Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике



РУБРИКИ	Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике	РЕКЛАМА

Главная

Логика

Логистика

Международное публичное право

Международное частное право

Международные отношения

Авиация и космонавтика

Административное право

Экономико-мат. моделирование

Экономическая география

ПОИСК

Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике

яку я висуваю в Європі».

3. 29—30 вересня відбулася Мюнхенська конференція Гітлера, Муссоліні,

Чемберлена й Даладьє з їхніми міністрами. Чехословацька делегація в зал

засідань була не допущена. Сторони підписали основну угоду.

Мюнхенська угода про поділ Чехословаччини складалася з головної

частини, додатка й трьох декларацій про «міжнародні комісії», які мали

остаточно визначити кордони ЧСР. Основний зміст угоди: а) Судетська область

відділяється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня;

б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі

громадян, має залишатися на місці; в) Чехословаччина повинна задовольнити

територіальні претензії Польщі та Угорщини.

До яких же безпосередніх наслідків спричинилася Мюнхенська

конференція?

1. Це була цинічна змова Англії та Франції з фашистськими державами за

спиною Чехословаччини про її розчленування, «миротворчість» за чужий

рахунок. Німеччина одержала 1/5 території Чехословаччини й близько 1/4 її

населення, майже половину чеської важкої промисловості. Німецький кордон

проходив тепер у долині в 40 км від Праги.

Польща загарбала шматок чехословацької території з населенням 230 тис.

чоловік. Угорщина захопила територію з населенням близько 1 млн чоловік. У

Словаччині фашистський ставленик Тісо сформував самостійний уряд, а в

березні 1939 р. проголосив самостійність цієї частини Чехословаччини.

Одночасно самостійність проголосила Підкарпатська Русь.

Отже, Мюнхен «благословив» розчленування Чехословаччини.

2. Мюнхенська змова фактично означала поразку самої політики

«невтручання» й «умиротворення» фашистських агресорів.

3. «Мюнхенський мир» за одну ніч перетворив Францію на жалюгідну

другосортну країну, позбавивши її союзників й загальної поваги, Англії ж

завдав такого нищівного удару, якого вона не знала в останні 200 років.

4. З вини західних держав зазнала поразки й радянська політика щодо

створення системи колективної безпеки в Європі. СРСР залишався єдиною

державою, яка осудила Німеччину й послідовно виступала за колективне

отримання агресорів.

5. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегічне становище в

Європі. Через 5 із половиною місяців Чехословацька держава перестала

існувати. Над Польщею з трьох боків нависли німецькі збройні сили. Західні

країни опинилися перед суцільним італо-німецьким плацдармом від

Середземномор'я до Скандинавії. Мюнхен став прологом до нової світової

війни.

36. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.

Переговори між СРСР, Англією та Францією відбувалися в Москві в три

етапи.

1. Середина квітня — середина червня 1939 р. — обмін нотами,

переговори з послами в Москві — У. Сідсом (Англії) й Ж. Пайяром (Франції).

Англія пропонувала Радянському Союзу дати односторонні гарантії Польщі та

Румунії. СРСР у відповідь 17 квітня запропонував Англії та Франції укласти

на 5—10 років союзний договір із воєнною конвенцією про взаємну допомогу.

Проте Англія відмовилася від радянської ініціативи.

З травня М. Литвинова, прихильника європейської колективної безпеки,

на посаді наркома закордонних справ заступив В. Молотов. Це була ознака

змін у зовнішній політиці СРСР. Радянський уряд шукав можливостей уникнуги

воєнної загрози з боку Заходу й зміцнити безпеку країни шляхом переговорів

з обома блоками.

Уряди Англії та Франції вважали свої контакти з Радянським Союзом

насамперед знаряддям тиску на Німеччину, аби домогтися від неї якихось

поступок, і, крім того, як писав американський посол у Лондоні Дж. Кенне-ді

(батько Джона Кеннеді), засобом «зв'язати Росію», щоб вона не уклала угоди

з Німеччиною.

2 червня уряд СРСР передав Англії та Франції чіткі проекти договору

про взаємодопомогу й воєнної конвенції трьох держав. Це внесло деякі зміни

у ведення переговорів. Вирішено перейти від обміну нотами до прямих

переговорів у Москві.

2. Другий етап — політичні переговори із середини червня до 23 липня

1939 р. Москва запросила до прямих переговорів міністра закордонних справ

Англії. Але Галіфакс відмовився. В Москву направили У. Стренга — керівника

одного з департаментів Форін офісу. Стренг, звичайно, мало допоміг справі —

Лондон дав йому вказівку саботувати й зволікати з переговорами.

У липні англійська дипломатія розглядала два можливих результати

переговорів у Москві — їх зрив або укладення обмеженого пакту. Водночас

вона вела таємні переговори з німецькими дипломатами. Так, радник

Чемберлена Г. Вільсон мав бесіди з німецьким чиновником з особливих

доручень X. Вольтатом щодо можливості підписання англо-німецької угоди про

відмову від застосування сили у взаємовідносинах і про «розмежування сфер

інтересів» (невтручання Німеччини в справи Британської імперії, а Англії —

в справи «Великого німецького райху»).

Про це ж вели таємні переговори в Лондоні міністр зовнішньої торгівлі

Р. Хадсон з X. Вольтатом, Г. Вільсон з німецьким послом Г. Дірксеном та

особистим секретарем Ріббентропа Т. Кордтом.

Все це спонукало радянський уряд припинити неефективні політичні

переговори з Англією та Францією й запропонувати їм проведення воєнних

переговорів з метою укладення воєнної конвенції.

3. Третій етап — воєнні англо-франко-радянські переговори. Вони

відбулися в Москві 12 — 21 серпня 1939р.

Радянський уряд призначив для цих переговорів делегацію високого рангу

— наркома оборони К. Є. Вороши-лова, начальника Генерального штабу Б. М.

Шапошни-кова, наркома ВМФ М. Г. Кузнецова, начальника ВПС РСЧА О. Д.

Локгіонова та ін. Це свідчило про велике значення, яке надавав переговорам

Радянський Союз.

Уряди Англії та Франції відрядили до Москви другорядних військових.

Так, керівником англійської делегації був призначений відставний адмірал П.

Дракс. У Москві виявилося, що в нього немає офіційних повноважень для

підписання угоди.

Французьку воєнну місію очолив маловідомий генерал Ж. Думенк.

Англійський генерал Хейвуд заявив, що Англія може виставити 5 піхотних

і 1 механізовану дивізію. Думенк зазначив, що французька армія

сконцентрується «на вигідних місцях для дії танків та артилерії й перейде в

контратаку».

Переговори були не просто безглуздими, це було знущання над самою

ідеєю воєнного співробітництва трьох держав перед загрозою агресії

Німеччини.

Начальник Генерального штабу Червоної Армії Б. М. Шапошников у

доповіді 15 серпня виклав радянські пропозиції: Радянський Союз готовий

виставити проти агресора в Європі 136 дивізій, 5 тис. важких гармат, до 10

тис. танків, до 5,5 тис. бойових літаків. При цьому радянська делегація

розглянула три варіанти спільних воєнних дій СРСР, Англії та Франції.

Варіант 1. У випадку нападу агресорів на Англію та Францію Радянський Союз

одразу готовий виставити збройні сили, що дорівнюватимуть 70 %

англо-французьких сил, виставлених проти Німеччини.

Варіант 2. Якщо агресор нападе на Польщу та Румунію, вони мобілізують усі

свої сили, Англія та Франція негайно оголосять війну Німеччині,

Радянський Союз «виставить 100% від збройних сил, які виділять

Англія та Франція».

Варіант 3. У випадку нападу Німеччини на СРСР через Прибалтику Радянський

Союз виставить 120 піхотних і 16 кавалерійських дивізій, а

Франція й Англія — 70% цих сил. Польща зобов'язана, як їхня

союзниця, виставити проти Німеччини не менш як 45 дивізій.

Західні місії по суті знехтували радянськими пропозиціями, навіть не

відповіли, чи Польща пропустить через свою територію радянські війська.

Переговори зайшли у безвихідь.

К. Є. Ворошилов запропонував припинити 21 серпня переговори, поки

уряди Англії та Франції «не внесуть повної ясності» у свої позиції.

37. Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки.

Англія та Франція саботували переговори, тому радянський уряд

повернувся до пропозиції Німеччини щодо укладення пакту про ненапад, яку

німецька дипломатія висувала перед Москвою ще з травня 1939 р. Радянський

уряд непокоїла безпека своєї країни, тим більше що на Халхін-Голі 38 тис.

японських солдатів у той час намагалися прорватися на радянську територію.

Тому й дала Москва згоду на приїзд міністра закордонних справ

Німеччини Ріббентропа й укладення радянсько-німецького пакту про ненапад.

Такий крок СРСР означав поразку англо-французької політики. Був

перекреслений франко-радянський договір 1935 р. (а втім, він фактично не

діяв уже після підписання франко-німецько-го пакту про ненапад 1938 р.).

Німеччина поспішала, Гітлер планував напад на Польщу 1 вересня 1939

р., тому переговори в Москві пройшли швидко.

Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною був підписаний Молотовим і

Ріббентропом 23 серпня 1939 р. на 10 років. У преамбулі й 6 статтях

договору зазначалося, що обидві країни зобов'язалися «утримуватися від

усякого насильства, від усякої агресивної дії й усякого нападу» одна проти

одної, не підтримувати жодної третьої держави, яка розв'язала б війну проти

однієї із сторін, проводити взаємні консультації, розв'язувати конфлікти

виключно мирним шляхом.

Був і таємний протокол. В його трьох основних статтях поділялися «зони

впливу»: до «зони впливу» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних

змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися

«інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в

Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан.

Радянсько-німецький договір мав величезні наслідки.

1. Він зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою

Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в

розв'язанні нової агресії в Європі.

2. Договір відвернув напад Японії на СРСР і війну Радянського Союзу на

два фронти. Японський уряд К. Хіра-нуми, який готувався до спільної

японо-німецької війни проти СРСР, після укладення договору

Молотова—Ріббентропа запитав перемир'я на Халхін-Голі, а сам на знак

протесту проти рішення Гітлера пішов у відставку.

3. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини були незадоволені її

договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія

заявила про нейтралітет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював,

єдність блоку агресорів у той час була підірвана.

4. Договір Молотова—Ріббентропа (пізніше дехто на Заході називав його

«пактом Сталіна—Гітлера») був вимушеним кроком, який дав можливість

Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки,

зміцнити свою обороноздатність.

Таємний протокол до договору, що торкався інтересів і територіальної

цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав

відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої політики.

Підписаний згодом, 28 вересня 1939 р., договір з Німеччиною про дружбу й

кордони взагалі становив непрощенну помилку з боку Сталіна. Але в будь-

якому разі розглядати ці документи слід з урахуванням конкретних реалій

того часу.

38. Початок Другої світової війни.

Друга світова війна не була випадковістю. Не була вона й результатом

помилок якогось уряду, хоч таких помилок у міжнародних відносинах тоді було

доволі. До другої світової війни спричинилося різке загострення

суперечностей між великими державами, угруповання і коаліції яких

протистояли одна одній.

Після укладення пакту Молотова — Ріббентропа Гітлер уже відкрито

загрожував Польщі війною. Проте короткозорість європейських політиків була

дивовижною. Так, польський міністр закордонних справ Бек гордовито заявляв

27 серпня: «Гітлер не зважиться зараз на війну».

Президент США Рузвельт 24 серпня звернувся з посланням до Гітлера й

президента Польщі І. Мосцицького, закликаючи до полюбовного врегулювання

суперечок. Рузвельт, папа римський, бельгійський король, уряди Англії та

Франції гарячково намагалися знайти можливість для «компромісу» з

польського питання. В умовах загострення кризи в Європі уряд Англії 25

серпня уклав угоду з Польщею про взаємодопомогу.

Те ж саме робив уряд Франції. Даладьє в посланні Гітлеру зазначав, що

«проблема Данціга» не може бути причиною війни, «найважливіше для нас —

зміцнення між нашими країнами не тільки миру, а й щирого співробітництва».

Гітлер вимагав приїзду до Берліна надзвичайного повноважного

представника Польщі. Але зв'язок з Варшавою був порушений, польський посол

Й. Ліпський мусив сам увечері 31 серпня з'явитися на виклик Ріббентропа.

Німецький міністр закордонних справ напередодні настільки брутально

поводився з послом Англії Гендерсоном, що ледве не дійшло до

рукоприкладства. Ліпського він примусив довго чекати в приймальні, а потім

просто виставив з кабінету. Тим часом Гітлер уже проголошував промову в

рейхстазі про початок війни проти Польщі. Він говорив, що «не

заінтересований у війні, але змушений». Підкреслював, що розраховує на

Італію, але її підтримки не потребує, підтверджував гарантії західних

кордонів і вірність договорові про ненапад з Радянським Союзом. Німецькі

війська тоді вже вступили в Данціг (Гданськ), а о 4.45 ранку 1 вересня з

трьох боків по всьому кордону вони вдерлися в Польщу.

Співвідношення сил було не на користь Польщі. Німеччина кинула проти

неї 44 з 52 діючих піхотних дивізій, усі 5 бронетанкових і 13 моторизованих

дивізій — загалом 57 піхотних дивізій, 2500 танків, 2000 бойових літаків

тощо. Польща тоді мала близько 33 дивізій, здебільшого кавалерійських, її

авіація (771 літак) була знищена в перші ж дні.

Німеччина оголосила війну Польщі тільки після зруйнування 36 основних

польських стратегічних пунктів. Як привід до війни гітлерівці використали

провокацію. Есесівці з допомогою групи в'язнів, одягнених у польську форму,

розіграли «напад» на радіостанцію в прикордонному німецькому м. Глайвіце.

Посли Англії та Франції лише ввечері 1 вересня вручили Ріббентропу

ноти, де їхні уряди повідомляли, що «дізналися» про вторгнення німецьких

військ у Польщу і що, як «їм здається», це вимагає виконання Англією і

Францією своїх зобов'язань перед Польщею. Якщо Німеччина не представить

«запевнень» про припинення воєнних дій проти Польщі й «готовність

виведення» своїх військ з її території, Англія й Франція змушені будуть

виконати свої зобов'язання.

Громадськість західних держав вимагала рішучих дій. Їхні уряди змушені

були діяти. Об 11.15 3 вересня Чемберлен по радіо оголосив війну Німеччині.

З 17.00 Франція вступила у війну. Потім війну Німеччині оголосили

англійські домініони.

Друга світова війна вибухнула. Її початком вважається 1 вересня 1939

р. — день нападу Німеччини на Польщу.

Англія та Франція ніякої допомоги Польщі не надали. Сама ж Польща

припинила опір за 2-3 тижні, уряд Бека— Ридз-Смігли—Мосцицького покинув

свою країну й утік до Румунії.

Чому так швидко капітулювала Польща?

1. Основна причина — цілковита неспроможність і гнилість державного

устрою, економічна та воєнна відсталість Польщі. Вона не була готова

до війни, Німеччина мала безперечну перевагу.

2. Нереалістична польська зовнішня політика спрямовувалася на створення

«Великої Польщі». Бек та інші керівники Польщі бачили головну загрозу

для своєї держави на Сході. Варшава плекала ілюзії, що Гітлер не піде

війною проти Польщі.

3. Шовіністична внутрішня політика уряду позбавила його підтримки

непольського населення країни. Тимча-сом майже 40% населення становили

національні меншини — в тому числі 13 мільйонів українців і білорусів,

які мешкали в основному на сході Польщі — на територіях, захоплених

нею в 1920 р.

4. Ще однією причиною швидкої капітуляції Польщі стала провокаційна,

віроломна політика союзників — урядів Англії й Франції, які мали з

Польщею договори про взаємодопомогу (відповідно від 25 серпня й 7

вересня 1939 р.), проте нічого не зробили, щоб її врятувати. Вони

спокійно спостерігали агонію свого союзника.

39. Політичний зміст другої світової війни.

Серед факторів, що спричинили початок другої світової війни, слід

зазначити:

o протиріччя Версальсько-Вашингтонської системи;

o встановлення в кількох країнах тоталітарних фашистських режимів, які

трималися на політиці войовничого шовінізму та расизму; найагресивніші з

них - Німеччина та Японія - прагнули до світового панування;

o США, Англія, Франція й СРСР сприяли економічній підготовці Німеччини до

війни (капіталовкладення США у німецьку промисловість до початку війни

сягали 1 млрд. дол.; Німеччина отримала кредити на 27 млрд. марок, з них

70% - американські);

o приходу фашистів до влади сприяв розкол у міжнародному робітничому русі,

зумовлений політикою СРСР у Комінтерні;

o у другій половині 30-х pp. загострюються суперечності між двома

коаліціями великих держав;

o помилки у зовнішній політиці ряду демократичних країн Заходу та СРСР.

40. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки.

Після радянсько-фінляндського перемир'я уряд Даладьє пішов у

відставку. Новий французький уряд Рейно підписав 28 березня 1940 р. в

Лондоні спільну декларацію про зобов'язання не укладати з Німеччиною

сепаратного миру.

Та Німеччина вже перейшла до нових воєнних акцій. 9 квітня її війська

окупували Данію, потім Норвегію, де створили пронімецький уряд на чолі з

фашистом Квіслінгом.

10 травня німецькі війська напали на Бельгію, Голландію і Люксембург,

потім на Францію. В англійському парламенті депутати закликали Чемберлена:

«В ім'я Бога, йдіть у відставку!» І Чемберлен, який ще 5 травня заявляв, що

в 10 разів більше впевнений у перемозі, 10 травня мусив піти у відставку.

Уряд очолив Уїнстон Черчілль. «Мюнхенська» політика остаточно провалилася.

Через місяць поразка Англії та Франції на континенті стала очевидною. На

північ від «лінії Мажіно» 50 погано озброєних французьких дивізій не могли

протистояти вже 150 німецьким дивізіям.

10 червня уряд і парламент покинули Париж, що був оголошений відкритим

містом. У той самий день Італія оголосила війну Англії й Франції.

Французька армія розпадалася.

14 червня німці ввійшли в Париж, а 21 червня біля станції Ретонд у

Комп'єнському лісі, у «вагоні перемир'я» 1918 р., за участю Гітлера

відбулася церемонія капітуляції Франції. Французьку делегацію очолювали

генерал Хюн-тцігер і колишній посол у Польщі Ноель. У німецьку делегацію

входили Ріббентроп, Герінг, Гесс, Кейтель, Йодль та інші.

Гітлер у своїй заяві поклав відповідальність за війну на Францію.

Після того, як він залишив вагон, генерали Кейтель і Иодль, відхиливши всі

французькі умови, ультимативно виклали німецькі. 22 червня 1940 р. о 18.50

за німецьким часом генерали Кейтель і Хюнтцігер підписали Комп'єнську угоду

про перемир'я. Франція капітулювала.

24 червня було підписано перемир'я з Італією. У Франції створено

окуповану зону (60% території), в не-окупованій зоні у Віші тимчасово (до

1942 р.) перебував уряд А. Петена.

Англія спочатку пропонувала створити «Франко-Британський союз» —

двоєдину державу — й передати їй французький флот. Коли з цього нічого не

вийшло, англійська ескадра під командуванням адмірала Соммервіл-ла

розстріляла колишній союзницький флот в Мерс-ель Кебірі. Багато кораблів

було потоплено, загинуло 1200 французьких моряків.

Воєнна капітуляція Франції мала серйозні міжнародні наслідки.

1. Співвідношення сил у Європі різко змінилося на користь Німеччини, яка

в період тільки з квітня по червень 1940 р. захопила територію 6 країн

(Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург і Францію). Пізніше,

в 1941 р., окупувала Грецію і Югославію, а загалом у Європі —

територію в 530 тис. кв. км з населенням 107,7 млн чоловік. Крім того,

раніше були окуповані Австрія, Чехословаччина, Польща — до червня 1941

р. 11 держав. Німеччина здобула всю промисловість (у тому числі

воєнну) Західної та Центральної Європи, велику кількість зброї та

військової техніки.

2. Створився міф про непереможність гітлерівської Німеччини, яка

підкорила собі 11 європейських держав і ще 5 держав зробила

союзниками.

3. Змінився характер війни. Поневолені європейські народи розгорнули

антифашистську визвольну боротьбу (у Франції — рух «макі»).

4. Радянський Союз змушений був посилити заходи щодо зміцнення своєї

обороноздатності.

41. Напад Німеччини та її союзників на СРСР та позиція урядів

Великобританії та США

Влітку 1941 p. Німеччина завершила підготовку до нападу на СРСР.

Згідно з заздалегідь розробленим «планом Барбаросса» (від 18 грудня 1940

p.) Гітлер розраховував закінчити цю кампанію ще до завершення війни з

Англією.

22 червня 1941 p. фашистська Німеччина без оголошення війни напала на

Радянський Союз. Разом з нею проти СРСР виступили Італія, Румунія,

Фінляндія, Угорщина та Словаччина. Уряд Франції розірвав дипломатичні

відносини з СРСР. Тепер інтереси СРСР у Німеччині репрезентувала Швеція, а

Німеччини в СРСР - Болгарія.

Гітлер не міг розраховувати на світове панування, не подолавши СРСР.

Фронт воєнних дій простягнувся від Чорного до Баренцового морів. Німецькі

війська вели наступ у трьох напрямах: північ - на Ленінград, центр - на

Москву, південь - на Київ.

Цілі СРСР у війні були сформульовані у зверненні Голови Державного

Комітету Оборони Й.В.Сталіна до радянського народу 3 липня 1941 p. Головною

метою було визначено розгром агресора. Зовнішньополітичні завдання були

такими:

. створення антигітлерівської коаліції й відкриття другого фронту в

Європі;

. запобігання участі у війні проти СРСР інших країн, зокрема Туреччини,

Іспанії, Японії.

Війна почалася з невдач Червоної Армії. Протягом трьох тижнів

радянські війська змушені були залишити значну частину України й Молдавії,

Латвію, Литву, Білорусію. Німецькі війська розпочали підготовку до наступу

на Москву. Причина невдач Червоної армії полягала у поганій озброєності,

неготовності до військових дій і тим, що велика частина вищого офіцерського

складу була репресована у передвоєнні роки.

Досить своєрідною, але закономірною була позиція урядів Західних

держав. Вони продовжували сповідувати політику “зіткнення лобами”, оскільки

для них як фашизм так і комунізм були однаково небезпечними. Початок війни

між Німеччиною та СРСР на думку Англії та США дозволяв отримати вигоду від

їх взаємного знекровлення.

42. Передумови та початок створення антигітлерівської коаліції.

А. К. – воєнно-політичний союз держав та народів, що боролися у ІІ

світовій війні проти агресивного блоку Німеччини, Італії, Японії. Основні

учасники А. К. – СРСР, США, Великобританія (у 1945 р. більше 50 держав).

Ведуче місце займав Рад. Союз.

Передумова формування А.К.: заява прем'єр-міністра Великобританії У.

Черчилля (22.06 1941) та президента США Ф. Рузвельта (24.06.1941) про

підтримку СРСР у війні проти фашистської Німеччини. 12.07.1941 в Москві

було підписана угода між СРСР та Англією про спільні дій у війні проти

Німеччини.

В кінці 1941 в Москві відбулася конференція СРСР, США та Англії, на

якій був підписаний протокол про воєнні поставки США та Англії Рад. Союзу,

1.01.42 у Вашингтоні була підписана декларація 26 держав – Декларація

Об'єднаний Націй. Її учасники зобов’язувалися використовувати всі свої

воєнні та економічні ресурси для боротьби проти фашистського блоку,

співпрацювати один з одним і не заключати з країнами цього блоку

сепаратного перемир’я або миру.

26.05.42 в Лондоні був підписаний радянсько-англійській договір про

союз у війні проти Німеччини та її союзників у Європі і про взаємну

допомогу після закінчення війни. 11.06.42 у Вашингтоні підписана рад.-

американська угода про принципи взаємної допомоги у ведені війни проти

агресії. Підписанням цих договорів фактично завершилося формування

основного ядра А. К.

43. Атлантична хартія.

А. х. – декларація, підписана президентом США Ф. Рузвельтом та прем'єр-

міністром Великобританії У. Черчиллем 14.08.41; оприлюднила “деякі загальні

принципи національної політики цих країн”. Обидва уряди декларували відмову

від захоплень територій, визнавали право “всіх народів обрати собі форму

правління, при якій вони хочуть жити”, і обіцяли сприяти “відновленню

суверенних прав та самоуправління тих народів, які втратили це насильним

шляхом”. (але обидва уряди мали на увазі держави Європи, що знаходилися під

нацистським ігом, а не народи колоній).

А. Х. закликала до післявоєнного співробітництва держав в економічній

сфері, до відмови від застосування сили у міжнародних відносинах та

позбавленню людства від тягаря озброєння.

Деякі положення декларації у завуальованій формі потребували визнання

політики “відкритих дверей” та “рівних можливостей”. У якості однієї з

задач висувалося забезпечення доступу “на рівних засадах до торгівлі й до

світових сировинних джерел”.

У А. х., не дивлячись на критичне воєнне положення в Європі, було

невизначеним питання про мобілізацію всіх сил на боротьбу з фашистськими

агресорами. Тим не менш факт опублікування А.Х. мав позитивне значення для

розвитку міжнародних відносин.

А. х. обговорювалася та була в загальній формі схвалена на міжсоюзній

конференції в Лондоні у вересні 1941. 24.09. на конференції була оголошена

декларація уряду СРСР, що визначила цілі та завдання боротьби з

гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Радянській уряд виразив своє

погодження з основними принципами А. Х., що заклало підвалини для створення

антигітлерівської коаліції.

44. Вступ США у другу світову війну.

На початку другої світової війни США заявили про свій нейтралітет

відповідно до Закону про нейтралітет від 1935 p. 4 листопада 1939 p. до

Закону було внесено поправку, згідно з якою зброю країнам можна було

постачати тільки за умов негайної оплати й вивозити її лише суднами країн-

покупців. Американським суднам було заборонено заходити у моря, що омивають

Європу.

На час нападу Німеччини на Радянський Союз міжнародна обстановка

складалася справді трагічно: майже вся територія Західної Європи вже

опинилася під німецькою окупацією. На Сході японські війська вже окупували

більшу частину Китаю, завойовували одну за одною країни Східної Азії. Уряду

США було над чим поміркувати.

11 березня 1941 p. в конгресі США було прийнято закон про ленд-ліз.

Він давав президенту право замовляти у промисловості, закуповувати й

постачати зброю, боєприпаси та інші товари будь-якій країні, оборону якої

він вважатиме життєво необхідною для Сполучених Штатів (передусім Англії,

потім СРСР, Китаю). Усі ці товари надавалися в оренду на необмежений строк.

Цей закон став воєнно-економічною основою відносин США з іншими членами

антигітлерівської коаліції. Загальна сума постачань за роки війни склала

приблизно 50 млрд. дол.

В той час як Німеччина вела наступ на СРСР, Японія визначала напрям, у

якому здійснювати свою експансію: на північ -- проти СРСР, чи в район

південних морів – проти США та Англії. На засіданні правлячих кіл Японії за

участю імператора 6 липня 1941 p. було вирішено починати експансію на

південь. Війну проти СРСР було відкладено до того часу, коли Німеччина

здобуде вагомі перемоги на Східному фронті.

7 грудня 1941 p. велика ескадра японських кораблів, до складу якої

входило 6 авіаносців, завдала нищівного удару по Перл-Харбору, де

базувалися основні сили Тихоокеанського флоту США. Було потоплено 19

американських кораблів, знищено 150 літаків, загинуло більше 2 тис. 300

американців. Одночасно японські кораблі та авіація завдали ударів по інших

американських та англійських базах - на Філіппінських островах та в

англійській колонії Малаї.

Тільки після цих бойових дій японський уряд сповістив США та Англію

про початок війни. Рішення конгресу США про оголошення війни з Японією було

ухвалене 8 грудня. Того ж дня заявила про стан війни з Японією Англія. 11

грудня 1941 p. у війну з США вступили Німеччина й Італія.

45. Московська конференція МЗС 1943 року.

19 – 30 жовтня 1943 р. в Москві відбулася конференція союзних держав.

Брали участь В. М. Молотов, К. Хелл і А. Іден, які розглянули найважливіші

питання, що стояли в той час перед союзними державами, і прийняли

відповідні рішення.

1. Головне питання становило прискорення закінчення війни й у зв'язку

з цим — зобов'язання урядів Великобританії та США забезпечити

вторгнення їхніх армій у Північну Францію весною 1944 р.

Британський військовий представник генерал Г. Л. Ізмей заявив

міністрам, що вторгнення буде здійснене, якщо «кліматичні умови в

районі Ла-Маншу стануть сприятливими», а «німецькі резерви у

Франції в момент вторгнення не перевищуватимуть 12 дивізій».

Радянській делегації так і не вдалося на цій конференції домогтися від

союзників остаточного визначення дати вторгнення в Західну Європу. Союзники

дали лише загальне зобов'язання почати операцію «Оверлорд» весною 1944 р.

Делегація СРСР запропонувала зафіксувати в таємному протоколі конференції,

що радянський уряд «бере до відома» заяви союзників із цього питання й

висловлює надію на здійснення у строк «плану вторгнення англо-американських

військ у Північну Францію весною.

З інших питань порядку денного конференції була досягнута цілковита

згода її учасників.

2. Основний документ, вироблений конференцією, становила «Декларація

чотирьох держав про загальну безпеку» (приєднався посол Китаю в

Москві за дорученням свого уряду):

а) сторони твердо домовилися продовжувати воєнні дії проти Німеччини

та її союзників до їхньої беззастережної капітуляції;

б) вирішено створити нову міжнародну організацію — Організацію

Об'єднаних Націй, розпочати спільну роботу чотирьох держав над виробленням

проекту Статуту ООН;

в) міністри підтвердили рішучість своїх урядів зміцнювати єдність і

співробітництво держав як під час війни, так і після неї.

3. Щодо післявоєнного устрою Німеччини США й Англія висували плани

розчленування країни на п'ять або три окремі держави. Радянський

міністр виступив проти. Вирішено передати це питання для вивчення в

Європейську Консультативну Комісію в Лондоні. Створити таку комісію

запропонував Радянський Союз.

4. Прийнято «Декларацію про Австрію». Оголошено аншлюс її

гітлерівською Німеччиною «неіснуючим і недійсним». Сторони

домовилися, що союзники забезпечать «відновлення вільної та

незалежної Австрії». Разом з тим зазначено, що вона несе

відповідальність за участь у війні на боці Німеччини.

5. «Декларація про Італію» підтверджувала рішення союзників про

знищення фашизму, створення в країні демократичного режиму.

Вирішено створити Консультативну Раду з питань Італії з метою

визначення її післявоєнного устрою.

6. Прийнято декларацію про відповідальність гітлерівців за здійснювані

звірства. «Велика трійка» — Й. В. Сталін, Ф. Д. Рузвельт і У.

Черчілль — від імені 32 (на той час) Об'єднаних націй підписали цю

декларацію, вимагаючи суду над гітлерівськими воєнними злочинцями в

тих країнах, де вони вчиняли свої звірства.

7. Міністри домовилися про підготовку Тегеранської конференції глав

урядів їхніх країн.

46. Тегеранська конференція

28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані відбулася перша зустріч

«Великої трійки» — Й. В. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта й У. Черчілля

Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Англії проходила на

території радянського посольства в Тегерані.

Конференція прийняла ряд дуже важливих узгоджених документів.

1. Воєнні рішення Тегеранської конференції спрямовувалися на

прискорення закінчення війни. Було визначено початок операції

«Оверлорд» у Нормандії — в травні 1944 р. (Проте: операція почалася

6 червня.). Тоді вже стало ясно, що Радянський Союз може наодинці

розгромити Німеччину.

2. До цих рішень, розроблених штабами союзників, була додана

«Декларація трьох держав» (прийнята в кінці конференції). В ній

підкреслювалося, що наступ союзних армій буде нещадний — зі Сходу,

Заходу й Півдня — і триватиме до беззастережної капітуляції

Німеччини.

Декларація проголосила взаєморозуміння «Великої трійки», твердий намір

їхніх народів спільно працювати як під час війни, так і в мирний час. «Ми,

— говорилося в Декларації, — від'їжджаємо друзями за духом і метою».

3. Щодо повоєнної долі Німеччини Рузвельт знову висунув «проект

Моргентау» — про розчленування Німеччини на 5 держав. Черчілль

пропонував з частин Німеччини й сусідніх країн створити Дунайську

федерацію. Сталін висловився проти, виступаючи за єдину,

демократичну й миролюбну Німеччину. Вирішили ще повернутися до цієї

проблеми.

4. В «Декларації трьох держав про Іран» союзники домовилися зберегти

його суверенітет, вивести радянські й англійські війська з країни

після війни, надати Ірану фінансову й економічну допомогу.

5. «Велика трійка» обмінялася думками про Польщу. Радянський Союз

пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й

Нейсе, а східну — по «лінії Керзона». Питання про уряд Польщі

залишилося відкритим.

Сторони в принципі домовилися про передання Радянському Союзові

областей Кенігсберга й Мемеля, а також частини італійського військово-

морського флоту.

6. Радянська делегація в таємному протоколі зазначила, що після

капітуляції Німеччини СРСР вступить у війну проти Японії.

Міжнародне значення Тегеранської конференції було величезним. Її

рішення передбачали не тільки прискорення закінчення війни в Європі, а й

перспективи розвитку європейських країн у мирний час.

47. Ялтинська конференція, її основні рішення.

Успішний наступ союзників та розпад фашистського блоку наблизили

поразку Німеччини. Для того, щоб остаточно підтвердити плани її розгрому й

виробити спільну політику у повоєнній Європі, Рузвельт, Черчілль та Сталін

зустрілися на конференції в Ялті (4-11 лютого 1945 p.). Головним питанням

була координація військових зусиль та узгодження воєнних планів до

безумовної капітуляції Німеччини.

«Велика трійка» узгодила практично усі питання щодо Німеччини. Було

вирішено знищити її збройні сили, покарати воєнних злочинців, ліквідувати

нацистську партію, скасувати гітлерівські закони та установи, змусити

Німеччину сплачувати репарації.

Для втілення цих рішень союзники домовилися окупувати Німеччину.

Кожній з трьох держав, а також Франції, надавалися свої зони окупації:

східна частина Німеччини -СРСР, північно-західна - Англії, південно-західна

- США.

Обговорювалося також польське питання. Було вирішено, що східний

кордон Польщі проходитиме по «лінії Керзона», а на заході та півночі вона

отримає «суттєве прирощення території». Польський тимчасовий уряд вирішено

було реорганізувати та ввести до його складу демократичних діячів з самої

Польщі та з еміграції.

В ході Ялтинської конференції Сталін, Рузвельт та Черчілль уклали

таємну угоду: Радянський Союз обіцяв вступити у війну з Японією не пізніше

як через три місяці після закінчення війни в Європі за умови збереження

попереднього становища Монгольської Народної Республіки, передання СРСР

Південного Сахаліну та Курильських островів, створення радянської воєнно-

морської бази в Порт-Артурі (Китай).

Важливе місце в роботі Кримської конференції було відведено

обговоренню питання про створення Організації Об'єднаних Націй. Глави трьох

великих держав ухвалили проект Статуту цієї міжнародної організації. Було

вирішено включити до числа її фундаторів Україну й Білорусію.

На конференції були прийняті «Декларація про звільнену Європу», заява

«Єдність в організації миру, як і у веденні війни», вирішено утворити

постійну нараду міністрів закордонних справ СРСР, США та англії (НМЗС) для

вирішення проблем повоєнного мирного врегулювання.

48. Потсдамська конференція.

17 липня 1945 p. у передмісті Берліна - Потсдамі - розпочалася остання

конференція в історії антигітлерівської коаліції. Її склад та позиції дещо

відрізнялися від попередніх. Радянський Союз представляв Й.Сталін, Англію

на початку конференції - У. Черчілль, згодом К.Еттлі (якій переміг на

виборах у Великобританії), делегацію США очолював новий президент країни

Г.Трумен (Т. Рузвельт помер 12 квітня 1945 p.).

Конференція тривала з 17 липня по 2 серпня 1945 p. Були розроблені

принципи політики союзників щодо Німеччини: 4Д= демілітаризація,

демократизація, декартелізація й денацифікація. Було вирішено розпочати

підготовку мирних договорів з Німеччиною та її колишніми союзниками в

Європі, для чого було створено Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) США,

СРСР, Англії, Франції та Китаю. Після дебатів вдалося врегулювати питання

про нові кордони Польщі. Був утворений Міжнародний трибунал для покарання

головних воєнних злочинців.

За підсумками конференції Німеччину було поділено на чотири зони

окупації, кожна з яких відповідно контролювалася командуванням військ СРСР,

США, Англії та Франції. Були зафіксовані нові німецькі кордони.

СРСР підтвердив свій намір вступити у війну з Японією.

Головною сферою обговорень були європейські справи, насамперед те, що

стосувалося всебічного вирішення «німецького питання».

Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості: вони зафіксували

об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насамперед великих держав — на

момент укладання відповідних угод. Адже територіальний устрій у більшості

частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в

Потсдамі.

49. Геополітичні наслідки Другої світової війни.

Друга світова війна своїм результатом мала повну зміну системи

міжнародних відносин, перерозподіл сил та сфер впливу у світі. Головна

зміна полягала у трансформації системи міжнародних відносин з

мультиполярної до біполярної. Це відбулося через ряд факторів.

По-перше із списку великих держав випали Німеччина, Італія, та Японія,

а Франція і значною мірою Велика Британія ослабили свої позиції. Якщо

Німеччина (і Італія) потерпіла поразку у війні, то Франція та Британія були

виснажені війною, їх економіка була підірвана, а борги були велетенськими.

По-друге на світову арену рішуче вийшли США, які зазнали незначних

втрат від війни, зате їх економіка процвітала протягом всієї війни завдяки

військовим поставкам. На кінець війни США були найбагатшою і найсильнішою

як в економічному так і у військовому плані країною (до 1949р. США мали

монополію на ядерну зброю). Окрім того США відмовились від доктрини Монро,

що відкривало їм шлях до того аби стати світовим центром сили.

По-третє суттєво збільшилась роль СРСР, який незважаючи на

виснаженість війною був переможцем у війні і під його окупацією на кінець

війни знаходилося значна частина Європи. Окрім того СРСР у 1949 р. створив

власну ядерну зброю. В наслідок цього утворилося два полюси сили навколо

яких групувалися інші держави.

Другим аспектом повоєнних змін став крах колоніальної системи. Це

сталося в результаті поразок метрополій у війні, або сильного їх

послаблення. Утворилася маса нових незалежних держав, які сформували у

рамках біполярної систему третій міні-полюс сили – рух неприєднання.

50. Головні характеристики міжнародних відносин в повоєнний період.

Міжнародні відносини у повоєнний період розвивалися в ключі

геополітичних змін. Переважно характер міжнародних відносин визначався

встановленням біполярної системи міжнародних відносин на полюсах якої були

США та СРСР.

Головні характеристики МВ повоєнного періоду.

1. холодна війна – як результат протистояння двох наддержав в умовах

можливості застосування ядерної зброї. Гарячі війни перемістилися на

“околиці світу”, але провідні держави прямо чи опосередковано участь у

них все одно брали.

2. створення системи військових союзів та коаліційна дипломатія –

відбувалося групування держав навколо полюсів сили. Було створено НАТО та

Організацію Варшавського договору. Підписано цілий ряд невійськових угод,

що створювали політичні блоки держав, при чіткому розмежуванні їх на

східні та західні.

3. військова психологія в міжнародних відносинах – в умовах холодної війни,

в умовах протистояння двох військово-політичних формувань кожна сторона

розглядала іншу як потенційного ворога;

4. виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи,

проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну

структуру МВ;

5. Ідеологізація міжнародних відносин – коли кожна з сторін розглядала

опонента через призму власної ідеології (комуністичної,

антикомуністичної, антиколоніальної).

51. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої після Другої світової