Без самодостатньої економіки розмови про соціальний захист перетворюються в демагогічні гасла і не більше. Таким чином, розбудова Української держави відбувається в умовах глибоких пережитків адміністративно-командної системи, яка особливо негативно позначилася на кількісних і якісних показниках розвитку населення та його трудового потенціалу. Формування трудового потенціалу України наприкінці XX ст. має тенденцію до звуженого відтворення, проявом якого є падіння природного приросту населення, зменшення молодіжних когорт, скорочення фертильності жінок, збільшення захворювань, швидке старіння нації і т.д. Все це негативно позначається на трудовому потенціалі, центральним напрямом розвитку якого повинно бути якісне поліпшення цього потенціалу за рахунок зміцнення здоров'я, підвищення освітнього цензу, професіоналізму, господарської діловитості. У системі зайнятості, яка носить інфраструктурний характер, потрібно посилити адаптивні здатності до новітніх технологій, до змін у навколишньому природному середовищі. Переорієнтація зайнятості на нові виробництва, переструктуризацію господарського комплексу, перелив трудового потенціалу в галузі невиробничої сфери — це вимоги сьогодення. Докорінної перебудови вимагають служби зайнятості. В умовах формування ринкової економіки безробіття, безумовно, зростатиме, але при добре функціонуючому ринку праці воно протікатиме без надмірних соціальних напружень. Про це повинна подбати система соціального захисту, яка має збагачуватися багаторічним досвідом передових країн Заходу. Головні соціально-захисні функції мусить взяти на себе суспільство в державній формі. Множинність форм соціального захисту забезпечують його ефективність. Економічною основою соціального захисту є ефективно функціонуюча економіка, яка забезпечується приватною ініціативою. Це означає, що і відтворення трудового потенціалу, і система зайнятості, і ринок праці, і соціальний захист населення вимагають докорінної перебудови господарських відносин шляхом економічних і політичних реформ. Саме цей шлях обрала Україна. Можливо, просування цим шляхом відбувається дещо повільно, з певними зупинками, але ж триває воно цілеспрямовано і послідовно. Єдність усіх суспільних сил, визначеність Їх дій, їх політична воля є об'єктивною умовою утвердження Української держави, підвищення її соціальне орієнтованих захисних функцій.
3.4 Урбанізація та проблеми довкілляВ останні роки особливо гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов проживання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяльності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов'язані з територіальною організацією виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров'я та ін.). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості їх самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров'я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань. Україна належить до країн, що мають високі показники забруднення навколишнього середовища. Основними центрами зосередження екологічних проблем є високо урбанізовані райони, міські агломерації та крупні промислові центри. Так, питома вага забруднених стічних вод у загальному їх обсязі становить в цілому по Україні 28%, в т. ч. у Харківській та Луганській областях — більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях — більше половини. Високим є рівень забруднення і атмосферного повітря. Нині в Україні майже четверта частина шкідливих викидів промислових підприємств не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. Найбільші викиди цих шкідливих речовин в атмосферу характерні для високо урбанізованих областей. Так, на частку Донецької області припадає майже третина всіх викидів по Україні в цілому, до 30% — на Дніпропетровську і майже 15% — на Луганську область. Звичайно, основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігаються в Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін. Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні враховуватися і при територіальній організації сільськогосподарського виробництва. Це стосується насамперед приміського господарства, оскільки приміські території дуже часто забруднені важкими металами та іншими шкідливими елементами, які потрапляють з продуктами харчування в організм людини. Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання промисловості та чисельності населення великих міст. Так, не контрольований належним чином промисловий розвиток таких великих міст Донбасу, як Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка призвів до ряду складних екологічних, економічних та соціальних проблем. Один з шляхів їх вирішення полягає в обмеженні розміщення нових виробництв, які можуть лише ускладнити екологічну ситуацію. В складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, у яких природне середовище значно краще, ніж у великих. До того ж ряд областей України взагалі не має великих чи середніх міст, крім обласного центру (Вінницька, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька). Особливо актуальним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені одне—два підприємства. В нових економічних умовах банкрутство таких підприємств може призвести до руйнації економічного базису розвитку цього міста. Висновки Основною складовою частиною продуктивних си є людина. В багатьох галюзях РПС орієнтується саме на трудові ресурси. Тому демографічні передумови розміщення продуктивних сил є найважливішим фактором серед усіх. Трудові ресурси країни напряму залежать від кількості населення цієї країни. На кількість населення напряму впливає смертність, народжуваність та природний приріст. Вцілому в світі за останні роки кількість населення різко збільшилася. Але в Україні вона навпаки зменшилася. Цьому є цілий ряд причин, але основні з них – це погана екологічна ситуація, і як наслідок велика смертність; та нестабільна економічна ситуація в країні, і як наслідок низька народжуваність (сім’я не може собі дозволити біль ніж одну дитину). Україна найбільша за територією країна Європи (не враховуючи європейської частини Росії). На її території проживає дуже велка кількість етнічних груп населення. В Україні є представники 127 етносів. Найчисельніша національність це українці, потім ідуть росіяни. Статево-вікова структура населення також має великий вплив на розміщення продуктивних сил. Україна є ”старіючою” країною, тобто середній вік громадян збільшується. Жінки живуть довше за чоловіків - в середньому кількість жінок перевищує кількість чоловіків після 25 років. Співвідношення сільського і міського населення нестабільно на протязі ХХ століття. Україна спочатку була аграрною країною і кількість сільського населення перевищувало кількість міського населення. В часи СРСР Укрїна стала індустріальною країної і все стао навпаки. Зараз кількість міського населення перевищує сільське. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення. Трудові ресурси можуть бути зайняті в виробничій та невиробничій сферах. В Україні зараз є нестача кваліфікованих кадрів. Велика кількість спеціалістів виїжджають за кордон. Людина є головним суб'єктом господарства, репрезентантом трудового потенціалу держави і нації. Вона є основним фактором на, який орієнтується РПС у розміщенні виробництва по території країни. Відтворення трудового потенціалу є одним з найважливіших завдань держави. Це зумовлено тим, що весь виробничий і невиробничий потенціал держави тримається на якості і кількості людських трудових ресурсів країни. Утримання трудового потенціалу в рівновазі є важливою задачею для уряду. Невиправдановелика кількість працездатного населення або нестача робочих місць призводить о такого явища як безробіття. Забеспечити якомога більшу зайнятість населення непросте завдання. Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день, високою зайнятістю у низько ефективних, з загальнодержавної точки зору, галузях народного господарства, у тому числі в особистому підсобному сільському господарстві. З явищем повального безробіття Україна вперше зіткнулась на початку 1990-х років. Хоч відтоді пройшло вже 12 років проблема безробіття в Україні ще зостається доволі гострою. Соціальний захист населення грає велику роль у продуктивності трудових ресурсів країни. Покращення умов життя і побуту працівників сприяє підвищенню продуктивності їх праці. Отже задля економічного росту держави небхідно покращувати умови життя працівників. Урбанізація стала великою проблемою для держави як у екологічному аспекті, так і з погляду на розвиток сільського господарства. Забруднення навколишнього середовища відбівається через скопичення великої кількості автомобілів та заводів і фабрик. Додатки Додаток 1
Додаток 2
Список літератури 1. Україна.Закон України про національні меншини // Відродження.–1993.–№1.–с.77-78. 2. Ворона В., Рудницька Т., Бокач В. Білоруси в Україні // Віче.–1995.–№8.–с.104-112. 3. Демографический энциклопедический словарь.-М.; Сос. энциклопедия, 1995.-608 с. 4. Дмітрієнко М., Табачник Д., Чирок Б., Німці в Україні, історія і сучасність // Віче.- 1992.-№8.- с.135-147. 5. Євтух В. Б. Національні меншини – об'єкт державної етнополітики // Укр. геогр. журн.- 1997.- №3 с.3-9. 6. Ефимов С. Распеделение населения Украины по национальним и языковим групам // Бизнес-информ.- 1997.- №16.- с.13-16. 7. Заставний Ф.Д. Географія України.-Лвів: Світ, 1994.- 472 с. 8. Курас І. Євреї в незалежній Україні і проблеми наукових досліджень // Політика і час.-1994.- №8.-с.42-46 9. Міграція населення у 1991-1995 роках // Українске слово.-1995.-№11.-с.4 10. Мочерний С.В. Народонаселення і суспільний розвиток // Основи економічної теорії / за ред. С.В. Мочерного.- Тернопіль.-1993.-с.488-493. 11. Ковалевський, Михайлюк, Семенов “Розміщення продуктивних сил”// “Знання”- 1998р – с.111-114. 12. Підгрушний Г. Розселення українців в Україні /сучасний період/ //Розбудова держави.- 1995.- №5-6.- с.60-61. 13. Попеску І. Людина в державі і гармонія права. Нац. меншини у новій Конституції та перспективи їх розвитку // Голос України.- 1996.- 3.12.-с.7 14. Шкляр л. Кримські татари //Час.-1997.-№39.-с.4 Страницы: 1, 2 |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
© 2007 |
|