РУБРИКИ

Билеты: Шпоры по международной экономике

   РЕКЛАМА

Главная

Логика

Логистика

Маркетинг

Масс-медиа и реклама

Математика

Медицина

Международное публичное право

Международное частное право

Международные отношения

История

Искусство

Биология

Медицина

Педагогика

Психология

Авиация и космонавтика

Административное право

Арбитражный процесс

Архитектура

Экологическое право

Экология

Экономика

Экономико-мат. моделирование

Экономическая география

Экономическая теория

Эргономика

Этика

Языковедение

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка E-mail

ПОИСК

Билеты: Шпоры по международной экономике

дуже небезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих робітників (доля

іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: ­ кількість іноземців у

сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке явище( фанансові

установи, торгівля нерухомістю))2. Близький Схід ( на початку 90-х р ми могли

спостерігати стрімке ­ кількості іноземців. Головним експортером робочої сили

є Єгипет. Іноземці являють собою основну робочу силу, яка розвиває ці країни,

а також і важлий чинник стимулювання економіки та власності держав. Приватні

переводи є суттєвими ресрусами надходження іноземної валюти та інколи

перевищують суми от експорту товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до

­ кількості безробітних у цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже

високий темп прирісту економічно активного населення. Деякі країни арабського

світу є одночасно і експортерами і імпортерами. Для прикладу, Іорданія

експортує низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та

висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція сладалась з 2-х

етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з Західної Європи), 2-

іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років розпочала

політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними постачальниками

робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину імігрантів складають низько-

та полукваліфікованих робітників. Проте, враховуючи, що іміграція носе

ассимільований характер, ми можемо стверджувати, що цей центр є не

переспективним для трудової міграції)4. Австралія (іміграційна політика 50-

60р була сорієнтована на імігрантів зі східної та Центральної Європи,

особливо з Італїї, Греції. З 70-х р вона переорієнтувалась на Азію. Потім

вона почала проводити нову міграційну політику спрямовану на стимулювання

бізнеса в країні. У відповідності до неї в першу чергу приймались імігранти,

які здійснили інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як і США

проводить ассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського регіону

(основними імпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Пакістан,

Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції: регульована

(Малайзія, Сингапур, Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна (Східна та

Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакістан, Тайвань), міграція робочої сили

високої кваліфікації, яка супроводжується прямимі іноземними інвестиціями,

які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка (найбільш поширена

форма міграціїї – сезонна. Проте існує і більш довга – робітники

промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція. Більш богаті

беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.). Регулювання:

*професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру (здоров’я),

*кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові обмеження), *часові

обмеження (максимальні строки перебування), *географічні приорітети,

*заборона.

78. Світовий ринок праці, його структура і січасні особливості розвитку.

Одной из форм современных международных экономических отношений является

миграция рабочей силы, под которой понимается перемещение |переселение

трудоспособного населения из одной страны в другую поисках работы и лучших

условий жизни. Миграция является одной из главных составляющих формирования

мирового рынка. Формирование мирового рынка рабочей силы осуществляете по

двум направлениям: а) формирование внутреннего рынка рабочей силы, I б)

формирование внешнего рынка рабочей силы. Оба эти рынка тесно взаимосвязаны

между собой и дополняю друг друга. ВНУТРЕННИЙ рынок рабочей силы основывается

на движении кадров между предприятиями, фирмами, отраслями, ре дюнами внутри

отдельного государства. Он регулируется сводов законодательных или

коллективно-договорных нормативных актов которыми руководствуются партнеры по

реализации политики занятости.

ВНЕШНИЙ рынок рабочей силы предполагает мобильность ра­бочей силы между

фирмами на общемировом уровне. Здесь меха­низм его регулирования охватывает

более широкий круг экономи­ческих, юридических, социальных и иных факторов,

определяющих функционирование этого рынка. Эти отношения регулируются на

основе международных норм и соглашений, определяющих условия | порядок

перемещения рабочей силы через границу, трудоустрой иностранных граждан, их

юридическую и социальную защиту в стране пребывания.

Внешний рынок рабочей силы формируется под воздействием двух потоков -

эмиграции и иммиграции рабочей силы. ЭМИГРАЦИЯ - это выезд работников данной

страны на работу в другие граны. ИММИГРАЦИЯ - это обратный процесс, то есть

выезд иностранных рабочих на работу в данную страну. Базовой формой

организации внешней трудовой миграции, принятой в международной практике,

являются двухсторонние соглашения между заинтересованными государствами, где,

в частности, оговариваются социальное и трудовое равноправие между

иммигрантами и гражданами страны пребывания. Важное значение для внешней

трудовой миграции имеет закон о въезде и выезде, который принимается каждым

отдельным государством в целях защиты внутреннего рынка. Так, ряд

экономически развитых стран ввели количественные ограничения (ежегодные

квоты) на въезд иностранцев в страну. Более того, некоторые из них определяют

круг профессий квалификацию рабочих-иммигрантов, устанавливают возрастные

ограничения, определяют другие условия въезда в страну. В международной

практике управления миграционными про­цессами функции найма рабочей силы в

стране эмиграции (иммиграции) обычно выполняет частный агент.

Правительствен­ные органы, как правило, также обращаются к услугам частных

агентов как по вопросам найма рабочих, так и поиска рабочих мест.

80.Поняття, предмет, принципи та джерела міжнародного економічного права.

Для урегулювання міжнародних економічних відносин користуються нормами

міжнародного економічного права (МЕП). Існує декілька концепцій міжнародного

економічного права. Основні: 1) це концепція англійського юриста Шварценбергера

(міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічного права. Воно

включає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами та їх

експлуатація; 2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угоди

господарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні

послуги; 6) статус і організація суб'єктів, які здійснюють таку діяльність.

Міжнародне економічне право включає в себе лише ті економічні аспекти, котрі є

об'єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє регулювання

через те, що при цьому не створюються єдині для всіх держав норми і принципи. О

сновний висновок -норми МЕП це частина міжнародного публічного права. Вони

створюються суб'єктами міжнародного права і використовуються для урегулювання

відносин, що виникають між ними.) 2) німецьких юристів П. Фішером і В.

Фікентшером (в систему МЕП слід включати і норми внутрішнього права, які

регулюють міжнародну господарську діяльність., що згідно з цією

концепцією в систему міжнародного економічного права включаються не лише норми

міжнародного публічного, а й міжнародного приватного права, національні норми,

які регулюють міжнародні економічні відносини.) Міжнародне економічне право

— це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між

державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в

процесі міжнародного економічного співробітництває самостійною галуззю

міжнародного публічного права. Система джерел МЕП включае в себе

міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також

міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних оргашзащй, міжнародні

кодекси поведінки. Джерела є формою юридичного втілення, вираження норм і

принципів міжнародного економічного права. Водночас норми і принципи МЕП

характеризують зміст їх джерел. Під принципом взагалі прийнято розуміти

керівні ідеї, основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності.

Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються

насамперед у нормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають

відповідного специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне

право. Саме ці принципи, знаходячи своє закріплення у міжнародно-правових

актах, і визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і

міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуван­ням практики тенденції

і потреби їх оптимального і прогре­сивного розвитку. Види принципів:1) основні

(загальні) принципи міжнародного економічного права (1) принцип мирного

співіснування; 2) принцип суверенної рівності держав; 3) принцип

співробітництва держав; 4) принцип невтручання; 5) принцип сумлінного виконання

міжнародних зобов'язань; 6) принцип взаємної вигоди 2) спеціальні принципи

міжнародного економічного права). Група спеціальних принципів

міжнародного економічного права включає: 1) принцип розвитку міжнародних

економічних і науково-технічних відносин між державами; 2) принцип юридичної

рівності і недопустимості еконо­мічної дискримінації держав; 3) принцип свободи

вибору форми організації зовнішньо­економічних зв'язків; 4) принцип

невід'ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також

над їх економічною діяльністю; 5) принцип найбільшого сприяння; 6) принцип

національного режиму.

81. Характеристика держави як суб’єкта міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право покликане регулювати суспільні відносини між різними

суб'єктами. Під суб'єктом права взагалі розуміють особи (фізичні і юридичні),

які відповідно до закону наділені здатністю мати суб'єктивні права та юридичні

обов'язки, що дає їм можливість брати участь у відповідних правовідносинах.

Головним суб'єктом міжнародного економічного права є держава. За існуючими як у

вітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політична

форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом

політичну владу пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про

державний суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джерелом

державної влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як

безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих

Рад України. До ознак будь-якої держави слід віднести такі: І) публічна

влада; 2) державний суверенітет; 3) територіальний поділ населення; 4)

державний апарат; 5) податкова систелш; 6) право. Держави можуть бути

різними за своїми соціально-економічними системами, політичним режимом, формою

правління та формою державного устрою. Але незалежно від цього кожна з них на

основі свого суверенітету має право бути суб'єктом міжнародно-правових відносин

і, зокрема, міжнародних економічних відносин. Нині держави світу або їхні групи

функціонують в умовах інтернаціоналізації господарського життя, міжнародного

поділу праці, різних можливостей у забезпеченні виробництва сировинними,

енергетичними, трудовими та іншими необхідними ресурсами, монополії ряду держав

на випуск окремих видів продукції та дії інших факторів, які обумовлюють

необхідність міжнародного економічного співробітництва. Вихід сьогодні

будь-якої держави на шлях науково-технічного прогресу, інтенсифікації

національної економіки практично неможливий без активної діяльності у сфері

міжнародних економічних відносин, створення найсприятливіших умов для

інтегрованості національної економіки у світову, наближення її до ринкових

структур розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню

економічної могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню

інших соціальне важливих для кожної країни завдань. Імунітет — слово

латинського походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від

чого-небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип,

відповідно до якого державі або її органам не може бути пред'явлений позов у

суді іноземної держави. Як уже зазначалося, коли держава виступає суб'єктом

міжнародних економічних відносин з іншими державами або з міжнародними

організаціями, то такі відносини регулюються нормами міжнародного економічного

права. Водночас вона може вступати у відносини міжнародно-правового характеру з

різними іноземними юридичними особами, окремими громадянами інших держав.

Відносини, які при цьому виникають, регулюються нормами міжнародного приватного

права. Розглядаючи питання про імунитет держави, не слід робити висновки про

те, що всілякого роду спірні питання, що виникають не можуть взагалі

розглядатись. Наявність імунитету не означає, що ним наділені і відповідні

господарські організіції. Форми співробітництва держав: *держава вступає з

іншими державами в економічні стосунки, *держави вступають до міжнародних

організацій і становяться її членами, *держави об’єднуються у певні групи, *

співробітництво держави через міжнародні організації з державами, які не є

членами цих організацій.

82. Міжнародні економічні організації, їх правовий статус та порядок

прийняття рішень.

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним укладення

лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані у розширенні

співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічної

діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівництва

тощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин. Одним із

ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва є

створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню

багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і

контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на

правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін. Перші

міжнародні економічні організації (комісії, сгілки, комітети, асоціації)

виникли ще у XIX ст.

Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість

виділити їх чотири групи:1) універсальні міжнародні організації, членами яких

є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні організації,

членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні організації, які

об'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні регіональні організації, до

складу яких входять країни, що розвиваються.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах

кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної

організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані

установи 00Н і друга — допоміжні органи 00Н, які користуються статусом

міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести

Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої —

Конференцію з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного

економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та

регіональні міжурядові галузеві організації.

Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними

економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі

міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з організацією

та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу

укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними

організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих

документах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе

значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус,

привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980

р., майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми

адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама

організація відмовляється від імунітету (ст. 4).

83. Міжнародні економічні договори, їх види та забезпечення виконання.

Під міжнародним договором, як правило, розуміють добровільну угоду між двома

або кількома рівно­правними державами чи міжнародними організаціями щодо

їхніх взаємних прав і обов'язків у політичних, економічних, культурних та

інших відносинах. Міжна­родний економічний договір — це, насамперед, різновид

міжнародних договорів. У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність",

зовнішньоекономічний договір (контракт) розглядається як матеріально

оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та

їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення

їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1).

Основою поділу будь-яких договорів є їх класифікація. При поділі на односторонні

й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи дві сторони мають

відповідні обов'язки. Якщо договірні зобов'язання має лише одна сторона, то це

— односторонній договір, якщо дві — це двосторонній договір. Більшість

договорів є двосторонніми. До односторонніх належать лише окремі види

договорів, наприклад, договір позики, договір дарування. Друга група договорів

— сплатні і безоплатні. Практика міжнародного економічного співробітництва

свідчить про те, що переважно договори укладаються на взаємовигідній, сплатній

основі. Це відповідає одному із уже згадуваних загальних принципів міжнародного

права — принципу взаємовигоди. В межах оплатних договорів, коли одна із

сторін отримує якусь користь, вона повинна забезпечити іншій стороні

відповідну, як правило, еквівалентну вигоду. Безоплатними називаються

договори, для яких не характерна взаємна компенсація. Інколи їх називають ще

добродійними, або благодійними, договорами. Це договори дарування,

безвідсоткової позики, звільнення від оплати боргу, надання безоплатних послуг

та ін. До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких,

крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Відповідно до

чинного в багатьох країнах законодавства недотримання форми договору веде до

визнання його недійсним з усіма негативними наслідками, що випливають з цього.

Як правило, згода, до якої дійшли сторони, має бути викладена у письмовому

документі, який підписується сторонами, а якщо це передбачено законодавством,

то й зареєстрована у відповідних державних органах (нотаріаті, суді та деяких

інших). Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише

досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. Консенсуальні договори —

це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються

укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягнення

згоди. Однією із особливостей міжнародного економічного права, як і

міжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які б

забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у

цій справі належить самим державам, які діють самостійно, індивідуально або

об'єднуються у відповідні міжнародні організації. Засоби забезпечення:

*дипломатичні переговори ( ведуться від імені держави їх главами, главами

урядів.) *посередництво (а)держава виступає з пропозицією щодо примирення

сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів.

-добрі послуги. б) третя держава на запрошення сторін, між якими виник

спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін

- особисте посередництво)) *погоджувальні комісії, *міжнародний

арбітраж, *міжнародний суд, *суд європейського економічного співтовариства.)

84. Особливості міжнародного торгового права. Міжнародні торгові договори.

При розгляді системи міжнародного економічного права зверталася увага на те,

що його Особлива частина об'єднує систему правових норм і принципів, які

регулюють міжнародну торгівлю, міжнародні валютні відносини, міжнародні

пере­везення та інші важливі напрями міжнародного економічного

співробітництва.

Таким чином, міжнародне торгове право — це система норм і принципів, яка

регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою

частиною між­народного економічного права. Якщо міжнародне економічне право —

галузь міжнародного права, то міжнародне торгове право — його підгалузь.

Як і будь-яке право, міжнародне торгове право має свої джерела:

*міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торгові договори; міжнародні

торгові звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торгових відносин;

*судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів; *національне законодавство

країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних

торгових відносин; *міжнародно-правові акти міжнародних організацій. Система

міжнародного торгового права складається з окремих інститутів. В них визначені

поняття і система міжнародного торгового права; правові принципи здійснення

міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління

міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі,

міжнародні торгові договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у

галузі зовнішньої торгівлі.

Під міжнародним торговим договором слід розуміти угоду між двома або

кількома державами, в якій визначаються їх взаємні права та обов'язки в галузі

торгівлі. Торгові договори (інколи вони мають ще й інші назви, а саме: "договір

про торгівлю і мореплавство", "договір про торгівлю і судноплавство", "торгова

угода" тощо) встановлюють принципи торгово-економічних відносин між двома

країнами, а також закріплюють певні норми (правила), що створюють правову базу

таких відносин. У межах цих договорів вирішуються питання митного збору,

торгового мореплавства, транспорту, діяльності торговельних представництв та

іншої діяльності юридичних та фізичних осіб на території відповідної держави

. На підставі цих договорів встановлюються, змінюються або припиняються

відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. В

міжнародних торгових договорах (угодах) визначаються не лише принципи, а й

створюється певна правова база для торгових відносин. Зокрема в них

вирі­шуються правові питання, пов'язані із стягненням мита, регулюванням ввозу

і вивозу товарів, торговим мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю

юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних

актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо.

Торгові договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній

основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торгового договору є

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Види: *договори про торгівлю і

мореплавство (укладаються між державами на тривалі строки), *угоди про

торгівельні відносини (про встановлення міжнародних торгівельних відносин),

*угоди у галузі морського судноплавства (підписуються на основі торговельних

угод), *угоди про товарооборот іплатежі (визначають асортимент товару,строки,

умови поставки, порядок розрахунку), *клірингові угоди (передбачають порядок

розрахунків шляхом заліку зустрічних вимог), *торговельні конвенції (визначають

зміст відносин між державами в вузьких спеціальних питаннях у галузі торгівлі),

*протоколи ( угоди з конкретного питання в галузі зовнішньої торгівіл).

86. Міжнародні організації (МО) в системі регулювання сучасних МЕВ та їх

типізація.

Особливість МО полягає в тому, що вони є одночасно і суб'єктами міжнародних

економічних відносин (нарівні з фізичними та державами), і частиною механізму

регулювання цих відносин.

Механізм регулювання міжнародних економічних відносин мас два взаємозв'язані

рівні: *національний (система дій держави (уряду), що спрямо­вана на

регулювання зовнішньоекономічних відносин і використовує на­звані елементи

(принципи, методи, інструменти)); *міжнародний (погоджений вплив двох

або більше дер­жав на економічні відносини між країнами взагалі, або на окремі

їх фор­ми (міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, експорт та

імпорт капіталу); цей рівень механізму регулювання являє собою систему

координації зовнішньоекономічних політик кожної з країн та ок­ремих дій, які

потребують колективного міжнародного регулювання) Елементами регулювання

МЕВ є:* принципи управління як фундаментальні правила, що характризують

певну “ідеологію” підходу до міжнародних відносин в економічній сфері;

*інституційно-правові структури як сукупність міжнародних та національних норм,

правил, звичаїв та угод, що регламентують здійснення співробітництва;

*інструменти та методи управління як сукупність конкретних заходів впливу на

окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні тарифи, квоти і

ліцензії' на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари й послуги

для міжнародного обміну тощо. Координація економічних дій — це процес

погодження певних па­раметрів національних економічних політик з метою

регулюючого впливу на свігогосподарські, регіональні чи функціональні зв'язки.

Об'єктами ко­ординації можуть бути: *цілі (погодження загальних, спільних,

конкуруючих цілей); *інформація (обмін, оприлюднення, зберігання..,); *

інструменти економічної політики; *час, масштаби та форми проведення конкретних

заходів, дій. Від кількості сторін, які беруть у цьому участь,

координація міжнародної економічної діяльності може бути *двосторонньою (

досягаються безпосередніми переговорами між парт­нерами) або *

багато­сторонньою (погодження різних аспектів між народної економічної

діяльності щонайменше трьома суб'єктами з різних країн). Від засобів

здійснення поділяється на два види: *дискретний

(уз­годження, досягається шляхом дискретних (окремих) дій, коли по кожному

конкретного випадку держави домовляються самостійно використовувати деякі

заходи з метою досягнення на­лежної єдності дій. *Інституиіональний

(погодження, яке виробляється з використанням встановлених законів, правил,

норм, звичаїв та практики, організаційних структур) При цьому міжнародні

організації виступають водночас і як проду­центи, і як користувачі сукупності

законів та норм. МО можно типизувати за такими ознаками: 1. Членство:

*міждержавні (об’єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди,

оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету,

міжнародну правосуб’єктність, *недержавні, *змішані, 2. Географічне охоплення:

*глобальні (представники всіх країн), *регіональні ( представники певного

регіону), 3. Функціональне охоплення, спрямованість: *універсальні (створені

для вирішення широкого спектору питань) (ООН), *спеціальні (МВФ), 4. Юридичний

статус: *міжнародні (утворення конфедеративного типу (створюється спеціальний

спільний орган)), *наднаціональні (федеративний тип (створюються наддержавні

органи влади)), 5. Характер діяльності: *регулюючі, *контролюючі,

*координаційно-інформаційні, *консультативні, 6. Період функціонування:

*тимчасові, *постійні.

87. ООН та міжнародне економічне співробітництво.

26 жовтня 1945 вважається офіційною датою створення ООН. Цілі: *підтримувати

міжнародний мир та безпеку, *розвивати дружні відносини між націями на основі

поважання принципу рувноправ’я, * здійснювати співробітництво для розв’язання

міжнародних проблем різного характеру.. ООН відноситься до універсальних

організацій. Вона має 6 керівних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки,

Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Питання економічного співробітництва посідає важливе місце у діяльності ООН.

У 1961р на засідання Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція

“Міжнародна торгівля як важливий інструмент економічного розвитку”, у 1974р

була прийнята Хартія економічних прав. Економічна і Соціальна Рада була

створена у 1946р як один із головних органів ООН, покликаний розв’язувати

конкретні завдання міжнародного економічного співробітництва. Фона

складається із 54 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на три роки.

Найвищим органом ЕКОСОР є чергова сесія, яка скликається два рази на рік.

Штаб-квартира знаходиться в Нью-Йорку (США). При ЕКОСОР діє п'ять

регіональних економічних комісій О ОН: Економічна і Соціальна комісія 00Н для

Азії і Тихого океану, Економічна комісія 00Н для Африки, Економічна комісія

00Н для Європи, Економічна комісія 00Н для Західної Азії, Економічна комісія

00Н для Латинської Америки і Карибського басейну. Крім того, при ЕКОСОР діє

понад 20 постійних комітетів і комісій (з природних ресурсів, планування,

розвитку, застосування досягнень науки та техніки в цілях розвитку, становища

жінок, народонаселення, прав людини та ін.).

Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонують під

керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню погоджених

заходів з економічного співробітництва країн відповідного регіону. З цією

метою вони здійснюють необхідні дослідження, поширюють інформаційні та

статистичні матеріали. Постійно діючим органом комісій є їх секретаріати, до

складу яких входять різні комітети. Суттєвим для правового статусу цих

комісій є те, що вони, на відміну від допоміжних органів ЕКОСОР, мають ширшу

і самостійнішу компетенцію. Вони, наприклад, мають право безпосредньо давати

рекомендації державам відповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР.

Важливе місце в системі міжнародних організацій посідає Конференція 00Н з

торгівлі та розвитку (КТР), яка була заснована у 1964 р. як орган Генеральної

Асамблеї 00Н. Підставою для її заснування стала резолюція Генеральної

Асамблеї 00Н від ЗО грудня 1964 р., яка, в свою чергу, була прийнята

відповідно до рекомендацій І Конференції 00Н з торгівлі та розвитку, що

проходила в Женеві з 23 березня по 15 червня 1964 р. До складу КТР входять

держави — члени 00Н. Зміст діяльності КТР визначається такими її функціями:

1) заохочення міжнародної торгівлі, особливо торгівлі між країнами, що мають

різний соціально-економічний устрій; 2) визначення принципів і політики щодо

міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку; 3) розробка

рекомендацій щодо реалізації зазначених принципів і політики, вжиття в межах

своєї компетенції інших заходів, які можуть сприяти досягненню поставленої

мети з урахуванням різних рівнів розвитку і відмінностей в соціальне-

економічних системах. 4) розгляд і сприяння координації діяльності інших

закладів у межах системи О ОН в галузі міжнародної торгівлі і вирішення

відповідних проблем економічного розвитку у співробітництві з Генеральною

Асамблеєю 00Н і ЕКОСОР.

88. ГАТТ/СОТ у системі регулювання торгівельно-економічних відносин.

20 жовтня 1947р представниками 20 держав вдалося розробити Генеральну угоду з

тарифів і торгівлі. Вона складається з 3 частин. ГАТТ виконує функції:

*впливає на державну зовнішньоекономічну політику шляхом розробки правил

міжнародної торгівлі, *є форумом для переговорів, які сприяють лібералізації і

передбачуваності торговельних відносин, *організує врегулювання спорів. Основна

мета є забезпечення стабільного зростання і ¯ризику міжнародних

торговельних відносин через: *ліквідацію митних та інших торгівельних обмежень,

* усунення всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення

рівня життя, забезпечення повної зайнятості населення; *підвищення реальних

доходів і попиту, поліпшення використання сировини, зростання виробництва і

торговельного обміну.

Принципи ГАТТ:* принцип найбільшого сприяння, *захист за допомогою мита

(система захисту національного виробництва має будуватися тільки на митних

тарифах, а не на будь-яких інших комерційних чи адміністративних заходах.)*

забезпечення стабільної основи торгівлі (“заморожування” рівня митних ставок,

які для кожної країни визначені в тарифних таблицях) *Заохочення справедливої

конкуренції (однакові фіскальні правила та інші регламентації для товарів

національного виробництва та імпортованих товарів; заборона демпінгу і дозвіл

застосування анти­демпінгових заходів; можливість нейтралізації експортних

премій або суб­сидій за допомогою компенсаційних зборів; гармонізація методів

розра­хунку митної вартості товарів; недискримінація постачальників залежно від

країни походження при здійсненні державних закупок) *Усунення кількісних

обмежень (контингентування імпорту) *Проведення консультацій, примирення та

врегулювання спорів * Визнання регіональних торговельних угод — існування

регіональних торговельних угруповань (зона вільної торгівлі, митний союз)

допускається як виняток за умови дотримання певних вимог, оскільки регіональна

інтеграція. ГАТТ планувалась як частина Міжнародної торговельної організації,

але угода з МТО не була ра­тифікована, а ГАТТ всі роки діяла як тимчасовий

орган. З метою підвищення статусу міжнародних торговельних правил і

забезпечення відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв

рішення, що ГАТТ стає постійним органом, який займається загальною процедурою

міжнародної торгівлі товарами і послугами та правилами інтелектуальної

власності. Світова організація торгівлі втілюватиме в життя конкретні

до­мовленості останнього раунду переговорів. ВТО — це нова міжнародна

організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх

погоджень, а також домовленостях, до­сягнутих під час Уругвайського раунду.

Країни, що вступають до ВТО, визначаються як “члени”, а члени ГАТТ тільки як

“договірні сторони”, оскільки спочатку ГАТТ розглядалася як договір між

державами, а не як міжнародна організація. ВТО на відміну від ГАТТ має статус

юридичної особи. До членства у ВТО ставляться більші вимоги, ніж до членства в

ГАТТ. Вищим органом ВТО с конференція міністрів, яка скликається що­найменше

раз на два роки. У період між конференціями керує генеральна рада. Обидва

органи складаються з представників усіх країн-членів. Крім цього, у структурі

є: комісія з оцінки торговельної політики, рада з товарної торгівлі, рада з

торгівлі послугами та рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної

власності. Конференція міністрів призначатиме генераль­ного директора, що буде

головою секретаріату. На відміну від більшості міжнародних організацій до

системи ГАТТ-ВТО приєднуються, а не всту­пають. Це зумовлено тим, що кожна

країна приєднується власне до системи угод, тобто бере на себе обов'язки їх

виконувати, а організація, зі свого бо­ку, перевіряє здатність держави їх

виконувати. Швидкість приєднання країни до ГАТТ за­лежить від рівня

відповідності національного законодавства стандартам ГАТТ-ВТО.

89. Міжнародні валютно-кредитні організації. Створення МВФ і його сучасна роль.

Необхідність створення організації для регу­лювання світової валютної системи

стала зрозумілою в часи Великої депресії, котра зруйнувала світову економіку в

30-ті роки. Загальна недовіра в умовах кризи до паперових грошей підвищили

попит на золото понад наявні запаси його у фінансових органах. Через це ряд

країн на чолі з Великобританією був змушений відмовитись від золото­го

стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота,

визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну ве­личину.

Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого

співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін

грошей між країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі

відмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото і

гроші, які можна було використати для його купівлі. Ско­ротилась кількість і

частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя.

Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю

різних валют. На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) та Джон Кейнс

майже одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної

системи та відповідної постійно діючої організації. Після довготривалих

переговорів, що відбувались у тяжких умовах воєнного часу, міжнародна спільнота

погодилась на прийняття но­вої системи та створення організації для контролю

над нею. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39

країн. Він створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між

державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за

виникнення валютних труднощів, зу­мовлених порушенням рівноваги платіжних

балансів, короткострокових позик в іноземній валюті. Фонд здійснює свою

діяльність як спеціалізована установа 00Н. Практично МВФ є інституціональною

основою сучасної міжнародної валютної системи. Цілі: *сприяти

міжнародному співробітництву шляхом забезпечення ме­ханізму для консультацій та

погоджених дій стосовно міжнародних валют­них питань; *сприяти збалансованому

зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних

доходів населення, розвитку ви­робничих можливостей країн-членів; *сприяти

стабільності валют і впорядкованим валютним відно­синам та запобігати

конкурентному знеціненню валют; *сприяти створенню багатосторонньої системи

платежів та пере­казів по поточних операціях і прагнути до ліквідації валютних

обмежень.Функції:* здійснення нагляду за узгодженою системою

впорядкованого обміну національних ва­лют; *надання кредитів своїм членам на

реорганізацію економіки для вста­новлення більш ефективного співробітництва;

надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу,

технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).

Форми діяльності: *інспектування (було зв'язано з переходом від

паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що

фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі

сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартост і, і неупереджено

давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів), *

консультації (вико­ристовує три типи консультацій: щорічні, додаткові (може

організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано

опиняється в складній еко­номічній ситуації, або є підозра, що її дії

суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншим країнам) та

спеціальні (проводить з тими країнами, еко­номічна політика яких значною мірою

визначає стан світової економіки),*надання послуг, *фінансування

(Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких ме­ханізмів:

1.резервний транш (-перевищення квоти країни в МВФ над “скоригованою” сумою її

валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів)

2.кредитні транші(МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких

дорівнює 25 відсоткам квоти.)

90. Международная организация труда, задания и направления деятельности.

МОТ была создання в 1919г согласно Версальскому договору, объединяя на равных

правах правительства, предпрнимателей и трудящихся.

Цели: *обеспечение полной занятости и роста уровня жизни, *поощрение

экономических и социальных программ, *соблюдение основных прав человека,

*охрана жизни и здоровья трудящихсся, *поощрение сотрудничества между

предпринимателями и трудящимися, *обеспечение мира через социальную

справедливость.

МОТ собирается, как правило, каждый год в июле и состоит из делегаций

государств-членов (171 государство). Структура: 1. Международная

конференция труда, “. Административный совет, 3. Международное бюро труда, 4.

Трехсторонние комитеты, 5. Региональные и специальные конференции.

Деятельность МОТ распространяется в основном на четыре сферы: 1. Улучшение

условий труда и жизни 2. Стимулирование занятости, 3. Раскрытие потенциала

рабочей силы, 4. Развиттие социальных институтов.

Для выполения своих задач МОТ пользуется тремя дорполняющитми друг друга

методами:

1. Установление международных норм и контроль за их соблюдением (с этой

целью МОТ опубликовала Международный трудовой кодекс. Он устанавливает

минимальные нормы в сфере, за которую отвечает МОТ. Эти нормы содержатся в

конвенциях или рекомендациях Международной конференции труда. Если

государство-член ратифицировало конвенцию, то оно обязагнно регулярно

представлять МБТ отчеты по ее выполнению. Что касается рекомендаций и

нератифицированных конвенций, то МОТ может обратиться к правительствам с

просьбой о предоставлении информации о соответсвии национадльного

законодательства содержащимся в конвенции нормам),

2. Техническое сотрудничество (эта программа большей часстью финансируется за

счет Программы развития ООН, разрабатывается совместно с ООН. Остальные

средства предоставляются из бюджета МОТ и из фондов, создаваемых по

определенные проэкты. Проекты затрагивают различные регионы пеланеты и

концентрируються на таких областях: *занятость и развитие, *подготовка

кадров, *деятельность в отдельных отраслях...

3. Исследовательская работа, подготовка документации и распространения

информации ( эти программы поддерживаются путем изучения определенных

проблем с целью их решения и выдвижения практических предложений).

91. Сутність, рівні й фактори розвитку міжнародної економічної інтеграції.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини,

і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність

будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних

економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядалась нами як

найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція виявляється в стиранні

відмінностей між економічними суб'єктами -представниками різних держав.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими

факторами: • економічним розвитком країн, груп країн та регіонів світу в

умовах нерівномірного розподілу ресурсів; • закономірностями науково-технічного

прогресу; • тенденціями демографічного розвитку; • наявністю і необхідністю

розв'язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної,

використання Світового океану та космосу, економічного зростання та

народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); • різким скороченням

відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; • ринковою

"уніфікацією" економічного розвитку.

На мікро рівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють

подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну

систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку. Горизонтальна

інтеграція супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим,

що виробляються в країні базування. Вертикальна інтеграція передбачає

об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три

форми вертикальної інтеграції: 1) інтеграція "вниз" (на мікрорівні виникають

ТНК); 2) виробнича інтеграція "вгору" (наприклад, придбання сталеплавильною

компанією заводу, що виробляє металоконструкції); 3) невиробнича інтеграція

"вгору", що включає сферу розподілу.

Основні форми міжнародної інтеграції на макрорівні є: *Зона преференційної

торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або

декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень

тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом

такої форми інтеграції є Преференційна система Британського Співтовариства

(1932 р.), що об'єднувала 48 держав. *У зонах вільної торгівлі діє

особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення

внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими

прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної

торгівлі "США-Канада" (1988 р.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю

(НАФТА)." *Митний союз являє собою угоду двох або декількох держав, що

передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього

тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), в Європейському союзі (з 1968

р.). *У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки

товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови

економічних взаємовідносин у цілому характерні тепер для Європейського Союзу.*

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва

доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В

країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. На основі

економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною

забезпечується й політична інтеграція.

92. Шляхи формування і фактори ефективності регіональних міжнародних

інтеграційних угрупувань.

Для створення економічного інтеграційного угрупування двох чи кілької країн

необхідно певні політики-правові (сумісність політичних устроів та основного

законодавства країн), економічні (крітерій розвитку країн, їх ресурсний та

технологічний потенціал, ступінь зрілості ринкових відносин), соціально-

культурні та інфраструктурні умови.

При цьому економічні інтеграційні угрупування можуть формуватися різними

шляхами: * “знизу-догори”, у процесі поглиблення інтернаціоналізації та

транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами рол

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10


© 2007
Использовании материалов
запрещено.