Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике

Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике

2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.

Термін Міжнародні відносини (МВ) з'явився після ІІ Світової війни, але

ще до цього періоду Бентам (ІІ половина XVIII - початок XIX ст.)

використовував цей термін для визначення спілкування між державами.

Міжнародні відносини - це сукупність економічних, політичних,

культурних, правових, ідеологічних, дипломатичних зв'язків і

взаємовідносин між народами, державами і системами держав, економічними

та політичними організаціями на міжнародній арені.

. Системний метод - був започаткований з 20 років ХХ ст. Міжнародна система

(МС) - суть цієї системи складає взаємодію окремих держав, які є її

складовими елементами.

Існує багато типологій МС, але в основні їх лежать наступні критерії:

o кожна система має свої типи контролю;

o структура МС - співвідношення елементів системи та засіб організації

елементів системи;

Одним з головних принципів функціонування МС є прагнення держав

отримати контроль над поведінкою інших акторів МС. Контроль базується на

розподілі сил та ресурсів між її акторами. Наслідком нерівності держав є

міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною нерівністю держав.

Стратифікація:

1. Наддержава

o здатність до масових руйнувань планетарного масштабу;

o здатність впливати на умови існування всього людства;

o неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до

її складу не входить інша супердержава;

2. Велика держава

o істотний вплив на світовий розвиток;

o вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні

регіону;

3. Середні держави

o мають вплив в найближчому оточенні;

4. Малі держави

o вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для

захисту незалежності;

5. Мікро держави

o не здатні захистити свій суверенітет національними засобами;

Три типи контролю:

а) імперський - єдина держава контролює решту (сучасна епоха);

б) біполярний тип контролю - дві наддержави контролюють та регулюють

взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (Холодна війна);

в) баланс сил - три або більше держав контролюють дії одне одного за

допомогою дипломатичних маневрів, зміні союзів та відкритих

конфліктів (Європа віденської епохи);

Відокремлюють три структурних виміри МС:

1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили:

а) монополярна;

б) мультиполярна;

в) біполярна;

2. Ієрархія акторів;

3. Гомогенність - відображає ступінь згоди що існує у акторів відносно тих

чи інших принципів та цінностей (Віденська система); та гетерогенність.

В основі традиційно історичного підходу полягає використання поняття

МС для визначення етапу у розвитку МВ в той чи інший період.

3. Типи контролю за міжнародною системою.

Кожна система має свої типи контролю. Одним з головних принципів

функціонування міжнародних систем є прагнення держав отримати контроль над

поведінкою інших акторів міжнародної системи.

Контроль над МС базується на розподілі сил та ресурсів між її

авторами. В історії МВ існують 3 типи контролю:

1. Імперський – єдина держава контролює решту. Притаманний до сучасної

епохи.

2. Біполярний тип контролю. Дві держави регулюють взаємовідносини в межах

своїх сфер впливу (холодна війна).

3. Баланс сил – три або більше держав контролюють дії одна одної за

допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів

(Європа віденської епохи).

4. Структура міжнародної системи.

Стратифікація:

1. Наддержава

o здатність до масових руйнувань планетарного масштабу;

o здатність впливати на умови існування всього людства;

o неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до

її складу не входить інша супердержава;

2. Велика держава

o істотний вплив на світовий розвиток;

o вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні

регіону;

3. Середні держави

o мають вплив в найближчому оточенні;

4. Малі держави

o вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для

захисту незалежності;

5. Мікро держави

o не здатні захистити свій суверенітет національними засобами;

Відокремлюються три структурні виміри міжнародних систем:

1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили

(монополярна або мультиполярна, біполярна).

2. Ієрархія авторів.

3. Гомогенність або негетерогенність – відображає ступінь згоди, що існує у

авторів відносно тих чи інших принципів та цінностей.

5. Основні характеристики Віденської системи міжнародних відносин.

Віденська система (1815-1914 або 1918 рр.):

1. Імперський принцип контролю.

2. Утворення великих колоніальних імперій та початок антиколоніальних війн

(1776 рік – декларація незалежності США).

3. Друга хвиля колоніальної експансії (об’єктами стають держави, що колись

чинили опір – Китай, Японія).

4. Втрата позицій Османської імперії.

5. Утворення нових колоніальних імперій (німецька, італійська).

6. Завершення територіального розподілу, початок боротьби за його

перерозподіл.

7. Початок нової епохи – епохи територіально-розподіленного та засвоєного

світу.

6. Версальська система міжнародних відносин.

Для підбиття підсумків першої світової війни було скликано Паризьку

мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p. Тепер до Парижа

прибули представники 27 держав, з них 9 учасниць війни - на боці Антанти,

15 -які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3

нових країни - Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та

словенців.

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з

Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини

сараєвського вбивства, у Великому Версальсь-кому палаці (Версальський мир).

Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком

Версальського. Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10

вересня 1919р., Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., Тріанонсь-кий

з Угорщиною - 4 червня 1920 p. та Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p.

Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни,

які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької,

Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на

Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому

Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до

Англії та Франції.

Ознаки Версальської системи МВ:

1. Розпад імперій.

2. Поява нових держав.

3. Перерозподіл колоній.

4. Формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи

нових суб’єктів міжнародних відносин.

Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську

систему устрою міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила результати

першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені.

Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й

гармонізувати суперечливі інтереси народів та держав.

Втім вона мала низку суттєвих недоліків:

1. не розв'язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які

зазнали поразки;

2. не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;

3. не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок

відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів;

4. викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення

народів», започаткувала основи національних конфліктів.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у

повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.

7. Постдамська система міжнародних відносин.

Остаточне формування нової конфігурації повоєнних міжнародних відносин

довершувалося на Потсдамській конференції лідерів великих держав, що

проходила з 17 липня до 2 серпня 1945р. Головною сферою обговорень були

європейські справи, насамперед те, що стосувалося всебічного вирішення

«німецького питання». Від останнього аспекту значною мірою залежали як

контури, так і сама сутність повоєнного європейського устрою, що, власне, й

підтвердив перебіг подій у наступних кількох десятиліттях.

Ознаки:

o біполярна система контролю;

o розподіл сфер впливу і прагнення до його порушення;

o децентралізація насильства – стабільність на центральному та глобальному

рівнях, що підтримується державами і нестабільність на регіональних та

субрегіональних рівнях;

o орієнтація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на

рівні яких вихід з конфліктів залежить перш за все від рівноваги сил в

регіоні та чисто внутрішніх факторів;

o неможливість збройних сутичок між супердержавами;

o розпад колоніальних імперій;

o світ перестає бути переважно європоцентриським;

o прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок модернізації;

o формування єдиного інформаційно-технологічного простору.

Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості, з одного боку, необхідно

враховувати, що вони зафіксували об'єктивне співвідношення сил та інтересів

— насамперед великих держав — на момент укладання відповідних угод; з

іншого боку, не цілком коректним є твердження, що з плином десятиліть вони

остаточно втратили свій сенс. Адже територіальний устрій у більшості частин

Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі

8. Характер та цілі першої світової війни.

На початку XX ст. змінилося співвідношення сил на міжнародній арені.

Розподіл сфер впливу, колоній, ринків збуту, що сформувався ще у XIX ст.,

не задовольняв найбільші імперіалістичні держави. На початку XX ст.

загострилися міжнаціональні та соціальні конфлікти. Крім того, розвиток

мілітаризму спричинив створення нових, могутніших видів озброєння та

засобів знищення людей. Він охопив усі сфери діяльності: економіку,

політику, науку, ідеологію й тін.

Отже, усі держави воюючих блоків вели несправедливу, загарбницьку

війну. Кожна з держав домагалася досягнення тільки своїх власних цілей за

рахунок інших країн.

Німеччина розраховувала покласти край пануванню Англії на морі,

захопити колонії та ринки збуту інших європейських держав. Вона мала намір

загарбати північно-східні райони Франції та Прибалтику, Крим, Приазов'я,

Кавказ, що належали до Росії.

Австро-Угорщина планувала захопити Сербію, зміцнити своє панування на

Балканах, відібрати у Росії частину Польщі, Поділля й Волинь.

Туреччина, яка вступила у війну на боці Німеччини восени 1914 p.,

мріяла захопити російське Закавказзя й поновити свій вплив на Балканах.

Англія прагнула зберегти своє панування на морі, не втратити колонії.

За вдалого розвитку подій вона охоче відібрала б у Туреччини Месопотамію й

частину Аравійського півострова.

Франція сподівалася повернути собі Ельзас та Лотарингію, втрачені ще в

ході франко-пруської війни, захопити лівий берег Рейну й Саарський

вугільний басейн.

Царська Росія ставила на меті збереження свого впливу на Балканському

півострові, оволодіння чорноморськими протоками Босфор та Дарданелли.

Японія, оголосивши війну Німеччині 23 серпня 1914р., мала намір

захопити території в Китаї та острови у Тихому океані.

9 "Геополітичні наслідки першої світової війни"

Геополітичні наслідки І Світової війни:

1. Розчленування Німеччини.

o а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати підписання перемир'я 11

листопада 1918 р.;

o б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії

з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція

діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт

півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбутися

плебісцит місцевого населення;

o в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголошувалися

демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;

o г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи — Ейпен і Мальмеді;

o д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до

Данії;

o е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина

Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним

містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак

Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її

територією;

o є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Ліги Націй ще південну

частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);

o ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-

Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;

o з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від

Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною

адміністрацією, а з 1923 р. перейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+

мирні договори з союзниками Німеччини).

2. Союзники Німеччини втратили:

Австро-Угорщина. Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина

Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали

частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина

передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу

Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але

заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Болгарія. Частина території Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.

Угорщина. Відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав

у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а

населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини,

сплачувала репарації переможцям.

Туреччина втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній

Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

3. Розподіл колоній шляхом установлення так званої мандатної системи (до

речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Ліга

Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала

«мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям».

Згідно з Версальським договором Німеччина віддавала свої «права та

інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився

підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення

Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конференції Японія й Китай

уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.

Італія отримала Південний Тіроль. Франція здобула перевагу на

Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому

Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до

Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

10 "Причини першої світової війни"

Перша світова війна стала результатом протиборства двох військових

блоків: Троїстого союзу (Німеччина, Австо-Угорщина, Італія) й держав

Антанти (Росія, Англія, Франція). На 1914 р. протистояння між цими двома

військово-політичними угрупуваннями європейських держав украй загострилося.

Балканський півострів став зоною особливої напруженості. Австро-Угорщина

(за підтримки Німеччини) вирішила, завдавши одного удару по Сербії,

остаточно укріпитися на Балканах. Приводом для оголошення війни стало

вбивство у Сараєво 28 червня 1914 р. австрійського ерцгерцога Франца

Фердінанда. Виникла нагода розгромити Сербію. 23 липня Австро-Угорщина

заявила Сербії запевне нездійсненний та принизливий ультиматум.

Росія, яка була не підготовленою до війни, радила Сербії піти на

компроміс. Проте Австро-Угорщина й Німеччина не бажали мирного врегулювання

конфлікту. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. ЗО липня 1914

р. російський імператор Микола II підписав указ про загальну мобілізацію.

Німеччина 1 серпня оголосила війну Росії, а З серпня - Франції. Німецькі

війська почали наступ на Францію через територію Бельгії. З вимогою

поважати нейтралітет Бельгії й негайно вивести звідти німецькі війська

виступила Англія. Не отримавши відповіді на свій ультиматум, вона 4 серпня

оголосила війну Німеччині. До збройного конфлікту, що його було розпочато

європейськими державами, поступово було втягнуто 38 держав, населення яких

становило 1,5 млрд. осіб (87% населення усієї планети). Війна стала

світовою.

11 "Створення Ліги націй та її діяльність"

Лігу Націй було створено на Паризькій мирній конференції за

ініціативою президента США В.Вільсона. Створення Ліги Націй було першою

спробою утворення організації глобального характеру, яка б узяла на себе

відповідальність за підтримання миру на земній кулі шляхом погодження дій

її членів

Завдання: боротьба за мир, співробітництво й безпека народів.

Найважливіша мета - підтримання миру, збереження повоєнного статус-кво,

виконання умов Версальського миру.

Статут: передбачав гарантії членам організації у збереженні їхньої

політичної незалежності й територіальної цілісності проти

зовнішньої агресії; передбачав колективні дії усіх членів Ліги в

разі порушення агресором статуту та розв'язання конфліктів; воєнні

санкції, економічна та політична ізоляція порушника миру; створення

об'єднаних збройних сил з контингентів країн-членів Ліги.

Слабкість Ліги націй як інструмента підтримання миру зумовлювалася самим

статутом. Рішення ухвалювалися за принципом одностайності, за

винятком питань процедурних і таких, що стосувалися прийняття нових

членів. Обов'язкову силу мали тільки рішення з адміністративних

питань, що стосувалися самої Ліги. Навіть санкції фактично були

добровільними. Статут Ліги Націй був складовою частиною

Версальського мирного договору Його підписали 44 країни. Але США,

під впливом «ізоляціоністів» у конгресі, не ратифікували

Версальський договір й не увійшли до складу Ліги Націй.

Головними органами Ліги були Збори представників усіх членів організації

(Асамблея), Рада Ліги Націй у складі 5-ти постійних членів (США,

Англії, Франції, Італії та Японії) й 4-х тимчасових. Відсутність

ряду великих держав серед членів Ліги негативно позначилася на

ефективності її діяльності.

СРСР було прийнято до Ліги Націй у 1934 p. та виключено у зв'язку з

радянсько-фінською війною 1939 -1940 pp. Німеччина вступила до Ліги Націй у

1926 p. й вийшла з неї 19 жовтня 1933 p., Японія вийшла з Ліги Націй 28

березня 1933 p.

Ліга Націй виявилася нездатною підтримати статус-кво, що склалося

внаслідок першої світової війни, зберегти Версальсько-Вашингтонську

систему. Друга світова війна остаточно поховала Лігу Націй, хоча формально

вона проіснувала до 31 липня 1946 p.

12 "Завершення першої світової війни та її наслідки"

Після укладення Берестейського миру Німеччина розпочала новий наступ

на Заході. Проте у червні 1918 p. країни Антанти за підтримки США вдалися

до контрнаступу й почали звільнювати окуповані території. Водночас союзники

розгорнули наступ на Балканському півострові. Ця операція змусила Болгарію

29 вересня вийти з війни, а наступ англійських війську Сербії, Месопотамії

й Палестині примусив ЗО жовтня 1918 p. капітулювати Туреччину.

Революційні події В Австро-Угорщині спричинили відокремлення від усіх

південнослов'янських провінцій. 4 грудня було утворене Королівство сербів,

хорватів та словенців (з 1929 p. - Королівство Югославія). До України

приєдналася Північна Буковина, до Польщі - Галичина. ЗО - 31 жовтня

спалахнули масові революційні виступи у Відні. Було сформовано Тимчасовий

уряд Австрії. З листопада австрійський уряд від імені Австро-Угорщини, яка

фактично перестала існувати, підписав перемир'я з Антантою. 12 листопада

Австрія проголосила себе республікою.

Революційна активність зростала й на території Німеччини. Утворювалися

Ради (в Кілі, Бремені, Ессені, Кельні, Мюнхені, Шверині, Дрездені й т.

ін.). 8 листопада у Баварії було повалено монархію й проголошено

республіку. 9 листопада повстання охопило Берлін.

За таких умов німецька делегація 11 листопада 1918 p. у Комп'єнському

лісі підписала угоду про перемир'я з державами Антанти. Перша світова війна

завершилася.

Німеччина, визнавши свою поразку, зобов'язалася негайно вивести свої

війська з окупованих західних територій та лівого берега Рейну, передати

державам Антанти військовий флот, озброєння та військове майно.

В результаті війни з 70-ти млн. чоловік, які воювали на її фронтах,

близько 10 млн. було вбито й 20 млн. - поранено. Матеріальні втрати країн-

учасниць склали 208 млрд. доларів.

Після завершення першої світової війни постало питання мирного

врегулювання повоєнних проблем.

13 "Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни

(мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання)"

1. Надзвичайно гострі й тривалі суперечки викликала 5 проблема

територіального розчленування Німеччини. З територіальних питань було

вирішено:

o а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати підписання перемир'я 11

листопада 1918 р.;

o б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії

з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція

діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт

півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбутися

плебісцит місцевого населення;

o в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголошувалися

демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;

o г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи — Ейпен і Мальмеді;

o д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до

Данії;

o е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина

Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним

містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак

Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючи-ся її

територією;

o є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Ліги Націй ще південну

частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);

o ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-

Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;

o з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від

Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною

адміністрацією, а з 1923 р. перейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+

мирні договори з союзниками Німеччини).

2. Проблеми колоній були вирішені шляхом установлення так званої

мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає

«мандат»). Ліга Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій

надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям».

Згідно з Версальським договором Німеччина віддавала свої «права та

інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився

підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення

Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конференції Японія й Китай

уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.

3. Проблеми репарацій: Франція вимагала від Німеччини сплатити всі

збитки — до 800 млрд. марок, що означало б цілковите розорення Німеччини.

Ллойд-Джордж запропонував зменшити їх до 100 млрд. марок. Конференція так і

не встановила ні остаточного розміру, ні терміну виплати репарацій.

Домовилися, що Німеччина спочатку сплатить 20 млрд золотих марок до 1

травня 1921 р. (2/5 цієї суми мала одержати першочергово Бельгія). Значна

частина повинна була сплачуватися натурою (понад 2,7 млн. т суднового

тоннажу, поставки вугілля тощо). Верховна Рада союзників на конференції в

Спа в липні 1920 р. за участю Німеччини лише розподілила репарації по

країнах: Франції — 52%, Англії — 22, Італії — 10, Бельгії — 8, Греції,

Румунії й Югославії — 6,5, Японії — 0,75, Португалії — 0,75%. Проблема

репарацій ще багато років остаточно не вирішувалася.

4. Польське питання. Франція наполягала на відновленні кордонів Польщі

1772 р., прагнучи зробити її сильною як свого союзника. Бальфур (Англія)

осаджував французів: «Але ж тепер 1919 рік!» США підтримували Англію. Як

уже згадувалося, Польща одержала частину німецьких територій. Польські

війська окупували Східну Галичину (Західна Україна), в 1920 р. здійснили

збройну інтервенцію проти України. Але поки що її східні кордони не були

визначені.

5. Претензії Італії були більшими, ніж її внесок у війну. Вона

вимагала Далмацію, Істрію, порт Фіуме, протекторат над Албанією тощо.

Італійський прем'єр Орландо, нічого не здобувши, на знак протесту у квітні

покинув конференцію. Коли він у травні повернувся, союзники вже розподілили

основні території. Італії відмовили навіть на Близькому Сході й віддали

лише Південний Тіроль.

6. Претензії Японії були більше враховані, бо її делегація,

користуючися моментом, теж загрожувала покинути конференцію. Від'їзд двох

делегацій був дуже небажаним, тому Японія одержала все жадане, крім, як уже

згадувалося, Шаньдуну.

7. Радянська проблема не потрапила до офіційного порядку денного, але

сама конференція, її основні органи весь час поверталися до цього питання.

Росія — населення 1/6 частини Землі — зробила найбільший внесок у війну

проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом

узяті. Створення радянської держави й ряду національних держав на території

Росії висунули перед союзниками болюче питання щодо ставлення до Сходу.

Паризька конференція перетворилася по суті на організатора антирадянської

інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави,

схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами, підтримала

перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі

держави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям і самі

посилили збройну інтервенцію в Росії. Паризька конференція стала своєрідним

штабом антирадянської інтервенції.

14 "Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів): порівняльний

аналіз"

У січні 1918 p. президент США В.Вільсон виступив з миротворчими

пропозиціями («14 пунктів»). Це була зовнішньополітична програма Сполучених

Штатів. Вона передбачала:

o відкриту дипломатію;

o свободу торгового судноплавства;

o свободу торгівлі;

o скорочення озброєнь;

o врегулювання колоніальних питань;

o евакуацію німецьких військ з території Росії, надання їй можливості

самостійно визначати політику, вступити до співтовариства вільних націй;

o звільнення й відбудову Бельгії;

o повернення Франції Ельзасу та Лотарингії;

o виправлення кордонів Італії відповідно до національних ознак;

o автономію народам Австро-Угорщини;

o звільнення й відбудову Румунії, Сербії та Чорногорії;

o самостійність турецьких частин Османської імперії, автономію для її

національних частин;

o утворення незалежної Польської держави з виходом до моря;

o створення загальної асоціації націй з метою надання взаємних та однакових

гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності як великих,

так і малих країн.

Отже, у цій програмі засуджувалися несправедливі війни, національне

гноблення, таємна дипломатія, проголошувався принцип самовизначення націй.

У 14-му пункті своєї програми В.Вільсон запропонував створити міжнародну

організацію, яка могла б забезпечити повоєнний мир.

15 "Концептуальні підходи держав переможець до розробки мирних

договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції"

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з

Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини

сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).

За Версальським мирним договором з Німеччиною:

o Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;

o Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім

державам;

o накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам

Антанти;

o Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю

передавалося на 15 років Лізі Націй;

o Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;

o Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань,

деякі райони Прусії й Померанії);

o Данії передавався Північний Шлезвіг;

o до Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морене.

Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна

військова повинність у Німеччині скасовувалася. її сухопутна армія не

повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки

порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот,

великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький

генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга

завширшки 50 км. по правому - оголошувалася Рейнською демілітаризованою

зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції

у 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52%

цієї суми, Великобританія - 22%, Італія -10%, Бельгія - 8%. З метою

гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську

зону терміном на 15 років.

Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком

Версальського.

Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня

1919р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина

Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною

новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії.

Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором

визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з

Німеччиною.

Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина території

Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.

Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду

територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її

територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і

інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.

Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території

на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати

лише 50-тисячну армію.

Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни,

які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької,

Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на

Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому

Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до

Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

16 "Мандатна система"

Проблеми колоній були вирішені шляхом установлення так званої

мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає

«мандат»). Ліга Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій

надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям». Було

встановлено три види мандатів:

Мандат «А» — колишні арабські частини Туреччини стали формально

незалежними, передавалися «під опіку» великих держав.

Мандат «В» — колишні центральноафриканські колонії Німеччини потрапили під

управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою.

Заборонялася торгівля рабами й зброєю.

Мандат «С» — колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на

Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв

відкритою анексією як колонії.

Більшість мандатів розподілила Верховна Рада Антанти (крім Італії).

Франція одержала мандати на частину Того й Камеруну (другу частину віддали

Англії), частину Французької Екваторіальної Африки; Англія — крім того, на

всю Східну Африку, Золотий Берег тощо; Португалія — на Анголу, Кіонгу та

ін.; Бельгія — на Руанду-Урунді та частину Конго; Південне -Африканський

Союз — на Південне- Західну Африку; Австралія отримала в Океанії німецьку

частину Нової Гвінеї та німецькі острови на південь від екватора; Нова

Зеландія — острови Західного Самоа; Японія — на північ від екватора острови

Маріанські. Маршаллові, Каролінські та Тїалау.

17 "Російське питання на Паризькій мирній конференції"

Необхідно нагадати, що Паризька мирна конференція відбувалася з 18

січня 1919 року – по 21 січня 1920 року. Головними проблемами цієї

конференції були питання мирного врегулювання після завершення 1СВ (Перша

Світова Війна), підписання мирних договорів та повоєнного перерозподілу

світу.

Як відомо, Царська Росія була однією з держав Антанти, що воювала

проти країн Четверного союзу, але в лютому 1917 року в Росії відбувся

переворот, було повалено монархію. Після цього в країні фактично утворилося

двовладдя: з одної сторони – Тимчасовий уряд, який виступав за буржуазно-

демократичні шляхи розвитку країни і був визнаний Антантою, а з іншої –

Рада робітничих та солдатських депутатів, які виступали за більшовицький

рух та створення в майбутньому радянської влади. Все це звичайно послабило

позиції Росії в Антанті, і як наслідок послабило позиції Антанти у війні

проти країн Четверного союзу.

Відомо, що радянську Росію на Паризьку конференцію не було запрошено і

Радянське питання не стояло навіть на порядку денному. Але сама конференція

весь час поверталися до цього питання. Росія - населення 1/6 частини Землі

- зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила

більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті.

Антанта не визнавала радянський уряд, і тому вже під час конференції

розгорнула воєнну інтервенцію в деяких регіонах Росії. Союзні держави

здійснили блокаду радянської держави, боючись поширення більшовизму в своїх

країнах.

Але све ж таки Вільсон (президент США) за допомогою Ллойда-Джорджа

(прим’єр-міністр Англії) вирішив таємно втановити контакти з Леніним і

відрядити в Москву секретну місію на чолі з Буллітом. Ленін визнав умови

Вільсона важкими, але погодився з ними, вважаючи, що вони будуть основою

для мирного договору з США та Антантою.

Незабаром відбулися серйозні зміни в міжнародній ситуації: в Москві

утворений Комуністичний Інтернаціонал, в Угорщині проголошена Радянська

Республіка, а в Росії почалися воєнні наступи Колчака та Денікіна проти

радянської влади.

Тому, коли Булліт повернувся з Москви Вільсон та Ллойд-Джордж офіційно

заявили, що нічого не знають про будь-які умови з радянською Росією і тепер

вже й слухати не хотіли про будь-які переговори з радянським урядом.

Так, згодом паризька конференція перетворилася по суті на організатора

антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду

радянської держави, схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами,

підтримала перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака,

великі держави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям і

самі посилили збройну інтервенцію в Росії.

18 "Вашингтонська конференція та її рішення"

Вашингтонська конференція проходила з 12 листопада 1921 року до 6

лютого 1922 року. Основними проблемами, які мали бути вирішені на ній, були

проблеми обмеження морського озброєння та проблеми тихоокеанського регіону.

В цій конференції брали участь 9 країн: США та делегації Англії, Франції,

Італії, Японії, Бельгії, Голандії, Португалії та Китаю. Всі ці країни

вітали ініціативу проведення конференції, але кожна мала свої інтереси.

Так, наприклад, Японія виступала за обговорення питань морського озброєння

та зовсім не хотіла торкатися проблем тихоокеанського регіону, а саме

проблем Китаю. Радянську Росію на конференцію не було запрошено, хоча все ж

таки неофіційно прибула делегація від Далекосхідної Республіки, яка зіграла

певну роль в розвитку конференції. Вона мала в своєму розпорядженні деякі

секретні договори, які почала публікувати в пресі напередодні конференції.

Це були документи про секретні спільні дії Японії з генералом Семеновим

проти Радянської Росії, що свідчило про загарбницький характер Японії та

матеріали таємних франко-японських переговорів про спільні дії, щодо

витіснення США з Азії. Все це істотно загострило протиріччя в таборі

колишніх соbuюзників.

Порядок денний Вашингтонської конференції містив два питання:

1. Обмеження морських і сухопутних озброєнь, правила користування новими

засобами війни.

2. Тихоокеанське та далекосхідне питання.

Протягом цієї конференції було укладено ряд договорів (трактатів):

1. “Договір чотирьох держав”, який 13 грудня 1921 року підписали США,

Англія, Франція, Японія. Основна мета договору: надання взаємних

гарантій недоторканості острівних володінь учасників договору в Тихому

океані. Після ратифікації цього договору Англо-Японський союз 1911

року втрачав свою силу.

2. “Договір п’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали США, Англія,

Франція, Японія та Італія. Основна мета договору: обмеження морських

озброєнь. Заборонялося будівництво військових кораблей водотонажність

яких перевищувала 35 тис. тон. Було встановленно співвідношення

озброєнь:

Англія – 5

США – 5

Франція – 3

Японія – 1,75

Італія – 1,75.

3. “Договір дев’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали всі

держави-учасниці конференції. Основна мета: проголошення принципу

поваги суверенності Китаю, поваги територіальної адміністративної

недоторканності (але све це було лише на папері). Разом з цим було

проголошено принцип “відкритих дверей та рівних можливостей” для всіх

націй на території Китаю в галузі торгівлі та промисловості.

19 "Генуезька конференція"

Генуезька конференція проходила з 10 квітні по 19 травня 1922 року. В ній

брали участь 29 держав. Це була перша найбільш представницька міжнародна

конференція, де приймали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною

проблемою обговорення була проблема економічних зв’язків та проблема

повернення російських боргів.

США не приймали участь в цій конференції, пояснюючи це тим, що

конференція носить не суто економічний характер, а скоріше політичний.

Насправді США побоювалися обговорювати проблеми скорочення або ліквідації

боргів.

На конференції було створено чотири комісії:

. політична

. фінансова

. економічна

. транспортна

Радянська делегація була включена лише в політичну комісію.

В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію

рівноправного економічного співробітництва всіх держав, загального

скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для

встановлення загального миру.

Але західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій,

обгрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в

першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом, рада Антанти висунула

вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона

рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків

яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції.

Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки

іноземців в Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної

інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови

відстрочення їх на ЗО років і надання радянській державі кредитів.

Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які

вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в тупик і в принципі не

принесла нічого позитивного.

Останнє, що необхідно відмітити – це те, що радянська Росія в принципі

винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала

Рапалльський договір з Німеччиною 16 квітня 1922 року, який передбачав

відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань,

розвиток торгівлі та інше.

20 "Рапальський договір"

Підписання Рапальського договору відбулося під час Генуезької

конференції 16 квітня 1922 року. Це договір між радянською Росією та

Німеччиною, який передбачав відновлення дипломатичних і консульських

відносин між обома країнами, що було ударом по ізоляції радянської Росії й

Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати

(Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких

репарацій). Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома

державами на основі принципу найбільшого сприяння.

Рапальський договір мав велике значення. Це було перше юридичне

визнання радянської Росії. Обидві країни були життєво заінтересовані в

такому договорі. Вже наприкінці 1922 року значно поліпшилася торгівля між

цими двома країнами.

Договір вніс суттєві зміни в міжнародну політичну ситуацію і сприяв

розвиткові взаємовигідного співробітництва Росії й Німеччини не тільки в

економічній, політичній та культурній галузях, але навіть у військовій.

Було проведено ряд таємних переговорів щодо військового співробітництва. В

Росії почали діяти німецькі військові навчальні центри та почалося

будівництво змішаних радянсько-німецьких оборонних підприємств.

Таємне військове співробітництво між радянською державою й Німеччиною

не було чимось незвичайним у практиці міжнародних відносин. У ті роки

таємне військово-технічне співробітництво з Німеччиною здійснювали США,

Японія, Італія та деякі інші країни.

На останок необхідно відмітити, що Рапалльський договір зіграв не на

користь країн Антанти, так як вони мали намір використати Німеччину проти

радянської держави.

21 "Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації,

Рурська криза, план Дауеса)"

До кризової ситуації призвела проблема виплати репарацій Франції

Німеччиною. На цей час Німеччина вже сплатила частину репарацій Франції і

вимагала мараторію на 2-4 роки, так як була в важкому економічному

положенні. Уряд Франції відмовився від будь-яких поступок й в січні 1923

року Франція окупувала Рур з метою заставити Німеччину сплачувати

репарації.

США й Англія зайняли очікувальну позицію. Радянський Союз в сою чергу

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7