Билеты: Шпоры по международной экономике

Билеты: Шпоры по международной экономике

*відсутність чітких просторових та часових меж, *інституційна особливість –

відокремлення категорій євробанків та міжнародних банківських консорциумів.

Костяк створюють транснаціональні банкі. *обмеження доступу кредиторів на

світовому ринку позичкових капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку є

ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі та фінансові організації.

*використання конвертованості валют головних країн і ЕКЮ в якості валюти

кредитних та фінансових угод. На ринку євровалют домінує долар США. Також

здійснюються операції з євромарками, євроєнами.. Термін “євровалюта”

відноситься к коштам не тільки у Західній Європі, а і за її межами.

*універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому здійснюються

міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові, гарантійні операції. 2/3

операцій євроринка здійснюються на міжбанківському ринку, *спрощена

стандартизована процедура здійснення угод з використанням найновішої

комп’ютерної технології. Угоди на євроринку здійснюються по телефону,

теелфаксу., *вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неї

входять відсотки та різні комисійні. Специфіка відсоткових ставок на євроринку

– відносна самостійність по відношенню до національних ставок. Оскільки

євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства та не обкладається

податком на прибуток, то вони можуть ¯ проценти по своїм кредитам,

зберігаючи високі прибутки, *більш висока прибутковістьоперацій в євровалютах,

ніж в національних валютах, *диверсифікація секторів світового ринку позичкових

капіталів, включаючи євроринок.

Форми єврокредиту:* надання єврокредиту по твердій ставці на весь строк в

повній сумі, *на різних умовах: +для кредитування інвестиційний банк звичайно

надає усю суму однарозово відразу після підписання угоди або через певний

час. Погашення кредиту відбувається повністю чич частково, +найбільш

поширений релловерний кредит, який передбачає максимальний ліміт, в межах

якого кредитор має право отримати кредит у необхідному обсягу на початок

кожного проміжного строка його використання, + в крдитній угоді фіксується

дати перегляду відсоткової ставки та обсяг позички.

62. Валютний ринок, його функції та структура.

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валют­них відносин є світовий

валютний ринок. Валютний ринок — це: і) підсистема

валютних відно­син у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і

платіжних документів в іноземних валютах; 2) інституціо-нальний. механізм

(сукупність установ і організацій — бан­ки, валютні біржі, інші фінансові

інститути), що забезпечу­ють функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких

економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу

іноземних валют та платіж­них документів в іноземних валютах. На валютному

ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторго­вельних

розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають

використання іноземної валюти по­купцями, продавцями, посередниками,

банківськими устано­вами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів

валютного ринку: • державні установи, основне місце серед яких займають

центральні банки та казначейства окремих країн; • юридичні та фізичні особи,

зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;• комерційні

банківські установи, які забезпечують ва­лютне обслуговування овнішніх

зв'язків, особливо брокерські контори; • валютні біржі та валютні відділи

товарних та фон­дових бірж. Основні суб'єкти валютного ринку — великі

транснаціо­нальні банки.З практичної точки зору під валютним ринком розуміють

офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій.

Найбільшими міжнародними валютни­ми ринками, представленими сукупністю банків,

бірж і фінан­сових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франк

-фурта-на-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюриха, Гонконга.

Головними функціями валютного ринку є:• реалізація валютної політики

держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та

розши­рення зовнішньоекономічних зв'язків;• сприяння поглибленню міжнародного

розподілу праці та міжнародної торгівлі;• визначення і формування попиту та

пропозиції на іно­земні валюти;• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;•

регулювання валютних курсів;• хеджування валютних ризиків;• диверсифікація

валютних резервів;• одержання прибутку від операцій з валютою та валютни­ми

цінностями тощо.

Види:і. Регіональні ринки: *європейський (Лондон, Цюрих, Па­риж,

Франкфурт-на-Майні), *північноамериканський (Нью-Йорк), *азіатський (Токіо,

Сінгапур, Гонконг).2. Національні ринки, які забезпечують рух валютних по­токів

у даній країні та обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами.3.

Ринки за видами валютних операцій: *ф'ючерсні, *опціон-ні, *форвардні,

депозитні тощо.4.Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти,

*конверсійних операцій, *окремих міжнародних розрахункових одиниць.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізня­ють біржовий та

позабіржовий валютні ринки. Біржовий ри­нок представляють валютні

біржі, а позабіржовий, який ще називають міжбанківським, —

банки, фінансові установи, підприємства та організації.

63. Валютні операції та їх основні види.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові

операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це

використання валютних цінностей як за­собу платежу; вивезення, ввезення,

пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів,

нарахуван­ня відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних

паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови

отримання відповідних ліцензій Національного банку України. Валютні операції

поділяють на поточні та термінові. До поточних операцій відносять

операції з короткими термінами валютування — в межах трьох робочих днів.

Розрізняють такі поточні операції: • "тод" (поставка валюти сьогодні —

"сьогодні на сьогодні");• "том" (поставка валюти наступного робочого дня —

"сьо­годні на завтра");• "спот" (поставка валюти на другий робочий день

— "сьо­годні на післязавтра"). Такі операції використовуються переважно для

обслугову­вання зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одер­жання

додаткового прибутку в разі коливань валютних курсів(становлять 60% від

загального обсягу міжбанківського ринку). Банки можуть використовувати поточні

операції "спот" для підтримки мінімально необхідних робочих залишків у

іноземних банках на рахунках "ностро" для зменшення за­лишків у одній валюті та

покриття потреб в іншій Купівля-продаж валют на умовах "спот" означає, що курс

валют фіксується на день купівлі-продажу, а її поставка здійснюється протягом

2-х робочих днів. Строковими операціями є валютні операції, пов'язані

з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладен­ня. Стандартними

термінами виконання строкових контрак­тів є, як правило, і, 3, 6, 9 і і2 міс.

Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які

відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, за фіксованим на поточну дату.

Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках,

коли йдеть­ся про ринок стабільних валют можливе оформлення угод на п'ять або

більше років. Операція "своп" — це валютна операція, при якій

по­єднуються форвардні умови та умови "спот”(продаж готівкової валюти

здійснюється з одночасною її купівлею на строк). Ф'ючерсні валютні операції

— це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота,

валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в мо­мент укладання

контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше від

трьох днів і до двох-трьох років). Розрахунки здійснюються через клірингову

палату, яка виступає посередником між продавцем та по­купцем і гарантує

виконання сторонами своїх зобов'язань. Валютний опціон — це договірне

зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити

або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у

момент укладання угоди курсом на напе­ред узгоджену дату або протягом

узгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону

спла­чує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик по­купця

опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик про­давця опціону знижується на

величину одержаної премії. Валютний арбітраж — це операції з валютами з

метою одержання прибутку через використання у визначений мо­мент часу існуючих

на фінансових ринках розривів між кур­сами і відсотковими ставками по касових і

строкових опера­ціях. Валютні біржи

65. Ринки золота та сучасні особливості їх функціонування.

У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна

його купівля-продаж. Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних

зливків:

• міжнародного зразка в 400 тройських унцій (і2,5 кг) з пробою не менш як 995;•

великих зливків з пробами від 900 до 9і6,6 і вагою в кілька кілограмів;• малих

зливків від 1005 до 990 г. Об'єктами операцій на ринках золота

виступають також золоті монети як старого карбування, так і сучасні ювілейні та

сувенірні монети.

Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:• у Західній Європі (Цюрих, Париж,

Лондон, Женева та ін.) — іі;• в Америці — і4, в тому числі п'ять у США;• в Азії

— 19;• в Африці — 8.

Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюриху.

Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяють на:• світові

ринки (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Ду-бай та ін.);• внутрішні

вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жа­нейро); • місцеві

контрольовані (Афіни, Каїр);• чорні (Бомбей та ін.).

Загальна кількість золота, якою користується сьогодні людство і яке

знаходиться в банках, у приватних осіб, у ви­гляді монет, зливків, прикрас,

накопичувалася тичоліттями. З і493 по і993 рр., тобто за 500 років, було

взято на облік іі0 тис. т вдобутого золота.У середньому на планеті щорічно

видобувається близько і350 т цього благородного металу. Найбільшим у світі

видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка (близько 70%

загальносвітового видо­бутку золота щороку).

З економічної точки зору розрізняють наступні джерела попита на ринку золота:

*промислово-битове використання у ювелірному виробництві, інших галузях,

*приватна тезаврація та інвестиції. Як реакціяна нестабільність економіки,

грошового обігу. ­попит на злитки, нагороди.., *спекулятивні угоди, *купівля

золота центральними банками.

Організаційно ринок золота є консорциумом з декількох банків, уповноважених

здійснювати угоди з золотом. Вони є посередниками між покупцями та

продавцями.

До 1974 р було багато готівкових угоди з золотом, які здійснювались через 48

г після їх заключення.зараз на ринку форвардних операцій розрізняють 3 види

операцій з золотом: 1.хеджування з метою страхування ризику зміни ціни

золота. 2.спекулятивні срочні угоди, 3.арбітражні операції з золотом які

аналогічні валютному арбітражу.

Види акціонів золота: *”класичний метод” (покупці, в заявках яких ціни више

рівня встановленого продацем, платять ціну, вказану в заявці), *”голандський”

(продавець встановлює єдину ціну, по якій задовольняються усі заявки з більш

високими цінами).

66. Міжнародні розрахунки і фактори, що впливають на їх розвиток.

Під міжнародними розрахунками розуміють систему органі­зації та

регулювання платежів у сфері міжнародних економіч­них відносин, суб'єктами яких

є банки, експортери та імпортери.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товар­но-розпорядчих

документів і операційне оформлення платежів за укладеними

зовнішньоекономічними угодами. Вирішаль­не значення мають валютно-фінансові

умови, які включають такі основні елементи:• валюта ціни (валюта, в якій

виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума

наданої міжнародної позички;)• валюта платежу;• умови платежу;• засоби

платежу;• форми розрахунків;• банки, які обслуговують міжнародні розрахунки.

Міжнародні розрахунки виступають як загальноденна діяльність банків, які

здійснюють розрахунки з закордоном на основі вироблених міжнародним

співтовариством та прийнятих у більшості країн умовах, норм та порядку

здійснення розрахунків. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків є

об’єктом державного регулювання. В основному міжнародні розрахунки

здійснюються безпосередньо через банкі шляхом встановлення кореспондентських

відносин між кредитними установами різних країн. З цією метою банкі

заключають кореспондентські угоди про відкриття рахунків (“ностро” – рахунок

цього банку у інших банках, “лоро” – рахунки інших банків у цьому банку), в

яких обумовлюється порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, а

також методи поповнення кореспондентського рахунку. Банки можуть здійснювати

міжнародні розрахунки і крізь свої філії. Світова практика розробила такі

форми та методи міжнародних розрахунків: інкасо, акредитив, банківський

переказ, авансові розрахунки, розрахунки по відкритому рахунку, векселі,

чеки, кредитні картки.

Вибір форм розрахунків визначається рядом факторів. Інтереси експортерів та

імпортерів товарів та послуг не співпадають: еспортер намагається отримати

виплату від імпортера у найменьший строк, у той же час, як імпортер

намагається відкласти виплату до моменту кінцевої реалізації товара. Тому,

вибрана форма розрахунку є компромісом, в якому враховується економічна

позиція контрагентів, ступінь довіри один до одного, економічна кон’юктура,

політична ситуація. Крім того важливе значення має вид товару – об’єкт угоди,

а також рівень попиту та пропозиції на товар. Оскільки міжнародні розрахунки

тісно пов’язані з кредитними відносинами, то наявність чи відсутність

кредитних угод також впливає на вибір форми розрахунків. Досягнення

компромісу не значить, що експортер та імпортер отримують однакові переваги:

деякі з них більш вигідні для експортеру, інші - імпортеру. Самою надійною

формою з точки зору експортера є авансовий платіж, а найменьш надійний –

розрахунок за відкритим рахунком.

67. Форми міжнародних розрахунків та їх порівняльна характеристика.

Основними формами міжнародних розрахунків у здійсненні зовнішньо-економічної

діяльності є: •банківський переказ (Операція банку з виконання

доручення клієнта по переведенню грошей в іншій банк для виконання його

грошових зобов’язань. Недолік: затримка в часі надходження виручки до

експортера); •документарне інкасо (банківська операція по стягненню

грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового

доручення останнього з наданням відповідних документів. Документарне інкасо

— це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера

безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцент) того,

що ця сума буде сплачена в установлені строки. Для імпортера вигодна: він

знаходиться під захистом свого банку і документи, які отримує для оплати

по акредитивах, залишаються в розпорядженні його банку до моменту розрахунку. А

при несплаті повертаються банку-ремітенту із зазначенням причин несплати або

неакцепту. Для експортера вигідно те, що йому належить юридичне право

розпоряджатися товаром до повної сплати коштів за нього. Недоліками інкасової

форми розрахунків є: * значний термін проходження документів через банки;*

можливість відмови імпортера сплатити кошти за надані документи;* значний

розрив у часі між відвантаженням товару та отримання експортної виручки,

особливо в разі тривалого транспортування вантажів) •документарний акредитив

(Акредитив — це документ, виданий банком імпортера, який

зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером

(бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають величину кредиту,

термін сплати векселя, загальний опис то­вару, додаткові потрібні документи і

кінцевий термін сплати. Підтверджений безвідзивний акредитив. У

випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче покладати­ся лише на

обіцянки імпортера заплатити, він може вимага­ти підтвердженого безвідзивного

акредитива. Непідтвердмсений акредитив означає, що банк експортер

обмежується тільки повідомленням експортера про відкритті акредитива і платить

тільки в тому випадку, якщо банк імпортер перераховує йому відповідну суму.

Документарний акредитив – іменний документ, що містить доручення про сплату

коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням вказаних в ньому умов.

Недоліки: це найскладніша та найдорожча форма розрахунків), ; •розрахунки по

відкритому рахунку (метод платежу, за якого продавець просто

відправляє рахунок-фактуру покуп­цеві, який має заплатити у визначений час

після її отриманн); •розрахунки з використанням чеків, векселів (

Простий вексель – безумовне письмове зобов’язання однієї особи перед іншою

виплатити певній особі наказом векселедавця або пред’явника, обумовлену суму

грошей на вимогу, або на фйіксовану дату, або на визначений момент у

майбутньому Переказний вексель (комерційна трата) — це

безумов­ний письмовий наказ, адресований однією стороною (трасан­том) іншій

(трасату), що зобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні

(ремітентові) у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш

ризикований, ніж передоплата чи акредитив, оскільки виконання платежу пов­ністю

залежить від імпортера (покупця). Імпортер може відмо­витись від товару навіть

за наявності векселя на пред'явни­ка, і експортер буде змушений шукати іншого

покупця на свій товар, зазнавши при цьому збитків. Чек – безумовний наказ

клієнта банку, який веде його поточний рахунок, про сплату пеіної суми грошей

пред’явнику чеку, або іншій, вказаній в сумі особі: 1. Іменний, 2. Ордерний. 3.

На пред’явника)

68. Платіжний баланс, його структура і методи регулювання.

Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв'язку з тісним економічним,

торговельним, науковим, культурним і іншими видами співробітництва між різними

країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного

обліку таких платежів і розрахунків потребує скла­дання платіжного балансу —

балансу угод, укладених протя­гом року між фізичними особами, підприємствами та

урядо­вими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн.

Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує

від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання)

здійснює іншим країнам. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка

систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною

економікою та економіками інших країн. За формою складання платіжний баланс

визна­чається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено

всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн

(нерезидентами). Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерсько­го

обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом

однієї статті та дебетом іншої. Це правило свід­чить про те, що більшість

економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями.

Відповідно до Керівництва МВФ платіжний баланс скла­дається з двох великих

розділів: 1) балансу поточних опе­рацій (з товарами, послугами, доходами та

поточні транс­ферти) 2) балансу руху капіталу та фінансових ресурсів

(інвестиційна діяль­ність, операція з активами та зобов'язаннями).

Всі операції, що враховуються в платіжному балансі, по­діляють на платежі,

обміни, трансферти, міграцію, умовно-роз­рахункові операції, операції із

зміни вартості, рекласифікацію претензій і зобов'язань. Відповідно до

Керівництва кредитові проводки оформля­ються за: а) реальні експортні

ресурси; б) фінансові елементи, що відображують скорочення іноземних активів

або збільшен­ня пасивів. Дебетові проводки реєструються за: а) реальні

імпортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують збільшення активів

або зменшення пасивів

Звичайно публікуються схеми балансу за повною (деталь­ною) структурою, в

агрегованому вигляді: А. Баланс поточних операцій( торговельний баланс

+баланс послуг, доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними і

односторонніх переказів) В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал.

С. Інший короткостроковий капітал. D. Помилки та упущення. E. Компенсуючи

статті. F. Надзвичайне фінансування. G. Зобов'язання, що утворюють валютні

резерви іноземних офіційних органів. та в аналітичній формі.

Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і

не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, проте

відображає реальні фінансові потоки між даною країної з іншим світом.

69. Міжнародні і нацональні стандарти бухгалтерського обліку.

Під стандартами бухгалтерського обліку розуміють нормативні правила та

процедури ведення бухгалтерського обліку і складання звітності.

Види: *міжнародні (визначають головні позиції, від яких залежить формування

фінансових результатів, представлення їх у звітності. Носять рекомендаційний

характер) *національні (мають силу закону).*Принцип автономності

підприємства. Він означає, що кожне підприємство (фірма)

розглядяється як самостійна господарська одиниця, відокремлена під своїх

власників та інших підприємств. Рахунки підпри­ємства мають бути відокремлені

від рахунків ного власників. По кожній господарській одиниці ведеться

бухгалтерський облік і скла,дається фінан­совий (бухгалтерськії і і) звіт. *

Принцип безперервності діяльності. Ця концепція бухіалтерсько­го обліку

базується на тому положенні, що підприємство постійно функ­ціонує і

продовжуватиме в майбутньому свою діяльність необмежений пе­ріод часу. Власники

підприємства не мають наміру його ліквідувати чи продати. Виходячи з цього

принципу, господарські засоби включаються до балансу в оцінці за їх фактичною

собівартістю, а не за ринковою ціною. У звіт про прибутки включаються доходи і

витрати, зумовлені нормаль­ною поточною діяльністю підприємства. *Принцип

двосторонності полягає в тому, іцо засоби підприємства відображаються у

двох напрямках: з одного боку—за Їх речовим складом (гроші, складські запаси,

основні засоби і ін.). а з іншого—за .джерелами їх формування. Джерела

формування у свою чергу можуть бути залучені (зобов'язання) та власні. Тому

принціїїі двосторониості може бути вира­жений формулою: Господарські засоби

= Зобов'язання + Власний капітал. *Принцип грошового вимірювання

означає, що в бухгалтерському обліку відображаються явища, дані, які можуть бути

виражені в грошо­вому вимірі. Звичайно, в обліку можуть застосовуватись й інші

вимірники господарських засобів (натуральні, трудові), але узагальнення їх

можли­ве тільки за допомогою грошового вимірника. *Принцип собівартості,

в бухгалтерському обліку відображається собівартість (первісна, історична тощо)

засобів, а не їхня ринкова вар­тість. Іними словами, в обліку і звітності

оцінка активів здійснюється, виходячи з фактичних витрат на їх придбання або

виробництво. Відобра­ження в обліку та звітності господарських засобів за

їхньою собівартістю пояснюється двома причинами. ІІо-нерше, оцінка засобів за

ринковою вартістю супроводжується великими труднощами її визначення. Крім

то­го, ринкова оцінка (вартість) в будь-якому разі носить елемент

суб'єктив­ності, тоді як собівартість є об'єктивною. По-друге, виходячи з

принципу безперервності .діяльності, підприємство не буде швидко {и-алізуватн

засо­би, які йому належать. Воно використовує ці засоби для забезпечення своєї

поточної діяльності. А тому нема необхідності знати ринкову вартість засобів,

що знаходяться на підприємстві і використовуються ним. *Принцип нарахування

. Цей принцип регулює собою момент виз­нання доходів і витрат. За цим

принципом доходи і витрати відобража­ються в обліку в тому періоді, в якому

вони були нараховані. *Принцип реалізації тісно пов'язаний з принципом

нарахування. За цим принципом доходи від реалізації продукції, робіт, послуг

обліковують, коли виконано договірні зобов'язання та надіслано рахунок

клієнтові. Ін­шими словами, моментом реалізації та визначення доходу від

реалізації є моментом відвантаження і переходу права власності..

70.Фінансова звітність зарубіжних країн, її склад та зміст.

Фінансова звітність – система взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що

відображають фінансовий стан підприємства та результати діяльності за звітній

період. Основне призначення – надати внутрішнім і зовнішнім користувачам

правдиву, достовірну інформацію про майновий та фінансовий стан підприємства,

про фінансові результати та ефективність господарювання за звітній період.

Обов’язковою вимогою до звітності є її порівнянність. Вона повинна

забезпечувати порівнянність показників даного звітнього періоду з

аналогічними показниками минулих періодов.

Фінансова звітнсть складається на основі фінансового обліку, що ведеться на

підприємстві. Під фінансовим обліком ми розуміємо комплексну систему

бухгалтерського обліку, яка відображає всю госпосдарську діяльність

підприємства за певний звітний період. До складу фінансової звітності

входять:

1.бухгалетрський баланс ( це зівт про фінансовий стан підприємства, який

відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну

дату. У різних країнах статті активу балансу розміщуються зверху до низу за

принципом підвищення ліквідності засобів. Статті пасиву також розміщуються

зверху до низу за принипом зменьшення терміну повернення боргів. В США, Англ

та Канаді ми спостерігаємо зворотній порядок розміщення активів та пасивів.

Головна рівність балансу – активи=зобовязання +власний капітал)

2.звіт про прибутки (це обов’язкова форма фінансового звіту підприємства.

Основна мета – надати інформацію користувачам про формування фінансового

результату підприємства.у фінансовому обліку фінансовий результат діяльності

визначається порівнянням доходів та витрат звітнього періоду. При цьому звіт

про прибутки та збитки може мати одноступеневий і багатоступеневий форма.

Звіт за одноступеневим форматом складаєтьсяз 2 розділів. Перший розділ – це

перелік усіх доходів, одержаних підприємством за звітний період. Другий –

перелік усіх витрат. Різниця між загальною сумою доходів та витрат покаже

фінансовий результат. Звіт за багатоступеневим форматом містить інформацію,

котра показує послідовний процес формування кінцевого фінансовго результату.

Крім чистого прибутку, такий звіт містить проміжні показники фінансових

результатів: валовий доход, операційний прибуток; результат фінансових та

надзвичайних операцій; прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

3.звіт про рух грошових коштів (В останні роки цей звіт є обов’язковим.

Головне призначення – надати користувачам інформацію про те, з яких джерел

надходили гроші на підприємство, по яких напрямках і на які цілі витрачались

гроші, як змінився залишок грошових коштів за звітній період. В цьому звіті

відображається рух грошових коштів, від їх надходження до вибуття. Він

складається по троьх основних видах діяльності: +поточна, основна, операційна

діяльнсть; +інвестиційна діяльність; +фінансова діяльність)

4.додатки ( *методи оцінки різних статей річних звітів і методи підрахунку

вартісних виправлень, *назва і місцезнаходження зареєстрованого офісу

підприємств, у яких компанія володіє певним відсотком статуного капіталу,

*кількісна і номінальна вартість акцій, випущених за звітній рік в межах

дозволеного статуного капіталу, *суми заборгованості, які слід сплатити не

раніше, ніж через 5 років, *чистий товарооборот у розрізі категорій

діяльності та географічних ринків.)

71.Облік грошових коштів країн і розрахунки з дебіторами в зарубіжних

корпораціях

До грошових коштів відносяться: готівка в касі, гроші в банках, чекі,

перекази від клієнтів. Для обліку за нодходженням та вибуттям грошових коштів

існує спеціальний рахунок "Грошові кошти", він є активним.

Для здійснення невеликих за розміром витрат (канцелярські, поштові,

представницькі) на підприємстві створюється фонд дрібних сум – Дт Фонд

дрібних сум Кт Грошові кошти. Питання про його створення вирішує

адміністрація. Вона також вирішує питання про необхідні витратита розмір фонду

в розрахунок на 2-4 тижні. Він створюється на постійній основі, в ьому постійно

повинна бути зазначена сума. Втрати грошей здійснюються тільки на передбачені

цілі.

Також фірми можуть відкривати різні рахунки в банках:+банківський чековий

рахунок, +рахонок для розрахунків з персоналом, +простий банківський рахунок.

Для відкриття рахунку в банк подається картка із зразками підписів. В

установлений термін і обовязково в кінці місяця банк надсилає виписку з

рахунку.

З метою одержання дивідендів або відсотків фірми вкладають вільні грошові кошти

в короткострокові інвестиції: +облік акцій: *купили: Дт

Короткострок фінанс влкдаення Кт Грош кошти, *одержанння дивідендів:

Дт Грош кошти Кт Фінанс доходи (дивіденди), *продали: Дт

Грош кошти Кт Короткострок фінанс вкладен Кт (Дт)

Прибуток від реаліз (акції); +обліг облігацій: всі процедури такіж,

крім: в кінці звітнього періоду ми відображаємо % який ще неодержали: Дт

Доходи по % до одержання Кт Фінанс доходи (% по облігаціям).

Виділяють такі види дебіторської заборгованості: +рахунки до одержання; +векселі

до одержання; +інша заборгованість. На методику її відображення впливають

знижки надані клієнтам, повернення товару та ПДВ. Види знижок (Західна

Європа):і.Комерційна (повязана з рухом товару):а)знижки з договірної ціни за

певну невідповідність товарів по якості. б) знижки з урахуванням величини

покупки в % до ціни), в) знижки що надаються клієнтам по сукупності операцій за

звітній період. 2.Розрахункова (надається клієнтам за прискорення оплати

рахунку згідно договору. Вона відображається в обліку як фінанс витрати). Якщо

комерц знижка надається після відображення в обліку операцїї реалізацїї, то для

її обліку використовується окремий регулюючий рахунок "Комерційні знижки надані

підприємтствам клієнтам" (активний рахунок, який регулює пасивний рахунок

"Доходи від реалізацїї"). В кінці звітнього періоду він закривається за рахунок

¯доходів від реалізацїї. Безнадійний борг – дебіторська заборг, яка не

може бути погашена через неплатоспроможність боржника. Підприємство в кінці

року визначає таку суму та ствонрює резерв: *створенння: Дт витрати по

сумнівн боргах Кт резерв для сумнівних борг.,*списання: Дт грош

кошти, Дт резерв сумнівн боргів Кт рах до одержання. Існує два

метода обліку:і. Пряме списання, 2. Створенння резерву для сумнівн

боргів*:а)виходячи з даних балансу (аі) спрощений підхід, а2)періодизація

дебіторської заборгоаності), б) звіту про прибуток. Якщо нам перерахували суму

більше ніж нами визначена, то залишок нарахованого резерву акумулюється і

направляється на ­ доходу (прибутку). Частіше використовується рахунок "Доходи

від анулювання резервів"

В розхрахунках між підприєм та його дебіторами часто використовуєть вексель. По

векселю клієнт сплачує номінал та %. Сума % = номінал векселя*річна %

ставка*строк векселя. Вексель одерж: Дт векселі одерж Кт рах

до одержан. Погашен векселя :Дт грош кошти Кт векселі одерж,

Кт фінанс доход (%).

72. Облік та оцінка товарно-матеріальних запасів зарубіжних фірм

Види ТМЗ:*сировина і матеріали,*напівфабрикати, *запасні частини,

*незавершене виробництво, *готова продукція, *тара, *інші.

Існує дві системи обліку: і. Періодична (облік протягом звітнього періоду не

ведеться. На рахунках запасів відображається тільки початковий залишок, який

був виявлений шляхом інвентаризацїї. Надходження відображається безпосередньо

на рахунку "Витрати на купівлю". На кінець пероду для визначення залишку знов

проводиться інвентаризація.) 2. Постійна (облік ведеться безпосередньо на

рахунку "Складські запаси" та його субрахунках. Ведеться також аналітичн облік

руху запасів за кожною назвою, номенклатурним номером у машинограммах та

картках. *Надходж:Дт складс запаси Кт рах до сплати, * відпуск

та витрачання: Дт ... Кт Складські запаси.)

Згадно міжнародним стандартам підприємство може використовувати різні методи

оцінки:і.перше наджодження –перший видаток (припускає, що матеріали, які

першими придбані, будуть першими відпускатися. Будуть списуватись за цінами

перших надходжень. Залишки на кінець будуть оцінуватись за цінами останніх

надходжень) 2.останнє надходження – перший видаток (матеріали які

останніми були придбані, першими відпускаються. Кінцеві залишки оцінюються за

цінами перших надходжень) 3.середньозважена собівартість (припускає, що

витрачені матеріали, а також залишки їх на кінець місяця оцінюються за

середніми цінами) 4.ідентифікована собівартість конкурентної партії (він

викликає необхадність обліку надходження матеріалів та їх зберігання за

конкретними партіями, де буде кількість і ціна для кожної партїї)

5.наступне надходження – перший видаток 6.ціна остаточної закупки.

В балансі складські запаси відображаються за меншою вартістю з двох:

собівартість чи ринкова ціна. Методи оцінки запасів за правилом меньшої ціни:

і. По окремих видах матеріалів (по кожній позицїї, найменуванню товара

визначається с/в і ринкова вартість та приймається менша з них) 2. По

категоріях (оцінка по групах товарів) 3. По сукупності товарних запасів на

складі ( всі складські запаси оцінюються)

Приклад: Залишок 100 шт по 9, купівля: 200 по і0, 300 по іі, 400 по і2.

Залишок на кінець 250шт. реалізовано 750 по і5

73.Специфіка обліку коротко- та довгострокових зобов’язань зарубіжних фірм.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства іншим підприємства та особам, яка

виникає внаслідок здійсненя фірмою різних угод. Вона поділяється на :1

.короткострокові (включає в себе борги, які мають бути погашені впродовж

року або одного господарського циклу незалежно від його тривалості.

Кредиторська заборгованість оцінюється сумою грошей, необхідних для сплати

боргу, або вартістю товарів і послуг, які необхудно надати для погашення боргу.

Види: *по рахунках постачальників (придбання складських запасів

Дт Витрати на купівлю Кт рахунки до сплати. На рахунку Витрати на

купівлю відображається сума купленого за мінусом комерційних знижок. Оплата

заборгованості: Дт Розрахунки з постачальниками Кт Рахунок в

банку.) *по векселях виданих ( для обліку використовують рахунок “Векселі

видані”, він пасивний, розрахунковий. Рахунок “Дисконт по виданих векселях”

активний регулюючий контрпасивний рахунок, що регулює собою рахунок “Векселі

видані”) *інші зобов’язання (+по податку з продажу та по акцизному збору.

Відображається на рахунку “Розрахунки з бюджетом”, + авнаси від клієнтів(

одержання: Дт Грошові кошти Кт Аванси від клієнтів, відправка

продукції в рахунок авансу: Дт Аванси від клієнтів Кт Доход від

реалізації.) +по дивідендах (виплата: Дт Дивіденди до сплати Кт

Грошові кошти, на суму об’явлених дивідендів: Дт Рахунок фінансових

результатів Кт Дивіденди до сплати) +по податку на прибуток

(нарахування: Дт Витрати по податку на прибуток Кт Розрахунки з

бюджетом) +по податку на майно) *по заробітній платі (витрати обліковуються на

рахунку “Витрати по оплаті праці”, він поділяється на субрахунки за видами

витрат. Розрізняють валову і чисту заробітню плату. Утримання із заробітної

плати регулюються законодавством кожної країни. Дт Витрати на оплату

праці Кт різні відрахування.) 2.довгострокові (це пасиви

підприємства або кредиторська заборгованість, яка має бути сплачена впродовж

терміну, що перевищує один рік. До них належать: *по випущених облігаціях

(Види: 1.+забезпечені(мають гарантію), +незабезпечені, 2.+фіксовані (мають один

термін погашення), +серійні (погашаються серіями), 3.+реєстровані,

+нереєстровані, 4.+конвертовані, +неконвертовані, 5.+відкличні. Реалізація:

Дт грошові кошти Кт Облігації до сплати, оплата відсотків: Дт

Відсотки по облігаціях до сплати Кт Грошові кошти.) *по векселях виданих

(заборгованість виплачується періодично. Кожна виплата включає: *відсоток по

залишку несплаченої суми заборгованості, *зменшення заборгованості по векселю.

Одержання кредиту по векселю: Дт Грошові кошти Кт Заставні векселі видані до

сплати), *по лізінгу (фінансовий лізінг – оренда, за умовою якої орендар бере

на себе весь ризик та всі витрати, пов’язані з використанням орендованого

майна.)Важлива риса – підприємство виплачує не тільки одержану суму боргу, але

й відсотки.

74. Облік власного капіталу і розподілення прибутку зарубіжних товариств і

корпорацій.

Облік товариства формується за рахунок внесків партнерів. При цьому капітал

кожного партнера обліковується окремо і в балансі відображається окремо.Кожному

партнеру відкривається рахунок “розрахунки з господарем”. Кожний партнерможе

внести в товариство різні активи. При цьому активи оцінюються за ринковими

цінами на день здійснення внесків. Власний капітал формується акціями. Види

оцінки акцій: *номінальна вартість, *безномінальна (+з оголошеною вартістю

(рада директорів перед реалізацією встановлює вартість. В цьому випадку

оголошується вартість зараховується до статутного капіталу. Виручка зверху

оголошенної вартості зараховується до додаткового капіталу.) +без оголошенної

вартості (вся виручка зараховується до статуного капіталу)), *ринкова вартість,

*облікова вартість акцій (різниця між сумою активів та сумою заборгованості

компанії). Акціонерний капітал складається з: *вкладеного капіталу: +акції за

номінальною вартістю, +додатково оплачений капітал, *дарований капітал,

*резервний капітал, *нерозподілений прибуток. Мета випуску власних акцій: *мати

в наявності вілні акції, для реалізації їх своїм службовцям для ззаохочення,

*покращити кон’юктуру на ринку ЦП відносно своїх акцій, *¯ кількість

циркулюючих акцій і тим самим ­рівень доходу на 1 акцію, *запобігти захвату

конкретного пакету акцій іншими компаніями. Для облікку викуплених акцій

застосовують рахунок “Викуплені власні акції”, це активний регулюючий рахунок.

В балансі сума випущених акцій показується окремою позицією зі знаком “-“.

Випуск акцій відображається на рахунку “Випущені власні акції”

Прибутки товариства розподіляються між партнерами і оподатковуються в складі

доходів кожного партнера. Сума прибутку визначається наприкінці звітного

періоду на рахунку “Фінансові результати звітного періоду”, на який

переносяться доходи з рахунків доходів і витрат з рахунку витрат. Існує

кілька методів розподілу прибутку: *за фіксованою пропорцією, *пропорційно до

внесків капіталу. При цьому може бути два варіанти: пропорційно до залишків

капіталу партнерів на початку року; пропорційно до середньої суми кпіталу

партнерів, виходячи зі змін впродовж року. *розподіл прибутку на рівні

нарахованої заробітньої плати за рік, а решта – за встановленою пропорцією.

*розподіл на рівні відсотків на капітал, а решту суму – за встановленою

пропорцією, *залежно від нарахованої заробітньої плати і відсотків від

капіталу, а решта суми – за встановленою пропорцією.

75.Сутність, причини та наслідки міжнародної міграцїї робочої сили.

Процес інтернаціоналізації виробництва у світі активно супроводжується

інтернаціоналізацієї робочої сили. Міграція існує у країнах з різним рівнем

розвитку. Під міграцієї розуміють переселля працеспроможного населення з

одних держав до інших на строк більше одного року, яке викликано причинами

економічного та іншого характеру, і також може приймати форму еміграції та

іміграції.

Наслідки: імпорт робочої сили приводе: *до зниження витрат, що в

свою чергу – до збільшення конкурентноспроможності. *Виробляє вартість в країні

перебування , імігранти самі споживають товари та послуги. Це призводе до

мультиплікаційного ефекту, що стимулює зайнятість. *Імпорт робочої сили високої

якості призводе до економії коштів на освіті спеціалістів. *Завдяки іноземцям

відбувається ­ еластичності ринка праці. *У більшості країн мігрнати

розглядаються як певний амортизатор на випадок кризи чи безробіття. * в

індустріальних країнах при низькому рівні народжувальності та ¯ кількості

зайнятих за допомогою імігрантів сподіваються підтримати на належному рівні

пенсії та соціальні програми.

Еспорт:*у основних експортерів робочої сили з’явились додаткові джерела

валютного доходу від експорту робочої сили у формі надходженнь від імігрантів.

*при незадовільній економічні кон’юктурі, при ­ кількості безробітних міграція

стає своєрідним клапаном. *при поверненні мігрантів до дому, вони показують

значну активність у нових видах діяльності та приймають активну участь у

розвитку нових форм економіки.

76. Характеристика видів міжнародної міграції робочої сили. “Відплив умів”

у міжнародних міграційних процесах.

Види: *імміграці (в’їзд працездатного населення в цю країну), *еміграція

(виїзд), *рееміграція (повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце

проживання).

Досвід країн ЄС показує, що внутрішній ринок робочої сили може бути ефективним

лише при умові його відкритості по відношенню до зовнішнього ринка. При цьому

необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної рівності економічного та

соціального стану розвитку країн. Якщо ця умова не виконується то

спостерігається процес “відпливу умів”. Цей процес у широкому розумінні

слад розглядати з 2-х сторін: 1.внутрішня (характеризується виходом

вчених та спеціалістів з науково-технічної сфери у інші сфери національної

економіки, безпосередньо не пов’язанні із науковою дільністю.) 2.зовнішня

(найбільш кваліфіковані кадри меньш розвинутих країн залучаються на роботу у

досліднецькі центри та наукові лабораторії більш розвинутих країн. Вона може

мати постійний та тимчасовий характер. Тимчасовий відплив набагато перевищує

постійний.

Інтелект завжди, на будь-яких стадіях розвитку людського суспільства,

цінувався високо, але особливо він подорожчав на порозі 21ст. Нині успіх

будь-якої компанії, що динамічно розвивається, пов'яза­ний із пошуком

висококваліфікованих спеціалістів. З'явився попит, який швидко зростає, на

таланти незалежно від країни походження й інших даних. Для реалізації цих

завдань по всьому світові створена мережа рекрутингових фірм, що

спеціалізуються на пошуку найбільш здібних фахівців, аж до добору вищого

управлінського персоналу. З метою зміцнення своїх науково-технічних позицій у

світі багато західних компаній не останню роль відводять залученню умів із

країн колишнього СРСР. У Сполучених Штатах на 1990-і роки були визна­чені

пріоритети в науково-технічній політиці, в рамках якої відверто за­плановані

обсяги поставок іноземних спеціалістів. У числі цих пріори­тетів — 22

технологічні напрями, що позначені як критично важливі для національної

безпеки і довгострокової якісної переваги систем оз­броєння США. До цього

списку, зокрема, ввійшли технології вироб­ництва сучасних композиційних

матеріалів, технологія лазерного випро­мінювання, біотехнології та ін.

Україна, на думку іноземних фахівців, має у своєму розпорядженні чимало

сучасних технологій у таких прин­ципово важливих галузях, як ядерна

енергетика, зварювальна техноло­гія, космічна енергетика, виробництво

сучасних керамічних матеріалів, виробництво штучних алмазів, одержання

надчистих рідкісноземель­них елементів. На жаль, багато з цих видатних

наукових досягнень не були доведені до технічного втілення, тим більше до

масового вироб­ництва. А на Заході механізм впровадження нових розробок у

вироб­ництво цілком налагоджений. Одніє з форм відпливу є відплив через

діяльнітсь спільних підприємств за участю західних фірм. Іншою прихованою

формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівців західними фірмами

та університетами виїхати на навчання, причому нерідко за рахунок сторони,

яка запрошує.

77. Світові центри експорту та імпорту робочої сили. Регулювання трудової

міграцїї.

Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянути кожен з

них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що приймають основну

частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Бельгія, Швеція,

Нідерланди. Особлива роль іноземців як додаткової робочої сили полягає у

тому, що у міждержавному пересуванні в основному приймала участь молодь до 25

років. До останнього часу іноземні робітники використовувались в сферах, де

велику роль грало використання ручної праці та у тих сферах, де праця була

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10