Билеты: Шпоры по международной экономике

Билеты: Шпоры по международной экономике

на виконання окремих робіт на певних умовах. Торги дозволяють зосереджувати в

одному місці велику кількістьсть постачальників чи підрядчиків.

Оголошення про торги публікуються попередньо у пресі.

Фірми, які виявили бажання брати участь у торгах, звичайно спочатку дають

заставу в 1-3% від вартості очікуваної угоди. Дер­жава звільняється від

застави.

Торги поділяються на публічні та негласні. У публічних торгах можуть брати

участь усі фірми, у т.ч. й іноземні. До участі у неглас­них торгах

залучається обмежена кількість найсолідніших фірм. Через їх посередництво

закуповуються складні машини, обладнання, будуються різноманітні об'єкти.Є ще

и одиничні торги, коли до угоди залучається тільки одна фірма.

Торгові палати, консули, торгові радники, торгові центри інформують свої

країни про наступні торги.

Умови проведення торгів містяться у т.зв. тендері. Якщо торги потребують

певних послуг, то звичайно пропозиції подаються у письмовому вигляді й

оголошуються у день торгу. Запізнілі пропозиції не приймаються. Всі

пропозиції друкуються у пресі. Оференти є присутніми при оголошенні їхніх

пропозицій. Якщо кілька пропозицій однакові, то може бути влаштований

аукціон. Якщо і це не дає результату, то питання вирішує жереб.Організатори

торгів не зобов'язані вказувати причини відхи­лення пропозицій.

33. Ціноутворення у міжнародній торгівлі.

У міжнародній торгівлі застосовуються два основних види цін:розрахункові і що

публікуються.

Розрахункові ціни індивідуально визначаються фірмами-експортерами на

конкретні види промислових товарів відповідно до різних методик.

Ціни, що публікуються це ціни, що повідомляються в спеціальних і фірмових

джерелах інформації. Вони, як правило, відображають рівень світових цін. До

них відносяться:

довідкові ціни; біржові котировки; ціни аукціонів; ціни торгів; ціни

фактичних операцій; ціни пропозиції великих фірм.

Одними з найбільш відомих світових показників, що застосовуються в

міжнародній торгівлі є довідкові ціни, що являють собою ціни товарів у

внутрішній оптовій і зовнішній торгівлі промислово розвинених країн.

Довідкові ціни регулярно публікуються практично по всіх основних видах

продукції, що реалізовується на світовому ринку.

Довідкові ціни в більшості випадків являють собою так звані базисні ціни, т.

т. ціни товару певної кількості і якості в тому або іншому зазделегідь

встановленому географічному пункті (базисному пункті).

Виходячи з особливостей ціноутворення звичайно виділяють дві основні групи

цін: на продукцію обробляючої промисловості і на сировині.

Світовими цінами на продукцію обробляючої промисловості звичайно є

експортні ціни великих компаній виробників і експортерів цієї продукції.

Експортні ціни базуються на цінах цих компанії на внутрішньому ринку, які

частіше за все розраховуються по методу повних витрат або методу прямих витрат.

По методу повних витрат підсумовуються всі витрати, пов'язані з

виробництвом продукції, до них додається величина передбачуваного прибутку.

Отриманий таким чином очікуваний прибуток від реалізації ділиться на кількість

товарів, що виробляються за місяць. У результаті виходить фабрична ціна однієї

одиниці виробу.

По методу прямих витрат спочатку визначаються декілька варіантів

передбачуваних цін і відповідні передбачувані об'єми продажу. З отриманої

величини очікуваного прибутку віднімаються прямі (змінні) витрати. Тим самим

визначається націнка - маржинальний прибуток на одиницю продукції і на весь

об'єм продажу, що прогнозується. З отриманого маржинального прибутку

віднімаються постійні витрати. Отриманий прибуток порівнюється по всіх

варіантах, після чого визначається, яка з передбачуваних цін може принести

максимальний прибуток.

Ціни, розраховані по одному з двох методів, уточнюються за допомогою

розгорненої системи знижок з ціни і надбавок до ціни в залежності від стану

кон'юнктури.

У той же час визначити світові ціни на машини і обладнання досить складно.

Певне значення можуть мати так звані питомі ціни, т. т. ціни, розраховані на

одиницю продуктивності, потужності і т.і.

При встановленні світових цін на сировинні товари основну роль грають не

внутрішні витрати і ціни, а співвідношення попиту і пропозиції на відповідних

ринках. Для деяких видів сировинних товарів ціни встановлюються основними

експортерами, а для інших на основі біржових котированнь. Особливе значення

при формуванні цін на багато які види сировинних товарів мають відповідні

об'єднання країн експортерів або виробників, що зовсім не характерно для

ціноутворення на продукцію обробляючої промисловості .

34. Визначення ціни при здійсненні міжнародної торгової операції. Базисні

умови поставки.

Кожна зовнішньоторгова угода повинна обов'язково містити умову про ціну, за

якою продається товар, чи вказівку способу визначення ціни цього товару.

Поширеним способом визначення ціни є встановлення її за курсом якоїсь біржі

на день поставки.

Обумовлюючи ціну товару, у контракті купівлі-продажу вказу­ють: одиницю

виміру ціни, базис ціни, валюту ціни, спосіб фіксації ціни та рівень ціни.

Ціна у контракті може бути встановлена:

• за визначену кількісну одиницю (чи за конкретне число одиниць) товару,

вказану у звичайно вживаних у торгівлі одиницях, або у числових одиницях;

• за одиницю маси з огляду на базисний вміст основної речовини у товарі;

• за одиницю маси залежно від коливань натуральної маси, вмісту побічних

домішок і вологи.

Базис ціни встановлює, чи входять транспортні, страхові, склад­ські та інші

витрати на доставку товару в його ціну. Базис ціни звичайно визначається

використанням відповідного терміна (ФОБ, КАФ, КАС, СІФ та ін.) із вказанням

назви пункту здачі товару.

Ціна у контракті може бути виражена у валюті країни-експортера, імпортера чи

у валюті «третьої країни». З огляду на це, слід мати на увазі, що, по-перше,

експортер зви­чайно прагне зафіксувати ціну у відносно стійкій валюті, а

імпортер, навпаки, зацікавлений у тому, щоб встановити ціну у валюті, що

знецінюється.

По-друге, не можна забувати про таке явище у міжнародній торгівлі, як

«валютний демпінг» (або «валютний прибуток»), виник­нення якого зумовлене

різницею у русі валютних курсів валют контракту по відношенню до

американського долара при довгостро­кових договорах поставок.

Ціна може фіксуватися у контракті в момент його укладання або визначатися

протягом терміну його дії чи до моменту виконання контракту. Залежно від

способу фіксації ціни розрізняють такі види цін: тверда, рухома; з наступною

фіксацією; ковзаюча.

Тверда ціна узгоджується і встановлюється в момент підписання контракту і не

змінюється протягом строку його дії. Рухома ціна -це зафіксована при

укладенні контракту ціна, яка може бути у подальшому переглянута, якщо

ринкова ціна даного товару на час виконання контракту зміниться. Ціни з

наступною фіксацією встановлюються у призначені договорами строки на основі

узгоджених джерел (у т.ч. і в процесі виконання контракту). Ковзаюча ціна

застосовується у контрактах із тривалими строками поставок, протягом яких

економічні умови поставок можуть суттєво змінитися.

Визначаючи рівень цін, сторони контракту звичайно орієнту­ються на два види

цін: опубліковані та розрахункові.

Опубліковані ціни -це ціни, які повідомляються у спеціальних джерелах, що, як

правило, відображають рівень світових цін, тобто експортних цін основних

постачальників даного товару та імпортних цін у найважливіших центрах імпорту

цього товару. Якщо стосовно сировинних товарів світову ціну визначають

основні країни-поста­чальники, то стосовно готових виробів і обладнання -

ведучі фірми, що випускають певні типи виробів.

До опублікованих належать: довідкові ціни, біржові котирування, ціни, подані

у загальних статистичних довідниках, ціни пропозицій. Усі вони, за винятком

біржових котирувань, не є цінами контрактів, оскільки ті остаточно

визначаються залежно від різних чинників у ході їх вторговування. На основі

даних зовнішньоторгової статистики шляхом ділення вартості товару на його

кількість визначаються середні експортні та імпортні ціни.

Розрахункові ціни застосовуються у контрактах на нестандартне обладнання, що

виробляється звичайно за індивідуаль­ними замовленнями. Загальний розрахунок

контрактної ціни потребує обов'язкового врахування технічних і комерційних

поправок до ціни, яка є обгрун­туванням останньої у ході комерційних

переговорів.

Технічні поправки. До найуживаніших поправок у практиці міжнародної

торгівлі можна віднести такі:

1.Поправка на техніко-економічні від­мінності.

2.Поправка на комплектацію.

3. По правка на тропічне виконання.

Комерційні поправки. З найпоширеніших комерційних поправок у практиці

міжнародної торгівлі можна назвати такі:

1.Приведення до єдиних умов поставки. Імпортні ціни приводяться до умов

поставки «франко-кордон» або «СІФ порт» країни-покупця. Експортні ціни

приводяться до умов поставки «франко-кордон» або «ФОБ порт» країни-продавця.

2. Поправка на вторговування.

3. Приведення імпортної ціни до строку доставки.

4. Поправки на умови платежу.

На рівень фіксованих у контракті цін можуть суттєво впливати різні види знижок.

•загальна (проста) чи одночасна знижка, що надається до прейскурантної чи

довідкової ціни товару.• знижка за оборот (бонусна) встановлюється за певною

шкалою залежно від досягнутого обороту протягом узгодженого сторонами терміну

(звичайно одного року). • знижка за кількість чи серійність за умови купівлі

заздалегідь визначеної зростаючої кількості товару;• спеціальна знижка на

пробні партії товару та замовлення;• сезонна знижка за купівлю товару поза

сезоном; та ін.

Базисними умови зовнішньоторгового контракту купівлі-прода­жу називаються

тому, що встановлюють базис ціни залежно від того, чи включаються витрати на

транспортування (та інші витрати) в ціну товару чи ні.

Сьогодні використовуєть­ся збірник, виданий у 1990 р. під назвою «ІНКОТЕРМС-90».

Залежно від ступеня розподілу між продавцем і покупцем зо­бов'язань щодо

поставки товару та відповідальності за ризик пошкод­ження чи втрати вантажу і

пов'язаних із цим витрат усі умови інкотермс можна поділити на чотири групи:

Група Е регламентує зобов'язання продавця та покупця при здійсненні поставки

тільки на умові франко-завод. За цієї умови зобов'язання продавця вважаються

виконаними після того, як він представив покупцеві товар на своєму

підприємстві. Продавець не відповідає за повантаження товару на наданий

покупцем транспорт­ний засіб чи очистку товару від мита на експорт, якщо не

обумовлено інше. Покупець бере на себе всі витрати та ризик, пов'язані з

переве­зенням товару з підприємства продавця до місця призначення. Ця умова

передбачає мінімальні зобов'язання для продавця.

Група F містить умови: «Франко-перевізник» - FСА; «Франко - вздовж борту

судна» - FAS; «Франко - борт судна» - FОВ.

Відповідно цих умов продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання,

після того, як він передав товар перевізнику згідно з інструкціями,

отриманими від покупця. Ці умови передбачають, що в обов'язки покупця входить

вибір перевізника, укладення з ним договору перевезення. Продавець повідомляє

покупцеві про готовність товару до відвантаження, після чого покупець укладає

договір перевезення і дає продавцеві інструкції з приводу того, кому, коли і

як передати куплений товар.

Група С включає такі умови: «Вартість і фрахт» - САF; «Вартість, страхування

і фрахт» - СІF; «Доставка оплачена до ...» - СРТ; «Доставка та страхування

оплачені до ...» - СІР.

За цими умовами, продавець самостійно укладає договір переве­зення, оплачує

перевезення до вказаного у контракті місця прийому товару покупцем, а також

повідомляє покупця про деталі відправлення й очікуваний час прибуття вантажу

в узгоджене місце прийняття поставки. За контрактами на С-умовах продавець

звільняється від відпові­дальності та ризику з моменту передачі товару

перевізнику у своїй країні, хоч і зазнає витрат на доставку товару у країну

покупця. Продавець зобов'язаний оплатити перевізнику всю вартість траспор-

тування товару незалежно від того, чи фрахт повинен бути оплаче­ним до

повантаження товару чи оплата допускається після його доставки у місце

призначення .

Група D передбачає умови: «Поставлено на кордон» - DAF; «Поставлено з борту

судна» - DES; «Поставлено з пристані» - DEQ; «Поставлено без сплати мита» -

DDU; «Поставлено зі сплатою мита» - DDP.

Контракти на D-умовах можна поділити на дві категорії. До першої належать

контракти, укладені на умовах «Поставлено накордон», «Поставлено з борту

судна» та «Поставлено без сплати мита».Відповідно до цих умов продавець не

очищує товар для імпорту. У другу категорію входять: «Поставлено з пристані»

та «Поставлено зі сплатою мита». За цими умовами продавець повинен отримати

усі необхідні імпортні ліцензії, а також оплатити мито, митні збори та

податки. Умови групи D є найпривабливішими для по­купця, оскільки продавець

зобов'язаний доставити товар у вказане місце, беручи на себе всі витрати та

ризик щодо поставки товару. Тому контракти на D-умовах відносяться до групи

«доставкових контрактів», тоді як контракти на С-умовах називаються «відван-

тажувальними контрактами».

35. Система регулювання міжнародних торгових відносин.

Регулювання торгово-екномічних відносин здійснюється на національному,

міжнародному і наднаціональному рівні. Насьогодні склалася розгалужена

система регулювання міжн торгівлі, яка включає 2 групи методів та

інструментів регулювання:

1. тарифні. Митний тариф – систематизований перелік митних податей.

Митна подать – подать, що стягується при перетині товаром митного кордону.

Існує 3 види митних тарифів : на імпорт; на експорт; транзитний.

3 форми митних тарифів: адвалорний – подать, що розраховується у % до

вартості товару; специфічний – розраховується у вигляді суми з одиниці

товару; змішаний – стягнення адвалорних та специфічних податей.

Крім того у практиці застосовується: максимальна подать – по відношенню

до країн з якими не укладені торг-економ угоди; мінімальна подать – з

країнами в яких режим найбільшого сприяння; преференційна – по

відношенню до імпорту товарів з країн що розвиваються.

В результаті діяльності ГАТТ величина митних тарифів була значно зменшина

протягом останніх десятиріч.

2. нетарифні. До них відносяться:

2.1 пряме обмеження експорту

2.1.1. ліцензування – виданий державою дозвіл на імпорт/експорт товару.

Вирізняють генеральну (автоматичну) ліцензію – дозвіл безперешкодного

імпорту/експорту товару на певний час. Разова ліцензія – дозвіл

імпорту/експорту певного товара певному імпортеру/експортеру з визначенням

кількості і вартості товару, а також визначенням країни призначення або

походження.

2.1.2. квотування – обмеження експорту/імпорту у фізичному або вартісному

виразі на певний термін часу. Існують глобальні (відкриті)квоти, сезонні

квоти і добровільні обмеження експорту – квота, яка вводитьсяна кордоні

країни-експортера під загрозою санкції імпортера.

2.1.3. мінімальні імпортні ціни – дотримання експортером рівня цін,

встановлених країною-імпортером.

2.1.4. імпортні податки

2.1.5. імпортні депозити – це форма застави, яку імпортер повинен внести в

свій банк в місцевій або міжнародній валюті перед закупкою зарубіж. Товару.

2.1.6. валютні обмеження – регламентація операцій резидентів та нерезидентів

з валютою.

2.1.7 компенсаційна подать – запроваджується країною-імпортером у випадку

встановлення факту державного субсидування експортера.

2.1.8. антидемпінгова подать - запроваджується країною-імпортером у випадку

демпінгу експортером.

Демпінг буває прямий (продаж на зовн. ринку товарів за ціною нижчою, ніж на

внутр. ринку) і зворотній (придбання заруб. покупцем товару за ціною нижчою,

ніж сплачують внутрішні покупці); одиничний (дискредитація цін внаслідок

випадк. Випуску надлишку продукції), грабіжницький (продаж товару на зовн.

ринку за заниженими цінами з метою усунення конкурентів і натупному

збільшенні цін), тимчасовий (середній стан між одиничним і грабіжницьким);

самостійний (за рахунок власних коштів), субсидиційний, валютний (за рахунок

застосування завищених та занижених валютних курсів при експортно-імпортних

операціях)

2.1.9. адміністративні формальності або національні правила здійснення

експортно-імпортних операцій.

2.1.10.технічні бар”єри – система перевірки відповідності імпортної продукції

міжн., нац., галузевим стандартам.

2.2.інструменти стимулювання експорту: державне кредитування експорту,

змішане кредитування експорту (приватними і державними банками), надання

коштів по каналах допомоги, державне страхування експортних кредитів, пряме

субсидування експорту, надання податкових пільг, дозволи на створення різних

фондів розвитку експорту, які не оподатковуються, прискорена амортизація,

організац-інформ. сприяння експортерам.

Крім того існують інші регулятори міжн торгівлі, серед них: доля національної

участі (передбачає вир-во певної частини кінцевого продукту в середині країни

у вартісній або натуральній формі), стимулювання нац. вир-ва (умови, що

передбачають пріорітет держ. Замовлень національних виробників над

зарубіжними, навіть якщо зарубіжна продукція дешевше)

Використовуючи різні тарифні та нетарифні методи регулювання, кожна держава

проводить відповідну зовн-торгівельну політику, яка в тій чи іншій мірі є

протекціоністською. Протекціонізм – сис-ма політико-економічних стосунків між

суб”єктами міжн відносин, орієнтована на цілеспрямовану підтримку суб”єктів

власної економіки на внутрішньому та зовнішньому ринках.

36. Тарифне регулювання.

Митний тариф – інструмент торгівельної політики та державного

регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком.

При цьому, крім функцій регулювання зовнішньоторгівельного обороту

(раціоналізація товарної структури, підтримка оптимального співвідношення

валютних доходів і витрат держави і захист внутрішньої економіки), митному

тарифу притаманний суттєвий тісний зв"язок з податковою системою, як

інструментом формування доходів держави, - фіскальна функція. Митний тариф –

зведення митних стягнень, що застосовуються до товарів, які переміщуються

через митний кордон, систематизоване у відповідності з товарною номенклатурою

зовнішньоекономічної діяльності; конкретна ставка митного стягнення, що

належить до сплати при вивезенні або ввезенні визначеного товару на митну

територію країни.

Виділяють експортний і імпортний тариф, в залежності від того, що він регулює

- вивезення або ввезення товару, а також простий і складний, в залежності від

способу розвитку тарифу.

Імпортний тариф представляє собою зведення ставок митних стягнень, що

застосовуються при ввезенні товарів на митну територію держави.Експортний

тариф його метою є: підтримання внутрішньодержавних цін і цін на світовому

ринку.

Простий тариф має на увазі, що незалежно від країни походження,

до всіх товарів які імпортуються, застосовується єдині ставки мита. Складний

тариф він передбачає встановлення двох або навіть більше ставок мита по кожной

номерклатурі в залежності від країни походження товару.

Митний тариф складається із двох основних елементів - товарної номерклатури і

ставок митних стягнень. Систематизація ставок митних стягнень в тарифі

здійснюється у відповідності з диференційованим списком товарів - товарною

номерклатурою. Характерними рисами любої товарної номерклатури є системність

опису товарів і присвоєння коду кожній товарній позиції.

Митне стягнення (customs duty) - обов’язковий внесок, що стягується

митними органами при імпорті або експорті товару, і є умовою імпорту або

експорту.

Митні стягнення виконують три основні функції:

фіскальну, яка відноситься як до імпортних, так і експортних стягнень,

оскільки вони є однією з статей доходної частини державного бюджету;

протекціоністичну (захихну), що відноситься до імпортних стягнень,

оскільки з їх допомогою держава захищає місцевого виробника від небажаної

іноземної конкуренції;

балансуючу, яка відноситься до експортних стягнень, що встановлені з

метою попередження небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або

інших причин нижчі за світові.

Класифікації митних стягнень.

За способом стягнення:адвалорні – нараховуються в процентах до митної

вартості оподаткованих товарів;специфічні – нараховуються у

встановленому розмірі за одиницю оподаткованого товару;комбіновані –

поєднують обидва види митного обкладання.

За об’єктом оподаткування:імпортні – стягнення, які накладаються на

імпортні товари при випуску їх для вільного обігу на внутрішньому ринку країни.

експортні – стягнення, які накладуються на експортні товари при випуску їх

за межі митної території держави. транзитні - стягнення, які

накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію даної

держави.

За характером:сезонні – стягнення, які використовуються для оперативного

регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру,

антидемпінгові – стягнення, які використовуються в разі ввезення на

територію держави товарів за ціною більш низькою, ніж їх звичайна ціна в

експортуючій державі, компенсаційні – стягнення, що накладаються на

імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо чи опосередковано

використовувались субсидії,

За походженням:автономні – стягнення, що вводяться на підставі

односторонніх рішень органів державної влади країни. конвенційні

(договірні) – стягнення, що встановлюються на базі двосторонньої або

багатосторонньої угоди, преференційні - стягнення, що мають більш

низькі ставки в порівнянні зі звичайним тарифом,

За типами ставок:постійні – митний тариф, ставки якого одноразово

встановленні огранами державної влади та не можуть змінюватись в залежності

від обставин. змінні – митний тариф, ставки якого можуть змінюватися у

встановлених органами державної влади випадках .

За способом обчислення:номінальні – тарифні ставки, вказані у митному

тарифі. ефективні – реальний рівень митних стягнень на кінцеві товари,

розраховані з врахуванням рівня стягнень, накладених на імпортні вузли та

деталі цих товарів.

Вплив тарифу:тарифи сповільнюють економічне зростання; одностороннє введення

тарифів нерідко призводить до торгівельних воєн; тарифи призводять до

підвищення податкового тиску на споживачів; тариф на імпортні товари

опосередковано підриває експорт країни; тариф веде до скороченню загального

рівня зайнятості; тариф – захист молодих галузей; тариф – засіб стимулювання

вітчизняного виробництва; тариф – важливе джерело бюджетних доходів.

37. Нетарифне регулювання міжн торгівлі.

До нетарифних методів відносяться кількісні обмеження, інші нетарифні методи,

торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори і угоди.

Кількісні обмеження включають в себе квотування і ліцензування.

Квоти - це граничні обсяги певних товарів, які дозволено імпортувати

(експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти бувають

індивідуальними, що обмежують ввезення (вивіз) в одну конкретну країну;

груповими, що встановлюють об'єм ввезення (вивозу) в певну групу країн, а

також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без вказівки країн, на

які це обмеження розповсюджується.

Ліцензії - це дозволи на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу, що

видаються компетентними органами. Ліцензії бувають генеральними, які

представляють собою дозвіл на імпортні (експортні) операції з визначеними

товарами протягом всього терміну дії режиму ліцензування. Крім того, бувають

ліцензії індивідуальні, що дозволяють одному суб'єкту підприємницької

діяльності здійснення однієї імпортної (експортної) операції по товару, що

ліцензується.

Квоти і ліцензії обмежують самостійність підприємців відносно вибору ринку і

об'єму торгівлі.

Крім кількісних, до нетарифних методів зовнішньоторгівельного регулювання

відносяться також ускладнення митних процедур, збільшення кількості

необхідної документації, підвищення вимог до якості упаковки і маркіровки, та

ін. До нетарифних методів відносяться також різні податоки на імпорт і

експорт зверх мита, валютні обмеження, пов'язані з отриманням дозволу на

використання валюти для імпортної закупівлі, різними зборами.

Держава може вживати заходів також по припиненню несумлінної конкуренції при

здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема у разах демпінгу, тобто

продажу товарів по цінах нижче контрактних на міжнародний товарних ринках. У

разі встановлення факту демпінгу може бути застосована антидемпінгове мито.

Крім антидемпінгового мита можуть застосовуватися також і компенсаційне мито,

яке стягується у разі встановлення того факту, що експортер при виробництві

товару користувався державними субсидіями, що дозволило йому занизити ціну на

товар.

Держава регулює ЗЕД також шляхом укладення різних торгових договорів та

угод, в яких встановлюються принципи торгових взаємовідносин з іноземними

державами. У торгівлі з іноземними державами можуть бути встановлені

спеціальні режими, зокрема режим найбільшого сприяння, що передбачає надання

митних пільг аж до повного звільнення від імпортного мита при ввезенні

товарів вироблених в країні, що користується режимом найбільшого сприяння,

переваг відносно внутрішніх податків, якими обкладаються обробка і продаж на

внутрішньому ринку імпортних товарів. Крім режиму найбільшого сприяння може

бути встановлений спеціальний режим, що застосовується до територій

спеціальних економічних зон і до територій митних союзів, в які входить

країна на основі міжнародних договорів.

38. Демпінг і антидемпінгові процедури в сучасних торговельних відносинах.

Демпінг метод фінансової нетарифної торгової політики, що полягає в

просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін більш

субнормально рівня цін, існуючого в цих країнах.

Демпінг може здійснюватися як за рахунок ресурсів окремих фірм, прагнучих

заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, так і за рахунок державних

субсидій експортерам. У комерційній практиці демпінг може набувати одну з

наступних форм:

• Спорадичний демпінг епізодичний продаж зайвих запасів товарів на

зовнішній ринок по занижених цінах. Відбувається тоді, коли внутрішні обсяги

виробництва товару перевищують місткість внутрішнього ринку і перед компанією

встає дилема або взагалі не використати частину виробничих можливостей і не

виробляти товар, або виробити товар і продати його по більш низькій, ніж

внутрішня, ціні на зовнішній ринок.

• Навмисний демпінг тимчасове умисне зниження експортних цін з метою

витіснення конкурентів з ринку і подальшого встановлення монопольних цін. На

практиці це може означати експорт товарів по цінах нижче за ціни свого

внутрішнього ринку або навіть нижче за витрати виробництва.

• Постійний демпінг постійний експорт товарів по ціні нижче справедливої.

• Зворотний демпінг завищення цін на експорт в порівнянні з цінами

продажу тих же товарів на внутрішньому ринку.

• Взаємний демпінг зустрічна торгівля двох країн одним і тим же

товаром по занижених цінах.

У основі демпінгу звичайно лежить ринкова ситуація, при якій еластичність

попиту по ціні на внутрішньому ринку нижче, ніж на зовнішньому. Це дозволяє

фірмам, що мають відносно монопольне положення на внутрішньому ринку,

продавати свої товари по більш високих цінах, ніж на зовнішньому ринку, де

попит більш еластичний по ціні і де конкуренція вище. Необхідними умовами для

здійснення демпінгу є:

відмінності в еластичності попиту на товар в різних країнах - попит

всередині країни повинен бути менш еластичним по ціні, ніж попит закордоном;

ситуація недосконалої конкуренції, яка дозволяла б виробнику встановлювати і

диктувати ціни;

сегментованість ринку, тобто здатність виробника відгородити внутрішній

ринок, де він продає товар по високих цінах, від зовнішнього ринку, де він це

робить по більш низьких цінах..

Демпінг заборонений як міжнародними правилами в рамках ВТО, так і

національними антидемпінговими законами багатьох країн. Для захисту від

навмисного демпінгу країни використовують антидемпінгове мито.

Антидемпінгове мито тимчасовий збір в розмірі різниці між цінами продажу

товару на внутрішньому і зовнішньому ринках, що вводиться імпортуючою країною

з метою нейтралізації негативних наслідків нечесної цінової конкуренції на

основі демпінгу.

Ставку антидемпінгового мита звичайно визначають одним з наступних способів:

• Як різницю в ціні, по якій товар реально продається на ринку експортуючої

країни і на ринку що імпортує.

• Як різницю в ціні, по якій товар повинен був би продаватися на ринку

експортуючої країни, і ціни, по якій він реально продається на ринку

імпортуючої країни. Потенційна ціна продажу товару на ринку експортера

встановлюється на базі суми витрат виробництва, загальних витрат, прибутку на

продаж на внутрішньому ринку і вартості упаковки і транспортування товару в

імпортуючу країну.

39. Сучасні інструменти стимулювання експорту.

Сьогодні існує два основних напрямки розширення експорту, які застосовують­ся

промислово розвинутими країнами.

Один із них - кредитування експорту у різних формах із метою розширення збуту

товарів. У цю групу засобів входять експортні кредити, державні гарантії

щодо експортних кре­дитів, державні методи фінансування вивозу товарів за

програмами допомоги іноземним державам..

Експортне кредитування може мати форму:

• субсидованих кредитів національним експортерам - кредитів, що

видаються державними банками під ставку процента нижче ринкової;

• державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковій умові

закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий;

• страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають

комерційні ризики (нездатність імпортера сплатити постачання) і політичні

ризики (несподівані дії уряду, що не дозволяють імпортеру виконати свої

зобов'язання перед експортером).

Експортні кредити бувають:

• короткостроковими на термін до 1 року, використовуються для

кредитування експорту споживчих товарів і сировини;

• середньостроковими на термін від 1 до 5 років, використовуються для

кредитування експорту машин і обладнання;

• довгостроковими на термін більше за 5 років, використовуються для

кредитування експорту інвестиційних товарів і великих проектів.

Другий напрямок у розвитку торгово-політичних засобів розши­рення експорту -

продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, встановлені

конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку - за

демпінговими цінами.

Субсидування експорту - це форма державної політики, яка дозволяє продавати

на зовнішньому ринку товари вітчизняного ви­робництва за більш низькими

цінами, які часто є нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від

витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій промислово розвинутими

країнами спричиняло гострі торгово-політичні конфлікти.

Експортні премії також є одним із торгово-політичних засобів розширення

експорту. Експортні премії можуть бути у прямій чи непрямій формі.

Прямі експортні премії здійснюються шляхом надання експорте­рам прямих

разових субсидій при експорті товарів. Вони видаються з фондів державного

бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і

таким чином розширювати експорт.

Податкові пільги - це непрямі експортні премії, коли експорте­рам надаються

різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звіль­нення компаній, які

експортують товари, від оплати внутрішніх подат­ків чи надання податкових

пільг. Одна з давно практикованих форм непрямих експортних премій - це

система звільнення від мита чи його повернення компаніям, котрі застосовують

імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (т.зв. умовно безмитний

ввіз і повернення мита). Суть цієї системи полягає в тому, що для розши­рення

вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, яке було

сплачене за ввіз імпортної сировини чи напівфаб­рикатів, використаних для

виготовлення цих товарів.

40. Протекціонізм і його сучасні форми.

Державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом

використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Прихильники протекціонізму стверджують, що без державного захисту від

іноземної конкуренції розвиток націо­нальної промисловості неможливий.

Посилення економічної могут­ності країни і необхідний для цього перехід від

аграрного методу ведення господарства до створення власної національної

індустрії можуть бути досягнуті лише при встановленні для національних

підприємців привілейованих, найбільш сприятливих умов).

Безмитна торгівля з її гострою конкурентною боротьбою в умовах світового

господарства, відповідно до цього погляду, зовсім унеможливлює створення

власної національної промисловості. Кож­на спроба економічно відсталих країн

ліквідувати це відставання наштовхується на протидію пануючих на ринках

іноземних виробни­ків. Можливості та засоби ведення конкурентної боротьби,

якими володіють промислове розвинуті країни, позбавляють господарське слабкі

держави шансу на успіх в їхніх зусиллях вийти із «зачарова­ного кола

бідності».

Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палко захищаючи переваги

безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили, тим не менше

досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикою широкого

використання захисних тарифів та інших видів обмежень. Існування цього

протекціоністського частоколу пояснюється необхідністю проведення певних

заходів у відповідь на захисну політику інших держав.

У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в одну, то

в іншу сторону, ніколи, правда, не приймаючи жодну з екстремальних форм. У

50-60-ті роки для міжнародної економіки був характерний відхід від

протекціонізму у бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі. З

початку 70-х років виявилася зворотна тенденція країни стали

відгороджуватися один від одного все більш витонченими тарифними і особливо

нетарифними бар'єрами, захищаючи свій Розвиток протекціоністських тенденцій

дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:

• селективный протекціонізм направлений проти окремих країн або окремих

товарів;

• галузевий протекціонізм захищає певні галузі, передусім сільське

господарство, в рамках аграрного протекціонізму;

• колективний протекціонізм проводиться об'єднаннями країн відносно країн,

в них що не входять;

• прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної

політики.

внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких

областях. У відносинах розвинених країн між собою це області сільського

господарства, текстиля, одягу і стали. У торгівлі розвинених країн з тими, що

розвиваються це експорт промислових товарів країнами, що розвиваються. У

торгівлі країн, що розвиваються між собою це товари традиційного експорту.

41. Світовий товарний ринок.

Дані про товарну структуру міжнародної торгівлі в світі загалом дуже неповні.

Звичайно для класифікації окремих товарів в міжнародній торгівлі

використовується або Гармонізована система опису і кодування товарів, або

Стандартна міжнародна класифікація ООН . Найбільш значущою тенденцією є

зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробляючої промисловості, на яку до

середини 90-х років доводилося біля 3/4 вартісного

обсягу світового експорту, і скорочення питомої ваги сировини і продовольства,

що займає приблизно 1/4.

Ця тенденція характерна як для розвинених, так і для країн, що розвиваються і є

слідством впровадження ресурсозберігаючих і енергозберігаючих технологій. У

товарній структурі світового експорту більше за 2/3

доводиться на продукцію обробляючої промисловості, причому її питома вага

збільшується, і біля 1/3 на сировинні і продовольчі

товари Найбільш значною групою товарів в рамках продукції обробляючої

промисловості є обладнання і транспортні кошти (до половини експорту товарів

цієї групи), а також інші промислові товари хімічні товари, чорні і кольорові

метали, текстиль. У рамках сировинних і продовольчих товарів найбільш великі

товарні потоки складають продовольство і напої, мінеральне паливо і іншу

сировину, виключаючи паливо.

Основний об'єм міжнародної торгівлі доводиться на розвинені країни, хоч їх

частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за рахунок зростання

питомої ваги країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою. Основне

зростання питомої ваги країн, що розвиваються сталося за рахунок нових

індустріальних країн Південно-Східної Азії (Кореї, Сингапура, Гонконга), що

швидко розвиваються і деяких країн Латинської Америки. Найбільші світові

експортери в 1994 році (в млрд. дол.) США, Німеччина, Японія, Франція.

Серед країн, що розвиваються найбільші експортери наступні Гонконг,

Сингапур, Корея, Малайзія, Таїланд. Серед країн з перехідною економікою

найбільші експортери Китай, Росія, Польща, Чехія, Угорщина. У більшості

випадків найбільші експортери є і найбільшими імпортерами на світовому ринку.

Індустріальні країни займають приблизно 2/3 вартісних

обєму світового експорту, тоді як на держави, що розвиваються, включаючи

країни з перехідною економікою, доводиться приблизно 1/3

світового експорту.

42. Світовий ринок послуг, його структура і особливості розвитку.

Класифікація ГАТТ/ВТО, що включає більше за 600 різновидів послуг.

Класифікація послуг заснована на Міжнародній стандартизованій промисловій

класифікації, прийнятій Організацією Об'єднаних Націй і що визнається в

більшості країн світу. І торгівля послугами входить в рахунок поточних

операцій платіжного балансу будь-якої країни. Переговори про лібералізацію

торгівлі послугами ведуться паралельно з переговорами про лібералізацію

торгівлі товарами.

Саме внаслідок невідчутності і невидимість більшості послуг торгівлю ними

іноді називають невидимим експортом і імпортом. Більш того на відміну від

товарів, виробництво послуг часто об'єднане з їх експортом в рамках одного

контракту і вимагає безпосередньої зустрічі їх продавця і покупця. Однак і в

цьому випадку існують численні виключення. Наприклад, деякі послуги цілком

відчутні (розпечатана доповідь консультанта або комп'ютерна програма на

дискеті), цілком видимі (модельна стрижка або театральне уявлення),

піддаються зберіганню (послуги телефонного автовідповідача) і далеко не

завжди вимагають прямої взаємодії покупця і продавця (автоматична видача

грошей в банку по дебіторській картці).

Види послуг: транспорт, поїздки, звязок, будівництво, страхування, фінансові

послуги, компютерні і інформаційні послуги, роялті і ліцензійні платежі,

урядові послуги та ін.

Протягом 70-90-х років частка комерційних послуг в світовому експорті

становила 16-20%, досягши до середини 90-х років приблизно 1 трлн. дол.

Більше за половину вартісного обсягу експорту послуг доводиться на

міжнародний транспорт і міжнародні приватні (туризм) і ділові (відрядження)

поїздки. Біля 75% вартісного об'єму послуг експортується розвиненими

країнами, 24 -країнами, що розвиваються і перехідними і 1 % міжнародними

організаціями. За оцінками секретаріату ГАТТ/ВТО, на США доводиться 16,2%

світового експорту послуг, Францію 10,2, Італію 6,5, Німеччину

6,4, Великобританію 5,5, Японію 5%. Ці ж країни з порівнянними частками

займають лідируюче положення і в імпорті послуг.

43. Типи і форми міжн маркетингу

Можна виділити чотири критерії типізації маркетингу та шість форм

міжнародного маркетингу.

Залежно від геополітичних меж діяльності суб'єктів виділяються два типи

маркетингу: внутрішній та міжнародний.

Внутрішній маркетинг — маркетингова діяльність, націлена на внут­рішній

(основний для фірми) ринок. Міжнародний маркетинг — маркетингова

діяльність фірми за межа­ми національних кордонів.

Маркетинг товарів народного споживання, виробничо-технічного призначення,

послуг, промисловий, аграрний та банківський маркетинг — це типи маркетингу

залежно від об'єкта, тобто суттєвих особливостей това­ру та відповідного

товарного ринку, які визначатимуть особливості побудо­ви маркетингового

комплексу.

Стратегічний та оперативний — це два типи маркетингу, які харак­теризують

ступінь ринкової орієнтованості фірми. Стратегічний маркетинг —

маркетингова діяльність щодо створення усталеної (довгострокової) конкурентної

переваги шляхом постійного та систематизованого моніторингу бізнес-середовища

та потреб ринку і фор­мування на цій основі ефективного маркетингового

комплексу.Оперативний маркетинг — маркетингова діяльність, метою якої є

використання певної ринкової ситуації або швидке пристосування марке­тингового

комплексу до неї.

Мікромаркетинг та макромаркетннг виділяються за критерієм особ­ливостей

суб'єкта: диверсифікованості діяльності та належності до певного ієрархічного

рівня управління в структурі національної економіки.Мікромаркетинг —

маркетингова діяльність стосовно конкретного виду товару, що продукується.

Макромаркетинг — маркетингова діяльність відносно широкого ко­ла типів

товарів (послуг) або сфер діяльності на рівні як фірми, концерну,

фінансово-промислової групи, так і держави в цілому.

Міжнародна діяльність грунтується на використанні таких форм

міжнародного маркетингу: 1. імпортний,2. експортний,3.

зовнішньоекономічний,4. транснаціональний,5. мультирегіональний,6.

глобальний.

Імпортний маркетинг — маркетингова діяльність, спрямована на

за­купівлю (імпорт) товарів чи послуг із зарубіжних ринків.Експортний

маркетинг — маркетингова діяльність щодо реалізації продукції за межі

національних кордонів, при якій відбувається фізичне транспортування товару з

однієї країни в іншу.

Зовнішньоекономічний маркетинг — маркетингова діяльність, зу­мовлена

стабільністю чи зростаючими можливостями перебування фірми (у вигляді

представництва, філіалу з продажу ...) на зовнішньому ринку, який включає вже,

як правило, декілька країн.

Транснаціональний маркетинг — маркетингова діяльність, що ви­никла з

практики функціонування транснаціональних корпорацій.

Вирішуючи проблему інтернаціоналізації ринків, ТНК повинна:

* мислити глобально, здійснюючи стратегічний маркетинг;

* діяти локально, здійснюючи маркетинг операційний.

Мультирегіональний маркетинг — форми та методи маркетингової діяльності,

що застосовують фірми, працюючи в окремих регіонах чи в ме­жах інтеграційних

угруповань.

Глобальний маркетинг — маркетингова діяльність фірми, яка роз­глядає

світовий ринок як єдине ціле («Весь світ— мій ринок!»).

44. Система міжнародних маркетингових досліджень.

Міжнародне маркетингове дослідження — це система збору, оброб­ки, аналізу

та прогнозування даних, необхідних для прийняття рішень у міжнародній

маркетинговій діяльності.

Метою будь-якого міжнародного маркетингового дослідження є зменшення ризику

від рішень стосовно міжнародної активності фірми. Мінімізація ризику

досягається на основі використання висновків міжнародного маркетингового

дослідження в прийнятті рішень. Під вис­новками міжнародного маркетингового

дослідження розуміється система­тизована інформація про стан та можливі

варіанти розвитку об'єкта дослідження.

Проведення міжнародного маркетингового дослідження необхідно для прийняття

рішень з таких питань: • сегментація світового чи зарубіжного ринку, її

необхідність, кри­терії та умови успішної сегментації;• вибір ринку, країни

для розвитку міжнародної діяльності;• обгрунтування стратегії виходу на

зарубіжний ринок (експор­тування, спільне підприємництво чи пряме

інвестування);• обгрунтування елементів міжнародного маркетингового комплексу

(товарної та ці нової стратегії, каналів розподілення, системи просування);•

розробка міжнародної маркетингової стратегії;• створення міжнародного

маркетингового плану.

Особливості міжн маркетингового дослідження: 1.Велике поле дослідження. 2.

Технічні труднощі збору інформації 3. Висока вартість досліджень, особливо

збору первинної інформації.4. Труднощі порівнянь та пояснень.5. Проблеми

розробки рекомендацій.

Міжнародне маркетингове дослідження має чотири логічно взаємо­пов'язані,

послідовні стадії:

І. Визначення вимог до інформації;II. Збір даних;III. Аналіз; IV.

Упровадження Визначення вимог до інформації, як перший етап дослідження,

містить в собі проблему ідентифікації цілей та завдань. Якщо маркетолог (чи

замовник дослідження) може чітко сформулювати мету майбутньої ро­боти, то

завдання стають певними етапами, складовими досягнення цілі. У цьому

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10