Диссертация: Формування недержавного сектору економіки на прикл приватизації

Диссертация: Формування недержавного сектору економіки на прикл приватизації

Орган приватизації зобов'язаний дати відповідь на заяву протягом одного

місяця. Після одержання позитивної відповіді здійснюється підготовка до

приватизації підприємства: визначається його ціна за стандартними Методиками

оцінки вартості; публікується інформація про об'єкт приватизації; проводиться

необхідна реорганізація або ліквідація підприємства.

При аналізі перебігу приватизаційних процесів визначне місце займає

розв'язання таких завдань, як визначення кількості та структури

приватизованих підприємств за формами власності, за галузями народного

господарства, за способами приватизації.

Згідно з Законами України, Державною програмою приватизації та Положенням про

порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої

приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від

02.02.1995 р. №102 визначені способи приватизації об'єктів комунальної

власності:

- викуп об'єктів малої приватизації (схема 1.2.2);

- продаж об'єктів приватизації на аукціоні;

- продаж об'єктів приватизації за конкурсом.

СХЕМА 1.2.1. ПРИВАТИЗАЦІЯ

ДЕРЖАВНИХ ОБ'ЄКТІВ "МАЛОЇ" ПРИВАТИЗАЦІЇ

Складання і затвердження переліку об'єктів "малої" приватизації, що

підлягають приватизації, з виділенням структурних підрозділів

Затвердження переліку сесією Місцевої Ради народних депутатів (для

комунальних підприємств)

Складання графіків проведення "малої" приватизації в місті (області)

Прийняття рішення про спосіб приватизації для кожного об'єкта (конкурс чи

аукціон)

Видання наказів про приватизацію об'єктів визначеним способом і прийняття в

3-денний термін рішення про оцінку вартості майна та приміщення

Проведення оцінки вартості майна та приміщення

Розгляд і затвердження акта оцінки органами приватизації - в тижневий термін

Публікація інформації про проведення аукціону (конкурсу) із зазначенням

необхідних відомостей про об'єкти - в 15-денний термін

Приймання заяв на участь в аукціоні (конкурсі) протягом місяця з дня

зазначеного в публікації

Підготовка і проведення аукціону (конкурсу). Укладання договорів купівлі-

продажу, їх нотаріальне посвідчення

Внесення передбаченої договором плати за приватизаційні об'єкти

Підписання акта прийому-передачі - в 3-денний термін після сплати вартості

об'єкта або передбаченого договором первісного внеску

СХЕМА 1.2.2. Продаж об'єктів

малої приватизації шляхом викупу

Згідно із Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України

"Про приватизацію невеликих державних підприємств ("малу" приватизацію)"

такий спосіб приватизації, як викуп майна зданого в оренду не

використовується. Це положення має позитивно вплинути на приватизаційний

процес, збільшивши питому вагу конкурентних способів приватизації.

Згідно з наказом Фонду державного майна України від 02.02.95 р. №102 викуп

майна цілісних майнових комплексів, переданого в оренду, чи майна

структурного підрозділу, котрий може бути виділений в цілісний майновий

комплекс, відбувається з дозволу орендатора. Будинки, споруди за бажанням

покупця приватизуються разом з розміщеними в них об'єктами приватизації.

Проаналізувати приватизацію об'єктів можна за допомогою схеми (схема 1.2.3

с. ).

СХЕМА 1.2.3. ПРИВАТИЗАЦІЯ

ОБ'ЄКТІВ МАЛОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ , ПЕРЕДАНИХ В ОРЕНДУ

Одержання згоди орендаря на приватизацію орендованого майна способом викупу

товариством покупців

Внесення об'єктів малої приватизації, переданих в оренду, до загального

переліку об'єктів, що підлягають приватизації

Повідомлення орендаря про внесення об'єкта, що орендується, до переліку

об'єктів, які підлягають приватизації

Одержання від орендаря або створеного ним товариства покупців заяви на

приватизацію об'єкта, що орендується, та його згоди на припинення договору

оренди за згодою сторін

Включення об'єкта до преліку об'єктів, що підлягають приватизації визначеним

способом (прямий викуп). Прийняття рішення про приватизацію вказаної

категорії об'єктів - у 10-денний термін

Опублікування інформації про об'єкти, що підлягають приватизації шляхом

викупу, в засобах масової інформації - в 15-денний термін

Підготовка об'єкта до приватизації. Прийняття рішення про оцінку вартості

майна приміщення - в 3-денний термін

Проведення оцінки вартості об'єкта приватизації

Затвердження результатів оцінки і всього пакета необхідних документів - у

тижневий термін

Укладання договорів купівлі-продажу - в 15-денний термін. Договір оренди

припиняється з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу

Реєстрація покупцем підприємства відповідно до обраної ним організаційно-

правової форми - в місячний термін після нотаріального посвідчення договору

купівлі-продажу; ліквідація товариства покупців, організації орендарів

Підписання акта прийому-передачі в 3-денний термін після повної сплати

вартості об'єкта, або передбаченого договором першочергового внеску

Повідомлення органів статистики про приватизацію орендованого майна - в 10-

денний термін після підписання договору купівлі-продажу

Оцінка вартості об'єктів приватизації здійснюється згідно Методики оцінки

вартості об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів

України від 18.01.95 р. №36.

Якщо об'єкт приватизації і приміщення в которому він знаходиться належать

різним суб'єктам державної власності, то оцінка об'єкта приватизації і

будівлі здійснюється окремо.

З метою здійснення подальшої господарської діяльності покупець самостійно

обирає у відповідності з законодавством організаційно-правову форму.

На основі затверджених переліків об'єктів, що підлягають приватизації шляхом

продажу на аукціоні, за конкурсом, орган приватизації за власною ініціативою

приймає рішення про продаж об'єктів на аукціоні чи за конкурсом і визначає

вартість об'єктів згідно Методики оцінки.

Продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом здійснюється:[52.2]

- разом з будівлями, якщо останні знаходяться на балансі підприємства і немає

прямої заборони на їх приватизацію;

- разом з будівлями, якщо останні орендуються підприємством і немає прямої

заборони на їх приватизацію;

- разом з патентом на право оренди будівлі, якщо є пряма заборона на

приватизацію останньої.

Продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні чи за конкурсом здійснюється у

відповідності з Положенням про використання способів приватизації майна

державних підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України

від 04.02.1993 р. №56.

Якщо на участь в аукціоні, конкурсі подали заяву два покупці або не подав

ніхто, то орган приватизації приймає рішення про зменшення початкової ціни на

30% або про зміну умов конкурсу, та, відповідно про повторний продаж об'єкта

на аукціоні, за конкурсом. Якщо ж на участь в аукціоні, конкурсі подав заяву

один покупець, об'єкт може бути приватизований шляхом викупу цим покупцем.

Вартість об'єкта змінюється з врахуванням вимог Методики оцінки для

неконкурентних способів приватизації.

Таким чином, якщо підприємство хочуть викупити його працівники, то вони

можуть заснувати товариство покупців, яке повинно об'єднувати не менше

половини працівників підприємства і подати заяву. В цьому разі ціна

визначається переважно на основі балансової вартості основних фондів. Якщо

працівники не виявили бажання викупити своє підприємство, то воно буде

запропоноване для продажу на аукціоні чи за конкурсом. В усіх країнах де

проводиться "мала" приватизація найпоширенішим способом приватизації є

публічний аукціон. У цьому випадку об'єкт продається покупцеві, який

запропонував найвищу ціну. Коли об'єкт продається за конкурсом, то оцінюється

бізнес-план, у якому пропонуються умови подальшої експлуатації об'єкта, а

також його ціна. Претендентів відбирає спеціальна конкурсна комісія, створена

органом приватизації.

Таким способом можуть приватизуватись:

1. Цілісні майнові комплекси - господарські об'єкти з закінченим циклом

виробництва продукції (робіт-послуг). До них належать:

а) у торгівлі - універсами, універмаги, торговельні центри, госпрозрахункові

ринки;

б) у громадському харчуванні - їдальні, кафетерії, кафе, бари, шашличні,

закусочні, магазини кулінарії, ресторани, тощо;

в) у побутовому обслуговуванні - ремонтні майстерні різного профілю, пральні,

хімчистки, будинки побуту, підприємства індпошиву взуття,одягу, хутряних та

інших виробів, пункти прокату, транспортні підприємства, підприємства

обрядових послуг, святкові зали, зали ігрових автоматів, перукарні, лазні,

фотоательє та салони, палітурні майстерні, пункти об'яв, пункти міськдовідки

тощо;

г) у житлово-комунальному господарстві - готелі, підприємства ліфтового

господарства, зеленого господарства, благоустрою міста, ремонтно-будівельні,

ритуального обслуговування;

д) у будівництві - будівельно-монтажні управління, спеціалізовані та

ремонтно-будівельні управління.

2. Об'єкти незавершеного будівництва.

3. Частки (паї, акції), що належать суб'єктам комунальної власності у майні

господарських товариств та інших недержавних об'єднань.

4. Майно підприємств, що ліквідуються за рішенням відповідних уповноважених

органів міст та районів.[21]

Згідно з законодавством України на даний час не можуть бути приватизовані:

об'єкти історико-культурної спадщини та художні цінності; підприємства та

установи санітарно-епідеміологічної та ветеринарної служб; організації, що

обслуговують щляхи загального користування; об'єкти міського транспорту та

підприємства їх ремонту; установи охорони здоров'я, соціального

забезпечення, народної освіти, культури та спорту; ломбарди; цвинтарі та

крематорії; об'єкти інженерної інфраструктури (електро-газопостачання,

каналізаційне господарство); сміттє-переробні заводи; інші об'єкти згідно

чинного законодавства.

Продавцями об'єктів малої приватизації являються: Фонд державного майна

України, його регіональні віділення та представництва, органи приватизації,

створені місцевими Радами народних депутатів. Покупцями можуть бути фізичні

та юридичні особи за винятком: юридичних осіб, серед засновників та

учасників яких є хоча б одна юридична особа з будь-якою часткою державної

власності; органів державної влади та управління; працівників органів

приватизації.

Згідно з Положенням "Про порядок розрахунків за придбанні об'єкти

приватизації", затвердженим 30.10.92 р. покупці можуть придбати об'єкти малої

приватизації за рахунок власних коштів, за рахунок приватизаційних паперів,

вільноконвертованої валюти, позичених коштів.

На основі проведеного узагальнення нормативного матеріалу з "малої"

приватизації можна зробити порівняльний аналіз продажу об'єктів приватизації

(схема 1.2.4 с. ).

Для попереднього власника - держави найбільш ефективним є такі способи

приватизації, при реалізації яких, продаж об'єктів здійснюється за найвищою

ціною або за найкращих умов подальшої експлуатації. Дослідження показали, що

такими способами є продаж на аукціоні та за конкурсом. Це зумовлено тим, що

при продажі об'єктів за конкурсом та на аукціоні передбачається наявність

конкурентного середовища, тобто наявність двох та більше покупців, в той час

як приватизація шляхом викупу включає вплив конкурентних факторів на

приватизаційний процес.

Найбільшу перевагу з точки зору збереження робочих місць має викуп. При

приватизації об'єктів трудовими колективами враховуються інтереси останіх, в

тому числі в питанні працевлаштування штатного персоналу.

Найбільшу перевагу має аукціон в порівнянні з викупом та конкурсом у

формуванні ціни продажу - тут вона максимально запропонована.

Однією з перепон на шляху малої приватизації було те, що більшість малих

підприємств становили складові частки монополістичних структур (раніш вони

називалися "ТОРГами"), підрозділи яких були передані в оренду трудовому

колективу. Варто сказати, що ТОРГи були зацікавлені в збереженні (якомога

довше) монополістичних структур, щоб мати максимальні прибутки. Але більшість

з них неефективні, часто нерентабельні. Тому важливим завданням була

демонополізація цих структур, яка здійснювалась на основі Указу Президента

"Про комерціалізацію державної торгівлі і громадського харчування". Він став

вступом до програми "малої" приватизації. Під терміном "комерціалізація"

розуміють, що відсутнє пряме втручання держави у справи підприємства, і що

воно може самостійно встановлювати ціни на продукцію, знаходити і

використовувати власні канали постачання і збуту. Більшість підприємств, не

ліквідованих, а проданих як діючі концерни, були комерціалізовані й

приватизовані як комерційні компанії чи акціонерні товариства.

Комерціалізацію розпочинають відповідні державні органи - власники майна. У

випадку комунальної власності це Фонди комунальної власності, створені

виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів. Пропозиції відносно

комерціалізації можуть надходити також від працівників підприємства,

адміністрації, трудового колективу, якщо вони готові взяти на себе

відповідальність за економічну діяльність, фінансовий стан підприємства.

Причиною подання такої пропозиції може бути бажання вивести дане підприємство

з-під контролю тресту, конгломерату, що раніше відповідав за діяльність цього

підприємства, позбавитись тягара витрат на персонал цієї організації.

Після того як підприємство комерціалізувалося і стало юридичною особою, воно

мусить подати до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів

документи для реєстрації. Після того як підприємство стало юридичною особою,

воно управляє своєю діяльністю самостійно.

Процес комерціалізації, хоч і створив нові юридичні особи, але фактично не

прискорив процес приватизації. Поиширилась оренда підприємств трудовим

колективами. У 1994 році було прийнято Закони України "Про визнання такими,

що втратили дію, деяких законодавчих актів України з питань орендних

відносин" та "Про внесення змін до закону України "Про приватизацію майна

підприємств". Ці закони надають пріоритет трудовим колективам. Відбувається

"орієнтація" невеликих підприємств. Із такого становища не можна вийти,

застосовуючи силові методи. Набагато доцільніше використовувати

компенсаційні методи, викликаючи зацікавленість податковими пільгами, умовами

приватизації. Наприклад, згідно з Наказом Президента України "Про завдання та

особливості приватизації державного майна у 1996 році" до групи А належать

об'єкти, вартість основних фондів яких у цінах на 1 січня 1995 року не

перевищує 33000 млн.крб. Продаж об'єктів цієї групи здійснюється із

застосуванням способів, які передбачають конкуренцією серед покупців, але

якщо для участі в аукціоні, конкурсі зареєстровано одного покупця, то

приватизація цього об'єкту здійснюється шляхом викупу таким покупцем. Члени

трудового колективу підприємств у разі викупу державного майна мають право

на розстрочку платежу строком на 1 рік. Це буде сприяти прискоренню процесу

приватизації.

Якщо говорити про значення малої приватизації то вона дозволяє вилучити з

обігу значну кількість зайвих грошей. Основна мета малої приватизації-

поповнити споживчий ринок товарами та послугами, покращити обслуговування

населення. Другою найважливішою метою є створення умов першопочаткового

накопичення капіталу, який згодом можна буде вкласти у великі підприємства.

Приватизація комунальної власності в макроекономічному плані повинна ставити

своїм завданням підвищення рівня забезпечення соціально-побутових потреб

населення на основі розвитку ринкової економіки, більш ефективного

використання економічного потенціалу, а також залучення іноземних інвестицій.

У першу чергу це стосується торгівлі, громадського харчування та побутового

обслуговування. Вона також має привести до збільшеняя прибутків місцевих

бюджетів, як за рахунок продажу майна, так і внаслідок підвищення

рентабельності приватизованих підприємств.

Для більш повного вивчення проблеми приватизації об'єктів комунальної

власності, необхідно звернутись до міжнародного досвіду в частині

встановлення та регулювання недержавного сектору економіки..

3. Механізм та шляхи проведення приватизації

в постсоціалістичних країнах

Процеси приватизації в різних країнах, мають як багато спільних рис так і

багато особливостей, але йдеться не про різні моделі приватизації, а лише

про адаптацію загальної (класичної) моделі приватизації до умов тієї чи іншої

країни. Суть загальної моделі полягає в тому, що приватизує той, у кого

кращий приватизаційний проект і хто більше платить. Особливості адаптації

даної моделі до місцевих умов надають спеціфічних рис процесам приватизації в

різних країнах. Система приватизації має бути адекватна ситуації, потрібно

враховувати при цьому всі критерії: економічний, політичний, соціальний,

моральний.

У більшості країн приватизація - це повільний процес. Якщо державі вдається

приватизувати кілька десятків підприємств протягом року, це вважається

великим успіхом. Все ж таки приватизація має прогресувати. Нехай, повільно,

але постійно і неухильно.

В цій главі спробуємо розібратися з досвідом приватизації в різних країнах,

проаналізувати його. Хоч досвід інших країн і не можна механічно перенести на

грунт України, але його можна використати.

В Чехо-Словаччині з приходом до влади демократичного уряду в 1989 р.

намітився курс на зміну відносин власності в основі якого лежала

приватизація. В ЧСФР існували як і в більшості постсоціалітичних країн,

величезні можливості для приватизації. Причина цього полягає в тому, що по-

перше, майже 100% майна в народному господарстві перебувало у власності

держави.Сам по собі це фактор вимагав швидкого здійснення приватизації. Але

висока швидкість приватизації могла зашкодити ефективності всієї програми.

По-друге, економіка цієї країни зазнала впливу норм та стандартів, які

розвивалися тут протягом останніх 40 років. Фактично будували ринкову

економіку, не знаючи як вона виглядає (як і всі постсоціалістичні країни).

По-третє, приватизація була позначена браком місцевого капіталу і опором до

приходу іноземного капіталу.

По-четверте, вона позначена конфліктом між окремими соціальними верствами, що

конкурують за власність. Можна виділити кілька різних дійових осіб, що

конкурують за власність, якої не вистачає для кожного: клас підприємців, що

зароджується; керівництво компаній; ті, кому повертають їхню власність; ті,

хто керував протягом минулих сорока років, розбагатілі на "чорному" та

"сірому" ринку, чий вступ до процесу приватизації передбачений з точки зору

випуску в обіг "брудних грошей".

З цією метою, починаючи з липня 1990 року, утворюються федеральні та

республіканські міністерства по управлінню державним майном та його

приватизацією.

В Чехо-Словаччині були знайдені такі основні форми приватизації: реституція;

"мала" приватизація; велика приватизація.

Реституція - це відновлення майнових прав власників, їх нащадків чи

правонаступників на землю, нерухоме майно і засоби виробництва, які раніше

були націоналізовані, конфісковані, або іншим способом вилучені проти їх волі

у власність держави.

На основі великого закону про реєстрацію, прийнятого федеральним парламентом

ЧСФР у лютому 1990 року, держава була зобов'язана повернути раніше

націоналізовану власність або відшкодувати її в іншій формі колишньому

власникові, чия власність була експропрійована, або їх змусили за допомогою

податків та рентних платежів передати свою власність у дарунок державі у

1955-1959 рр.[62.74]

Реституція в Чехії і Словаччині має місце як у "малій", так і у великій

приватизації. Від 3 до 10% великих господарських одиниць були повернені

колишнім власникам. У багатьох випадках реституція виражалася у фінансовій

компенсації або переданні пакета акцій, а не у фізичному повернені нерухомого

майна.

Усі приватизаційні проекти великої приватизації, подані на розгляд до

Міністерства приватизації, мали містити відомості і про те, що всі претензії,

які стосуються реституції виконані. Що стосується "малої" приватизації, то

регіональна приватизаційна комісія перш ніж оголосити продаж на аукціоні того

чи іншого господарського об'єкта "мала" встановити його власника. Якщо ним

виявлялася держава, то об'єкт відразу ж виставлялся на аукціон. У іншому

випадку комісія з'ясовувала, чи є реституційна заява.

Закон про "малу" приватизацію передбачав продати або здати в оренду об'єкти

вимагаючи, щоб продаж здійснювався через аукціон. Будь-яка особа могла

запропонувати приватизувати в рамках малої приватизації будь-яке

підприємство, якщо воно не підлягало реституції. Для цього потрібно було

надати пропозицію у регіональне відділення приватизації. При цьому не було

ніяких офіційних обмежень щодо розміру підприємств, які приватизуються за

цією програмою, але підприємства, що їх планувалося приватизувати у рамках

великої приватизації не могли бути запропоновані на продаж з аукціону у

рамках "малої" приватизації. Пропозиції на приватизацію, схвалені місцевими

радами приватизації, затверджувалися республіканськими міністерствами

приватизації, а запропоновані об'єкти передавалися на аукціони.

Власник підприємства, що приватизувалося, мав право протестувати в судовому

порядку проти приватизації в тому разі, якщо міг довести, що продаж

підприємства загрожує роботі головного підприємства. Це положення створювало

перепони, бо головні підприємства чинили опір спробам продати на аукціонах

їхні дочірні підприємства, але з іншого боку воно мало і позитивні

результати, адже протидіяло децентралізації капіталу, зниженню ефективності

виробництва.

Це на мій погляд, важливе положення. В Україні весь приватизаційний процес

супроводжувався демонополізаційною політикою та створенням малих, середніх та

спільних підприємств. "Першочергове завдання - створити організаційно-

економічні умови для структурної перебудови... З цією метою треба забезпечити

сприятливі умови для розвитку малих і середніх, а також спільних підприємств.

Внаслідок реформування відносин власності (переважно через малу приватизацію)

у 1996 р. передбачається подальше зростання кількості малих підприємств (до

115 тис.од.) і підприємств, спільних із суб'єктами господарювання

іноземних держав (до 42 тис.од.)"[19.8]. Якщо малі підприємства

створюються не на базі діючих і не порушують технологічних зв'язків, то це,

безумовно, буде сприяти технічному та економічному зростанню. В тому випадку,

коли малі підприємства створюються на базі діючих і тим самим загрожують

роботі головного підприємства, то на озброєння можна взяти досвід Чехії, де в

судовому порядку можна було опротестувати приватизацію цього підприємства.

Закони про "малу" приватизацію дали змогу приватизувати тільки майно, а не

цілі підприємства або перетворені компанії. Особливо це стосується установ,

які працюють у сфері торгівлі, обслуговування та інших але за винятком тих,

які виробляють сільсько-господарську продукцію.

Закон про "малу" приватизацію вигідний для підприємців-початківців тому, що

переможець на аукціоні платить відразу за об'єкт, а за матеріально-технічні

цінності протягом 30 днів. Це явище можна розглядати як державну підтримку

нових приватних підприємців, адже нові приватні власники заборгували

державним компаніям понад 1 млрд. крон за матеріально-технічні запаси, а

парламент відкидає всі поправки до закону з цього приводу.

З процесу приватизації в Чехії виключалися ті об'єкти власності, які належать

особам, що постійно проживають за кордоном, або власність, щодо якої є

зареєстровані реституційні заяви. Не приватизувались згідно з законом про

"малу" приватизацію медичні установи, будівлі на курортних зонах, власність

у сфері сільського господарства.

При проведенні приватизації в Чехії ніхто не мав ні привілеїв, ні переваг. Ні

управлінцям, ні робітникам не надавалося ніяких пільг. Виняток становили лише

ті підприємства, які були передані державою в оренду до прийняття закону про

"малу" приватизацію. Орендарю надавалося право першого вибору не пізніше ніж

за п'ять днів до оголошення дати проведення аукціону.

Іноземні інвестори також мали право приймати участь в аукціонах, але це

регулювалося окремими постановами. Вони не мали права приймати участь в

першому раунді аукціону. Якщо виставлене на продаж майно не було продане, то

через кілька тижнів або місяців воно повторно виставлялося на аукціон, у

якому іноземні інвестори вже мали право брати участь.

Якщо не було бажаючих придбати виставлений об'єкт за стартову ціну то

проведення аукціону можна було перетворити на аукціон за "голандською"

схемою. У цьому випадку стартова ціна зменшувалася доти, поки хтось купував

об'єкт. Якщо ж стартова ціна зменшувалася вдвічі і не було бажаючих його

купити, то аукціон закривався на 5-6 тижнів, починався другий раунд аукціону.

Зниження ціни при цьому допускалося до 5 разів нижче від стартової. На цьому

етапі до участі в аукціоні допускався іноземний інвестор.

"Голандські" аукціони в Чехії були об'єктом запальних суперечок. Вони

проводяться тоді, коли ніхто не бажає платити стартову ціну і таким чином

кінцева ціна є нижчою за стартову. Голандські аукціони в Чехії також були

частиною "малої" приватизації, правильність якої викликала сумніви. Багато

людей відчувало, що якщо об'єкт було продано за ціну нижчу від офіційної

стартової, то покупець одержував подарунок від уряду. З цього приводу

іноземцям дозволялося брати участь лише у другому раунді аукціонів.

Що стосується сприйняття народом "голандських" аукціонів, то воно цілком

негативне. Частково це пояснюється тим, що вони були й надалі пов'язані зі

зловживанням. В Чехії не існує юридичного акту в якому було б передбачені

санкції в разі шахрайства або обману будь-якого типу, що трапляється на цих

аукціонах. Широкі верстви населення протестували також проти продажу

власності нижче реальної вартості.

Якщо говорити мовою цифр про приватизацію в Чехії, то варто використати

таблицю складену Яном Младеком та Міхаєм Мейстриком, що і використана

(див.табл. 1.3.1, с. ).

З таблиці видно, що 58% проданих об'єктів становили магазини, 8% - ресторани,

16% - об'єкти побутового обслуговування, 2% - мотелі.

Аналізуючи таблиці 1.3.2 та 1.3.3, можна сказати що 44 об'єкти малої

приватизації продані за цінами понад 50 млн.крон. За найбільшу ціну в процесі

малої приватизації був проданий ресторан "Масова" в центрі Праги, який при

стартовій ціні в 23,2 млн.крон було продано за 235 млн.крон. Такі об'єкти

більш підходять до великої приватизації ніж до "малої".

Останні аукціони малої приватизації було проведено влітку 1993 року. Усього

було продано 25967 господарських об'єктів, загальною початковою вартістю в

26.709 млрд.крон тобто на 13% більше ніж планувалося.

В цілому приватизація в Чехії була виконана на 95-97% протягом двох років.

"Мала" приватизація в Чехії пройшла успішно завдяки розробленій законодавчій

базі, гарній організації, підтримці населення. Механізм реалізації був

простим:

- відкритий аукціон, включаючи "голандську" схему;

- конкурс (тендер) у відкритій і закритій формах;

- безплатна передача майна та прав власності колишнім власникам або нащадкам;

- повернення землі, лісів, церкві.

"Мала" приватизація в Чехії своїй успішній реалізації завдячує підтримці

держави. Держава створила спеціальний інвестиційний банк, який мобілізуючи

тільки реальні кредитні ресурси, видавав кредити для "малої" приватизації.

Цей інвестиційний банк був створений як акціонерне товариство. Він видавав

гарантії тим підприємцям, що хотіли брати участь у приватизаційних аукціонах

і конкурсах, але не мав під заставу для цього кредиту ніякого майна. Цим

банком були розроблені фінансові програми для підтримки малого та середнього

бізнесу.

Для України особливо важливим є досвід Чехії в організації програм підтримки

малого та середнього бізнесу.

Перша з них була орієнтована на новачків, які отримували компенсацію на 7%

строком на 6 місяців від процентної ставки за кредит, яка не перевищувала 12-

17%.

Друга програма діяла в районах, де структурна перебудова промисловості

призвела до високих рівнів безробіття. Для підприємців в цих районах кредитна

ставка знижувалася на 4%.

Третя програма орієнтована на тих, хто вже працював. Проценти за кредит в

рамках цієї програми не знижувалися на 4%.

Також підприємцям надавалась безплатна консультація. Ці витрати брав на себе

банк.

Доприватизаційна структура форм власності в Чехії і в Україні

характеризувалася домінуванням державної власності, але в силу існування

пільг в отриманні кредиту створювали реальні передумови зародження

підприємців в Чехії. Якщо в Україні першопочатковий капітал створювався

завдяки спекулятивним операціям, то в Чехії для того, щоб відкрити свою

справу можна було скористатися більш цивілізованим методом.

"Мала" приватизація в Словаччині починалася разом з Чехією на єдиному терені

Чехо-Словаччини. Вони мали спільні форми та методи. Закінчилася приватизація

в Словаччині у вересні 1993 року. Аукціонна форма проведення малої

приватизації привела до виникнення організованих груп, які шантажували

зацікавлених в аукціоні осіб, вимагали від них заплатити певну суму, в

іншому разі погрожували підняти ціну об'єкта. Часто траплялось так, що ціна

на аукціонах підні"мала"сь на багато вище реальної вартості приватизованого

об'єкта.

В Словаччині, як і в Чехії найбільше розповсюдження отримав прямий продаж

державою певним особам акцій або майна (60%).

Приватизація в Словаччині підтверджує висновок, що приватизація вимагає

тривалого часу. Вона не є єдиною панацеєю проти неефективності виробництва.

В умовах коли, підприємства не здійснюють ніякої підприємницької діяльності,

не вкладають інвестицій, працюють для короткострокової вигоди, то звичайно,

наслідком буде ціла низка негативних явищ. Серед них:

- збільшення державного боргу,

- від'ємне сальдо зовнішньоекономічних операцій;

- інфляція;

- зростання рівня безробіття.

Однією з характерних рис приватизаційної програми Чехії та Словакії було

те, що пріоритет віддавався приватизації найбільш збиткових фірм. Якщо фірма

опинилася на грані банкрутства, то її включають у першочергову приватизацію.

З одного боку це гарно, адже на себе хтось візьме ризик купівлі збиткової

фірми і нестиме відповідальність за її роботу. А з іншого - іноді

управлінці самі хочуть довести підприємство до межі банкрутства для того, щоб

дешевше приватизувати його. Це одна з негативних тенденцій приватизації.

Державі варто було прийняти міри, щоб приватизовувати ефективно працюючі

підприємства, наприклад, як у Китаї. Мало чим відрізняється "мала"

болгарська приватизація від чеської та словацької. Вузькомасштабна

приватизація в Болгарії розпочалася в березні-червні 1991 року. Були

розроблені різні документи, які регулювали порядок відкритого продажу

державної та муніципальної власності. В цей час був намір розпочати програму

приватизації великої кількості державних муніципальних підприємств, у тому

числі підприємств туризму, магазинів, ресторанів, майстерень, бензоколонок,

офісів, складських приміщень. Програми продажу готували міністерства

промисловості, торгівлі та послуг і муніципалітети великих міст. Ради

управління компаніями діставали повноваження проводити торги під наглядом

галузевих міністерств і муніципальних рад. Єдиним дозволеним способом

продажу був продаж за конкурсом.

Стартові ціни на активи, виставлені на продаж, встановлювали управління

підприємств, що приватизуються, на базі оцінки. Цю оцінку проводили незалежні

експерти, яких вибрали з-поміж 1517 чоловік спеціально уповноважених

Міністерством фінансів та Міністерством юстиції. Компанії, що підпадали

під цю програму мали залишити собі 40% надходжень від продажу, 30%

перерахувати до державних і муніципальних інвестиційних фондів, а решту 30%

на погашенння зовнішнього боргу.

Реалізація програми принесла скромні результати. Взагалі було проведено 60

відкритих торгів на конкурсній основі. Вартість виставленого на торги майна

становила 75 млн.левів (3,33 млн.доларів США).За цей час не було жодної

загальної інформації про виручку на торгах. Спочатку намічалось приватизувати

понад 300 бензоколонок. Тільки 3 із виставлених у червні 1991 року на

відкриті торги було продано. Було проведено 6 відкритих торгів підприємств

торгівлі та послуг, на які було виставлено 66 об'єктів, 56 із них продано.

Програма приватизації в Болгарії була малоефективна тому, що не було чітких

критеріїв оцінки власності, погано був організований маркетинг підприємств,

які виставлялися на торги, не було серйозних спроб залучити іноземних

інвесторів.

Якщо в більшості країн "мала" приватизація відбувалася централізовано то в

Польщі вона відбувалася децентралізовано.

У грудні 1989 року в Польщі існувала 151 тисяча магазинів, які торгували в

роздріб. З них біля 124 тисяч (приблизно 95% загальної пллощі магазинів)

використовувалися у державному та кооперативному секторах. Приблизно 27000

магазинів і 5% площі знаходилось у приватному секторі. Тобто, в Польщі, як і

в більшості постсоціалістичних країн, переважна частина власності була

державною. В 1990 році тут почався процес трансформації власності. Він був

започаткований такими законодавчими актами, як "Закон про економічну

діяльність" (1989 р.), "Закон про місцеве самоврядування" (1990 р.), "Закон

про житло" (1990 р.). "Закон про економічну діяльність" положив початок

"малої" приватизації, легалізував існування приватного підприємництва без

особливих дозволів і ліцензій. Внаслідок цього були усунені адміністративні

бар'єри і 1989 рік дав початок росту приватних компаній.

Другою важливою віхою в процесі приватизації в Польщі був "Закон про місцеве

самоврядування", що надавав муніципалітетам право власності. Передача прав

власності муніципалітетам означала децентралізацію цього процесу.

"Мала" приватизація в Польщі, тобто дія муніципального уряду, що складалася з

передачі приватним особам або їх компаніям неповного набору майнових прав

(право оренди) на основні фонди, почалося в 1990 році. Службові приміщення

на початку приватизації здавалися в оренду. Це зумовлювалося тим, що малі

фірми часто не мали коштів для купівлі відразу приміщень для ведення бізнесу,

адже останнє супроводжувалося значними витратами капіталу, але з іншого боку

орендні відносини ставили розвиток комерційних фірм в залежність від

політичних рішень.

В зв'язку зі швидким оборотом капіталу та високою рентабельністью торгівлі,

в Польщі існувала можливість легального першопочаткового накопичення

капіталу. До того ж тут була широко розвинута кредитна система. Близько 90%

усіх кредитів в Польщі займав оборотний кредит. Це давало можливість з малим

початковим капіталом розпочати бізнес.

Метод малої приватизації в Польщі (як і в Чехії, Угорщині) - аукціони

магазинів, ресторанів, їдалень, готелів, майстерень. Центр ініціював "малу"

приватизацію, але здійснювалася вона регіональними органами. Формальної

"програми" "малої" приватизації в Польщі не було. Місцева влада вільна була

сама вирішувати, що робити з підпорядкованими їй підприємствами Частіше такі

об'єкти здавалися в оренду приватним особам.

Основним процедурним питанням малої приватизації була оренда муніципального

майна. Багато дебатів точилось відносно того, чи здавати майно в оренду за

ринкову плату, яка визначається на відкритому для всіх учасників аукціоні, чи

вона визначається в адміністративному порядку, тобто бюрократами. За даними

досліджень лише 9,3% муніципальної власності зданих в оренду в першій

половині 1990 року виставлялись на аукціон для оренди. Як показує

статистика, ставки орендної плати, які складалися на аукціонах в 30-40 разів

перевищували ставки, встановлені бюрократами. Часто навіть під час проведення

аукціонів на них допускалися лише інсайдери, тобто працівники державних

торгових підприємств. Або ж інсайдери мали привелеї - їм надавали знижки на

орендну плату. Це було в результаті того, що вони погрожували звільнити

персонал підприємств, аргументуючи тим, що висока орендна плата призведе до

зростання роздрібних цін і сповільнить приватизацію.

Приватизація в Польщі "мала" низку традиційних недоліків:

- результати роботи приватизованих об'єктів мало чим відрізнялись від

попередніх показників, бо у керівників не вистачало досвіду роботи в нових

умовах;

- не вистачало фінансових ресурсів для технологічного та технічного

переозброєння підприємств;

- позитивні результати з'являлися раніше на підприємствах, що купувалися

іноземноми інвесторами.

Недоліки "малої" приватизації в Польщі потрібно враховувати при приватизації

в Україні.

Але при проведенні "малої" приватизації в Польщі було багато й позитивних

моментів: муніципалітет був визнаний володарем магазинів роздрібної торгівлі,

а всі права держави на ці магазини були припинені; використовувалися прості,

детальні правила приватизації; уникалася безпосередня передача володіння

власності; орендна плата складалася за трьома категоріями: (центр міста, у

місті, поза містом), та враховувалося приблизно дванадцять типів магазинів.

Складалася таблиця 36 рівнів плати за квадратний метр площі.

Аукціони використовувалися для продажу орендної площини. Продаж інвентаря

здійснювався пізніше.

- Не було потрібно жодної оцінки, так як ціни, що пропонувалися на аукціоні

базувалися на орендній платі для категорії магазинів (різних).

- Учасники аукціонів робили попередні вклади. Це робилося, щоб переконати, що

тільки серйозні особи пропонують ціни.

- Права на оренду продавалися на п'ять-сім років.

- Оренда забезпечувала уряду деякий прибуток.

- Щоб кількість продовольчих магазинів не зменшилась, було заборонено зміну

профілю підприємств на початковому періоді (12 місяців).

- Власність на той чи інший об'єкт передавалася тому суб'єкту, який виграв

торги, при цьому не було гарантії для працівників і службовців, що виграють

саме вони.

- Протягом 12 місяців після аукціонів новим господарям надавалися можливості

для інвестицій та зменшувалися податки.

- Маломасштабна приватизація в Польщі була завершена за три-шість місяців.

Скориставшись трирічним досвідом інших постсоціалістичних країн, російські

владні структури приступили до процесу приватизації. Влітку 1991 року вступив

в дію Закон РСФР "Про приватизацію державних і муніципальних підприємств в

РСФР", який заложив основи механізму приватизації. 11 червня 1992 року

парламентом було схвалено остаточний варіант першої річної програми

приватизації.

Дискусії навколо цієї програми стосувалися в основному ролі працівників та

керівників підприємств в процесі приватизації. Частина депутатів парламенту,

представники галузевих міністерств, впливові промислові кола, намагалися

впливати на рішення парламенту з метою покращення умов праці робітників і

збереження міністерського контролю. Протилежну точку зору відстоювала команда

реформаторів. Вона захищала ідею приватизації з участю сторонніх осіб.

Прийнята програма приватизації була як компроміс між вищезгаданими позиціями.

В результаті введення в дію цієї програми працівники підприємств отримали

значні переваги в купівлі державного майна. Право на вільну передачу

працівниками підприємств своїх акцій іншим особам створює сприятливі умови

для зміни власників акцій на вторинному ринку.

Основним органом, який керує і контролює процес приватизації в Росії є

Державний комітет з управління державним майном. В областях, районах, містах

його функції виконує місцевий комітет державного майна. Місцеві комітети

державного майна, прикріпляються до місцевих органів адміністрації. Вони

відіграють важливу роль в приватизації, бо до їх компетенції відноситься

значна кількість невеликих підприємств (магазини, невеликі майстерні,

підприємства побутового обслуговування), що приватизуються в рамках "малої"

приватизації. До компетенції місцевих комітетів входить розробка і виконання

програм приватизації підприємств відповідного регіону. Організаційна

структура місцевих комітетів державного майна затверджується місцевими Радами

народних депутатів. Місцевий комітет зацікавлений в приватизації, адже він

існує за рахунок доходів від приватизації.

Доходи від приватизації державного майна розподіляються залежно від форм

власності. Так при приватизації державної власності федеральний бюджет

отримує 35% доходів, муніципальні бюджети - 10%, бюджети проміжних інстанцій

- 45%.

Автори різних програм реформ, вважають приватизацію малих підприємств за

першочергове завдання. Загальноприйнятою точкою зору є та, що знищення

монополістичної структури системи розподілу, роздрібної торгівлі, сервісу

орієнтованого на споживача, стане запорукою підвищення життєвого рівня

населення. Однією з найбільших перешкод на шляху реформ на думку Романа

Фрідмана і Анджея Рапачинського був контроль над цінами. Серйозні зміни

стали можливими після лібералізації цін в січні 1992 року.[67.78]

Приватизація малих підприємств стала першим етапом в процесі Російської

приватизації, адже вона є легшим завданням, ніж велика, та й провести її

можна швидше.

В Росії "малу" приватизацію на 80-90% планувалося провести до кінця 1992

року. Фактично цього показника вдалося досягти в кінці 1993 року, коли було

приватизовано близько 70% підприємств торгівлі, побутового обслуговування,

громадського харчування.

В харчовій промислововсті на цей час було приватизовано до 10% підприємств, в

промисловості будівельних матеріалів, сільському господарстві, автомобільному

транспорті - від 1% до 30%.

Якщо характеризувати малу приватизацію в Росії за способами проведення, то

найбільш поширенними були комерційні конкурси та викуп орендованого майна.

Взагалі, структура приватизованих дрібних підприємств в 1993 році за

способами приватизації склалася таким чином:

- аукціони - 9,2%; комерційні конкурси - 44,0%; інвестиційні торги - 1,9%;

викуп орендованого майна - 42,8%; прямий продаж - 1,9%.

На жовтень 1993 року в Росії було приватизовано 57720 малих підприємств (61%

загальної кількості малих підприємств, що підлягали приватизації). При досить

успішному проведенні приватизації в 1992-1993 р.р., в кінці 1993 року

намітилось зниження темпів "малої" приватизації.

Однією з причин цього гальмування був захист муніципальними службами своїх

інтересів. Муніципалітети стали пропонувати для приватизації збиткові та

гірші підприємства, що знаходились далеко від центру, потребували ремонту, не

мали інфраструктури. Це було визвано тим, що після виходу нової Конституції

Росії муніципальна власність була відокремлена від державної і розпоряджались

нею муніципалітети.

До інших причин сповільнення процесу "малої" приватизації потрібно віднести:

- розрив господарських зв'язків;

- падаючу платоспроможність;

- складності інвестування та в отриманні кредитів;

- відсутність достатнього першопочаткового капіталу.

В основному "мала" приватизація до 1993 року закінчилася.

Основні завдання які ставилися перед "малою" приватизацією в

постсоціалістичних країнах - створення приватного сектору та демонополізація

- були досягнуті після закінчення "малої" приватизації в Чехії в 1993 році, в

Польщі в 1991 році, в Росії в 1993 році. В Україні цей процес триває. На

основі приватизації створюється конкурентне середовище яке сприяє зменшенню

цін та підвищенню якості реалізованої продукції.

Процесу приватизації в Чехії, Словаччині, Польщі, Росії, Україні передували

майже рівні економічні умови. В усіх вищезгаданих країнах була висока частка

державного майна в загальній структурі власності та високий рівень

монополізації. Так в Чехії та Словаччині державі в 1989 році належало 98%

майна, в Польщі - 95%, в Росії та Україні - 99%.

Приватизація в цих країнах "мала" однакове коло суб'єктів: з одного боку

Міністерства по управлінню державним майном, а з іншого - клас підприємців,

що народжувався, керівники компаній, діячі "чорного" ринку. В деяких країнах

суб'єктами були колишні власники, яким в результаті реституції повертали їхню

власність.

Приватизація відкривала широкі горизонти керівникам компаній та діячам

"чорного" ринку, особливо в країнах, де не набуло широкого розвитку

кредитування оборотного капіталу, в таких, як Україна, Росія, Словакія, на

відміну від Польщі та Чехії, де розвиток орендних та кредитних відносин

сприяв більш цивілізованому процесу приватизації.

В досліджуваних країнах використовувались такі способи приватизації (табл.

1.3.1):

СХЕМА 1.3.1 СПОСОБИ ПРИВАТИЗАЦІЇ

У ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇНАХ

В Польщі оцінка майна підприємств, що приватизуються особливого значення не

"мала", бо в цій країні приватизація здійснювалася в основному на конкурсах і

стартова ціна базувалася на розмірі орендної плати. В Чехії часто

проводились "голандські" аукціони, в результаті яких об'єкти продавались

нижче стартової ціни. В Україні в силу неконкурентних способів приватизації і

в результаті недосконалості діючої Методики оцінки вартості майна продаж

об'єктів здійснюється також за цінами, нижчими від ринкової вартості.

Спільною рисою для всіх постсоціалістичних країн є неритмічність

приватизаційних процесів.

Приватизаційні процеси в постсоціалістичних країнах мали і свої особливості:

1. Якщо в Чехії, Словакії ніхто не мав привілеїв та пільг в процесі

приватизації, то в Україні чітко просліджується тенденція до надання пільг

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5